Із приходом української армії на Донбасі почалися зміни. Про нові ідентичності та способи мислення на Сході

Термін “Донбас” втратив свою актуальність. Як єдиного політичного простору його вже не існує. Раніше це поняття мало силу тяжіння через великі кошти, які акумулювалися в Донецьку. Саме через кошти Донецька та Луганська області були готові прийняти цю регіональну ідентичність під назвою “Донбас”. Так само, як і, наприклад, північ Запорізької області, яка була прилеглою до цього регіону та тяжіла до Донецька.

Розповів: Ігор Семиволос, керівник проекту “Українська миротворча школа”, директор Центру близькосхідних досліджень, над текстом працювала Марта Пугач.

Слобідська та приазовська регіональні ідентичності на зміну ідентичності під назвою “Донбас”

Після окупації Донецька – центру тяжіння грошей, можливостей та впливу на Донбасі – ситуація змінилася. Значна кількість людей проукраїнських поглядів змушені були виїхати з окупованих територій і автоматично розпочалося переосмислення цього регіону.

Парад вишиванок у Сєвєродонецьку 19 травня 2016 року

Ми побачили, що майже половина Луганської області – північ області до Сіверського Дінця, і північ Донецької області почали переосмислювати себе в термінах Слобожанщини.

Слобожанщина стала для цих територій привабливою ідентичністю з цілком об’єктивних причин. Втрата Донецька перетворила Харків на ключовий центр, куди були спрямовані основні потоки переселенців (особливо в 2014-2015 рр).

Зрозуміло, що в людей виникає бажання пов’язати себе із містом, яке відіграє роль ключового центру для цього регіону. До того ж, із Харковом найкраще транспортне сполучення.

А Харків – це автоматично Слобожанщина. Разом з тим, коли говоримо про Слобожанщину, то наче б занурюємося в історичну глибину як мінімум на 100-200 років.

Ред.: ТЕКСТИ писали про сполучення з Харковом та про зміну центру тяжіння в регіоні, коли досліджували пасажиропотік Укрзалізниці в 2014-2015-ому роках. Аналіз бази продажу квитків Укрзалізницею підтверджує тезу про високу інтенсивність контактів Харкова з дрібними станціями Донецької та Луганської областей.

Пасажиропотік “Укрзалізниці” демонструє високу інтенсивність переміщень між Харковом та дрібними станціями Донецької й Луганської областей

Ця слобідська ідентичність починає набирати силу. Не можна сказати, що вона запанувала, бо є регіони, які і досі асоціюють себе із Донбасом. Наприклад, шахтарські регіони – Добропілля, Троїцьке, Покровськ (колишній Красноармійськ) та інші.

Шахтарям важливо мати уяву про себе як про Донбас. Але інші місцевості, там де немає шахт (а це більша частина території), вже так не мислять.

Ще одна ідентичність, яка приходить на зміну Донбасу, це приазовська. Вона найбільш притаманна Маріуполю й околицям та зникає в міру просування на південь уздовж Азовського моря. Маріуполь ніколи не був власне Донбасом, але його тримало тяжіння грошей. А зараз він абсолютно вільний і діє автономно.

Ред.: В лютому 2016-ого року Українська Миротворча Школа оприлюднила результати дослідження настроїв жителів Приазов’я. Регіон, позначений на карті нижче, був ідентифікований як Приазов’я на основі «неформальної колективної ідентичності, яка в принципі не відкидається більшістю населення».

З результатами опитувань УМШ можна ознайомитись тут.

Приазовський регіон із центром у Маріуполі

Приазовська ідентичність також з’явилася історично, просто була неактуалізована.Там існували газети, наприклад “Приазовський рабочий”. “Приазовскість” актуалізується в міру того, як з’являється потреба відштовхнутися від чогось у своїй ідентичності.

Часто-густо задаєш людям питання про приазовську ідентичність і вони вперше починають про неї задумуватись. Ми ж часто не усвідомлюємо, наскільки соціологічні опитування або потім оприлюднення їх результатів впливають на свідомість цих людей. І чи в такий спосіб ми не нав’язуємо їм ту чи іншу ідентичність. Проте поява приазовської ідентичності – це факт.

Свого часу ми робили дослідження по ісламу і зустрічалися з представниками організації “Хізб ут-Тахрір”. Коли ми робили інтерв’ю, вони так само клали мікрофон і робили інтерв’ю з нами.

Це класична ситуація постмодерну. Коли ти досліджуєш якусь групу, якусь ідентичність, то це означає, що ти також впливаєш на формування цієї ідентичності.

Наша гіпотеза полягає в тому, що зростання приазовської ідентичності в Маріуполі було пов’язано в першу чергу з тим, що їм потрібно було визначитися.Вона існувала завжди і так само завжди існувала думка, що вони не схожі на “донецьких”. Проте ключові символи Донбасу вони визнавали. Наприклад, свято шахтаря. Воно було ключовим для всього регіону.

Було б добре подивитися, чи святкують День шахтаря в тому чи іншому регіоні. Якщо не святкують – то все, можна вважати, що шахтарська ідентичність – основа донецької – зникає. Де люди святкують – там ще міцно закріплена.

Що таке Донбас зараз? Донбас – це там, де війна. Багато хто його називає “Старопромисловий район”. Там ще з другої половини XIX століття існує так званий “російсько-український альянс”. Він виник від того, що ці землі освоювали як українці, так і росіяни. Він розпався в 2014-ому році, коли ці люди почали визначатися, хто вони є. Розпочався чіткий “вододіл”. При тому, що це одразу було визначення політичне, а не етнічне. Одразу політичне визначення – це дуже характерно для цього регіону.

Відтак, гіпотеза про те, що Донбас перестав бути єдиним і мати єдину ідентичність уже є фактом. Це вже сталося. Хоч на разі важко сказати, наскільки довго відбуватиметься трансформація і які форми набиратиме. Це тривалий процес, який значною мірою залежатиме від того, як будуть відбуватися події на фронті.

Для цих людей важливими є безпека і успішність. В першу чергу безпека, вже потім – успішність.

Три соціальні порядки на території України

Переосмислення ідентичності означає, що відбувається швидка трансформація соціального порядку на цих територіях. Від радянського – до якогось іншого.

Соціальний порядок – це система цінностей, правил гри і методів прийняття рішень. Зараз ми бачимо, що в Україні створюється новий соціальний порядок. Він почав створюватися в момент “ленінопаду”, коли стала можливою декомунізація. Він може бути не демократичним і не завершеним, та основне, що він – не радянський. Саме тому основні противники Революції Гідності сформувалися навколо пам’ятників Леніна. Їх повалення означало повалення старого соціального порядку.

Проблема в тому, що на окупованих територіях теж новий соціальний порядок.Революція змінила старий соціальний порядок на всій території України. Власне їх утворилося три. А соціальний порядок всередині країни може бути один. Їх не може бути два, три чи п’ять.

У нас же один соціальний порядок – на переважній території України, поєднує і авторитарну, і ліберально-демократичну тенденцію. Ці тенденції подекуди конфліктують і це нормально.

Другий – на території ОРДіЛО (окуповані райони Донецької і Луганської областей). Умовно його можна назвати бандитським.

Третій – в Криму. Вони відрізняються тим, що Росія анексувала Крим, а ОРДіЛО – не анексувала. В обох випадках відбувалась окупація, проте соціальний порядок в анексованому Криму відрізняється від того, що формується на окупованому Донбасі.

Неокупована ж частина Донбасу переживає складну проукраїнськи спрямовану трансформацію в способах мислення та розуміння себе.

В регіоні з’явилися нові чинники: війна, конкуренція, міста. Незмінним залишився раціональний вибір

Причина трансформацій – у нових змінних, які з’явилися в регіоні. Ключова з них – війна. Якби не було війни, ми б мали якісь зміни, але ці зміни були б менш чітко вираженими, поодинокими, точковими і якби їм не додавати ресурсів, вони б затихали.

Донецька і Луганська області були дуже характерними в рамках України. З різних причин, це замкнуті формації. Навіть шляхи сполучення, особливо до Луганської області, – це просто катастрофа. Доїхати до Луганської області навіть зараз – це велика проблема. Вся інфраструктура жахлива.

Доки не прийшла українська армія, ці люди жили собі на своїх місцях. Зміни розпочалися, коли вони побачили українську армію. Це був новий і абсолютно непередбачуваний чинник.

В цих замкнутих формаціях не було ніякої іншої культури, окрім як радянської. Ніяких змін, інновацій туди просто не приходило. І політичні еліти були вкрай зацікавлені в тому, щоб цих інновацій і не було. Тому першою інновацією на цих територіях стала армія.

Спочатку реакцією людей, зрозуміло, був шок. Пізніше, коли шоковий стан пройшов, почався раціональний вибір. Це не означає, що вони стали лояльними до постреволюційної України. Вони були насторожені.

Коли стало зрозуміло, що Україна звідти вже не піде, що нові правила вже є реальністю – тоді починається мімікрія. Стара радянська культурна традиція намагається пристосуватися до нових правил. Але там просто так пристосуватися дуже складно.Позитивна тенденція – це те, що постійно відбуваються конфлікти і ці конфлікти рухають ситуацію вперед.

З цієї точки зору дуже показовим є Сєвєродонецьк з його конфліктами навколо процедур і уявлень про те, як можна вирішувати проблеми. Там була монокультура. Одне підприємство та одна партія накидали свою волю всім іншим. А зараз цього немає, з’явилася конкуренція та депутати із проукраїнських партій. І звідси конфлікти, бо люди на цих територіях не вміють домовлятися в умовах конкуренції, вони не звикли цього робити. І не хочуть.

Наприклад, коли розпочався конфлікт у міській раді Сєвєродонецька, Українська Миротворча Школа пропонувала послугу проведення переговорів між міським головою та депутатським корпусом, але ця пропозиція просто зависла в повітрі на етапі розміщення оголошення в газеті. Зрештою, всі відмовилися.

Однак те, що ці конфлікти відбуваються, означає, що щось змінюється. В Сєвєродонецьку вдалося дійти згоди і спрацювали механізми ненасильницького вирішення складної ситуації.

Ред.: У березні 2016-ого ТЕКСТИ писали про параліч міської влади у Сєвєродонецьку (більше – тут ). У той час мова йшла про розпуск міської ради та введення військово-цивільної адміністрації, тобто пряме призначення керівника міста Президентом. На разі ж вдалося відновити на посаді міського голову, що можна вважати успіхом у веденні переговорів.

Крім Сєвєродонецька є ще декілька містечок із великою кількістю проукраїнських депутатів і де вони мають вплив. Наприклад, у Новому Айдарі, там взагалі все дуже красиво. В Добропіллі також.

У решті міст проукраїнські депутатські фракції доволі великі, але їх успіх перемінний та вплив невеликий. Наприклад, складна ситуація в Лисичанську, навіть гірша, ніж була у Сєвєродонецьку. Та це унікальне місто, бо раніше там узагалі нікого нового не було. Так само як унікальним є Сєвєродонецьк, у міській раді минулого скликання якого була лише одна опозиційна людина, а тепер їх багато.

Ред.: ТЕКСТИ робили дослідження динаміки підтримки проукраїнських партії на Сході та Півдні. Наприклад, у Новому Айдарі після місцевих виборів 2015-ого року кількість проукраїнських партій збільшилася на 76%, порівняно із 2010 роком. В Добропіллі показник був +20%. Детально вивчайте, як зросла підтримка проукраїнських партій на Донбасі тут.

Динаміка підтримки проукраїнських партій у районних радах Донецької області

Динаміка підтримки проукраїнських партій у районних радах Луганської області

Така конкуренція виникла вперше за останні 10-15 років. Є ще велика проблема з економічною конкуренцією. Із зрозумілих причин відбувається занепад, і той дрібний бізнес, який намагається втриматися на поверхні, ще не готовий йти в політику.

У тому ж таки Сєвєродонецьку група місцевого бізнесу допомагала бійцям на кордоні ще з квітня 2014-ого, коли ще не почалося навіть АТО. І ця ж група бізнесу є ключовою у змінах, які зараз там відбуваються.

Окрім того, що з’явилася конкуренція та конфлікти, з’явилися міста. Тобто стала важливою їх роль у цьому регіоні. Раніше це були населені пункти, в яких жили робітники. Вони виконували якусь конкретну соціальну функцію, їх контролювала Партія регіонів чи місцевий олігархат і на тому крапка. А за останні два роки почала розгортатися дискусія навколо міст з точки зору уявлення їх як чогось єдиного.

В Донецькій області є міста та є населені пункти, які ще не перетворились в міста, хоч і мають більше 100 тис. населення. До прикладу, Слов’янськ – це місто, на відміну від Краматорська. Краматорськ – це населений пункт, не зважаючи на те, що він став центром теперішньої Донецької області.

Ще приклад міста – Бахмут (колишній Артемівськ). Там люди відчувають себе містом і там величезна культурна традиція. Коли ми робили FutureSearch (прогнозування майбутнього розвитку міста – ред.) для Бахмута, то виявилося, що це було єдине місто, яке не говорило про занепад.

Під час запитань про те, що сталося в місті з початку незалежності, вони не називали занепад промисловості, як всі інші, натомість говорили про побудову стадіону, відкриття нового заводу, отримання престижної премії заводу шампанських вин і т.д.

Інший приклад міста – це Маріуполь. Він пережив дуже складний період і зараз це, без сумніву, окремий світ. Після обстрілів тривалий час було дуже важко розморозити людей. Був період, коли люди сиділи на валізах і готові були виїхати. Як тільки минулого літа стало зрозуміло, що небезпека закінчилась, одразу почалася творчість, ідеї, політика почала бути цікавою.

Маріуполь складний, бо в ньому є Маріуполь та Антимаріуполь. Антимаріуполь – це заводські райони, які повністю контролюються МЕТІНВЕСТОМ (холдинг Ахметова, який об’єднує металургійні заводи, в тому числі і Маріупольський МК ім. Ілліча – ред.) і люди, які там живуть, голосують за МЕТІНВЕСТ. Це той випадок, коли завод є панівним у частині міста.

Якби, скажімо, в Маріуполі був лише Приморський район, то картина і політичний клас Маріуполя виглядав би зовсім по-іншому. Та все-одно запущені зміни вже не зупинити. Є соціально активна частина міста з візією та потенціалом. Це відрізняє Маріуполь від багатьох інших невеликих міст.

Коаліції “за” і “проти” змін у нових суспільних поділах

До війни суспільний поділ на цих територіях був класичним для радянського типу культури. Був прошарок національно орієнтованої інтелігенції, яка в Донецькій і Луганській області сприймалася як клоуни, які ні на що не впливають, але є.

Існував середній бізнес, який був значною мірою афілійований із великим бізнесом. Були старі партійні еліти, походження яких тягнулося іще з КПРС і комсомолу. Вони просто влилися свого часу в Партію регіонів. Також були чиновники, більш або менш демократичні. І були заводи, які домінували.

Якщо, наприклад, у Сєвєродонецьку працював завод “Азот”, то слово “Азота” було останнім.

Після революції, війни, звільнення територій середній бізнес та проукраїнські сили (національно орієнтована інтелігенція), а також переселенці, які змушені були переїхати та мали проукраїнські настрої, утворили альянс проти того, що називається “старі політичні еліти” – колишню Партію регіонів, чиновників, заводи.

Якщо ж завод перестає працювати, як “Азот”, то він автоматично випадає із цієї обойми. Якщо ж продовжує працювати, як МЕТІНВЕСТ, то він забирає пул – левову частку всіх посад і місць у міськраді. Залежно від цього факту виникає або не виникає конкуренція.

Часом ці коаліції можуть солідаризуватися з новими силами, які прийшли в місцеві ради, як у Маріуполі. Час від часу партія чиновників, яку очолював міський голова Маріуполя з 1998 по кінець 2015-ого року Юрій Хотлубей, намагається вести гру із Силою Людей. А потім може підтримувати Промінвестбанк, МЕТІНВЕСТ й Опозиційний блок, намагаючись тримати ситуацію під контролем.

Але невідомо, що буде далі. Скорочення все-одно відбуваються. Позиції і сила Ахметова в цьому регіоні все-рівно будуть зменшуватися. І, відповідно до закону збереження енергії, ці голоси та вплив комусь будуть перетікати.

Чи вистоять зміни

У Донецькій та Луганській областях зараз сформувалася ситуація, коли немає чітких відповідей чи очевидного результату. Ключове питання сьогодення – це ресурси. Ситуація залежить від того, чи готові їх надавати держава та зацікавлені персонажі людям, які працюють на зміни.

На разі головне завдання – максимально вирівняти можливості цих груп у переговорному процесі. Адже переговори можливі лише тоді, коли сторони більш-менш рівні. Інакше вони впадають у ступор, як ми це бачили в Сєвєродонецьку. Ступор означає, що вже не можна по-старому, а вони не хочуть по-новому.

Політичні й суспільні зміни відбуватимуться швидше, коли будуть якісь наочні зміни рівня життя. Особливо, якщо все-таки відбудеться ренесанс у відновленні інфраструктури та налаштування зв’язку цього регіону із рештою країни.

Хоч це і малоймовірно. А якщо все буде відбуватися так як зараз, то буде млява трансформація, яка затягнеться на десятки років з абсолютно незрозумілим результатом.

Електоральна база проросійських партій залишається досить сильною. Досі є потужна підтримка Опозиційного блоку. У мешканців цих територій немає цінностей відкритого суспільства, та й узагалі із цінностями там складно. Тому без економічних, траспортних і інших змін ми не зможемо завоювати довіру цих людей.

Це те, що слід очікувати від держави. Бо коли люди на цих територіях визначалися, вони визначалися і з державою. Не просто з країною, “страною”, а з УКРАЇНСЬКОЮ ДЕРЖАВОЮ.

І як українські громадяни вони чекають підтримки: грошей, речей, захисту і багато іншого. Розмовами про ідентичності ситий не будеш. Ми ж говоримо про раціональний вибір цих людей. Це не тільки на Донбасі, це і в інших регіонах. А Запоріжжя хіба не так? А Харківщина, Херсонщина? А в центрі?

І навіть якщо гроші є (міжнародна допомога, наприклад), переважна більшість людей навіть не може проект написати. І їх треба вчити писати проекти, а не “смєту робити”. А проектне мислення – це вже дуже потужна зміна.

Зрештою, на окупованих територіях також діє раціональний вибір. Коли ми бачимо місцеву соціологію, що люди підтримують так звані “Л/ДНР”, то ця соціологія нічого не варта, тому що люди відповідають в умовах окупації і визначаються з точки зору раціонального вибору. Люди відповідають так, щоб зберегти собі безпеку.

Ігор Семиволос

Як тільки ситуація змінюється й українські війська заходять на окуповану територію, то в людей відразу спрацює раціональний вибір і вони скажуть: “Окей, Україна, прапор, все”. Питання тільки в прапорі, який там буде висіти, і в тому соціальному порядку, який там буде існувати.

Джерело: texty.org.ua

Метрополітарний розвиток міст та регіонів чи їх великий занепад?

Метрополітарний розвиток великих міст України разом зі стратегіями сталого розвитку відповідних прилеглих територій (метрополітарні простори) – це засадничі питання та виклики, що стоять перед українським суспільством на шляху сучасних трансформаційних процесів. Особливим чином ця проблематика актуалізується на тлі серйозних безпекових завдань, які стоять перед Україною.

Ці питання полягають у необхідності реінтеграції та ревіталізації звільнених територій (Луганська, Донецька область), стабілізації, інтеграції та зміцнення інших прикордонних територій (Чернігівщина, Харківщина, Сумщина, Одещина, Херсонщина, Приазов’я).

Також тема метрополітарного розвитку має безпосередньо відноситися до сфери впливу реформи місцевого самоврядування, що уже відбувається. Інша справа, що аспект метрополітарного розвитку є не дуже укорінений у загальний дискурс щодо регіонального розвитку України, оскільки дана тема не є надто розвинутою в Україні теоретично, тим паче й практично.

Для діячів Української Миротворчої Школи та членів ГО ІЦ “Майдан Моніторинг” липень 2015 року розпочався моніторинговим проектом «Місія Донбас». Більш детально про саму місію та про її підсумковий звіт можна дізнатися тут: Місія «Донбас 2015» – моніторинг низки міст сходу України

Пункти №7 та №8 звіту «Місії Донбас» стосуються саме проблем сіл і малих міст та ролі метрополії, стратегічних планів розвитку територій. Український досвід, як я уже казав, не є багатим на успішні приклади конструювання метрополітарної політики. Отже, керуючись саме необхідністю пошуку нових рішень та ознайомлення з існуючим досвідом на дану тематику, нами була погоджена можливість студійного візиту до Польщі. Досвід, яким володіє сучасна Республіка Польща, є множиною успішних практик провадження метрополітарної політики, який пов’язаний радше з фаховими та творчими зусиллями конкретних міст, ґмін та їхніх спілок чи об’єднань, ніж з централізованою політикою центрального уряду. Сама метрополітарна політика в Польщі не є оформленою законодавчо у вигляді норм та приписів польської правової системи. Існує лиш «Концепція Просторового Загосподарювання 2030» Міністерства Регіонального Розвитку, яка описує загальну візію розвитку цілої Польщі через розвиток метрополій та метрополітарних територій.

image1

Зауважу, що більшість досягнень та успішних результатів у Польщі в цій сфері є радше наслідком ефективних проектів урядів метрополій та/або об’єднань ґмін метрополітарних територій, ніж наслідком певної централізованої політики.

Центральною точкою нашого візиту стало славетне місто Краків. Але перед тим, як розповісти про зміст наших тематичних зустрічей в самому Кракові, варто звернути увагу на конкретний результат ефективної метрополітарної політики в Польщі, на який неможливо не звернути увагу під час подорожі з Варшави до Кракова. Відстань у 350 км, що долається потягом за 2 години 20 хвилин – це дійсна міжметрополітарна інтеграція. І так не тільки з Краковом! Аналогічне за швидкістю та зручністю сполучення мають інші польські мегаполіси як зі столицею, так і між собою.

image2

Зручний розклад ранкових та вечірніх поїздів з Варшави в усі кінці Речі Посполитої, а також між містами Польщі, робить залізницю справді важливим транспортним чинником та одним з ключових комунікаційних факторів республіки. Польська залізниця PKP робить все для того, щоби кожен поляк мав можливість швидких та зручних подорожей та відряджень. Багато поляків живуть в одному місці, а працюють за 200, 300, 400 км звідти. Порівняння PKP-шних Express InterCity Premium та „Інтерсіті” від Укрзалізниці за швидкістю та зручністю розкладу залізничного сполучення поки що не є на користь українських потягів. Навіть київські напрямки з Харкова, Одеси чи Львова значно поступаються варшавським з Кракова, Вроцлава чи Ґданська. На жаль, поки взагалі не йдеться про швидке і зручне сполучення Харків-Ужгород, Харків-Одеса чи навіть Маріуполь-Київ.

image3

У Кракові ми мали нагоду перебувати з робочим візитом дві доби 14 та 15 березня 2016 року. Координатором наших студій з польської сторони був доктор Міхал Кудлач (dr. Michał Kudłacz) з Економічного Університету в Кракові (Uniwersytet Ekonomiczny w Krakowie). І саме з доктором Міхалом відбулася перша зустріч по приїзду до Кракова 14-го числа. Доктор Кудлач в своїй праці досліджує міста світу, а найбільшу увагу зосереджує саме на політиці розвитку міст в Польщі. Пан Міхал досліджує політику розвитку міст в різних аспектах: суспільному, економічному, культурному, просторовому.

image4

Основною темою нашої зустрічі з доктором Кудлачем був розвиток міст в Польщі, а саму зустріч я більш детально зафіксував у тезах:

  • Критерії інфраструктурні, соціальні та культурні, як кількісні критерії сучасного міста.
  • Метрополія є містом, що вирізняється своїми якісними характеристиками.
  • Метрополія має здібність до самовідтворення потенціалу.
  • Риси міста-метрополії:
    • Місто є вузлом притоку капіталу (людського, економічного, політичного, наукового, …)
    • Місто є центром творення потенціалу
    • Місто є центром найбільших інституцій сфери публічної, приватної, неурядової.
    • Наявність каналів комунікації міста з іншими метрополіями
    • Виробництво більшості ВВП
    • Складна структура суспільства всередині міста
    • Орієнтація на вирішення загальнолюдських проблем
  • Метрополітарний простір є поняттям ширшим за метрополію та об’єднує багато населених пунктів та одиниць території разом з самою метрополією та території потенційного розвитку цього простору.
  • Метрополія може бути моноцентричною та поліцентричною (аґломерація з кількох великих міст).
  • Метрополії в Польщі:
    • Варшава (очевидно: столиця, фінансовий, політичний, науковий, інтелектуальний, бізнес-, транзит-, туристичний центр)

image5

    • Краків (незначно поступається Варшаві; міжнародний туризм, історична столиця, до 1 млн мешканців разом з метрополітарним простором, академічно-науковий центр, студентський центр)

image6

      • Тримісто (Ґданськ, Ґдиня, Сопот) (до 1 млн мешканців, приклад поліцентричної метрополії, міжнародний аеропорт, важливий осередок науковий, академічний та туристичний)
      • Вроцлав (0.7 млн мешканців, сильна динаміка розвитку, сильні міжнародні зв’язки)
  • Познань (місто-побратим нашого Харкова, 0.7 млн мешканців, сильна динаміка розвитку, сильні міжнародні зв’язки)
  • Лодзь (разом з приміськими територіями до 1 млн мешканців, активна реконструкція інфраструктури, студентський та академічний центр)
  • Верхня Сілезія (агломерація Катовіце, загальний демографічний потенціал – до 3 млн мешканців, розвинутий урбаністичний міський уклад, слабко розвинуті метрополітарні функції, сильні процеси інтеграційні та модернізаційні)
  • Розвиток регіонів відбувається за поляризаційно-дифузійною моделлю, коли розвиток полюсу зростання (наприклад, метрополії) спричиняє дифузію, поширення розвитку на менші одиниці території та на весь метрополітарний простір.

Наступної доби зранку 15 березня у нас була запланована зустріч в Уряді Маршалковському Малопольского Воєводства.

image7

На цій зустрічі з польського боку були присутні Jerzy Fedorowicz (Єжи Федоровіч – член ради Воєводства Малопольського, Голова комісії культури Сейміка Воєводства Малопольського, Stanisław Banaś (Станіслав Банашь) – директор позаурядової організації Фундації “Ukryte Skrzydła” («Сховані Крила») , що співпрацює з Урядом Воєводства, Zdobysław Milewski (Здобислав Мілєвскі) – директор Канцелярії Сейміку Воєводства Малопольського, Jakub Olech (Якуб Олех) – координатор Відділу по публічним комунікаціям Канцелярії Сейміку Воєводства Малопольського.

image8

Основною темою зустрічі була співпраця Уряду Воєводства та Сейміку Воєводства з неурядовими організаціями, такими як організацій пана Станіслава. Деякі з методик співпраці між владою та громадянським суспільством є дуже важливими та потрібними до реалізації у нас в Україні, як, наприклад, «бюджет участі». Бюджетом участі називають певну частину бюджету, що виділяється задля реалізації проектів за ініціативи громадян та громадських організацій, зазвичай на відкритій конкурсній основі. Така практика, з одного боку, наближає діяльність влади до потреб громадян, а з іншого боку, підтримує громадянську активність фінансово, та сприяє її розвитку та збільшенню кількості активних громадян та громадянських активностей.

Також було дуже корисно для нас обмінятися досвідом з паном Станіславом Банашем щодо методів роботи з дітьми та адаптації, інтеграції вразливих груп до місцевої громади. Ми поділилися досвідом реалізації проекту «Країна руками дітей» http://maidan.org.ua/2015/09/proekt-krd-majbutnje-razom/ . А пан Станіслав поділився досвідом проекту соціалізації дітей та дорослих з депресивних районів, який Фундація «Сховані Крила» реалізовувала разом з їхніми бельгійськими партнерами «Mobile school» за дуже цікавою технологією інклюзивного навчання на вулиці.

Остання зустріч відбулася по обіді 15 березня з представниками Уряду Міста Краків. На зустрічі з польського боку були присутні Jacek Woźniak (Яцек Возняк) – заступник директора Відділу Розвитку Уряду Міста Краків та Mateusz Drożdż (Матеуш Дрождж) – працівник Відділу Розвитку Уряду Міста Краків.

image9

Пани Яцек та Матеуш розповіли більш детально про місто Краків, зробили презентацію Кракова, його історії розвитку, можливостей, досягнень та перспектив. Можна багато розповісти про це місто, про цю другу польську метрополію, та я наведу один цікавий приклад. Я уже згадував у описі нашої зустрічі з доктором Міхалом Кудлачем той факт, що Краків є метрополією, що виділяється своїєю позицією на мапі міжнародного туризму. А ви знали що 2014 року саме тільки місто Краків відвідало 10 млн туристів? Прописом: ДЕ-СЯТЬ МІЛЬ-ЙО-НІВ ТУ-РИС-ТІВ! Довідка №1: Населення ЦІЛОЇ Польщі у 2014 році 38,5 млн людей. Довідка №2: У 2014 році ВСІ курорти Єгипту відвідало теж 10 млн туристів.  

Українські регіони, великі міста та агломерації мають величезний потенціал, як економічний, так і людський, науковий, інтелектуальний, але Україна не має шансів відбутися як модерна країна без продуманої та сучасної метрополітарної політики. Саме через великі міста-хаби, так звані метрополії, в сучасному світі відбувається взаємозбагачувальний обмін надлишками потенціалів міст та цілих територій. І якщо наші великі міста разом з їхніми громадянами будуть замикатися самі на собі, вести паразитарну політику щодо прилеглих територій та щодо один одного, замість праці над великим завданням взаємодопомоги у розвитку заради спільної мети, то Україна так і залишиться напівпідсвіченим простором на світовій мапі розвитку. Або ж засяє яскраво всіма своїми регіонами?..

image10

Миротворческая школа на Луганщине: как работается в Северодонецке?

О том, как меняется ситуация на востоке страны говорим с экспертом, активистом и координатором Украинской миротворческой школы Игорем Семиволосом.

Игорь Семиволос. Авторські права: «Громадське радио»

Дмитрий Тузов: Расскажите о самых ярких впечатлениях и выводах о двухгодичной работе Украинской миротворческой школы на Донбассе.

Игорь Семиволос: За эти 2 года мы подошли к определенному рубежу, когда развитие в формате привлечения активистов уже себя исчерпало.

Дмитрий Тузов: Почему, активисты закончились?

Игорь Семиволос: В основном, да. Мы были практически первой инициативой, которая пришла в эти регионы, поэтому нам удалось аккумулировать большую часть людей. Сейчас мы пришли к этапу, когда необходимо вовлекать в миротворческий процесс совершенно новых людей. Их нужно искать и обучать.

Дмитрий Тузов: Речь идет о волонтерской работе?

Игорь Семиволос: В процессе двух лет работы мы создали определенный формат Украинской миротворческой школы — это проекты, которые реализуют ее участники, исследовательская работа и обучение в формате школы социальных посредников. Люди инициативно выходили на нас и проходили конкурс. Мы провели обучение 60 новых людей в прошлом году. Среди них было большое количество переселенцев, молодежи и женщин.

Дмитрий Тузов: Чем именно занимаются эти люди? Что такое миротворческая деятельность?

Игорь Семиволос: Это все, что угодно в контексте формирования диалогового пространства в громадах. Наша основная задача — подготовить этих людей к выполнению функции социального посредника. В своих громадах они должны будут инициировать какую-то общественную деятельность, направленную на создание публичного пространства и решение общих проблем.

Для нас крайне важно, чтобы люди активно вовлекались в формирование новой украинской идентичности в Донецкой и Луганской областях. Мы даем им определенный уровень знаний, позволяющий работать не только в активистской среде, но и с людьми, которые остаются пассивными или негативно настроенными к Украине.

Ольга Веснянка: Я была в кризисном медиацентре «Северский Донец». Наблюдала, насколько активно там выпускается местная газета, видела конкурс рисунков, была на разных презентациях, посвященных переселенческой тематике.

Часто такого рода проекты существуют пока есть финансирование. Видите ли вы потенциал в этих уже налаженных контактах?

Игорь Семиволос: Команда Кризисного медиа центра с самого начала была нацелена на диверсификацию возможностей финансовой поддержки. Сначала их поддерживали фонд «Відродження» и Украинская миротворческая школа. Они смогли привлечь другие ресурсы и их робота сейчас не только не затихает, но и становится крайне важной — не в последнюю очередь из-за того, что Луганщина долгое время оставалась на периферии.

Кроме того, мы поддерживали молодежное интернет-радио «Без меж», которое должны были слушать люди на оккупированных территориях.

Ольга Веснянка: Как местные жители на Луганщине относятся к приезжим?

Игорь Семиволос: С пониманием, они достаточно открыты, они готовы слушать и учится.

До войны луганский регион был несколько законсервированным. В 2013 году в Северодонецк приезжали представители фонда, чтобы встретится с представителями гражданского общества. Они рассказывали людям о том, какие инициативы можно поддержать. Результата не было.

Сейчас мы наблюдаем взрывной характер появления украинской идентичности в Луганской области. Вообще, я не очень люблю говорить «на Донбассе», потому что эта идентичность в свое время активно навязывалась «Партией регионов» и российскими СМИ.

На самом деле, большая часть Луганской области принадлежит к Слобожанщине. Появление украинской армии привело к возникновению центров гражданского общества в этом регионе.

Дмитрий Тузов: Меняются ли настроения местных жителей?

Игорь Семиволос: После освобождения территорий пророссийски настроенная часть местных жителей находилась в режиме ожидания. Через год стало понятно, что Украина сюда вернулась и вернулась надолго, а проукраинские общественные организации получили возможности и ресурсы. Тогда группы сомневающихся пошли на контакт с проукраинскими группами.

Ольга Веснянка: В Северодонецке уже начала работать новая полиция. Каково отношение местных жителей к ней?

Игорь Семиволос: Первые отзывы свидетельствуют об очень положительном отношении местных жителей.

Ініціатива, створена в рамках УМШ змагається за звання кращої

Ініціатива «Розвивальні ігри для дітей разом з військовослужбовцями», яка була підтримана Українською Миротворчою Школою номінована на звання кращої у Третьому всеукраїнському конкурсі «Краща громадська ініціатива України ‘15», що проводить мережа «Громадські ініціативи України».

bed9fe

Номінація, в якій бере участь ініціатива: Краща ініціатива у сфері роботи з дітьми та молоддю.

Реалізований проект був «Першим Антикафе Бердянська Час Є!»:

У рамках проекту за підтримки Української Миротворчої Школи ми провели 6 виїзних ігротек для Бердянської школи-інтернату. Участь в ігротеках взяли вихованці, військовослужбовці та наші волонтери. Відвідувачі, волонтери та військові вчили дітей в них грати, а самі ігри (17) подарували притулку.

Також нашими волонтерами були проведені благодійні майстер-класи з розпису пряників. Ще організовано святкову акцію до дня Святого Миколая з виставою, ігротеками та розвивальними атракціонами.

Що стало причиною ініціативи, як виникла ідея її реалізації.
Місто Бердянськ знаходиться у зоні наближеній до зони АТО. Мешканці міста із насторогою відносяться до людей у військовій формі. В місті відчувається напруження пов’язане з близькістю до зони бойових дій.

Ми вирішили показати, що військовослужбовці, які дислокуються у місті не є небезпечними. Що їх місія захищати Бердянськ. І показати, що військові приймають активну участь у соціальному житті міста. Бердянськ це мирне місто.

За який час було реалізовано ініціативу
2 місяці (листопад-грудень 2015)

Детальний опис ініціативи – що конкретно було зроблено в рамках реалізації ініціативи (які заходи були реалізовані, як залучались місцеві жителі, молодь, спонсори…)
Місто Бердянськ знаходиться у зоні наближеній до зони АТО. Мешканці міста із насторогою відносяться до людей у військовій формі. В місті відчувається напруження пов’язане з близькістю до зони бойових дій.

Ми хотіли показати що військовослужбовці, які дислокуються у місті не є небезпечними. Що їх місія захищати Бердянськ. І показати, що військові приймають активну участь у соціальному житті міста.
Для цього було заплановано та проведено 6 виїзних ігор для дітей з дитячого притулку, що знаходиться у Бердянську.

Під час кожного заходу дітям було презентовано нові настільні розвивальні ігри. Ми навчили дітей грати в розвиваючи ігри та подарували ігри притулку. Окрім волонтерів нашої організації, в проекті приймали участь військовослужбовці. Вони теж навчали дітей та грали з ними. Звіти про проведені ігротеки були розміщені у соціальних мережах та на новинних сайтах міста.
У рамках проекту було проведено шість виїзних ігротек для дітей із інтернату разом з військовослужбовцями. Всі заходи були проведені за адресою: м. Бердянськ, вул. Степанянца, буд.13 в ігрових класах комунального закладу «Бердянська Загальноосвітня санаторна школа-інтернат І-ІІІ ступенів» Запорізької обласної ради.

Перша ігротека відбулась 16 листопада з 15:00 до 18:00. В акції прийняли участь 10 військовослужбовців Цивільного корпусу «Азов», п’ять волонтерів Творчого простору «ЧАС Є!». В ігротеці прийняли участь 28 дітей. Було подаровано 1 розвивальну гру.
vk.com/wall-52195660?q=%D0%B8%D0%BD%D1%82%D0%B5%D1%80%D0%BD%D0%B0%D1%82&w=wall-52195660_3458%2Fall
vk.com/azovbrd?w=wall-9402278_394
Наступна акція відбулась 24 листопада з 15:00 до 18:00. Ігротека була проведена шістьома волонтерами для 22 дітей, подарована 1 настільна розвивальна гра.
vk.com/wall-52195660?q=%D0%B8%D0%BD%D1%82%D0%B5%D1%80%D0%BD%D0%B0%D1%82&w=wall-52195660_3651%2Fall

7 грудня
Разом з волонтерами Творчого простору «ЧАС Є» інтернат відвідали військовослужбовці роти спеціального призначення. Четверо військових і четверо волонтерів провели ігротеку для 26 учнів 7-8 класів. Дітям подарували 4 розвивальні ігри.

9 грудня
Ігротека була проведена для 20 учнів 9-10 класів інтернату. Ігри провели п’ятеро волонтерів та троє військовослужбовців Національної гвардії. Дітям було вручено 5 розвивальних ігор.

11 грудня
У п’ятницю ігри було проведено в інтернаті для 22 учнів 10-11 класів. Приходили двоє військовослужбовців з Цивільного корпусу «Азов» та чотири волонтера Творчого простору «ЧАС Є!». Подарували ще 4 розвивальні гри.

 

 

 

 

 

18 грудня
Окрім ігротеки дітям було організовано свято на честь Святого Миколая. Свято допомагали організувати 12 волонтерів Творчого простору «ЧАС Є!» та 5 Самооборони Бердянська. Для дітей було організовано концерт з інтерактивними іграми, а також роздані солодощі. Всього в святі прийняло участь 140 дітей. Під час ігротеки, яка проходила паралельно зі святом, дітям було передано 2 розвивальні гри.
vk.com/wall-52195660?q=%D0%B8%D0%BD%D1%82%D0%B5%D1%80%D0%BD%D0%B0%D1%82&w=wall-52195660_4210%2Fall

В рамках проекту було організовано майстер-клас з розфарбовування пряників. В акціі прийняли участь гуманітарна фундація «Хелпер UA» та волонтери Творчого простору «ЧАС Є!». Пряники були передані дітям військовослужбовцями Самооборони Бердянська.
vk.com/wall-52195660?q=%D0%B8%D0%BD%D1%82%D0%B5%D1%80%D0%BD%D0%B0%D1%82&w=wall-52195660_4177%2Fall Загалом в проекті 258 дітей, 36 волонтерів, 24 військовослужбовців. В рамках 6 ігротек дітям подаровано 17 настільних ігор. Перелік лінків на матеріали, що вийшли в ЗМІ та соціальних мережах додаються.

Які результати Ваша ініціатива принесла громаді?
Діти школи-інтернату познайомилися з військовими, які захищають наше місто, отримали можливість поспілкуватись з ними, пограти в ігри. Дізнались про роботу військових та перестали їх боятися.
Дітям подаровано 17 настільних ігор. Ігротеки принесли вихованцям купу позитивних емоцій. Особливо змінилось їх ставлення до військових: люди у формі перестали викликати в них острах та недовіру.
Вихователі школи-інтернату перестали підозріло ставитись до військовослужбовців та разом з ними брали участь в іграх.

Військовослужбовці сказали, що ігротеки їм сподобались, і вони запланували ще кілька візитів до установи.

Що на Вашу думку дала ініціатива тим, хто її втілював в життя?
Волонтери отримали позитивні емоції та досвід роботи з дітьми, що знаходяться в складних життєвих обставинах. Також досвід взаємодії з військовими, планування, роботи з медіа.

Чи мала Ваша ініціатива своє продовження та які зміни вона принесла?
В 2016 році відбулось вже 4 ігротеки, які продовжують покращувати стосунки в колективі школи-інтернату та зміцнювати громаду.

Ваші поради тим, хто хоче втілювати ініціативи у своїх громадах
Не економити на плануванні.

Чи може Ваша організація (ініціативна група) виступити консультантом або експертом, якщо до вас звернеться інша організація за досвідом, який ви отримали при реалізації цієї ініціативи?
Так, може.

****************************************************************************************************
Довідкова інформація про ініціативу:

Номінація, в якій бере участь ініціатива:
Краща ініціатива у сфері роботи з дітьми та молоддю

Назва організації (ініціативної групи), автора ініціативи:
Творчий простір «Час Є!»

Контактні дані організації:
Клейнос Ксенія
(066) 466 25 12
Xuklya@gmail.com

Назва успішної ініціативи:
Розвивальні ігри для дітей разом з військовослужбовцями

Джерело