Про чекістські методи журналістських розслідувань

З’явилося велике розслідування журналістів команди «Схеми» – «Генпрокуратура Юрського періоду» про діяльність Юрія Луценка на посаді Генпрокурора, де головним стрижнем стали відвідування народними депутатами, переважно представниками правлячої коаліції, Генпрокуратури в тому числі у неробочий час. Якщо я не помиляюся, останній з візитів зафіксований десь біля десятої вечора. Не ставлячи під сумнів право журналістів фіксувати, моніторити та дізнаватися про мету візитів народних депутатів і на цій підставі робити аналітичний матеріал, дозволю собі висловити декілька критичних зауважень до самої подачі аналітичного матеріалу.

1) В цьому матеріалі акцент робиться на декількох народних депутатах, репутація яких у певних колах ставиться під сумнів. Так наприклад, одного із головних персонажів цього розслідування Олександра Грановського називають двічі (одного разу замало!) «неофіційним куратором прокуратури від Банкової». “Також у ЗМІ його неодноразово називали «неофіційним куратором судової системи та органів прокуратури». – цитата) Тобто посилаються на неназвані ЗМІ, а в даному випадку відбувається по суті автоцитування, що має закріпити у глядача негативні відчуття до цього персонажа. Сам термін «неофіційний куратор», якщо простежити його слововжиток, означає людину, яка має визначальний неформальний (тобто такий що приймається в обхід правил) вплив на прийняття якихось важливих рішень. Якщо прибрати з пошуку google згадку про Мустафу Найєма як «неофіційного куратора» реформи поліції на Закарпатті, то всі інші згадки мають однозначно негативне забарвлення. Тобто всі, хто мають справу з такими людьми, також автоматично потрапляють у категорію людей з «підмоченою репутацією».

2) Генпрокурор згадує про 5921 депутатський запит до Генпрокуратури і можна припустити, що приблизна така ж кількість народних обранців бодай раз відвідувала Генпрокуратуру у цих справах. Натомість ми бачимо в репортажі лише обмежену кількість депутатів. Якщо журналісти ведуть такий моніторинг, то як мінімум, вони для об’єктивності мали б надати цифри, які б вказували на кількість відвідин Генпрокуратури тим чи іншим народним депутатом, а бажано всіма депутатами за визначений термін. При відсутності цих цифр виникають підозри у замовленому матеріалі.

3) Власне весь репортаж побудований на тому, що автор розслідування, стежачи за машинами і конкретними персонажами, фіксуючи факти зустрічей, як би натякає на їхню незаконну діяльність, цього звісно відкрито не стверджуючи. Втім за допомогою тривожної музики у глядача виникають чіткі асоціації з нелегальною діяльністю як мінімум. Застосування такого прийому доречне для фільмів про мафію, але сумнівно для журналістських розслідувань.

4) В сухому залишку в фільмі немає жодного факту якої-небудь нелегальної діяльності, окрім натяку, що урядовці продовжують зустрічатися на робочому місці по закінченню робочого дня. Типу як у грі в «Мафію» – настає ніч, чесні люди засинають, просипається мафія)))).

І останнє. У своїй роботі «Анти-розвиткові групи інтересів» польський дослідник Анджей Зибертовіч звертається до проблем діяльності спецслужб у демократичному просторі та їхнього впливу, або як він пише «зараження оточуючого середовища анклавами», під останніми він, зокрема, має на увазі методи діяльності спецслужб. Він зауважує, що до «одних із головних елементів методики спецслужб відносяться маніпуляція та дезінформація. Ані розвідка, ані контррозвідка не могли би розраховувати на успіх своїх операцій, – пише він, коли б – в ім’я, наприклад, принципів права, порядності, політкоректності, добрих традицій, не порушення взаємодовіри, як одної з основ суспільного життя – їм було наказано утримуватися від маніпуляції та дезінформації, як методів діяльності, не тільки щодо своїх ворогів, але часто щодо власних співробітників, не кажучи вже про сторонніх прихильників їхніх операцій».

І що відбуватиметься, запитує дослідник, коли техніки маніпуляцій та дезінформацій, яким навчені співробітники спецслужб, починають застосовуватися у демократичному суспільному середовищі та у контексті загальної зневіри у моральні принципи, упадку патріотизму, занепаду шани до традицій, до права, до авторитету інституцій держави? І відповідає – «тоді ці техніки (та й багато інших, наприклад, підбурювання) – опановані на фаховому рівні – використовуються на користь групових та особистих інтересів».

Тобто ми (і тут ми не перші) стикаємося з явищем «зараження суспільного середовища (в Польщі та в ряді інших посткомуністичних країн без сумніву сталося саме так) – тобто політичних, економічних та медіа- інституцій – методами, широкомасштабне застосування яких створює в тому числі довготривалий ефект у вигляді розмивання того необхідного для успіху спільної діяльності ресурсу, яким є капітал суспільної довіри.

Будтє бдітєльни, врах нє дрємлєт.

Ігор Семиволос

Нє стрєляйтє в актівіста – он іграєт, как умєєт

Вирішив я трохи попрацювати з дискурсом реформаторських і антикорупційних кіл і поки матеріал накопичується, цікавий, до речі, хочу сьогодні поговорити з вами про два сталих уявлення, які доволі часто зустрічаються у наших палестинах.

Перше, на що я звернув увагу, це поширене твердження про протистояння (конфлікт) влади і громадянського суспільства чи навіть просто суспільства і влади. Мовляв, влада нічого не дає або все забирає і відбувається боротьба з владою за справедливий перерозподіл ресурсів. Причому останнє далеко не кожен може сформулювати, часто це закінчується тезою: всі казли, їх всіх треба розстріляти. Нещодавно я мав можливість обговорити цю тему у середовищі громадянських активістів, які займаються дуже важливою справою, допомагають переселенцям. Зрештою, після бурхливого обговорення, виявилося, що таке фронтальне протистояння, на якому спочатку всі наполягали, виявилося вже не таким і фронтальним, а справедливий перерозподіл ресурсів перетворився на колективну дію групи інтересів, яка бореться поміж інших груп інтересів за доступ до тих самих ресурсів. Як на мене, це абсолютно легітимна ціль, якщо звісно не виступати з позицій винятковості, не бити себе п’яткою у живіт, переконуючи інших у своїй винятковій доброчесності. В цьому випадку образ непримиренного борця з корупцією підходить як найкраще. Так само відбувається із владою – при наближенні, вона розпадається на купу різних акторів, які є доволі незалежними у прийнятті рішень, і які часто ворогують (конкурують) між собою. До того ж, і влада, і суспільство це дві сполучені посудини і рівень неадекватності, згідно із фізикою за 7 клас загальної школи, — більш менш однаковий. Чи означає це, що треба відмовитися від конфлікту? Звісно, ні. Якщо є якийсь вартісний ресурс, який хоче отримати як мінімум дві сторони, і кожна з них доводить, що саме вона має на це право, конфлікт неминучий. Наше завдання – не зупинити конфлікт, а зробити все щоб він не став насильницьким. Бо тоді включаються інші механізми, які швидко руйнують саму довіру, унеможливлюють діалог і вирішення даного питання з найменшими втратами. (про win/win мовчу). Насильство перетворюється на самоціль.

Звідси я переходжу до другого твердження, яке доволі поширене – Порошенко гірший за Януковича. Напевно ви чули це і не раз. Десь це звучить відкрито, десь завуальовано у вигляді тверджень про узурпацію президентом влади. Розмови про узурпацію влади в Україні не новина. Опікшись на молоці всі натхненно дмухають на воду, тим більш що у конкурентному політичному середовищі це пречудовий стимул для мобілізації своїх прихильників. Як до речі і тема корупції і боротьби з нею. Як на мене, вона, у нашому суспільстві істеризована і подекуди доведена до абсурду. Я не буду повторювати азбучних істин, що корупція це питома частина нашої культури, яка була заточена на виживання, і що подолати її можна лише тривалою трансформацією інститутів і пр.

Власне тут я хочу показати як працює комунікація у конфлікті. Спочатку у людей за допомогою таких месиджів як зрада, все пропало, нас здадуть тощо збільшується тривожність, потім удавана загроза, завдяки масовому психозу, перетворюється на соціальний факт, в нього вірять і вважають це правдою. На цьому етапі важливо, щоб до фріків приєдналися і поважні, впливові у суспільстві авторитетні особи. Чому це відбувається тема окремого дослідження. Звідси останній важливий крок – публічний заклик до превентивної дії.

І тут я знов повертаюся до тези Порошенко гірший за Януковича. Вона в умовах такої спотвореної комунікації легітимізує в очах багатьох людей, в тому числі і абсолютно щирих патріотів (пишу це бо точно знаю як мінімум деяких з них) насильство, як єдиний спосіб досягнення цілі. Пам’ятайте про це, врах нє дрємлєт!

Ігор Семиволос, директор Центру Близькосхідих Досліджень, координатор Української Миротворчої Школи

Що буде після повернення? Школа Соціальних Посередників моделює процес реінтеграції

Друга Школа Соціальних Посередників збагатила інструментарій соціальних посередників ефективним інструментом моделювання суспільних процесів у локальних громадах — Інтеграційною  організаційно-діловою грою. Цей інструмент дозволяє надійно та у стислі строки промоделювати майбутні ситуація, які будуть виникати в трансформаційних процесах, зокрема в процесі реінтеграції пост-окупаційного простору та тимчасово окупованих територій.

Слухачі ШСП-2 змоделювали соціальні процеси, що будуть відбуватись в територіальних громадах, які зараз перебувають під контролем окупаційних військ Російської Федерації та місцевих колаборантів, але неодмінно будуть повернені під юрисдикцію України.

Головною задачею Інтеграційної організаційно-ділової гри «Після повернення» було проаналізувати ситуацію, яка виникне в територіальній громаді відразу опісля повернення її території під юрисдикцію України; виявити причини та дійових осіб ймовірних конфліктів; сформувати таку спільну стратегію дій влади, бізнесу та громадянського суспільства, яка мала б інструменти запобігання конфліктів та їхньої трансформації, вчасного виявлення та нівелювання негативних тенденцій.

Інтеграційна організаційно-ділова гра «Після повернення» (миру на Донбасі) тривала загалом 8 годин та складалась з 5 окремих модулів, в грі взяли участь 20 слухачів ШСП-2. Завдання гри було сформульоване так: «Луганськ звільнено, в ньому є тільки населення цих територій, українська армія і ви, що ви робитимете?» Результатом гри стало вироблення стратегії взаємодії  та кооперації дій влади, бізнесу і громадянського суспільства в звільненому місті.

Після проведення гри, проведення співбесіди з її учасниками, аналізу результатів, організатори гри створили загальну рамку організації та проведення інтеграційних організаційно-ділових ігор, спрямованих до моделювання соціальних процесів в територіальних громадах , що перебувають в процесі трансформації (зокрема, зокрема в процесі реінтеграції пост-окупаційного простору та тимчасово окупованих територій), своєчасного виявлення, попередження та трансформації конфліктів, які неодмінно виникатимуть в таких процесах. В процесі розробки гри брали участь спеціалсти з України, Польщі, Ізраїлю і США.

Рамка передбачає правила відбору учасників, розподілення ролей учасників гри, протоколи поведінки соціальних посередників впродовж проведення гри, форми оприлюднення результатів гра та засоби їхнього поширення серед членів територіальної громади.

Віктор Гарбар, Ігор Дубровський, Дмитро Звонок, Наталія Зубар.
Інформаційний центр «Майдан Моніторинг»

Школа Соціальних Посередників в 2016-2017 роках працює за підтримки Міжнародного Фонду Відродження http://irf.ua

Фото Наталії Зубар та Сергія Митрохіна

Мультикультурність півдня України. Проблематика та перспективи

17-го грудня в Кризовому медіа-центрі по вул. Пилипа Орлика (9 Січня) 30, 1 поверх, оф.33
відбудеться засідання круглого столу за темою мультикультурності півдня України, а саме, яка проблематика та перспективи мультикультурного супільства.

Що таке мультикультурність, які чинники утворення та які наслідки багатоетнічної та багатонаціональної взаємодії в контексті історії регіона? Як дослідити та зберігти культурну спадщину? Навіщо вона потрібна і чи потрібна взагалі? Що БУЛО і що Є, в контексті суспільної трансформації та культурної інтеграції.

Ці питання будуть підіймати вчені, експерти та журналісти разом із лідерами етнічних громад, представниками влади та громади Херсонщини.

Метою круглого столу є створення простору для діалогу представників різноманітних суспільних груп і громад для консолідації та подальшої ефективної взаємодії та порозуміння. Також, метою є виявлення можливих конфліктних аспектів в міжкультурному діалозі.

Круглий стол є ініціативою учасників Школи соціальних посередників, яка діє в межах коаліційного проекту “Українська Миротворча Школа” (peace.in.ua)
за підтримки Міжнародного Фонду “Відродження”

Зв’язок: т.+380 635 999 549, rodion.krasnovid@gmail.com

P5170216

Українська миротворча школа оголошує другий конкурсний набір до Школи соціальних посередників

Українська миротворча школа оголошує другий конкурсний набір до Школи соціальних посередників 2016-2017 років, перша сесія якої відбудеться 20 – 24 вересня 2016 року у Харкові.

Школа соціальних посередників готує фахівців з трансформації та попередження конфліктів.

Соціальний посередник є фахівцем з переговорного процесу, він володіє технологіями організації та ведення діалогу для досягнення порозуміння. Він має теоретичні знання та практичні навички у галузі діагностування конфліктів, та профілактики конфліктних ситуацій. Він володіє технологіями переговорного процесу, вміє укладати угоди, які відповідають інтересам сторін.

Програмою Школи передбачено дві сесії та практична миротворча польова робота. Перша сесія Школи передбачає інтенсивне 5-ти денне навчання протягом 12 годин щодня. Слухачі оволодіють сучасними технологіями організації переговорного процесу.

Отримані знання та навички нададуть вам можливість стати одними з перших в Україні фахівців з управління конфліктами та, спільно з представниками різноманітних громадських ініціатив, рухів, організацій, взяти участь у створенні принципово нового професійного середовища.

Ми поводимо цю школу вже другий рік. Прочитати про першу школу можна тут.

Як виникла ідея Школи соціальних посередників

Друга сесія Школи пройде в січні 2017 року. Польова робота відбуватиметься між сесіями.

Тренерами Школи є спеціалісти з України, Польщі, Ізраїлю, США, Австралії та Данії.

До конкурсу запрошуються громадяни України, які:

  • бажають брати участь в практичній діяльності на територіях Донецької, Запорізької Луганської, Одеської, Харківської, Херсонської областей та в Криму;
  • ТА проживають на цих територіях;
  • ТА мають досвід роботи у громадських ініціативах чи громадських організаціях;
  • ТА зголошуються пройти повний курс навчання протягом всього терміну (у разі перерваного навчання – кошти за проїзд не компенсуються, сертифікат не видається, до подальшої практичної діяльності УМШ не залучаються).
  • Внутрішньо переміщені особи – вітаються!

Організатори забезпечують проїзд, проживання та харчування учасників, надають їм необхідні навчально-методичні матеріали.

Конкурсну анкету можна заповнити за посиланням:

https://goo.gl/Vbn7yl

Анкети приймаються до 31 серпня 2016 року. Конкурсна комісія працює з 1 по 3 вересня 2016 року. Рішення комісії буде повідомлено всім, хто заповнить анкету, 4 вересня 2016 року.

За додатковою інформацією звертатися:

Ігор Дубровський
+38 050 6194397
dubrig@ukr.net

Як проходила Школа соціальних посередників в перший рік – відеозвіти.

А це – короткі анонси деяких лекцій і тренерів

Місія Української Миротворчої Школи – Запобігання та трансформація насильницьких конфліктів в Україні. Мета миротворчої освіти – Просування ідей миру і ненасильницького вирішення конфліктів через навчання, підтримку формування і розвитку місцевих громад. Громадська миротворчість: комплекс заходів, спрямованих на запобігання і трансформацію насильницьких конфліктів інститутами громадянського суспільства.

Більше про Українську Миротворчу Школу ви можете дізнатися тут http://peace.in.ua/holovna/about/

Проект «Школа соціальних посередників. Другий рік»  проводить Громадський Інформаційно-методичний Центр «Всесвіт» за підтримки Міжнародного Фонду Відродження.

12909608_10153490299888148_2827762053659340443_o
Перший випуск Школи соціальних посередників. 30 березня 2016 року