«Легкий» формат для складних завдань

На Херсонщині громади використовують соціально-моделюючі ігри для розв’язання проблеми дозвілля молоді
 
ivan antipenko

Громадські активісти зі Скадовська і Чаплинської ОТГ спробували новий формат обговорення і напрацювання механізмів для розв’язання місцевих соціальних проблем. Таким форматом стала соціально-моделююча гра, яку активісти навчилися проводити за підтримки експертів Центру близькосхідних досліджень та Посольства Великобританії в Україні.

Минулого року наша газета писала про дослідження конфліктності у південних районах Херсонщини («День» № 85 від 17 травня 2018 р.). Як зазначив тоді експерт Центру Сергій Данилов, опитування і фокус-групи показали, що Херсонщина відчуває брак всеукраїнської уваги, навіть попри близькість з окупованим Кримом. Одним із чинників цієї проблеми є обмежений формат дозвілля, який доступний мешканцям невеликих містечок.

Традиційно вважається, що молодь орієнтується на великі міста. Хоча це — загальноукраїнський тренд, для негустонаселеної Херсонщини (у регіоні проживає трохи більше, ніж один мільйон мешканців) зайнятість і дозвілля в районних центрах і селах є справжньою проблемою. Мабуть, саме тому цю тему синхронно обрали активісти Скадовська і Чаплинки для проведення моделюючої гри.

Експерт Центру близькосхідних досліджень Ігор Семиволос стверджує, що формат правильно проведеної гри — недооцінений як інструмент урегулювання конфліктів і проблемних питань. За словом «гра» формат дає змогу проявити розкутість і фантазію, але чіткі правила наближають учасників до реального процесу, де потрібно приймати рішення і нести відповідальність. Приклад Скадовська і Чаплинки показав, що такий формат краще працює, аніж традиційні «координаційні ради» і «робочі групи».

ЗАПИТ НА АНТИКАФЕ

«Молодіжна політика — дуже актуальне питання для нас. З одного боку, молодь говорить про неможливість задовольнити певні потреби, які стосуються організованого дозвілля. З іншого — молодь є пасивною в питаннях участі в житті громади», — розповідає директор КУ «Центр соціальних послуг» Чаплинської селищної ради Альона РАЩУПКІНА.

Які кроки має зробити керівництво громади, зацікавлені установи та організації для покращення становища молоді в громаді і яка роль молоді в цьому процесі? Відповіді на ці запитання під час гри шукали разом з місцевими активістами та керівництвом ОТГ.

«Під час гри ми провели вправи, метою яких було дослідити негативні та позитивні сторони розвитку громади в уявленнях її мешканців, разом розібрати моделі спільного прийняття рішення владою і громадою, — каже Альона Ращупкіна. — Ми побачили, що є запит на антикафе — простір соціальної спрямованості, де можна було б грати в настільні ігри, проводити семінари, лекції, майстер-класи залежно від запитів відвідувачів.

Місцева молодь висловлює готовність витрачати кошти на такі заходи. Водночас експерти запевняють, що це ефективно працюватиме, тільки якщо в основі є бізнес-підхід, а не утворення комунальної установи та її утримання за рахунок бюджетних коштів».

ВЛАДА ГОТОВА РЕАГУВАТИ

Голова селищної ради Олексій Фаустов зазначив, що влада готова реагувати на потреби молоді. Однак Чаплинська ОТГ не хоче йти шляхом, коли, наприклад, на базі школи облаштовується кабінет, і це під назвою — «Молодіжний центр», але для молоді це нічого не змінює і не створює нових послуг. Тому, якщо в Чаплинській ОТГ є запит на антикафе чи освітній хаб, селищна рада готова сприяти в наданні приміщення для цих потреб.

МОЛОДІЖНИЙ ПРОСТІР ДЛЯ СКАДОВСЬКА

У курортному містечку Скадовськ, здавалось би, проблема зайнятості молоді не така актуальна, як у Чаплинці. Втім, бурхливе життя на узбережжі Чорного моря триває лише в сезон. З кінця вересня до кінця травня дозвілля тут доволі обмежене.

Місцеві активісти скористалися форматом гри, щоби змоделювати ситуацію, в якій меценат готовий надати місту кошти на експериментальний проект. Але спочатку мешканці мають довести, що розуміють, як слід розвиватися громаді. Проект не повинен викликати конфліктів, рішення мають ухвалювати влада і громада спільно.

«Учасники заходу висловили свої ідеї активізації молоді. Добре було б, якби в місті створили комітет із представників різних молодіжних категорій, який досліджував би інтереси молоді й послуги, що надаються молоді у відповідній сфері, і склав би карту соціально-культурного середовища м. Скадовська. Наступним кроком стало б створення молодіжного простору за локаціями: здоров’я, комунікаційна платформа, розважальний центр, неформальне навчання та інші», — коментує громадська активістка зі Скадовська Наталія ЗИКОВА.

Учасники гри розписали бюджет і напрямки роботи Молодіжного центру, однак експерти, серед яких був колишній мер Скадовська Олександр Яковлєв, зазначили, що проект недосконалий і потребує доопрацювання. Водночас Наталія Зикова переконана, що гра стимулює до саморозвитку і навчання. Учасники не соромилися висловлювати свої ідеї і побачили, як ініціативи або конфліктні питання можна розглядати через вмілу комунікацію і знаходити порозуміння.

Іван АНТИПЕНКО, «День», Херсон, фото автора

 

Моя влада, моя громада

Що таке територіальна громада? Це територія? Це зібрання людей? Можливе це місцева спільнота в якомусь місті? Чи це щось інше?
 

Вікіпедія тлумаче слово “громада” так:

” спільна територія існування, наявність спільних інтересів місцевого значення, соціальна взаємодія членів громади в процесі забезпечення цих інтересів, психологічна самоідентифікація кожного члена з громадою, спільна комунальна власність, сплачування комунальних податків”

Отже маємо таке: громада це територія спільного існування, де існує взаємодія членів громади, спільна мета, інтереси. Саме з цією метою в Приморській громаді пройшла серія соціально-моделюючих ігор “Моя влада”, за підтримки Центра близькосхідних досліджень, в рамках коаліції з Українською миротворчою школою, що здійснюють проект «Розбудова спільного бачення моделей місцевого урядування в процесі децентралізації в Запорізькій та Херсонській областях» за фінансової підтримки Посольства Великої Британії в Україні. Партнером в м.Приморськ виступила ГО “Приморськ 24/7”, місцем проведення ігор став креативний простір ”Портал”.

Для реалізації задуманого, експертами, був запропонований формат соціально-моделюючих ігор. Гра дозволяє змоделювати реальні обставини, а також побачити поведінку нас в цих обставинах, спробувати себе в різних ролях. Найголовніше – граючи, можна робити помилки, саме які, дозволять прийти потрібного висновку, спільного бачення. 

4 вересня 2018р. пройшла перша моделююча гра “Моя влада”.

Учасниками цього заходу стали представники різних груп населення: громадські активісти, представники ВПО, приватні підприємці, студенти ВСП “Ногайський коледж ТДАТУ” та інші. Протягом дня, позначивши теми, які хвилюють місцевих жителів, активісти спільними зусиллями виробили механізм їх вирішення.

 Під час першої гри було помітно позитивний ефект взаємодії. Адже спільний пошук вирішення напрацьованих проблем громади, дозволив вийти за рамки стереотипів, додавши креативності кожній думці. Так, з великого переліку напрацьованих ідей, зупинилися на трьох, найголовніших на думку присутніх. Приморській громаді потрібні: гуртожиток для молодих сімей, нових спеціалістів, ВПО; діагностичний центр; великий рок-фестиваль.
 
10 листопада 2018р. пройшла друга гра, під назвою “Локальні конфлікти: вирішення”. Ми мали на меті розширити коло гравців, додавши нових учасників. На цю гру ми запросили міського голову Олену Божкову, представників шкільних парламентів, приватних підприємців та активістів.
 

Другий блок ігор поставив перед присутніми нові виклики. Одна із запропонованих ігор запропонувала присутнім поглянути в майбутнє громади, на найближчі 4 роки. Що очікує нас, які досягнення, або навпаки проблеми? Моделювання різних подій командами від катастрофи з нафтовим танкером на Азовському морі до прокладання залізниці через Приморськ, створило атмосферу позитивної командної гри. Виходячи за рамки стереотипів, молодь, мріючи про майбутнє Приморська, в грі “Телевізор”, називала цілком реальні та досяжні цілі. Одна з них – центр дозвілля, яким може стати наш старенький кінотеатр. Можливо, зовсім скоро знайдеться інвестор, який втілить мрії багатьох, перетворивши стару будівлю, на новітній сімейний розважальний центр.

З огляду на результати ігор, можна сказати, що найбільша надія присутніх, щодо розвитку громади – море, курорт, але й найбільші страхи пов’язані з цим же. Боїмося, що буде екологічна катастрофа, епідемія кору. Гра показала, що наразі дуже не вистачає діалогу між владою та громадою. Граючи в різні ігри, за одним столом, в одній команді, зрозуміли – потрібен чіткий інструмент взаємодії, між представниками різних груп населення громади.

На грі були присутні: міський голова Олена Божкова, депутати Приморської міської ради – Ганна Саламатіна, Андрій Райков, Олег Гридько; приватні підприємці – Олександр Закревський, Юрій Гогунський, Ірина Плоха; активісти – Олег Кострикін, Наталя Зюзіна, Олексій Зюзін, Юлія Рідна. Модераторами гри виступили Костянтин Овсянников та Руслан Белінський.
 
Все, що відбувалося під час гри, моделювалось на реальне життя Приморської ОТГ. Так, серед дискусій, обговорень, а інколи і суперечок, ми все ж змогли знайти дещо спільне в баченні розвитку громади.
 

Запуск ВЕС, який може стати сигналом для приходу нових інвесторів, завершення будівництва поліклініки – мрії команд, але вони вже реалізовуються сьогодні. Завод з переробки сільгосппродукції, альтернативна енергетика, нове житло для молодих сімей, аквапарк, набережна – це все реальність. Головне – спільне бажання та участь всіх сторін в цьому. Гра вимагала від гравців і моделювання негативних подій в майбутньому громади:

 
Це були мрії, далі, на команди чекала інша гра – аналіз плюсів наших сусідніх громад, та бачення можливості перетягнути ці плюси на сторону Приморської ОТГ. Команди обрали громаду м.Мелітополь та с.Роздол, Михайлівський району. Оцінка плюсів даних громад показала таке: Завдяки розвитку фермерського господарства на сьогодні село Роздол є прикладом справжнього, успішного, європейського села. Майже нульовий процент безробіття, адже практично всі місцеві задіяні у фермерських господарствах, село по праву можна вважати прикладом розвитку інфраструктури в регіоні. Мелітополь має вдале місце розташування, ВУЗи, виробництво. Тут розвинуте садівництво та городництво, є гарні приклади міжнародної співпраці, залучення зовнішнього менеджменту.
 
Чи можливо реалізувати це все на території Приморської ОТГ? Відповідь команд – ТАК! Для цього потрібні певні кроки, які цілком реально впроваджувати в нашій громаді вже сьогодні.
  
 
 На сьогодні в нашій громаді кожний намагається впроваджувати якісь покращення сам по собі. Активісти просувають одні питання, проблеми через гранти, влада виконує все в межах своїх повноважень, бізнес діє сам по собі, не дуже включаючись в життя громади.
 Головна мета всіх цих ігор, за задумом експертів, мала продемонструвати громаді, що до яких би груп населення ми не відносились, ми все одно маємо одні й ті самі бачення розвитку громади. Нам треба лише одне – меморандум, що об’єднає наші зусилля в розвитку Приморської ОТГ.
 
Фіналом всіх ігор став меморандум про співпрацю, який вже підписали 12 осіб, представники влади, бізнесу, активісти.
  

В багатьох постає питання – що далі? А далі цей інструмент дозволить нам залучати нові гранти до нашої громади, реалізовуючи спільні напрацювання, ідеї. Якщо раніше, звертаючись до грантодавця ми на словах говорили про готовність співпраці та порозуміння між різними групами населення, то тепер це зафіксовано в документі. Попереду на нас чекає конференція в м.Київ, де ми плануємо презентувати результати нашої роботи, кінцевий результат та подальші плани.
 
Декілька слів від наших учасників про ігри:

Олена Божкова, голова Приморської міської ради: “Я рада, що була учасником подібних ігор. Мені завжди цікаво чути думки людей, які теж вболівають за розвиток громади, але не є членами постійних дискусій, як наприклад учнівська молодь.

 

Олег Гридько, депутат Приморської міської ради, приватний підприємець: “Я був скептиком щодо цієї гри, планував, що не буду тут довго. Але в процесі перших ігор я вже зацікавився тим, що відбувалось, мене здивував кінцевий результат. Це було дещо неочікувано для мене. Надалі, чекає розвитку цього процесу та готовий до співпраці.”

 

Ніна Добаріна, ВПО: “Нам, переселенцам, очень сложно было в первое время, мы с трудом могли найти жилье. Сейчас, проживя в Приморске несколько лет, я понимаю, что тут много жилых домов, многоэтажек, которые могли бы стать общежитиями для молодых семей, для ВПО. Играя в игры, общаясь с представителями власти в узком кругу – передала свои пожелания и видинья лично, надеюсь, что они найдут свое воплощение”.

 

Олег Кострікін, активіст: “Я багато разів був на різних неформальних зустрічах подібного роду. Але жодного разу ми не грали в ігри, і що найцікавіше – ми не мали кінцевого результату. Сьогодні ж – ми маємо меморандум, так це проста бумага з одного боку, але з іншого це вже цікавий інструмент.”

 

Ганна Саламатіна, депутат Приморської міської ради: “Це дуже цікавий та корисний процес. Тісне спілкування з різними групами людей, дозволяє отримати гарний відгук про свою роботу та почути мрії людей на життя громади. Я дуже очікую подальшого розвитку напрацьованих результатів, дієвого застосування меморандуму”

 

Руслан Бєлінський, активіст, модератор: “Я вперше спробував себе в ролі модератора гри. це цікавий та корисний досвід. В принципі вважаю, що Приморська громада готова до співпраці та кооперації дій. Здивувало, що різні групи грали в ігри, але мали одні й ті самі страхи та мрії щодо громади.”

 

Ми вдячні нашим друзям з Центру близькосхідних досліджень та Української Миротворчої школи, що виступили модераторами та експертами на наших іграх: Ігор Семиволос, Олександр Лебідь, Ігор Дубровський, Дмитро Звонок. Велика дяка Посольству Великої Британії в Україні, за фінансову підтримку проекту “Розбудова спільного бачення місцевого урядування в Херсонській та Запорізькій областях”.
 
Олексій Зюзін

Третій рік Школи Соціальних Посередників

Третій рік Школи Соціальних Посередників від Української Миротворчої Школи™ проходив за новою навчальною програмою «Трансформація конфліктів в процесі адвокації та просування демократичних реформ та боротьби з корупцією на місцевому рівні».

Цього разу на 1 місце було 4 кандидати.

З  вересня 2017 по лютий 2018 року в рамках Школи Соціальних Посередників 3 підготовку отримали 32 осіб, 17 жінок і 15 чоловіків з 18 міст: Бахмут, Донецьк, Маріуполь, Макіївка, Краматорськ, Новопсков, Сєвєродонецьк, Рубіжне, Лисичанськ, Одеса, Южне, Харків, Мерефа, Запоріжжя, Бердянськ, Миколаїв, Херсон, Київ.

Випускники і тренери Школи (не всі на фото з міркувань безпеки). Фото Ігоря Кіянчука

Слухачі отримали сертифікати про проходження повного курсу навчання, який складав 300 академічних годин включно з практикою.

Географія слухачів Школи

Були представлені Луганська, Донецька, Харківська, Херсонська, Миколаївська, Одеська та Запорізька області.

Цього разу слухачами школи стали не тільки громадянські активісти, а і вчені, журналісти, працівники поліції, психологи, соціальні працівники, чиновники, підприємці, профспілковці, художники, освітяни.

Вперше випускниками Школи стали мешканці тимчасово окупованих територій Донецької області.

Вперше Школа включала в себе три навчальних сесії і поповнилася новим навчально-практичним модулем «Адвокаційні простори як мережеві форми співпраці».

Слухачі Школи прослухали

Лекції

Ігоря Семиволоса «Основи конфліктології», «Конфліктологія.  Структура конфлікту»

Наталії Зубар «Як працюють соціальні мережі як людські спільноти і як це пов’язано з теорією динамічного хаосу», «Роль соціальних посередників в інформаційній і когнітивній війні», «Мислити як статистик»

Олександра Зінченко «Конструктор пам’ять: Польські олені, Обама та колективна пам’ять українців. Як подолати тяжіння минулого», «Cтрах і довіра або чому в українців високі паркани?», «Кейс Береговуа: Довіра і відповідальність»

Андрія Каменщикова «Міжнародний досвід громадянської миротворчості на пострадянському просторі»

Збігнєва Буяка «Суспільні порозуміння, як фундамент європейської цивілізації», «Роль суспільного порозуміння в успіху польських реформ. Історія політичних конфліктів у Польщі», «Суспільне порозуміння і соціальний контракт як витоки конституціалізму»

Ігоря Дубровського «Посередництво як консультаційно-переговорна практика. Спільне прийняття рішень»

Олександра Звонка «Основи медіації»

взяли участь в тренінгах

«Його величність конфлікт», «Комунікація як інструмент», «Ризики та можливості переговорів. «ХY», «Контекст переговорів», «Посередницькі  ролі у прийнятті рішень», «Переговори: від дискусії до спільного прийняття рішення», «Управління груповими процесами»  (Володимир Ланько, Ігор Дубровський, Дмитро Звонок, в розробці тренінгів брав участь Михайло Кіпніс),  «Сила і насильство. Вплив авторитарного минулого на комунікаційні практики» (Збігнев Буяк)

Тренінги на Школі носили переважно практичний характер, розбиралися реальні конфлікти. Наприклад, під час другої сесії Школи в грудні 2017 року детально розбиралася резонансна аварія в центрі Харкова, яка сталася 18 жовтня 2017 року. Слухачі школи відвідали місце аварії і за розробленою матрицею  провели аналіз безпекового стану на прикладі цього трагічного випадку; виявили групи інтересів і акторів, і проаналізували причини і наслідки аварії з різних позицій.

воркшопах

«Хто я в цій історії?» (Володимир Ланько, Ігор Дубровський, Дмитро Звонок)

«Конфліктологічна експертиза та аналіз конфлікту» (Ігор Дубровський, Дмитро Звонок) де студенти навчилися складати діагностичну мапи конфлікту.

«Коруція і довіра»  (Збігнев Буяк)

«Ваш рецепт управління конфліктом» (Ігор Семиволос, Андрій Каменщиков, Збігнев Буяк)

«Ваш  рецепт організації діалогу» (Ігор Семиволос, Андрій Каменщиков, Збігнев Буяк)

«Проект-менеджмент» (Віктор Гарбар, Пьотр Кульпа)

взяли участь в навчальних дискусіях «Що таке Корупція?»,  «Що таке безпека? Зв’язок між безпекою і миротворчістю» , «Що таке адвокаційні простори?» «Конфлікти влада-громада», «Проблема оцінки інновацій».

взяли участь в інтеграційних організаційно-ділових іграх «Хто крайній?» (присвячена стратегіям комунікації антикорупційної діяльності) та «Після повернення» (присвячена реінтеграції окупованих територій)

переглянули і обговорили фільми про діяльність Української Миротворчої Школи (про досвід врегулювання насильницьких конфліктів в Північній Ірландії та в Ізраїлі, про історію Голокосту на Херсонщині під час другої світової війни), зміст фільмів використовувався для аналізу конфліктів

у вільний час разом вчилися малювати Петриківський розпис, співали пісні різними мовами і влаштовували самі собі екскурсії Харковом

В роботі Школи брали активну і змістовну участі наймолодші фасилітатори – Леся Звонок і Дарина Шевченко. Участь дітей в освітній програмі для дорослих, присвяченій соціальним конфліктам, є унікальною рисою Школи.

Слухачі і тренери школи спільно створили концепцію адвокаційного простору, яка лягла в основу рамкової стратегії соціального посередництва. Стратегія включає в себе пропозиції змін і доповнень до законодавчих актів з метою інституалізації соціального посередництва.

Незапланованим результатом Школи стала угода про співпрацю з Інститутом соціальної і політичної психології НАПН України, в рамках якої планується теоретичне моделювання комунікації в конфлікті.

Наталія Зубар, голова правління ІЦ «Майдан Моніторинг», координатор Української Миротворчої Школи.

Місія Української Миротворчої Школи™ – Запобігання та трансформація насильницьких конфліктів в Україні. Мета миротворчої освіти – Просування ідей миру і ненасильницького вирішення конфліктів через навчання, підтримку формування і розвитку місцевих громад. Громадська миротворчість: комплекс заходів, спрямованих на запобігання і трансформацію насильницьких конфліктів інститутами громадянського суспільства.

Більше про Українську Миротворчу Школу™  ви можете дізнатися тут

Школа Соціальних Посередників підготувала протягом 2015-2018  років 97 спеціалістів з управління соціальними конфліктами на різних рівнях. В 2018 році планується новий набір в Школу, планується розробка нового модуля «Комунікація в конфлікті». Програма Школи є оригінальною і не має аналогів в світі. Тренерами Школи є досвідчені спеціалісти з України, Польщі, Чехії, США та Ізраїлю.

Проект “Соціальне посередництво в процесі просування демократичних реформ та боротьби з корупцією на місцевому рівні” проводить Центр Близькосхідних Досліджень в рамках проекту «Програма сприяння громадській активності «Долучайся!», що фінансується Агентством США з міжнародного розвитку (USAID) та здійснюється Pact в Україні. Зміст проектної діяльності є винятковою відповідальністю Pact та його партнерів i не обов’язково відображає погляди Агентства США з міжнародного розвитку (USAID) або уряду США.

Фото галерея Школи

Україна перед вибором: змінити економічну поведінку, чи народити нового монстра?

Я радий, що маю таких інтелектуальних опонентів і можу в дискусії з ними чіткіше сформулювати і донести свої міркування про таку складну і разом очевидну проблему як корупція. Моя теза про «народження монстра з існуючих антикорупційних практик» викликала чималу дискусію. Ще раз підкреслюю, я не відмахуюся від проблеми корупції, я не «відмазую» корумпованих чиновників і тих хто їх корумпує, я визнаю, що корупція залишається проблемою для нашої країни. Але я категорично проти того, щоб перетворювати «боротьбу з корупцією» в чергову «кампанєйщину», фетиш та панацею. Корупція не є, на мою думку, головною причиною наших негараздів, а скоріше, нагадує погану спадковість, набуту при нездоровому способі життя. А це означає, що позбутися її, як і будь-яких поганих звичок, дуже важко і це потребує тривалого часу і розуміння, заради чого ми це робимо.

Шановний Andriy Andrushkiv згадав про сон розуму, який породжує чудовиськ, маючи правда на увазі чомусь невиконання політичними елітами своїх передвиборчих обіцянок. Я скористаюсь його метафорою, для пояснення тези про час. Якщо спиратися на Франциска Гойю, який, власне, цей вираз вигадав, ця метафора означає небезпеку непродуманих дій, побудованих на бажаннях, «фантазіях у сонних мріях». Це як раз про те, що я намагаюся вже який місяць, відтоді як ця тема мене зачепила, говорити. Благими намірами викладена дорога до пекла – іншими словами.

Кажуть, що політичні еліти забили на політичні програми. Я кажу, що це твердження є перебільшенням – гіперболою. На сьогодні існує коаліція, яка реалізовує коаліційну угоду, той порядок денний, за який я голосував. Інша річ, що політика це мистецтво можливого, а не неможливого, тут ми знову про сон розуму. Далі. Я стверджую, що антикорупційний наратив, у тому вигляді, який у нас існує, руйнує інститути, знищує довіру і слугує лише вузько партійним цілям політичної боротьби і збільшує, а не зменшує корупцію. Бо цей наратив, здебільшого, побудований на необхідності репресій і легітимізації насильства як постійно діючого механізму регуляції. Соррі за повторення.

А який же вихід, спитаєте ви? Що, ми маємо припинити звертати увагу на корупцію? Звісно, ні. Я бачу тут декілька кроків, але спочатку поясню свою логіку. Корупція це не виключно сидіння на потоках. В умовах природньої держави, якою ми, на жаль, досі є, привілейований доступ до ренти, яку збирає держава, є скоріше правилом. От в чому трагедія. Корупція це не просто негативне явище, а це цілий соціальний інститут, який покликаний компенсувати власнику брак захисту його власності з боку держави і суспільства. Це не я вигадав, це Мансур Олсон. Корупція це економічна поведінка. Якщо розглядати інститути за Нортом і ко., як писані та неписані правила та норми, то ми побачимо невідповідність і разючу відмінність між декларованими і реально діючими нормами в нашому суспільстві. Власники, малі та великі, у ситуації непевності інвестують щодня, щохвилини в корупцію державних інституцій для збереження своєї власності та збільшення привілейованого доступу до ренти. А далі працює механізм “курки та яйця” – розібратися, що було причиною, а що є наслідком чим далі, тим важче. Отже і виходить, що вся енергія “антикора” спрямована на наслідки – на державний апарат – і саме небезпечно, що рецепт, який врешті пропонується, по великому рахунку – замінити одних “корупціонерів” на “антикорупціонерів” при владі. Це хибний підхід. Тому що він не руйнує ключову проблему – привілеї. Я стверджую, що використовуючи антикорупційну риторику українські політики і афілійовані з ними частина ГО, банально хочуть отримати привілейований доступ до ренти, а не зруйнувати корупційні механізми. Це граблі, на які ми вже неодноразово наступали.

Чому, спитаєте ви? Відповім – це наочно проявляється у кейсі Ш.і Ф. Якщо відокремити у цій справі зерна від плевели, то ми побачимо, що головний мессидж прихильників вчинку Ш. – привілей здійснювати насильство щодо ними визначених негідників і відмова останнім в захисті. Саме це змушує мене дати таке різке визначення щодо народження монстра із існуючих антикорупційних практик і уявлень.

А тепер про те, що робити?

Перше, ми знаємо куди йдемо, це умовно кажучи суспільство з відкритим доступом, яке найбільш детально описав Дуглас Норт і ко. в книзі «Насильство і соціальні порядки». Він, правда, не сказав, яким чином цього досягти)) Втім всередині книги є дуже важлива підказка – відмова, не декларативна, а справжня, від привілеїв на користь універсальних прав.

Друге – відмовитися від маніхейського погляду на світ, який притаманний нашій культурній традиції. Я маю на увазі чорно-білу картинку. Небезпека цього підходу не лише в ескалації конфлікту всередині країни, але й загроза застосування «простих рішень», де відповіддю на ускладнення системи буде спроба її максимального спрощення. Тобто повернення до стану «слабкої природної держави».

Третє – зміна економічної поведінки акторів, відмова від корупційної поведінки можливі при гарантуванні прав власності всім без виключення, реформі судової системи та зміцнення довіри. Але інститут приватної власності я поставив би на перше місце. М.Олсон у роботі «Логіка колективних дій: суспільні блага та теорія груп» стверджував, що колективна дія буде ефективною лише тоді, коли вона даватиме можливість її учасникам отримати особисту вигоду (економічну, соціальну тощо). Звідси походить вирішення нашої проблеми – держава, як головний рентоотримувач має гарантувати недоторканність приватної власності і справедливий (justice) розгляд конфліктів і суперечок побудований на праві, а не на привілеях, а власники, зі свого боку, як група, мають відмовитися від корупційних практик, і інвестувати у доброчесність. Це, до того ж, економічно вигідніше.

Ігор Семиволос

Як я навчилася цінувати кожну перемогу

Серпень 2014. Сподівання на те, що ось-ось над Луганськом піднімуть національний прапор, рухнули.

Харків. Гола-боса з дитиною та статусом переміщеної особи. Життя з чистого аркушу.

Кімната в гуртожитку. Час отямитися, знайти колег з рідного Департаменту освіти і науки Луганської облдержадміністрації, запровадити «гарячі» телефонні лінії для студентів із зони АТО та створити базу нової дислокації вищих навчальних закладів на підконтрольній території України. Понад три тисячі дзвінків, цілодобові благання по допомогу, тяжкі та складні історії студентів — все це перебивало власний відчай та біль. Все це гартувало в мені іншу людину. Людину, яка не підкорилася обставинам і попри проблеми рухалася уперед.

Місцеві журналісти з «Накипіло» стали першими, хто почув мою історію. Емоцій не було взагалі. Сльози нахлинули, коли в пакеті, що вони привезли, я побачила дитячі речі — шкільну форму для донечки… Найкращий подарунок до навчального року.

У жовтні 2014-го я звільнилася з департаменту, який налагодив роботу в Сєвєродонецьку. Причин багато. У донечки — нова школа (протягом двох років кожен день я дякувала класному керівнику Альоні Лазоренко за тепло, турботу та любов до нової школярки). А в мене — нова робота, помічник ректора єдиного переміщеного з Донбасу аграрного вишу. З цього моменту почався новий етап у моєму житті, сповнений важкою і виснажливою працею, бажанням допомогти, захистити студентів і викладачів вже мого вишу.

У критичний момент, коли стало зрозуміло, що у тих, хто приїжджав до Харкова з зони бойових дій, взагалі не було нічого — ані посуду, ані речей першої необхідності — у нашому спільному університетському житті з’явилася соціальний робітник благодійного фонду «Карітас» Ганна Чуркіна. Її увага та піклування дозволили не тільки почати обживатися на новому місці, але й не впасти духом.

Волонтери «Станції Харків» оперативно допомагали з розміщенням студентів-сиріт, складали списки для допомоги. Крупи, масло, тушонка, чай, кава і ковдри. Виживемо.

Налагодження навчального процесу з нуля, підтримка студентів і викладачів, пошуки гуртожитків, відновлення документів, спілкування з органами державної влади і все ще невизначеність — що далі? Коли повернемось? Вже рік минув! Вже скоро?! …

Серпень 2015-го — не повертаємося. Усі нарешті зрозуміли — ми не у відрядженні. Війна триває. Студенти з окупованих територій їдуть, їдуть, їдуть. Все спочатку.

Прислуховуюся до порад чиновників: «Тримайтеся!». Тримаюся. Але ж розумію, що усієї роботи, що маю, замало. Подаю заявку до участі в проекті «Українська миротворча школа», хочу стати «соціальним посередником», хочу розібратися, вчитися, змінити себе та світ навколо. Хочу довіри, безпеки, нових умінь. Шукаю пояснення тому, що відбувається зі мною, з оточенням, рідними, які досі лишаються на окупованій території. Саме тут знайомлюся з людьми, які змінили світогляд — Наталка Зубар, Ігор Дубровський, Ігор Семиволос. Заняття, робота, початок проекту «Успішна особистіть», виїзди зі студентами та викладачами на прифронтову територію. Почуваю себе агентом змін, який несе українську мову в російськомовне середовище, вчить шанувати символи нашої держави, спонукати до дій.

А далі — відзнака від Посольства Великої Британії в Україні. Нові знайомства, ідеї, натхнення. І нехай практично не було грошей, одяг із секонд-хенду, а замість житла — кімнатка в гуртожитку, я навчилася цінувати кожен день свого життя, кожну маленьку перемогу, кожне тепле слово.

2016 рік — знов не повертаємося. Активна співпраця з Британською Радою в Україні. Проект про створення освітніх аграрних центрів на Сході, відкритті Європи у подорожі до Польщі з інформаційним центром «Майдан Моніторинг».

В університет зайшла низка програм. Я пишаюся. Люблю розвиток і обожнюю людей, які мають сили та бажання йти, здійснювати мрії та реалізовувати плани. Коло однодумців розширюється. І саме у цей момент визріло рішення вступити до аспірантури. Харківський регіональний інститут державного управління. Через 20 років після закінчення магістратури я знову тут. Я аспірантка.

2017-й. Про повернення не думаю. Тупо болить десь у глибині душі. Скучила за мамою, батьком, братом.

Втім, цей рік був сповнений знаннями, цікавими людьми, реалізацією нових ідей. Поруч зі мною люди, які за три роки стали великою родиною. Пишаюся і продовжую працювати заради тих, хто у 2014 році чув голос на «гарячій ліній»: «Доброго дня! Луганський національний аграрний університет, місто Харків, слухаю вас!».

Фото Олени Знаткової

Читайте інші матеріали проекту Переселенці.Live

Передрук з http://www.mediaport.ua/yak-ya-navchilasya-cinuvati-kozhnu-peremogu