У Харкові пройшла Друга Школа соціальних посередників

У рамках проекту «Українська миротворча школа» 20-24 вересня у Харкові відбулася Друга Школа соціальних посередників. В цьому році Школа проходить за підтримки Міжнародного Фонду Відродження.

Друга Школа соціальних посередників містила лекційні та тренінгові форми навчання, що є своєрідними «пазлами», з яких складаються перші кроки опанування діяльності соціальних посередників. Завданням Першої сесії було формування особистих уявлень про цю діяльність, усвідомлення ролі, яку учасники мають відігравати у миротворчій діяльності, формування власного почерку. Учасники школи мали змогу оволодіти сучасними технологіями суспільних комунікацій.

20160924_160616У школі взяли участь 24 учасника (11 чоловіків, 13 жінок) віком від 26 до 56 років (середній вік – 37 років), серед яких переселенців – 5 осіб. Географія учасників Школи постійно розширюється: цього року у Школі  було 6 представників з Донецької області, 5 з Харківської, 3 з Луганської, 3 з Запорізької, 3 з Херсонської, 2 з Одеської та 2 з Криму.

У перший день, 20 вересня, відбулося відкриття Школи, де всі основні організатори мали вступне слово, після чого була лекція «Конструктор пам’ять: Польські олені, Обама та колективна пам’ять українців. Як подолати тяжіння минулого», яку провів відомий історик та журналіст Олександр Зінченко. Далі був проведений Ігорем Дубровським, Ігорем Звонком та Дмитром Ланьком Workshop «Хто я в цій історії?», які мав такі цілі: представлення учасникам структури майбутнього курсу і особливостей внутрішньогрупової взаємодії; через участь в ігровій ситуації отримання чуттєвого досвіду та усвідомленого уявлення про ціннісні і організуючі домінанти в навчанні, професійній компетенції, побудові відносин з іншими; аналіз очікувань від міжособистісної взаємодії та соціальних контактів; фокусування учасників на навчальних, особистих, професійно спрямованих завданнях курсу, прийнятті відповідальності за процеси навчання і комунікації; надання учасникам можливості формулювання очікувань від майбутнього курсу.

На завершення першого дня Ігор Семиволос провів для учасників перегляд і обговорення фільмів про діяльність Української Миротворчої Школи за попередні роки.

20160924_160231

Другого дня, тобто 21 вересня,  була проведена Ігорем Семиволосом лекція «Основи конфліктології», після якої розпочався тренінг під назвою «Його величність конфлікт», який мав такі цілі: ознайомлення учасників з конфліктом як суспільним феноменом, аналіз конфлікту, виділення його змістовної та емоційної складових, через ігрову ситуацію виявлення складових управління конфліктом (цінності, пріоритети, установки, стереотипи), фокусування уваги учасників на можливостях формування поведінки у конфлікті. Після тренінгу Наталія Зубар провела інтерактивну лекцію «Як працюють соціальні мережі як людські спільноти і як це пов’язано з теорією динамічного хаосу». Потім відомий активіст польської «Солідарності» Збигнєв Буяк провів перегляд фільму Анджея Вайди «Валенса – Людина з надії» та пострефлексійну дискусію.

Зранку 22 вересня Наталія Зубар та Збигнєв Буяк провели Workshop «Типи лідерства. Проблеми лідерства в Україні», після якого пройшов ще один Workshop Ігоря Дубровського та Дмитра Звонка на тему «Конфліктологічна експертиза та аналіз конфлікту», де були пророблені такі теми: «Експертиза конфлікту», «Конфліктологічна експертиза» та «Методи аналізу конфліктів». Збігнєв Буяк провів лекцію «Суспільне порозуміння як фундамент європейської цивілізації». В кінці робочого дня була проведена дискусія «Свій-чужий» за участю випускників Першої школи соціальних посередників.

Четвертий день, 23 вересня, почався з тренінгу «Комунікація як інструмент», який провели Ігор Дубровський, Дмитро Звонок та Володимир Ланько. На ньому були пророблені такі завдання: розкриття комунікації як шляхів сполучення та процесу обміну інформацією; аналізування складових управління комунікаційним процесом; ознайомлення учасників з моделями комунікаційної взаємодії; отримання чуттєвого досвіду та уявлення про моделі комунікаційного впливу; через участь в ігровій ситуації відпрацювання навичок позбавлення конфліктогенів. Андрій Каменщіков провів лекцію «Міжнародний досвід громадянської миротворчості на пострадянському просторі».  Продовжилося все вільною дискусією для учасників «Що таке безпека? Зв’язок між безпекою і миротворчістю».

У заключний день, 24 вересня,  був проведений Workshop «Ваш рецепт управління конфліктом» з тематичними формами, які мали свої специфічні теми: «Казус Заславської», «Стихійна торгівля», «Етнічний ресторан в  спальному районі», «Ринок в Бахчисараї». Тренерами школи було проведено Workshop «Ролі посередника».  На завершальному етапі школи лектори та організатори провели постановку завдань та заключну дискусію.

20160924_153529

Загалом Школа поділилася на 4 тематичні модулі:

У першому модулі, який мав назву «МОЄ МІСЦЕ В ІСТОРІЇ»,  пройшло представлення учасникам структури майбутнього курсу і особливостей внутрішньогрупової взаємодії. Також розглядалось через участь в ігровій ситуації отримання чуттєвого досвіду та усвідомленого уявлення про ціннісні і організуючі домінанти в навчанні, професійній компетенції, побудові відносин з іншими. Учасники розробили аналіз очікувань від міжособистісної взаємодії та соціальних контактів. Було проведено фокусування учасників на навчальних, особистих, професійно спрямованих завданнях курсу, прийнятті відповідальності за процеси навчання і комунікації. Було проведено надання учасникам можливості формулювання очікувань від майбутнього курсу.

2 модуль мав назву «ЙОГО ВЕЛИЧНІСТЬ КОНФЛІКТ», де учасники школи проробили будь-які організаційні зміни, суперечливі ситуації, ділові та особистісні відносини між людьми, які нерідко породжують конфліктні ситуації, що суб’єктивно супроводжуються серйозними переживаннями. Основні проблеми розглядалися за допомогою «конфліктогенів».

Модуль 3 мав назву «КОНФЛІКТОЛОГІЧНА ЕКСПЕРТИЗА ТА АНАЛІЗ КОНФЛІКТУ». Там основна увага приділялася темі, тому що управління конфліктом неможливе без його діагностики, усвідомлення суті. Існує велика кількість засобів діагностики, але у будь-якому разі вони зводяться до таких форм дослідження й оцінки конфлікту, як експертиза та аналіз.

Модуль 4 мав основну тему «КОМУНІКАЦІЯ ЯК ІНСТРУМЕНТ». На ньому основний фокус приділявся спілкуванню як складному багатоплановому процесу встановлення і розвитку контактів між людьми (міжособистісне спілкування) і групами (міжгрупове спілкування), породжуваний потребами спільної діяльності і включає в себе як мінімум три різних процеси: комунікацію (обмін інформацією), інтеракцію (обмін діями) і соціальну перцепцію (сприйняття і розуміння партнера). Поза спілкуванням неможлива людська діяльність. Психологічна специфіка процесів спілкування, розглянутих під кутом зору взаємин особистості і суспільства, вивчається в рамках психології спілкування; використання спілкування в діяльності вивчається соціологією.

Наразі організатори та учасники проробляють основні актуальні теми для майбутніх шкіл та виконують поставлені організаторами завдання.

 

Українська миротворча школа оголошує другий конкурсний набір до Школи соціальних посередників

Українська миротворча школа оголошує другий конкурсний набір до Школи соціальних посередників 2016-2017 років, перша сесія якої відбудеться 20 – 24 вересня 2016 року у Харкові.

Школа соціальних посередників готує фахівців з трансформації та попередження конфліктів.

Соціальний посередник є фахівцем з переговорного процесу, він володіє технологіями організації та ведення діалогу для досягнення порозуміння. Він має теоретичні знання та практичні навички у галузі діагностування конфліктів, та профілактики конфліктних ситуацій. Він володіє технологіями переговорного процесу, вміє укладати угоди, які відповідають інтересам сторін.

Програмою Школи передбачено дві сесії та практична миротворча польова робота. Перша сесія Школи передбачає інтенсивне 5-ти денне навчання протягом 12 годин щодня. Слухачі оволодіють сучасними технологіями організації переговорного процесу.

Отримані знання та навички нададуть вам можливість стати одними з перших в Україні фахівців з управління конфліктами та, спільно з представниками різноманітних громадських ініціатив, рухів, організацій, взяти участь у створенні принципово нового професійного середовища.

Ми поводимо цю школу вже другий рік. Прочитати про першу школу можна тут.

Як виникла ідея Школи соціальних посередників

Друга сесія Школи пройде в січні 2017 року. Польова робота відбуватиметься між сесіями.

Тренерами Школи є спеціалісти з України, Польщі, Ізраїлю, США, Австралії та Данії.

До конкурсу запрошуються громадяни України, які:

  • бажають брати участь в практичній діяльності на територіях Донецької, Запорізької Луганської, Одеської, Харківської, Херсонської областей та в Криму;
  • ТА проживають на цих територіях;
  • ТА мають досвід роботи у громадських ініціативах чи громадських організаціях;
  • ТА зголошуються пройти повний курс навчання протягом всього терміну (у разі перерваного навчання – кошти за проїзд не компенсуються, сертифікат не видається, до подальшої практичної діяльності УМШ не залучаються).
  • Внутрішньо переміщені особи – вітаються!

Організатори забезпечують проїзд, проживання та харчування учасників, надають їм необхідні навчально-методичні матеріали.

Конкурсну анкету можна заповнити за посиланням:

https://goo.gl/Vbn7yl

Анкети приймаються до 31 серпня 2016 року. Конкурсна комісія працює з 1 по 3 вересня 2016 року. Рішення комісії буде повідомлено всім, хто заповнить анкету, 4 вересня 2016 року.

За додатковою інформацією звертатися:

Ігор Дубровський
+38 050 6194397
dubrig@ukr.net

Як проходила Школа соціальних посередників в перший рік – відеозвіти.

А це – короткі анонси деяких лекцій і тренерів

Місія Української Миротворчої Школи – Запобігання та трансформація насильницьких конфліктів в Україні. Мета миротворчої освіти – Просування ідей миру і ненасильницького вирішення конфліктів через навчання, підтримку формування і розвитку місцевих громад. Громадська миротворчість: комплекс заходів, спрямованих на запобігання і трансформацію насильницьких конфліктів інститутами громадянського суспільства.

Більше про Українську Миротворчу Школу ви можете дізнатися тут http://peace.in.ua/holovna/about/

Проект «Школа соціальних посередників. Другий рік»  проводить Громадський Інформаційно-методичний Центр «Всесвіт» за підтримки Міжнародного Фонду Відродження.

12909608_10153490299888148_2827762053659340443_o
Перший випуск Школи соціальних посередників. 30 березня 2016 року

Із приходом української армії на Донбасі почалися зміни. Про нові ідентичності та способи мислення на Сході

Термін “Донбас” втратив свою актуальність. Як єдиного політичного простору його вже не існує. Раніше це поняття мало силу тяжіння через великі кошти, які акумулювалися в Донецьку. Саме через кошти Донецька та Луганська області були готові прийняти цю регіональну ідентичність під назвою “Донбас”. Так само, як і, наприклад, північ Запорізької області, яка була прилеглою до цього регіону та тяжіла до Донецька.

Розповів: Ігор Семиволос, керівник проекту “Українська миротворча школа”, директор Центру близькосхідних досліджень, над текстом працювала Марта Пугач.

Слобідська та приазовська регіональні ідентичності на зміну ідентичності під назвою “Донбас”

Після окупації Донецька – центру тяжіння грошей, можливостей та впливу на Донбасі – ситуація змінилася. Значна кількість людей проукраїнських поглядів змушені були виїхати з окупованих територій і автоматично розпочалося переосмислення цього регіону.

Парад вишиванок у Сєвєродонецьку 19 травня 2016 року

Ми побачили, що майже половина Луганської області – північ області до Сіверського Дінця, і північ Донецької області почали переосмислювати себе в термінах Слобожанщини.

Слобожанщина стала для цих територій привабливою ідентичністю з цілком об’єктивних причин. Втрата Донецька перетворила Харків на ключовий центр, куди були спрямовані основні потоки переселенців (особливо в 2014-2015 рр).

Зрозуміло, що в людей виникає бажання пов’язати себе із містом, яке відіграє роль ключового центру для цього регіону. До того ж, із Харковом найкраще транспортне сполучення.

А Харків – це автоматично Слобожанщина. Разом з тим, коли говоримо про Слобожанщину, то наче б занурюємося в історичну глибину як мінімум на 100-200 років.

Ред.: ТЕКСТИ писали про сполучення з Харковом та про зміну центру тяжіння в регіоні, коли досліджували пасажиропотік Укрзалізниці в 2014-2015-ому роках. Аналіз бази продажу квитків Укрзалізницею підтверджує тезу про високу інтенсивність контактів Харкова з дрібними станціями Донецької та Луганської областей.

Пасажиропотік “Укрзалізниці” демонструє високу інтенсивність переміщень між Харковом та дрібними станціями Донецької й Луганської областей

Ця слобідська ідентичність починає набирати силу. Не можна сказати, що вона запанувала, бо є регіони, які і досі асоціюють себе із Донбасом. Наприклад, шахтарські регіони – Добропілля, Троїцьке, Покровськ (колишній Красноармійськ) та інші.

Шахтарям важливо мати уяву про себе як про Донбас. Але інші місцевості, там де немає шахт (а це більша частина території), вже так не мислять.

Ще одна ідентичність, яка приходить на зміну Донбасу, це приазовська. Вона найбільш притаманна Маріуполю й околицям та зникає в міру просування на південь уздовж Азовського моря. Маріуполь ніколи не був власне Донбасом, але його тримало тяжіння грошей. А зараз він абсолютно вільний і діє автономно.

Ред.: В лютому 2016-ого року Українська Миротворча Школа оприлюднила результати дослідження настроїв жителів Приазов’я. Регіон, позначений на карті нижче, був ідентифікований як Приазов’я на основі «неформальної колективної ідентичності, яка в принципі не відкидається більшістю населення».

З результатами опитувань УМШ можна ознайомитись тут.

Приазовський регіон із центром у Маріуполі

Приазовська ідентичність також з’явилася історично, просто була неактуалізована.Там існували газети, наприклад “Приазовський рабочий”. “Приазовскість” актуалізується в міру того, як з’являється потреба відштовхнутися від чогось у своїй ідентичності.

Часто-густо задаєш людям питання про приазовську ідентичність і вони вперше починають про неї задумуватись. Ми ж часто не усвідомлюємо, наскільки соціологічні опитування або потім оприлюднення їх результатів впливають на свідомість цих людей. І чи в такий спосіб ми не нав’язуємо їм ту чи іншу ідентичність. Проте поява приазовської ідентичності – це факт.

Свого часу ми робили дослідження по ісламу і зустрічалися з представниками організації “Хізб ут-Тахрір”. Коли ми робили інтерв’ю, вони так само клали мікрофон і робили інтерв’ю з нами.

Це класична ситуація постмодерну. Коли ти досліджуєш якусь групу, якусь ідентичність, то це означає, що ти також впливаєш на формування цієї ідентичності.

Наша гіпотеза полягає в тому, що зростання приазовської ідентичності в Маріуполі було пов’язано в першу чергу з тим, що їм потрібно було визначитися.Вона існувала завжди і так само завжди існувала думка, що вони не схожі на “донецьких”. Проте ключові символи Донбасу вони визнавали. Наприклад, свято шахтаря. Воно було ключовим для всього регіону.

Було б добре подивитися, чи святкують День шахтаря в тому чи іншому регіоні. Якщо не святкують – то все, можна вважати, що шахтарська ідентичність – основа донецької – зникає. Де люди святкують – там ще міцно закріплена.

Що таке Донбас зараз? Донбас – це там, де війна. Багато хто його називає “Старопромисловий район”. Там ще з другої половини XIX століття існує так званий “російсько-український альянс”. Він виник від того, що ці землі освоювали як українці, так і росіяни. Він розпався в 2014-ому році, коли ці люди почали визначатися, хто вони є. Розпочався чіткий “вододіл”. При тому, що це одразу було визначення політичне, а не етнічне. Одразу політичне визначення – це дуже характерно для цього регіону.

Відтак, гіпотеза про те, що Донбас перестав бути єдиним і мати єдину ідентичність уже є фактом. Це вже сталося. Хоч на разі важко сказати, наскільки довго відбуватиметься трансформація і які форми набиратиме. Це тривалий процес, який значною мірою залежатиме від того, як будуть відбуватися події на фронті.

Для цих людей важливими є безпека і успішність. В першу чергу безпека, вже потім – успішність.

Три соціальні порядки на території України

Переосмислення ідентичності означає, що відбувається швидка трансформація соціального порядку на цих територіях. Від радянського – до якогось іншого.

Соціальний порядок – це система цінностей, правил гри і методів прийняття рішень. Зараз ми бачимо, що в Україні створюється новий соціальний порядок. Він почав створюватися в момент “ленінопаду”, коли стала можливою декомунізація. Він може бути не демократичним і не завершеним, та основне, що він – не радянський. Саме тому основні противники Революції Гідності сформувалися навколо пам’ятників Леніна. Їх повалення означало повалення старого соціального порядку.

Проблема в тому, що на окупованих територіях теж новий соціальний порядок.Революція змінила старий соціальний порядок на всій території України. Власне їх утворилося три. А соціальний порядок всередині країни може бути один. Їх не може бути два, три чи п’ять.

У нас же один соціальний порядок – на переважній території України, поєднує і авторитарну, і ліберально-демократичну тенденцію. Ці тенденції подекуди конфліктують і це нормально.

Другий – на території ОРДіЛО (окуповані райони Донецької і Луганської областей). Умовно його можна назвати бандитським.

Третій – в Криму. Вони відрізняються тим, що Росія анексувала Крим, а ОРДіЛО – не анексувала. В обох випадках відбувалась окупація, проте соціальний порядок в анексованому Криму відрізняється від того, що формується на окупованому Донбасі.

Неокупована ж частина Донбасу переживає складну проукраїнськи спрямовану трансформацію в способах мислення та розуміння себе.

В регіоні з’явилися нові чинники: війна, конкуренція, міста. Незмінним залишився раціональний вибір

Причина трансформацій – у нових змінних, які з’явилися в регіоні. Ключова з них – війна. Якби не було війни, ми б мали якісь зміни, але ці зміни були б менш чітко вираженими, поодинокими, точковими і якби їм не додавати ресурсів, вони б затихали.

Донецька і Луганська області були дуже характерними в рамках України. З різних причин, це замкнуті формації. Навіть шляхи сполучення, особливо до Луганської області, – це просто катастрофа. Доїхати до Луганської області навіть зараз – це велика проблема. Вся інфраструктура жахлива.

Доки не прийшла українська армія, ці люди жили собі на своїх місцях. Зміни розпочалися, коли вони побачили українську армію. Це був новий і абсолютно непередбачуваний чинник.

В цих замкнутих формаціях не було ніякої іншої культури, окрім як радянської. Ніяких змін, інновацій туди просто не приходило. І політичні еліти були вкрай зацікавлені в тому, щоб цих інновацій і не було. Тому першою інновацією на цих територіях стала армія.

Спочатку реакцією людей, зрозуміло, був шок. Пізніше, коли шоковий стан пройшов, почався раціональний вибір. Це не означає, що вони стали лояльними до постреволюційної України. Вони були насторожені.

Коли стало зрозуміло, що Україна звідти вже не піде, що нові правила вже є реальністю – тоді починається мімікрія. Стара радянська культурна традиція намагається пристосуватися до нових правил. Але там просто так пристосуватися дуже складно.Позитивна тенденція – це те, що постійно відбуваються конфлікти і ці конфлікти рухають ситуацію вперед.

З цієї точки зору дуже показовим є Сєвєродонецьк з його конфліктами навколо процедур і уявлень про те, як можна вирішувати проблеми. Там була монокультура. Одне підприємство та одна партія накидали свою волю всім іншим. А зараз цього немає, з’явилася конкуренція та депутати із проукраїнських партій. І звідси конфлікти, бо люди на цих територіях не вміють домовлятися в умовах конкуренції, вони не звикли цього робити. І не хочуть.

Наприклад, коли розпочався конфлікт у міській раді Сєвєродонецька, Українська Миротворча Школа пропонувала послугу проведення переговорів між міським головою та депутатським корпусом, але ця пропозиція просто зависла в повітрі на етапі розміщення оголошення в газеті. Зрештою, всі відмовилися.

Однак те, що ці конфлікти відбуваються, означає, що щось змінюється. В Сєвєродонецьку вдалося дійти згоди і спрацювали механізми ненасильницького вирішення складної ситуації.

Ред.: У березні 2016-ого ТЕКСТИ писали про параліч міської влади у Сєвєродонецьку (більше – тут ). У той час мова йшла про розпуск міської ради та введення військово-цивільної адміністрації, тобто пряме призначення керівника міста Президентом. На разі ж вдалося відновити на посаді міського голову, що можна вважати успіхом у веденні переговорів.

Крім Сєвєродонецька є ще декілька містечок із великою кількістю проукраїнських депутатів і де вони мають вплив. Наприклад, у Новому Айдарі, там взагалі все дуже красиво. В Добропіллі також.

У решті міст проукраїнські депутатські фракції доволі великі, але їх успіх перемінний та вплив невеликий. Наприклад, складна ситуація в Лисичанську, навіть гірша, ніж була у Сєвєродонецьку. Та це унікальне місто, бо раніше там узагалі нікого нового не було. Так само як унікальним є Сєвєродонецьк, у міській раді минулого скликання якого була лише одна опозиційна людина, а тепер їх багато.

Ред.: ТЕКСТИ робили дослідження динаміки підтримки проукраїнських партії на Сході та Півдні. Наприклад, у Новому Айдарі після місцевих виборів 2015-ого року кількість проукраїнських партій збільшилася на 76%, порівняно із 2010 роком. В Добропіллі показник був +20%. Детально вивчайте, як зросла підтримка проукраїнських партій на Донбасі тут.

Динаміка підтримки проукраїнських партій у районних радах Донецької області

Динаміка підтримки проукраїнських партій у районних радах Луганської області

Така конкуренція виникла вперше за останні 10-15 років. Є ще велика проблема з економічною конкуренцією. Із зрозумілих причин відбувається занепад, і той дрібний бізнес, який намагається втриматися на поверхні, ще не готовий йти в політику.

У тому ж таки Сєвєродонецьку група місцевого бізнесу допомагала бійцям на кордоні ще з квітня 2014-ого, коли ще не почалося навіть АТО. І ця ж група бізнесу є ключовою у змінах, які зараз там відбуваються.

Окрім того, що з’явилася конкуренція та конфлікти, з’явилися міста. Тобто стала важливою їх роль у цьому регіоні. Раніше це були населені пункти, в яких жили робітники. Вони виконували якусь конкретну соціальну функцію, їх контролювала Партія регіонів чи місцевий олігархат і на тому крапка. А за останні два роки почала розгортатися дискусія навколо міст з точки зору уявлення їх як чогось єдиного.

В Донецькій області є міста та є населені пункти, які ще не перетворились в міста, хоч і мають більше 100 тис. населення. До прикладу, Слов’янськ – це місто, на відміну від Краматорська. Краматорськ – це населений пункт, не зважаючи на те, що він став центром теперішньої Донецької області.

Ще приклад міста – Бахмут (колишній Артемівськ). Там люди відчувають себе містом і там величезна культурна традиція. Коли ми робили FutureSearch (прогнозування майбутнього розвитку міста – ред.) для Бахмута, то виявилося, що це було єдине місто, яке не говорило про занепад.

Під час запитань про те, що сталося в місті з початку незалежності, вони не називали занепад промисловості, як всі інші, натомість говорили про побудову стадіону, відкриття нового заводу, отримання престижної премії заводу шампанських вин і т.д.

Інший приклад міста – це Маріуполь. Він пережив дуже складний період і зараз це, без сумніву, окремий світ. Після обстрілів тривалий час було дуже важко розморозити людей. Був період, коли люди сиділи на валізах і готові були виїхати. Як тільки минулого літа стало зрозуміло, що небезпека закінчилась, одразу почалася творчість, ідеї, політика почала бути цікавою.

Маріуполь складний, бо в ньому є Маріуполь та Антимаріуполь. Антимаріуполь – це заводські райони, які повністю контролюються МЕТІНВЕСТОМ (холдинг Ахметова, який об’єднує металургійні заводи, в тому числі і Маріупольський МК ім. Ілліча – ред.) і люди, які там живуть, голосують за МЕТІНВЕСТ. Це той випадок, коли завод є панівним у частині міста.

Якби, скажімо, в Маріуполі був лише Приморський район, то картина і політичний клас Маріуполя виглядав би зовсім по-іншому. Та все-одно запущені зміни вже не зупинити. Є соціально активна частина міста з візією та потенціалом. Це відрізняє Маріуполь від багатьох інших невеликих міст.

Коаліції “за” і “проти” змін у нових суспільних поділах

До війни суспільний поділ на цих територіях був класичним для радянського типу культури. Був прошарок національно орієнтованої інтелігенції, яка в Донецькій і Луганській області сприймалася як клоуни, які ні на що не впливають, але є.

Існував середній бізнес, який був значною мірою афілійований із великим бізнесом. Були старі партійні еліти, походження яких тягнулося іще з КПРС і комсомолу. Вони просто влилися свого часу в Партію регіонів. Також були чиновники, більш або менш демократичні. І були заводи, які домінували.

Якщо, наприклад, у Сєвєродонецьку працював завод “Азот”, то слово “Азота” було останнім.

Після революції, війни, звільнення територій середній бізнес та проукраїнські сили (національно орієнтована інтелігенція), а також переселенці, які змушені були переїхати та мали проукраїнські настрої, утворили альянс проти того, що називається “старі політичні еліти” – колишню Партію регіонів, чиновників, заводи.

Якщо ж завод перестає працювати, як “Азот”, то він автоматично випадає із цієї обойми. Якщо ж продовжує працювати, як МЕТІНВЕСТ, то він забирає пул – левову частку всіх посад і місць у міськраді. Залежно від цього факту виникає або не виникає конкуренція.

Часом ці коаліції можуть солідаризуватися з новими силами, які прийшли в місцеві ради, як у Маріуполі. Час від часу партія чиновників, яку очолював міський голова Маріуполя з 1998 по кінець 2015-ого року Юрій Хотлубей, намагається вести гру із Силою Людей. А потім може підтримувати Промінвестбанк, МЕТІНВЕСТ й Опозиційний блок, намагаючись тримати ситуацію під контролем.

Але невідомо, що буде далі. Скорочення все-одно відбуваються. Позиції і сила Ахметова в цьому регіоні все-рівно будуть зменшуватися. І, відповідно до закону збереження енергії, ці голоси та вплив комусь будуть перетікати.

Чи вистоять зміни

У Донецькій та Луганській областях зараз сформувалася ситуація, коли немає чітких відповідей чи очевидного результату. Ключове питання сьогодення – це ресурси. Ситуація залежить від того, чи готові їх надавати держава та зацікавлені персонажі людям, які працюють на зміни.

На разі головне завдання – максимально вирівняти можливості цих груп у переговорному процесі. Адже переговори можливі лише тоді, коли сторони більш-менш рівні. Інакше вони впадають у ступор, як ми це бачили в Сєвєродонецьку. Ступор означає, що вже не можна по-старому, а вони не хочуть по-новому.

Політичні й суспільні зміни відбуватимуться швидше, коли будуть якісь наочні зміни рівня життя. Особливо, якщо все-таки відбудеться ренесанс у відновленні інфраструктури та налаштування зв’язку цього регіону із рештою країни.

Хоч це і малоймовірно. А якщо все буде відбуватися так як зараз, то буде млява трансформація, яка затягнеться на десятки років з абсолютно незрозумілим результатом.

Електоральна база проросійських партій залишається досить сильною. Досі є потужна підтримка Опозиційного блоку. У мешканців цих територій немає цінностей відкритого суспільства, та й узагалі із цінностями там складно. Тому без економічних, траспортних і інших змін ми не зможемо завоювати довіру цих людей.

Це те, що слід очікувати від держави. Бо коли люди на цих територіях визначалися, вони визначалися і з державою. Не просто з країною, “страною”, а з УКРАЇНСЬКОЮ ДЕРЖАВОЮ.

І як українські громадяни вони чекають підтримки: грошей, речей, захисту і багато іншого. Розмовами про ідентичності ситий не будеш. Ми ж говоримо про раціональний вибір цих людей. Це не тільки на Донбасі, це і в інших регіонах. А Запоріжжя хіба не так? А Харківщина, Херсонщина? А в центрі?

І навіть якщо гроші є (міжнародна допомога, наприклад), переважна більшість людей навіть не може проект написати. І їх треба вчити писати проекти, а не “смєту робити”. А проектне мислення – це вже дуже потужна зміна.

Зрештою, на окупованих територіях також діє раціональний вибір. Коли ми бачимо місцеву соціологію, що люди підтримують так звані “Л/ДНР”, то ця соціологія нічого не варта, тому що люди відповідають в умовах окупації і визначаються з точки зору раціонального вибору. Люди відповідають так, щоб зберегти собі безпеку.

Ігор Семиволос

Як тільки ситуація змінюється й українські війська заходять на окуповану територію, то в людей відразу спрацює раціональний вибір і вони скажуть: “Окей, Україна, прапор, все”. Питання тільки в прапорі, який там буде висіти, і в тому соціальному порядку, який там буде існувати.

Джерело: texty.org.ua

Миротворческая школа на Луганщине: как работается в Северодонецке?

О том, как меняется ситуация на востоке страны говорим с экспертом, активистом и координатором Украинской миротворческой школы Игорем Семиволосом.

Игорь Семиволос. Авторські права: «Громадське радио»

Дмитрий Тузов: Расскажите о самых ярких впечатлениях и выводах о двухгодичной работе Украинской миротворческой школы на Донбассе.

Игорь Семиволос: За эти 2 года мы подошли к определенному рубежу, когда развитие в формате привлечения активистов уже себя исчерпало.

Дмитрий Тузов: Почему, активисты закончились?

Игорь Семиволос: В основном, да. Мы были практически первой инициативой, которая пришла в эти регионы, поэтому нам удалось аккумулировать большую часть людей. Сейчас мы пришли к этапу, когда необходимо вовлекать в миротворческий процесс совершенно новых людей. Их нужно искать и обучать.

Дмитрий Тузов: Речь идет о волонтерской работе?

Игорь Семиволос: В процессе двух лет работы мы создали определенный формат Украинской миротворческой школы — это проекты, которые реализуют ее участники, исследовательская работа и обучение в формате школы социальных посредников. Люди инициативно выходили на нас и проходили конкурс. Мы провели обучение 60 новых людей в прошлом году. Среди них было большое количество переселенцев, молодежи и женщин.

Дмитрий Тузов: Чем именно занимаются эти люди? Что такое миротворческая деятельность?

Игорь Семиволос: Это все, что угодно в контексте формирования диалогового пространства в громадах. Наша основная задача — подготовить этих людей к выполнению функции социального посредника. В своих громадах они должны будут инициировать какую-то общественную деятельность, направленную на создание публичного пространства и решение общих проблем.

Для нас крайне важно, чтобы люди активно вовлекались в формирование новой украинской идентичности в Донецкой и Луганской областях. Мы даем им определенный уровень знаний, позволяющий работать не только в активистской среде, но и с людьми, которые остаются пассивными или негативно настроенными к Украине.

Ольга Веснянка: Я была в кризисном медиацентре «Северский Донец». Наблюдала, насколько активно там выпускается местная газета, видела конкурс рисунков, была на разных презентациях, посвященных переселенческой тематике.

Часто такого рода проекты существуют пока есть финансирование. Видите ли вы потенциал в этих уже налаженных контактах?

Игорь Семиволос: Команда Кризисного медиа центра с самого начала была нацелена на диверсификацию возможностей финансовой поддержки. Сначала их поддерживали фонд «Відродження» и Украинская миротворческая школа. Они смогли привлечь другие ресурсы и их робота сейчас не только не затихает, но и становится крайне важной — не в последнюю очередь из-за того, что Луганщина долгое время оставалась на периферии.

Кроме того, мы поддерживали молодежное интернет-радио «Без меж», которое должны были слушать люди на оккупированных территориях.

Ольга Веснянка: Как местные жители на Луганщине относятся к приезжим?

Игорь Семиволос: С пониманием, они достаточно открыты, они готовы слушать и учится.

До войны луганский регион был несколько законсервированным. В 2013 году в Северодонецк приезжали представители фонда, чтобы встретится с представителями гражданского общества. Они рассказывали людям о том, какие инициативы можно поддержать. Результата не было.

Сейчас мы наблюдаем взрывной характер появления украинской идентичности в Луганской области. Вообще, я не очень люблю говорить «на Донбассе», потому что эта идентичность в свое время активно навязывалась «Партией регионов» и российскими СМИ.

На самом деле, большая часть Луганской области принадлежит к Слобожанщине. Появление украинской армии привело к возникновению центров гражданского общества в этом регионе.

Дмитрий Тузов: Меняются ли настроения местных жителей?

Игорь Семиволос: После освобождения территорий пророссийски настроенная часть местных жителей находилась в режиме ожидания. Через год стало понятно, что Украина сюда вернулась и вернулась надолго, а проукраинские общественные организации получили возможности и ресурсы. Тогда группы сомневающихся пошли на контакт с проукраинскими группами.

Ольга Веснянка: В Северодонецке уже начала работать новая полиция. Каково отношение местных жителей к ней?

Игорь Семиволос: Первые отзывы свидетельствуют об очень положительном отношении местных жителей.

Підручники Української Миротворчої школи вже в Біляївці

Цікава і незабутня зустріч відбулася 18 травня 2016 р. в Біляївській центральній районній бібліотеці зі Збігнєв Буяком – відомим польським політиком, лідером руху «Солідарність», який ліквідував комунізм в Польщі, а зараз працює в Україні як тренер в проектах Української миротворчої школи, дослідником суспільних трансформацій та перекладачем його творів Олександром Шевченко, Ігорем Дубровським – координатором напряму миротворчої школи, Олександром Зінченко – істориком – публіцистом, письменником.

13235376_1048666155212762_98495183310274527_o

Під час зустрічі панувала щира і невимушена атмосфера. У присутніх виникало багато питань, наприклад такі як: «Чи впливає наш розвиток на вакуум в історичних знаннях, яке має українське суспільство?», «Як можна владнати конфлікти? (специфіка нашого суспільства)», «Ідеї нормальної трансформації» та багато інших.

13243681_1048665568546154_4621556822943222918_o

Збігнєв Буяк як дослідник суспільних трансформацій дав характеристику своєї політичної діяльності: «Завдяки плідній праці в партії «Солідарність» здобув великого досвіду. «Солідарність» була не тільки професійною спілкою, а й суспільним рухом, в якому дійшло до справжнього взаємного зустрічного руху робітників та інтелігенції».

13248419_1048666075212770_6531248439352124418_o

Із захопленням слухали Олександра Зінченка: «Історія – це досвід. Україна багатонаціональна і той режим, який існував на її теренах був руйнівний, тоталітарний. На генному рівні підсвідомо наші покоління пам’ятають революції, різні війни, депортації. Старшому поколінню потрібно переосмислити, відпустити тягар минулого та йти в майбутнє. Для цього потрібно тільки одне слово «пробачить». Інколи достатньо звичайного «вибачте» – такого маленького кроку, щоб змінити світ».

13227829_1048665651879479_8151981103061085544_o

Наприкінці зустрічі автори Збігнєв Буяк та Олександр Зінченко з власними автографами подарували книги для читачів нашої бібліотеки.

13268189_1048665905212787_4317931170568472928_o

І звичайно, ми дякуємо Людмилі Ямщиковій, Голові Південного осередку, за сприянням якої відбулася зустріч, що не залишила байдужим жодного з присутніх.