Варвара Гуменна, Людмила Чичера, Афіна Хаджинова: Працюємо заради збереження і відновлення України

Українська миротворча школа представляє четвертий фільм з документального циклу «Жінки миротвориці».

Знайомтеся з Варварою Гуменною, Людмилою Чичерою, Афіною Хаджиновою з Маріуполя,— з жінками, які несуть добро і мир на нашу багатостраждальну землю.


Варвара Гуменна проводить майстер-класи для всіх охочих з виготовлення української ляльки-мотанки.

IMG_0139

Фото

Варвара Гуменна: “В кожну ляльку потрібно вкласти свою любов і віру, тоді вона оберігає. Є таке прислів’я «Лялька і дитину, і хату береже». Наші пращури про це знали. Дуже хочу, щоб ці традиції відновилися в нашому регіоні“.

По Варвариним мотанкам в нас четверо дітей вже народилося

Крім того, Варвара з колегами робить маскувальні сітки для фронту: “А я знаю, чому ми називаємося Перемога. Коли було бомбардування, ми як заклинання повторювали одне слово: «Перемога, перемога, перемога, перемога, перемога»…


Людмила Чичера – вчитель. Вона навчила дітлахів гімну України, адже вони його не знали. Людмила готує їжу і доставляє її до військових на передовій.


Афіна Хаджинова під час Майдану відчула потребу працювати заради збереження і відновлення України: «Для меня переломный момент наступил, когда я о своей позиции заявила в соцсетях. Меня очень удивила и расстроила позиция моих друзей. Я поняла, что мне с этими людьми не по пути и я должна сама приложить усилия, чтобы сохранить Украину. В Мариуполе женщин-миротворцев очень много. То, что делаю я, делает целая команда».

12466178_1046505752072128_3047647084909274470_o
Афіна Хаджинова

Людмила Чичера: “І що особливого такого я роблю?“.

Ігор Дубровський: “Вона каже, і що особливого такого я роблю? Вони всі так кажуть, але щоб ми робили без цих жінок?“.


Докладніше дивіться у фільмі:


Попередні фільми з циклу “Жінки Миротвориці

Євгенія Левінштейн: Волонтерський рух – це і є те саме самоврядування

Валентина Агафонова, Олена Ніжельська: Люди змінюються. Вони просто бояться показати свою небайдужість

Оксана Муравльова, Євгенія Павлова: Ми маємо простягнути руку допомоги тим, хто там залишився


Інші ЗМІ про це:

Жінки миротвориці. Варвара Гуменна, Людмила Чичера, Афіна Хаджинова. Маріуполь

Оксана Муравльова, Євгенія Павлова: Ми маємо простягнути руку допомоги тим, хто там залишився

Українська миротворча школа представляє третій фільм з документального циклу «Жінки миротвориці».

Знайомтеся з Оксаною Муравльовою та Євгенією Павловою з Краматорська.

Оксана Муравльова: “Я переїхала з Ясинуватої Донецькою обл. до Краматорська і все почалося з нуля. У вересні чоловік привів мене до виконкому сказав: “Ми будемо волонтерами. Допомагатимемо іншим переселенцям”. Ми працюємо на СОС – Краматорськ. Спочатку це була просто гуманітарна допомога, але з часом ми зрозуміла: тільки нагодувати – мало. Треба якимось чином перевиховати, довести, що саме Україна – це рідний дім, який треба захищати. Треба постійно виховувати наших справжніх патріотів. Тоді ми почали шукати проекти соціального плану. Олексій з грудня працює з Українською Миротворчою школою. Спочатку навчався, а згодом став повноцінним членом цієї школи та Громадської Організації “ІЦ “Майдан Моніторинг”. Я в свою чергу теж прийшла до Української Миротворчої школи. Ми хочемо наших переселенців адаптувати. Щоб вони не відчували себе викинутими людьми. Наприклад, по суботах і неділях зараз ми вишиваємо, спілкуємося, ділимося, що відбулося за тиждень, дізнаємося, які у кого проблеми“.

Євгенія Павлова: “Я приехала из Донецка. Когда я заезжала в Караматорск, повесила себе на сумку украинскую ленточку. Сразу же пожилой человек сделал мне замечание, что здесь так не принято ходить. Я ему сказала: “Будете ходить”. И спустя год многие ходят и не боятся. И с браслетами, и с трезубцами на майках, на сумках, в веночках, вышиванках. Теперь это наше. Моему ребенку здесь очень нравится. В школе нет разделения. Местный ты или переселенец – не имеет значения. Просто новый мальчик. Помогают друг другу, кто чем может. Я хочу, чтобы и взрослые обратили на это внимание. Как нам найти ниточку, чтобы нам помириться. Что-то же должно нас объединять. Думаю, что мы должны протянуть руку помощи. Не кто-то другой. Миротворчество должно быть не от другой страны, а от нас самих. Тех, кто переехал тем людям, которые там остались. В Краматорске люди хотят жить в Украине, ходить с украинскими флагами, поддерживать украинский язык, носить вышиванки. В Краматорске не было раньше этого. Сейчас это все есть. Я хочу это все в Донецк привезти. Не в этом году, хотя бы в следующем. Да, мы будем там тоже делать, что и здесь. Учить українську мову, посещать украинских людей, которые там остались и ждут, ждут. Просто ждут“.

Детальніше дивіться у фільмі.

12002642_769702403175691_7111636298489194394_o
Оксана та Євгенія навчалися в Школі соціальних посередників, яку проводила Українська Миротворча школа
Оксана та Євгенія на Школі соціальних посередників у Харкові
Оксана та Євгенія на Школі соціальних посередників у Харкові
Оксана та Євгенія беруть активну участь в заходах ГО "ІЦ "Майдан Моніторинг"
Оксана та Євгенія беруть активну участь в заходах ГО “ІЦ “Майдан Моніторинг”

Попередні фільми з циклу “Жінки Миротвориці

Євгенія Левінштейн: Волонтерський рух – це і є те саме самоврядування

Валентина Агафонова, Олена Ніжельська: Люди змінюються. Вони просто бояться показати свою небайдужість

Валентина Агафонова, Олена Ніжельська: Люди змінюються. Вони просто бояться показати свою небайдужість

Українська миротворча школа представляє другий фільм з документального циклу «Жінки миротвориці».

Знайомтеся з Валентиною Агафоновою та Оленою Ніжельською з Сєвєродонецька.

Валентина Агафонова: “Жизнь научила меня во всем плохом находить хорошее. И если бы не это качество, которое я в себе теперь пытаюсь сохранить, то, наверное, я бы уже впала в депрессию. Но когда я увидела, что кто-то пришел и две скамейки в сквере вскрыл лаком, не попросив ни у кого денег, то я поняла: все-таки будущее есть. Люди меняются. Они просто очень боятся показать свое неравнодушие”.

Олена Ніжельська: “У мене з дитинства була досить активні життєва позиція. Я була членом декількох молодіжних та дитячих організацій. Громадською діяльністю професійно займаюся з 2006 р. Бурхливі події 2013-2014 років кардинально змінили мою м’яку позицію до влади. Я відчула особисту відповідальність за те, що відбулося у моєму рідному місті. За те, що ми допустили, що воно було захоплено. З 2014 р. моя діяльність вже більш радикальна. Я особисто і мої друзі зробимо все, щоб у Сєвєродонецьку більше не відбулося того, що відбулося. Я дуже рада, що на моєму шляху зустрілася така потужна структура, як Українська Миротворча школа, яка додала нашому ентузіазму знань, навичок та професійних здібностей, що допомагають нам відбудовувати Сєвєродонецьк на засадах миротворчості і справедливості”.

Ігор Семиволос, керівник проекту Українська Миротворча школа: “В процесі роботи ми стикнулися з тим, що людей, які спроможні брати на себе відповідальність і реалізовувати складні проекти не так багато. Якщо говорити про Валентину Петрівну, вона самодостатня.  Вона реалізувала себе, як жінка, дружина, мати, бабуся, бізнесвумен. І разом з тим, вона не може залишатися на звичних пересічній людині ідентичностях. Вона намагається зробити щось більше. Це частина її характеру, її  життєва позиція, але паралельно з цим, це її якась внутрішня сила, яка штовхає до пошуків нового. Вона баче проблему і намагається її вирішувати. Вона відкрита до людей і це, можливо, ключова її риса. Готовність швидко приймати рішення і довіряти іншим людям.

Робота Олени Ніжельської страшенно важлива для того, щоб створити певні прецеденти і процедури контролю. З чим стикаються волонтери і активісти зараз? Вони хочуть контролювати владу, але роблять це лише тоді, коли їм забажається. Дуже мало людей готових до системної роботи. З Оленою якраз той окремий, далеко не поширений, на жаль, випадок. Олена може системно працювати, як монітор. Системно робити свою роботу, маючи багато різних особистих проблем. Паралельно з цим – це соцально-активна людина.

Ці дві абсолютно різні жінки – сильний приклад. Ці люди створюють тандем. Вони доповнюють одна одну. Кожна в своїй сфері додає в картину об’єму “.

Військовий: “Я у Сєвєродонецьку чотири місяці. Я сам зі Львова. За цей час я зрозумів, що бути на сході України проукраїнським – це просто героїзм. Люди йдуть на ризик своїм життям заради України”.

Детальніше дивіться у фільмі

Олена і Валентина учасниці першої сесій Української миротворчої школи у Харкові
Олена і Валентина учасниці першої сесії Української миротворчої школи у Харкові

Фільм перший з циклу «Жінки миротвориці»

Євгенія Левінштейн: Волонтерський рух – це і є те саме самоврядування

Проект «Українська миротворча школа» реалізується коаліцією громадських організацій за фінансової підтримки Посольства Великої Британії в Україні.


Інші ЗМІ про це:

Валентина Агафонова, Олена Ніжельська: Люди змінюються. Вони просто бояться показати свою небайдужість

Євгенія Левінштейн: Волонтерський рух – це і є те саме самоврядування

Українська миротворча школа представляє цикл документальних фільмів «Жінки-Миротвориці».

Фільм перший. Євгенія Левінштейн

«Те чим я займаюся пов’язано з країною Україна. З її людьми … А де починається держава Україна я не розумію …

У чиновників є бажання зробити вигляд, що проблеми немає. Я це так розумію: ми не знаємо що робити з цими людьми, нехай вони сидять на Донеччині. Немає людини – немає проблем. Немає переселенця – немає проблем. Повинна бути програма на національному рівні. Якщо ви вважаєте, що це наша країна, що це наші громадяни, то зі своїми громадянами треба працювати …

Для мене дуже важливо, що ми зустрічаємо людей як люди. Що ми не представники державної структури. Що ми допомогу передаємо від одних людей іншим людям і працюємо як теплопередавач …

Коли волонтерський рух захлеснув країну, я в цьому брала участь, мені здалося, що все, що тут відбувається безпрецедентно. Мені досі так здається. Це єдине, що я протиставляю своїм ватним друзям у різних кінцях світу. І вони замовкають. Мені здається, це і є те саме самоврядування. Якась реальна влада в країні, людська».