Про чекістські методи журналістських розслідувань

З’явилося велике розслідування журналістів команди «Схеми» – «Генпрокуратура Юрського періоду» про діяльність Юрія Луценка на посаді Генпрокурора, де головним стрижнем стали відвідування народними депутатами, переважно представниками правлячої коаліції, Генпрокуратури в тому числі у неробочий час. Якщо я не помиляюся, останній з візитів зафіксований десь біля десятої вечора. Не ставлячи під сумнів право журналістів фіксувати, моніторити та дізнаватися про мету візитів народних депутатів і на цій підставі робити аналітичний матеріал, дозволю собі висловити декілька критичних зауважень до самої подачі аналітичного матеріалу.

1) В цьому матеріалі акцент робиться на декількох народних депутатах, репутація яких у певних колах ставиться під сумнів. Так наприклад, одного із головних персонажів цього розслідування Олександра Грановського називають двічі (одного разу замало!) «неофіційним куратором прокуратури від Банкової». “Також у ЗМІ його неодноразово називали «неофіційним куратором судової системи та органів прокуратури». – цитата) Тобто посилаються на неназвані ЗМІ, а в даному випадку відбувається по суті автоцитування, що має закріпити у глядача негативні відчуття до цього персонажа. Сам термін «неофіційний куратор», якщо простежити його слововжиток, означає людину, яка має визначальний неформальний (тобто такий що приймається в обхід правил) вплив на прийняття якихось важливих рішень. Якщо прибрати з пошуку google згадку про Мустафу Найєма як «неофіційного куратора» реформи поліції на Закарпатті, то всі інші згадки мають однозначно негативне забарвлення. Тобто всі, хто мають справу з такими людьми, також автоматично потрапляють у категорію людей з «підмоченою репутацією».

2) Генпрокурор згадує про 5921 депутатський запит до Генпрокуратури і можна припустити, що приблизна така ж кількість народних обранців бодай раз відвідувала Генпрокуратуру у цих справах. Натомість ми бачимо в репортажі лише обмежену кількість депутатів. Якщо журналісти ведуть такий моніторинг, то як мінімум, вони для об’єктивності мали б надати цифри, які б вказували на кількість відвідин Генпрокуратури тим чи іншим народним депутатом, а бажано всіма депутатами за визначений термін. При відсутності цих цифр виникають підозри у замовленому матеріалі.

3) Власне весь репортаж побудований на тому, що автор розслідування, стежачи за машинами і конкретними персонажами, фіксуючи факти зустрічей, як би натякає на їхню незаконну діяльність, цього звісно відкрито не стверджуючи. Втім за допомогою тривожної музики у глядача виникають чіткі асоціації з нелегальною діяльністю як мінімум. Застосування такого прийому доречне для фільмів про мафію, але сумнівно для журналістських розслідувань.

4) В сухому залишку в фільмі немає жодного факту якої-небудь нелегальної діяльності, окрім натяку, що урядовці продовжують зустрічатися на робочому місці по закінченню робочого дня. Типу як у грі в «Мафію» – настає ніч, чесні люди засинають, просипається мафія)))).

І останнє. У своїй роботі «Анти-розвиткові групи інтересів» польський дослідник Анджей Зибертовіч звертається до проблем діяльності спецслужб у демократичному просторі та їхнього впливу, або як він пише «зараження оточуючого середовища анклавами», під останніми він, зокрема, має на увазі методи діяльності спецслужб. Він зауважує, що до «одних із головних елементів методики спецслужб відносяться маніпуляція та дезінформація. Ані розвідка, ані контррозвідка не могли би розраховувати на успіх своїх операцій, – пише він, коли б – в ім’я, наприклад, принципів права, порядності, політкоректності, добрих традицій, не порушення взаємодовіри, як одної з основ суспільного життя – їм було наказано утримуватися від маніпуляції та дезінформації, як методів діяльності, не тільки щодо своїх ворогів, але часто щодо власних співробітників, не кажучи вже про сторонніх прихильників їхніх операцій».

І що відбуватиметься, запитує дослідник, коли техніки маніпуляцій та дезінформацій, яким навчені співробітники спецслужб, починають застосовуватися у демократичному суспільному середовищі та у контексті загальної зневіри у моральні принципи, упадку патріотизму, занепаду шани до традицій, до права, до авторитету інституцій держави? І відповідає – «тоді ці техніки (та й багато інших, наприклад, підбурювання) – опановані на фаховому рівні – використовуються на користь групових та особистих інтересів».

Тобто ми (і тут ми не перші) стикаємося з явищем «зараження суспільного середовища (в Польщі та в ряді інших посткомуністичних країн без сумніву сталося саме так) – тобто політичних, економічних та медіа- інституцій – методами, широкомасштабне застосування яких створює в тому числі довготривалий ефект у вигляді розмивання того необхідного для успіху спільної діяльності ресурсу, яким є капітал суспільної довіри.

Будтє бдітєльни, врах нє дрємлєт.

Ігор Семиволос

Нє стрєляйтє в актівіста – он іграєт, как умєєт

Вирішив я трохи попрацювати з дискурсом реформаторських і антикорупційних кіл і поки матеріал накопичується, цікавий, до речі, хочу сьогодні поговорити з вами про два сталих уявлення, які доволі часто зустрічаються у наших палестинах.

Перше, на що я звернув увагу, це поширене твердження про протистояння (конфлікт) влади і громадянського суспільства чи навіть просто суспільства і влади. Мовляв, влада нічого не дає або все забирає і відбувається боротьба з владою за справедливий перерозподіл ресурсів. Причому останнє далеко не кожен може сформулювати, часто це закінчується тезою: всі казли, їх всіх треба розстріляти. Нещодавно я мав можливість обговорити цю тему у середовищі громадянських активістів, які займаються дуже важливою справою, допомагають переселенцям. Зрештою, після бурхливого обговорення, виявилося, що таке фронтальне протистояння, на якому спочатку всі наполягали, виявилося вже не таким і фронтальним, а справедливий перерозподіл ресурсів перетворився на колективну дію групи інтересів, яка бореться поміж інших груп інтересів за доступ до тих самих ресурсів. Як на мене, це абсолютно легітимна ціль, якщо звісно не виступати з позицій винятковості, не бити себе п’яткою у живіт, переконуючи інших у своїй винятковій доброчесності. В цьому випадку образ непримиренного борця з корупцією підходить як найкраще. Так само відбувається із владою – при наближенні, вона розпадається на купу різних акторів, які є доволі незалежними у прийнятті рішень, і які часто ворогують (конкурують) між собою. До того ж, і влада, і суспільство це дві сполучені посудини і рівень неадекватності, згідно із фізикою за 7 клас загальної школи, — більш менш однаковий. Чи означає це, що треба відмовитися від конфлікту? Звісно, ні. Якщо є якийсь вартісний ресурс, який хоче отримати як мінімум дві сторони, і кожна з них доводить, що саме вона має на це право, конфлікт неминучий. Наше завдання – не зупинити конфлікт, а зробити все щоб він не став насильницьким. Бо тоді включаються інші механізми, які швидко руйнують саму довіру, унеможливлюють діалог і вирішення даного питання з найменшими втратами. (про win/win мовчу). Насильство перетворюється на самоціль.

Звідси я переходжу до другого твердження, яке доволі поширене – Порошенко гірший за Януковича. Напевно ви чули це і не раз. Десь це звучить відкрито, десь завуальовано у вигляді тверджень про узурпацію президентом влади. Розмови про узурпацію влади в Україні не новина. Опікшись на молоці всі натхненно дмухають на воду, тим більш що у конкурентному політичному середовищі це пречудовий стимул для мобілізації своїх прихильників. Як до речі і тема корупції і боротьби з нею. Як на мене, вона, у нашому суспільстві істеризована і подекуди доведена до абсурду. Я не буду повторювати азбучних істин, що корупція це питома частина нашої культури, яка була заточена на виживання, і що подолати її можна лише тривалою трансформацією інститутів і пр.

Власне тут я хочу показати як працює комунікація у конфлікті. Спочатку у людей за допомогою таких месиджів як зрада, все пропало, нас здадуть тощо збільшується тривожність, потім удавана загроза, завдяки масовому психозу, перетворюється на соціальний факт, в нього вірять і вважають це правдою. На цьому етапі важливо, щоб до фріків приєдналися і поважні, впливові у суспільстві авторитетні особи. Чому це відбувається тема окремого дослідження. Звідси останній важливий крок – публічний заклик до превентивної дії.

І тут я знов повертаюся до тези Порошенко гірший за Януковича. Вона в умовах такої спотвореної комунікації легітимізує в очах багатьох людей, в тому числі і абсолютно щирих патріотів (пишу це бо точно знаю як мінімум деяких з них) насильство, як єдиний спосіб досягнення цілі. Пам’ятайте про це, врах нє дрємлєт!

Ігор Семиволос, директор Центру Близькосхідих Досліджень, координатор Української Миротворчої Школи

Головна проблема моніторингу мови ворожнечі

На мою думку, головна проблема моніторингу мови ворожнечі полягає у тому, що ініціатори виходять із уявлення про статичність ідентичностей – мовляв вони там теж українці і тому емоційне забарвлення у новинах, героїзація воїнів АТО або використання епітетів НАШІ щодо української армії негативно сприймається протилежною стороною, створює підґрунтя для конфлікту, дегуманізує тощо.

На мою думку, ситуація категорично відмінна. Конфлікт вже триває і ключовими сторонами конфлікту з одного боку є носії української ідентичності, а з іншого боку носії колишньої радянської., а тепер чим далі, то російської імперської ідентичності, відомої також як “рускій мір”. Підхід, який пропонують дослідники з УКУ, і не лише вони, а ціла низка лівих експертів, передбачає, що з носіями російської імперської ідентичності можна домовлятися і треба домовлятися, у такий спосіб, уникаючи конфлікту. А для цього, на їх думку, треба бути нейтральними у висвітленні конфлікту.

Можливо дивлячись зі Львова так і здається, але реальність на сході дещо інша. Ключовим критерієм початку будь якого діалогу є лояльність цих громадян до Української держави.

Вони самі мають назвати себе українцями. Якщо вони називають себе “рускімі”, “гражданамі ДЛН/ДНР”, мені з ними немає про що говорити. Вони колаборанти, які підтримують російську агресію. Так от, підсумовуючи, ми готові говорити з тими, хто визнає себе українцем (громадянська ідентичність) і поки не готові говорити з тими, хто таким себе не вважає.

Говорячи словами Еклезіаста, для всього свій час, час для війни і час для миру. І прошу вас не треба їх плутати.

cenzura_0

SWOT–АНАЛИЗ кандидатов на пост городского головы Бердянска

вибачте за багато букв, але про це треба написати.

на прохання громадянських організацій та активістів м. Бердянську був проведений SWOT-аналіз кандидатів у другий тур виборів міського голови. Було цікаве обговорення і цікаві напрацювання. Зрозуміло, що оприлюднення цих даних спричинило цілу хвилю обговорень, особливо, коли нічого подібного до цього ніколи в місті не відбувалося. Як результат, на мою адресу почали надходити листи із звинуваченнями в упередженості, підтасовці, роботі на кандидата тощо… Оскільки вибори публічна справа і результати SWOT-аналізу релевантні то я оприлюднюю це листування, але прибираю прізвище автора. По великому рахунку прізвище зараз немає значення. це вибори по-бердянськи.

Власне лист:
Шановний пане Ігорю.
Я власний кореспондент газети “….” в Бердянську …….. Ознайомився з наслідками акції «SWOT–АНАЛИЗ кандидатов на пост городского головы Бердянска», в конференц-зале отеля «Европейский» http://www.volkmedia.info/news/swot-analiz-i-vyiboryi-v-berdyanske …. дещо мене, м”яко кажучи, здивувало.
По-перше, на занятті, яке ви проводили були представлені випадкові люди, яких навіть приблизно не можна кваліфікувати, як “представників громадських організацій”. Ви, як менеджер проекту не могли не побачити, що рівень їхньої обізнаності і підготовки не відповідав неупередженому аналізу.
По-друге, отримані наслідки вочевидь мають тенденційний, навіть замовний характер, спрямований на втручання в перебіг другого туру виборів міського голови Бердянська.

По-третє, ці “наслідки” планується використати безпосередньо для впливу на остаточне волевиявлення виборців. Оскільки “Организаторы акции (общественная организация «Гром») планируют представить результаты и итоги SWOT-АНАЛИЗА территориальной громаде Бердянска 11 ноября 2015 года. Это будет происходить либо в форме пресс-конференции, либо в форме презентации”. Більше того, видання, яке відверто працює на нинішнього міського голову вже оприлюднило наслідки Вашої роботи http://gorod-online.net/news/politika/5539-kakie-vozmozhnosti-i-ugrozy-nesut-v-sebe-kandidaty-v-mery-berdyanska

Сподіваюся, що Ви, як поважний представник міжнародної організації, яка до того ж репрезентує наміри сприяти миротворчим процесам, дасте належну оцінку подібному використанню можливостей гранта.

Не хотілося б докладно розповідати громаді про те, як упереджено використовують окремі діячі з сумнівною репутацією довіру і допомогу міжнародних благодійних інституцій
З повагою,

І моя відповідь:

Шановний пане ….,
Дякую вам за увагу до нашої діяльності. По-перше, «SWOT–АНАЛИЗ кандидатов на пост городского головы Бердянска» не акція, а абсолютно перевірена наукова методологія, яка дозволяє приймати стратегічні рішення. По друге, на цей захід, запрошувалися активісти громадських організацій через розсилку, зокрема запрошення були надіслані чималій групі. відгукнулися і прийшли ті, хто захотів. Ця справа абсолютна добровільна. До того ж, групи були визначені абсолютно випадковим чином – люди розрахувалися на перший та другий. До речі, рівень їхньої обізнаності щодо ситуації в місті був доволі високий. І взагалі ваша фраза ” Ви, як менеджер проекту не могли не побачити, що рівень їхньої обізнаності і “підготовки не відповідав неупередженому аналізу” говорить про про вас більше ніж ви думаєте. ваша маніпуляція – дитячий садочок). Не забувайте, що наш проект проводив дослідження у вашому місті і ми можемо порівнювати ці результати з тими, що ми отримали під час, власне, аналізу. До речі, під час нашого дослідження влітку цього року ми опитали чимало впливових представників міста та провели фокус-групи з представниками громадських організацій та на початку вересня Future search для Бердянську. Загальні результати майже аналогічні.

По друге, нечего на зеркало пенять, коль рожа крива. Це стосується як першого так другого кандидата в мери.
По третє, громадська організація “Гром”, а також будь який громадянин України мають право оприлюднювати будь які матеріали чи дані, які не заборонені законом. А ЗМІ славного міста Бердянську мають повне право друкувати чи не друкувати ці матеріали. і сподіваюся, що ви як працівник ЗМІ належним чином зможете висвітити цю подію і знайдете можливість взяти неупереджені коментарі у представників двох сторін. Буду вдячний вам за вашу неупереджену позицію.

Робочий момент. Фото Наталії Зубар
Робочий момент. Фото Наталії Зубар