Кожен має право знати свої права

25 жовтня 2017 р. у Hubi ДонНТУ за сприяння Української миротворчої школи для студентів-активістів, член Координаційної ради зі сприяння розвитку громадянського суспільства в Донецькій області Олександр Таненок провів семінар-тренінг «Кожен має право знати свої права».

Він зазначив, що права людини як броня — вони захищають нас; вони як правила — говорять нам, як себе поводити; і вони як арбітри — ми можемо до них звертатися.

Після теоретичної частини розпочався тренінг. О.Таненок запропонував студентам вибрати статтю із Загальної Декларації Прав людини, норма права якої пов’язана із його долею або батьків, рідних, знайомих, котрим можливо доводилося звертатись до органів, суду за захистом порушеного права.


Наступним цікавим завданням було визначення особистості в історії країни (політичній, літературній, релігійній), які відстоювали ідеали прав людини або боролися за них.


Слідуючим етапом тренінгу стало виконання завдання на питання: «Що робити, якщо порушені Ваші права людини».
Три групи студентів методом «мозкового штурму» протягом 10 – 15 хвилин підготували чудовий матеріал, який було презентовано кожною групою. Презентація інтелектуального наробку групи сприймалася учасниками семінару-тренінгу дуже уважно і навіть – прискіпливо. Після кожної презентації як наслідок – схвальні бурхливі оплески. Найактивніші учасники семінару були відмічені подарунками.


Отже, після проведеного семінару-тренінгу у студентів ДонНТУ залишилися не лише корисна інформація, але й приємні спогади про спільну творчу працю, про запальну дискусію з приводу актуальних проблем прав людини. Адже, як відомо, лише у полеміці народжується істина.

Джерело

Літературний конкурс “Кальміюс” для Сходу України

В липні 2016 року в Східній Україні вперше стартував найпотужніший літературний конкурс “Кальміюс”, що вже планує стати щорічним. Змагання проходитиме серед українців віком від 16 років за номінаціями: “Поезія”, “Проза”, “Драматургія”, “Публіцистика”. 

Метою конкурсу є активізація творчих зусиль громад Донеччини, Луганщини, Харківщини, Дніпровщини та Запорізького краю: налагодження діалогу між численними громадами областей, інтеграція Сходу України у загальноукраїнський культурний простір, виховання любові до слова як однієї з головних цінностей українського народу, виявлення та підтримка літературно обдарованих мешканців Сходу (внутрішньо переміщені особи також беруть участь у конкурсі).

Регіональний літературний конкурс сприятиме й налагодженню культурної співпраці з іншими країнами: зокрема, серед членів журі будуть як українські, так і іноземні діячі культури, журналісти та прихильники української літератури. Конкурс дасть змогу представити світу культурне різноманіття українського Сходу та налагодити міжкультурний діалог шляхом запланованих форумів та виставок за кордоном України.

Конкурс запрошує до участі як  аматорів, так і досвідчених майстрів слова.

Серед членів цьогорічного журі – відомі українські письменники, поети, публіцисти, науковці. Серед них:

  • Олексій Чупа (український поет та письменник. Засновник Донецького слему);
  • Ігор Зарудко (український письменник, громадський та культурний діяч,  керівник івент-проектів у видавництві «Vivat»);
  • Дара Корній  (українська письменниця, громадська активістка);
  • Іван Андрусяк (дитячий письменник, поет, літературний критик, головний редактор вид-ва «Фонтан казок»);
  • Денис Казанський (журналіст, блогер, телеведучий);
  • Олег Соловей (кандидат філологічних наук, український письменник, критик, літературознавець. Засновник і незмінний головний редактор літературно-художнього альманаху «Кальміюс»);
  • Тетяна Пилипець (книжковий промоутер, культурний діяч);
  • Сергій Пантюк (український письменник, журналіст, громадський діяч і видавець);
  • Станіслав Федорчук (український політолог, публіцист);
  • Світлана Талан (українська письменниця, «Золотий письменник» України);
  • Петро та Ксенія Мацкевичі (керівники видавництва «Кальварія»);
  • Валентина Соболь (доктор філологічних наук, професор,  літературознавець, перекладач, редактор);
  • Наталія Трохим (українська поетеса, перекладачка і видавець, засновниця і керівник видавництва «Джезва»);
  • Тетяна Качак (кандидат філологічних наук, доцент кафедри фахових методик і технологій початкової освіти ДВНЗ “Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника”, авторка досліджень про українську та зарубіжну літературу для дітей);
  • Наталія Марченко (кандидат історичних наук, старший науковий співробітник Інституту біографічних досліджень НБУВ, дослідниця дитячої літератури, автор-координатор інтернет-ресурсу «КЛЮЧ»);
  • Люба Якимчук (українська поетеса, прозаїк, сценарист);
  • Ростислав Мельників (кандидат філологічних наук, літературознавець, критик, поет і редактор);
  • Василь Іванюк (директор БО “Благодійний фонд “Карітас Краматорськ”);
  • Григорій Штонь (доктор філологічних наук, письменник, поет, сценарист, літературознавець, літературний критик, художник).

Також до складу журі увійшли українська співачка, телеведуча, художниця, науковець, культурний діяч Анжеліка Рудницька. Закордонні гості: журналіст «Польського радіо» Павло Боболович, президент французько-української асоціації “Центр розвитку та міжнародного співробітництва” Володимир Лазар.

Роботи приймаються з 6 липня до 15 жовтня 2016 року.

Фінал конкурсу 11.11.2016 року.

Другим етапом проекту буде видання альманаху та зйомка короткометражних англомовних відео з учасниками для презентації найкращих робіт за кордоном у форматі творчих зустрічей, виставок і форумів, а також створення тематичного сайту для україномовних митців зі Сходу України.

Співзасновники та організатори конкурсу “Кальміюс”: культурні діячі Олег Соловей, Оксана Проселкова, Олександра Папіна, Максим Потапчук, ГО “Культурно-освітня фундація “Лібері Лібераті”.

Партнери: президент французької асоціації “Центр розвитку та міжнародного співробітництва” Володимир Лазар, громадський діяч Надія Рижук, віце-прем’єр-міністр України з гуманітарних питань В’ячеслав Кириленко,  керівник служби віце-прем’єр-міністра України з гуманітарних питань Сергій Сиротенко, ГО Книжкова Толока,

культуртрегер Станіслав Федорчук, книжковий промоутер Тетяна Пилипець, громадський діяч Микола Дорохов, голова  ГО “Стан”  Ярослав Мінкін, видавництво Віват, видавництво Кальварія, “Видавництво Старого Лева”, ГО “Форум видавців”, директор БО “Благодійний фонд “Карітас Краматорськ” Василь Іванюк; Юрій та Тетяна Логуш (культурні діячі, меценати), ВГО «Поруч», проект “Жива сучасна бібліотека”.

Шукаємо добрих партнерів конкурсу!

Офіційна пошта конкурсу: kalmiusukraine@gmail.com

Офіційна сторінка на сайті :

http://liberiliberati.org/en/90-uvaha-nasha-nova-initsiatyva-v-lypni-2016-roku-v-skhidnii-ukraini-vpershe-startuie-literaturnyi-konkurs-kalmiius

Офіційна сторінка в фейсбуці:

https://www.facebook.com/Kalmiyus/

Інформаційний партнер конкурсу міжнародна інформаційна платформа EMPR ( http://empr.media/ ).

З пошаною, голова ГО “Культурно-освітня фундація Лібері Лібераті” Максим Потапчук.

Тел.: 099 140 50 29

liberiliberati@gmail.com

007d0693a3f0a964083c9e73ca59048aПОЛОЖЕННЯ

про І Регіональний молодіжний конкурс літературної творчості

«КАЛЬМІЮС».

1.Загальні положення

Це Положення визначає порядок організації та проведення І Регіонального молодіжного конкурсу «Кальміюс» (далі – конкурс).

Організаторами конкурсу є кандидат філологічних наук ДонНУ (м. Вінниця) Олег Соловей, учитель української мови та літератури ЗОШ № 11 м.Краматорськ, громадський діяч, популяризатор читання серед дітей і підлітків на Сході України Оксана Проселкова, громадський діяч Олександра Папіна, культурний діяч, голова ГО “Культурно-освітня фундація “Лібері Лібераті” Максим Потапчук.

Партнери: Президент французької асоціації “Центр розвитку та міжнародного співробітництва” Володимир Лазар, громадський діяч Надія Рижук, віце-прем’єр-міністр України з гуманітарних питань В’ячеслав Кириленко,   керівник служби віце-прем’єр-міністра України з гуманітарних питань Сергій Сиротенко, культуртрегер Станислав Федорчук, книжковий промоутер Тетяна Пилипець, громадський діяч Микола Дорохов, голова  ГО “Стан”  Ярослав Мінкін, видавництво “Віват”, видавництво “Кальварія”, ГО “Книжкова толока, видавництво “Старого Лева”, ГО  “Форум видавців”, культурні діячі, меценати Юрій та Тетяна Логуш, директор БО “Благодійний фонд “Карітас Краматорськ” Василь Іванюк, ВГО «Поруч», проект “Жива сучасна бібліотека”.

До організації та проведення конкурсу можуть залучатись органи місцевого самоврядування, благодійні організації, громадські об’єднання, підприємства, установи, організації всіх форм власності, а також фізичні особи (за згодою).

Конкурс запрошує до участі як аматорів, так і досвідчених майстрів слова.

  1. Мета конкурсу.

Метою конкурсу є активізація творчих зусиль громад Донеччини, Луганщини, Харківщини, Дніпровщини та Запорізького краю: налагодження діалогу між численними громадами областей, інтеграція Сходу України у загальноукраїнський культурний простір, виховання любові до слова як однієї з головних цінностей українського народу, виявлення та підтримка літературно обдарованих мешканців Сходу (внутрішньо переміщені особи також беруть участь у конкурсі).

Регіональний літературний конкурс сприятиме й налагодженню культурної співпраці з іншими країнами: зокрема, серед членів журі будуть як українські, так і іноземні діячі культури, журналісти та прихильники української літератури. Конкурс дасть змогу представити світу культурне різноманіття українського Сходу та налагодити міжкультурний діалог шляхом запланованих форумів та виставок за кордоном України.

  1. Порядок проведення конкурсу.

3.1. Конкурс стартує щорічно 06 липня, прийом робіт триває до 15 жовтня. Оголошення результатів конкурсу у листопаді поточного року.

3.2. Для проведення конкурсу утворюється Організаційний комітет та Журі.

3.3. Склад Оргкомітету та Журі затверджується спільним рішенням організаторів конкурсу.

3.4. У Конкурсі беруть участь мешканці Донецької, Луганської, Харківської, Запорізької та Дніпровської областей, а також внутрішньо переміщенні особи з Донецької та Луганської областей віком від 16 до 45 років.

3.5. Роботи приймаються з 6 липня до 15 жовтня поточного року за такими номінаціями:
1.1. «Поезія для дорослих»;

1.2. «Проза для дорослих»;

1.3. «Драматургія для дорослих»;

1.4. «Публіцистика»;

2.1. «Поезія» для дітей та підлітків;

2.2. «Проза» для дітей та підлітків;

2.3. «Драматургія» для дітей та підлітків.

3.6. Журі конкурсу протягом липня-жовтня оцінює роботи з можливістю рецензувати, коментувати, висловлювати враження про прочитане на сторінці події у Фейсбуці без оголошення оцінки.

3.7. 11 листопада поточного року визначаються переможці у кожній номінації та в разі високої художньої вартості поданих творів тексти підтримуються друком в літературно-мистецькому часописі, зйомка короткометражних англомовних відео з учасниками для презентації найкращих робіт, робіт переможців за кордоном у форматі творчих зустрічей, виставок і форумів, а також створення тематичного сайту для україномовних митців зі Сходу України.

3.8. На конкурс можуть подаватися різноманітні за жанром оригінальні твори, тематика, стилістика та техніка виконання яких є довільною.

3.9. Рукописи приймаються в електронному вигляді із супровідними документами, написані та оформлені українською мовою.

3.10. На конкурс повинні подаватися тільки оригінальні твори, які раніше не друкувалися, права на які не передані іншим (юридичним або фізичним) особам і не будуть передаватися до оголошення результатів конкурсу.

3.11. Рішення про результати конкурсу визначає авторитетне журі. Результати конкурсу оголошуються під час урочистого нагородження та через ЗМІ.

3.12. Роботи учасників конкурсу не рецензуються і не повертаються.

4.Вимоги до творів.

4.1. Конкурс передбачає оцінювання творчих доробків учасників у таких номінаціях (окремо «Доросла література» та «Література для дітей і підлітків»):

– 1.1. «Поезія для дорослих»;

– 1.2. «Проза для дорослих»;

– 1.3. «Драматургія для дорослих»;

– 1.4. «Публіцистика»;

– 2.1. «Поезія» для дітей та підлітків;

– 2.2. «Проза» для дітей та підлітків;

– 2.3. «Драматургія» для дітей та підлітків.

4.2. Допускається авторське визначення жанру.

4.3. Роботи приймаються лише в електронному варіанті та українською мовою.

4.4 Робота друкується шрифтом Times New Roman текстового редактору Word (або Open Office) розміру 14 на сторінках формату А4 з інтервалом 1,5 (до 30 рядків на сторінці). Поля: ліве, верхнє і нижнє — не менше 20 мм, праве — не менше 10 мм.

4.5. Обсяг текстів у номінації «Творчість для дорослої аудиторії»:

проза – від 50 сторінок,

«Поезія» від 10 віршів;

«Драматургія» – до 150 сторінок;

«Публіцистика» -до 20 сторінок. формату А-4, шрифт 14- кегль з 1,5 інтервалом.

4.6. Обсяг текстів у номінації «Творчість для дитячої та підліткової аудиторії»:

«Проза» – від 50 сторінок;

«Поезія» -10 віршів;

«Драматургія» – до 100 сторінок.

4.7. До тексту рукопису у довільній формі на окремому аркуші розмістить необхідну інформацію:

  • справжнє прізвище, ім’я, по-батькові (за паспортом або свідоцтвом про народження) за умови, якщо автор має псевдонім.
  • домашню адресу (якщо є),
  • контактний телефон свій + телефон когось із близьких,
  • електронну адресу (якщо є),
  • кодування тексту:

– 1.1. «Поезія для дорослих»;

– 1.2. «Проза для дорослих»;

– 1.3. «Драматургія для дорослих»;

– 1.4. «Публіцистика»;

– 2.1. «Поезія» для дітей та підлітків;

– 2.2. «Проза» для дітей та підлітків;

– 2.3. «Драматургія» для дітей та підлітків.

(потрібно вписати код роботи в заявку, зразок якої ви знайдете на сторінці конкурсу: https://www.facebook.com/Kalmiyus/photos/a.273052219739137.1073741828.273045163073176/274397069604652/?type=3),

  • назву твору,
  • жанр (обов’язковий розподіл на жанри у номінації «Романи»).

4.8. Членам журі особиста інформація учасника не надається.

  1. Журі Конкурсу.

5.1. Журі Конкурсу формується з метою забезпечення об’єктивності оцінювання творчих або дослідницьких робіт учасників і визначення переможців та призерів Конкурсу у кожній номінації.

5.2. Кількість членів журі в кожній номінації становить не більше 3 осіб і не повинна перевищувати третини від кількості учасників у номінації (при відсутності достатньої кількості учасників, твір стає автоматично лауреатом).

5.3. До складу журі в кожній номінації Конкурсу входять: науковець філологічної сфери, доктор чи кандидат філологічних наук, представник сучасного літературного процесу (письменник, поет, драматург, кіносценарист, режисер тощо), видавець або літературний критик, журналіст, головний редактор часопису тощо. До складу журі можуть входити педагогічні працівники, представники культурних установ, громадських організацій (за згодою). До складу журі не можуть входити особи, що є близькими особами учасників.

5.4. Рукописи оцінюється за п’ятибальною системою. Кожен з членів журі має право прокоментувати прочитаний текст, написати коротку рецензію (за бажанням) на сторінці події у Фейсбуці та на сайті конкурсу. Листування з членами журі або обговорення має проходити в анонімному режимі (без вказівки на авторство). В іншому випадку текст може бути знятий з розгляду.

5.5. Члени журі Конкурсу:

забезпечують об’єктивність оцінювання конкурсних робіт учасників;

заповнюють оціночні протоколи відповідного етапу Конкурсу;

оціночні протоколи передаються членам журі на електронну пошту в кінці кожного місяця;

визначають переможців та призерів відповідної номінації Конкурсу.

5.6. Щорічно на сайті Конкурсу чи на сторінці у Фейсбуці оголошується склад журі.

6.Учасники конкурсу.

6.1. У Конкурсі беруть участь мешканці Донецької, Луганської, Харківської, Запорізької та Дніпровської областей, а також внутрішньо переміщенні особи з Донецької та Луганської областей віком від 16 до 45 років.

6.2. Учасник конкурсу має право представити на розгляд по одній творчій роботі в кожній з номінацій.

6.3. Конкурсанту забороняється вести переписку з членами журі та надавати без дозволу оргкомітету будь-які коментарі та додаткову інформацію щодо своєї участі.

7.Переможці конкурсу.

7.1. Переможці та призери Конкурсу визначаються журі в кожній номінації за кількістю набраних балів.

7.2. Переможцем Конкурсу є учасник, який набрав найбільшу кількість балів.

7.3. Кількість призових місць (перших, других, третіх) становить не більше 50 відсотків від загальної кількості учасників у кожній номінації окремо з орієнтовним розподілом їх у співвідношенні 1 : 2 : 3.

7.4. Призерами Конкурсу є учасники, які за кількістю набраних балів зайняли друге та третє місця.

7.5. Переможці Конкурсу нагороджуються дипломами та пам’ятними подарунками, тексти переможців публікуються у літературно-мистецькому альманаху, підтримуються промоцією у пресі, переможці беруть участь у зйомці короткого англомовного метру, який презентуватиме його творчість за кордоном. Допускається прийняття авторами-переможцями пропозицій від видавництв про друк окремою книгою та підписання угод щодо співпраці.

7.6. Урочиста церемонія оголошення та відзначення переможців відбувається 11 листопада поточного року. На нагородження за рахунок організаторів запрошуються переможці, лауреати конкурсу, а також усі члени журі.

7.7. Журі має право не давати перших місць у будь-якій номінації, а також можуть вводити заохочувальні нагороди.

7.8. Роботи з поміткою «Кальміус» слід надсилати організаторам конкурсу на e-mail: kalmiusukraine@gmail.com,

7.9. Конкурсна робота повинна складатися з титульного аркуша, на якому вказується ПІБ учасника, його контактні телефони та e-mail. На розгляд журі твори подаються без особистих даних.

7.10. Прийом робіт розпочинається з 6 липня 2016 року.

7.11. Перебіг Конкурсу висвітлюється на сторінці у Фейсбуці.

8.Фінансові умови конкурсу.

8.1. Фінансування фестивалю здійснюється організатором фестивалю відповідно до затвердженого кошторису витрат та за рахунок інших джерел не заборонених чинним законодавством України.

  1. Інша інформація.

Офіційна сторінка у Фейсбуці: https://www.facebook.com/Kalmiyus/

Офіційна сторінка сайту :

http://liberiliberati.org/en/90-uvaha-nasha-nova-initsiatyva-v-lypni-2016-roku-v-skhidnii-ukraini-vpershe-startuie-literaturnyi-konkurs-kalmiius

Тел.: 0991405029 (голова ГО “Культурно-освітня фундація Лібері Лібераті” Максим Потапчук.)

Фільм УМШ “Жінки-миротвориці” взяв номінацію на міжнародному кінофестивалі

07 – 10 вересня 2016 в м. Маріуполь проходив VI Міжнародний Кінофестиваль «КіТи» ((«Кіно и Ти») в рамках проекту УКМЦ «Речник мирного життя», що здійснюється за підтримки Міністерства закордонних справ Федеративної Республіки Німеччина . Також підтримку фестивалю надавали низка приватних партнерів, а також Маріупольська міськрада та управління культури Донецької обласної військово-цивільної адміністраціїМолодежный кино-проект “КиТЫ”, Мариуполь

Цього року у кінофестивалі «КІТИ» взяли участь 220 робіт із 13 країн світу 

Було представлено 220 робіт із 13 країн світу.

За конкурсною заявкою в цьому фестивалі брав участь документальний фільм, знятий за ініціативою УМШ (дуже класна школа для дорослих, яка змінює свідомість та дарує інтелектуальне насолодження) з цикла «Жінки-миротвориці. Маріуполь»

Автор сценарію Наталія Зубар (Nataliya Zubar)

Режисер-оператор Boris Shusterman

Жіночки-красуні Afina KhadzhynovaVarvara Gumennayaта Людмила Алексеевна Чичера, які «нібито нічого особливого і не роблять»…але… Вони несуть мир в громаду нашого міста своїми діями та небайдужістю…

За результатами цього Кінофестивалю цей фільм отримав таку нагороду!

Вітання та подяка від зірочок-дівчат Борису Boris Shusterman і всім організаторам цієї дуже важливої ініціативи
Наталія Зубар (Nataliya Zubar) Igor Semyvolos Игорь Дубровський Збігнєв Буяк Посольству Великої Британії в Україні.

14449955_1162585207149388_8617784051218658050_n

Із приходом української армії на Донбасі почалися зміни. Про нові ідентичності та способи мислення на Сході

Термін “Донбас” втратив свою актуальність. Як єдиного політичного простору його вже не існує. Раніше це поняття мало силу тяжіння через великі кошти, які акумулювалися в Донецьку. Саме через кошти Донецька та Луганська області були готові прийняти цю регіональну ідентичність під назвою “Донбас”. Так само, як і, наприклад, північ Запорізької області, яка була прилеглою до цього регіону та тяжіла до Донецька.

Розповів: Ігор Семиволос, керівник проекту “Українська миротворча школа”, директор Центру близькосхідних досліджень, над текстом працювала Марта Пугач.

Слобідська та приазовська регіональні ідентичності на зміну ідентичності під назвою “Донбас”

Після окупації Донецька – центру тяжіння грошей, можливостей та впливу на Донбасі – ситуація змінилася. Значна кількість людей проукраїнських поглядів змушені були виїхати з окупованих територій і автоматично розпочалося переосмислення цього регіону.

Парад вишиванок у Сєвєродонецьку 19 травня 2016 року

Ми побачили, що майже половина Луганської області – північ області до Сіверського Дінця, і північ Донецької області почали переосмислювати себе в термінах Слобожанщини.

Слобожанщина стала для цих територій привабливою ідентичністю з цілком об’єктивних причин. Втрата Донецька перетворила Харків на ключовий центр, куди були спрямовані основні потоки переселенців (особливо в 2014-2015 рр).

Зрозуміло, що в людей виникає бажання пов’язати себе із містом, яке відіграє роль ключового центру для цього регіону. До того ж, із Харковом найкраще транспортне сполучення.

А Харків – це автоматично Слобожанщина. Разом з тим, коли говоримо про Слобожанщину, то наче б занурюємося в історичну глибину як мінімум на 100-200 років.

Ред.: ТЕКСТИ писали про сполучення з Харковом та про зміну центру тяжіння в регіоні, коли досліджували пасажиропотік Укрзалізниці в 2014-2015-ому роках. Аналіз бази продажу квитків Укрзалізницею підтверджує тезу про високу інтенсивність контактів Харкова з дрібними станціями Донецької та Луганської областей.

Пасажиропотік “Укрзалізниці” демонструє високу інтенсивність переміщень між Харковом та дрібними станціями Донецької й Луганської областей

Ця слобідська ідентичність починає набирати силу. Не можна сказати, що вона запанувала, бо є регіони, які і досі асоціюють себе із Донбасом. Наприклад, шахтарські регіони – Добропілля, Троїцьке, Покровськ (колишній Красноармійськ) та інші.

Шахтарям важливо мати уяву про себе як про Донбас. Але інші місцевості, там де немає шахт (а це більша частина території), вже так не мислять.

Ще одна ідентичність, яка приходить на зміну Донбасу, це приазовська. Вона найбільш притаманна Маріуполю й околицям та зникає в міру просування на південь уздовж Азовського моря. Маріуполь ніколи не був власне Донбасом, але його тримало тяжіння грошей. А зараз він абсолютно вільний і діє автономно.

Ред.: В лютому 2016-ого року Українська Миротворча Школа оприлюднила результати дослідження настроїв жителів Приазов’я. Регіон, позначений на карті нижче, був ідентифікований як Приазов’я на основі «неформальної колективної ідентичності, яка в принципі не відкидається більшістю населення».

З результатами опитувань УМШ можна ознайомитись тут.

Приазовський регіон із центром у Маріуполі

Приазовська ідентичність також з’явилася історично, просто була неактуалізована.Там існували газети, наприклад “Приазовський рабочий”. “Приазовскість” актуалізується в міру того, як з’являється потреба відштовхнутися від чогось у своїй ідентичності.

Часто-густо задаєш людям питання про приазовську ідентичність і вони вперше починають про неї задумуватись. Ми ж часто не усвідомлюємо, наскільки соціологічні опитування або потім оприлюднення їх результатів впливають на свідомість цих людей. І чи в такий спосіб ми не нав’язуємо їм ту чи іншу ідентичність. Проте поява приазовської ідентичності – це факт.

Свого часу ми робили дослідження по ісламу і зустрічалися з представниками організації “Хізб ут-Тахрір”. Коли ми робили інтерв’ю, вони так само клали мікрофон і робили інтерв’ю з нами.

Це класична ситуація постмодерну. Коли ти досліджуєш якусь групу, якусь ідентичність, то це означає, що ти також впливаєш на формування цієї ідентичності.

Наша гіпотеза полягає в тому, що зростання приазовської ідентичності в Маріуполі було пов’язано в першу чергу з тим, що їм потрібно було визначитися.Вона існувала завжди і так само завжди існувала думка, що вони не схожі на “донецьких”. Проте ключові символи Донбасу вони визнавали. Наприклад, свято шахтаря. Воно було ключовим для всього регіону.

Було б добре подивитися, чи святкують День шахтаря в тому чи іншому регіоні. Якщо не святкують – то все, можна вважати, що шахтарська ідентичність – основа донецької – зникає. Де люди святкують – там ще міцно закріплена.

Що таке Донбас зараз? Донбас – це там, де війна. Багато хто його називає “Старопромисловий район”. Там ще з другої половини XIX століття існує так званий “російсько-український альянс”. Він виник від того, що ці землі освоювали як українці, так і росіяни. Він розпався в 2014-ому році, коли ці люди почали визначатися, хто вони є. Розпочався чіткий “вододіл”. При тому, що це одразу було визначення політичне, а не етнічне. Одразу політичне визначення – це дуже характерно для цього регіону.

Відтак, гіпотеза про те, що Донбас перестав бути єдиним і мати єдину ідентичність уже є фактом. Це вже сталося. Хоч на разі важко сказати, наскільки довго відбуватиметься трансформація і які форми набиратиме. Це тривалий процес, який значною мірою залежатиме від того, як будуть відбуватися події на фронті.

Для цих людей важливими є безпека і успішність. В першу чергу безпека, вже потім – успішність.

Три соціальні порядки на території України

Переосмислення ідентичності означає, що відбувається швидка трансформація соціального порядку на цих територіях. Від радянського – до якогось іншого.

Соціальний порядок – це система цінностей, правил гри і методів прийняття рішень. Зараз ми бачимо, що в Україні створюється новий соціальний порядок. Він почав створюватися в момент “ленінопаду”, коли стала можливою декомунізація. Він може бути не демократичним і не завершеним, та основне, що він – не радянський. Саме тому основні противники Революції Гідності сформувалися навколо пам’ятників Леніна. Їх повалення означало повалення старого соціального порядку.

Проблема в тому, що на окупованих територіях теж новий соціальний порядок.Революція змінила старий соціальний порядок на всій території України. Власне їх утворилося три. А соціальний порядок всередині країни може бути один. Їх не може бути два, три чи п’ять.

У нас же один соціальний порядок – на переважній території України, поєднує і авторитарну, і ліберально-демократичну тенденцію. Ці тенденції подекуди конфліктують і це нормально.

Другий – на території ОРДіЛО (окуповані райони Донецької і Луганської областей). Умовно його можна назвати бандитським.

Третій – в Криму. Вони відрізняються тим, що Росія анексувала Крим, а ОРДіЛО – не анексувала. В обох випадках відбувалась окупація, проте соціальний порядок в анексованому Криму відрізняється від того, що формується на окупованому Донбасі.

Неокупована ж частина Донбасу переживає складну проукраїнськи спрямовану трансформацію в способах мислення та розуміння себе.

В регіоні з’явилися нові чинники: війна, конкуренція, міста. Незмінним залишився раціональний вибір

Причина трансформацій – у нових змінних, які з’явилися в регіоні. Ключова з них – війна. Якби не було війни, ми б мали якісь зміни, але ці зміни були б менш чітко вираженими, поодинокими, точковими і якби їм не додавати ресурсів, вони б затихали.

Донецька і Луганська області були дуже характерними в рамках України. З різних причин, це замкнуті формації. Навіть шляхи сполучення, особливо до Луганської області, – це просто катастрофа. Доїхати до Луганської області навіть зараз – це велика проблема. Вся інфраструктура жахлива.

Доки не прийшла українська армія, ці люди жили собі на своїх місцях. Зміни розпочалися, коли вони побачили українську армію. Це був новий і абсолютно непередбачуваний чинник.

В цих замкнутих формаціях не було ніякої іншої культури, окрім як радянської. Ніяких змін, інновацій туди просто не приходило. І політичні еліти були вкрай зацікавлені в тому, щоб цих інновацій і не було. Тому першою інновацією на цих територіях стала армія.

Спочатку реакцією людей, зрозуміло, був шок. Пізніше, коли шоковий стан пройшов, почався раціональний вибір. Це не означає, що вони стали лояльними до постреволюційної України. Вони були насторожені.

Коли стало зрозуміло, що Україна звідти вже не піде, що нові правила вже є реальністю – тоді починається мімікрія. Стара радянська культурна традиція намагається пристосуватися до нових правил. Але там просто так пристосуватися дуже складно.Позитивна тенденція – це те, що постійно відбуваються конфлікти і ці конфлікти рухають ситуацію вперед.

З цієї точки зору дуже показовим є Сєвєродонецьк з його конфліктами навколо процедур і уявлень про те, як можна вирішувати проблеми. Там була монокультура. Одне підприємство та одна партія накидали свою волю всім іншим. А зараз цього немає, з’явилася конкуренція та депутати із проукраїнських партій. І звідси конфлікти, бо люди на цих територіях не вміють домовлятися в умовах конкуренції, вони не звикли цього робити. І не хочуть.

Наприклад, коли розпочався конфлікт у міській раді Сєвєродонецька, Українська Миротворча Школа пропонувала послугу проведення переговорів між міським головою та депутатським корпусом, але ця пропозиція просто зависла в повітрі на етапі розміщення оголошення в газеті. Зрештою, всі відмовилися.

Однак те, що ці конфлікти відбуваються, означає, що щось змінюється. В Сєвєродонецьку вдалося дійти згоди і спрацювали механізми ненасильницького вирішення складної ситуації.

Ред.: У березні 2016-ого ТЕКСТИ писали про параліч міської влади у Сєвєродонецьку (більше – тут ). У той час мова йшла про розпуск міської ради та введення військово-цивільної адміністрації, тобто пряме призначення керівника міста Президентом. На разі ж вдалося відновити на посаді міського голову, що можна вважати успіхом у веденні переговорів.

Крім Сєвєродонецька є ще декілька містечок із великою кількістю проукраїнських депутатів і де вони мають вплив. Наприклад, у Новому Айдарі, там взагалі все дуже красиво. В Добропіллі також.

У решті міст проукраїнські депутатські фракції доволі великі, але їх успіх перемінний та вплив невеликий. Наприклад, складна ситуація в Лисичанську, навіть гірша, ніж була у Сєвєродонецьку. Та це унікальне місто, бо раніше там узагалі нікого нового не було. Так само як унікальним є Сєвєродонецьк, у міській раді минулого скликання якого була лише одна опозиційна людина, а тепер їх багато.

Ред.: ТЕКСТИ робили дослідження динаміки підтримки проукраїнських партії на Сході та Півдні. Наприклад, у Новому Айдарі після місцевих виборів 2015-ого року кількість проукраїнських партій збільшилася на 76%, порівняно із 2010 роком. В Добропіллі показник був +20%. Детально вивчайте, як зросла підтримка проукраїнських партій на Донбасі тут.

Динаміка підтримки проукраїнських партій у районних радах Донецької області

Динаміка підтримки проукраїнських партій у районних радах Луганської області

Така конкуренція виникла вперше за останні 10-15 років. Є ще велика проблема з економічною конкуренцією. Із зрозумілих причин відбувається занепад, і той дрібний бізнес, який намагається втриматися на поверхні, ще не готовий йти в політику.

У тому ж таки Сєвєродонецьку група місцевого бізнесу допомагала бійцям на кордоні ще з квітня 2014-ого, коли ще не почалося навіть АТО. І ця ж група бізнесу є ключовою у змінах, які зараз там відбуваються.

Окрім того, що з’явилася конкуренція та конфлікти, з’явилися міста. Тобто стала важливою їх роль у цьому регіоні. Раніше це були населені пункти, в яких жили робітники. Вони виконували якусь конкретну соціальну функцію, їх контролювала Партія регіонів чи місцевий олігархат і на тому крапка. А за останні два роки почала розгортатися дискусія навколо міст з точки зору уявлення їх як чогось єдиного.

В Донецькій області є міста та є населені пункти, які ще не перетворились в міста, хоч і мають більше 100 тис. населення. До прикладу, Слов’янськ – це місто, на відміну від Краматорська. Краматорськ – це населений пункт, не зважаючи на те, що він став центром теперішньої Донецької області.

Ще приклад міста – Бахмут (колишній Артемівськ). Там люди відчувають себе містом і там величезна культурна традиція. Коли ми робили FutureSearch (прогнозування майбутнього розвитку міста – ред.) для Бахмута, то виявилося, що це було єдине місто, яке не говорило про занепад.

Під час запитань про те, що сталося в місті з початку незалежності, вони не називали занепад промисловості, як всі інші, натомість говорили про побудову стадіону, відкриття нового заводу, отримання престижної премії заводу шампанських вин і т.д.

Інший приклад міста – це Маріуполь. Він пережив дуже складний період і зараз це, без сумніву, окремий світ. Після обстрілів тривалий час було дуже важко розморозити людей. Був період, коли люди сиділи на валізах і готові були виїхати. Як тільки минулого літа стало зрозуміло, що небезпека закінчилась, одразу почалася творчість, ідеї, політика почала бути цікавою.

Маріуполь складний, бо в ньому є Маріуполь та Антимаріуполь. Антимаріуполь – це заводські райони, які повністю контролюються МЕТІНВЕСТОМ (холдинг Ахметова, який об’єднує металургійні заводи, в тому числі і Маріупольський МК ім. Ілліча – ред.) і люди, які там живуть, голосують за МЕТІНВЕСТ. Це той випадок, коли завод є панівним у частині міста.

Якби, скажімо, в Маріуполі був лише Приморський район, то картина і політичний клас Маріуполя виглядав би зовсім по-іншому. Та все-одно запущені зміни вже не зупинити. Є соціально активна частина міста з візією та потенціалом. Це відрізняє Маріуполь від багатьох інших невеликих міст.

Коаліції “за” і “проти” змін у нових суспільних поділах

До війни суспільний поділ на цих територіях був класичним для радянського типу культури. Був прошарок національно орієнтованої інтелігенції, яка в Донецькій і Луганській області сприймалася як клоуни, які ні на що не впливають, але є.

Існував середній бізнес, який був значною мірою афілійований із великим бізнесом. Були старі партійні еліти, походження яких тягнулося іще з КПРС і комсомолу. Вони просто влилися свого часу в Партію регіонів. Також були чиновники, більш або менш демократичні. І були заводи, які домінували.

Якщо, наприклад, у Сєвєродонецьку працював завод “Азот”, то слово “Азота” було останнім.

Після революції, війни, звільнення територій середній бізнес та проукраїнські сили (національно орієнтована інтелігенція), а також переселенці, які змушені були переїхати та мали проукраїнські настрої, утворили альянс проти того, що називається “старі політичні еліти” – колишню Партію регіонів, чиновників, заводи.

Якщо ж завод перестає працювати, як “Азот”, то він автоматично випадає із цієї обойми. Якщо ж продовжує працювати, як МЕТІНВЕСТ, то він забирає пул – левову частку всіх посад і місць у міськраді. Залежно від цього факту виникає або не виникає конкуренція.

Часом ці коаліції можуть солідаризуватися з новими силами, які прийшли в місцеві ради, як у Маріуполі. Час від часу партія чиновників, яку очолював міський голова Маріуполя з 1998 по кінець 2015-ого року Юрій Хотлубей, намагається вести гру із Силою Людей. А потім може підтримувати Промінвестбанк, МЕТІНВЕСТ й Опозиційний блок, намагаючись тримати ситуацію під контролем.

Але невідомо, що буде далі. Скорочення все-одно відбуваються. Позиції і сила Ахметова в цьому регіоні все-рівно будуть зменшуватися. І, відповідно до закону збереження енергії, ці голоси та вплив комусь будуть перетікати.

Чи вистоять зміни

У Донецькій та Луганській областях зараз сформувалася ситуація, коли немає чітких відповідей чи очевидного результату. Ключове питання сьогодення – це ресурси. Ситуація залежить від того, чи готові їх надавати держава та зацікавлені персонажі людям, які працюють на зміни.

На разі головне завдання – максимально вирівняти можливості цих груп у переговорному процесі. Адже переговори можливі лише тоді, коли сторони більш-менш рівні. Інакше вони впадають у ступор, як ми це бачили в Сєвєродонецьку. Ступор означає, що вже не можна по-старому, а вони не хочуть по-новому.

Політичні й суспільні зміни відбуватимуться швидше, коли будуть якісь наочні зміни рівня життя. Особливо, якщо все-таки відбудеться ренесанс у відновленні інфраструктури та налаштування зв’язку цього регіону із рештою країни.

Хоч це і малоймовірно. А якщо все буде відбуватися так як зараз, то буде млява трансформація, яка затягнеться на десятки років з абсолютно незрозумілим результатом.

Електоральна база проросійських партій залишається досить сильною. Досі є потужна підтримка Опозиційного блоку. У мешканців цих територій немає цінностей відкритого суспільства, та й узагалі із цінностями там складно. Тому без економічних, траспортних і інших змін ми не зможемо завоювати довіру цих людей.

Це те, що слід очікувати від держави. Бо коли люди на цих територіях визначалися, вони визначалися і з державою. Не просто з країною, “страною”, а з УКРАЇНСЬКОЮ ДЕРЖАВОЮ.

І як українські громадяни вони чекають підтримки: грошей, речей, захисту і багато іншого. Розмовами про ідентичності ситий не будеш. Ми ж говоримо про раціональний вибір цих людей. Це не тільки на Донбасі, це і в інших регіонах. А Запоріжжя хіба не так? А Харківщина, Херсонщина? А в центрі?

І навіть якщо гроші є (міжнародна допомога, наприклад), переважна більшість людей навіть не може проект написати. І їх треба вчити писати проекти, а не “смєту робити”. А проектне мислення – це вже дуже потужна зміна.

Зрештою, на окупованих територіях також діє раціональний вибір. Коли ми бачимо місцеву соціологію, що люди підтримують так звані “Л/ДНР”, то ця соціологія нічого не варта, тому що люди відповідають в умовах окупації і визначаються з точки зору раціонального вибору. Люди відповідають так, щоб зберегти собі безпеку.

Ігор Семиволос

Як тільки ситуація змінюється й українські війська заходять на окуповану територію, то в людей відразу спрацює раціональний вибір і вони скажуть: “Окей, Україна, прапор, все”. Питання тільки в прапорі, який там буде висіти, і в тому соціальному порядку, який там буде існувати.

Джерело: texty.org.ua

Оксана Муравльова про здійснення власної мрії: створення українського розмовного клубу

Оксана Муравльова, координатор українського розмовного клубу “Файно“, у передачі КультПроСвіт розповідає ведучій Катерині Філоновій звідки виникла ідея створення українського розмовного клубу та як вона втілювалася в життя:

12466040_809384629173277_5538255550734373369_o

“Я переселенка. Коли я переїхала на нове місце, намагалася знайти себе. Двадцять п’ять років я викладала українську мову. Останні п’ятнадцять років вишивала. Вирішила все це об’єднати разом та об’єднати з метою поліпшення життя оточуючих мене людей.

Українська мова та спільна праця лягли в основу нашого клубу. Починали ми просто з вишивання. Згодом відчули, що це необхідно людям, адже до нас почали щосуботи приходити переселенці. Потім поїхали на навчання до Української Миротворчої школи на Школу соціальних посередників. Нам допомогли, навчили, як правильно спілкуватися, як правильно втілювати ідею і ми розпочали.

12973288_1069340776480414_2818670570664780677_o

Спочатку ми вишивали оберіги для солдат. Вчили дітей працювати, тому що це і пам’ять і моторика. Посадили поряд матусь, потім бабусь. І таким чином, від 0 до 100 років всі до нас приходять і спільно працюють. Головне в нас спілкування українською мовою, вивчення української літератури,українських традицій і все це супроводжується майстерністю.

У нас вже працює не одна група. Ми працюємо у трьох бібліотеках: бібліотека ім. Маяковського, дитяча імені Пушкіна, Центральна бібліотека, працюємо у центрі людей похилого віку, у центрі реабілітації інвалідів, у краматорських бджілок.

12998326_1069340959813729_1911115881759890923_o

Не всі можуть спілкуватися українською мовою. Є перешкода у спілкуванні. Є такі люди, що спілкуються українською невимушено, але вони цього навіть не знають. Дивуються, дізнавшись, що спілкуються українською.

12973166_1069339596480532_6080487473512116104_o

Ми вже їздили з презентацією нашої діяльності до Харкова. Мріємо поїхати у Слов’янськ, Сєвєродонецьк, Лисичанськ, Бахмут. В планах у нас створення мережі постійних клубів, як мінімум, 5-6 міст.

Українська мова не дуже популярна у Краматорську. Просто на курси мови ходять 3-4 особи. На розмовному клубі не всі спілкуються українською, але всі намагаються. Вони бачать оточення і намагаються. В центрі реабілітації інвалідів у вівторок день української мови і вони один одного виправляють, примушують говорити, відповідати українською. Потім ці люди йдуть, приходять інші і все знову повторюється.

Так поступово вивчимо українську мову всі”.  


Інші публікації на тему:

У Краматорську розпочав роботу Український розмовний клуб

Оберіги, що вишивають у Краматорську під час вивчення української мови, рятують військовим життя

Оксана Муравльова, Євгенія Павлова: Ми маємо простягнути руку допомоги тим, хто там залишився