Cтратегії інтеграції національних меншин в полікультурне суспільство

Національні меншини в Україні та міжетнічна взаємодія: стратегії інтеграції національних меншин в полікультурне суспільство, подолання конфліктного потенціалу

Поточний стан реалізації прав національних меншин в Україні: інституційне забезпечення та взаємодія в регіонах

Поліетнічний характер українського суспільства надає як широкі можливості для його розвитку, так і створює певні ризики, в тому числі з позицій конфліктного потенціалу. Для гармонійного розвитку національних меншин та переходу від концепції захисту їх прав до сприяння реалізації необхідно системне стратегічне бачення. Впродовж 25 років незалежності України державою розвивалися інституційні та законодавчі ініціативи щодо підтримки прав нацменшин, проте до сьогодні не вироблена всеохоплююча стратегія розвитку національних меншин для їх послідовної інтеграції в українське суспільство, попередження конфліктів та сприяння сталому розвитку

Згідно з переписом населення, проведеним в 2001р., 78% становлять українці.   Єдиною меншиною, яка становить значну частку населення є росіяни (близько 17 %). Водночас, регіони, де етнічні росіяни становлять більшість (Крим, Севастополь) на разі окуповані Росією. Також непідконтрольними уряду залишаються частина Донецької та Луганської областей (у цих регіонах частка етнічних росіян становить майже 40 %).  Частка представників наступних за чисельністю етнічних груп (білорусів, молдаван та кримських татар) становить приблизно по 0.5 % населення. Важливо відзначити, що крім кримських татар та турків месхетинців і в окремих випадках болгар та молдован на півдні Одеської області, всі ці етнічні групи розселенні дисперсно. Українці формують більшість населення не лише на загальнодержавному та обласному рівнях, але й, за нечисленними винятками, на рівні адміністративних районів.

На території України традиційно проживають понад 100 інших етнічних груп; частина з них підпадають під категорію «національних (автохтонних) меншин», тобто таких, що мешкають на своїх історичних землях, решта оселилися пізніше внаслідок різноманітних причин, включно із втечею від збройних конфліктів у власних країнах. Постановою Верховної Ради України «Про заяву Верховної Ради України щодо гарантій прав кримськотатарського народу у складі Української держави» №1140-VII від 20.03.2014 р. український парламент визнав кримських татар корінним народом України. До корінних народів України також зазвичай зараховують невеликі етнічні спільноти кримчаків та караїмів.

Рамкове бачення реалізації прав національних меншин закладено в Національній стратегії у сфері захисту прав людини на період до 2020 року і планом дій на її виконання. Важливим компонентом Стратегії є відхід від концентрації лише на задоволення мовних і культурних прав національних меншин і орієнтир на забезпечення участі представників національних меншин в управлінні державними справами на всіх рівнях, в тому числі шляхом участі у виборах, реалізацію комплексних заходів щодо реалізації прав національних меншин[1].  Водночас, відсутність центрального органу виконавчої влади, який здійснював би імплементацію вказаної стратегії,  моніторинг виконання плану дій, координацію відповідних структурних підрозділів обласних державних адміністрацій не сприяє ефективній реалізації прав нацменшин. Істотним недоліком є ліквідація навіть посади урядового уповноваженого з прав національних меншин.

Відповідні труднощі спостерігаються і на регіональному рівні, що особливо відчутно в таких регіонах, як Одеська та Херсонська області, де управління, відповідальні за взаємодію з нацменшинами є структурними підрозділами управлінь культури та туризму обласних державних адміністрацій і потребують кадрових та інших ресурсів.

  • Довідково: Відповідно до перепису населення 2001 року, етнічний склад населення Одеської області формують українці – 62,8%, росіяни – 20,7%, болгари – 6,1%, молдовани – 5%, гагаузи – 1,1%, євреї – 0,6%. Найбільш різноманітним в етнічному розумінні є Придунайський регіон, де представники гагаузької, молдовської, болгарської меншин розселені компактно і становлять переважну більшість. В області діє 162 організації національно-культурного спрямування, що позиціонують себе як виразники інтересів відповідних етнічних спільнот. Болгари, в основному, компактно зосереджені на півдні та південному заході області, зокрема у Болградському (60,8%), Арцизькому (39,0%), Тарутинському (37,5%), Ізмаїльському (25,7%) районах. Молдовани компактно проживають на півночі та на півдні області — у Ренійському (49,0%), Ізмаїльському (27,6%) районах. Представники гагаузької спільноти компактно зосереджені на півдні та південному заході області у Болградському (18,7%), Ренійському (7,9%), Тарутинському (6,0%), Кілійському (3,8%) районах.
  • Довідково: Населення Херсонщини характеризується розмаїттям етнічного складу. В Майже кожен п’ятий мешканець області – представник національних меншин (18% від загальної кількості населення).
  • Найбільш чисельними в регіоні за даними перепису 2001 р. є 14 громад, а саме: росіяни, білоруси, кримські татари, вірмени, молдовани, турки-месхетинці, азербайджанці, роми, євреї, поляки, німці, корейці, курди та болгари. Національні меншини сконцентровані переважно у південних, наближених до морського узбережжя районах області. В центральних та північних територіях домінують українці (у Великоолександрівському, Верхньорогачицькому, Високопільському, Горностаївському та Нововоронцовському районах вони складають 90%). Російська меншина найбільш чисельно представлена в м. Херсон (19,9% від корінного населення), м. Нова Каховка та Генічеському районі (23,4%). Наразі кримські татари фактично є третьою (після українців та росіян) за чисельністю етнічною громадою Херсонщини, яка до того ж виявляє потужну громадсько-політичну активність.

Міжетнічні відносини в Україні переважно оцінюють як доволі гармонійні і толерантні.

Водночас  події Майдану  2013 – 2014 років, окупація та подальша анексія Криму Російською Федерацією, розгортання нею «гібридної війни» щодо України та фактична окупація окремих районів Донецької та Луганської областей  зчинили певний вплив на характер    міжетнічних відносин. Такі зміни мали як  позитивний, так і негативний характер. З одного боку. вони сприяли консолідації та зміцненню української інклюзивної політичної нації та громадянської ідентифікації. З іншого боку,  актуалізувалися  «лінії напруження» в міжетнічних відносинах, які існували раніше,  а також з’явилися нові загрози і виклики, безпосередньо пов’язані з окупацією Криму і військовими діями в окупованих районах Донецької та Луганської областей.[2]. Вони потребують пильної уваги та превентивних заходів як з боку державних органів влади, так і інститутів   громадянського суспільства.

Відсутність стратегічного бачення і комплексного інституційного забезпечення політики реалізації прав національних меншин створює  можливості для маніпуляцій з боку окремих політичних сил і використання проблем етнічної складової  для здобуття електоральних результатів, що, в свою чергу, здатне сприяє ескалації ряду конфліктів.

  1. Конфліктний потенціал міжетнічної взаємодії та шляхи його подолання

Хоча наявність етнічного, релігійного й мовного різноманіття само по собі не означає неминучості внутрішніх етнічних конфліктів, неврахування інтересів  меншин, особливо під час гострих криз та/чи військових дій, створює передумови маніпулювання етнічними конфліктами і використання їх, в інтересах зокрема і зовнішніх акторів. Потенційні конфлікти за участю етнічних росіян. На разі ситуація з російською національною меншиною та російськомовними громадянами України в цілому залишається спокійною. Звинувачення у роздмухуванні русофобії, які поширюються у російських і подекуди – у західних медіа, не знаходять підтвердження у звітах  міжнародних моніторингових місій .

Довідково: Відповідно до перепису населення 2001 року, етнічний склад населення Одеської області формують українці – 62,8%, росіяни – 20,7%, болгари – 6,1%, молдовани – 5%, гагаузи – 1,1%, євреї – 0,6%. Найбільш різноманітним в етнічному розумінні є Придунайський регіон, де представники гагаузької, молдовської, болгарської меншин розселені компактно і становлять переважну більшість. В області діє 162 організації національно-культурного спрямування, що позиціонують себе як виразники інтересів відповідних етнічних спільнот. Болгари, в основному, компактно зосереджені на півдні та південному заході області, зокрема у Болградському (60,8%), Арцизькому (39,0%), Тарутинському (37,5%), Ізмаїльському (25,7%) районах. Молдовани компактно проживають на півночі та на півдні області — у Ренійському (49,0%), Ізмаїльському (27,6%) районах. Представники гагаузької

В контексті конфліктного потенціалу сучасної України, найбільшої уваги у сфері міжетнічних відносин потребують проблеми, пов’язані із ситуацією, яка склалася навколо кримських татар. Крім зрозумілих і передбачуваних труднощів інтеграції в культурне середовище в регіонах, жителі яких переважно не мали досвіду спілкування і співіснування з мусульманами, особливе занепокоєння і необхідність докладання термінових зусиль породжують поширені останнім часом анти-кримськотатарські та анти-ісламські інформаційні «вкидання», особливо помітні у соціальних мережах. Інформаційні атаки на мусульман і в першу чергу – на кримських татар відбуваються як в Криму, так і на материковій Україні. В Криму вони супроводжуються репресіями окупаційної влади, обшуками й арештами за підозрою у «тероризмі та екстремізмі», підтримці й належності до ісламістських організацій.

Кампанії проти кримських татар на материковій Україні ініційовані з кількох джерел; одне з них – підтримувані окупаційною владою кримськотатарські організації і рухи в самому Криму.

Довідково Голова регіональної організації «Къырым Бирлиги» і «Громадської Ради кримських татар» Сейтумер Німетуллаєв звинуватив «прихильників радикальних ісламських течій в Україні» у закликах знищувати православні церкви. Він же ж поширював у вересні 2015 року неправдиву інформацію про криваві сутички між кримськими татарами і місцевими жителями, внаслідок яких постраждало 250 – 300 кримських татар. 

Від початку «громадської блокади Криму» (20 вересня 2015 року) її учасників регулярно намагаються всіляко дискредитувати і скомпрометувати. зокрема, т. зв. «віце-прем’єр кримського уряду» Руслан Бельбек  стверджує, що серед учасників блокади з’явилися бойовики ІДІЛ, чеченські екстремісти,  а також члени турецької ультраправої організації «Сірі Вовки», внаслідок чого «південь України з вини Меджлісу став місцем, що притягує міжнародних терористів». 

Хоча більшість лідерів правих рухів України рішуче засуджують ксенофобію і расизм, а також підкреслюють дружні відносини з «кримськотатарськими побратимами», наявні ідеологічні зв’язки частини «правої» спільноти з тими європейськими «крайніми правими», які відомі своєю відверто антиукраїнською (і проросійською) політикою, зокрема, в питаннях Криму, і які нещодавно провели агресивні анти-іммігрантські заходи під гаслами «Проти ісламізації Європи» у Дрездені, Варшаві, Таллінні, Братиславі, Амстердамі, Дубліні та Празі (рух PEGIDA, або «Патріотичні європейці проти ісламізації Заходу»).

Попри те, ки що немає підстав вважати, що роздмухування анти-ісламської і анти-кримськотатарської істерії суттєво вплинуло на загалом позитивне ставлення українського суспільства до кримських татар розвиток подій свідчить про можливість ескалації штучно створеного конфлікту, при тому що інформаційна складова «гібридної війни» доповнюється  значно радикальнішими і більш небезпечними проявами.

Особливої уваги потребують відносини кримськотарської громади з іншими етнічними групами на півдні Херсонської області.

Чимало кримських татар, вимушених залишити місця постійного проживання у Криму через переслідування та тиск з боку окупаційної влади, переїздять до родичів, або прагнуть оселитися «поблизу» півострова. . Враховуючи поширенні антиісламські та антитатарські стереотипи, цілеспрямовані інформаційні операції проти кримських татар  контрольованих окупаційною владою Криму ЗМІ, частина місцевих жителів суттєво занепокоєнні чутками про можливість створення кримськотатарської автономії, а також витіснення місцевого населення з торгівлі, формування кримськотатарського батальйону а також створення громадського утворення, яке має допомагати правоохоронним органам «Аскер» («Солдат» з тюркської).

З аналогічних причин занепокоєння викликає напружена ситуація у стосунках українського населення меншиною турків- месхетинців, яка компактно проживає в прикордонному з Кримом Чаплинському районі Херсонської області.  За переписом 2001 р. турецько-месхетинське населення Чаплинського району складало 2278 осіб (5,7%). Завдяки високим темпам народжуваності у традиційно багатодітних турецько-месхетинських сім’ях на даний момент, за оцінками  експертів, кількість турок месхетинців становить десь до 5 – 6 тис., тобто наразі їх етнічний компонент складає до 10%  від загальної кількості населення району. Для цієї громади характерна замкненість, ізольований характер життя, слабка інтеграція до українського національного культурного поля. Останнім часом фіксуються непоодинокі конфліктні ситуації між турками месхетинцями та українською більшістю. Причинами зазначених конфліктів є:        -цілеспрямоване уникання турками месхетинцями військової служби у Збройних Силах України. Довідково  (з 2014 лише один представник цієї національної меншини взяв участь в бойових діях на Сході України ). Спостерігаючи зазначені тенденції, представники української більшості, у тому числі, і ветерани АТО, висловлюють агресивні наміри у бік турецько-месхетинської громади.       – «паразитарна» (за оціночними судженнями місцевих жителів) психологія та спосіб життя турецько-месхетинської громади, яка намагається користуватися всіма можливими соціальними пільгами, уникаючи офіційної зайнятості, а відтак –  сплати податків. В деяких школах району нібито саботується навіть і вивчення української мови.

3 Властиві для  деяких країн Центральної та Східної Європи проблеми ромських меншин і труднощі їхньої інтеграції у суспільство ускладнилися появою ромів- переселенців із зони АТО та окупованих районів Донецької та Луганської областей. Соціальна адаптація таких груп потребує особливих зусиль, в той час як представники органів державної влади, на жаль, інколи вдаються до «етнічного профайлінгу» і навіть «мови ворожнечі» стосовно ромів. Крім того, відсутність реакції на правопорушення, скоєні окремими представниками  ромської меншини призводить до негативного   сприйняття місцевим населенням до всієї громади. Повторюваність інцидентів за цчастю одних і тих же представників ромської спільноти в Ізмаїлі і відсутність реакції правоохоронних органів, яка б задовольняла місцеву громаду (випуск під заставу потенційного обвинуваченого) дає підстави приділяти увагу цій тенденції.

Питання реалізації громадянських прав представниками ромської спільноти ускладнюється через значну частку осіб без громадянства серед цієї  меншини. Відтак, імплементація Стратегії інтеграції ромів в українське суспільство набуває високого значення для подолання конфліктного потенціалу в міжетнічній взаємодії на півдні Одеської області.

Занепокоєння  українських правозахисників  та аналітиків, які здійснюють моніторинг випадків дискримінації, спричиненої  неадекватною реакцією представників силових структур на представників  т. зв. «видимих меншин» (які відрізняються від більшості кольором шкіри, рисами обличчя тощо). Зокрема, мережа «Ініціатива розмаїття» протягом 2014-2015 рр. зафіксувала 5 випадків расово-мотивованого насильства щодо іноземців, які є шукачами притулку та мають статус біженця в Україні. Нещодавно (уточнити, коли саме, джерело) з’явилися також повідомлення про «рейд по виявленню нелегалів» у місті Біла Церква за участі Національної поліції Київської області та Цивільного корпусу «Азов», здійснених у помешканнях представників «видимих меншин». У одного з них було виявлено «Довідку про звернення за захистом в Україні», яка є законною підставою перебування іноземного громадянина в Україні.Потенційним конфліктогеном в Одеській області є неврахування етнічного чинника при проведенні реформи децентралізації і, зокрема, об’єднання територіальних громад з різним етнічним складом.  В селах з компактним проживанням болгарської, молдовської чи гагаузької спільнот представники окремих етнічних груп зазначали при проведенні  опитування під час фокус-груповогодослідження, проведеного  Українською миротворчою школою у травні 2015р., що не виключають виникнення конфліктів на побутовому ґрунті. За умови ескалації такі конфлікти здатні перекинутись на міжетнічні відносини: «Якщо, наприклад, обиратимуть старосту в об’єднаній громаді, зрозуміло, що переможе висуванець з громади, де населення більше. Якщо в цьому селі переважають болгари, то конфлікт з молдованами вже гарантований, навіть якщо він нічого іще не встиг зробити. А що може статися, якщо ця особа комусь відмовить?».  Попри толеранту взаємодію між молдовською та румунською спільнотами, які проживають на півдні Одеської області,    окремі інтерв’ю з представниками вказаних меншин дають підстави стверджувати що міжособистісні дискусії і публічні протистояння між лідерами цих меншин в Одеській  здатні негативно екстраполюватися на більш широкі кола всередині спільнот  і сформувати зниження лояльності до Української держави. Зокрема, невизначеність стосовно годин, які відводяться в школах районів  Одеської області на вивчення румунської чи молдовської мови є підгрунтям для постійних дискусій, які виходять за межі районів і репрезентуються в публічній площині як більш масштабний конфлікт. Додатковим чинником, який може сприяти напрузі у відносинах між молодовською/ румунскою спільнотою є анонсоване заснування  двосторонньої україно-румунської комісії (поряд з україно-угорською та німецько-угорською) і водночас відсутність такого об’єднання на українсько-молдовському напрямку.

Використання гагаузького чинника у розповсюдженні чуток. Періодично в інформаційному просторі України постає тема створення Бессарабської народної республіки і загрози виникнення сепаратизму на етнічній основі. такі висновки є провокативними та безпідставними, через: 1. Відсутність належної комунікації та програм співробітництва між гагаузькими спільнотами Молдови та України; 2. Найнижчий рівень антиукраїнських настроїв серед гагаузької спільноти у порівнянні з іншими меншинами; 3. Розкиданість місць компактного проживання гагаузів на території України; 4. Відсутність координації між різними національними меншинами, об’єднання яких передбачається у разі створення «республіки».

Хоча в ефективній протидії роздмухуванню етнічних конфліктів і провокативних акціям провідну роль повинні відігравати  органи влади –  громадянське суспільство також має мобілізувати  ресурси, аби протистояти цим негативним тенденціям.

  1. Внесок Української миротворчої школи у розвиток міжетнічної взаємодії та інтеграції національних меншин в українське суспільство:

Українська миротворча школа (далі – УМШ) вже має певний позитивний досвід консолідації активності різних етнічних громад і налагодженню їх плідного діалогу як між собою, так і з українськими неурядовими організаціями, активістами громадянського суспільства та органами місцевої влади.

УМШ у Херсонській області було реалізовано два успішних проекти – «Полікультурна Херсонщина» і «Подолання травматичного та розділеного минулого етнічних громад Херсонщини через взаємодію у мистецтві та спорті». Зростаючий позитивний вплив на активність консолідованого громадянського суспільства Херсонщини мають і низка інших проектів, започаткованих за підтримки УМШ – зокрема, Радіо «Куреш».

Впродовж 2014-2016рр. в Одеській області УМШ здійснювалася аналітична (проведення дослідження щодо національної ідентичності та міжетнічної взаємодії, етнічного фактору при проведенні децентралізації), просвітницька (семінари та конкурси  для молоді з районів Бессарабії), інтегруюча (круглі столи за участю представників національних меншин, соціальна кампанія «Я  – громадянин України» метою якої було привернення уваги до інтеграції громадянської та етнічної ідентичності) діяльність.  В 2015 р. було знято документальний фільм «Уявити Бессарабію», який супроводжувався пост-показними дискусіями в м. Одесі, Ізмаїлі, Болграді, Татарбунарах за участю лідерів товариств національних меншин, представниками громад, органів публічної влади.

  1. Від подолання конфліктності до сталого розвитку. Стратегічна мета і очікувані результати

Стратегічною метою діяльності УМШ у сфері міжетнічних взаємин є сприяння їх гармонізації шляхом ширшого включення представників меншин в українські політичні, економічні та соціально-культурні процеси на основі демократичних цінностей, взаємоповаги та розвитку культурного різноманіття, гарантування прав та сприяння законним інтересам усіх громадян України незалежно від їх етнічного походження. Таке включення забезпечить самопідтримуваний розвиток відповідних регіонів та конструктивне вирішення суперечностей між представниками різних етнічних спільнот.

Навряд чи доцільно протидіяти компліментарним для певної етнічної спільноти візіям минулого. Враховуючи невисоку чисельність згаданих національних меншин, а відтак – наявного у них почуття вразливості, такі спроби скоріше сприйматимуться як тиск. Більш виграшною стратегією є  пошук бажаної для цих етнічних спільнот візії майбутнього у складі української політичної нації та реалізацію культурних проектів, спрямованих на популяризацію української та тюркської спадщини в історико-культурному полі регіону. Для гагаузької меншини також наявна  потреба щодо роз’яснення суті європейської інтеграції України як процесу, що сприятиме збереженню культурного розмаїття країни, оскільки під впливом побоювань гагаузів Молдови вони розглядають цей процес через призму загрози «румунізації» регіону.

В сукупності зазначені заходи знизять вірогідність етнічних конфліктів за участю відповідних меншин та ризик їх втягнення у «гібридну війну» зусиллями російської пропаганди.

Проміжними результатами діяльності УМШ мають стати:

  • вищий рівень безпосереднього діалогу між представниками різних етнічних громад в регіонах України з найвищим рівнем поліетнічності;
  • підвищення інформованості представників етнічних меншин щодо політичних, економічних та соціальних процеси в Україні, підвищення їх здатності протидіяти деструктивному впливу пропаганди, зокрема спрямованої на інспірування міжетнічних конфліктів;
  • накопичення серед населення адміністративних одиниць та населених пунктів, де компактно проживають представники етнічних меншин, досвіду конструктивного вирішення соціальних та побутових конфліктів до переходу їх в етнічний вимір;
  • створення «історії успіху» взаємодії представників різних етнічних груп у проектах, спрямованих на розвиток місцевих громад.

Орієнтири дій

Короткий огляд сучасних тенденцій у сфері міжетнічних відносин і ситуацій «уразливих» етнічних меншин доводить необхідність врахування цього чинника у безпекових стратегіях і політиках на центральному, регіональному і місцевому рівнях. У тих регіонах, де планується подальша діяльність Української миротворчої школи, має бути передбачено наступне:

1) залучення представників етнічних громад та їх організацій до участі у спільних проектах, спрямованих не тільки на підтримку культурного розмаїття, збереження та розвиток власної етнокультурної, мовної та релігійної ідентичності представників етнічних меншин, а й в усіх соціально значущих проектах; в умовах конкурсів слід передбачати,  що перевага  надаватиметься саме таким інтеграційнимпроектам.

2) Участь експертів УМШ в організації та імплементації інформаційно-просвітницьких кампаній для різних цільових аудиторій, розробка програми заходів для роз’яснення таких складних і недостатньо усвідомлених аспектів сучасної політики, як право на самовизначення, сутність поняття інтеграції як двостороннього процесу, в якому рівною мірою беруть участь представники і меншин, і більшості; сучасні правові інструменти захисту прав меншин і корінних народів тощо.

3) Адаптація   світового і європейського досвіду, кращих практик та історій успіху у врегулюванні міжетнічних конфліктів і гармонізації міжетнічних відносин має бути доповнена відповідними позитивними прикладами, які вже існують в Україні і заслуговують на поширення як всередині країни, так і у зовнішньому світі.

4) Підвищення інформованості щодо можливостей, наданих європейською інтеграцією як процесом та Угодою про асоціацію між ЄС та Україною.

5) Налагодження зв’язків між болгарськими громадами Херсонської та Одеської областей з метою підвищення інформованості херсонських болгар щодо можливостей, наданих «материнською державою», які активно та успішно використовують етнічні болгари Одеської області.

На підставі проведеної і подальшої діяльності УМШ може бути вироблена низка рекомендацій для державних органів влади, зокрема, на регіональному та місцевому рівнях:

1) Імплементація базових рекомендацій офісу Верховного комісара ОБСЄ з питань національних меншин, що охоплюють усі сфери державних політик у галузі мови, освіти, медіа, розбудови інституційної спроможності та участі у прийнятті рішень та інтеграційних процесів.

2) Забезпечення участі громадськості у постійному моніторингу Плану дій Національної стратегії України з прав людини (Розділ «Права національних меншин та корінних народів»).

3) Залучення лідерів національних меншин України та незалежних експертів до спільної роботи над конституційним та законодавчим забезпеченням прав національних меншин та корінних народів.

4) Враховуючи процес реформування правоохоронних органів, забезпечення належної підготовки правоохоронців, насамперед представників Національної поліції щодо врахування культурних особливостей етнічних спільнот, які проживають у регіонах їх роботи.

5) Врахування етнічної складової в процесах об’єднання територіальних громад  з метою запобігання виникненню етнічного виміру  конкуренції за ресурси.

6) Створення інституції, відповідальної за розроблення, імплементацію та координацію політики у сфері міжнаціональної взаємодії (в короткостроковій перспективі – відновлення посади урядового уповноваженого у справах національних меншин, а також відтворення у складі Одеської та Херсонської адміністрацій окремих структурних підрозділів, які б займалися питаннями міжетнічних відносин.

7) Сприяння транскордонному співробітництву у рамках програм фінансової допомоги з ЄС (наприклад, Програми Територіального співробітництва країн Східного партнерства Україна – Молдова), що здатне підвищити рівень економічного розвитку регіону, а також проєвропейські настрої місцевого населення.

8) Підтримка проектів національно-культурного співробітництва та використання методів «народної дипломатії», укладання договорів про побратимство з містами материнських країн, що дозволить задовольняти національно-культурні потреби меншин. Оскільки Румунія та Болгарія є членами ЄС, а Молдова обрала шлях на європейську інтеграцію, це також здатне знизити рівень антиукраїнських  настроїв, підтриманих російською пропагандою.

9) Забезпечення реалізації Стратегії захисту та інтеграції в українське суспільство ромської національної меншини на період до 2020 року, схваленої указом Президента України від 8 квітня 2013 року №201/2013.

Взаємодія органів публічної влади, громадських організацій, зокрема і УМШ можливо за наступними напрямками, які потребують значних організаційних зусиль та ресурсів:

Просвітницька діяльність

1) Забезпечення роз’яснення ініціатив органів публічної влади в громадах, у місцевих ЗМІ, проведення публічних слухань, для кращого інформування населення південних районів Одеської та Херсонської областей про поточні події та ініціативи уряду, особливо беручи до уваги поширення супутникового телебачення (російськомовних каналів), а також мовлення з окупованого Криму на Херсонщину.

2). Створення міні-радіо для громад, українського мовлення мовами національних меншин з українським контентом.

Забезпечення прав національних меншин на участь в управлінні державними справами, зокрема шляхом участі у виборчому процесі:

1) Поєднання зусиль Центральної виборчої комісії, неурядових організацій в партнерстві з іноземними донорами для проведення громадянських просвітницьких кампаній щодо виборчих прав національних меншин. Особливої уваги потребує проведення таких кампаній  в районах компактного проживання національних меншин, віддалених від обласних центрів.

2) Сприяння залученню жінок та молоді з представників національних меншин до політичної діяльності.

3) Виготовлення та розповсюдження просвітницьких короткометражних роликів мовами національних меншин, які б висвітлювали питання, пов’язані з реалізацією виборчих прав національних меншин.

4). Сприяння просвітницькій діяльності щодо підвищення рівня толерантності та запобігання мови ворожнечі в ЗМІ, соціальних мережах

[1]              (http://www.president.gov.ua/documents/5012015-19364)

[2]             (Детальнішу інформацію можна знайти у звіті «ДВА ГОДА ВОЙНЫ: Ксенофобия в Украине в 2015 г. Информационно-аналитический доклад по результатам мониторинга», підготовленому Групою моніторингу прав національних меншин Конгресу національних громад України  (автори – Вячеслав Ліхачов і Тетяна Безрук) за посиланням http://eajc.org/data//file/Xenophobia_in_Ukraine_2015.pdf).

Автори: Сергій Данилов, Юлія Сербіна, Максим Паламарчук, Наталія Беліцер

Коментарі закриті.