“Найбільш впертий перемагає”. До річниці завершення Зимового походу

Ген.Михайло Омелянович-Павленко
Ген.Михайло Омелянович-Павленко

96 років тому, 5-го травня 1920-го року з’єднанням зі спільним польсько-українським протибольшевицьким фронтом закінчився героїчний Зимовий похід Дієвої армії Української народної республіки під проводом генерала Михайла Омеляновича-Павленка.

У ніч з 6-го на 7-ме грудня з любарського “чотирикутника смерти” (складеного з трьох ворожих фронтів та катастрофічної епідемії тифу), після раптового від’їзду до Варшави Головного отамана Симона Петлюри, зради його улюблених гайдамаків під керівництвом Омеляна Волоха та демобілізації Січових Стрільців отаманом Коновальцем, у відчайдушний похід по тилах білих і червоних окупантів вирушила знесилена епідемією тифу і нестачею всього, що необхідно армії, примара війська, де стати до бою могла лише “жменька біля 2000 людей”.

За тиждень один з командирів українських дивізій розіслав білогвардійському керівництву телеграму: “Військовим частинам Добровольчої армії наказую або від’їхати на Дон, або перейти на бік республіканської влади України. Невиконавшим наказу – смерть“.

За спогадами учасника тих подій: “Добровольча головна команда наказом по армії вже поховала нашу армію і представляла її як ліквідовану, а тут прийшлося спростовувати це спеціальною телеграмою “Розбита нами Українська армія опинилася у нас в тилу”. Подільський генерал-губернатор, виряджаючи з Вінниці 9.XII ешелони на фронт, говорив: “С украинцами наконец покончено”, а 11.XII він вже втік до Одеси. Серед частин Добровольчої армії почалася паніка”.

17-го грудня з-під українських шабель у м.Ставище дивом врятувався на автомобілі денікінський герой,”победитель Киева” генерал Бредов. А наприкінці січня колись пихаті денікінці вже просили українців про припинення війни і союз проти комуністів: “Не будемо згадувати старе, не будемо розвідатися хто винен, хто ні, бо це буде діло історії. Далеко краще, хоча і пізно, дійти до згоди”. Було пізно.

Великою мірою спричинившись до катастрофи “единонеделимца” Денікіна, Українська армія продовжила боротьбу з большевиками, найяскравішою сторінкою якою стало взяття у квітні 1920-го року міста Вознесенська з величезними військовими складами. Драматизм ситуації полягав у тому, що наше військо йшло у бій практично без набоїв…

“Найбільш впертий перемагає” – любив цитувати Командарм девіз одного з французьких замків. У травні, подолавши близько 2500 верст за 180 днів та навівши на ворогів жах, великою мірою з походу повернулися:

Запорізька дивізія (Гулий-Гуленко): 140 старшин, 2100 козаків, 8 гармат і 45 кулеметів.

Волинська дивізія (Загродський): 100 старшин, 1250 козаків, 2 гармати та 35 кулеметів.

Київська дивізія (Тютюнник) – 110 старшин, 1700 козаків,4 гармати та 40 кулеметів.

Галицька кінна бригада (Шепарович)  – 10 старшин і 480 козаків.

3-й кінний полк (Вишнівський) – 37 старшин, 420 козаків та 18 кулеметів.

Таким чином, Армія мала 397 старшин, 5950 козаків, 14 гармат та 144 кулемети.

От підсумки походу лише однієї з частин, що брали участь у Поході, кінного полку Чорних запорожців (командир – полковник Петро Дяченко): “захоплено в полон 40 денікінських офіцерів, 27 комісарів, 338 червоноармійців, а скільки їх було порубано… Військова здобич велика: 4 гармати, 4 скрині з набоями – все з кіньми, 9 кулеметів, 278 коней, 136 возів з військовим майном, 10 самоходів і радіостанція”.

Всі учасники Походу (“зимовопоходники”) стали лицарями Залізного хреста УНР. Командарм Михайло Омелянович-Павленко, воєначальник, для якого головним завжди було не завалити ворога власними трупами, а зберегти людей, який з Походу привів більше людей, ніж у Похід вирушило, отримав орден за номером один.

*************

На сайті Київської міської державної адміністрації триває голосування за проект рішення Київради про перейменування вулиці

Суворова на вулицю Омеляновича-Павленка. Голосування відбувається ТУТ.  Водночас відбувається голосування за перейменування столичної вулиці Кутузова на вулицю Алмазова – на честь уславленого командира Окремого кінно-гірського гарматного дивізіону Запорізької дивізії полковника Олекси Алмазова, якого особливо відзначав і Командарм – ТУТ.

Реєстрація для участи у голосуванні вкрай нескладна, взяти у ньому участь можуть не лише кияни. Реваншисти, “вчорашні”, колаборанти, совки, креоли (назвіть як маєте за потрібне) накручують “проти”, напевно вважаючи питання принциповим і знаковим.

Для українців це теж є знаковим питанням: вшанування українських героїв, які били і білих і червоних окупантів, замість символів ворожої імперії. Тож треба проголосувати “за” і поширити це повідомлення. Вважайте це особистим проханням автора.  Вшанувати пам’ять українських героїв, найдостойніших з достойних, є справою національної чести.

Слава Україні! Героям слава!

Олександр Северин

1зп після нагородження

Коментарі закриті.