Українська миротворча школа. Майбутнє вимушених переселенців

Запис ефіру від 20 січня 2015 р. на Харківському ОблТБ.
Наталія Зубар, голова правління ІЦ Майдан Моніторинг

Информационно-аналитическая программа «Будь в курсе

Цитована аналітична записка з проекту

Українська Миротворча Школа
Стратегії трансформації і превенції прикордонних конфліктів в Україні розроблені спільними силами місцевих активістів та представників місцевої влади
Основні типи досліджуваних конфліктів:
1. Конфлікти ідентичностей
2. Конфлікти, пов’язані з етнічністю чи релігійністю
3. Конфлікти історичних наративів
4. Конфлікти бачення (спільного) майбутнього
Проект проходить на вільних територіях Донецької та Луганської областей, Херсонської області (нове прикордоння з Кримом), Одеської області (кордон з Придністров’ям), Волині та охоплює проблеми внутрішньо переміщених осіб по всій Україні.

Рішення проблем внутрішньо переміщених осіб

Ключовими для успішної адаптації є перші місяці. Переконувати людей починати нове життя, а не чекати повернення назад.
Селити людей там, де є робота.
Не створювати компактні поселення (це шлях до гетто).
Вести жорстокий громадський контроль за побудовою житла для переселенців.
Не платити грошової допомоги на постійній основі, щоби не сформувати тотальне утриманство.
Не створювати міністерства по справах біженців, працювати в межах міністерства соціальної політики

——————————
Проект проводиться коаліцією громадських і урядових організацій України та Польщі за підтримки Посольства Великої Британії в Україні.

ups11

Грузія – Велика українська мрія. Казка і бувальщина

26 грудня2014 р. у клубі «Інді» пройшла прес-конференція «Велика українська мрія. Казка і бувальщина». В ній взяли участь один з керівників проекту «Українська миротворча школа», директор Центру близькосхідних досліджень Ігор Семиволос (Київ) та координатор ініціативної групи «Станція Харків» Євгенія Левінштейн (Харків), які відвідали Грузію і познайомились там з досвідом роботи з внутрішньо переміщеними особами.

Вони розповіли про те, що на постконфліктних територіях в Грузії проводяться різноманітні програми інтеграції ВПЛ у суспільство: організація нових робочих місць для швачок, залучення дітей у якості медіаторів, допомога старим, організація дозвілля: гуртки регбі та хорового співу.

Дуже корисним для України є досвід роботи пересувного мобільного банку на кордоні з Абхазією, де ВПО можуть отримати кошти. Підіймалося також питання інформування світової спільноти про проблеми переселенців.

10887184_684590114971517_6324059581141314137_o

Неодноразово учасники прес-конференції підкреслювали загрозу компактного поселення внутрішньо переміщених осіб, що веде до їх дезінтеграції у суспільстві, конфліктів з місцевим населенням. За їх словами, необхідно окремо розглядати соціальний статус і економічні пільги (у залежності від ступеню вразливості) і не допускати у ВПО проявів синдрому «соціального сирітства» («Ми нікому не потрібні, але всі нам винні»). Це слід враховувати і при будівництві соціального житла, яке обов’язково повинно бути прив’язано до інфраструктури і сприяти створенню робочих місць. Не слід селити людей з міст у села і навпаки. Не треба повторювати досвід Грузії по створенню «гетто» і окремих шкіл для дітей переселенців.

Можливо, можна навіть вводити заохочення для тих, хто працевлаштувався і самостійно налагодив ринки збуту.

Пропонувалось також проводити жорсткий контроль якості за державними програмами надання допомоги і виплати грошової допомоги. Не слід обіцяти людям, що вони скоро повернуться додому, в тому числі і на державному рівні, якщо в цьому немає впевненості. Не треба створювати Міністерство у справах біженців, як у Грузії, чи Міністерство ВПО – це лише призводить до нових проявів бюрократії – достатньо міністерства соціальної політики.

Східне регіональне представництво міжнародного фонду “Відродження”

Повний запис прес конференції

Висновки робочої групи

Есть неколько принципиальных вещей, которые важно извлечь из грузинского опыта работы с вынужденными переселенцами. И это о том, чего нельзя делать ни в коем случае:

1.Не создавать компактные поселения как прямую дорогу к гетто.

2. На всех этапах стройки домов для поселенцев – жесткий гражданский контроль качества

3. Не выплачивать пособия на постоянной основе, чтобы не сформировать тотальное иждивенчество.

4. Пусть это и жестоко, но убеждать, что нет ничего более постоянного, чем временное и жить надо сейчас, а не в ожидании возвращения.

5. Рабочие места – первый критерий для выбора мест поселения.

6. Никаких министерств по делам беженцев, только министерство соц политики.

7. На все и про все времени немного, самые сложные установки и комплексы переселенцев формируются в течение первых месяцев.

Благодаря нашим удивительным грузинским друзьям, мы видели слишком откровенно и многое, мотив такой откровенности с их стороны один – НЕ ДОПУСКАЙТЕ НАШИХ ОШИБОК.

И это, поверьте, хороший совет.

Ольга Духнич

Українська Миротворча Школа працює за підтримки Посольства Великої Британії В Україні.

FCO_BCG_MAST_PS_BW

У Херсоні обговорили, що змінилося після того, як область стала прикордонною

Економічні, соціальні та гуманітарні проблеми, що виникли через те, що Херсонська область зараз межує з анексованою територією, обговорювалися на круглому столі «Херсонщина як нове прикордоння».

Круглий стіл відбувся в Херсоні в рамках проекту «Українська Миротворча Школа», підтриманого Посольством Великобританії в Україні. У засіданні взяли участь співробітники Представництва Президента в Автономній Республіці Крим, офісу Уповноваженого Президента України у справах кримськотатарського народу, представники Херсонської ОДА, науковці, представники громадських організацій.

Обговорювалися економічний та гуманітарний аспекти проблеми, а також питання, пов’язані з безпекою перетину кордону і життя людей в прикордонних територіях.

Дослідник Наталія Беліцер, яка представляє Інститут Пилипа Орлика, виступила з доповіддю «Конфліктний потенціал Херсонщини». Вона зазначила, що нещодавні події, які призвели до появи в Херсонській області вимушених переселенців, зокрема, – кримських татар, не спричинили ескалації в регіоні міжетнічного протистояння. Найбільш сильним, з наявних у Херсонській області, конфліктогенним чинником вона назвала протистояння місцевої влади і суспільства.

Арсен Жумаділов, начальник відділу офісу Уповноваженого Президента України у справах кримськотатарського народу, розповів про перші результати роботи цього відомства, створеного трохи більше місяця тому: «Ми ініціювали два законопроекти. Перший: про статус кримськотатарського народу як корінного народу України. Зараз формується робоча комісія, яка займеться цим питанням. Другий: внесення змін до закону про права і свободи громадян на тимчасово окупованих територіях. У цьому законі є пункт про невизнання документів, виданих окупаційними адміністраціями. Однак у міжнародному праві є норма про те, що ці документи беруться до уваги державою-сувереном при видачі людям своїх документів. Застосування цієї норми в Україні допоможе вирішити проблеми тисяч людей, які мають російські документи і бажають отримати українські».

Під час обговорення економічних аспектів змін, що сталися останнім часом, йшлося про непрозорі схеми, які застосовуються підприємцями-постачальниками тих чи інших товарів у Крим. Зокрема, віце-президент Херсонської регіональної торговельно-промислової палати Сергій Кочарженко зазначив, що дуже мало херсонських товаровиробників отримують необхідні для вивезення товарів сертифікати відповідності в Херсоні.

«Можна сказати, що ці сертифікати «звідкись з’являються». Навіть якщо не брати до уваги всі інші чинники, то не можна закривати очі на те, що значні кошти, які витрачаються на оформлення сертифікатів, «витікають» в інші регіони», – сказав Кочарженко.

Координатор проекту «Українська Миротворча Школа» Сергій Данилов розповів про вивчення грузинського досвіду роботи з вимушеними переселенцями: в Грузії у зв’язку з бойовими діями в Абхазії та Південній Осетії вимушені переселенці з’явилися ще в 1993 році.

За словами Сергія Данилова, головні помилки, які в жодному разі не можна повторювати в Україні: створення місць компактного проживання вимушених переселенців (винятком може бути тільки їх приналежність до однієї етнічної групи, наприклад – кримські татари) і культивування в середовищі вимушених переселенців утриманських настроїв.

«У роботі з вимушеними переселенцями потрібно утримуватися на дуже тонкій грані: і ефективно надати людям допомогу, не дати пропасти, і в той же час не ввести їх у залежність від соціальної допомоги, сприяти інтеграції в нові соціуми», – зазначив Данилов.

В’ячеслав Гусаков

Джерело

У Харкові відбулася перша Українська Миротворча Школа

У Харкові відбулася Українська Миротворча Школа. Це одна зі складових однойменного проекту, котрий містить в собі глибинні дослідження, десятки історій, трансформацій місцевих конфліктів в регіонах України, які межують з іншими державами (Росія, Молдова, Польща). До таких областей відносяться: Донецька, Луганська, Херсонська, Вінницька та Одеська області а також Волинь.

Миротворчі школи, у світі вже існують давно. Це поширена практика у Європі.  Вони виникають там, де є конфлікт. Завдяки ним громадяни можуть ліквідувати конфлікти та бути до них готовими. Миротворча школа  – нова практика в Україні. Основні типи конфліктів, які досліджуються у рамках проекту – конфлікт ідентичностей, конфлікти, пов’язані з етнічністю чи релігійністю, історичних наративів, конфлікти бачення спільного майбутнього.

ups1

Ігор Семиволос, один з керівників проекту, зміг поділитися з нами своїм досвідом, розповісти про проект, прокоментувати ситуацію, яка склалася в Україні на Сході.

–              Пане Ігорю, розкажіть детальніше про Миротворчу Школу.

–              Для України – це нова тема, оскільки раніше навіть найбільш поширеною формою воєнних конфліктів було намагання уникнення конфлікту. Ми ж готові говорити про конфлікт!.. Люди у нас були  неготові, й дуже неохоче йшли на вирішення будь-яких конфліктів, тому й отримали таку політичну ситуацію у країні. Громадяни хотіли вирішити конфлікти в традиційний спосіб, покладаючись переважно на державу. Держава без сумніву повинна бути орбітою, але при умові, що в цій державі працюють інститути. А в умовах, коли дестабілізовані інститути, в умовах, коли,  ми практично опиняємося в ситуації, що цих інститутів просто нема, і ми маємо відкриті конфлікти –  залишається самим громадянам взяти на себе провідні функції, у тому числі, і функції миротворчості. Зрозуміло, що функція підтримання безпеки,  не може бути покладеною на громадян повністю, бо робота з конфліктами у своїх громадах – це нормальна функція, яку повинні вирішувати ініціативні групи.

–              Представники яких організацій стали учасниками тренінгу?

–              Представники різних організацій. Починаючи з власне громадських організацій, представники наукових інститутів, університетів, просто активні громадяни, ініціативні групи те, що зветься.

–              Яким областям  Ви надавали перевагу у відборі, і чому?

–              Херсонщина, Одещина, Донбас, Луганська область і Волинь. Це зони, чи регіони, в яких в тій чи іншій мірі можливий конфлікт, або можуть виникнути конфлікти. Як Херсонщина, у зв’язку розміщеним кордоном і, відчуттям втрати мирного характеру, наявність російських військ на кордоні, і діяльності розвідувально-диверсійних груп. Ну, зрозуміло, чому Донбас, так?! Одещина, тому що це питання Придністров’я, це питання Південної Бессарабії та складно-етнічної території, яка має теж серйозні проблеми в питаннях ідентичності. Це власне конфлікт, який існує в середині, зокрема, це події травня місяця і розвертання груп АнтиМайдану.

–              На якому етапі розгортання конфлікту можна було б уникнути таких жахливих наслідків?

–              Після того, як був захоплений Крим, почався новий етап конфлікту. Якби на той момент в Україні функціонувало достатньо підготовлених фахівців з питань безпеки, які могли результативно і швидко провести операцію зі звільнення Слов’яногірська, зі звільнення будівлі СБУ в Луганську і в Донецьку, тобто цих локальних точок, то гіпотетично можна вважати, що це можна було б вирішити. Але відверто кажучи, на цей момент знаючи, який ресурс мала Україна, було важко собі уявити, що вона може одномоментно перекрити ці точки.  Але збройний конфлікт почався із захоплення Слов’яногірська, це був перехід конфлікту на абсолютно новий рівень.

–              Скажіть, як можна порозумітися з представником «сучасного» Сходу, чи є якийсь універсальний рецепт?

–              На жаль, не має. Це дуже складно.  У нас є представники Донбасу – це власне ті люди, які живуть на звільнених територіях. Ось з ними порозумітися дуже просто, тим паче, якщо вони мають ті самі цінності. Звісно, коли ти маєш спільний конфлікт, і коли ти маєш одні цінності, то порозумітися набагато легше. Інше питання полягає в тому, як порозумітися з людиною, яка є прихильницею інших політичних сил, антиукраїнських, і скажімо так, яка дотримується інших цінностей і колективних міфів. Це нелегке завдання – я одразу Вам скажу. Легкого рецепту, або варіанту не має!.. Часто сторони сідають за круглий стіл – і навіть неспроможні поговорити, вже не кажучи про те, щоб домовитися. Нам здається, що є один шлях – очевидний, але це не так. Протилежна сторона, представники, які вагаються, мають  радянську ідентичність – це,  що зветься таким «болотом» – маса людей, яка не має чіткої ідентичності, щоб визначитися, виходячи з раціонального вибору. Іноді, виходячи навіть з такого міркування, що там, де стоять російські війська – це зона конфлікту, а там, де українські війська – зона миру –  люди і обирають той чи інший бік. Коли люди обирають цей бік, з ними вже треба починати працювати. Тому що вони ще неготові без підготовки, до прийняття нових цінностей, реалів, знову ж таки соціального порядку.

–              У Харкові теж були подібні ситуації із захоплення облради, скажіть, завдяки чому  він зміг утримати проукраїнську позицію і не дати конфлікту вийти на новий рівень?

–              Справа в тім, що багато залежить від активних груп. Якщо подивитися на ситуацію «Майдану» станом  на кінець лютого –  в Україні кількість активних «майданівських» і «антиМайданівських» груп, то ми бачимо ситуацію, коли у областях Криму, Донецька і Луганська, кількість активних «антимайданівських груп» перевищує «майданівські групи», тоді як в інших областях України «промайданівські групи» перевищують «антимайданівські групи» в значній мірі. В деяких регіонах, як Одеса і Харків – не в значній мірі, але проукраїнські сили перевищують на декілька відсотків. І я думаю, що незначна перевага активних громадян, які можуть бути мобілізовані задля своїх інтересів і вирішили «долю» Харкова. А вже зараз кількість таких людей збільшилася. Важливо знати і розуміти, що від мобілізованих груп, які готові захищати свої інтереси багато що залежить!

              Чи не вважаєте ви, що  Харків останнім часом  криє у собі загрозу?

–              Мені важко сказати про  Харків, тому що для того, щоб робити висновки необхідно перевірити. Потрібно робити як мінімум оцінку ситуації і конфліктної температури. Ми цього не робили, і я не зможу  сказати, наскільки ця температура підвищилася, і чи існують імперські групи, які налаштовані на насильницький конфлікт. Треба відзначити і одразу сказати, що конфлікти по собі не є якоюсь суто негативною річчю, конфлікти, в значній мірі сприяють розвитку. Але насильницькі конфлікти справді діють пригнічуюче. Пригнічують політичний розвиток і  громадянський розвиток у тій чи іншій мірі,  маргіналізують, руйнують, вбивають тканину регіону. Багато чого іншого такого, що ми повинні спостерігати зараз, дивлячись на Донбас. І  тут питання полягає у тому, що факт наявності конфлікту, можливо, навіть високої температури конфлікту непроблемний, якщо вона не переходить до насильницьких дій, бо у рамках цієї дискусії можна домовитися, і знайти спільні цінності, – а це вже є позитивною річчю.

              А чи може місцева влада  вплинути на хід подій у такій ситуації?

–              У деякій мірі так, але органи влади місцеві, орієнтовані на  активні групи – вони дивляться, яка сила переважає.

–              Як ви вважаєте, хто повинен брати на себе головну функцію миротворчості, і як?

–              Безперечно не лише держава,  і не лише громадяни. Це колективна робота. Те, що робить український уряд – одна процесія, те, що мають робити громадські організації – друга процесія, те, що мають робити міжнародні організації – це ще одна процесія… Тобто за кожним є свої функції та кожен має свою стратегію.  Коли відбуваються ці конфлікти, з міркувань  безпеки, ми не можемо пропонувати однієї якоїсь «столбової дороги», що так воно має бути. Але, обов’язково потрібно пам’ятати, що, для того, щоб робити якісь висновки, потрібно детально вивчати ситуацію. Це злочин, давати якісь рекомендації, не спираючись на детальне дослідження конфлікту!

Заходами Української Миротворчої Школи були: інтерактивні семінари, лекції, тренінги різних цільових груп, навчання волонтерів та журналістів, поширення кращих практик і позитивного або негативного досвіду трансформацій конфліктів включно з досвідом Європейських країн.

Під час семінару-тренінгу розглядалися такі теми:

Ігор Семиволос. Вступна лекція. Трансформація конфліктів.

Збігнев Буяк. Досвід круглого столу 1989 в Польщі, який покінчив з комунізмом.

Арсен Жумаділов. Картування ризиків та вироблення ключових індикаторів ризику. Інтерактивний семінар

Ольга Духніч. Політики та практики ідентичності у суспільствах з досвідом конфлікту (Інтерактивний курс з розуміння характеру та цінності самовизначення людей у різноманітних суспільствах з досвідом конфлікту).

Катерина Левченко. Про Резолюцію ООН з залучення жінок до вирішення конфліктів

Наталія Беліцер. Як застосовувати SWOT-аналіз для вироблення оптимальної стратегії у конфліктних ситуаціях (Інтерактивний тренінговий семінар)

Ірина Брунова-Калісецька. Комунікації в конфлікті, аналіз конфлікту, психологія ідентичнісних конфліктів.

Покази фільмів Docudays з обговоренням. Зона без вогню – вбивчі поля Шри Ланки

модератор – Володимир Ханас

Майя Вінарська-Чайковська. Чому конфлікт це добре для розвитку демократії? Теорія конфліктів. (Інтерактивний тренінг)

Володимир Ханас. Досвід спільних польсько-українських ініціатив з трансформації конфлікту на Волині.

Андрій Каменщиков. Конфлікти на пострадянському просторі

Наталка Зубар. Як проходить інформаційна війна в вашому місті?

Наталка Зубар. Як соціальні мережі (людські спільноти та інтернет інструменти) сприяють трансформації конфліктів? Лекція

Володимир Ханас. «Усна історія» як історичне джерело (Інтерактивний тренінг)

Ігор Семиволос. Робота над проектами у рамках «Української миротворчої школи».

Підсумками Української Миротворчої Школи будуть публікації, котрі увійдуть у  «Білу Книгу» українською, англійською та польською мовами.

Також на грудень цього року запланована Українська Миротворча Школа для журналістської спільноти.

http://varta.kharkov.ua/articles/1104702.html

Українська Миротворча Школа працює за підтримки Посольства Великої Британії В Україні.

FCO_BCG_MAST_PS_BW

Польський досвід. Про міста, громади і їхній менталітет

В жовтні 2014 року сім членів ГО Інформаційний центр «Майдан Моніторинг» відвідали Польщу. Ми поступово будемо викладати важливі результати цього туру, адже вони довго ще не матимуть терміну придатності.

Пише Тетяна Кохановська

В Варшаві, в KSAP, ми мали зустріч з надзвичайно цікаво людиною – професором Єжи Стемпєнєм. Правник, історик, конституціоналіст, теоретик самоврядування, він розповідав нам не лише про свій досвід посттоталітарної трансформації системи влади, але й виклав цілу філософію самоврядування.

Пан Стемпєнь представив презентацію «20 років децентралізації», яка вилилась у глибоку філософічну розмову про глибинні засади децентралізації. Він зазначив, що будь-яку успішну реформу посттоталітарного суспільства завжди доводилось починати з реформи самоврядування, бо – «Демократію треба починати будувати з фундаменту» (с).

ipp
Ми з професором Стемпенєм. 13 жовтня 2014, Варшава

В Солідарності серед інших інтелектуалів була особлива група, яка опікувалася реформою самоврядування, до якої входив наш співрозмовник, а також такі достойники, як інженер-будівник, фахівець з організації урбаністичного простору проф. Зигульський, правник Міхай Кулєш.

Сам пан Стемпєнь походить з Сандомежу (інакше – Сандомір), невеличкого містечка на південному сході Польщі. Колись то був один з найзначущих центрів країни, але тепер лише центр гмини. Там Магдебурзьке право було запроваджено у 13 сторіччі, й це значною мірою визначає ідентичність міста – психологію і соціальні – зв’язки людей.

Пан Стемпєнь дуже детально розповідав про те, що саме привнесла ця середньовічна система міського права у соціальний, правничий і навіть психологічний облік суспільства Нового часу.

На його думку, саме у цьому – у наявності Магдебурзького права (найрозвинутішого з цілої низки подібних систем: Люблінське право, Віденське право і т.д.) – і полягає різниця в ідентичності західного і східного типів міст, оскільки на Заході підсумковим результатом розвитку соціуму Середньовіччя стало виникнення систем міського права. Що таке Магдебурзьке право?

(Т.К. – мені було особливо цікаво то слухати, бо в роздумах про нашу національну ідентичність й сама дійшла висновку, що наявність М. права у понад 150 містах та містечках України є одним з наріжних каменів нашої ідентичності, й зокрема – відмінності від Росії. Той самий, первинний урбанізм початку нового часу й заклав підвалини питомо українського соціального мислення)

А ось міркування професора Стемпєня про те, що принесло людству Заходу Магдебурзьке право.

Дуже важливим для формування свідомості виявились таки особливості:

1) особа, яка підпадає під дію Магдебурзького права, не є підсудною місцевому сеньйору, а тільки виборному міському суду;

2) до людини не може бути вжита така ступінь свавілля, як при інших системах (і при підсудності сеньйору);

3) на той час правничі системи вже визначали, що фізична особа є особою публічного права, але у Магдебурзькому праві особою публічного права стає також спільнота, й виникає поняття громади. І це те, що так і не виникле у східних містах.

І парадоксальним чином наявність Магдебурзького права у багатьох містах та містечках визначила долю Польщі у новітні часи. Коли комуністи прийшли реформувати Польщу, вони мали візію, що робити з великими містами та мегаполісами. У них був досвід соціальних трансформацій аграрних регіонів (індустріалізація та колективізація). Але у них не було візії, як саме трансформувати малі міста та містечка, тому що на головному своєму полігоні – в Росії – вони не стикалася з подібним соціально-демографічним конструктам.

І саме там, в малих містах, під час поневолення збереглись питомо польські соціо-культурні паттерни.

В часи реформ група професора Стемпєня опікувалася виходом газети «Саможонд Реч Посполита». Газети виходила протягом 4 років і разом з круглими столами стала майданчиком для суспільної дискусії щодо реформ місцевого самоврядування.

Потім була законотворча діяльність в Сенаті. Там теж йшла сутнісна дискусія про засади місцевого самоврядування.

В результаті дискусій поляки дійшли до висновку, що місцеві вибори самі по собі не призведуть до реформ, оскільки навіть повна кадрова зміна не завадить відтворитися системі (це все одно що налляти старе вино в нові міхи).

Тому перед проведенням перших вільних виборів (а вони були для Польщі вирішальними) вони домоглися, щоб Сенат проголосував законодавчу реформу.

І потім вони почали будувати Цивільну службу – контролюючий орган, що стоїть окремо і здійснює нагляд суспільства за роботою своєї виконавчої влади.

Використовували досвід Великобританії, Канади та Швейцарії, країн, які мають найпросунутіші системи місцевого самоврядування. (Наразі Швейцарія стала центром наукової думки щодо реформ місцевого самоврядування.)

Вони ретельно описали нерухому власність, в тому числі провели оцінку власності громад.

На думку професора, Україні складно залучити іноземні чи будь-які інвестиції тому, що немає такої оцінки нерухомого майна скрізь по всій країні, а відповідно – мінімальних гарантій для інвесторів. Не склалися ринкові ціни на власність громади.

Середньовічна концепція полягає у тому, що є влада, яка панує, володарює і годує світ (всіх). В Середньовіччі людину від повного свавілля рятував поділ влади на світську і духовну. А соціалістична система знову поєднала ці функції і була насправді регресивною практикою. Після неї трансформувати свідомість і навички владного апарату було складно.

Головною перепоною стало те, що було важко довести до свідомості органу влади, що він не є власником жодного майна. Громада мусить мати владний апарат, але вона не має ототожнюватись з власником майна. І власником майна має бути громада, а не апарат. Апарат не має нічого. Не може бути власність на балансу міністерства, чи то пак якогось райвиконкому. Апарат лише управляє майном громади, але в жодному випадку не є власником.

І це була певна ментальна складність, оскільки громади є уявними спільнотами. На відміну від фізичної особи. Як може громада володіти чимось? Але саме Магдебурзьке право , яке ввело поняття громади як майновласника, полегшило усвідомлення цього змісту. І коли це вдалось довести до свідомості суспільства, справа зрушила.

Крім того, на початку суспільних трансформацій в Польщі реактуалізувалися ренесансові культурні патерни, де людина є центром Всесвіту. І коли відбулося поєднання цих систем у свідомості, процес формування нової соціальної якості пішов жвавіше.

Таким чином, Польщі вдалося реформувати кілька засадничих речей:

1) позбутися політичного монополізму;

2) докорінно переробити систему представництва у владі;

3) а також переробити систему власності (правовласниками стали гмини).

 

Пише Наталія Зубар

В Польщі вже досліджено серйозні ментальні розбіжності між людьми, які живуть в містах, заснованих за Магдебурзького права та тими, що побудовані за часів російської імперії. Виявляється, що сам план міста, що розташовано в центрі, як забудовувалися вулиці, як формувався план міста, дуже сильно впливає на стосунки між людьми.

В Польщі урбаністи ще в 1970-ті роки досліджували такі питання – як впливає ширина вулиці на стосунки між її мешканцями, де діти відчувають себе безпечніше – в закритому чи відкритому дворі. Як не дивно, виявилося, що саме в закритих дворах формуються підліткові банди і діти часто б’ються один з одним.

Чим ці досліди цікаві для України?

В нас є, як мінімум, чотири історичних типи забудови населених пунктів. Це:

  • Міста, містечка, села, де хоч колись було Магдебурзьке право (всього 238 населених пунктів, включно з Києвом, аж до Полтавської області).
  • Міста, містечка, села, які виникли за Козаччини (зокрема, практично всі старі поселення Слобожанщини)
  • Міста, містечка, села, які були побудовані, або сильно розвинулися в складі Російської Імперії
  • Міста, містечка, села, які з’явилися за часів УРСР.

Ментальна різниця між людьми, що живуть в таких населених пунктах, в нас практично не досліджена. Але досить глянути на карту вільних територій Луганщини, щоби побачити карту історичної Слобожанщини. Те саме, великою мірою, стосується і карти вільних населених пунктів Донеччини – це переважно історично козацькі поселення.

Побудова міста, розташування вулиць та площ, маршрути, які щодня проходить і проїздить людина, впливають на неї не менше навіть, ніж телевізор, хоча б тому, що телевізор можна вимкнути, а місто змінити набагато важче.

Вивчення ментальної різниці між мешканцями різних історично населених пунктів може дати підказку, як нам створити оптимальну модель місцевого самоврядування.

Треба базувати систему місцевого самоврядування в Україні на основі Магдебурзького права, з урахуванням особливостей козацьких міст. Децентралізація та місцеве самоврядування не має бути мандатом на свавілля місцевих лідерів. Не можна надавати такі права громадам, які не мають ще навичок розпорядження власністю, чи просто уявлення про відповідальність за спільну власність. Велика частина поселень в Україні просто не готова до розширення місцевого самоуправління, спочатку там мають сформуватися громади. І саме активне сприяння створенню місцевих  громад має передувати адміністративній реформі.

Інакше нашу Україну порве на шматки локальними конфліктами.

Наш візит в Польщу став можливий завдяки нашим друзям з громадської організації Stowaryszenie 4 Czerwca  та Посольства Великої Британії в Україні.