Бердянці на День Миру створили мультфільм

21 вересня у світі відзначають День Миру. З нагоди цього свята у Бердянську відбулась майстерня зі створення анімаційного фільму.

Організаторами заходу виступили партнери Української Миротворчої Школи – Перше Антикафе Бердянська «Час Є!».

Тренерка анімаційної студії Toon Fox, Світлана Дахіна, зауважила, що тема миру для України надзвичайно актуальна.
«Коли організатори майстерні запропонували мені долучитись до проекту, я не роздумувала ні хвилини. Це була прекрасна нагода поспілкуватись із мешканцями Бердянська та попрацювати над сценарієм мультфільму на тему миру. Впродовж восьми годин майстерні до нас долучились більше п’ятдесяти людей. В кожного своє бачення, своє розуміння що таке мир, свої способи подолання конфліктів. І всі ці думки були втілені в мультфільмі.
В такий важливий день хочеться побажати нам всім миру у душі та у країні», – сказала Світлана.

Організаторами майстерні виступило Перше Антикафе Бердянська «Час Є!» за підтримки Європейського Союзу через International Alert.

Завершився конкурс на участь в 3-й Школі соціальних посередників

Українська миротворча школа (TM) рада вітати новий – вже третій – набір слухачів в Школу Соціальних Посередників. Цього року на 1 місце було 4 кандидати. Минулого року конкурс був більшим – 5,5 кандидатів на місце, але умови були менш жорсткими.

Цього разу конкурсна комісія відібрала 27 кандидатів на навчання. Їх вік від 24 до 54 років, серед них 8 вимушених переселенців, 15 жінок і 12 чоловіків, вони представляють 23 міста України (географія на карті). Серед них є освітяни, працівники соціальних служб, представники органів державного управління, місцеві депутати, волонтери і громадські діячі.

 

Навчання розпочнеться 25 вересня 2017 року в Харкові і продовжиться до березня 2018 року. Цього року наших слухачів чекає розширена програма!

Місія Української Миротворчої Школи (TM) – Запобігання та трансформація насильницьких конфліктів в Україні. Мета миротворчої освіти – Просування ідей миру і ненасильницького вирішення конфліктів через навчання, підтримку формування і розвитку місцевих громад. Громадська миротворчість: комплекс заходів, спрямованих на запобігання і трансформацію насильницьких конфліктів інститутами громадянського суспільства.

Більше про Українську Миротворчу Школу (TM) ви можете дізнатися тут

Проект “Соціальне посередництво в процесі просування демократичних реформ та боротьби з корупцією на місцевому рівні” проводить Центр Близькосхідних Досліджень в рамках проекту «Програма сприяння громадській активності «Долучайся!», що фінансується Агентством США з міжнародного розвитку (USAID) та здійснюється Pact в Україні. Зміст проектної діяльності є винятковою відповідальністю Pact та його партнерів i не обов’язково відображає погляди Агентства США з міжнародного розвитку (USAID) або уряду США.

Україна перед вибором: змінити економічну поведінку, чи народити нового монстра?

Я радий, що маю таких інтелектуальних опонентів і можу в дискусії з ними чіткіше сформулювати і донести свої міркування про таку складну і разом очевидну проблему як корупція. Моя теза про «народження монстра з існуючих антикорупційних практик» викликала чималу дискусію. Ще раз підкреслюю, я не відмахуюся від проблеми корупції, я не «відмазую» корумпованих чиновників і тих хто їх корумпує, я визнаю, що корупція залишається проблемою для нашої країни. Але я категорично проти того, щоб перетворювати «боротьбу з корупцією» в чергову «кампанєйщину», фетиш та панацею. Корупція не є, на мою думку, головною причиною наших негараздів, а скоріше, нагадує погану спадковість, набуту при нездоровому способі життя. А це означає, що позбутися її, як і будь-яких поганих звичок, дуже важко і це потребує тривалого часу і розуміння, заради чого ми це робимо.

Шановний Andriy Andrushkiv згадав про сон розуму, який породжує чудовиськ, маючи правда на увазі чомусь невиконання політичними елітами своїх передвиборчих обіцянок. Я скористаюсь його метафорою, для пояснення тези про час. Якщо спиратися на Франциска Гойю, який, власне, цей вираз вигадав, ця метафора означає небезпеку непродуманих дій, побудованих на бажаннях, «фантазіях у сонних мріях». Це як раз про те, що я намагаюся вже який місяць, відтоді як ця тема мене зачепила, говорити. Благими намірами викладена дорога до пекла – іншими словами.

Кажуть, що політичні еліти забили на політичні програми. Я кажу, що це твердження є перебільшенням – гіперболою. На сьогодні існує коаліція, яка реалізовує коаліційну угоду, той порядок денний, за який я голосував. Інша річ, що політика це мистецтво можливого, а не неможливого, тут ми знову про сон розуму. Далі. Я стверджую, що антикорупційний наратив, у тому вигляді, який у нас існує, руйнує інститути, знищує довіру і слугує лише вузько партійним цілям політичної боротьби і збільшує, а не зменшує корупцію. Бо цей наратив, здебільшого, побудований на необхідності репресій і легітимізації насильства як постійно діючого механізму регуляції. Соррі за повторення.

А який же вихід, спитаєте ви? Що, ми маємо припинити звертати увагу на корупцію? Звісно, ні. Я бачу тут декілька кроків, але спочатку поясню свою логіку. Корупція це не виключно сидіння на потоках. В умовах природньої держави, якою ми, на жаль, досі є, привілейований доступ до ренти, яку збирає держава, є скоріше правилом. От в чому трагедія. Корупція це не просто негативне явище, а це цілий соціальний інститут, який покликаний компенсувати власнику брак захисту його власності з боку держави і суспільства. Це не я вигадав, це Мансур Олсон. Корупція це економічна поведінка. Якщо розглядати інститути за Нортом і ко., як писані та неписані правила та норми, то ми побачимо невідповідність і разючу відмінність між декларованими і реально діючими нормами в нашому суспільстві. Власники, малі та великі, у ситуації непевності інвестують щодня, щохвилини в корупцію державних інституцій для збереження своєї власності та збільшення привілейованого доступу до ренти. А далі працює механізм “курки та яйця” – розібратися, що було причиною, а що є наслідком чим далі, тим важче. Отже і виходить, що вся енергія “антикора” спрямована на наслідки – на державний апарат – і саме небезпечно, що рецепт, який врешті пропонується, по великому рахунку – замінити одних “корупціонерів” на “антикорупціонерів” при владі. Це хибний підхід. Тому що він не руйнує ключову проблему – привілеї. Я стверджую, що використовуючи антикорупційну риторику українські політики і афілійовані з ними частина ГО, банально хочуть отримати привілейований доступ до ренти, а не зруйнувати корупційні механізми. Це граблі, на які ми вже неодноразово наступали.

Чому, спитаєте ви? Відповім – це наочно проявляється у кейсі Ш.і Ф. Якщо відокремити у цій справі зерна від плевели, то ми побачимо, що головний мессидж прихильників вчинку Ш. – привілей здійснювати насильство щодо ними визначених негідників і відмова останнім в захисті. Саме це змушує мене дати таке різке визначення щодо народження монстра із існуючих антикорупційних практик і уявлень.

А тепер про те, що робити?

Перше, ми знаємо куди йдемо, це умовно кажучи суспільство з відкритим доступом, яке найбільш детально описав Дуглас Норт і ко. в книзі «Насильство і соціальні порядки». Він, правда, не сказав, яким чином цього досягти)) Втім всередині книги є дуже важлива підказка – відмова, не декларативна, а справжня, від привілеїв на користь універсальних прав.

Друге – відмовитися від маніхейського погляду на світ, який притаманний нашій культурній традиції. Я маю на увазі чорно-білу картинку. Небезпека цього підходу не лише в ескалації конфлікту всередині країни, але й загроза застосування «простих рішень», де відповіддю на ускладнення системи буде спроба її максимального спрощення. Тобто повернення до стану «слабкої природної держави».

Третє – зміна економічної поведінки акторів, відмова від корупційної поведінки можливі при гарантуванні прав власності всім без виключення, реформі судової системи та зміцнення довіри. Але інститут приватної власності я поставив би на перше місце. М.Олсон у роботі «Логіка колективних дій: суспільні блага та теорія груп» стверджував, що колективна дія буде ефективною лише тоді, коли вона даватиме можливість її учасникам отримати особисту вигоду (економічну, соціальну тощо). Звідси походить вирішення нашої проблеми – держава, як головний рентоотримувач має гарантувати недоторканність приватної власності і справедливий (justice) розгляд конфліктів і суперечок побудований на праві, а не на привілеях, а власники, зі свого боку, як група, мають відмовитися від корупційних практик, і інвестувати у доброчесність. Це, до того ж, економічно вигідніше.

Ігор Семиволос

Як мультики про мир виросли у фестиваль анімації Равлик-Фест

15-17 вересня 2017 р. у місті Бердянськ відбудеться фестиваль анімації «Равлик-фест».

Представники професійних студій, громадських організацій, що працюють із соціальними темами через мультиплікаційні фільми, та люди, які тільки хочуть дізнатись як створюються мультфільми зберуться на найбільшу творчу майстерню. Впродовж трьох днів учасники/ці фестивалю в режимі нон-стоп будуть створювати мультфільми в різних техніках (пластилін, папір, лего…), та приймати участь у майстернях від професіоналів з написання сценаріїв, створення героїв, фотографування, малювання, розкадровки… та багато іншого.

– Равлик-фест відбудеться вдруге, ми навіть не очікували, що він стане всеукраїнським. Коли ми розповідали друзям, що провели у Бердянську фестиваль мультфільмів, мене питали, чому не запросили нас. Виявилось, що мультфільми (як створення так і показ) це дуже ефективний метод роботи з різними аудиторіями. Ми звернулись до комерційних студій за порадою і вони залюбки погодились прийняти участь в якості експертів. Всі активності, які ми запланували не вміщаються навіть у три дні, тому вони проходитимуть паралельно. А для гостей із інших міст організовано розважальну програму з екскурсіями, квестами містом, створенням арт-об’єктів.

А починалось все зі створення мультфільмів на тему миру. В рамках проект «Майстерні зі створення мультфільмів», що було підтримано Європейським Союзом через International Alert, бердянці створили 6 мультфільмів. Роботи вийшли настільки цікавими, що було вирішено показати їх публіці. Так і з’явився Равлик-Фест.

Ми запрошуємо людей, які цікавляться створенням мультфільмів прийняти участь у фестивалі, – розповіла директорка фестивалю анімації «Равлик-фест», Алла Мельничук.

Більше інформації на сторінці фестивалю

Фестиваль анімації “Равлик-фест” у Бердянську

Питання можна задавати на електронну адресу brd.anticafe@gmail.com

Марія Кушнір

Посилання на перші мультфільми:

Як я навчилася цінувати кожну перемогу

Серпень 2014. Сподівання на те, що ось-ось над Луганськом піднімуть національний прапор, рухнули.

Харків. Гола-боса з дитиною та статусом переміщеної особи. Життя з чистого аркушу.

Кімната в гуртожитку. Час отямитися, знайти колег з рідного Департаменту освіти і науки Луганської облдержадміністрації, запровадити «гарячі» телефонні лінії для студентів із зони АТО та створити базу нової дислокації вищих навчальних закладів на підконтрольній території України. Понад три тисячі дзвінків, цілодобові благання по допомогу, тяжкі та складні історії студентів — все це перебивало власний відчай та біль. Все це гартувало в мені іншу людину. Людину, яка не підкорилася обставинам і попри проблеми рухалася уперед.

Місцеві журналісти з «Накипіло» стали першими, хто почув мою історію. Емоцій не було взагалі. Сльози нахлинули, коли в пакеті, що вони привезли, я побачила дитячі речі — шкільну форму для донечки… Найкращий подарунок до навчального року.

У жовтні 2014-го я звільнилася з департаменту, який налагодив роботу в Сєвєродонецьку. Причин багато. У донечки — нова школа (протягом двох років кожен день я дякувала класному керівнику Альоні Лазоренко за тепло, турботу та любов до нової школярки). А в мене — нова робота, помічник ректора єдиного переміщеного з Донбасу аграрного вишу. З цього моменту почався новий етап у моєму житті, сповнений важкою і виснажливою працею, бажанням допомогти, захистити студентів і викладачів вже мого вишу.

У критичний момент, коли стало зрозуміло, що у тих, хто приїжджав до Харкова з зони бойових дій, взагалі не було нічого — ані посуду, ані речей першої необхідності — у нашому спільному університетському житті з’явилася соціальний робітник благодійного фонду «Карітас» Ганна Чуркіна. Її увага та піклування дозволили не тільки почати обживатися на новому місці, але й не впасти духом.

Волонтери «Станції Харків» оперативно допомагали з розміщенням студентів-сиріт, складали списки для допомоги. Крупи, масло, тушонка, чай, кава і ковдри. Виживемо.

Налагодження навчального процесу з нуля, підтримка студентів і викладачів, пошуки гуртожитків, відновлення документів, спілкування з органами державної влади і все ще невизначеність — що далі? Коли повернемось? Вже рік минув! Вже скоро?! …

Серпень 2015-го — не повертаємося. Усі нарешті зрозуміли — ми не у відрядженні. Війна триває. Студенти з окупованих територій їдуть, їдуть, їдуть. Все спочатку.

Прислуховуюся до порад чиновників: «Тримайтеся!». Тримаюся. Але ж розумію, що усієї роботи, що маю, замало. Подаю заявку до участі в проекті «Українська миротворча школа», хочу стати «соціальним посередником», хочу розібратися, вчитися, змінити себе та світ навколо. Хочу довіри, безпеки, нових умінь. Шукаю пояснення тому, що відбувається зі мною, з оточенням, рідними, які досі лишаються на окупованій території. Саме тут знайомлюся з людьми, які змінили світогляд — Наталка Зубар, Ігор Дубровський, Ігор Семиволос. Заняття, робота, початок проекту «Успішна особистіть», виїзди зі студентами та викладачами на прифронтову територію. Почуваю себе агентом змін, який несе українську мову в російськомовне середовище, вчить шанувати символи нашої держави, спонукати до дій.

А далі — відзнака від Посольства Великої Британії в Україні. Нові знайомства, ідеї, натхнення. І нехай практично не було грошей, одяг із секонд-хенду, а замість житла — кімнатка в гуртожитку, я навчилася цінувати кожен день свого життя, кожну маленьку перемогу, кожне тепле слово.

2016 рік — знов не повертаємося. Активна співпраця з Британською Радою в Україні. Проект про створення освітніх аграрних центрів на Сході, відкритті Європи у подорожі до Польщі з інформаційним центром «Майдан Моніторинг».

В університет зайшла низка програм. Я пишаюся. Люблю розвиток і обожнюю людей, які мають сили та бажання йти, здійснювати мрії та реалізовувати плани. Коло однодумців розширюється. І саме у цей момент визріло рішення вступити до аспірантури. Харківський регіональний інститут державного управління. Через 20 років після закінчення магістратури я знову тут. Я аспірантка.

2017-й. Про повернення не думаю. Тупо болить десь у глибині душі. Скучила за мамою, батьком, братом.

Втім, цей рік був сповнений знаннями, цікавими людьми, реалізацією нових ідей. Поруч зі мною люди, які за три роки стали великою родиною. Пишаюся і продовжую працювати заради тих, хто у 2014 році чув голос на «гарячій ліній»: «Доброго дня! Луганський національний аграрний університет, місто Харків, слухаю вас!».

Фото Олени Знаткової

Читайте інші матеріали проекту Переселенці.Live

Передрук з http://www.mediaport.ua/yak-ya-navchilasya-cinuvati-kozhnu-peremogu