Мультикультурність півдня України. Проблематика та перспективи

17-го грудня в Кризовому медіа-центрі по вул. Пилипа Орлика (9 Січня) 30, 1 поверх, оф.33
відбудеться засідання круглого столу за темою мультикультурності півдня України, а саме, яка проблематика та перспективи мультикультурного супільства.

Що таке мультикультурність, які чинники утворення та які наслідки багатоетнічної та багатонаціональної взаємодії в контексті історії регіона? Як дослідити та зберігти культурну спадщину? Навіщо вона потрібна і чи потрібна взагалі? Що БУЛО і що Є, в контексті суспільної трансформації та культурної інтеграції.

Ці питання будуть підіймати вчені, експерти та журналісти разом із лідерами етнічних громад, представниками влади та громади Херсонщини.

Метою круглого столу є створення простору для діалогу представників різноманітних суспільних груп і громад для консолідації та подальшої ефективної взаємодії та порозуміння. Також, метою є виявлення можливих конфліктних аспектів в міжкультурному діалозі.

Круглий стол є ініціативою учасників Школи соціальних посередників, яка діє в межах коаліційного проекту “Українська Миротворча Школа” (peace.in.ua)
за підтримки Міжнародного Фонду “Відродження”

Зв’язок: т.+380 635 999 549, rodion.krasnovid@gmail.com

P5170216

Радіо “Без меж” у жовтні 2015 р.

Про історію створення радіо “Без меж” можна дізнатися тут.

У жовтні 2015 р. команда радіо «Без меж» спробувала новий підхід у піарі, скориставшись послугами просунення інтернет-радіо, посилання на наш онлайн розмістили у каталозі інтернет-радіо. Це у перший же день дало результат, після цього люди почали додавати нас у закладки для регулярного прослуховування.

Також у жовтні 2015 р. командою радіо «Без меж» було створено 21 програма загального характеру,  а також 18 авторських програм, серед яких 8 програм «Театр в об’єктиві театру», 5 програм «Події. Люди. Справи», 1 програма «Про музику і не тільки», 4 програми про волонтерів «Допомогти, щоб жити» та 2 програми «Відверта розмова» з військовослужбовцями, а також  35 випусків новин. З цих програм 6 ще не викладені на сайт.

В цілому за жовтень 2015 р. ми працюємо у тому режимі, який запланували місяць тому. Випускаємо програми, огляди, запрошуємо цікавих гостей та популяризуємо наше радіо.

Нижче подано аналіз активності на сайті в подробицях. Порівняно з вереснем у жовтні в нас  виросла кількість відвідувань, переходи поміж сторінками, унікальні користувачі.

Untitled

Тут сайти, групи звідки на нас переходять. Порівняно з вереснем, у жовтні користувачі більш часу проводять на сайті та слухають/читають матеріали. 

Untitled1

 

Радіо працює за підтримки Української Миротворчої школи.

Олександр Зінченко: Здрастуй, Новий Світ – Світ-після-правди!

І спеціальне повідомлення для ідіотів, які звинувачували Український інститут національної пам’яті у тому, що декомунізаційні закони “розвернули” Польщу у бік Дуди і “довели польсько-українські стосунки до катастрофи” 22 липня.

Увага питання: а в Брекзіті і у перемозі Трампу – теж винний УІНП?!

Тільки ідіоти не помічали, що таблоїдізація медійного простору призвела до розквиту популізму і популістів.

За часів існування Імперії Зла навіть звичайний кваліфікований робітник мусив читати “дорослі газети” на зразок The Times, або The Washington Post. Це народжувало відчуття більшої безпеки: попереджений – значить озброєний. Ясна річ, це не створювало реальної безпеки, але створювало ілюзію, що ти, принаймні, щось робиш, щоб почуватися безпечніше. Людина мусила читати серйозну пресу і в такий спосіб ліпше розуміла, наскільки світ складний, не чорно-білий і що простих відповідей на складні питання не існує.

Але Імперія Зла аннігілювала, і необхідність/потреба читати серйозну пресу з кожним роком слабшала.

Десь на початку 2000-х почали звучати обережні голоси, які говорили про небезпеку таблоїдізації змі і смерть журналізму. Але суспільства Північно-атлантичної цивілізації ігнорували ці виклики.

Світ крикливих заголовків створив ілюзію реальності простих відповідей на складні питання. Парадокс, але падіння найжахливішого в історії тоталітарного режиму призвело до того, що через 25 років після падіння тоталітаризму вільні медіа використовують методи тоталітарної пропаганди: маніпулююють контекстом, перебільшують або применьшують значення подій і фактів. У конкурентній боротьбі із таблоїдами “старі добропорядні” медіа самі усе більше таблоїдізувалися. The Times все більше ставала “трохи The Sun”. Сталося те, що Пітер Померанцев назвав “світом після правди”.

У “світі після правди” правда – перевірені факти – перестала бути чеснотою як для медій, так і для політиків. Постмодерн переміг.

20 років відносного спокою створили ілюзію “кінця історії”: можна не читати серйозних газет, переймаючись тільки тим, який там новий гаджет випустить Джобс. Соціальні мережі створили “білий шум”, який заважав вибирати з інформаційного потоку головне. Соціальні мережі знівелювали авторитетів. Консьюмерізм, соціальні медіа і таблоїди призвели до того, що популісти у світі після правди стають більш конкурентноздатними. В Україні це доведено Януковичем, Тимошенко і Ляшком. В Угорщині – Орбаном, в Польщі – Качинським, в Штатах – Трампом.

Здрастуй, Новий Світ – Світ-після-правди!

Зараз ми входимо у апогей популізму. Але популізм швидко проїдає себе. Попереднього разу криза лібералізму завершилася Леніном і Гітлером.

Ленін і Гітлер пропонували прості відповіді на складні питання. І комунізм, і націонал-соціалізм – по модулю – залишаються популізмом. Але світ складний. Гравітація цього складного світу діє безперервно. Шлях до катастрофи може бути тривалим. Але популізм ЗАВЖДИ закінчується катастрофою. Популісти так розганяються, що швидше, або пізніше втрачають здатність адекватно оцінювати реальність і виснажують усі ресурси для підтримки такого політичного режиму. Катастрофа популізму невідворотня.

Так, лібералізм не має запобіжників проти популізму. Покоління, які забувають про небезпеку популістів, приречені повторити помилки дідів та прадідів.

Світ після Трампа і Путіна – це світ повернення до лібералізму, який має виробити запобізники для популізму. Зараз їх знову нема.

“Світ після правди” завершиться новою руїною. Навряд чи це буде глобальний конфлікт. Але новий “світ правди” ми будемо збирати з уламків.

Прийшов час випробувань та непередбачуваності, але і громадянської відповідальності та вміння говорити правду самому собі.

Вірю у перемогу лібералізму. Але наш шлях буде складним і виснажливим.

Докладніше про ці виклики я писав у книжці “Польські олені, Обама та колективна пам’ять українців. Як подолати тяжіння минулого”. Вона доступна за посиланням

14089264_1333902853291314_2323723810087412579_n

12512395_10153488395513148_8160236582033054149_n-600x270

Oleksandr Zinchenko

Про наші впливи та зміни

Миротворча діяльність ГО “ІЦ Майдан Моніторинг” та Української Миротворчої школи дає плоди.

Oleksandr Shevchenko: Моя дорогенька Anastasiia Rachkovan просто шалена у своїй працездатності та завзятті людина. На 8 місяці вагітності, коли ми чекали на Дарусю, вона організувала інтеграційний проект ГО “ІЦ Майдан Моніторинг” maidan.org.ua та Української Миротворчої школи для дітей-переселенців та їхніх батьків. Ну і особисто керувала проведенням фінального свята в рамках цього проекту “Країна руками дітей“. Це все дійство на 500 (!!!) людей відбулося в харківському зоопарку.

11950169_880625221972710_5996413042861854490_o-640x424

11999832_880626155305950_1304741786049715456_o-640x424

Так от, кола по воді від її заходу розходяться й розходяться.

У Насті з’явилися послідовники, натхненні її прикладом. Бажаємо успіхів ПАТ “Укргазвидобування” у їхньому проекті “Енергонезалежна Україна очима дітей”!

14589723_1757262911193521_5218548834990145177_o-1

Не пора

Видання “Дзеркало тижня” відоме тим, що туди дописують не прості люди, а експерти. Сам факт публікації думки у “Дзеркалі” підносить її на щабель вище, перетворюючи на експертну думку. Нещодавно свою експертну думку щодо проблематики свободи мирних зібрань на дзеркальних шпальтах висловила шановна пані Марина Ставнійчук.

На відміну від пані Ставнійчук, автор цих рядків не є (боронь Боже) експертом, тільки хіба ремісником. Проте ремісники мають над експертами одну перевагу – практичний досвід. Протягом 2012-2014 років у партнерстві з Інформаційним центром “Майдан Моніторинг” я досліджував становище зі свободою мирних зібрань в Україні, був автором двох аналітичних документів з цих питань (подивитися можна ТУТ і ТУТ), а також домігся скасування більш ніж півсотні нормативних актів місцевих рад, які (акти і, відтак, ради) обмежували цю свободу, гарантовану українцям у ст.39 Конституції, ст.11 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст.21 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права. Тому почуваюся більш ніж вправі назвати помилки помилками, хоча б навіть і вельми експертними.

Помилка перша. Шановна авторка з навіть трохи дивним запалом критикує недавнє рішення Конституційного Суду України №6/рп-2016, яким було визнано такими, що не відповідають Конституції України, положення частини п’ятої ст.21 Закону України “Про свободу совісті та релігійні організації” та т.зв. “Указ Президії Верховної Ради СРСР “Про порядок організації і проведення зборів, мітингів, походів і демонстрацій в СРСР” від 28.07.88 – огидний совковий псевдоправовий непотріб, який (як і згадана стаття Закону “Про свободу совісти…”) передбачав, на порушення перерахованих вище основоположних правових норм, дозвільний, а не повідомчий, порядок проведення мирних зібрань (у давно здохлому СРСР).
Пані Ставнійчук каже, що “гора народила мишу“, що “у зверненні до КСУ не було жодного сенсу“, що “прийняте рішення КСУ не має жодного впливу на справді дієве вирішення питання свободи мирних зібрань”. Це не так. Більшість незаконних актів органів місцевого самоврядування, які обмежували (а подекуди – обмежують дотепер) свободу мирних зібрань, були переписані самоврядувальниками з того нещасного “указу”, який КСУ врешті визнав тим, чим він є – неконституційним сміттям. Багато місцевих рад, мерів і виконкомів вважали той “указ” чинним і діяли згідно з ним. Роками правозахисники, правонапівзахисники і правонападники вимагали від держави визнати “указ” нечинним, і от нарешті це сталося. Це не “гора народила мишу”, це перемогли право і здоровий глузд. Не помічати цього – безглуздя.

Помилка друга. Пані Ставнійчук пише, що “і в конституційно-правовій доктрині, і в політичній реальности, а також у практиці проведення мирних зібрань, у національному й міжнародному правосудді впродовж останніх років досягнуто єдиної спільної правової позиції – необхідности створення законодавчого механізму на виконання статей 39, 92 Конституції України для гарантування свободи мирних зібрань в Україні“, закликаючи “досягти згоди і ухвалити якісний закон” [про свободу мирних зібрань]. Не відаю, яку “єдину спільну правову позицію” теоретично можна досягти “у практиці“, а от в реальности спільної позиції нема. Так, існує справді численне і неспокійне лобі прийняття окремого закону про мирні зібрання, а існують і ті (автор має честь належати до цього кола), хто вважає максимальне розширення можливостей проведення “масових заходів” (сталий “поліцейський” термін на означення мирних зібрань та інших велелюдних подій) під час де-факто війни, в умовах підвищеної терористичної загрози, перманентних спроб Москви дестабілізувати Україну, м’яко кажучи недоречним.
Ба більше, як на мою думку, на часі було б прийняття законодавчого акту про особливості реалізації права на свободу мирних зібрань в особливий період*: наприклад навряд чи держава в умовах боротьби з зовнішньою агресією має і може толерувати блокування, під вивіскою “мирних зібрань”, військових частин чи інших режимних об’єктів. Щиро кажучи, пояснювати очевидні речі тим, хто їх не зрозумів дотепер, нема ані часу, ані натхнення.

Наприкінці авторка додає трохи грому і блискавок. “Може, хтось у державі інтуїтивно плутає право громадян на мирні зібрання з їхнім правом на спротив, яке, фактично є проявом внутрішньої війни? Не плутайте! Моя порада нині – гарантуйте свободу мирних зібрань, щоб не довелося реально гарантувати право на спротив!“. А моя порада – пам’ятати, що на Донбасі все починалося з “мирньіх протестующих сторонников федерализации“. А потім прийшли гіркіни. Тож спочатку – національна безпека. “Гранти на фахову підготовку нового прогресивного законодавства свободи мирних зібрань” – потім.

Право на мирні зібрання, повторюся, гарантовано Конституцією та основоположними міжнародними правовими актами, і щодня реалізується – безперечно, не без окремих інцидентів, але, після повалення Януковича з подільниками, без системної протидії з боку держави.

Чи потрібен у принципі ще окремий закон для подальшої лібералізації правового регулювання проведення мирних зібрань – гадки не маю. Мені – не потрібен, та я не проти. Але не зараз. Спочатку треба вистояти, перемогти у війні. На все свій час. Не пора.

Олександр Северин, к.ю.н.,
Українська Миротворча Школа (www.peace.in.ua)
_______________
*Згідно зі ст.1 Закону України “Про оборону України” від 06.12.91 особливий період – це “період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (окрім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Украні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій“. На думку автора, доречно було б додати сюди ще період проведення антитерористичної організації на території більш ніж однієї (наприклад) области.

stop_3_500x317

Громадський простір