“Вибори, вибори…” або “Злочин проти усієї країни”

Спочатку трохи лірики. Користуючись своїм конституційним правом на свободу думки і слова, вчергове скажу, що полум’яних, як російський газ, ентузіастів проведення в Україні позачергових виборів (ентузіасти, не переймаючись коректністю термінів, часто використовують слова “дострокові” чи “дочасні”) вважаю або ворогами, або “корисними ідіотами “ Путіна, або просто ідіотами, або не-від-сього-світу ідеалістами, що у контексті, на жаль, ненабагато краще.

Проведення позачергових виборів до перемоги у хоч і не оголошеній, але війні з Московщиною несе у собі низку загроз, як-то:

а) витрачання бюджетних коштів, замість спрямування їх на потреби безпеки, оборони, зміцнення інституцій та проведення реформ;

б) неуникненний фестиваль божевільного популізму;

в) можливість якщо і не перемоги то успіху промосковських сил і криптопромосковських сил;

ну і, певно головне

г) можливість, внаслідок створення в Україні некерованої чи малокерованої ситуації, виникнення у Кремля спокуси різких дій. Власне, на моє переконання, після стратегічної путінської помилки 2014-го року, єдиний шанс для Москви досягти мети (себто отримати контроль над Україною) – це створивши чи інспірувавши у нас хаос, безлад, втрату керованости тощо. І тоді у той чи інший спосіб “прийти на помощь братскому народу”. Вам це потрібне? Мені – ні. Тому я переходжу від ліричної частини до юридичної.

Першу і останню, себто єдину, підставу проведення дострокових виборів до українського парламенту визначено частиною другою ст.77 Конституції України, такі вибори “призначаються Президентом України і проводяться в період шістдесяти днів з дня опублікування рішення про дострокове припинення повноважень Верховної Ради України”.

Цій нормі кореспондують положення п.п.7 та 8 частини першої ст.106 про такі повноваження глави держави:

“– призначає позачергові вибори до Верховної Ради України у строки, встановлені цією Конституцією;

– припиняє повноваження Верховної Ради України у випадках, передбачених цією Конституцією”.

Відтак, слід розібратися, що ж то за випадки.

Всі вони містяться у ст .90 Конституції України, де передбачено, що “Президент України має право достроково припинити повноваження Верховної Ради України, якщо:

1) протягом одного місяця у Верховній Раді України не сформовано коаліцію депутатських фракцій відповідно до статті 83 цієї Конституції;

2) протягом шістдесяти днів після відставки Кабінету Міністрів України не сформовано персональний склад Кабінету Міністрів України;

3) протягом тридцяти днів однієї чергової сесії пленарні засідання не можуть розпочатися.

Рішення про дострокове припинення повноважень Верховної Ради України приймається Президентом України після консультацій з Головою Верховної Ради України, його заступниками та головами депутатських фракцій у Верховній Раді України”.

При цьому відповідно до ст.6 Конституції “органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України”, а за частиною другою ст.19 Конституції “органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України”.

Тобто ніхто, ніколи і ніяк не вправі легітимно припинити повноваження ВРУ, призначити і провести позачергові вибори за відсутности принаймні однієї з вищеперерахованих конституційних підстав; всі подібні спроби – суть кримінал (принагідно нагадаємо, що позачергові вибори – 2014 були призначені Президентом і проведені Центрвиборчкомом цілком законно, згідно з “частинами шостою і сьомою статті 83, пунктом 1 частини другої статті 90 Конституції України та відповідно до пунктів 7 і 8 частини першої статті 106”, себто у зв’язку з відсутністю коаліції).

На цьому місці самий час згадати, що адепти секти “дострокових виборів” (мова про тих мінімально притомних, які все ж таки розуміють, що потрібні вагоміші правові підстави, аніж власне “хочу”) стверджують що наразі коаліція відсутня через нестачу там депутатів числом “більшість народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради України” (cт.83).

Я своїм посполитим розумом гадки не маю, чи достатньо депутатів чи не достатньо, але для хворих на нетерплячку популістів маю кілька поганих новин.

Перше. Вони скілько завгодно можуть вимагати від Голови ВРУ оприлюднити список депутатів-членів коаліції, але Андрій Парубій геть не зобов’язаний цього робити, оскільки жоден закон його не зобов’язує і не уповноважує цього робити. Далі – див.вже згадану ст.19 Конституції.

Друге. Повернімося до ст.90 Основного закону: “Президент України має право достроково припинити повноваження Верховної Ради України” і відшукаймо  там ключові слова. Ці слова – “має право”. Припинити повноваження ВРУ і, відповідно, призначити позачергові вибори глава держави “має право”, але не “зобов’язаний”. Це його дискреційне повноваження: на розсуд. Хоче – припиняє і призначає, не хоче – не робить того.  Чи захоче Петро Порошенко розпускати цю Верхораду навіть якщо там і справді з кількістю членів коаліції відбуваються, скажімо так, флуктуації, і чи захоче він призначати вибори, кидаючи країну у вир передвиборчого шаленства популістів – маю, скажу так, певні сумніви.

Третє (це для більш “упоротих” ентузіастів, яким свербить “пряме народовладдя” (тм) по-медведчуківськи). Згідно з рішенням Конституційного Суду України №3-рп від 27.03.00 “Конституція України не передбачає інституту висловлення недовіри на референдумі, в т.ч. проголошеному за народною ініціативо, Верховній Раді України чи будь/яким іншим конституційним органам державної влади як можливої підстави дострокового припинення їхніх повноважень. Тому винесення на референдум питання недовіри Верховній Раді України з відсутности названого інституту в Основному законі було б порушенням такого конституційного принципу, як здійснення органами державної влади поноважеь у межах, встановлених Конституцією України, та принципів правової держави, якою проголошено Україну”. Тож жодних “референдумів”, без варіантів.

Ну і для протоколу. Я вже раніше детально писав про свою незгоду з тезою про те, що нібито “фактичне існування в Україні умов воєнного стану” унеможливлює проведення виборів  – воєнний стан то визначений законом правовий режим, а не “фактичне існування” чи чиєсь уявлення про таке існування. Нічого не змінилося, я і зараз вважаю так саме. Проте водночас я вважаю, що оті “фактичні обставини”, себто збройна агресія Московщини, робить, з огляду на вищенаписане, не лише проведення позачергових виборів, але і самі розмови про їхню доцільність, настільки недоречними і дикими з огляду на національні інтереси України, що ця виняткова недоречність і пов’язані з нею екзистенційні загрози закликають кожного притомного громадянина у межах власних сил зробити все можливе для недопущення такого варіанту.

Тож для вражених виборною сверблячкою ентузіастів, не кажучи вже про тих, хто криком кричить про “режим внутрішньої окупації” (с) моє послання – заспокоїтися, попуститися і готуватися (“працюйте, c*ки!”) до наступних чергових виборів, які обов’язково будуть, якщо лише ентузіастам з адептами, не кажучи вже про паству секти боротьби з “режимом внутрішньої окупації” (тм), не вдасться зруйнувати українську державу. Але, впевнений, не вдасться. Не дамо.

А ще трохи не забув нагадати, що, як було вагомо і офіційно сказано не кимось там, а самим розпрекрасним і принциповим “Блоком Юлії Тимошенко” ще 2008-го року, “намагання провести їх [позачергові вибори] за будь-яку ціну є безвідповідальним кроком та злочином проти усієї країни та її громадян”. Канонічно! Красно прошу дивитися фотофакт, скрін-шоти не горять. Упс, пані-товаришка Тимошенко?

А до всіх добрих людей прохання не слухати популістів, знати Конституцію, читати повчальну історію 1917-1921 років, вчитися не скидати обрану нами ж владу, а ефективно її контролювати, розуміти різницю між політичними вподобаннями та національними інтересами, бути солідарними перед лицем спільної загрози, підтримувати Нашу Армію і вірити в нашу перемогу.

Тримаймо стрій і слава Україні!

Олександр Северин, к.ю.н.

Українська миротворча школа

 Джерело: Критика

Що буде після повернення? Школа Соціальних Посередників моделює процес реінтеграції

Друга Школа Соціальних Посередників збагатила інструментарій соціальних посередників ефективним інструментом моделювання суспільних процесів у локальних громадах — Інтеграційною  організаційно-діловою грою. Цей інструмент дозволяє надійно та у стислі строки промоделювати майбутні ситуація, які будуть виникати в трансформаційних процесах, зокрема в процесі реінтеграції пост-окупаційного простору та тимчасово окупованих територій.

Слухачі ШСП-2 змоделювали соціальні процеси, що будуть відбуватись в територіальних громадах, які зараз перебувають під контролем окупаційних військ Російської Федерації та місцевих колаборантів, але неодмінно будуть повернені під юрисдикцію України.

Головною задачею Інтеграційної організаційно-ділової гри «Після повернення» було проаналізувати ситуацію, яка виникне в територіальній громаді відразу опісля повернення її території під юрисдикцію України; виявити причини та дійових осіб ймовірних конфліктів; сформувати таку спільну стратегію дій влади, бізнесу та громадянського суспільства, яка мала б інструменти запобігання конфліктів та їхньої трансформації, вчасного виявлення та нівелювання негативних тенденцій.

Інтеграційна організаційно-ділова гра «Після повернення» (миру на Донбасі) тривала загалом 8 годин та складалась з 5 окремих модулів, в грі взяли участь 20 слухачів ШСП-2. Завдання гри було сформульоване так: «Луганськ звільнено, в ньому є тільки населення цих територій, українська армія і ви, що ви робитимете?» Результатом гри стало вироблення стратегії взаємодії  та кооперації дій влади, бізнесу і громадянського суспільства в звільненому місті.

Після проведення гри, проведення співбесіди з її учасниками, аналізу результатів, організатори гри створили загальну рамку організації та проведення інтеграційних організаційно-ділових ігор, спрямованих до моделювання соціальних процесів в територіальних громадах , що перебувають в процесі трансформації (зокрема, зокрема в процесі реінтеграції пост-окупаційного простору та тимчасово окупованих територій), своєчасного виявлення, попередження та трансформації конфліктів, які неодмінно виникатимуть в таких процесах. В процесі розробки гри брали участь спеціалсти з України, Польщі, Ізраїлю і США.

Рамка передбачає правила відбору учасників, розподілення ролей учасників гри, протоколи поведінки соціальних посередників впродовж проведення гри, форми оприлюднення результатів гра та засоби їхнього поширення серед членів територіальної громади.

Віктор Гарбар, Ігор Дубровський, Дмитро Звонок, Наталія Зубар.
Інформаційний центр «Майдан Моніторинг»

Школа Соціальних Посередників в 2016-2017 роках працює за підтримки Міжнародного Фонду Відродження http://irf.ua

Фото Наталії Зубар та Сергія Митрохіна

Мультикультурність півдня України. Проблематика та перспективи

17-го грудня в Кризовому медіа-центрі по вул. Пилипа Орлика (9 Січня) 30, 1 поверх, оф.33
відбудеться засідання круглого столу за темою мультикультурності півдня України, а саме, яка проблематика та перспективи мультикультурного супільства.

Що таке мультикультурність, які чинники утворення та які наслідки багатоетнічної та багатонаціональної взаємодії в контексті історії регіона? Як дослідити та зберігти культурну спадщину? Навіщо вона потрібна і чи потрібна взагалі? Що БУЛО і що Є, в контексті суспільної трансформації та культурної інтеграції.

Ці питання будуть підіймати вчені, експерти та журналісти разом із лідерами етнічних громад, представниками влади та громади Херсонщини.

Метою круглого столу є створення простору для діалогу представників різноманітних суспільних груп і громад для консолідації та подальшої ефективної взаємодії та порозуміння. Також, метою є виявлення можливих конфліктних аспектів в міжкультурному діалозі.

Круглий стол є ініціативою учасників Школи соціальних посередників, яка діє в межах коаліційного проекту “Українська Миротворча Школа” (peace.in.ua)
за підтримки Міжнародного Фонду “Відродження”

Зв’язок: т.+380 635 999 549, rodion.krasnovid@gmail.com

P5170216

Радіо “Без меж” у жовтні 2015 р.

Про історію створення радіо “Без меж” можна дізнатися тут.

У жовтні 2015 р. команда радіо «Без меж» спробувала новий підхід у піарі, скориставшись послугами просунення інтернет-радіо, посилання на наш онлайн розмістили у каталозі інтернет-радіо. Це у перший же день дало результат, після цього люди почали додавати нас у закладки для регулярного прослуховування.

Також у жовтні 2015 р. командою радіо «Без меж» було створено 21 програма загального характеру,  а також 18 авторських програм, серед яких 8 програм «Театр в об’єктиві театру», 5 програм «Події. Люди. Справи», 1 програма «Про музику і не тільки», 4 програми про волонтерів «Допомогти, щоб жити» та 2 програми «Відверта розмова» з військовослужбовцями, а також  35 випусків новин. З цих програм 6 ще не викладені на сайт.

В цілому за жовтень 2015 р. ми працюємо у тому режимі, який запланували місяць тому. Випускаємо програми, огляди, запрошуємо цікавих гостей та популяризуємо наше радіо.

Нижче подано аналіз активності на сайті в подробицях. Порівняно з вереснем у жовтні в нас  виросла кількість відвідувань, переходи поміж сторінками, унікальні користувачі.

Untitled

Тут сайти, групи звідки на нас переходять. Порівняно з вереснем, у жовтні користувачі більш часу проводять на сайті та слухають/читають матеріали. 

Untitled1

 

Радіо працює за підтримки Української Миротворчої школи.

Олександр Зінченко: Здрастуй, Новий Світ – Світ-після-правди!

І спеціальне повідомлення для ідіотів, які звинувачували Український інститут національної пам’яті у тому, що декомунізаційні закони “розвернули” Польщу у бік Дуди і “довели польсько-українські стосунки до катастрофи” 22 липня.

Увага питання: а в Брекзіті і у перемозі Трампу – теж винний УІНП?!

Тільки ідіоти не помічали, що таблоїдізація медійного простору призвела до розквиту популізму і популістів.

За часів існування Імперії Зла навіть звичайний кваліфікований робітник мусив читати “дорослі газети” на зразок The Times, або The Washington Post. Це народжувало відчуття більшої безпеки: попереджений – значить озброєний. Ясна річ, це не створювало реальної безпеки, але створювало ілюзію, що ти, принаймні, щось робиш, щоб почуватися безпечніше. Людина мусила читати серйозну пресу і в такий спосіб ліпше розуміла, наскільки світ складний, не чорно-білий і що простих відповідей на складні питання не існує.

Але Імперія Зла аннігілювала, і необхідність/потреба читати серйозну пресу з кожним роком слабшала.

Десь на початку 2000-х почали звучати обережні голоси, які говорили про небезпеку таблоїдізації змі і смерть журналізму. Але суспільства Північно-атлантичної цивілізації ігнорували ці виклики.

Світ крикливих заголовків створив ілюзію реальності простих відповідей на складні питання. Парадокс, але падіння найжахливішого в історії тоталітарного режиму призвело до того, що через 25 років після падіння тоталітаризму вільні медіа використовують методи тоталітарної пропаганди: маніпулююють контекстом, перебільшують або применьшують значення подій і фактів. У конкурентній боротьбі із таблоїдами “старі добропорядні” медіа самі усе більше таблоїдізувалися. The Times все більше ставала “трохи The Sun”. Сталося те, що Пітер Померанцев назвав “світом після правди”.

У “світі після правди” правда – перевірені факти – перестала бути чеснотою як для медій, так і для політиків. Постмодерн переміг.

20 років відносного спокою створили ілюзію “кінця історії”: можна не читати серйозних газет, переймаючись тільки тим, який там новий гаджет випустить Джобс. Соціальні мережі створили “білий шум”, який заважав вибирати з інформаційного потоку головне. Соціальні мережі знівелювали авторитетів. Консьюмерізм, соціальні медіа і таблоїди призвели до того, що популісти у світі після правди стають більш конкурентноздатними. В Україні це доведено Януковичем, Тимошенко і Ляшком. В Угорщині – Орбаном, в Польщі – Качинським, в Штатах – Трампом.

Здрастуй, Новий Світ – Світ-після-правди!

Зараз ми входимо у апогей популізму. Але популізм швидко проїдає себе. Попереднього разу криза лібералізму завершилася Леніном і Гітлером.

Ленін і Гітлер пропонували прості відповіді на складні питання. І комунізм, і націонал-соціалізм – по модулю – залишаються популізмом. Але світ складний. Гравітація цього складного світу діє безперервно. Шлях до катастрофи може бути тривалим. Але популізм ЗАВЖДИ закінчується катастрофою. Популісти так розганяються, що швидше, або пізніше втрачають здатність адекватно оцінювати реальність і виснажують усі ресурси для підтримки такого політичного режиму. Катастрофа популізму невідворотня.

Так, лібералізм не має запобіжників проти популізму. Покоління, які забувають про небезпеку популістів, приречені повторити помилки дідів та прадідів.

Світ після Трампа і Путіна – це світ повернення до лібералізму, який має виробити запобізники для популізму. Зараз їх знову нема.

“Світ після правди” завершиться новою руїною. Навряд чи це буде глобальний конфлікт. Але новий “світ правди” ми будемо збирати з уламків.

Прийшов час випробувань та непередбачуваності, але і громадянської відповідальності та вміння говорити правду самому собі.

Вірю у перемогу лібералізму. Але наш шлях буде складним і виснажливим.

Докладніше про ці виклики я писав у книжці “Польські олені, Обама та колективна пам’ять українців. Як подолати тяжіння минулого”. Вона доступна за посиланням

14089264_1333902853291314_2323723810087412579_n

12512395_10153488395513148_8160236582033054149_n-600x270

Oleksandr Zinchenko