Стратегічні пропозиції щодо питань інтеграції жертв війни у місцеві спільноти

А. ОПИС ПРОБЛЕМИ

  1. Останніми роками Україні довелося зіткнутися з викликами, до яких ані суспільство, ані молода українська держава не були готові. Російська Федерація, відкинувши базові принципи сучасного міжнародного права і скориставшись низкою внутрішніх протиріч в українському суспільстві, анексувала Крим і всіляко працювала на розв’язузання збройного конфлікту на території Донецької та Луганської областей.

Одним з наслідків цих подій і, особливо, військових дій, стала поява нетипових раніше для України груп (надалі – інтегрантів), носіїв комплексу специфічних проблем. Узагальнююча характеристика цих проблем – культурна травма або сприйняття суспільством розриву соціальних зв’язків як результату серйозного потрясіння, що зачіпає велику кількість людей. Вона проявляється в утраті ціннісних орієнтацій та раніше важливих смислів – соціальній дезінтеграції. Нові ж цінності сприймаються як суперечливі, призводять як до внутрішньо особистісних, так і до групових криз, що є додатковим конфліктогенним фактором.

У зв’язку з цим, коаліція громадських і державних організацій України та Польщі «Українська Миротворча Школа» (УМШ), яка діє за підтримки Посольства Великобританії в Україні, починаючи з вересня 2014 року працює над підтримкою різноманітних громадських ініціатив, спрямованих на успішне вирішення питань інтеграції цих людей до місцевих (приймаючих) спільнот. Так, в рамках діяльності УМШ, у травні 2015 року в Харкові відбувся Форум кризових психологів «Співпраця заради порятунку», де були сформульовані проблеми та окреслено межі груп жертв війни. А в грудні того ж року у Києві було проведено Форум «Адаптація жертв війни та їх інтеграція в місцеві спільноти», на якому були сформульовані практичні напрямки їх соціальної інтеграції. При цьому, під жертвами війни розумілися різні категорії людей, які безпосередньо постраждали від військових дій[1], такі як:

  • вимушені переселенці;
  • люди, що втратили в ході бойових дій житло;
  • комбатанти;
  • сім’ї комбатантів;
  • сім’ї загиблих комбатантів;
  • сім’ї загиблих мирних жителів.

Цей перелік можна продовжувати за рахунок тих, хто відчуває різноспрямований вплив травмуючих чинників – колективи переміщених організацій, студенти та викладачі переміщених навчальних закладів, громадяни, які відбувають терміни покарання в пенітенціарній системі та ін.

Які ж основні питання, вирішення яких необхідне для успішної інтеграції в місцеві спільноти людей, що стали жертвами подій останніх років в Україні? Узагальнюючи, можна об’єднати ці питання в чотири основні групи, які можна схематично визначити, як «квадрат потреб» (рис. 1.):

  • Житло.
  • Робота.
  • Доступ до відповідних державних і громадських інституцій (школи, ВНЗ, дошкільні установи, медичні установи, будинки для людей похилого віку, тощо).
  • Соціальна інтеграція та психологічна адаптація у суспільстві.

графік1
Рис. 1. «Квадрат потреб» різних категорій жертв війни.

Найбільш гостро дезінтегруючи впливи травмуючих подій відчувають представники наступних проблемних груп:

  • вимушені переселенці,
  • комбатанти і члени їх сімей,
  • члени сімей загиблих.

Але, як видно з даної схеми – саме вимушені переселенці знаходяться в середині даного «квадрата потреб». Тобто, для них актуальна фактично вся проблематика питань, що стосуються різних категорій жертв.

Біженці і переселенці виникають в ході будь-якого збройного конфлікту, і Україні довелося зіткнутися з цією проблемою повною мірою. Однією з умов організації допомоги цим людям є адекватний ситуації статистичний облік, що включає не тільки загальну чисельність ВПО, але й фіксацію специфіки їх проблем і потреб.

Так, за даними Міністерства соціальної політики, на території України на сьогоднішній день зареєстровано понад півтора мільйона вимушених переселенців із зони проведення антитерористичної операції і анексованого Росією Криму.

За даними ж Державної служби з надзвичайних ситуацій (ДСНС), на початок 2016 року в Україні зареєстровані 1 млн. 14 тис. 583 ВПО. За оперативною інформацією ДСНС, з тимчасово окупованої території і районів проведення АТО переселені 992 000 871 особи, з Автономної Республіки Крим і Севастополя – 21 тисяча 712 осіб, з яких 166 тис. 418 діти та 499 тис. 631 осіб – літні люди і люди з особливими потребами.

У цьому ж відомстві оприлюднена статистика по регіонах, куди саме розміщували вимушених переселенців (табл. 1.).

Табл. 1.

Розміщення вимушених переселенців в регіонах України в січні 2016 року
(За даними Державної служби з надзвичайних ситуацій)
Луганська 247 тис. 872 чоловіка
Харківська 209 тис. 160 чоловік
Донецька 116 тис. 618 чоловік
Київська 86 тис. 866 чоловік
Дніпропетровська 86 тис. 669 чоловік
Запорізька 67 тис. 267 чоловік
Тернопільська 2 тис. 729 чоловік
Чорновицька 2 тис. 757 чоловік
Рівненська 3 тис. 406 чоловік
Закарпатська 4 тис. 058 чоловік
Івано-Франківська 4 тис. 069 чоловік
Волинська 4 тис. 504 чоловіка

 

Однак тут не позначені ні Львівська, яка однією з перших прийняла групи переселенців з Криму, ні Одеська, яка прийняла основні групи переселенців з особливими потребами, області. Така різниця в даних пояснюється відмінністю методик, використовуваних різними відомствами, що не координують свою діяльність. Цим ускладнюється виявлення проблемних характеристик – дезінтегруючих факторів для кожної проблемної групи.

Методика ж, якою користуються міжнародні гуманітарні організації більш консервативна, в зв’язку з тим, що в ній «відсікається» значна кількість осіб, що зареєстровані як переселенці, але фактично «курсують» між територіями підконтрольними офіційній українській владі і непідконтрольними їй районами Донецької та Луганської областей.

Але і за їхніми даними є підстави говорити про майже мільйон вимушених переселенців на території України. І, на жаль, зараз військово-політична ситуація складається таким чином, що для значного числа цих людей поки немає перспективи швидкого повернення. А це означає, що гостро стоїть питання про інтеграцію цієї частини населення в нових місцях проживання.

Додатковим чинником дезінтеграції є також індивідуальні стратегії переселення, що впливають на адаптацію цих людей у приймаючі спільноти. Це підтверджується результатами якісного дослідження «Сучасні українські внутрішньо переміщені особи: основні причини, стратегії переселення і проблеми адаптації», проведеного Українською Миротворчою Школою восени 2014 -навесні 2015 року за керівництвом професора О. Михеєвої (централізовано евакуйовані восени-взимку 2014 – 2015 рр. мешканці окупованих територій до вибірки не були включені).

Даним дослідженням фіксується, що загальним для всіх груп ВПО є наступне:

  • Незалежно від причин і стратегій переселення, усі переселенці відзначили погіршення власного (а також сімейного) соціально-економічного статусу.
  • Більшість переселенців, незалежно від віку, мають обмежені контакти з приймаючою спільнотою. Спілкування обмежується сімейним колом або місцем спільного проживання.
  • Комунікації обмежені також в самому середовищі переселенців (часто через побоювання того, що серед них можуть бути люди кардинально різних політичних поглядів).
  • Спостерігається втома від тем війни та переселенства, небажання її обговорювати, роздратування через відсутність розуміння того, що відбувається (особливо серед людей старшого віку, переміщених зі Сходу України).
  • Молодь і люди середнього віку мають більш виражену проукраїнську позицію. Однак люди старшого віку пояснюють дійсність скоріше крізь призму стратегії виживання і менш однозначні в своїх оцінках того, що сталося.

Разом з тим, на їх адаптацію та можливості інтеграції впливають також:

  • індивідуальні стратегії переселення (Крим – переважно траєкторії політичного вибору, Схід України – переважно траєкторії втечі);
  • особистісні трактування того, що відбувається;
  • бачення перспектив повернення (табл. 2.).

 

Табл. 2.

Розбіжності у баченні перспектив
Крим Схід України
Ситуація трактується більшістю як результат створення нестерпних умов для проукраїнські налаштованих людей на території Кримського півострова. Загального бачення ситуації в свідомості ВПО не існує. Індивідуальні трактування того, що сталося кардинально відрізняються, не вкладаються в єдину схему, залежать від джерел інформації та власного досвіду.
Найближчим часом повернення  неможливе Найближчим часом повернення не має сенсу

 

Це передбачає: з одного боку різні тактики роботи з різними групами переселенців, а з іншого – уніфікацію стратегій їх інтеграції з урахуванням рис, характерних для всіх приймаючих спільнот, їх загальної якості як інтегруючого середовища. Ці якості визначені не тільки культурною специфікою інтегруючого середовища, а й тим непростим становищем, в якому країна опинилася в останні роки. У зв’язку з цим рішення подібного масштабного завдання, в умовах триваючої війни на Сході і триваючої економічної кризи, неможливо без серйозних спільних зусиль, як з боку органів державної влади, так і з боку організованих громадських структур.

Потрібно відзначити, що на ранній стадії розвитку конфлікту власне само українське суспільство, більшою мірою, ніж державні структури або міжнародні організації прийняло цей виклик, виявило як громадянську солідарність, так і здатність до організації, зумівши надати допомогу великій кількості людей, зірваних з місця трагічними подіями.

У перші місяці війни саме громадські активісти, волонтери, часто виявлялися першими людьми, які надають посильну допомогу її жертвам. Слід однак зазначити, що в ці місяці, ані держава, ані суспільство, ані міжнародні гуманітарні організації, як і самі переселенці, повною мірою не усвідомлювали наскільки затягнеться військовий конфлікт, а відповідно – не могли відразу зорієнтуватися в необхідності дій, спрямованих на інтеграцію значної частини переселенців у приймаючі спільноти.

Проте, навіть не дивлячись на це, країні, за великим рахунком, вдалося уникнути серйозною помилки, характерної для різних гуманітарних криз, а саме – розміщення більшості переселенців в великих компактних таборах або поселеннях. На щастя для України, лише невелика частина вимушених переселенців опинилася в подібних умовах, основна маса була розподілена серед решти населення, хоча цей розподіл відбувався нерівномірно між різними областями країни. І ця здатність суспільства абсорбувати велику частину своїх співгромадян, що потрапили у скрутне становище, є першим і дуже важливим чинником, що створює базові умови для вирішення проблем, пов’язаних з їх подальшою інтеграцією в приймаючі спільноти.

Але, очевидно, що уникнення однієї стратегічної помилки жодним чином не гарантує успішного досягнення довгострокової мети успішної інтеграції вимушених переселенців. Відповідно, існує необхідність вибудовування структури цілей і завдань, які необхідно вирішити суспільству і державі, з тим щоб просуватися до бажаної мети  – інтеграції у місцеві спільноти.

При цьому питання інтеграції вимушених переселенців, як найчисленнішої з проблемних категорій, природно були в центрі уваги. Безумовно, і сама постановка питання про їх інтеграцію в приймаючі спільноти, і гострота цього питання безпосередньо пов’язані з розвитком військово-політичної ситуації на сході України. Відповідно, при розгляді даного питання, потрібно хоча б коротко позначити можливі сценарії розвитку ситуації в Донецькій і Луганській областях.

На думку учасників УМШ можливі кілька варіантів розвитку подій:

  • Найбільш вірогідний сценарій – збереження, в цілому, існуючого де-факто стану з деякими переміщеннями убік поступового «замороження» конфлікту, перенесенням акцентів з військового протистояння в політичне, але при збереженні досить напруженого стану на лінії розмежування, що загрожує періодичними загостреннями і спалахами насильства. Відповідно, при такому варіанті розвитку подій, актуальність питань інтеграції ВПО зберігається на високому рівні, тому що для більшості з них перспективи повернення до своїх помешкань залишається вельми примарною.
  • Негативний сценарій – серйозне загострення ситуації на Сході України, з можливим розширенням зони бойових дій на нові території, що загрожує істотним зростанням числа вимушених переселенців. За такого сценарію подій, гострота усіх питань, пов’язаних з ВПО, ще більше зросте, більш того, можуть з’явитися певні відмінності в потребах і інтересах різних «хвиль» переселенців. Також, при такому сценарії слід очікувати істотного збільшення кількості вимушених переселенців в центральних і західних областях країни, так як можливості абсорбції цього людського потоку в східних областях вже практично вичерпані.
  • Позитивний сценарій – військова фаза конфлікту на сході України остаточно залишається позаду, починається складний процес реінтеграції окремих районів Донецької та Луганської областей в українську державу, що відкриває шлях для повернення багатьох з тих, хто був змушений покинути свої будинки. Однак, важливо зазначити, що навіть при такому позитивному (і не дуже ймовірному, виходячи з сьогоднішніх реалій) сценарії, істотна частина людей, які залишили свої будинки, не зможе або з різних причин не захоче повертатися в місця свого колишнього помешкання. Тому, навіть за таким сценарієм розвитку подій, питання інтеграції в нових місцях проживання значної кількості вимушених переселенців залишиться актуальним.

Не менш гостро проблеми інтеграції в приймаючі спільноти стоять, якщо йдеться про комбатантів і членів їхніх сімей, а також членів сімей загиблих.

Що стосується останніх, то тут також ми маємо справу зі статистичними «пастками». За офіційними даними на березень 2016 року, з початку АТО на Донбасі загинули 2619 військових і співробітників інших силових органів[2]. При цьому 320 загиблих з початку мобілізації в березні 2014 року бійців – це так звані «не бойові втрати». Це як смерті за станом здоров’я, так і не пов’язані безпосередньо з військовими діями ДТП, самогубства, нещасні випадки. Поранених – всього 7623, з них бойових – 6038. Тобто +1585 військовослужбовців ЗСУ отримали пошкодження або каліцтва не в боях. «Небойові втрати» – додатковий дезінтегруючий фактор, що виводить тих, хто втратив здоров’я, а також членів їх сімей і членів сімей «не бойових» загиблих за формальні межі груп, що відносяться до жертв[3].

  1. Зрозуміло, що специфіка переживання проблем у кожного своя. Хоча є загальні питання психологічної адаптації як для внутрішньо переміщених осіб, так і для екс-комбатантів, але конкретні проблеми при цьому відчуваються по-різному.

При цьому, практика роботи Української Миротворчої Школи дозволяє виділити загальні для всіх груп дезінтегруючи чинники. Значну роль тут відіграють також відмінності мотивів активних дій інтегрантів – переселенства або участі у бойових діях. Як зазначено вище, кардинально відрізняються мотиви переселенців з Криму і Донбасу. Різні також мотиви комбатантів – добровольців і мобілізованих примусово, а також тих, хто належить до різним хвиль мобілізації. Однак усіх їх об’єднує те, що після повернення до мирного життя, на вже наявні розлади, пов’язані з впливом бойової обстановки, нашаровуються нові, зумовлені стресами, пов’язаними із соціальною дезадаптацією (нерозуміння, осуд, складності в спілкуванні і професійному самовизначенні, проблеми освіти, створення або збереження сім’ї і багато іншого). Цим визначені як відмінності життєвих стратегій цих людей, так і специфічні копінг-стратегії (стратегії подолання травмуючих чинників) членів їх сімей і членів сімей загиблих (як комбатантів так і не комбатантів).

Але, незважаючи на перераховані вище відмінності, цих людей характеризує соціальна дезадаптаптованість і дезінтегрованність, які проявляються в стані відчуженості, при якому дійсність сприймається як глибоко несправедлива, чужа і ворожа. Це проявляється в стані відірваності від соціальних інститутів і відносин таким чином, що це впливає на рівень захищеності і добробуту інтегрантів.

Характерними для всіх груп інтегрантів показниками відчуженості є:

– висока тривожність;

– підозрілість;

– песимізм;

– недовіра;

– нездатність (небажання) до відкритого спілкування з іншими людьми;

– негативне (часто не аргументовано) ставлення до представників влади;

– невпевненість у своїх силах;

– відчуття власної нездатності впливати на хід подій.

У комбатантів і екс-комбатантів, крім перерахованого вище, стан відчуженості посилюється специфічними проявами, обумовленими впливом бойової обстановки:

– квазі-впевненість (на тлі потреби мати при собі зброю, як підкріплення впевненості);

– бажання (не адресоване) зігнати зло за те, що був посланий на війну;

– виражена схильність до «екстриму», що часто проявляється в асоціальній поведінці або невмотивованому насильство в сім’ї;

– феномен «своєї війни» – неприйняття українськими комбатантами ветеранів інших воєн, в яких вони брали участь.

Специфіка відчуженості комбатантів і екс-комбатантів є додатковим фактором сімейної дезінтеграції, коли рвуться родинні зв’язки або сім’я, навпаки, перетворюється на «капсулу», що захищає від некомфортної взаємодії із зовнішнім середовищем.

У груповій свідомості це залишає незгладимий слід і незворотнім чином змінює майбутню ідентичність як членів місцевих спільнот, так і громадян України в цілому.

В. ЧИМ ЗАГРОЖУЄ НЕВИРІШЕНІСТЬ ПРОБЛЕМИ

Більшість громадян України прямо не артикулюють в свідомості факт колективної травми, тому що не є прямими учасниками або жертвами подій, викликаних війною. В адаптивних спільнотах їх члени встановлюють причину травми і несуть моральну відповідальність за неї, остільки визначають зв’язки, що створюють спільноту, в такий спосіб, який дозволяє їм розділяти страждання інших (розширення кола «ми»).

З іншого боку, члени спільнот можуть відмовлятися (і дійсно часто відмовляються) визнати існування чужих травм. Заперечуючи реальність страждань інших, такі групи не тільки зменшують свою відповідальність, але часто перекладають відповідальність за свої власні страждання на цих інших. Іншими словами, обмежується почуття солідарності, що посилює відчуженість інтегрантів. Це є додатковим фактором дезінтеграції, тому що призводить до розриву зв’язків з тими, хто безпосередньо відчув або продовжує відчувати вплив травмуючих подій.

Цей фактор слід розглядати з двох позицій:

  • Неінтегрованість міжособистісна, міжгрупова, яка визначається якістю відносин. Вона являє собою комплекс загроз, пов’язаних як з деструктивною особистісною поведінкою (руйнуюча агресія, неадекватна оточенню діяльність, різні форми асоціальних дій), так і з усвідомленими діями, спрямованими на деструкції (ретрансляції чуток, активна свідома участь у підривних діях і т.п.).
  • Неінтегрованість організаційна, яка визначається якістю і ефективністю місцевого самоврядування. Повною мірою це стосується місцевих громад – міських чи сільських поселень, об’єднаних загальною територією, і в межах яких здійснюється місцеве самоврядування, є власність, місцевий бюджет і виборні органи управління. Саме на цьому рівні концентруються специфічні проблеми, які є системною загрозою нормальному функціонуванню спільнот.

Це загрожує:

1) збільшенням загальних і специфічних показників відчуженості, виникненням і посиленням додаткових чинників дезінтеграції;

2) зниженням рівня групових можливостей інтегрантів;

3) підвищенням рівня загроз, що виникають в результаті дезінтеграції (загрози цілісності системи).

С. МОЖЛИВІ ШЛЯХИ ВИРІШЕННЯ

  1. Аналіз матеріалів Всеукраїнського Форуму «Адаптація жертв війни та їх інтеграція в місцеві громади», організованого УМШ у грудні 2015 року, дозволив конкретизувати зміст багатьох з вище зазначених груп проблем, а також намітити підходи до їх вирішення (табл. 3, 4.) :

Табл. 3.

Підходи до вирішення проблем ВПО
Проблеми Питання Рекомендації
Працевлаштування

 

 

 

Професійне навчання і навчання підприємництву потрібно, але не повинно сприйматися як «пільга» тільки для переселенців Проведення спільних курсів / тренінгів, за участю як ВПО, так і місцевих.
Програми розвитку підприємництва часто пробуксовують через те, що в них не приділяється достатньо уваги на підбір людей, навчання, початкову підтримку (не тільки фінансову, а й юридичну, іншу) Організація підбору учасників програм, перехід від «меропріятійного» підходу до системи «супроводу» потенційних підприємців на різних стадіях становлення і розвитку бізнесу.
Відсутність інформації про наявні програми сприяння працевлаштуванню, підтримки підприємництва Створення матеріалів з використанням інфографіки по роз’ясненню ключових елементів законодавства, правових питань, тощо
Забюрократизованість процесу започаткування бізнесу, необхідність збору значної кількості дозвільних документів Програмна діяльність щодо «створення смислів» для сприяння працевлаштуванню ВПО, просуваючи ідеї «участі в будівництві нової країни», активно залучаючи людей до різних форм громадянської діяльності, пов’язаної з роботою, тощо.
Брак мотивації серед цільових груп для активного пошуку роботи або зайняття підприємницькою діяльністю
Зайва бюрократизація і складні формальні вимоги для постановки на облік та отримання допомоги від центрів зайнятості Зміни порядку оцінки ефективності роботи центрів зайнятості з урахуванням довгострокових результатів їх роботи
Створення бази даних по ВПО з обмеженими можливостями, зацікавленими в працевлаштуванні
Пропозиція податкових пільг, реклама та інші бонуси організаціям, які працевлаштовують людей з обмеженими можливостями
Проблеми в отриманні документів, що підтверджують професійну освіту і кваліфікацію людини Поєднання зусиль різних відомств, які мають дані про професійну підготовку, робочий стаж людей, прийняття рішень щодо спрощення процесу відновлення трудових книжок (або відкриття нових)
Інтеграція (реінтеграція) в співтовариство, включаючи медико-психологічну адаптацію Психологічна вразливість чоловіків, особливо ВПО, які не в змозі виконувати в сім’ї традиційні функції Забезпечення 50% участі чоловіків у програмах по розвитку підприємництва, тренінгам лідерства, навчання медіації тощо (Особлива увага – організаціям громадянського суспільства, міжнародних організацій)
Зростання гендерного насильства та загострення інших гендерних проблем Доопрацювання та прийняття національного плану дій щодо реалізації положень резолюції РБ ООН № 1325 до 2020 року (На даний момент ця робота координується представництвом жіночого фонду ООН)
Відсутність у спільноти розуміння ролі і потенціалу ВПО у розвитку місцевої громади Проведення циклів передач, які демонструють участь переселенців в житті місцевої громади (в т.ч. – популяризація історій успіху ВПО і взаємовигідної взаємодії з місцевим населенням. (ЗМІ, особливо регіональним та місцевим, ГО, міжнародним організаціям)
Використання потенціалу «лідерів думок» з формування конструктивних установок по відношенню до ВПО, просування меседжу «бути толерантним – сучасно»
Невміння самих ВПО поширювати об’єктивну інформацію про себе, про своє становище, очікування, проблеми Тренінги з розвитку медіа грамотності (спільні для ВПО і місцевої громади)
Розвиток програм неформального навчання дорослих (спільних для місцевого населення і ВПО)
Погане розуміння етнокультурного розмаїття країни і потенціалу, пов’язаного з цим різноманіттям Апробація моделей спільних міжрегіональних культурних проектів
Апробація практики «побратимства», між сім’ями, школами, ВНЗ тощо
Взаємна «закритість» місцевої громади та спільноти ВПО, недостатність інтегруючих майданчиків і платформ Організація спільних творчих гуртків для дітей ВПО і місцевих, а також – організація різноманітних фестивалів в розвиток даної діяльності (Місцевим органам влади, ГО, міжнародні організаціям)
Складнощі в адаптації дітей ВПО в нових місцях Широке впровадження курсу «Культура добросусідства» у систему освіти (Міністерству освіти, його регіональним відділенням, школи, ГО) Передбачається робота не тільки з учнями, а й з їхніми батьками.
Проведення «інтегруючих» заходів за участю дітей-ВПО, дітей приймаючих спільнот (Міністерству освіти, його регіональним відділенням, школи, ГО).
Упередження щодо отримання психологічної допомоги Розробка матеріалів, що пояснюють суть психологічної служби (Міністерству оборони, Міністерству охорони здоров’я, ДСНС, Міністерству соціальної політики їх регіональним підрозділам)
Підвищення ефективності діяльності влади щодо вирішення проблем ВПО Відсутність єдиних стандартів у практиці роботи влади з проблематикою ВПО по взаємодії із громадянським суспільством в різних регіонах, районах, містах і селах Проведення серії семінарів з обміну досвідом взаємодії влади і організацій громадянського суспільства на базі тих регіонів (районів, міст) де накопичено позитивний досвід
Створення горизонтальної  моделі з обміну досвідом та інформацією щодо вирішення проблем між спільнотами різних рівнів: область – область, район – район, місто – місто, тощо (Регіональним та місцевим органам влади, ГО, міжнародним організаціям)
Нерозуміння представниками державних установ етнокультурних особливостей різних категорій ВПО Організація курсів з етнокультурних особливостей окремих категорій ВПО для медиків, соцпрацівників, інших категорій держслужбовців, що працюють з ВПО
Відсутність уваги до ВПО в зв’язку з їх неучастю в виборах Вирішення питання про допуск ВПО до участі в місцевих виборах (Органам влади різних рівнів)
Інші питання Професійне вигорання співробітників волонтерських організацій Проведення компаній соціальної реклами на підтримку волонтерства (напр. «Волонтер – дає країні майбутнє») в тому числі – в ЗМІ
Проблеми з отриманням об’єктивної і своєчасної інформації

 

Табл. 4.

Підходи до вирішення проблем комбатантів і членів їх сімей
Проблеми Питання Рекомендації
Інтеграція (реінтеграція)

у спільноту

Складність в отриманні жінками-військовослужбовцями належних пільг у зв’язку з неправильним оформленням документів, що відображають їх участь в АТО

 

Пропозиція бонусів організаціям, які займаються працевлаштуванням учасників АТО, у т.ч. – які мають інвалідність
Створення рад демобілізованих воїнів і волонтерів (Регіональним та місцевим органам влади, ГО)
Прийняття рішень, що дозволяють оформляти документи жінок-військовослужбовців відповідно до реально виконуваними ними функціями в зоні бойових дій
Неузгодженість дій по роботі з військовослужбовцями та членами їх сімей Рішення завдання по спільній роботі Міністерства оборони і Мінсоцполітики щодо забезпечення супроводу сімей військовослужбовців від моменту мобілізації, в період служби і після демобілізації
Медико – психологічна адаптація (реабілітація) Упередження щодо отримання психологічної допомоги

 

Поширення матеріалів, що пояснюють суть психологічної служби, її значення і можливості допомагати людям, які пережили війну(Міністерству оборони, Міністерству охорони здоров’я, ДСНС, Міністерству соціальної політики їх регіональним підрозділам)
Пільги для відвідування спортивних центрів для учасників АТО і членів їх сімей
Короткостроковість реабілітаційних програм Створення зразкових програм реабілітації, розрахованих на тривалий термін, з використанням зарубіжного досвіду, організація заходів з обміну досвідом з іншими країнами (Міністерству оборони, Міністерству охорони здоров’я, ДСНС, Міністерству соціальної політики їх регіональним підрозділам)
Відсутність у комбатантів зацікавленості і усвідомлення значущості реабілітаційних заходів після демобілізації Включення в термін служби обов’язкового реабілітаційного періоду після участі в бойових діях (Міністерству оборони, Міністерству охорони здоров’я, Міністерству соціальної політики їх регіональним підрозділам)
Створення спеціальних адаптаційних центрів для воїнів – інвалідів (Міністерству оборони, Міністерству охорони здоров’я, ДСНС, Міністерству соціальної політики їх регіональним підрозділам, місцевим органам влади, ГО)
Надання учасникам АТО щорічних путівок в санаторії, де працюють фахівці, здатні надавати психологічну підтримку(Міністерству оборони, Міністерству охорони здоров’я, ДСНС, їх регіональним підрозділам, ГО)
Недолік фахівців з питань психологічної і соціальної реабілітації, ПТСД соціальних працівників і т.п. Проведення відкритих конкурсів щодо здійснення соціальних і реабілітаційних функцій, з можливістю участі громадських об’єднань, іноземних фахівців і т.п. Розробка координаційних протоколів (Міністерству оборони, Міністерству охорони здоров’я, ДСНС, їх регіональним підрозділам, ГО)
Інші питання Професійне вигорання співробітників волонтерських організацій Проведення компаній соціальної реклами на підтримку волонтерства (напр. «Волонтер – дає країні майбутнє») (Місцевим органам влади, ГО)
Посилення тиску на сім’ю в результаті подій, що відбуваються, зростання насильства, в т.ч. – гендерного Створення та впровадження в практику діяльності служб, що працюють з жертвами насильства. Розробка координаційних протоколів (Поліції, органам юстиції, психологічним та соціальним службам, медзакладам)
Трансформація військкоматів в багатофункціональні центри, що працюють з військовослужбовцями (в т.ч. – колишніми) з різних питань
Робота над чітким формулюванням та визначенням поняття волонтерства(Місцевим органам влади, ГО)

 

 

  1. На цій основі і в процесі практичної діяльності Української Миротворчої Школи, можна узагальнити багатий практичний досвід роботи з проблематики інтеграції жертв війни, що демонструє ті підходи, в межах яких над даною проблемою можуть працювати і інші організації громадянського суспільства:

 

Психологічна адаптація та культурна інтеграція жертв війни

та інших кризових категорій.

Найважливішою особливістю того, як працюють в даному питанні партнери УМШ і, відповідно, можуть працювати інші громадські організації, міжнародні організації тощо, є широкий підхід до цього питання. Важливо усвідомлення того, що при всій значущості психологічної допомоги, проблема адаптації та інтеграції не зводиться тільки до професійній роботи психологів з людьми. В цілому, дана задача містить широкий комплекс заходів, що надають психологічну підтримку в різноманітних формах, наприклад:

  • Даючи людям «озирнутися навколо», «побачити небо над головою», виводячи їх зі стану зосередженості виключно на власних проблемах і переживаннях.
  • Допомагаючи інтегрантам у встановленні різноманітних соціальних зв’язків з місцевим співтовариством.
  • Включаючи людей в нові для них форми культурної і громадської діяльності.
  • Поширюючи у суспільстві інформацію, яка сприяє кращому розумінню особливостей сприйняття і поведінки людей, що пережили травматичні події, пов’язані з війною.

Умовно такі підходи можна позначити як «реабілітація через спільну діяльність». При цьому важливо не протиставляти подібний підхід «традиційній» психореабілітації, а розглядати обидва підходи як взаємодоповнюючі. Зокрема, оптимальним варіантом є такий, за яким відповідні фахівці беруть участь в роботі, яка організована в форматі «культурно-реабілітаційних» програм. Слід проводити заходи з обміну досвідом, на якій можна було б і детально представити досвід здійснення різних проектів в цій сфері, як з боку центральних та місцевих органів влади, так і з боку громадянського суспільства, і з боку міжнародних організацій.

 

Підвищення ефективності роботи держави з представниками кризових категорій, зокрема:

  • Сприяння ефективнішій комунікації між відомствами, що працюють з даною проблематикою.
  • Створення та підтримка ефективних каналів і форматів комунікації влади і населення.

 

Розширення можливостей кризових категорій щодо поліпшення свого матеріального і фінансового становища:

  • Допомога інтегрантам в освоєнні видів діяльності, здатних принести додаткові доходи (наприклад – освоєння різних традиційних промислів).
  • Пошук нових форматів для використання вже існуючих ресурсів (навчання методам інтернет-торгівлі, надання в користування ВПО занедбаних садово-дачних ділянок, тощо).

 

З огляду на те, що проблемами працевлаштування і забезпечення доходу інтегрантів займається і держава (Центри зайнятості) і цілий ряд міжнародних організацій та благодійних фондів та ряд громадських організацій і коаліцій, включаючи УМШ, має бути створена робоча група з представників таких структур.

 

  1. 3. В цілому, з урахуванням наявного досвіду, практичні дії по інтеграції жертв війни в місцеві спільноти можуть будуватися за формулою:
  2. a) комунікація (організація спеціальних просторів, в яких вербалізуеться конфлікт і в відкритому діалозі «всіх з усіма» відбувається обговорення проблем взаємодії інтегрантів з приймаючими спільнотами, визначаються шляхи їх вирішення), відбувається як взаємне навчання, так і ситуативне навчання акторів в рамках неформальної освіти;
  3. b) організація (на основі комунікаційних просторів) процесів вироблення спільних рішень (SDM) за участю основних акторів процесу інтеграції – самих інтегрантів або організацій, що представляють їх інтереси, представників органів місцевого самоврядування, представників ГО, громадських ініціатив а також інших, які мають відношення до можливого вирішення проблеми;
  4. c) організація, на основі спільно прийнятих рішень, спільної діяльності (за участю всіх акторів), спрямованої на подолання відчуження жертв війни та, тим самим, зниження конфліктного потенціалу, пов’язаного з впливом дезадаптації і дезінтеграції (табл.5.).

 

Табл.5.

Практичні кроки (очикуємі результати діяльності УМШ)
етап учасники очикуємий результат
Адаптаційний

(початковий)

Органи місцевого самоврядування,

Органи освіти,

ГО, Громадські ініціативи,

Міжнародні гуманітарні організації.

1.    Колективні практики (організація спільної діяльності) у вигляді інтегруючих просторів.

2.    Створення просторів вербалізації конфлікту (дискусійні майданчики)

3.    Навчальна діяльність у формі неформальної освіти

Модифікаційний Органи місцевого самоврядування,

Органи освіти,

ГО, Громадські ініціативи,

Міжнародні гуманітарні організації.

1.   Інституціалізація просторів вербалізації конфлікту

2.   Навчальна діяльність у формі неформальної освіти та безперервного навчання

Результуючий Центральні органи влади,

Органи місцевого самоврядування,

ГО, Громадські ініціативи.

Інституціалізація

колективних

практик

  1. ВИСНОВОК

Узагальнюючи чималий досвід роботи, з проблем жертв війни, накопичений УМШ за минулі півтора року можна сформулювати наступні ключові позиції, що стосуються питань їх інтеграції їх e місцеві спільноти:

  1. І держава, і суспільство України має побачити проблему адаптації та інтеграції різних категорій жертв війни, як одну з найважливіших, ключових завдань. На жаль, при досить великої активності безлічі громадських організацій, у суспільстві в цілому поки немає реального усвідомлення масштабу питання і самої необхідності знаходження довгострокових рішень проблем переселенців. З іншого боку, подібне усвідомлення реалій взаємопов’язане з процесом переосмислення їх ролі у приймаючих спільнотах, зміни з їх сприйняття як додаткового навантаження на розуміння того, що наприклад приплив ВПО може бути важливим ресурсом успішного розвитку приймаючих спільнот.
  2. Не можна розглядати проблеми адаптації та інтеграції жертв війни як проблеми цих груп. Це не їх, окремі, проблеми, а проблеми всієї спільноти. Відповідно, і реальна робота по інтеграції та адаптації подібних категорій – це робота не з ними окремо, а з приймаючими спільнотами в цілому, з тим співтовариством, частиною якого, де-факто вже є переселенці та інші категорії жертв конфлікту на Сході України.
  3. Запорукою успіху є комплексність підходів, де кожна сторона, кожен інститут грає свою роль і здатний внести лепту у вирішення загальної проблеми. Успішне вирішення проблем інтеграції і адаптації різних категорій жертв війни (так само як і вимушених переселенців з Кримського півострова) не може бути прерогативою якогось окремого актора, ані держави, ані організацій громадянського суспільства, ані міжнародних організацій. Це – комплексна проблема, вирішення якої можливе лише за умови партнерської участі усіх акторів.

Розробники: Андрій Каменщиков, Ігор Дубровський

[1] Однією з головних причин, що перешкоджає інтеграції цих людей, є невизначеність їх статусу як жертв війни. Відповідно до джерела права збройних конфліктів (Женевські конвенції про захист жертв війни 1949 р.), такими є особи, що не беруть безпосередньої участі у військових діях або припинили таку участь з певного моменту: поранені і хворі комбатанти і не комбатанти, військовополонені, цивільне населення, в тому числі мешканці окупованих територій. Статус військових дій на Сході України не дозволяє постраждалих кваліфікувати як «жертви війни». Правові колізії, пов’язані з цим, є додатковою перешкодою їх інтеграції у місцеві спільноти.

[2] Дані на кінець березня-початок квітня 2016 року.

[3] Тут наведені дані без урахування позасистемних добровольчих формувань. Члени сімей загиблих мирних жителів, поранені і загиблі волонтери, а також члени їхніх сімей – ще більш складна категорія, що виводиться за рамки державної підтримки.

Коментарі закриті.