Українська миротворча школа оголошує конкурсний набір до Школи соціальних посередників

Українська миротворча школа оголошує конкурсний набір до Школи соціальних посередників 2015-2016 років, перша сесія якої відбудеться 21 – 25 вересня 2015 року у м. Харкові.

Школа соціальних посередників готує фахівців з трансформації та попередження насильницьких конфліктів.

Соціальний посередник — це експерт у питаннях психології переговорного процесу, фахівець з організації та ведення діалогу для трансформації конфліктів. Він має глибокі знання щодо природи конфлікту, теоретичні знання та практичні навички у галузі діагностування конфліктів, профілактики конфліктних ситуацій, добре володіє технологіями переговорного процесу, вміє укладати угоди, які відповідають інтересам сторін.

Програмою Школи передбачено дві сесії та практична миротворча польова робота. Перша сесія Школи передбачає інтенсивне 5-ти денне навчання протягом 8-12 годин. Слухачі оволодіють сучасними технологіями суспільних комунікацій.

Друга сесія Школи пройде в січні 2016 року. Польова робота відбуватиметься між сесіями.

Тренерами Школи є провідні спеціалісти України, Польщі, Ізраїлю, США та Данії.

До конкурсу запрошуються громадяни України, які:

  • бажають брати участь в практичній миротворчості на територіях Донецької, Луганської, Одеської, Херсонської областей та Приазов’я;
  • ТА проживають на цих територіях;
  • ТА мають досвід роботи у громадських ініціативах чи громадських організаціях;
  • ТА зголошуються пройти повний курс навчання протягом всього терміну (у разі перерваного навчання – кошти за проїзд не компенсуються, сертифікат не надається, до подальших практичних дій УМШ не залучаються).

Організатори забезпечують проїзд, проживання та харчування учасників, надають їм необхідні навчально-методичні матеріали.

Конкурсну анкету можна заповнити за посиланням:

http://goo.gl/forms/ClbTTHTgsn

Анкети приймаються до 21 серпня 2015 року.

За додатковою інформацією звертатися:

Ігор Дубровський
+38 050 6194397
dubrig@ukr.net

Галина Усатенко
+38 067 4466053; +38 050 4695913
galyna.usatenko@gmail.com

Це вже друга така школа. Прочитати про першу школу можна тут:

Місія Української Миротворчої Школи: запобігання та трансформація насильницьких конфліктів в Україні.

Мета миротворчої освіти – управління конфліктами через підтримку формування і розвитку місцевих громад, яке передбачає низку взаємопов’язаних завдань:

  • підбір і навчання громадських активістів;
  • розробка програм і навчальних матеріалів, представлення і популяризація історій успіху. Розробка стандартів миротворчої освіти для представників ІГС і журналістів, та оволодіння необхідними компетенціями;
  • моніторинг і підтримка локальних ініціатив учасників освітнього процесу;
  • створення мережі миротворців для міжсекторального, міжрегіонального і міжнародного співробітництва.

Громадська миротворчість: комплекс заходів, спрямованих на запобігання і трансформацію насильницьких конфліктів інститутами громадянського суспільства.

Проводять Школу:

  • Центр Близькосхідних Досліджень (Українська громадська організація) http://uames.org.ua/
  • Інформаційний центр «Майдан Моніторинг» (Міжнародна громадська організація з правлінням в Україні) http://maidan.org.ua
  • Stowaryszenie 4 Czerwca (Польська громадська організація) http://4czerwca.org/
  • Фонд «Європа XXI» (Українська громадська організація) http://www.europexxi.org.ua/

Українська Миротворча Школа працює за підтримки Посольства Великої Британії В Україні.

УМШ. Конфліктні лінії в Закарпатті

Українська Миротворча Школа вивчала конфлікти в Закарпатті навесні 2015 року. І ось наш аналіз.

20150610_210016На основі попередніх досліджень ми виявили високу потенційну конфліктогенність в регіоні.

В подальшому ми провели польові дослідження – зустрічі з місцевими активістами, дискусії, експертні інтерв’ю, а також моніторинг інформаційного поля (включно з онлайновими виданнями і спільнотами в соціальних мережах). Дослідження підтвердили попередні висновки, а також виявили додаткові конфліктні чинники.

Небезпекам сприяє ціла низка факторів, головним з яких ми вважаємо надзвичайно низьку якість влади на місцях – і керівництво регіону в цілому, і виборна влада міст і навіть селищ. І споріднена з нею ситуація: відносно низька громадська активність населення, слабкі навички самоврядування.

Влада

Має недобру тяглість. Значною мірою є криміналізованою. Ще в пізньорадянські часи там (в силу прикордонного розташування регіону) утворилася сильна криміналізація регіону (між іншим, з центром в Мукачеві). Аж настільки, що мукачівське угрупування було помітним в кримінальному світі усього СРСР. І якоюсь мірою слугувало комунікативним шлюзом між криміналитетом (пост)СРСР і Східної Європи. В 90-ті роки це кримінальне забарвлення стало явним, неприхованим (навіть побіжне вивчення біографії одного з фігурантів нинішнього конфлікту – депутата Ланьо (прізвисько «Блюк») – показує, що ми маємо справу з відвертим кримінальником, який в подальші роки набув певної зовнішньої респектабельності. Стосовно іншого фігуранта, який перебуває в напів-тіні, Віктора Балоги, можна стверджувати те саме: коріння його подібні ж. Він в 90-ті роки був пов’язаний з відомою ОПГ так званого «Геші» – Михайла Токаря (див. тут). Тепер Віктор Балога (або клан Балог, як частіше кажуть) займає позірно проукраїнську позицію, на словах, але насправді ревно охороняє регіональну окремішність, і потенційно схильний до сепаратизму. (Див. небезпечні рухи довкола 128-ї бригади, коли під час виходу з Дебальцевого підконтрольна клану Балог Обласна рада під крики «Зрада!» намагалася прийняти рішення щодо обов’язкового комплектування бригади виключно мешканцями Закарпаття, а також розміщення її на Закрапатті. Чим явно перебільшила свої повноваження, адже 128-а окрема гвардійська гірсько-піхотна Туркестансько-Закарпатська двічі Червонопрапорна бригада Сухопутних військ є частиною ЗСУ і не підпорядковується обласній владі, жодним чином).

Крім того, треба пам’ятати, що в регіоні існує ще один впливовий «центр тяжіння» – колишня СДПУ(о) і персонально Віктор Медведчук, якого майже одностайно вважають провідником інтересів Росії в Україні.

Це – лише найбільш помітні на місцевому ландшафті постаті. Але за такими ж приблизно принципами влаштована в цілому структура влади в області. При чому корупційні зв’язки просякують і відомства, які не є частиною обласної влади, а відносяться до загальнодержавного підпорядкування (зокрема, силові структури, суди).

І оскільки клан Балог чи про-Медведчуковські політики підігрівають ізоляціоністські настрої, так само керівництво навіть селищ маніпулює громадською думкою. Зокрема, ми вже в процесі польових досліджень стикалися з вислідами свідомого оббрехування з боку сільських голів майбутньої реформи самоврядування. Нам розповідали навіть і деякі міські активісти, освічені ж ніби люди, що це буде поневолення, «новітні колгоспи»… (це показує слабкий імунитет громадськості проти маніпулятивних впливів, але про громадське суспільство – нижче).

Крім поганої тяглості, важливим чинником того, чому місцева влада така, як є, можна визнати економічну ситуацію. Значною мірою економіка регіону перебуває в «сірій зоні» – а то й в «чорній». Це зумовлено близкістю кордону, звичайно.

В регіоні процвітає контрабанда всіх можливих ґатунків, від відносно законного способу дії, від якого, втім, осідає певний «золотий пил» на прикордонних територіях, до відверто злочинних схем. Аж до наркотрафіка і торговлі людьми. Від контрабанді «по зеленці» – тобто через неконтрольовані ділянки кордону – до корупційної через митні пункти. Від дрібного перемитництва (через кордон з кількома блоками цигарок) до великого, поставленого на потік вивозу ліса-кругляка, солі, каменю, ввозу автівок, взагалі будь-якого товару з-за кордону. Вивіз сировини пов’язаний з хижацькою експлуатацією природних ресурсів (каменоломні-копанки, сіль, ліси) і створенням екологічних проблем. Окремо стоїть специфічна кримінальна діяльність – так звані «врізки» в нафтопроводи. Тут важлива не стільки економічна складова, скільки загальна ситуація беззаконня і коруптогенності: адже, згідно тверджень наших інформаторів, «кришує» цей напрям міліція.

Загалом, за рівнем перебування бізнесу в «сірій зоні», за modus operandi владного істеблішменту (і тіньової влади – локального олігархату – також) можна провести певні паралелі з Донбасом п’ятирічної, скажімо, давнини. Так само ізоляціонізм, до якого схиляють громадскість, так само працюють не стільки закони, скільки сталі практики, так само криміналізований економічно-господарський дискурс. Є й відмінності, звичайно: рівень монополізації менший, рівень паразитизму на державному бюджеті також значно менший, і навіть ціннісна платформа субсоціуму місцевої «еліти» інша. Зокрема, не може йтися про орієнтацію на «русскій мір», ані на рівні риторики, ані на рівні переконань.

Громадянське суспільство

Тут ми виявили відносну слабкість, як на рівні інституціалізації, так і взагалі на рівні усвідомлення прав громади. Звичайно, не може йтися про той рівень інфантілізму й патерналізму, який спостерігався на Донбасі: адже суспільство цілком інакше, економічна і соціальна моделі інші. Не індустріальні урбанізовані агломерації, а сільські громади, дрібне підприємництво, торгівля. В цілому значно більш життєздатна соціальна конструкція. Але слабкі навички.

Вектор розвитку в цілому позитивний: так, в найбільшому й найбільш просунутому Ужгороді спостерігаються доволі міцні паростки громадянського суспільства. Наявні активісти, здебільшого ініційовані до суспільного життя подіями минулого Майдану, але є й вихідці з природоохоронських кіл, із захисників культурного надбання і взагалі з середовища культурників, меншою мірою – з середовища правозахисників. Мають на своєму рахунку певні success story – як підчас безпосередньо Майдану (коли ситуація зрештою розрядилася взяттям ОДА і створенням Народної ради), так і пізніше – у протистоянні з корумпованою владою (насамперед міською) – успішно відстояли низку історичних пам’яток, не дали приватизувати певне міське майно, змусили владу посунутися у питанні роботи міського транспорту. А головне – після Майдану вдалося зберегти залученість до громадської активності досить-таки широких кіл. Не всі перейняті проблемами самоврядування, контролю влади і т.п., але існує потужний волонтерський рух – з допомоги армії. Також інтелектуальна еліта досить наполегливо займається напрацюванням візій майбутнього – принаймні на рівні близьких перспектив регіону. Також не підлягає сумніву, що переважає проукраїнська позиція, особливо серед молоді, а також значною мірою серед людей середнього віку, особливо серед тих, кого можна віднести до «середнього класу» – середній і дрібний бізнес, люди інтелектуальних професій.

Ми провели там дві  змістовні дискусії, круглий стіл «Потенційні конфлікти в Закарпатті та шляхи їх вирішення» та дискусія «Медіа і суспільство» – про роль медіа в суспільних перетвореннях (докладніше див. в додатках). Вони мали розголос у місцевій пресі – а для нас були досить інформативні щодо настроїв і інтелектуальної потуги міського суспільства.

Водночас у другому за значенням місті області, Мукачеві, ми спостерігали значно менше розвинутий суспільний дискурс. І чисельно середовище активістів менше, і досвіду в нього менше, і success story поки що невеликі. І решта міського суспільства пасивніша, важкіша на підйом.

Але якщо вважати, що процеси перетворень поширюються з центру регіону на периферію (як це зазвичай буває), то в цілому вектор розвитку позитивний. Тим більш що ужгородські активісти активно займаються роботою з іншими місцевими громадами в області.

Загальний висновок такий, що ситуація змінюється на краще, хоча й повільно. І за бажання, є на що й на кого спертися, якщо починати там системну роботу з громадянським суспільством.

Нас, зокрема, дуже цікавило питання наявності умовно радянської ідентичності в регіоні. Адже історія Закарпаття така, що там це було б не дивом: кілька хвиль заселення (колонізації) з боку Росії, зокрема, остання радянська – досить потужна (у 40-50-ті роки ХХ століття), пов’язана і з індустріалізацією регіону, і з великою кількістю військових містечок (тут ми навіть можемо провести певні паралелі з Кримом у повоєння). До того ж дуже строката ситуація з етнічними громадами, і безліч малих локальних ідентичностей – все це є чинниками ризику, що радянська ідентичність там виявиться стійкою, як приваблива ключова доктрина, така, що позірно максимально знімає міжетнічні протиріччя, принаймні на рівні декларацій.

Але виявилося, що радянська ідентичність серйозного базису в регіоні не має. Що далося взнаки: близкість Європи в якості взірця, відносно малий час порадянщення, загальна економічна модель, максимально далека від соціалістичної – неясно. Але факт, що конфлікту по цій лінії не буде.

Але є інші тривожні ознаки. Так, місцеві мешканці активно наполягають на своїй винятковій толерантності як на особливості місцевого менталитету. Але на нашу думку, ці твердження не мають під собою серйозного ґрунту. Толерантність як усвідомлена цінність фактично відсутня в суспільному дискурсі.

Красномовне підтвердження – постать екс-мера Ужгорода на прізвище Ратушняк. Він є давнім відкритим антисемітом (досить екзотичне в сучасній Україні явище). І це не завадило йому обиратися мером тричі! А тепер він взагалі перетворився на… расиста. Справа в тому, що після окупації Луганська в УжНУ з’явилися іноземні студенти, у помітній кількості, при чому значна частина з них – темношкірі. І стався прикрий інцидент із недопущенням цих іноземців у розважальний центр, який належить цьому політику. З відверто расистськими мотиваціями. І подальшими обурливими висловлюваннями в їхній бік. Ну, справа не в цій людині. Але ж його вчинок не справив жодного враження на більшість місцевої спільноти! Ніякої бурі обурення у ЗМІ чи соцмережах, тільки поодинокі голоси активістів…

Так само на тій-таки вищезгаданій дискусії, де прозвучало багато слів про питому закарпатську толерантність, ми почули зовсім не толерантні судження щодо етнічної громади ромів.

Тобто, наш висновок такий: скоріше йдеться про небажання вирішувати накопичені проблеми в міжетнічних стосунках, і взагалі будь-які накопичені проблеми. Про звичку обходити гострі кути. (Прояв загального високго рівня конформізму).

Така особливість соціальної поведінки є, з одного боку, непоганим явищем, бо суспільство не схильне само по собі продукувати ескалацію. Але з іншого боку, робить місцеве суспільство дуже вразливим до цілеспрямованих дестабілізуючих впливів: бо нема навичок розв’язання запалених конфліктів, у гострій фазі. Приклад: Одеса. Саме там ми чули дуже схожу риторику.

Преса

Одним з чинників суспільної небезпеки є стан місцевих ЗМІ. Вони є: а) застарілі змістовно і технологічно; б) перебувають у стані сервільної залежності від власників, винятково з числа місцевого олігархату (чи держави, уособлюваної представниками вищеописаних місцевих еліт). При чому це стосується як традиційних ЗМІ, так і електронних. Про журналістські стандарти роботи навіть не йдеться, про усвідомлену громадянську позицію – також.

Незалежних інформаційних ресурсів формату сайтів там не існує. Хіба що спільноти у соцмережах об’єднують певну кількість громадських журналістів, в основному початківців.

Тому в регіоні доведеться виховувати і навчати професії абсолютно нову генерацію журналістів.

Ну, є ще кілька окремих тем, які спливали у медіа-просторі застосовно до Закарпаття.

Русинська тема

Ця тема є предметом багатьох спекуляцій і підвищеної уваги з боку російських спецслужб різного ґатунку, від різних центрів стратегічних досліджень у Ростові до маскованих під європейські структури, що займаються локальними ідентичностями.

Конфлікт, пов’язаний з русинством, видається нам штучно підтримуваним. Йдеться про локальну ідентичність, створенню якої свого часу сприяла ще Російська імперія. З метою створити противаги і проблеми Австро-Угорській імперії (ситуація, дзеркальна тій, коли казали про українство – «проект австрійського генштабу»). Слід розуміти: Закарпаття хоч і входило до Австро-Угорської імперії, але адміністративно підпорядковувалося угорській автономії. Тому зазнавало інакших впливів ніж, скажімо, сусідня Галичина. (Угорська національна політика була інакша, ніж власне австрійська.) В результаті той самий етнічний субстрат, який звався українцями в Галичині, в Закарпатті отримав назвисько «русини». Зокрема, побіжний аналіз варіацій русинської мови каже, що попри лексичні відмінності, на рівні граматичної основи ми маємо справу з говіркою Південно-Західного діалекту.

В подальшому, вже у ХХ і ХХІ столітті, спадкоємці тієї ж самої Російської імперії наповнювали русинський дискурс іншими змістами. Наразі з русинства (зі змінним успіхом) намагаються виробити ідентичність, конкурентну українству. Між тим йдеться про локальну ідентичність, яка може бути природно і комфортно включена до загальної української (як ключову доктрину). І вона цілком може бути трансформована у неконфліктну до україства локальну ідентичність. І в нас склалося враження, що суспільство сприйняло б з певним полегшенням таке перетворення.

Потенційні конфлікти на релігійному підґрунті

Ситуація з різними конфесіями на Закарпатті строката і заплутана, в силу історичних причин. І маловідома за межами області. Зокрема, там навіть греко-католики окремі від УГКЦ.

Водночас в цілому регіон – і сільська частина, і міста – досить клерикальні. Тобто, церкви являють там потужний чинник суспільного життя.

Але ми поки що можемо констатувати, що конфліктогенним релігійне питання не є, за винятком діяльності УПЦ МП, яка (частково) є різко проросійською і достаиьо деструктивною силою, а частково – проукраїнською, і теж схильною до конфліктогенності.

Тому скоріше за все якщо релігійна тема й може бути використана в роздмухування конфліктів, то в якості допоміжного інструментарію.

Павло Гомонай, Тетяна Кохановська, ІЦ «Майдан Моніторинг»

Українська Миротворча Школа – коаліція громадських та державних організацій України та Польщі, проект працює за підтримки Посольства Великої Британії в Україні.

Ukrainian Peacebuilding School. About the Project

Ukrainian Peacebuilding School™ is a project that is active since September 2014.

The objective of Ukrainian Peacebuilding School is to organize cooperation between the civil society organizations, local and central government authorities, business, Ukrainian and international experts for conflict management and human development in local communities of Ukraine. Ukrainian Peacebuilding School encourages development of expert potential in local communities.

Ukrainian Peacebuilding School organizes cooperation of target groups for:

  • Development of the vision of the future
  • Expansion of citizens’ participation in local governance.
  • Expansion of citizens’ access to resources
  • Strengthening community resilience to threats and violent conflicts.

In 2019 Ukrainian Peacebuilding School project works for local communities of Donetsk, Luhansk, Zaporizhzhia, Kherson and Kharkiv oblasts, and on demand from local communities of other regions of Ukraine.

Theory of changes of Ukrainian Peacebuilding School project:

IF the actors we work with are empowered to participate in decision-making processes with authorities and we build their capacities, THEN the culture of decision-making will change, beginning at the level of local communities and associations, BECAUSE actors have experienced alternatives to current non inclusive models of decision-making; they know success stories of more efficient models and the process will be inclusive of the positions of different groups.

In 2016 Ukrainian Peacebuilding School had developed 6 framework strategies of conflict prevention and transformation in Ukraine by joint taskforces of local activists and local authorities.

  • Strategy of development of common visions of local governance models for local communities
  • Framework strategy of information and communication security of Ukraine
  • Framework strategy of peacebuilding education in Ukraine
  • Truth does not harm. Strategy of overcoming the divided and traumatic past
  • Strategy of integration of national minorities into the polycultural society
  • Strategic propositions about the integration of victims of war into local

Framework strategies were piloted during the field activities of the project in 2016-2019.

Since 2014 Ukrainian Peacebuilding School focuses at creation and institutionalization of a new profession – social intermediary.

Ukrainian Peacebuilding School defines social intermediary as an expert on preparation and organization of inclusive multistakeholder social dialogues in local communities of Ukraine.

Since 2015 Social Intermediaries School trained 115 certified practitioners on conflicts prevention and transformation in Ukraine.

In 2014-2016 we trained 125 people in Peacebuilding Journalism School and 135 people in Leaders of Changes School.

Ukrainian Peacebuilding school had developed and since 2017 implements new method or organization of dialogues and express diagnosis – social modelling games. In 2018 we trained 10 game managers that are implementing the games in their communities.

Alumni of different educational programs of Ukrainian Peacebuilding School form a vibrant network, communicate between themselves and with trainers, organize joint activities. Ukrainian Peacebuilding School network us active in 48 locations of Ukraine (map is here   https://drive.google.com/open?id=1GaBjqM2dqlsHdaJYKtsO8BauNMY&usp=sharing )

Since 2018 Ukrainian Peacebuilding School performs human security monitoring in select local communities using original methodology.

Ukrainian Peacebuilding School continuously develops and improves the methods of common decision making and organization of dialogues.

Ukrainian Peacebuilding School methods are based on our own original development and on adaptation of European and other international methods of conflict analysis, project evaluation (Do No Harm), project management and monitoring, social dialogue, shared decision making and consensus decision making. Together with Supreme Audit Bureau of Poland NIK.gov.pl  we developed and implemented integrative dialogues for public servants, law enforcement officers and civic activists. 

Ukrainian Peacebuilding School alumni share these methods and develop their own projects based on these methods.

The methods of Ukrainian Peacebuilding School are implemented in educational courses of the following universities:

  • Luhansk National Agrarian University (displaced, based in Kharkiv)
  • East Ukrainian Volodymyr Dahl National University (displaced, based in Severodonetsk)
  • Donetsk State University of Management (displaced, based in Mariupol)
  • Odesa regional department of National Academy for Public Administration under the President of Ukraine (Odesa)
  • Kharkiv State Academy of Culture (Kharkiv)
  • Ivan Kozhedub National Air Force University (Kharkiv)

Together with Donetsk State University of Management Ukrainian Peacebuilding School started scientific studies of practical peacebuilding in Ukraine, there were two scientific conferences held in Mariupol.

Local and central government authorities request the services of Ukrainian Peacebuilding School alumni in Kramatorsk, Severodonetsk, Mariupol, Kherson, Prymorsk and Chaplynka.

Ukrainian Peacebuilding School alumni created the public spaces or hubs in Kramatorsk, Severodonetsk, Mariupol, Kharkiv, Berdyansk, Prymorsk, which use our methods in their public activities.

Target groups of Ukrainian Peacebuilding School are the civil society organizations, local authorities, central government authorities, Ukrainian and international experts, educators, alumni of Social Intermediaries School and other educational programs of Ukrainian Peacebuilding School.

What motivates the target groups to participate in Ukrainian Peacebuilding School project?

  • Obtaining new knowledge and methods.
  • The need of new methods of human resources management.
  • The need of self-realization
  • Involvement in local policies and access to resources.

Ukrainian Peacebuilding School project is coordinated by two Ukrainian civil society organizations – Association for Middle East Studies (AMES) and Maidan Monitoring Information Center.   

—- Previous version of this text.  2016 —-

Ukrainian borderlands conflicts resolution and prevention strategies developed and sampled by joint task-forces of local activists and local authorities.

Ukrainian Peacebuilding School’s mission: prevention and transformation of violent conflicts in Ukraine.

The project objective: develop strategic frameworks for implementation and policies at national, international and local levels.

The project is operating from September 3, 2014.

Peacebuilding education goal: conflict management by means of supporting the formation and development of local communities, which includes a number of interrelated tasks:

  1. selecting and training community activists;
  2. developing programs and training materials, presenting and promoting success stories. Developing peacebuilding education standards for CSOs and journalists, and acquiring necessary skills;
  3. monitoring and supporting local initiatives advanced by the participants of the education process;
  4. establishing peacebuilders network for cross-sectoral, cross-regional and international cooperation.

Civic peacebuilding: a set of actions aimed at the prevention and transformation of violent conflicts by CSOs.

Why you should be with us and not with others: inclusive project, which ensures interaction between state institutions and civil society organizations, and builds up expert community both at the national and international levels.

Our work is based on field experience.

Main types of conflicts that we study:
1. identity conflicts;
2. ethnic or religious conflicts;
3. conflicts of historical narratives; and
4. conflicting visions of common future

The project operates on the free territories of Donetsk and Luhansk regions, Kherson region (new borderlands with Crimea), Odesa region (Southern Bessarabia, the border with Transnistria), and Azov coastal area. We also study conflicts in Zakarpattya and Bukovyna. The project work in Volyn has been completed.

Nice leaflets on our project are available in Ukrainian and English.

Based on networked efforts of these activists, experts and journalists we plan to develop detailed set of strategic frameworks to deal with the issues, experienced by Ukrainian society, which are the key to building sustainable peace in Ukraine:

  1. A strategic framework for the integration of internally displaced persons, victims of war and military into local communities
  2. A strategic framework for the development of wide area public communications to resist an “infowar” and the atomization of society
  3. A strategic framework for the development of peacebuilding education
  4. A strategic framework for dealing with traumatic and divided past
  5. A strategic framework for building a common vision of community specific models of local governance
  6. A strategic framework for enhancing the social capital and inclusiveness of female peacebuilders and peacebuilders representing ethnic minorities

See also  Ukrainian Peacebuilding School. Major Problems Detected and Solutions Proposed

9 липня 2015 року в Дружківці відбувся форум “Вчителі змін”

Сьогодні, 9 липня 2015 року в Дружківці відбувся форум “Вчителі змін”. Форум відбувся під егідою Української миротворчої школи та ГО Інформаційний центр “Майдан Моніторинг”.

Приймали участь тільки проукраїнські вчителі-патріоти (краєзнавці, громадські діячі, журналісти), і вирішували, як боротися з вчителями-сепаратистами…

Резолюція зібрання така:

Резолюція координаційної зустрічі діячів культури та освіти, краєзнавців, громадських діячів Донеччини, що займаються розробкою Програми по патріотичному вихованню, декомунізації та відродженню національних традицій на Донеччині

1. Вважаємо за необхідним розвивати діяльність Робочої групи при обладміністрації по розробці Програми по патріотичному вихованню, декомунізації та відродженню національних традицій на Донеччини, яку було створено 30 квітня 2015 року. Для цього: – проводити щомісячні зустрічі Робочої групи разом з керівництвом ОВЦА (обласної військово-цивільної адміністрації) (до 25 липня скласти та погодити графік) – затвердженим координаторам від Робочої групи у кожному місті та районі на звільнених територіях Донеччини проводити постійні відкриті зустрічі з проукраїнськими активістами задля залучення їх до розробці Програми (зробити графік до 30 липня) – організувати виступи представників Робочої групи на нарадах працівників освіти та культури (погодити з керівниками структур освіти та культури у містах та районах)

2. У зв’язку з реалізацією Законів України “Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні і заборона пропаганди їх символіки” та “Про правовий статус і пам’яті борців за незалежність України у ХХ столітті” вважаємо за необхідним: – за допомогою керівництва ОВЦА залучити представників Робочої групи до роботи місцевих комісій з перейменувань, погодити з Робочою групою та подати від неї пропозиції до цих комісій з вимогою обґрунтування у разі їх відхилення – визнати за необхідним обов’язкове перейменування деяких вулиць у всіх містах звільненої Донеччині на вулицю Героїв України та на особисті прізвища тих, хто геройськи загинув чи зробив подвиг на наших землях під час АТО – визнати за необхідним у кожному краєзнавчому музеї відкрити зали АТО та на постійній основі проводити зустрічі з героями та учасниками бойових дій – окремо прийняти рішення про перейменування вулиць Слов’янська, Краматорська, Дружківки, Костянтинівки, що практично з’єднують ці міста на проспект імені Олекси Тихого – окремо визнати за необхідним повернути містам Артемівську, Дзержинську, Красноармійську старовинні назви – Бахмут (на ім’я річки), Щербинівка та Гришине – на ім’я їх легендарних засновників, запорізьких козаків Щербини та Гришка – окремо визнати за необхідним перейменувати головну вулицю Артемівська – Артема на проспект Прапора України, у зв’язку з тим, що тут знаходиться будівля, де вперше над Донбасом було піднято державний прапор, та 5 липня 2015 року на міськраду його було повернено – запропонувати міськрадам не просто перейменовувати, а робити проукраїнське топонімічне та знакове середовище: відкривати сквери, наприклад, філософа Сковороди у Артемівську, письменника Гайворонського у Костянтинівці з лавками, на яких будуть цитати з їх творів тощо

3. Прийняти та погодити з ОВЦА план дій на діяльність Робочої групи до кінця літа та на учбовий рік 2015-2016.

4. Запропонувати Українській Миротворчій Школі провести конкурс та підтримати найкращі проекти вчителів, діячів культури та мистецтва, громадських діячів по патріотичному вихованню, декомунізації та відродженню національних традицій на Донеччині.

Євген Шаповалов

Виступ автора на форумі

11702736_853288681375371_6311035265871719747_n

Ігор Семиволос. Про Українську Миротворчу Школу

NKL_4073

Ігор Семиволос, один з керівників проекту, зміг поділитися з нами своїм досвідом, розповісти про проект, прокоментувати ситуацію, яка склалася в Україні на Сході.

Продовжити читання “Ігор Семиволос. Про Українську Миротворчу Школу”