Хочу повернутися до цікавого епізоду Школи. Середня температура кондиціонера.
Це те, чого немає в нашій культурі. Ми маємо навчитися вираховувати і забезпечувати середню температуру кондиціонера – тобто температуру в приміщенні. Кондиціонер – це як спільний простір. Щоб було комфортно всім, хто знаходиться в приміщенні. Продовжити читання “Наталія Зубар: Вчимося домовлятися про прийнятний спільний простір”
Матеріали проведеного ІЦ “Майдан Моніторинг” всеукраїнського дослідження виконання суб’єктами владних повноважень Указу Президента України №169/2015 “Про заходи з відзначення у 2015 році 70-ї річниці Перемоги над нацизмом у Європі та 70-ї річниці завершення Другої світової війни” розглянуті керівництвом Апарату РНБОУ.
24.03.2015 Президент України Петро Порошенко підписав (не без інціативи ІЦ “Майдан Моніторинг”, ми брали участь і в розробці, і в лобіюванні) Указ №169/2015 “Про заходи з відзначення у 2015 році 70-ї річниці Перемоги над нацизмом у Європі та 70-ї річниці завершення Другої світової війни”. Вважаючи цей нормативно-правовий акт вельми важливим у безпековому контексті, зокрема для протидії російській пропаганді та для мінімізації загрози посилення російської агресії на Донбасі напередодні “символічної” дати – 9-го травня, ми провели моніторинг виконання цього Указу, додавши до моніторингу ще й елемент “спонукання” владців до вчинення необхідних дій.
Результати моніторингу оприлюднювалися на сайті “Майдан” під рубрикою “Пам’ятаємо. Перемагаємо”, підсумковий матеріал можна подивитися ТУТ, а у паперовому вигляді його було офіційно спрямовано до Апарату Ради національної безпеки і оборони України, якому ми і дякуємо навзаєм за конструктивну співпрацю.
Перемогли тоді – переможемо і тепер. Слава борцям з нацизмом! Вічна пам’ять загиблим у війнах, розв’язаних тоталітарними режимами. Слава Україні!
Моніторинг здійснювався у рамках підтриманого Посольством Великої Британії в Україні проекту “Українська Миротворча Школа“.
День другий. Наша поїздка триває. Я розумію що все більше й більше закохуюся в рідні степи, в рідну природу, в рідні краєвиди… Вранішня прогулянка лісом надихає на роботу, на думки, на життя. Сосни ніби нашіптують поради: як далі жити, як поводитися, що робити.
Після вчорашнього потрясіння після побачених зруйнувань складно було приходити до тями. Душевний біль трохи вщух. Разом зі сном й проминули тяжкі роздуми. Як кажуть у народі: з цим треба переспати. Так і у нас… Очі у всіх втомлені, замислені, в очікуванні нових потрясінь.
Що нас чекає сьогодні?
Йдемо до автобусу з надією на нові враження, на можливість відтворити побачене та на подальшу допомогу рідній Батьківщині піднятися з колін.
Село Маяки зустрічає нас ніжною посмішкою чорнявої української принцеси, яка привітно позувала перед камерами. Лох сріблястий зацікавлено шелестів листочками: що вони тут вишукують? А польові квіти споглядали за гостями жовтими, блакитними оченятами, ніби говорили: ми – Україна, ми красою своєю славимо рідну землю свою.
От ми й на місці. Геннадій Михайлович привітно вітає нас у своєму приватному музею. Дивуємося: де у людини береться стільки натхнення, снаги, щоб «боротися з вітряними млинами» нашої влади, наших космополітів? Не вміємо ми зберігати рідну історію, культуру… Нашурували болванчиків по всій країні та скакали навколо них, а рідне знищували й затоптували. Згадуються слова нашого екскурсовода по Харкову Антона: дочекається влада поки історичний будинок почне валитися й швиденько на його місці нове одоробло збудує. А як же пам’ять? Без коріння не можна! Треба збирати, згадувати, щоб робити висновки, вивчати, досліджувати та не скоювати нових помилок. Геннадій Михайлович із захопленням водить нас по своєму міні-музею, хвалиться знахідками. Цікава історія знахідки: побачив майже зруйновану хатинку. 25 років там вже ніхто не мешкав. Тривалий час довелося оформляти документи. Але все вийшло. Життя у хатинки не менше пригодницьке. Наприклад, під час вітчизняної війни навколо все гриміло, вибухи заставляли підскочувати, але вона встояла, щоб розказати нам про свої враження…
Захоплений історичними мріями дослідник почав свій шлях з невеликої монети, а потім – експонати один за одним заходили до хатинки, нагадуючи про життя слобожанського народу. Та вже замало місця. І творчі плани Геннадія Михайловича прагнуть створити корчму, пташник, галерею… Проводити екскурсії, майстер-класи, лекції. У цьому кожен із бажаючих може йому допомогти – завітайте до музею у Маяках!
Крива Лука. Будинок культури та привітні очі жіночок – місцевих мешканок. Доброзичливий прийом не дав оговтатися після переїзду, а смачний борщ і вареники ще більше привернули увагу до історії цієї місцевості. Наталя З. з болем переказувала ті 40 днів окупації минулого року. Як набігла російська орда, як заставляли проводити референдум, як сепаратисти залякували, арештовувати, агітували до своєї банди… Один навіть погодився, досі воює десь у Макіївці. Відчувається повага до українського воїна, який вибачався за скоєні неподобства. Солдатики намагалися оберігати селян: ділилися провіантом, ремонтували газопровід, електрику, заряджали телефони… І люди за це вдячні. Пані Наталя відмітила, що готувалися окупанти заздалегідь: у лісі знаходили землянки зі зброєю та й невідомі частенько забігали. А згодом наші робили зачистки… тривалий час ще невідомі шниряли лісом, заставляючи людей боятися.
Жахливі спогади викликають сльози. Та жіночки сміливо виступали проти «ополченців». Виходили, сварилися, виганяли. Ніхто їх тут не чекав, ніхто їх сюди не кликав!!!
Святогірʼя. Ще одна історична пам’ятка. Та вже якось по-іншому ставишся до неї, особливо коли замислюєшся над тим, що це московський патріархат. Московський… І все. Все красиво, все чудово, але – годуємо ворога…
Найцікавішим моментом цього дня була лекція Олександра Добровольського. Український рух завжди був, були патріоти. Як не намагалася влада знищувати мову, традиції українського народу, впроваджувала заборони, нові правила та примхи, але ми вистоїмо, виборемо й побудуємо власну сильну, міцну та вільну Україну!!! 27.09.2015. УМШ по сходу Донецької області
Як повідомлялося раніше, 21 – 25 вересня 2015 р. у Харкові пройшла перша Школа соціальних посередників в рамках Української Миротворчої школи.
Тут можна ознайомитися з поденними репортажами про навчання.
Перший день В Харкові стартувала перша Школа соціальних посередників
Другий день Більшість конфліктів відбувається через нав’язані нам стереотипи
Третій день Як подолати конфлікти минулого?
Четвертий день Знаходити точки дотику і об’єднуватися навколо них
П’ятий день Готові будувати нову Україну!
Учасники Школи діляться відгуками про навчання:
Мне повезло на этой неделе быть участником Украинской Миротворческой Школы под руководством Nataliya Zubar (тут уместно сказать той самой Наталки Зубар).
Не смотря на мой скептицизм вначале, каждая минута этой школы была мне полезна. Я слушала тренеров, открыв рот, в каждом практическом упражнении находила что-то новое. Я еще напишу много постов по мотивам школы.
Но если выразить весь этот опыт в одной фразе, то это будет именно “Ничего ты не знаешь, Джон Сноу”. Только Джон Сноу – это я.
Я узнавала о деятельности миротворцев в зоне АТО, слушала активистов из прифронтовых городов и оккупированных территорий. И об их рассказы разбивались мои мифы и стереотипы. Я выяснила, что ничего не знаю о них. Я не знаю о той титанической патриотической работе, которую они проводят, как им живется под штампом “те луганские” и “те донецкие” (и заметьте, это я говорю не о беженцах), как они чувствуют себя, когда слышат сотый концерт из воинской части, в то время, как они находятся в информационном вакууме.
Я также не знала, как они добиваются контроля городских бюджетов, диалога с местными властями, как сражаются за свои права. Нам в Харькове нужно у многих из них поучиться, потому что у них получается.
За пять дней школы я выяснила, что не знаю, как решать конфликты, не знаю историю и еще много-много всего, о чем я напишу еще не один пост. Огромное спасибо тренерам за то, что открыли для меня эти горизонты!
Еще в понедельник утром я ощущала некий предел роста, мне казалось, что я достигла какого-то тупика развития. Но эти пять дней в Украинской Школе Миротворцев вдохнули в меня новое вдохновение и … веру.
Веру прежде всего в Украину!
У нас есть люди, которые готовы брать на себя ответственность!
У нас есть люди, которые осознают необходимость командной работы и диалога! И они учатся этому!
У нас есть люди, которые способны сквозь боль и разочарования бороться за Украину!
И поэтому, вопреки всему, Украина станет успешной страной!
Наступит момент, когда украинцы будут ездить по миру у читать лекции о том, как мы победили в войне, как мы реформировали государство, как мы ошибались, опускали руки, сражались. Мы будем седые и мудрые, на наши лекции будут приходить студенты и школьники. И мы будем рассказывать и удивляться, как у нас это получилось, вопреки всему и благодаря всему.
Конечно, это будет не скоро. Впереди еще множество проблем и разочарований.
Но это будет.
Все у нас получится!”
Алиме Куртвапова: “Хочется выразить огромную благодарность УМШ за те бесценные знания и опыт,которые мы получили на протяжении этих дней! Спасибо Вам за тот огонек который Вы зажгли в глазах каждого из нас, желание трудиться и совершенствоваться!
Дружный коллектив и особая атмосфера УМШ вдохновляет и заряжает необъяснимой энергией для свершения поставленных целей!!!
Спасибо всем! очень рада знакомству с Вами! Скажу честно впервые плакала под звучание гимна, эти эмоции многого стоят!“.
Оксана Балыбина: “Взрослые тоже учатся в школе!
Я провела пять незабываемых дней в Школе социальных посредников. Новые знания, новые знакомства, все это дает силы и вдохновение идти вперед. ОГРОМНОЕ СПАСИБО организаторам, лекторам, тренерам за бесценный опыт, расширенное мировоззрение и за Ваш труд. Спасибо за возможность быть рядом с Вами. Спасибо ребятам за дружеское общение. Вместе мы сила!”.
Tatyana Filkina: “Прошли сутки после моего возвращения из Харькова, где 21-25 сентября работала Школа социальных посредников Украинской Миротворческой школы #УМШ. Информации, впечатлений и мыслей за этот период скопилось огромное количество.
Начну с памятных узелков… они завершили пятидневный процесс обучения, становления, знакомств, встреч, налаживания связей, поражений, побед, осознания, признаний… и дали старт!”
Беретели Руслан: “Вот и закончилась первая сессия “Школы социальных посредников.” Никогда не думал,что буду покидать гостеприимных организаторов и участников с щемящим ощущением на сердце.Не буду подробно останавливаться на организации и качестве тренингов программы. Предыдущие участники на страничке Школы сказали немало лестных слов организаторам,спикерам и тренерам.Все было действительно выше всяких похвал.
Хочется больше поделиться своими ощущениями,особенно после того ,как страсти Школы поутихли и немного переварилось услышнное и увиденное.Только сейчас стал отходить от гнетущего состояния познания глубины трагедии украинского ,еврейского и польского народов,которые попали под каток комуняцкого режима. Вы знаете ,когда стоишь перед памятником погибшим от голодомора,или около плит с именами погибших польских офицеров спинным мозгом чувствуешь-все твое естество сопротивляется ,не хочет повторения этих ужасов на родрой земле.Может быть каждый должен постоять под луной и отдать дань памяти невинно убиенным для того,чтобы не увидеть этот ад больше никогда.
И одновременно с этим не покидает чувтво радости и надежды от того,что мы не одни в этой жизни,весь мир протягиват нам руку помощи. Ну а мы уж постараемся))).
Низкий поклон всем кто нам помагает”.
Артем Довгий: “Більшість відгуків написана в перші дні після повернення, я трохи зібрався з думками і вирішив описати свої враження) Дякую всім тренерам, а особливо Олександру Зінченку який провів гарну лекцію про історичну пам’ять (З темою цієї лекції довелося зіштовхнутися одразу після повернення), та Ігорю Семиволосу за цікаву лекцію “Основи конфліктології” з конкретними прикладами з сьогодення, і консультацію по Близькому Сходу, відповіді які в мережі не знайдеш) Звісно дуже радий що познайомився з багатьма людьми, земляками-луганчанами (з деякими навіть жили на одному кварталі;), активістами з Донецької області, було цікаво почути про ситуацію в звільнених містах, хоч обидві області і фронтові, а контактів між собою замало на жаль. Також вечірні прогулянки були дуже гарними і запам’ятаються надовго) Шкода що фото поки не так багато, більшість це те що знайшов в загальних альбомах”.
Natalya Kotilevskaya: “Как же мне повезло попасть в Украинскую миротворческую школу! То, что мне будет интересно, я поняла еще в Лисичанске, познакомившись с Игорем Семиволосом. Я сразу заразилась его настроением. В школе я провела замечательные дни и вернулась домой с новыми знаниями, аргументами, с новыми вопросами и без тени сомнений, что Украина победит. Самое главное, я знаю, что вы есть, мои дорогие “одноклассники”, организаторы и тренеры. Я поняла, что выбранный мной путь правильный и я счастлива идти с вами в одном направлении.Как сказал C.В. Жадан: “Кожен знаходить свій пафос, той, хто не знаходить його, помирає від депресії.” Депрессия мне в ближайшее время не грозит)))))”
Сергей Кириченко: “21-25 вересня у м. Харків відбулася перша сесія “Школи соціальних посередників” від “Української миротворчої школи”.
Що хочеться відмітити?
Крім, як і завжди, найкращого рівня підготовки лекторів, цікавості та актуальності подаваного матеріалу та такого іншого, хотілося б отримати ще й таке.
По перше – більше нового різноманітного матеріалу, відповідаючого вимогам сьогодення.
По-друге – більше прикладів практичного вирішення конфліктів в історії.
Бо у нашій історичній освіті, на жаль, приділяється увага виграним битвам, а не навпаки…
І по трете – хотілося б у подальшому побачити від “Української миротворчої школи” в першу чергу, що отримані нами знання дійсно комусь потрібні, а не даються “для галочки”…
З нетерпінням чекаємо на продовження освіти та нових контактів”.
Валентина Унгурян: “Як для мене це був безцінний досвід, протягом мого перебування в «Школі соціальних посередників». Всім Велике дякую і пам’ятаємо що:
Лише у нас на Україні
Росте калина при долині
Вода джерельна з небом синім
Всі люди щирі і гостинні
Лише у нас на Україні…”.
Учасники Школи з тренерами та командою організаторів
Проект «Українська миротворча школа» реалізується коаліцією громадських організацій за фінансової підтримки Посольства Великої Британії в Україні.
Українська миротворча школа оголошує конкурсний набір до другої Школи миротворчої журналістики, яка відбудеться 28-31 жовтня 2015 року у м. Бердянськ, Запорізької області.
Метою школи є навчити журналістів Приазов’я аргументовано і професійно висвітлювати конфлікти різного типу.
Програмою Школи передбачені 4 дні лекцій та інтерактивних тренінгів з конфліктології, соціології, історії, картографії конфлікту, соціо-нормативної культури, аналізу соціальних мереж, історичної пам’яті, та інших. Передбачена також практична польова медіа робота.
Тренерами та лекторами Школи є провідні спеціалісти України із соціології, конфліктології, журналістики, інформаційної війни, культурології, політології, історії, зокрема історії Приазов’я. Можлива також участь тренерів з країн ЄС.
До участі в школі запрошуються громадяни України, які:
Організатори забезпечують проїзд, проживання та харчування учасників, надають їм необхідні навчально-методичні матеріали.
Конкурсну анкету можна заповнити за посиланням:
Анкети приймаються до 23:59 16 жовтня 2015 року.
За додатковою інформацією звертатися:
Віталій Овчаренко
Регіональний менеджер УМШ по Донецькій області, ІЦ “Майдан Моніторинг”
+38 066 271 60 85
vitaliys007@gmail.org
——————–
Перша Школа миротворчої журналістики відбулася в Святогірську 15-18 вересня для журналістів Донеччини. Ось матеріали про першу школу.
Місія Української Миротворчої Школи: запобігання та трансформація насильницьких конфліктів в Україні.
Мета миротворчої освіти – управління конфліктами через підтримку формування і розвитку місцевих громад, яке передбачає низку взаємопов’язаних завдань:
Громадська миротворчість: комплекс заходів, спрямованих на запобігання і трансформацію насильницьких конфліктів інститутами громадянського суспільства.
