Саме так називається музичний фестиваль етнічних громад Херсонщини, який відбувся вчора, 29 листопада, у місті Херсоні в приміщенні Херсонського обласного художнього музею імені О.О. Шовкуненка.
Cвято таврійської етнічної музики відбулося в рамках проекту «Подолання травматичного та розділеного минулого етнічних громад Херсонщини через взаємодію у мистецтві та спорті».
А провели його: Українська Миротворча Школа за підтримки Посольства Великої Британії в Україні, за сприяння та під високим патронатом керівництва Херсонської обласної державної адміністрації, Управління культури ХОДА, а також ГО «Болгари Херсона».
На фестиваль завітали безліч музикантів – представників етнічних громад історичного таврійського регіону: азербайджанці, вірмени, греки, грузини, болгари, євреї, корейці, курди, німці, поляки, роми, руські.
Кожен учасник фестивалю, а це і зовсім юні, і професійні музиканти, намагався презентувати культуру своєї етнічної громади якомога яскравіше та цікавіше, аби саме його виступ запам’ятався глядачу найбільше.
І можна сміливо сказати, що це вдалося зробити кожному музиканту: вокал, гра на різноманітних музичних інструментах, елементи свого національного костюму – все це зачарувало глядача, про це говорять гучні оплески та щирі посмішки на його обличчі.
Зазначимо, що фестиваль такого роду, проводиться на Херсонщині не вперше. В нашої області вже є досвід проведення подібних заходів, перш за все це фестиваль «Таврійська родина», який традиційно проходив у Генічеську.
Завітали на фестиваль і поважні особи обласного центру, які небайдужі до питань культури, мистецтва, так, наприклад, перший заступник голови облдержадміністрації Валентина Січова зазначила: «Я прийшла на даний фестиваль аби підтримати справу, яку ми розпочали, з моєї точки зору, це надзвичайно важлива справа – ми всі маємо об’єднатися. Ми різні, у кожного народу є свої цінності. Але чим більше ми знаємо один про одного, тим більше розуміємо, що нам нічого ділити. Ми разом маємо створювати! Разом маємо будувати!», – говорить Валентина Січова.
Президент ромської ради України, директор Херсонської обласної філармонії, заслужений діяч мистецтв України Юрій Іваненко підкреслює – фестиваль допомагає національним меншинам Херсонщини дійти злагоди та порозуміння між собою.
Юрій Миколайович сподівається, що з часом етнічні громади нашого регіону стануть великою, справжньою родиною, а такі фестивалі, як «Рапсодії Полікультурної Таврії», будуть цьому сприяти.
«Мета даного фестивалю – розвивати ідеї толерантності через взаємодію в культурі, та спорті, безпосередньо, в Херсоні. В нас є общини, які ніколи не приймали участь в подібних заходах, тому цього разу на фестивалі вперше виступає курдська община – це посприяє для більш активної її участі в міжетнічному діалозі, який проходить у нас на Херсонщині.
Ми хочемо зробити культурне поле Херсонської області більш позитивним, в рамках того, з чим зараз стикається наш регіон, це пов’язано і з тим, що поряд з нами знаходиться тимчасово окупований Крим. На фестивалі виступить представниця кримськотатарського культурно-спортивного центру «Куреш», тому цей фестиваль має стати одним із містків підтримки діалогу з АРК», – розповідає координатор проекту, експерт Української Миротворчої Школи Георгій Бянов.
Тож, після яскравих виступів, презентації костюмів різних етнічних меншин, відбулося нагородження учасників фестивалю.
Експерт Української Миротворчої Школи Георгій Бянов, разом з начальником управління культури Херсонської ОДА Світланою Думинською, нагородили учасників фестивалю пам’ятними дипломами.
Самі ж зірочки фестивалю кажуть, що подібні заходи їм дуже подобаються, вони заздалегідь продумують свої виступи, підбирають костюми, а теплі прийоми в обласному центрі народжують бажання приїжджати до Херсона якомога частіше, аби ділитись з оточуючими красою культури своєї етнічної громади.
Отже, Херсонщина продовжує розвивати музичну історико-культурну спадщину поколінь та формувати злагоджене, позитивне етнокультурне поле Херсонщини!
24 листопада 2015 року Блакитній залі Резиденції буковинських митрополитів Чернівецького національного університету відбувся круглий стіл «Буковина багатоетнічна».
Представники органів державної влади, зокрема заступник голови Чернівецької ОДА Руслан Сенчук, культурних товариств національних меншин, зокрема румунського та вірменського, експерти, науковці з України та Румунії, та представники міжнародних організацій взяли участь в обговоренні. Круглий стіл організований Українською миротворчою школою спільно з ГО «Квадрівіум», ГО «Сприяння міжкультурному співробітництву» та кафедрою міжнародних відносин ЧНУ.
Метою проведення заходу є актуалізація проблеми та просування ідеї багатоетнічності в Чернівецькій області як позитивного фактору формування толерантної ідентичності мешканців регіону без протиріччя між етнічною ідентичністю та українським громадянством.
У ході заходу були обговорені наступні питання:
ситуація із забезпеченням прав національних меншин у Чернівецькій області;
вплив Євромайдану, зміни влади та проведення АТО на становище національних меншин;
шляхи покращення дотримання прав національних меншин та сприяння інтеграції локальних і загальнодержавної ідентичностей.
Надія Борейко, експерт громадської наукової організації “Квадрівіон”, зокрема, зазначила: «Ми хочемо дізнатися яким чином представники різних етнічних груп співіснують між собою впродовж багатьох століть у Буковинському краї. В контексті останніх подій в Європі в черговий раз актуалізується питання міжетнічних взаємовідносин і її модель багатокультурності».
Сергій Гакман, кандидат історичних наук та представник румунської спільноти Буковини зазначив: “Людина одночасно відчуває кілька ідентичностей. З одного боку, він громадянин України, з іншого, – він представник певного етносу. Всі ці речі повинні віднайти гармонію у співвідношенні цих ідентичностей“.
Учасники круглого столу обговорили досвід Буковини перебування в різних державах, вплив етнічного компоненту на проведення адміністративно-територіальної реформи в регіоні, мовної політики, сприйняття історії держави та негативне використання міфів та чуток на етнічному підгрунті в інформаційній війні.
Ганна Шелест, куратор Української миротворчої школи, розповіла про діяльність УМШ в інших регіонах, зокрема Херсонській та Одеській областях щодо інтеграції етнічних меншин в українське суспільство, проведення роботи щодо посилення відчуття громадянської ідентичності серед представників етнічних меншин, зокрема, публічну кампанію з використанням бігбордів «Я – громадянин України». Такі бігборди «Я – румун. Я – громадянин України» розміщені в листопаді 2015 і у Чернівцях.
В конце 18 столетия, как мы все знаем, состоялись три раздела Польши. Участвовали в них наряду с Москвой и две страны – нынешние члены Евросоюза. Почему это стало возможным? Да потому что мир видел, что в Польше бардак. Там фактически нет власти, а те, кто себя ею называют, не в состоянии управлять страной как следует. То есть государство там то ли есть, то ли нет.
В 80-м году прошлого века мир смотрел на Польшу уже совершенно иначе. Можно было спросить кого угодно в самой глухой дыре, и он бы ответил: «О да! Я знаю! Польша – это там, где «Солидарность», Лех Валенса». Ну и конечно, Иоанн Павел II, о том, что папа – поляк, тоже все знали.
1989 год. Круглый стол. Уже всем ясно, что Польша – это Европа. А что такое Европа? Сегодня это не только географическое понятие. Европа – это определенные ценности, стиль жизни. Где находится эта Европа? И откуда она родом?
Каждый знает, что эта Европа стоит на трех китах. Это Афины, Рим, Иерусалим.
Что такое Афины? Это прежде всего Форум. Здесь собирались все граждане, чтобы обсудить проблемы города, всё, что касается публичной сферы его жизни, и совместно принять решение. Можно сказать, что основополагающие идеи демократии родом отсюда, из Афин.
Что такое Рим? Конечно же, право. Закон. А у его оснований – латинская максима PACTA SERVANDA SUNT (договор следует выполнять). Без этого невозможно понять Европу.
Мне могут сказать: договоры бывают разные. В 1939 году Сталин с Гитлером тоже заключили договор, который повлек за собой мировую трагедию. Но мы будем говорить о другом договоре – о договоре между гражданами и властью, который лежит в основе европейской цивилизации.
Об Иерусалиме, третьем «ките» Европы, мы поговорим позже, равно как и о четвертой ее опоре. Потому что, по моему мнению, Европа стоит не на трех, а на четырех китах, и эта четвертая опора находится в Украине. Она очень важна. Но несмотря на это, а может быть, именно поэтому, говорить о ней есть смысл только тогда, когда мы разберемся с основными принципами европейской цивилизации.
Итак, 2004 год. Первое, что я увидел, когда приехал в Киев, это толпы людей, идущих к Майдану Независимости. И сразу почувствовал себя как в 80-м в Польше. Мы все тогда шли к Гданьской судоверфи, вот так же, как киевляне шли на Майдан. Это был очень мощный символ. Сегодня сам Майдан стал символом, и думаю, что для многих людей с ним ассоциируется само географическое название «Украина».
Потом я увидел двух молодых парней, которые играли в шахматы. Я сфотографировал их. Доныне считаю, что мне в тот момент удалось запечатлеть образ самой Оранжевой революции. Ведь революция – это игра, похожая на шахматы, но куда более сложная: она идет в каждом квадратике шахматной доски и к тому же – на нескольких уровнях. Чтобы победить в революции, нужна не только сила и отвага, но и сообразительность, мудрость, способность к стратегическому мышлению.
Зима, снег, мороз. Господь Бог бил украинцев всем, что было под рукой. Но украинцы выстояли, с честью прошли сквозь эти испытания.
Уже тогда на киевском Майдане можно было увидеть символы всего того, что для Украины было, есть и будет важным. Посмотрите на снимки. Видны тут польские флаги, белорусские, флаги ЕС. Но что было в ту пору главным девизом? Ющенко?
Хорошо, я согласен: в первой фазе революции какой-то вождь должен быть. Но что дальше? Я задавал этот вопрос украинцам. Они отвечали: всё будет хорошо. Ющенко – хороший человек. Честный, образованный, человек европейской культуры. Всё будет хорошо.
Я тогда подумал: «Нет, друзья, не будет. Если таков ваш способ мышления – не будет».
Главным результатом победившей революции должен стать ДОГОВОР. Кто с кем и о чем говорил на Майдане? Это было очень важно, и я внимательно присматривался как к «оранжевым», так и к «синим». Как только становилось известно, что пришел очередной поезд с востока, «оранжевые» бежали его встречать. Я за ними. Можно было предположить, что встреча с «синими» закончится конфронтацией и даже дракой. Но ничего подобного! «Оранжевые» и «синие» разговаривали друг с другом, вместе обсуждали проблемы запада и востока страны. Шла серьезная дискуссия граждан Украины, причем – зрелых граждан, очень глубоко понимающих проблемы своей страны и способных взять на себя ответственность за ее судьбу.
Почему они тогда не смогли договориться? Что помешало?
Были тогда на Майдане те, которые называли себя бойцами, я даже женщин видел среди них. Они говорили: «Все эти попытки договориться… Мы не верим в это. Ну, пусть себе поболтают, если им это нравится. Но в случае, если что-то пойдет не так, – мы готовы».
«Мы готовы» – это что значит?
В любом случае уже тогда было совершенно ясно, что случится, если проблемы страны – повторяю: проблемы, которые граждане Украины в ту пору очень глубоко понимали и достаточно точно определяли, – не будут решены.
И вот Евромайдан. Огонь, стрельба и даже кровь – эту картину видел весь мир. Но было также еще кое-что, не каждому заметное. Когда приехали польские журналисты, я им сказал: «Пойдемте, я вам что-то покажу», и показал бутик «Zara» прямо рядом с баррикадами. Бутик был открыт. Внутри все в порядке, светло, ни одна витрина не разбита. Вокруг ожесточенная борьба, а «Zara» спокойно продолжает торговать дорогим товаром. Более того: раз пришли «титушки», хотели этот бутик разграбить. Парни с Майдана не позволили, встали на защиту. Спрашиваю их: «Как такое возможно?». А они мне: «Ну, Збигнев, нам этот бутик не нужен, там всё слишком дорого для нас. Но там работают нормальные, порядочные люди. Зачем же их обижать?»
Европа такого в жизни не видела! Во время беспорядков в Париже пылали целые кварталы. И об этом вы должны помнить, – об этой культуре Майдана – как о своей величайшей ценности и доказательстве вашей европейскости.
Говорю вам об этом как поляк, гражданин страны, которая уже прошла большую часть трудного пути к европейским ценностям, но путь этот далеко еще не закончен, и все мы это понимаем.
Однако вернемся к главной нашей теме – к общественному договору. Представляю вам одну из наших огромных ценностей – список требований, разработанных и выдвинутых нашим Стачечным Комитетом 17 сентября 1980 г. Список открывал постулат о создании свободных, независимых от партии и правительства рабочих профсоюзов. Остальные касались самых разных проблем страны, и об этом мы еще будем говорить, но для начала я хотел бы, чтобы вы почувствовали разницу.
Чего достигла победившая «Солидарность»? В первую очередь того, что граждане получили возможность сами решать экономические, социальные и политические проблемы своей страны. Власти – парламенту, всяким там первым секретарям – мы могли сказать только одно – «Не мешайте нам».
А каков был результат Оранжевой революции, ее главное достижение? Ющенко. Всё зависело от того, будет ли он величайшим политическим гением, каких еще никогда и нигде не было. Оказалось, что нет, уж таким гением он не был, может, он и был хорошим политиком, но чудес не творил.
И вот на что я еще хотел бы обратить ваше внимание. В постулате номер 3 речь шла о необходимости реально обеспечить гарантированную Конституцией ПНР свободу слова и публикаций, и стало быть, прекратить преследования независимых издательств, а также дать доступ к средствам массовой информации представителям всех церквей и конфессий.
Анджей Вайда, когда это прочитал, воскликнул: «О! Значит, они борются и за мои интересы» – ведь для рабочих свобода слова не является витальной потребностью, это то, без чего не могут жить интеллектуалы – и тут же выехал в Гданьск.
Да, мы боролись за благо всех, всего общества. В том же постулате, напомню, выражалось требование свободы совести не только для Католической Церкви, но для всех верований. И потому нас поддержали все. Мы были солидарны со всеми и все были солидарны с нами.
Далее предстояло решить проблему, которую могла создать реакция Москвы. Что мы будем делать, если СССР введет войска? А ведь никто не был уверен, что этого не произойдет. И мы решили разработать программу. Для себя, если все будет хорошо, или для молодых, тех, кто будет работать после нас, если бы будем арестованы, или нас вообще не будет. Ну и разработали мы такую программу.
Фактически это была программа реформирования страны. Очень серьезная и очень подробная. Всё, что надлежало изменить в жизни страны, было представлено; как мы собираемся это сделать, детально прописано. Шаг за шагом.
Разработка таких программ – это всегда очень важно. Именно они позволяют людям понять, способны вы что-то изменить, или нет.
Второй наш договор – самый главный! – был результатом Круглого Стола. В принципе, это был шаг на пути к реализации разработанной нами программы, хотя некоторые пункты были изменены. Почему? Да потому что такова природа переговоров – надо уметь идти на уступки, не бояться что-то менять.
Это было очень трудно – договориться с коммунистами. Но необходимо. Лех Валенса, даже когда сидел в тюрьме, все время говорил: «Нужны переговоры. Надо договариваться». Да и все это понимали. Самый популярный лозунг тех времен – «поговорим, как поляк с поляком». Откуда пришло к нам это понимание? Беру на себя смелость утверждать, что так было потому, что несмотря ни на что, мы были элементом европейской культуры. Той культуры, в основе которой лежит диалог, переговоры, договор.
Вспомним первый документ, с которого, собственно, эта традиция началась, – знаменитые «12 статей» предводителей Крестьянской войны в Германии.
Как это было? 50 представителей трех групп повстанцев – разных групп, которые во многом были не согласны друг с другом, – встретились в свободном городе Мемминген, жители которого симпатизировали восставшим. Предводители отрядов представили требования крестьян. После долгих переговоров 20 марта 1525 г. был составлен документ «Двенадцать статей».
Он не был подписан. Восстание было подавлено, многие его участники были убиты, многие казнены. Только в 1848-1849 гг. удалось достичь целей, сформулированных в этом документе. Но эти 12 статей остались в головах, в сознании людей, заставляли думать о поставленных проблемах, что-то меняли в мировоззрении не только крестьян, но также их противников. Сегодня мы можем говорить об этом документе как о начале великой европейской традиции, в принципе – цивилизации договора. Именно он стал краеугольным камнем, хотя кроме него в ходе Крестьянской войны были составлены еще несколько требований и программ. Среди них одна была несравненно более радикальной, чем «12 статей».
Радикалы есть всегда и везде. В Польше это «Солидарность сражающаяся», «Левая Солидарность», в Украине – Правый Сектор. Радикалы нужны – они определяют вершину устремлений, максимум требований. Но они не приемлют договора. Ну зачем говорить с врагом? Его надо уничтожить – и точка. Радикализм – это всегда война. Договор заключается там, где войны никто не хочет. Войну можно проиграть. Договор обязывает обе стороны работать над выполнением принятой программы.
Может быть, разбомбить Москву было бы проще всего. Но возможно ли это? Может быть, выгнать из страны всех сепаратистов было бы здорово. Но решит ли это проблему? И каковы будут последствия?
Я искал на Майдане и Крещатике европейские символы. Видел репродукции Делакруа – «Свободу, зовущую народ на баррикады». Да, Французская революция – это великое событие в истории человечества. Но это не договор.
Я видел сотни, тысячи символов национальной идентичности. Это было прекрасно и брало за сердце. Так же, как идея создать на Майдане мемориал. Но когда я услышал об этом, то подумал: «Красиво. Но может быть, сначала надо победить?».
Однажды я увидел известную фотографию Круглого Стола. Думаю, это был символ стремлений украинцев в Европу и солидарности с поляками. Но дорогие мои! Круглый Стол – это прежде всего договор! А вот его-то как раз и не было.
Был еще транспарант «Не разойдемся, пока власть не выполнит наши требования». Хорошо! Замечательно! Но где они, эти требования, совместно разработанные и максимально точно сформулированные после публичных обсуждений? Не было их.
У Евромайдана было много лидеров. Я познакомился с ними всеми и могу сказать, что у каждого было свое собственное видение этих самых требований. Не было единого мнения, а это значит, что люди, бывшие на Майдане, не смогли договориться даже друг с другом. Что уж говорить о переговорах с противником?
В каждой революции – в Польше, в Украине, Бирме – были три лозунга, которые можно считать главными: свобода, справедливость и достоинство.
Что это такое – достоинство? Оно проявляется во взаимоотношениях между людьми. Если я – раб, ни о каком достоинстве не может быть речи, о нем можно говорить только тогда, когда устанавливаются партнерские взаимоотношения и есть взаимное уважение.
Помню, как один украинец рассказывал мне, как был в испанской тюрьме. Он работал нелегально в Испании, ну и его взяли. «Знаешь, Збигнев, – говорил он, – там полицейские относились ко мне с большим уважением, чем относятся ко мне здесь, в моей родной стране, где я ничего не нарушил и не дал повода для ограничения моих прав. Поэтому я на Майдане. Хочу, чтобы и в моей стране было это уважение к человеку».
Мне это понятно, я очень хорошо помню, как говорили со мной, как смотрели на меня даже самые мелкие государственные чиновники во времена ПНР.
Но достоинство – это и определенные обязательства. Итальянский писатель Чезаре Рипа в конце 16 века создал Иконологию, которая была богато иллюстрирована аллегориями различных библейских и философских понятий. Среди них есть Дигнита – Достоинство, изображенная в виде женщины, несущей на плечах красивый и богато украшенный, но большой и явно тяжелый сундук. Что в нем? Общественные проблемы. То, о чем граждане должны говорить, о чем должны думать и что должны обсуждать, чтобы всем вместе принимать важные решения. Нельзя сказать «Ну что ж, мы взяли на работу Ющенко, или Порошенко, пусть работает, а если нам его работа не понравится, мы его уволим». Это по-детски.
Достоинство – это тяжелый груз, поскольку оно неразрывно связано с необходимостью действенного участия в управлении общественной жизнью. И этот груз человек обязан нести.
Где искать источник такого понимания человеческого достоинства? Когда это началось? В момент подписания Великой хартии вольностей (Magna Charta Libertatum)? Нет. Значительно раньше.
Вернемся к Иерусалиму. Существовала ли когда-нибудь религия, в которой представления о взаимоотношениях Бога и человека были бы такими же, как в религиях Книги, то есть в иудаизме и христианстве? Это может показаться невероятным, но эти религии говорят нам, что с самого начала между Богом и человеком установились партнерские отношения.
Человек создан свободным, у него всегда есть право выбора. И христианство, религия, сформировавшая ментальность европейца, это постоянно подчеркивает. Бог что-то предлагает человеку – только предлагает, ничего не навязывает силой, человек всегда может ответить «нет». Далее следует разговор с Богом, очень похожий на то, что происходит здесь, на земле, между двумя договаривающимися сторонами. Человек обдумывает предложение, просит кое-что уточнить, и только потом решает, принять предложение Бога – а это уже заключение договора! – либо это предложение отвергнуть. Но если договор заключен, это накладывает на обе стороны ответственность за его выполнение.
Сначала Бог заключил договор с Адамом и Евой, потом с Ноем, Авраамом. Переговоры с Моисеем на горе Синай были долгими и трудными. Но в результате был заключен договор с Израилем и принята программа на всю жизнь – Декалог.
Не буду утомлять вас больше богословием. Надеюсь, что мне уже удалось показать, как глубоко укоренилась идея договора в жизни и способе мышления европейцев. Предложение – обсуждение – договор – программа ответственных действий. Такова структура жизни европейцев. Без этого невозможно понять Европу, в том числе и того, почему различные европейские институты и организации, социальные службы и всё остальное работает так, как оно работает.
И еще одно. Договор не может быть однодневкой. Великая хартия вольностей, принятая в 1215 г., по сей день в Англии является действующим законом. Так же, как документы, принятые в 17 и 18 веках.
Ну и наконец, Бендерская конституция – PactaetConstitutioneslegumlibertatumqeExercitusZaporoviensis (Пакты и конституции прав и вольностей Войска Запорожского) – составленная Пилипом Орликом в 1711 году.
Этот документ так и не вступил в силу, не стал действующим законом. Но несмотря на это, по моему глубочайшему убеждению, его можно считать фундаментом европейского мышления в Украине и доказательством того, что ростки европейскости здесь были издавна. Вам не надо импортировать Европу, как некую заморскую диковинку, у вас есть свои европейские традиции, есть что развивать и на что опереться.
Я не ошибся, когда в начале нашей беседы сказал, что Европа держится не на трех, а на четырех китах. Вот это и есть тот четвертый кит, четвертая опора, без которой будущее Европы не будет надежным.
Збіґнєв Буяк
Записала – Світлана Філонова
Ось як проходила перша сесія Школи соціальних посередників
У Херсоні 27 листопада 2015 року відбувся майстер-клас для соціальних працівників про те, як почути себе та бути здатним почути того, хто потребує допомоги.
Мета заходу: надати знання про психосоматику, оцінити на власному прикладі як впливають на тіло власні відчуття, які можуть бути наслідки ігнорування сигналів тіла. Навчити працівників соціальної сфери через сигнали тіла краше розуміти своїх клієнтів.
Під час заходу розбиралися з основами психосоматики, працювали з власними симптомами та шукали внутрішні ресурси, щоб зберегти власне здоров’я.
Навчання стало можливим в рамках проекту «У пошуках порозуміння: зрозуміти та прийняти» при підтримці Української миротворчої школи та Посольства Великої Британії в Україні.
Будь-яка діяльність людини пов’язана з емоційними проявами. Позитивне ставлення людини до діяльності, як правило, збуджує його енергію, активність, творчі можливості. І навпаки, негативне ставлення до праці, до діяльності неминуче веде до спаду енергії, погіршення працездатності, до втоми.
Робота соціальних працівників пов’язана з різними стресовими ситуаціями. Деякі види стресу неминучі, і можуть позитивно впливати на розум і енергію соціального працівника. Проте є ситуації в роботі, коли соцпрацівники мають залишатися з болем клієнта; справлятися з фрустрацією через нездатність зберегти сили для зустрічі з тими потребами клієнта, які є і у них самих; або діяти в ситуації, в якій відчувають себе недостатньо підготовленими або емоційно неадекватними. Це може викликати внутрішній конфлікти та емоційні переживання, відчуття пригніченості, загубленості.
Почуття контролю над тим, що відбувається, може мати вирішальне значення. Якщо соціальний працівник навчиться реагувати адаптивним способом, він більш успішно й ефективно діє та підвищує свою функціональну активність і впевненість.
Коли вимоги (внутрішні та зовнішні) постійно переважають над ресурсами (внутрішніми і зовнішніми), у соціального працівника порушується стан рівноваги. Безперечно це може негативно вплинути і на самого клієнта, іще більше ускладнити його і так непросту життєву ситуацію.
Стрес, якщо з ним не працювати, залишається в тілі і може виявитися як симптом на фізичному, розумовому і емоційному рівні. Важливо знати про особливості своєї реакції на стрес, щоб вчасно відмітити внутрішню наростаючу напругу.
Щоб краще себе пізнати учасники робили практичні вправи. Через малювання (робота з картою тіла) намагалися краще пізнати свої почуття та розібратися, де вони народжуються у власному тілі.
Як відмітили учасники заходу, отримані знання та навички можуть допомогти у роботі соціального працівника. Є тенденція до збільшення числа клієнтів з депресивними станами у зв’язку з підвищенням емоційних навантажень на нервово-психічну сферу через ситуацію в Україні. Своєчасне розпізнавання депресії у клієнтів відіграє важливу роль у збереженні здоров’я, у попередженні зниження працездатності, нормалізації сімейних відносин. Тож навички розпізнання стресових/депресивних станів допоможе краще зрозуміти клієнта та ефективніше надати допомогу.
Учасники залишились задоволеними заходом. У майстер-класі були вдало поєднано практичні вправи та теоретичні знання. Учасники відмітили, що отримали нові теоретичні знання та практичні навички які зможуть повноцінно використовувати у своїй професійній діяльності та в особистому житті. Стали краще розуміти сигнали свого організму. Підвищили свою стресостійкість. Зазначили, що такі знання мають обов’язково бути в арсеналі соціального працівника.
25 та 26 листопада 2015 року у Чернівцях були проведені заходи на тему «Чутки як додаткове джерело конфліктів», які були організовані Українською миротворчою школою спільно з ГО «Квадрівіум» та ГО «Сприяння міжкультурному співробітництву».
25 листопада відбувся круглий стіл «Чутки як додаткове джерело конфліктів», в якому взяли участь чернівецькі журналісти, представники прес-служб, волонтери, активісти та науковці – психологи, соціологи та політологи (більше 30 осіб).
Метою заходу є підвищення рівня критичного сприйняття інформації з боку активних верств населення в Чернівецькій області задля мінімізації розповсюдження чуток як фактору інформаційного впливу на розвиток конфлікту та загострення протиріч у суспільстві.
Під час круглого столу були обговоренні наступні питання:
які найпоширеніші чутки і міфи розповсюджуються в Чернівцях стосовно Євромайдану, АТО та потенційно конфліктогених ситуацій в регіоні;
яка роль чуток у поглибленні протиріч у суспільстві;
яка різниця між чутками та навмисно поширеною дезінформацією;
які є механізми протидії чуткам;
що можна зробити в Чернівцях для зниження ризику від поширення негативних чуток та дезінформації.
Учасники круглого столу звернули увагу, що чутки зазвичай розповсюджуються або щодо локальних місцевих проблем, або щодо проблем національного рівня.
Зокрема, найпоширенішими були чутки щодо нападу з боку Румунії, процесу мобілізації, росту курсу іноземних валют, монастиря в Банченах.
Окремою темою стала інформація, яка циркулювала останнім часом щодо створення Асамблеї румунів на Буковині з метою підкреслення місцевих сепаратистських настроїв. Як з’ясували місцеві фахівці, це готувалося в Росії та Придністров’ї, і ніяких подібних заходів не відбувалося в Чернівцях. На думку політолога Сергій Гакмана, завдяки нормальній інформаційній політиці вдалося уникнути, можливо, великого конфлікту, бо журналісти та науковці вчасно розібрались у ситуації та спростували у місцевих ЗМІ фейкові новини. Фахівці прогнозують, що це не остання спроба розхитати ситуацію в прикордонних регіонах. Адже там, де живуть різні етноси, розпалити конфлікт найлегше.
На думку чернівецького блогера Максима Михайленко, слід боротись не з самими чутками, а з тою логікою, на основі якої вони виникають. До прикладу, пояснювати людям, що місцеві вибори ніяк не можуть вплинути на курс гривні. Психолог Алла Борисюк, спробувала пояснити тягу людей до розповсюдження чуток та їх вплив на соціальне становище в місті.
Загалом, учасники круглого столу дійшли висновку, що подібні зібрання є вкрай важливими, оскільки дозволяють звернути увагу на найпоширеніші чутки, які виникають, зазвичай, через недостатню або неякісну інформацію, яка надається прес-службами або органами державної влади, оскільки найкраще середовище для розповсюдження чуток, особливо в кризовій ситуації – це інформаційний вакуум. Тому, на їх думку, підвищення професійного рівня журналістів та фахівців прес-служб, надання вчасної та повної інформації, розвиток координації між журналістами та представниками влади та активістами, а також розвиток критичного мислення у населення є запорукою зниження рівня впливу чуток на потенційні конфлікти.
26 листопада 2015 року в Чернівцях було проведено семінар «Чутки як додаткове джерело конфліктів», в якому взяли участь журналісти, активісти та студенти (15 осіб). Метою семінару було підвищити рівень критичного мислення, розуміння конфліктогенного потенціалу чуток та дезінформації.
Ганна Шелест, к.політ.н, Українська миротворча школа, зосередила свою лекцію на питаннях: Що таке гібридна та інформаційна війна, як відрізнити пропаганду? Як створюються фейкові новини, яка їх мета та як перевіряти інформацію.
Тетяна Кривошея, к.соціол.н, ГО «Сприяння міжкультурному співробітництву» розповіла щодо соціології чуток, механізмів їх розповсюдження, типів чуток та реакції суспільства. Крім того, на практиці, учасники семінару могли спробувати, як передається і спотворюється інформація, коли вона переказується багатьма людьми.
Алла Борисюк, д.псих.н., Буковинський державний медичний університет, провела тренінг на тему психології чуток та паніки, продемонструвавши, як по-різному ми сприймаємо інформацію, який вплив вона на нас має, і як людина реагує на отриману інформацію, коли вже знаходиться на стадії страху або паніки.
Учасники семінару, поділилися власним досвідом стикання з чутками, можливою реакцією на них, та проговорили можливі варіанти протидії таким випадкам.
