В рамках нашого проекту Українська Миротворча школа ми з колегами відвідали змиову школу конфліктології у Белфасті. Це Північна Ірландія. 17 років пройшло після того, як офіційно там закінчилася війна. Те, що ми побачили, дуже схоже на те, що відбуваєтся зараз у нас на Донбасі.
Конфлікт, який мав глибокі історичні корені, в кінці 60-х років перейшов в криваве збройне протистояння, терористичну війну між Ірландською республіканською армією, яка виступала за незалежність цього краю (Північна Ірландія входила і досі входить до складу Великобританії) англійським військом та місцевою поліцією, а також так званими лоялістами або юніоністами (це добровольчі мілітарні групи, теж терористичні по суті), які виступали за те, щоб Північна Ірландія залишалася у складі Великобританії. Протягом 20 років було вбито тільки під час прямих зіткнень 3400 осіб, при тому населення Північної Ірландії складає 1,5 млн. Для них це дуже багато. Це була кривава війна. При чому в цю війну був певним чином втягнутий світ, тому що обидві сторони інтернаціоналізували конфлікт. Одні провели паралелі з Ізраілем, інші з Палестиною.
Шляхом довгих і дуже складних переговорів, які ми теж вивчали, було все-таки досягнуто перемір’я в 1998 р. і воно більш-менш зберігається, бо сторони хоча б перестали один в одного стріляти на вулицях.

Белфаст розділений досі на квартали. Помаранчевим на мапі позначені квартали лоялістів, або про-британські, зелені – це квартали республіканців, які за Ірландію, білим позначені нейтральні території, типу сіті, району заводів, супермаркетів, там війни не було і терактів не проводили. Вони нападали на територію один одного, помарачеві проникали у квартали зелених і навпаки, кидали там фарбу, пляшки з сміттям, також вони дуже любили ходити по вулицях через інший квартал великими маршами.

Наша школа називалася «Миротворчість після кривавого конфлікту». Керівником нашої школи був вчений Ніл Джарман, людина, яка дуже глибоко розібралася в конфліктах, для нього це був дебют, таку школу він провів впершу.
Один з результатів мирних зусиль – всі квартали Белфасту розділені стінами.


Це стіна поліцейського відділку, тут вхід в поліцейський відділок, крім того, що вони вбивали один одного, обидві сторони вбивали поліцію. Поліція була на той час озброєна, тривали перестрілки обох сторін з поліцією.
Це одна зі стін, на якій знаходяться їхні герої. Так обидві сторони глорифікують своїх героїв. Це терористи, які або відсиділи, або сидять, або загинули.
Це типовий квартал. Спочатку побудували цегляний мур, коли він був низький, кидали туди пляшки, сміття і попадали ними в перший ряд будинків. Коли мур побудували вище, вони почали попадати в другий ряд будинків. Другий ряд будинків зараз просить побудувати ще вище, щоб вони не доставали їх.
Це два квартали, розділені величезною стіною, фактично, укріплення. Їх називають «стіни миру». Вони були побудовані під час конфлікту і досі зберігаються.
В квартал зачиняються двері, він повністю блокується. Двері зачиняє поліція дистанційно з пульта. У кварталі є вся інфраструктура, там живуть люди, хіба що вони можуть не вийти на роботу, якщо починаються заворушення. Тоді квартали блокуються.
Це центральне перехрестя, місце, де проходили основні масові заворушення. Постійно через це місце ходили маршами. Тут збігаються різні квартали. Марш – це символічне насильство один перед одним, кричалки, прапори, кидання фарбою у чужий квартал, інколи фізичні зіткнення. У 2013 ці марші буди заборонені у Белфасті. Тепер обидві сторони протестують по черзі на цьому самому місці. Це щось, що їх почало об’єднувати.
Вони вже не стріляють один в одного, але ворожість перейшла з кривавої форми у сховану. Вони почали замість один одного бити своїх дружин, почався алкоголізм, наркоманія. Поки йшов збройний конфлікт, ватажки терористичних угрупувань слідкували на тим, щоб вони були в нормальному стані, тобто, не пили і не вживали наркотиків.
Це стіна республіканського кварталу, тут є багато графіті, багато алюзій на міжнародні події. Мандела, Палестіна.
По всьому місту дуже багато графіті зі зброєю і кров’ю. В них є щось, що вони вже звуть «культура насильства».
Стіна лоялістського кварталу, величезний, художній монумент.
Це оздоблення будинків – типові графіті.
Це присвята загиблиму герою-торористу. Хлопець у бейсболці з ланцюгом на шії. Малюють ці графіті часто без узгодження з власниками цих будинків.
Це юніонистський квартал і їх герої.
Це улюблений символ лоялістів. Червона рука Ольстера. Він є скрізь. Щоб ви собі уявляли той рівень агресії, який уже закладений в історії. Це легенда. Коли вікінгі приїхали на цю землю, два конкуруючих угрупування домовилися, що земля дістанеться тому, хто перший покладе руку на цей острів. Тому обидва ватажка вікінгів відрізали собі праву руку і кинули на землю. Люди живуть з такими графіті поруч.

Це міністерство юстиції, круглий стіл, за яким була підписана та сама угода, і довгий час, років 10 вони йшли до того, щоб ця угода імплементувалася. Перемовин між ними було дуже багато. Це довгий, тривалий процес. Повне припинення вогню відбулося по суті років через 5 після підписання цієї угоди.
Що відбулося після того. Багато людей посадили, не було амністії, зброю не здали. Тепер знімають фільми про в’язницю, про їхній досвід, як вони сиділи, і це вважають терапією, як і для самих комбатантів, так і для глядачів. Але що цікаво, вони приймають нові закони і заднім числом сажають за злочини 1975 року.
Тут зібрали комбатантів з обох сторін. Чоловік в окулярах в сірому піджаку – терорист, який сидів за криваві вбивства від ІРА, поруч з ним лояліст, який довго боровся за мир, але не сидів, можливо, бо його не спіймали. Чоловік у помаранчевому светрі, якого посадили у 16 років за терористичне вбивство – теж відсидів. Всі троє або пишуть, або захистили дисертації та тему «Миротворчість». Це те, яким чином працюють з цими людьми.
Так виглядає поліцейська машина, вона повністю броньована, вони досі захищаються від терористів.
Це одна з реклам, за яку платить суспільство. Мілітарність, зброя у них на кожному кроці.
Це Найджел Грімшоу, головний начальник поліції Белфаста. Він розповідав нам про досвід реформи поліції. У них була абсолютно мілітарна поліція. Вона була озброєна і її всі ненавиділи.
На плакаті за його спиною написано, скільки в них було перемирій до укладання базової угоди про мир. Чотири різні. Два роки зайняв процес узгодження перемирій.
В результаті всіх тих угод були розроблені рекомендації комісії Петена, яким чином реформувати поліцію.
Що було зроблено. Поліція була демілітаризована, вони ходять без вогнепальної зброї, тільки з електрошокерами, але вони їх вміють дуже вправно застосовувати. Ми бачили відео, як вони рознімають масові сутички на демонстраціях. Вони без зброї примудряються в’язати людей у великій кількості. Там є цікаві технології.
Зробили нові емблеми, зробили нові правила. Змінили правила праці з населенням, тобто вони залучили населення до policing (здійснення охорони правопорядку). Але не в порядку народних дружин, а скоріше в інформаційному руслі. Щоб люди розказували, що відбувається, розказували про проблеми, запрошували поліцейських, як медіаторів для вирішення проблем, які потенційно можуть стати небезпечними.
Вони створили наглядові органи. Ця людина – начальник кримінальної юстиції. Вони створили офіс поліцейського омбудсмена. Голову ради нагляду за поліцією.
Поліцейському омбудсмену йдуть скарги і не пов’язані з поліцією. Він є незалежним органом, який знаходиться в структурі Міністерства юстиції. На нього йдуть скарги на поліцію, він ніяк не пов’язаний з поліцією, тому він все перевіряє. Кримінальна юстиція розслідує і перевіряє відповідність дій поліції закону. А от наглядова рада займається внутрішньою безпекою.

Це абсолютно різні структури, які ніяк не пов’язані з поліцією ні грошима, ні зв’язками і вони є абсолютно незалежними. При чому раніше цей поліцейський омбудсмен був бізнесменом, коли він побачив, що йде реформа, він зрозумів, що треба щось змінювати, і коли дізнався про конкурс на омбудсмена – пішов, кинувши свою роботу і дуже задоволений.
Ці люди є абсолютно незалежними і один від одного і від поліції. І абсолютно підзвітні громадськості, тобто, їх діяльність повністю прозора і контрольована.
Ми вважаємо модель Північної Ірландії дуже корисною для України, і ми будемо рекомендувати в рамках нашої Української миротворчої школи, разом з нашою новою міліцією і експертами з Північної Ірландії розробимо цілий комплекс рекомендацій по провадженню подібної ситуації, тобто по наближенню поліції до громадян, але не таким популістським чином, наче «йдіть з нами у наряд», а інформаційно і медіаційно.
Це графіті зроблено владою. «Те, що стосується нас не має робитися без нашої участі». Це є лозунгом їхньої нової правоохоронної системи.
Ми домовилися з Найджелом, поліцейським омбудсменом та головою кримінальної юстиції про те, що вони готові передавати свій досвід. Вони приїдуть сюди, в Україну, а наші хлопці поїдуть в Північну Ірландію. Вони зможуть взяти участь у роботі, в патрулюванні та дізнатися історію реформування. Реформа поліції Північної Ірландії визнана найкращою у світі.
Також у них є закон про мирні зібрання, який теж визнали найкращим у світі. У нас його досі не має і це велика проблема. Їхній закон побудований знизу, із проблем, які вони спостерігали на кривавих контрманіфестаціях.
Ми вважаємо, що цей досвід особливо важливий в районах, які прилеглі до АТО. Як Донецької, Луганської області, так і Харківської, яка фактично є першою лінією тила. Те, що вони впровадили, забезпечує інклюзивність обох сторін конфлікту, тобто, включення людей різних точок зору до зміцнення громадського порядку.
Це єдиний європейський досвід, який найближчий до нас і який трапився на території країни Європейського Союзу. Це була миротворчість британців на власній території, а не десь за межами. І це вдалий досвід, на відміну від Ізраїлю, де конфлікт триває. Тому ми всім радимо переймати досвід Північної Ірландії.
Наталія Зубар, голова правління ІЦ «Майдан Моніторинг»
Виступ під час прес конференції «Українська миротворча школа. Обличчя нової міліції», Харків, 17 лютого 2015 року.
Розшифрувала Наталя Ляшенко
Фото Наталії Зубар та Збігнева Буяка
Повний запис прес конференції
Bonus tracks. In English
——————————
Проект проводиться коаліцією громадських і урядових організацій України та Польщі за підтримки Посольства Великої Британії в Україні.