Ukrainian Peacebuilding School. Major Problems Detected and Solutions Proposed

Summary of 1st Year of operations compiled May 2015.

Ukrainian Peacebuilding School

Strategies of transformation and prevention of borderline conflicts in Ukraine developed by joint task forces of local activists and local authorities

Main types of conflicts studied:

  1. Identity conflicts
  2. Conflicts based on ethnicity or religion
  3. Conflicts of different versions of history
  4. Conflicts of visions of the (common) future

Project locations: Ukraine-controlled areas of Donetsk and Luhansk oblasts; Kherson oblast (emerging border with Crimea); Odesa oblast (border with Transnistria); Volyn oblast; internally displaced persons – Ukraine-wide.

Major Problems Detected

Denial of the reality of war in some eastern and southern regions of Ukraine, that were not occupied by the Russia-sponsored separatists and terrorists.

Lack of counteraction strategy in relation to the information war led by the Russian Federation, which invokes anxiety and hysterical reactions in mass media consumers.

Problematic relations between citizens, military units and National Guard units within the anti-terrorist operation zone.

Lack of a new model of local governance (most citizens agree that a reform is necessary, but they lack a vision of reform).

Lack of a strategy for integrating the population of the Donbas region into Ukraine and Europe.

Conflicts between ethnic and civic identities in southern and eastern regions of Ukraine.
Conflicts between local and national identities in southern and eastern regions of Ukraine

Solutions Proposed

Education of adult activists – capacity building and sharing the knowledge of how to organize a social dialogue, knowledge and skills of social transformations and local government reforms based on experience of post-communist countries, history of self-governance in eastern Ukraine.

We have launched the school of social intermediaries, which trains practitioners in conflict transformation and improving public communications. The focus of the school is on the theory of conflict, conflict analysis skills, psychology of conflict, visions of a mediator’s role, and the social networks theory.

Creating sustainable horizontal relations between activists from different localities and regions, building social networks capable to generate and implement common strategies of conflict transformation for big areas and issues.

We are drafting an extensive communication strategy aimed to establish, maintain and develop relations between the groups of activists, journalists, public servants, schoolchildren and teachers from different regions of Ukraine. Key component of the strategy is broad inclusion of citizens into discussion and drafting the strategies of local and regional development as a mandatory precondition of decentralization.

We have launched the ongoing historical dialogue via the definition of facts of national and local history and active discussion of interpretations of these facts in social memory. We focus on the history of colonization and development of local governance in the region of eastern Ukraine, known as Slobozhanshchyna, as a highly relevant model for acquiring the peaceful solution in Donbas. The map of Slobozhanshchyna  in XVIII almost completely corresponds to the map of Ukrainian government – controlled territories.

Another way to build confidence is to ensure equal rights of different religious communities. In the previous years, rights of all religious groups except those of the Moscow Orthodox church were limited.

There is also a need to strengthen professional education of journalists and support their ability to create long lasting socially resonant projects. Journalists need to become aware of theory and practice of information wars; know how to provide high quality and unbiased war and conflicts coverage and build long lasting trust; how to cover the problems of vulnerable groups and internally displaced persons.

To enhance people’s safety and the rule of law, local civilian police administrations need to be established in the anti-terrorist operation zone, facilitated by expert social intermediaries. The main tasks of these administrations are to resolve current problems experienced by the local population and accelerate the formation of local communities. Civilian police administrations should work closely with commanders of Army and National Guard units, local Ukrainian activists, religious leaders from different religious communities, and the local authorities.

The strategy and tactic of these new administrations requires broad inclusion of citizens into maintenance of security and safety within their communities. The strategy foresees paradigm shift from police as repressive body to community service model and creation of new image of the police. The main indicator of success would be substantial increase of citizens’ trust into the police.

Solutions for Internally Displaced Persons

  • The first three months are the most important for successful adaption for IDPs. It is essential to persuade people to start a new life and not wait for a return back home.
  • Place IDPs where there is work for them.
  • Do not create compact settlements that lead to ghettos.
  • Establish civic control over buildings that are used for housing IDPs.
  • Do not supply cash or material aid to IDPs on permanent basis so as not to foster total parasitism.
  • Do not create the Ministry of IDPs, as the Ministry of Social Policy is sufficient for this task.


The Ukrainian Peacebuilding School project is implemented by a coalition of civic and government organizations of Ukraine and Poland and supported by the British Embassy in Ukraine.


Збігнєв Буяк. Аудит польсько-українського кордону

Цей звіт – результат особистого аудиту польсько-українського кордону, бесід та інтерв’ю з громадськими діячами Любліна, а також представниками влади регіону та області.

Фактична основа для підготовки «Звіту» – це також особистий досвід, під час перебування на посаді Голови керівництва Митної Служби Республіки Польщі в 1999-2001 рр.

Також, важливим елементом  цієї роботи є досвід Транскордонного Об’єднання Єврорегіону Буг. Напрацюванням Об’єднання, щодо відкриття кордонів має надаватися повна підтримка.

Джерелами є також і «Звіти» Фундації Баторія:

«Кордон потребує реформ. Прикордонні проблеми між Польщею та Україною»

«Польсько-украЇнський кордон під час Євро – 2012»

«Польський кордон в часи української революції»

Нижче подані посилання різними мовами:

  1. «Кордон потребує реформ» (2012) польською –
  2. « Не лише автомобілем»(2012) польською –
  3. «Польсько-украЇнський кордон під час Євро – 2012»(2013)польською
  4. «Другий шанс України»(2014)польською, англійською, українською – PL
  5. «Оцінка передбачуваних реформ ЄС відносно візового режиму»(2014) англійською –
  6. «Кордон під час кризи. Євромайдан і висновки на майбутнє»(2014)польською –
  7. «Грузинська пора»(2014)англійською(також резюме та рекомендації польською) –

«Звіти» дуже добре описують дії прикордонних служб, проблеми громадян, що перетинають кордон, а також імпортерів та експортерів.

У «Звітах» добре опрацьовані та описані висновки. Найважливішим  і найважчим, як показує дійсність, є переклад тих висновків на «мову» політичних рішень урядів, європейських установ (TAXUD, FRONTEX), конкретних міністрів України і Польщі (фінансів, внутрішніх справ, іноземних справ, економіки, культури). Власне, це і є змістом цієї праці.

«ЗВІТ» Фонду Баторія «Польський кордон у часі української революції» інформує: довжина кордону між Польщею та Україною сягає більш як 535 км, з яких 239 км в межах Підкарпатського воєводства, а також 296 км Любельського воєводства, котрі межують з Волинською, Львівською та Закарпатською областями. На даний час між Польщею та Україною функціонують вісім автомобільних переходів (Будомєж-Грушів, Дорогуськ-Ягодин, Гребенне – Рава-Руська, Корчова – Краківець, Кросцєнко-Смольниця, Медика – Шегині, Зосін – Устилуг, Долгубичув – Угринів) та шість залізничних (Дорогуськ-Ягодин, Гребенне – Рава Руська, Грубєшув – Володимир Волиньський, Кросцєнко-Хирів, Перемишль – Мостиська, Верхрата – Рава  Руська). Основне питання, яке з’являється вже в початковій фазі всіх досліджень на польсько-українському прикордонні це проблема «волинської різні». Це словосполучення описує найдраматичніші події з часів Другої Світової Війни

Пйотр Хорось, що працює в міській раді Любліна говорить про це так: -Звісно, доходять до нас голоси, навіщо ми співпрацюємо з Луцьком, Волинню, яка  доволі  негативно асоціюється в історії Польщі.

Збігнєв Буяк (далі З. Б) – А звідки, власне, ці голоси появляються?

– Від різних політичних діячів, неприхильних польсько – українському поєднанню, але також неприхильних, з уваги на відсутність історичного порахунку, принаймні, їм так здається.

З. Б. Чи це громадські організації? Чи це якісь не організовані рухи?

– Деколи це громадські організації, але також є люди, які там мешкали, сім’ї яких там мешкали і доволі часто загинули на Волині. Є також люди, які погано реагують на те, що ми наближуємось до українців, як громада Любліна і говоримо з ними про…., хоча б такі речі, як «Обличчя Любліна», або «Люблін для всіх». Не говоримо про те, якою була вина України, або українців на Волині в сорокових роках, чи не говоримо про УПА, а говоримо лише про те, яке в Любліні навчання. Можливо, в тих людей є своя перспектива. Для нас важливою є перспектива сьогоднішнього дня, пошук якихось мостів на майбутнє.  З нашої перспективи – це джерело натхнення. Ми дуже задоволені з цієї співпраці.

З.Б. Чи ці голоси, щодо Волині і ролі УПА  з’являються в публічному просторі? Я не знаю…,на відкритих зустрічах?

-Інколи в ЗМІ. Ми не мали таких зустрічей, де хтось би встав і сказав…Перешкодив нам у зустрічі, що ми тут розмовляємо з українцями про щось, а маємо про УПА. Ні, таке не трапляється, але інколи в ЗМІ хтось говорить: так, це все добре, але ми мусимо пам’ятати про те, що українці, однак, вбивали.

Досліджування цієї проблеми соціологами, культурологами, політичними науками дуже потрібне, але водночас дуже складне. Травма тих часів призводить  до того, що по обидва  боки кордону люди скоріш мовчать, ніж говорять  про ці події. Вони воліють забути, аніж говорити про взаємне пробачення і поєднання. В цій ситуації розмова про ідентичність мешканців прикордоння  є дуже складною. Це зрозуміло. Окремішня ідентичність може бути джерелом загрози для життя. Щоб це змінити, щоб почати спільні зустрічі та розмову, потрібен  відкритий кордон. Про цю потребу найголосніше говорять активісти НУО, культури та освіти.

Пам’ять про «волинську різню» не повинна, однак, означати амнезії  стосовно ганебних дій, також, польського уряду і наших громадян, відносно громадян некатолицьких конфесій на тих самих територіях:,4321

Були зруйновані пам’ятки матеріальної культури – найстаровинніші на території сучасної Польщі пам’ятки церковної архітектури. Знищено святині в Білій Подляскій з 1582 року, в Замостю – з 1589 року, в Колниці – з 1578 року, або зведені перед 1596 роком церкви в Хелмі, в Ярославці та Модрині. Зруйнована  в Шчебжешині церква була збудована ще в 1184 році.

Сучасність дає шанс на створення гарних стосунків. Петро Хорось так описує сучасні зв’язки з близьким закордонням:

З.Б. Скажіть, будь ласка, чи в містах по іншому боці кордону, з української  сторони, Ви маєте партнерів, маєте такого роду програми?

-Так, так.

З.Б. Чи там це теж працює?

-Так. Ми співпрацюємо з тими українськими містами не тільки, щоб експлуатувати найкреативніших, що зовсім недобре. Дуже часто їздимо туди, зустрічаємося, розмовляємо, як місто загалом. Як  міська управа ми реалізуємо багато проектів, сенс котрих у тому, що ми передаємо наш досвід у…не знаю чи з управління, чи з контактів із мешканцями. Але це теж такі проекти, з яких ми багато отримуємо. Наприклад з Луцьком ми мали проект, щодо центрів адміністративних послуг, функціонування центру з  обслуговування мешканців. Луцьк запровадив систему, і тепер ми можемо навчитись, як функціонує система, запроваджена в Любліні декілька років тому, як її розвивати, якими елементами доповнювати, щоб для жителів міста вона була ще більш приязною. Так це виглядає.

Культура праці на нашому спільному  кордоні, застосовані  процедури,  вимагають якомога швидшого налагодження. Якщо цього не зробимо, вони будуть мукою для тих людей, які активно діють у справі поєднання наших народів.

«Звіт» Фонду Баторія наводить такі дані: в 2009 році своїх контролерів на кордон з Україною послав уповноважений з прав громадян Януш Кохановський. Працівникам бюро уповноваженого перетин кордону в Гребенним в напрямку з України до Польщі зайняв майже 9 годин. «Умови перетину українсько – польського кордону принижують людську гідність, а також не відповідають цивілізаційним вимогам часів двадцять першого століття у центрі Європи.

«Звіт» Кордон потребує ремоту, стор.11.

Петро Хорось наводить виразний приклад проблем, які плодяться через анахронічні закони та процедури.

З.Б. Скажіть, будь ласка, чи до Вас, як я розумію, представника  міської влади, доходять якісь сигнали, проблеми, пов’язані з кордоном, перетином цього кордону і чого вони стосуються?

– Так, звісно. Останнім часом у нас була така ситуація хоча б з Оксаною, яка є митцем і виявилось, що вона була у Польщі занадто довго. Вона працювала для нас, робила ці світлини на основі угоди. Ми, звісно, за це їй платили. Це все було легально, але вона залишилась трошки довше, ніж дозволяли закони. Її перебування продовжилось з уваги на те, що пізніше ми зробили підсумкову акцію, яку вона провела. Це була велика зустріч, на яку прийшло 200 чоловік з Центру Культури, з показом світлин, розмовою з люблінянами, було показано розмови Оксани з жителями міста, коли вона робила ці світлини. Вона щось не так зрозуміла в консульстві, або їй погано пояснили. Вона поїхала додому, потім хотіла повернутися і несподівано її затримали на кордоні на декілька годин під загрозою отримання, як їй пояснили, заборони в’їзду на рік, або два до Євросоюзу. Тільки через те, що вона працювала для нас в Любліні декілька днів довше. Взагалі, щоб її впустили до Польщі від нас вимагали дзвінків  до якогось чергового чиновника в Міністерстві Закордонних Справ…

З.Б. У нас?

-У нас, у нас, щоб хтось персонально дав дозвіл щоб вона могла сюди приїхати. Їй дали декілька днів на врегулювання та уточнення свого статусу, але! Це, насамперед, нерви. Не тільки для неї… Для неї точно величезні, але також і наші. Звісно, це ми зацікавлені в тому, щоб Оксана приїхала сюди, виконала роботу тому, що вона дуже креативна людина. Вона насправді багато внесла сюди, у Люблін протягом останніх місяців нашої роботи і частково через нас, того, що ми її затримали, попросили, щоб вона залишилась довше, через нас в неї були проблеми з в’їздом до ЄС! Це взагалі було жахливе…Ну! Це взагалі було жахливо…

Ксьондз Стефан Батрух з Фонду Духовної Культури Прикордоння започаткував дуже успішну акцію з приводу Європейських Днів Добросусідства. Звіт Фонду Баторія говорить про це так: з нагоди цієї події потрібно згадати про одну дуже важливу і цікаву громадянську ініціативу, яка вже декілька років показує, який великий потенціал розвитку має  місцева громада, як небагато треба, щоб цей потенціал визволити. Мова йде про Європейські дні добросусідства, організовані у співтоваристві Воля Ухруської (Польща), Шацьким районом (Україна), а також повітовим староством  у Влодаві. Під час цих днів (у 2012році вони відбулися 9-12 серпня) стає можливим перетин польсько-українського кордону через наплавний міст на річці Буг на висоті містечка Збереже у Польщі та с. Адамчуки в Україні. Варто підкреслити добру волю Прикордонної служби – обов’якову вимогу для відкриття переходу кордону в цьому місці, в якому вона не працює щоденно. Відкриття тимчасового переходу заохочує  людей з навколишніх сіл та міст, по обидва боки кордону,  до активності. З’являються пропозиції житла,  власники автобусів, які пропонують подорж до Щацьких озер, послуги туристичних гідів і т.д. Все працює бездоганно впродовж тижня, а потім завмирає після закриття прикордонного переходу. Тим не менше, цей процес міг би тривати впродовж цілого року, щоб приносив значний прибуток мешканцям і давав би можливість розвитку туристичної інфрастуктури (агротуристика, готелі, ресторани, дороги, прокат велосипедів і обладнання для водного спорту і т.д.)


В питаннях ризиків коментують так (інтерв’ю, стр3-4):

-Стефан Батрух (Б.С.)  – Я вважаю, що мурашина контрабанда – це проблема не так «мурах», як  колишніх працівників прикордонних і митних служб. Знаючи ситуацію та маючи досвід роботи на кордоні, вони намагаються використати свої знання з метою заробітку. Але, маючи політичну волю, цю проблему можна вирішити в короткі терміни.

– З.Б. – Тут взагалі нема що вирішувати… Це не  економічна проблема, ані комерційна.

-Б.С.  – Погоджуюсь з тим, що це не проблема. В порівнянні з випадками, коли перевозять контейнерами та цистернами сотні та мільйони контрабанди – це смішні речі.

– З.Б. – Так, можу навіть це підтвердити.

Останній раз, одинадцятого листопада, я бачився з Президентом. Я намагався зацікавити його питанням відкриття кордону. Він відразу мені відповів, що кордон має бути під контролем і не може відкритись…

-Б.С.  – Він і є під контролем.  Ствердження, що він не є під контролем не є правдивим.

-З.Б. – Знаю, але якщо це мені каже Президент, а я в свій час два з половиною роки очолював Митну службу, що кордон повинен бути під контролем, то чи до мене було скероване питання? Про що йдеться? Я ж це знаю..

-Б.С. – Кордон під контролем. Звичайно. Немає жодної проблеми з контролем, із спрощенням чи розумінням правил, або із надійністю кордону.

Звіти Фонду Баторія, висловлювання Стефана Батруха, заяви працівників Міської Ради Любліна підтверджують, що спрощення перетину кордону не створює жодних істотних ризиків. Навпаки, пізнання жителів сусідньої країни зменшує відчуття чужості і занепокоєння стосовно них. Зустрічі та взаємне пізнання дозволяє почати розмову та побороти страх в добросусідських контактах. Цей процес може розвиватись тільки при відкритому кордоні.

«Кордон протребує ремонту», стр 59

В червні 2006 року, міністр регіонального розвитку організував групу, яка розробляла стратегію соціально-економічного розвитку східної Польщі до 2020 року.

( wschodniej_do_2020/Documents/Strategia_PW_dokument_pol_kompr.pdf), зокрема польсько-українського кордону, автор Анджей Міщука («Зовнішній кордон ЄС – Україна. Можливості використання для більш динамічних процесів розвитку»), каже: «Якщо прийняти до уваги стандарт насиченості кордону польсько-німецького як зовнішнього кордону ЄС, то на польсько-українському кордоні потрібно було б створити ще 31-32  прикордонних переходів»

В даний час є вісім:

  1. Рава Руська — Гребенне (легковий, вантажний, залізничний)
  2. Володимир Волинський — Грубешів(залізничний)
  3. Краковець — Корчова(легковий, вантажний)
  4. Старява — Кросьцєнко(легковий, вантажний, залізничний)
  5. Шегині — Медика(легковий, вантажний)
  6. Мостиська — Перемишль(залізничний)
  7. Рава Руська — Верхрата(залізничний)
  8. Устилуг — Зосін(легковий)

Ксьондз Стефан Батрух, під час розмови, вказує на питання відсутності «політичної волі», в якості основної проблеми питання відкриття кордону.(Інтерв’ю стр. 8)

-Б.С. – Ця проблема не на рівні місцевої громади, проблема виникає на рівні міністрів. Якщо б проаналізувати це питання на рівні центральної влади, то це б могло прискорити рішення уряду. Шкода зусиль робити місцеві дослідження. Запити про необхідність вирішення питання з їхнього боку надходять вже тривалий час. Та вони наштовхуються на складнощі на рівні воєвод та міністрів. Наприклад, є проблема з побудовою моста через прикордонну річку Буг. Я пильно спостерігав за будовою об’їзної дороги навколо Любліна – там збудовано, не знаю, близько 50 переїздів над дорогою. Таким чином збудувати один міст над річкою Буг – це не проблема.  Або ми турбуємось про міжнародну співпрацю з Україною, або просто прикидаємось.  Повторюсь, будівля моста – не проблема, в даний час, з чіткою політичною волею.

-З.Б. – Так, скаржаться на брак коштів, це якісь жарти…

-Б.С. – Поза тим, якщо проблема у відсутності фінансів, але є бажання все ж її розв’язати, то навіть можна збудувати дешевий односмуговий міст і організувати почерговий рух. Якщо є такі над Віслою, і вони нормально функціонують, то чому б не застосувати це до річки Буг? Просто, якщо немає політичної волі, а точніше хтось гальмує цей процес, то всі шанси падають до нуля.

Звіт Фонду Баторія: «Кордон протребує ремонту» показує нам більш фундаментальну проблему, яка може бути теж перешкодою для відкриття кордонів. Це ставлення до кордону місцевих засобів масової інформації:

На даний час, потенціал, який існує завдяки прикордонному переходу між двома країнами, не використовуєтсья, а кордон, особливо зі сторони місцевої влади, розглядається як джерело проблем, а не як можливість розвитку. Висновки досліджень прикордонної громади підтверджує також аналіз преси здійснений Павелом Воловським. В пресі, на кордон дивляться через призму ризиків, поганих соціально-економічних явищ і навіть патології. Тема кордону, як простору співпраці та доброго сусідства поляків і українців, з’являється рідко. Преса  виконує зараз подвійну функцію – не тільки подають фактичну інформацію, а й закріплюють досить негативну модель кордону.(стр.13)

Мої інтерв’ю показують, що на сьогоднішній день місцева влада (Люблін, Луцьк) сприймає кордон як шанс для обох країн (регіонів). Це шанс для розвитку економіки, культури, наук, освіти. Є ознаки того, що туризм може стати першим кроком для розвитку цілого прикордонного регіону. Місцеве самоврядування та регіональна влада рівня вже готові до цього. Це підверджує доповідь Моніки Ліпіньської.

Фрагмент розмови з Монікою Ліпіньською, заступником Президента  Любліна з суспільних питань :

Люблін – це місто, яке, можу сказати з повною відповідальністю, беручи під увагу Польщу, має один з найбільших осередків польсько-українських відносин – живих та яскравих. Ми маємо кілька мільйонів злотих, вкладених в європейські проекти, що здійснюються за рахунок України. Тобто, кілька десятків щоденних контактів між Любліном і містами в Україні, і я не кажу тільки про Волинь, вони розповсюджуються, на приклад, аж до Вінниці, тобто аж до середини країни. Ми маємо навіть сім міст-партнерів.(Доповідь 1, стр.1).

Покращуєтсья також ситуація в пресі. Культурні польсько-українські заходи, організовані, не дивлячись на труднощі з перетином кордону, висвітлюються дедалі краще в ТБ, на радіо та в газетах.

Прем’єр-міністр Польщі Єва Копач підтверджує свою готовність до зміцнення контактів. Така політика вимагає остаточного відкриття кордону. Бо  на даний час, вона створює більше ізоляцію, аніж взаємні зв’язки:

У розмовах з прем’єр-міністром ми вирішили, що будемо прагнути до зміцнення зв’язків між нашими народами, особливо молодшого покоління. В майбутньому, набиратимемо в Польсько-Українську Раду Обміну Молоді.  Я говорила про це, будучи ще спікером польського парламенту – сказала Копач. Також підкреслила, що обмін молоді – це найкраща інвестиція в майбутнє. – Ми також представили нашим українським партнерам розширену програму стипендій. Ми збільшуємо нашу пропозицію відносно виділення стипендій для близько 500 студентів у 2015 році – додала прем’єр-міністр Польщі. Текст:,75477,17280306,Ewa_Kopacz_w_Kijowie__Podnosimy_relacje_na_wyzszy.html#ixzz3PJHT1Sv5

Відкриття кордону спричинить збільшення перевозу різних товарів при вибірковому митному огляді. Проблемою в цьому випадку залишиться тіньова сфера підакцизних товарів. Митна служба країн ЄС та адміністрація має інструменти  для пом’якшення негативних наслідків і масштабів тіньової економіки. Норвегія і Фінляндія показали, що ефективний контроль точок продажу на внутрішньому ринку є дуже ефективним інструментом для припинення незаконного обігу підакцизних товарів.

Ще одиним ефективним інструментом повинна бути гармонізація акцизної політики в обох країнах. Це дуже специфічне завдання для міністрів фінансів України та сусідніх країн. Скорочення різниці в цінах за рахунок гармонізації акцизу  є можливим та необхідним зараз, під час московської агресії. Це створює можливість для згоди громадян з реформою, якщо пов’язати це з потребою отримання більшого фінансування, яке потрібне для ведення цієї війни.

До бажаного ефекту з вирівнювання цін (гармонізація акцизу), потрібно спрямувати діяльність служб в прикордонній зоні для запобігання створень організованих контрабандних груп. «Мурахова» контрабанда стає більш небезбечною тільки в вигляді організованих груп (т.з. «Скупщики»)

Марта Бирска, опираючись на своє антропологічне дослідження,  описує патологічні наслідки поганого підходу до прикордонного контролю. Стр39/56

Автор описує механізм дії добре організованих груп і ризиків, які народжуються на кордоні і не тільки:

Стр.45, 46

Скупщики домінують на Медиці. Їхню домінацію видно по тому, скільки вони займають простору. Є два види скупльовування, які вона назвала «активний» і «стаціонарний». «Активні» скупщики – це в основному молоді чоловіки, які працюють поодинці або малими групками, як змагаються між собою. Борються за «мурах», займаючи стратегічно вигідні місця, як найближче до виходу з митниці, щоб отримати коробку по запропонованій ціні. Голосно, іноді навіть агресивно, підмовляють до продажу коробок, звертаючись до мурах, не залежно від статі і віку, на «ти»: «Що маєш?», «Що принесла?», «Маєш ЕЛЕМ?» і т.д. Вони голосно між собою розмовляють, лаються, розповідають вульгарні жарти, п’ють алкоголь, плюють, сміються, підкреслюючи свою мужність і недоторканість через розповіді, які ображають і дискридетують поліцію та митників («собаки» та «Геї») . Простір «під кордоном» сприймається ними як «підлеглі території»,  дивлячись на їхні рухи, розмови, спроби тиску на інших користувачів переходу Медика – мурах, поляків з України і інших. Стаціонарні скупщики домінують трішки в інший спосіб. Їх є набагато менше і вони мають лавки перед «своїми» барами, де вони працюють, коли хтось хоче сісти, то потрібно спитати дозволу. Скупщики стаціонарні викликають повагу – вони не бояться поліції та не повинні ховати скуплених речей перед ними, віддають накази «підлеглим» мурахам.  Особливу повагу викликає пан В., який є авторитетом в Медиці завдяки своєму минулому (в ПНР мав високу посаду),  знанням про світ та вмінню розповідати цікаві історії. Домінація скупщиків є також домінацією чоловіків над жінками, яких серед мурах є набагато більше. Вони мають реальну владу в регіоні – отримують товар і диктують  ціни покупок – економічно узалежнюють мешканців довкола Перемишлю.  Безпечний для скупщиків простір Медики, для продавців це місце вороже та страшне – створює неприємний осад через відчутний страх та неспокій. Під час мого дослідження, невелика група людей, близько 10-ти чоловік, стояла у найдальшому пункті простору «під кордоном». Для них  принизливо як торгувати горілкою ( вони змушені робити це через економічну ситуацію), так і клієнти, які називають їх «русами» і звертаються на ти ( до людей, яких честь є важливою складовою польської національної ідентичності). Простір Медики, в якій працюють поляки з України – це чужа територія, на якій потрібно ховатись. Вони бояться силових структур, скупщиків та власників барів, які проганяють їх від своїх лавок. Позбавлені свого місця, залякані, на власну думку зганьблені , показують це невербально, жестами – опускають очі, ховають голови, гуртуються, топчуться на місці, з рефлекторним хованням пляшок та цигарок за пазуху на вид поліцейського автомобіля (хоча поліція ніколи ними не цікавиться)

Автор добре описує прикордонний перехід, як місце насилля стосовно  людей-громадян.

Стр.43, 44

Насильство розсіяне в просторі.

Простір кордону – це мережа місць, де люди стають об’єктами та суб’єктами різних видів насильства. Як писав Джі-Фу Туан, місце це об’єкт, в якому можна перебувати. Простір […] пізнається завдяки можливості пересування. […] Можна по-різному відчувати простір – як розташування предметів і місць, як відстані та пункти віддалення або сполучення місць і – більш  абстрактно – як простору, визначеного сіткою місць. Серед багатьох місць, які формують кордон  опишу воронку – прикордонний простір – підконтрольну скупщикам, та місце в якому торгують продавці з рук. Насилля само по собі прописане в структурі кордону, який, на думку моїх співрозмовників, придуманий для того, щоб завдати біль. Ось як вони описують цю воронку – місце щоденного, багатогодинного скупчення та знерухомлення: «На українській стороні, наприклад, взагалі немає туалету. Ну на польській є, але не завжди робочий… Приниження. Збудовані огородження спеціально для того, щоб було тісно», « Тому що тут концтабір. Звичайний концтабір. […] Знайте, якщо насувається натовп, то вже багато людей мало пошкодженні нутрощі.», «Воронка – це такі бокси, щось на зразок таких, як для тварин». Неоднократно чула, що на кордоні доходило до нещасних випадів – переломів чи смертей – внаслідок хаотичного руху натовпу.

В нарративі «мурах»  кордон і його основний вид, яким і є воронка, це страждання, місце, де люди сильніше відчувають свою тілесність, де їх насильно тримають. У воронці, яку описують в категоріях ув’язнення та зневолення, людей прирівнюють до «невільних тіл», які можна піддавати дисциплінарним процедурам: рахувати, класифікувати, контролювати та карати  наче в’язнів концтабору, як бидло. Розсіяна в просторі, та людських тілах влада засвоїлась так, що можна почути її в щоденних розмовах «мурах», в яких можна зустріти фрази такого типу : «Чоловіків було сьогодні пів-воронки, а жінок –дві». Порівняння очікуючих на контроль «мурах»  з бидлом, заставляє по-іншому вдуматися в назву «мурахи» – в контексті тварин. Так представлена (назва) набирає негативного значення. Люди тут малі, та нічого не варті тварини. Це можна побачити в цьому порівнняні мурах-людей до мурах-комах: «Вони це зробили, щоб нас придушити. Як ту мураху, знаєте, ногою роздавити».

Ця драматична ситуація змінилася в цивілізовану систему контролю  «на трішки», під час чемпіонату з футболу. Причина була простою – на кордоні з’являться громадяни ЄС, а також чиновники та VIPи.

Митна служба Польщі та України спостерігає збільшення кількості перевезеного янтару з Волинської області. Видобування та торгівля янтарем повинна бути врегульованою, згідно з вимогами вільної торгівлі. Створення правил видобутку (ліцензії) янтару, реєстрації та сертифікації на потреби торгівлі повинно бути завданням відповідних органів в Україні та Польщі. Польща займає важливу позицію, тому що саме вона є місцем найбільшого обігу та переробки янтару в країнах ЄС. Правильні закони будуть сприяти співпраці. Погані – стануть джерелом конфліктів.

Відкриття кордону вимагає стратегічних рішень, щодо будови прикордонних переходів, їх видів (піших, велосипедних, легкових, вантажних, річкових). Переходи також потребують доріг (доїздів ). Така програма повинна бути запровадженна Європейським Союзом. Вона могла б бути важливою складовою союзної програми допомоги для України. Визначення місць нових переходів (мостів, річкових переправ) потрібно зробити завданням для громадських організацій, що діють в прикордонній зоні України та Польщі. Першою вказівкою є місця проведення Європейських Днів Добросусідства та співпраця з кс. Стефаном Батрухом.

Визнає важливість відкриття кордону і говорить про це прем’єр-міністр України. Голова українського уряду підкреслив, що особливе значення має транскордонний рух між країнами. Сказав, що на основі Закону про малий прикордонний рух майже 150 тис. громадян України, та стільки ж у Польщі, мають можливість пересуватись в межах малого прикордонного руху. Ми можемо збільшити кількість цих громадян майже до мільйона чоловік – підкреслив Яценюк. Текст,75477,17280306,Ewa_Kopacz_w_Kijowie__Podnosimy_relacje_na_wyzszy.html#ixzz3PJGuT3Ge

Волинська область може стати прикладом розвитку, основою якого є туризм. Влада міста Луцьк усвідомлює це, та вживає необхідних заходів. Річка Буг з притоками була б одною з туристичних стежок. Використання цієї можливості повністю узалежнене від впровадження безвізового режиму та новітніх систем контролю над прикордонним рухом. Прикордонні служби країн ЄС володіють методами роботи та обладнанням для ефективного контролю цієї області. Дуже цікавим і специфічним явищем є польсько-білорусько-український трикутник. Це територія з правої сторони річки Буг. Концепція відносно цілі та способу розвитку на цих територіях повинна виникнути як спільний проект неприбуткових організацій трьох країн (Білорусі, України та Польщі)


Головним та найважливішим питанням, пов’язаним з відкриттям кордону, є контроль пересування людей та товарів. Успішна реалізація цих завдань вимагає розробки систем і методів для контролю за рухом всередині країни (а не на кордоні). Прикордонні служби в країнах ЄС, в тому числі в  Польщі, мають достатній досвід у цій галузі. Вибір, навчання і допомога в організації такої системи спостереження може і повинна бути частиною допомоги ЄС в Україні. Окремим, великим проектом є пересування прикордонних сил та ресурсів (коштів, обладнання для спостереження і т.д.) та українсько-російському, українсько-білоруському кордонах та на морі. Велика частина цього завдання вимагає співробітництва та спільного фінансування різних урядів (ЄС, США, Канада, скандинавських країн). Це потрібно з погляду на те, що кожен з цих урядів має своєрідний досвід в охороні кордонів, який може бути корисним для України. Мій особистий досвід вказує на важливу роль митної служби Великої Британії. Вона має дуже розвинену Митну Розвідку. Я вважаю, що навчання нових людей, перевірених під час мітингів (Євромайдан), та особливо під час воєнних дій в зоні АТО, дозволить досить ефективно контролювати рух товарів через український кордон. Пишучи про роль воєнних в зоні АТО, маю на увазі факт, що це люди високої моралі, часто добре освічені та мають сильне відчуття відповідальності за країну. Вже сьогодні потрібно запустити в дію програми для тих, хто в результаті воєнних дій залишились непрацездатними та тих, хто не знаходиться на військовій службі. Знання HR показують однозначно, що вони будуть вірними, непідкупними службовцями, якщо уряд віддасть їм належну довіру, та доручить завдання, відповідне до їхніх моральних і практичних вмінь. Додам також, що підтримка стратегії «Митної Розвідки» – це та системна зміна, яка дає можливість радикально знизити корупцію у митній службі. Початок переговорів з відповідними органами ВБ та організація навчань в цьому напрямку ,на мою думку,  дуже актуальне питання.

Цей «Звіт»  приділяє особливу увагу створенню таких рішень і механізмів, які будуть активізувати місцеві громади прикордонних регіонів, а також допоможуть досягнути цілей в майбутньому завданні, яким являється надання відповідальних доручень для громадян, які з перемогою повертаються з війни. Ми пропопнуємо цей підхід до всіх завдань та проектів, які будуть супроводжуватися процесом «відкриття кордонів» з Європейським Союзом і ущільнювальння кордонів з Росією та Білорусією. Це практична реалізація «правила субсидіарності». “Правило” є одним із стовпів цивілізації ЄС. Його введення наштовхується однак на потужний ментальний бар’єр системи та органів держави (Польщі та України). Послідовне застосування реалізації програми «Відкритий кордон», має шанс стати відмінним механізмом для створення громадянського суспільства. Спостерігається збільшення активності громадян та громадських об’єднаннь в Польщі та Україні, що гарантує успіх для такої ініціативи.

Цей «Звіт» вказує та фокусується на даній частині кордону (Волинська обл. по стороні України). В ньому звертається увага на те, що питання «Волинської трагедії» є найбільшою проблемою у польсько-українських відносинах. Сьогодні її використовують пропагандисти Путіна в інфомаційній війні. Коректне вшанування пам’яті драматичних подій являється  необхідним кроком на дорозі до  повного примирення, співпраці, а також створення стратегічного союзу, який зможе гарантувати бузпеку та спокій а майбутньому для цієї частини Європи. Союз між Україною, Польщею, Литвою, Латвією, Естонією, і, в майбутньому, Білорусією дає можливість стабілізувати цей регіон Європи, являється гарантією безпеки цих країн в рамках стратегії НАТО, та відкриває шлях російським і білоруським демократам до фундаментальних реформ в Росії та Білорусі.


  1. Польсько – український кордон, як зовнішній кордон Європейського Союзу функціонує незадовільно. Це створює дуже погану і в своїй суті фальшиву картину змісту і культури, що притаманні діяльності  Європейського Союзу.
  2. Кордон , що погано функціонує – є основною перешкодою реформам в Україна.
  • «Відкриття кордону» є необхідним для підтримки української економіки у ситуації закриття російського ринку та ринків країн Євразійського Митного Союзу.

Основними факторами поганого функціонування кордону  є наступні:

  1. Мала кількість переходів. Беручи за відлік кордон між Польщею та Німеччиною, на польсько-українському кордоні переходів повинно бути щонайменше втрічі більше (є дев’ять, має бути близько тридцяти).

Необхідними заходи:

А. Виділення відповідних коштів на будівництво мостів та інших відповідних переправ на річці Буг.

Б. Направлення коштів на будівництво додаткових сухопутних переходів  : як пішохідних , так і автомобільних.

В. Влаштування додаткових смуг контролю для велосипедного та пішохідного руху на вже  існуючих переходах.

Г. Облаштування переходів телекомунікаційною структурою.

  1. Авторитарні методи контролю, які принижують гідність громадян, перетинаючих кордон. Це стосується головним чином громадян України.

Необхідні заходи :

А. Запровадження безвізового режиму для громадян України.

Б. Зміни  стратегії у протидії контабанді. Доволі ефективним є сконцентрування сил та коштів щоб протидіяти організованим групам (скупщики), а також відповідний контроль внутрішнього ринку.

В. Гармонізація акцизу.(Зменшення різниці цін акцизних товарів, тобто тютюнових та алкогольних виробів.)

Г. Запровадження принципу «спільного контролю». Ця модель та методологія перевірена під час чемпіонату Євро 2012.

3.Відсутність політичної волі урядів та парламентів Польщі та України до вирішування  проблем прикордоння.

Необхідні заходи :

А. Інформування та пояснення цілі та сенсу «відкриття кордону» в європейських установах – TAXUD і FRONTEX.

Б. Інформування ЗМІ про ціль і сенс відкриття кордону, а одночасно пояснення суті змін у стратегії контролю кордону (перенесення контролю з кордону на контроль вглиб країни).

В. Лобіювання на рівні прем’єрів та міністрів (міністрів внутрішніх справ, а також міністрів фінансів) України та Польщі  відкритого кордону.

Г. Пояснення окремим громадянам і суспільству в цілому того, що відкриття кордонів не означає відсутності контролю. Контрольні завдання реалізовуватимуться надалі, згідно випробуваних в країнах ЄС правил та процедур. Важливо відзначити, що ці методи набагато ефективніші і менш піддаються корупції.

Увага! Стратегія відкритого кордону не вимагає будування дорогих переходів, які достосовані до виконання остаточного митного контролю. «Остаточний контроль» необхідно перенести до внутрішніх установ і митниць в місцях призначення.

Кошти та засоби (людські та технічні), потрібно призначити та перенести на охорону кордону із СБіР-ом  (Союз Білорусії та Росії).

Це дослідження є частиною Першої Білої Книги Трансформації Конфліктів в Україні, яка готується до видання в рамках проекту Українська Миротворча Школа за підтримки Посольства Великої Британії в Україні


Стратегії трансформації і превенції прикордонних конфліктів в Україні. Збірка аналітичних матеріалів. 2014-2015

20160217_003512Науково-практична збірка аналітичних матеріалів, створених експертами проекту “Українська миротворча школа”, метою якого є розробка стратегій транформації та запобігання насильницьким конфліктам в прикордонних регіонах України в 2014-2015 році.

Збірка може бути корисною для спеціалістів в сфері безпеки, конфліктології, соціології та місцевого самоврядування.

Скачати повну книгу


Після окупації і анексії Криму та початку українсько-російської гібридної війни на сході України перед українським суспільством постали нові виклики. Наше суспільство опинилося в абсолютно новій для себе ситуації, коли насильницький конфлікт став частиною нашого  життя. Як поводитися у такій ситуації, як бути ефективним в умовах конфлікту і зрештою, як трансформувати конфлікт  – ці питання стали нагальними для тисяч українських громадян. Для того щоб знайти відповіді на ці та інші питання, що постійно виникають в умовах триваючого конфлікту, коаліція громадських організацій створила Українську Миротворчу Школу (УМШ), яка б не лише готувала експертів з трансформації конфліктів, але й формувала б горизонтальні мережі активістів різних куточків України для обміну досвідом. Поєднання досвіду, практики та громадянського активізму стало важливим елементом стратегії УМШ на шляху трансформації конфліктів.

Тут варто сказати більше про саму ідею миротворчості  та участі громадянського суспільства у цьому процесі. Зазвичай, конфлікт розгортається за амплітудою по зростаючій і до певного моменту залишається невидимим для зовнішніх гравців. На цьому етапі  громадянське суспільство залучається для виявлення та попередження насильницького конфлікту, визначення  акторів та їх інтересів. На момент коли насильницький конфлікт таки розпочався головне завдання полягає у його деескалації та подальшій трансформації. І на останній фазі конфлікту, після успішної трансформації, настає пора навчання.  Це, так би мовити, класична ситуація. Втім, специфіка гібридної війни змушує українське громадянське суспільство одночасно працювати по всім чотирьом етапам одночасно.  Додатковим елементом залишається наявність зовнішньої сторони – путінської Росії, яка постійно підживлює полум’я конфлікту, тримаючи його на фазі ескалації.

Іншим, не менш важливим елементом нашої ситуації стало поширення в Україні культури насильства за останній рік.  Ця культура, разом з іншими культурними практиками, стає зараз невід’ємною частиною нашого життя.   Саме культурні практики (так само як і культурні зміни) по великому рахунку визначатимуть успішність чи неуспішність  наших реформ і зрештою долю нашої країни.

Українське суспільство тривалий час практикувало радянські культурні практики, навіть якщо вони були позірно антирадянські.  Потрібен був час для того щоб виникли паростки нових, нерадянських культурних практик, які поширилися із зростанням середнього класу, зрозуміло в українському вимірі. Помаранчева революція, яка відбулась на тлі економічного зростання, була класичною революцією очікувань. Євромайдан і Революція Гідності відбувалися на тлі економічного та політичного занепаду, в умовах коли політичний український клас розірвав пакт ненападу, характерний для періоду олігархічної республіки, зруйнувавши таким чином культуру компромісів, яка дозволяла йому  існувати у відносному мирі. Насильство, яке ми побачили під час Майдану, це лише наслідок свідомої відмови частини політичного класу від цієї культури. Як наслідок – крах старого соціального порядку і народження нового. Новий соціальний порядок народжується через насильство і завдяки насильству і тому  символічний акт повалення пам’ятників Леніну відомий як «ленінопад» став відправною точкою як нового соціального порядку так і  нової фази конфлікту.

Якщо до 2010 року домінуючою для політичного класу була культура компромісів, то для переважної більшості населення такою практикою було уникнення конфліктів, їх переадресація на гору за принципом «пани чубиться а у холопів чуби тріщать». Ця практика також має право на існування, адже до 2013 року в країні практично не було насильницьких конфліктів великої інтенсивності. Єдиний груповий конфлікт, який за розмахом і наслідками можна було б віднести  до насильницького, був конфлікт навколо Азізлеру у м. Бахчисарай у 2006 році. Зауважу, що мова йде звісно про групові конфлікти, де діючими акторами є різні групи інтересів.

Війна внесла свої корективи у цю практику. Уникнути її неможливо. Отже люди опинилися в умовах цілої низки насильницьких конфліктів практично безпорадними. Звичні соціальні зв’язки руйнувалися, друзі ставали ворогами, а міста Сходу України окупували російські війська. Під час насильницького конфлікту високої інтенсивності  у людини насправді не так вже й багато варіантів  – він або пристає до однієї із сторін конфлікту, або рятується втечею.  Той хто залишається нейтральним, потерпає найбільше. Першою реакцією людей на війну стала втеча – близько 1200 тис. ВПО, лише зареєстрованих, а за нашими оцінками, враховуючи, що значна частина вихідців зі сходу не реєструється через різні причини, таких насправді набагато більше. Це той виклик, який недолугі державні інститути самотужки подужати не в силах і де волонтерські організації прийняли на себе головний удар.

Новий виклик з яким стикнулося громадянське суспільство виник після звільнення частини луганської та донецької області під час наступальних операцій української армії влітку минулого року. Українські активісти в цих містах, які повернулися, або вийшли із підпілля, стикнулися з старою владою, яка часто власноручно відкривала ворота міста для окупантів. Конфлікт між ними та старою місцевою владою був неминучим і мав всі тенденції стати насильницьким. Щоб уявити, що таке політичне поле на цих землях після правління ПР, згадайте асфальт, щільно утрамбований шляхоукладчиком.   Коли згідно соціологічних досліджень 90% мешканців Сіверодонецька не визначилися за кого вони будуть голосувати це як раз наслідки тієї політики, яку роками впроваджували регіональні еліти і які до речі намагаються запропонувати новій владі свої послуги. Серед місцевого населення домінують патерналістські настрої, які активно культивувалися і які є похідними від моноструктурної економіки  регіону. Сьогодні як ніколи значення і вага місцевих виборів стають вирішальними. На сході від їх результатів залежатиме доля трансформації регіону від совкового неофеодалізму до відкритого суспільства. І відродження або правильніше для сходу винаходження міста стає найактуальнішим завданням громадянського суспільства.

Так, культурні практики опірні, вони тяжіють до самовідновлення, і швидко їх змінити ми навряд чи зможемо, але на щастя, в еволюційній теорії про розвиток суспільства, крім культури, є ще перемінні, на які ми можемо впливати. Це конкуренція – стимулювання різних форм конкуренції та допомога у формулюванні нових правил гри, які зроблять цю конкуренцію інститутом, це поширення позитивних практик і особливо історій успіху, нових історій про нових героїв, і нарешті це формування раціонального вибору для більшості населення на користь України.

Ми приречені жити в умовах конфлікту ще тривалий час і в наших силах зробити все щоб бути ефективними.

Представлені у збірці матеріали є результатом дослідницької роботи представників УМШ впродовж 2014-2015 років.

Ігор Семиволос, керівник проекту Українська Миротворча Школа

Українська миротворча школа. Вперше в Ізраїлі. Фільм

В кінці лютого 2015 року делегація УМШ відвідала з навчальним візитом Ізраїль. Ми вирішили показати вам найцікавіші епізоди. З фільму ви можете багато зрозуміти про політику Ізраїлю і цікавий для нас досвід.

Режисер – Борис Шустерман

Ми продовжимо співпрацю!

Проект Українська миротворча школа проводиться коаліцією громадських і урядових організацій України та Польщі за підтримки Посольства Великої Британії в Україні.

Звіт щодо особливостей конфліктів по лінії Майдан – Антимайдан у Одесі

Підготовлено ГО «Сприяння міжкультурному співробітництву» у рамках проекту «Української миротворчої школи», за фінансового сприяння Посольства Великої Британії в Україні.

Думки висловлені в даному звіті можуть не співпадати з позицією Британського посольства.

Автори: к.соціол.н. Кривошея Тетяна, Сербіна Юлія, за ред. к.політ.н. Шелест Ганни.

Робоча гіпотеза – перевірка наявності конфлікту між Майданом і Антимайданом в м. Одеса.

Мета дослідження – оцінка основних ризиків, чинників та «ліній розколу» суспільних настроїв в м. Одеса.

Методи дослідження: Для даного дослідження були використанні результати глибинних інтерв’ю з представниками обох сторін, а також аналіз відповідей фокус групи, учасники якої мають різні погляди на події в місті. Крімтого, булопроведеноаналізмісцевихвідкритихджерел.

Учасники фокус-груп та інтерв’ю: активісти громадських організацій, політичні експерти, представники національно-культурних товариств; журналісти, які висвітлюють теми суспільно- політичних змін, представники сфери освіти.


До подій листопада 2013 – лютого 2014 р. деякі представники «Майдану» і «Антимайдану» були об’єднані в громадський рух «Генеральний протест», метою якого було сприяння прозорості політиці міської влади щодо плану забудови міста. З початком Євромайдану в листопаді 2013 р., спробами захоплення адміністративних будівель міста у березні 2014 р. (в якому брали участь представники антимайдану), зіткнень під час акцій протесту між двома групами протягом березня-травня 2014р. конфлікт поглиблювався.

Довідково: Одеський Євромайдан («Майдан») об’єднує представників громадських об’єднань проукраїнського спрямування (ГО “Молодь демократичного альянсу”, ГО “Рада громадської безпеки”, “Самооборона Одеси”), місцеві осередки політичних партій (УДАР, “Фронт змін”, “Батьківщина”), активістів, блогерів, громадських діячів, які не входили до складу політичних партій і громадських об’єднань. Фактично одеський Євромайдан розпочав активність як самоорганізований рух без визначеного лідера 24 листопада 2013р. під час першого віче, біля пам’ятника Дюку, метою якого була підтримка підписання Угоди про асоціацію між Україною і Європейським Союзом. В ході подальших подій в травні-червні 2014р. відбулись перші спроби інституціоналізації Євромайдану. В той же час дискусії щодо репрезентативності Координаційної ради Майдану серед її членів тривають.

До “Антимайдану” на початковому етапі входили представники політичної партії “Родина”, місцевого осередку Комуністичної партії України, громадських об”єднань “Колокол”, “Дозор”, “Молодіжна єдність”, безпартійні громадяни. Одеський «Антимайдан» почав формуватись у лютому 2014р. в якості відповіді на несприйняття подій київського Майдану. 1 травня в рядах одеського антимайдану стався розкол. Представники “Одеської дружини”, частина козацьких формувань, на чолі з Є.Кваснюком розгорнули табір на 411й батареї. Прибічники А.Давидченка (організації “Народна альтернатива” ,”Народна дружина”, “Молодіжна єдність”), які на той період були більш радикально проросійськи налаштованими(принаймні в публічній площині), залишились на Куликовому полі.

Кульмінацією конфлікту стали події 2 травня. Разом з ними зросла кількість «мови ворожнечі» в соціальних мережах і на масових заходах.

Довідково: масові заворушення, які відбулися 2 травня 2014 року між проукраїнські налаштованими мешканцями та сторонками «Антимайдану» й проросійськими прихильниками. Передматчевий спільний марш «За Єдність України) фанатів ФК «Чорноморець» (Одеса) та ФК «Металіст» (Харків) закінчився зіткненнями з проросійськими активістами, які перегородили дорогу фанатам, включаючи стрільбу та неоднозначні дії одеських правоохоронців в центрі міста. Подальші події на Куликовому полі (місце базування наметового табору «Антимайдану») – пожар в Будинку Профспілок та загибель великої кількості людей (загальна кількість загиблих у суточках з двох сторін 48 осіб, понад 250 поранено). З метою незалежного розслідування в місті була створена група 2 травня, до якої увійшли журналісти, колишні правоохоронці та експерти.

Попри наявність серйозної конфронтації, яка мала місце в Одесі в листопаді 2013 – травні 2014 року, слід зазначити, що відбулась певна трансформація самоідентифікації прихильників цих груп і сприйняття подій протягом червня-листопада 2014 року.

Особливістю дослідження є той факт, що одна зі сторін («Антимайдан») залишається закритою для контактів та участі у спільному обговоренні проблем. На відміну від класичної перцепції, що обидві сторони будь-якого конфлікту шукають якнайбільше можливостей щодо висловлення та демонстрації своєї позиції, намагання пояснити та вмовити треті сторони, щодо переваг та перспектив своїх ідей, ситуація в Одесі складається таким чином, що прихильники «Антимайдану» здебільш висловлюють свої думки через соціальні мережі та прихильні ЗМІ, уникаючи прямих контактів з іноземними та українськими дослідниками.


За результатами проведених глибинних інтерв’ю (жовтень-листопад 2014), фокус-групових досліджень, відкритих джерел (регіональні ЗМІ, групи в соцмережах, моніторинги мітингів прибічників майдану і антимайдану в період з квітня по жовтень 2014р.) з метою аналізу гіпотези щодо конфлікту між прибічниками «майдану» і «антимайдану» в м. Одесі, доцільно виділити ряд особливостей:

Окремі конфлікти ідентичностей з боку прибічників Євромайдану і антимайдану в Одесі можна розділити за наступними ознаками:

– сприйняття подій Євромайдану, бойових дій на Сході України, легітимності влади;

– сприйняття зовнішньополітичного і економічного курсу країни, очікування від європейської інтеграції.

Події листопада 2013- лютого 2014 рр., респонденти оцінюють здебільш позитивно. Попри їх трагічність, вони дозволили проявитись українській нації і усвідомити свою в тому числі національну ідентичність. В той же час, існує думка, що це є «державним переворотом». Всі опитані експерти зазначили, що, безсумнівно, події носять трагічний характер. В той же час учасники фокус-групи зазначили, що події вказаного періоду слід вважати закономірним, очікуваним протистоянням проти неадекватних дій влади. Майже всі присутні вказали, що ці події були спробою висловити протест проти діючої влади.

В той же час думки щодо анексії Криму різняться. Частина респондентів вважаюсь, що це є «поразкою України» і «перемогою Росії». Визнаючи факт агресії, тим не менш респонденти вважають, що Росія вирішувала свої геополітичні завдання, що не сприймається негативно. Учасники ФГ не відчували явної, прямої загрози для Одеси, але висловлювали стурбованість скупченням військової техніки на кордоні та вказували, що якщо Маріуполь не «витримає», то Одеса може бути наступною.

Попри сприйняття антитерористичної операції на Сході України як війни, між прибічниками «Майдану» і «Антимайдану» існує різне розуміння особливостей конфлікту (серед прибічників Майдану це – «народна війна, спричинена зовнішньою агресією», серед прибічників антимайдану – «громадянська війна»).

Деякі респонденти вказують, що ці події є наслідком Майдану. Також для означення подій використовують такі поняття, як «війна держави зі своїм народом». Серед респондентів зберігається побоювання щодо розширення зони бойових дій за межи 2 східних областей. Одеські респонденти вказували на таку проблему, що на Сході України існує «плаваюча ідентичність», або «надбана ідентичність». Ця ідентичність з’явилась внаслідок того, що Україна не приділяла уваги проблемам регіону і конфлікт є саме результатом «бездіяльності» центральної влади. Тому існують побоювання щодо розширення такої тенденції на інші регіони.

Спостерігається співчуття щодо внутрішньо переміщених осіб, як до «людей, що потрапили в біду». Позитивним моментом, на думку учасників фокус-груп, є те, що переселяються «із України в Україну», а не в інші країни.

Одним з конфліктів, які на разі існують між «Майданом» і «Антимайданом», є відмінне бачення легітимності діючої влади. Потенційним конфліктогеном у сприйнятті влади є недостатня внутрішня комунікація, неготовність Президента України пояснювати громадянському суспільству логіку прийнятих рішень, що в короткостроковій перспективі може спричинити певну кризу легітимності.

Цікава думка одного з респондентів, який вважає, що «наша влада – це всього лише медіа персони… вони живуть і працюють, в першу чергу, для картинки, навіть не для власного збагачення. Влада зазнає поразки за поразкою. Але роблять все для того, щоб виставити себе якомога красивіше і знайти винуватого». Окремим питанням, яке може бути потенційно конфліктогенним є негативне сприйняття держслужбовцями нижньої та середньої ланки люстрації як методу боротьби з корупцією через відсутність критеріїв, за якими здійснюватиметься люстрація, та низькою заробітної плати.

Одеська область на позачергових виборах до Верховної Ради продемонструвала одну з найнижчих явок. Більшість опитаних респондентів не була на виборах, оскільки вважала, що «як громадянину не було за кого голосувати». Зазначимо, що попри констатацію необхідності серйозних змін, значна кількість громадян не користується своїм активним виборчим правом. Готовність громадян навіть до конвенційних форм політичної участі є досить низькою через брак нових ідей і облич. В той же час спостерігається потреба бачити ініціативи конкретних реформ.

Пасивність прибічників антимайдану після подій 2 травня здатна слугувати носієм латентного конфлікту. Політична активність даної категорії громадян на даному етапі є низькою. У порівнянні з періодом, що передував 2 травня, а також одразу після вказаних подій, знизився рівень політичної активності (мітинги на Куликовому полі, марші, інші види активності). Наслідком цього є зниження використання «мови ворожнечі» (hate speech) на мітингах. В той же час використання «мови ворожнечі» в соцмережах, а також регіональних ЗМІ, які подають позицію проросійської сторони, все ще залишається на високому рівні, провокуючи ескалацію конфлікту. Вочевидь пасивну позицію прибічників антимайдану можна пояснити тим, що вони відчувають себе переможеною стороною і свідомо оминають різні види політичної участі.

Чинником, який свідчить про наявність латентного конфлікту, є небажання прибічників антимайдану контактувати з будь-яких питань з представниками дослідницьких організацій та іноземних ЗМІ, аргументувати свою позицію. Свою пасивність вони пояснюють стурбованістю за власну безпеку.

За умови зовнішнього провокування, даний латентний конфлікт здатен трансформуватись у відкритий. У випадку його ескалації не можна виключати ризики застосування насильницьких методів протесту, зважаючи на негативний досвід протистояння періоду березня-травня 2014р.

Представники обох груп сходяться в думці, що події 2 травня в Одесі є «трагедією» для міста. Також обидві групи вважають, що в місті існує підґрунтя для дестабілізації ситуації. Прибічники «Антимайдану» також використовують вираз «масове вбивство з політичних мотивів», передумовою чого став «державний переворот» у Києві. Прихильники «Майану», в свою чергу, вважають, що це була «провокація», яка була спланована, але скоріш за все вийшла з під контролю.

На думку респондентів, вирішити проблему допоможе час та діалог (але він повинен мати стратегії, форми вираження). Також важлива можливість разом працювати над спільним майбутнім. Існують різні думки щодо форми та участі в діалозі, від використання іноземного досвіду (ПАР) до «елітарного діалогу» лідерів думок.

Можна припустити, що на даному етапі прибічники антимайдану не є консолідованими. Не вдаючись на разі до активних протестних дій в м. Одесі, водночас ця категорія громадян відмовляється і від конвенційних форм політичної участі.

Треба зазначити,що опитані експерти не вважаюсь, що подальша інституалізація рухів «майдану» чи «антимайдану» можлива і взагалі потрібна, оскільки вони вже виконали свою місію. В той же час не виключається створення нових рухів на базі активних громадян, які готові відстоювати свої права на рівні громади, а не «займатися геополітикою».

В одеському середовищі існують певні розколи ідентичності щодо сприйняття «Євромайдану» і «Антимайдану» як комплексу цінностей і дій. В той же час локальна одеська ідентичність трансформувалась в загальноукраїнську. Дані ідентичності вирівнялись за своєю значимістю. Майже всі учасники ФГ назвали себе українцями. Лише один заявив, що є одеситом – по перше, а по друге вже Українцем. Також одна з присутніх учасниць вказала на некоректність питання – сама його постанова є «зерном конфлікту». Бути одеситом та українцем водночас – це є нормальним. Українська ідентичність здебільш асоціюється з повагою до громадянства. На відміну від попередніх років спостерігається менший акцент на локальну ідентичність, яка стає у потребі лише при підкреслені різниці з іншими локальними ідентичностями.

Існує різне бачення шляхів Європейської інтеграції України і значення цього явища для міста. В основному респонденти передбачають європейський шлях розвитку України. В оцінках Митного союзу існує думка, що Росія є символом минулого. Громадяни, які, умовно кажучи, вибирають Росію, насправді вибирають не Росію, а ілюзію стабільності, повернення в Радянський Союз «щоб все було як раніше, і не було гірше». ЄС, перш за все, асоціюється зі свободою пересування, можливостями у сфері освіти, розвитком людського потенціалу. Однак існує чітке розуміння, що євроінтеграція – це довгий шлях, треба бути реалістами і підтягувати рівень української економіки.

Оцінки опитаних щодо очікування від підписаної Угоди про Асоціацію з ЄС різняться від позитивних до песимістичних. Проведені опитування свідчать про недостатність інформації про особливості європейської інтеграції, існування міфів щодо вступу України в ЄС, досвіду інших країн, які стали членами Європейського Союзу. Вочевидь актуальним завданням є розроблення окремих просвітницьких програм для різних категорій громадян (журналісти, державні службовці, науковці, громадські активісти), спрямованих на подолання міфів щодо Європейської інтеграції.

Серед факторів, що викликають страхи, експерти, перш за все вказували економічні та фінансові проблеми, дефолт банківської системи. На другому місті розвиток бандитизму і обґрунтованість доцільності війни, її виправдання та виправдання нею відсутності глибоких системних реформи. Вказуютьнастрах, що «небудутьвикористанітіможливості, якізаразє».

Треба зазначити, що учасники ФГ зафіксували таку загрозу, як можлива внутрішня дестабілізація міста. На їх думку, в цій ситуації важлива саме поведінка мешканців міста – загроза існує, коли є внутрішня підтримка. Доки її немає – то і загроза відсутня.


Додатковим джерелом дослідження, окрім проведення інтерв’ю і фокус-груп став:

– контент-аналіз регіональних ЗМІ на предмет виявлення термінів, якими характеризуються окремі явища, що супроводжують конфлікт (видання «Думская.нет», і «Таймер» як два протилежні за інтерпретацією подій інформаційні ресурси); обговорення на форумах цих видань. Вказані видання обрані для аналізу, оскільки вони є найбільш рейтинговими виданнями м. Одеси. Згідно інформації експертів, кількість відвідувань вказаних сайтів сягає 70 тис на добу.

– пости у відповідних групах соцмереж на предмет ознак конфліктогенів по лінії «майдан- антимайдан» (переважна кількість прибічників Одеського «Антимайдану» зосереджена в мережі «Вконтакте»);

– аналіз масових заходів, які проводились прибічниками обох сторін.

Основні поняття, які використовуються регіональними ЗМІ для висвітлення подій листопада 2013 – лютого 2014 рр.

1. Висвітлення подій Одеського Євромайдану: на першому етапі перебігу Одеського Євромайдану видання «Таймер», яке є відверто проросійським, публікувало матеріали, в яких висловлювало незгоду із перевищенням повноважень представниками правоохоронних органів і застосування сили до протестуючих представників Одеського Євромайдану. Однак, вже станом на 21 лютого 2014 події Київського Євромайдану видання називає «повстанням».

2. Висвітлення побиття журналістів і учасників мирного протесту 19 лютого 2014р. біля будівлі Одеської ОДА, яке стало однією з визначальних подій в розвитку конфлікту в м. Одесі і зумовило падіння рівня довіри до діючої на той момент регіональної влади. Відсутність результатів розслідування справи на разі є фактором делегітимізації регіональних органів МВС. Обидва видання чітко ідентифікують нападників, як «бойовиків», в той же час відрізняється підхід щодо наслідків та відповідальності за такі дії. (Думская: Боевиков, которые били моих коллег и других одесситов на проспекте Шевченко, милиция знала и не оказывала им никакого сопротивления… 19 лютого 2014 Побоище под ОГА: кто виноват и что делать (колонка главного редактора))

Таймер: Уголовное производство по факту массовой драки под зданием Одесской облгосадминистрации 19 февраля, должно быть прекращено. Закон есть закон. Дело в том, что действия боевиков в шлемах и с дубинками полностью попадают под нормы принятого Верховной Радой сегодня, 21 февраля, Закона Украины «О недопущении преследования и наказания в связи с событиями, которые имели место во время мирных собраний». 21 лютого 2014 Боевики, устроившие избиение под ОГА, останутся безнаказанными

3. Ставлення до прихильників «Антимайдану». Характерне висвітлення виданням «Таймер» арештів лідерів проросійських рухів, які під час масових заходів і в соцмережах здійснювали заклики до порушення територіальної цілісності України, як «політичних репресій» (Таймер: СБУ заявила о готовности обменять 225 задержанных на военнослужащих правительственных войск, которые в настоящий момент находятся в плену у властей самопровозглашённых ДНР и ЛНР… По информации ТАЙМЕРА, в число этих 225 человек войдут и одесситы. Сколько именно политзаключённых из Одессы могут получить свободу в результате обмена на пленных военнослужащих, пока неизвестно. 24 грудня 2014. Одесские политзаключённые могут выйти на свободу

У більшості видань прибічників «Антимайдану» називають «проросійськими активістами», «прибічниками Росії», «антимайданівцями» без використання образливих ярликів. (Думская: Сторонники России привезли с 11-й станции Большого Фонтана пленного «евромайдановца» и сдали его милиции. 10 квітня 2014. Сторонники России привезли на Куликово поле пленных «евромайдановцев»: один из них ранен

4. Висвітлення кримських подій більшістю регіональних ЗМІ подається як анексія. В матеріалах переважно висвітлюються спроби українських політиків долучитись до врегулювання ситуації (в тому числі до проведення псевдо референдуму 16 березня). Видання «Таймер» видавало матеріали під назвою «кримська криза». Переважно акцент робився на підвищенні соціальних стандартів в АРК після анексії.

5. Висвітлення збройного конфлікту на Сході України.

Більшість регіональних видань з самого початку збройного конфлікту на Сході України висвітлювали його як «антитерористичну операцію», «гібридну війну», в той же час наголошуючи на неоднорідності учасників бойових дій (сепаратистів, проросійських і підтриманих Росією бойовиків, найманців, професійних російських військових). (Думская: «В рамках антитеррористической операции на блокпосту сепаратистов в районе Славянска задержали четырех человек, сообщает Министерство обороны Украины». 2 травня 2014 (Славянск: на блокпосту, откуда сепаратисты сбивали вертолеты, задержали четырех человек) (Таймер: «О том, что на самом деле происходит возле здания ОГА, с самого начала восстания контролировавшемся повстанцами, практически ничего не известно. Официальных заявлений руководства ДНР на эту тему нет, не удаётся получить информацию о происходящем и из собственных источников ТАЙМЕРА». 29 травня 2014 (Донецк: повстанческий батальон «Восток» оцепил ОГА. Баррикады возле здания сносят).

Загальне висвітлення подій на сході України в регіональному виданні «Таймер» відбувалось під рубрикою «Мятежный Донбасс», з використанням термінів «громадянська війна», «братовбивча війна», також по відношенню до бойовиків використовуються дефініції «повстанці», «ополченці». Спостерігається відсутність згадувань про присутність російських військ.

6. Події 2 травня. Характерно, що після подій 2 травня форуми провідних регіональних видань були закриті для коментування задля уникнення розповсюдження мови ворожнечі. Характеристика учасників подій: Думская – «проросійські активісти»: «Одесситы и гости города, искренне любящие Россию и придерживающиеся федералистских взглядов, сегодня снова собрались на Куликовом поле». 18 травня 2014. (50 кадров: как на Куликовом пророссийски настроенные одесситы митинговали) Таймер називає проросійських активістів «прибічниками федералізації». Затримані 2 травня проросійські активісти переважно названі «політв’язнями». Самі події подавалися з позначкою «майская бойня».

7. Заклики до зриву виборчого процесу й ігнорування діючої центральної влади у проросійських виданнях («Таймер») як спроба створення кризи легітимності. Стосується як президентських виборів, так і парламентських. В публікаціях центральна виконавча влада називається переважно нелегітимною, всі дії і рішення жорстко критикуються, розглядаються можливості реалізації донецького сценарію в Одеській області.

8. Протестна активність як один з чинників вираження конфліктного потенціалу.

Обидва табори на свої масові заходи мобілізовували приблизно однакову кількість прибічників. Виключенням є антивоєнний марш 3 березня 2014, який, за різними оцінками, зібрав від 7 до 10 тис. осіб (прихильників унітарної України).

Кількість учасників мітингів на Куликовому полі та їх якісний склад поступово зменшувались. Якщо у березні-квітні середня кількість учасників становила 500-1500 осіб, то після подій 2 травня вона істотно зменшилась, залишаючись на рівні 50-100 учасників. В той же час, проведення судових засідань щодо затриманих у справі 2 травня, призводить до нових протестних ініціатив достатньо агресивного характеру під будівлями суду, ініціаторами яких є обидві сторони конфлікту.

Не в останню чергу зниження протестної активності пов’язано з тим фактом, що багато лідерів антимайданівського руху покинули територію України.

Риторика лідерів «Антимайдану» поступово змінилась після відкриття кримінальних справ за ст. 109 Кримінального кодексу України. Зокрема, Антон Давидченко, 30.03.2014р.: «В наших лозунгах не было ничего о разделении Украины. Мы просили о референдуме, русском как втором государственном, федерализации — но нас не слышат. Именно поэтому мы обращаемся к России — только там нас слышат. Мы не за присоединение к России, а за дружбу братских народов, Таможенный и Евразийский союзы»», (

Активне використання мови ворожнечі, антисемітської риторики спостерігалось у першій половині 2014 року. Гасла «Ні – нелегітимним виборам», «Смерть нацистам», «Свободу політичним в’язням», «Бойкот фашистських виборів – обов’язок чесних одеситів», «Хунта вбиває одеситів», «Вимагаємо референдум», а також розповсюдження матеріалів антисемітського характеру на мітингах на Куликовому полі (зокрема, підчасмітингу 18.05.2015).

У соціальних мережах мова ворожнечі поширювалась із використанням маркерів «бандерівці», «укропи», «укронацисти», «ватників». Найвищий рівень поширення мови ворожнечі в соціальних мережах спостерігався після подій 2 травня. Важливо, що максимальний рівень закликів до насильства в Одесі й області в соцмережах (група одеського антимайдану) йшов з аккаунтів, зареєстрованих в Російській Федерації.

Характерно, що з активізацією місцевих протестів щодо можливості незаконної забудови рекреаційних зон Одеси (жовтень 2014) риторика ненависті дещо знизилась, оскільки активізувався рух «Генеральний протест», який з 2011р. об’єднував представників полярних політичних сил.


Аналіз відкритих джерел, результати фокус-групового дослідження та проведення глибинних інтерв’ю дають можливість зробити наступні висновки щодо конфліктогенного потенціалу одеської області по лінії «Майдан» – «Антимайдан»:

1. На сьогодні в Одесі існує латентний конфлікт по лінії «Майдан» – «Антимайдан», двох рухів, які не є інституціоналізовані, є різнорідні, але чітко кристалізовані за своїми політичними та громадянськими позиціями.

2. Прихильники «Антимайдану» не є однозначно лише проросійські налаштованими громадянами. Частина з них «сіра зона», яка не сприйняла події листопада 2013 – лютого 2014, не вважає нинішню владу легітимною або не підтримує європейську інтеграцію України.

3. Після подій 2 травня 2014 року, прибічники «Антимайдану» зайняли пасивну позицію, фактично не беручи участі у виборах, не проводячи масові акція (за винятком невеликих протестів), та перемістили основну свою риторику до соціальних мереж та у прихильні медіа.

4. Негативним явищем є відсутність консенсусу щодо відображення основних понять, які відображають перебіг конфлікту (в першу чергу подій на Сході України).

5. Спостерігається зниження рівня використання мови ворожнечі, використання якої посилювалось у пікові періоду розвитку подій в Україні або в самій Одесі.

6. Існує певний консенсус щодо необхідності діалогу та концентрації на локальних проблемах, в той же час не має згоди щодо того, хто саме повинен вести цей діалог.

7. Спостерігається, у порівнянні з попередніми роками, трансформація пріоритетності локальної одеської ідентичності в усвідомлення важливості громадянства і української ідентичності, не як суто етнічної ідентичності. Прийшло розуміння того, що одна ідентичність не виключає іншу, а є доповнюючим елементом.


1. Сприяти переведенню політичної активності місцевих громадських організацій у вирішення проблем місцевого рівня, які можуть об’єднати зусилля ворожих сторін. З цією метою, позитивним має бути проведення якомога більшої кількості публічних слухань щодо питань місцевого розвитку.

2. Сприяти підвищенню явки на місцевих виборах та роз’ясненню необхідності більш активної участі у легальному виборчому процесі.

3. Активізація та максимальна прозорість результатів розслідування подій 2 травня, інформування ЗМІ та громадськості щодо перебігу подій.

4. Проведення відкритого суду над затриманими у справі 2 травня, при рівному відношенню до обвинувачених, як з боку «Майдану», так і з боку «Антимайдану».

5. Поновлення досудових справ проти лідерів «Антимайдану», які були задіяні в активних антидержавних діях (наприклад, відносно Є. Кваснюка у липні 2014 було зареєстровано кримінальне виробництво по ст. 109, ч. 3 УК України (Дії, спрямовані на насильницьку зміну або скидання конституційного ладу або на захоплення державної влади), і він був оголошений в розшук. Проте, досудове розслідування було зупинене, оскільки підозрюваний ховається від органів розслідування і суду, беручи участь у воєнних діях на Донбасі)

6. Моніторинг ЗМІ та соціальних мереж на предмет мови ворожнечі.

7. Популяризація ідей європейської інтеграції України шляхом ведення роз’яснювальної роботи по основним аспектам Угоди щодо Асоціації, з акцентом на антикорупційні вимоги та необхідні реформи.

8. Попередження розповсюдження чуток як додаткового джерела неформальної інформації, яка може сприяти поглибленню конфлікту.

Звіт англійською мовою: Maidan-Antimaidan in Odessa