Локальна ідентичність і міжетнічна взаємодія півдня Одеської області: проблеми і напрями трансформації

Робоча гіпотеза – перевірка наявності конфліктогенного потенціалу та сепаратистських настроїв на етнічному ґрунті на Півдні Одеської області.

Мета дослідження – оцінка основних тенденцій та ризиків радикалізації суспільних настроїв у болгарському, молдовському та гагаузькому середовищах Одеської області.

Методи дослідження: основними методами було обрано глибинні інтерв’ю з представниками етнічних груп, а також фокус групове дослідження, проведене в м. Ізмаїл у листопаді 2014 р. Крім того, було здійснено аналіз відкритих джерел (публікації в регіональних одеських ЗМІ, аналіз сайтів структурних підрозділів Одеської ОДА, діяльність яких стосується етнічної взаємодії в Одеській області).

ВСТУП

Одеська область сьогодні є однією з найбільш багатоетнічних в Україні. На відміну від інших прикордонних областей, поліетнічний склад яких став наслідком історичного переходу території від однієї держави до іншої, а також традиційних прикордонних процесів розселення етнічних груп, демографічний склад Одеської області формувався також завдяки заселенню «вільної» землі представниками різноманітних етнічних груп наприкінці 18-19 сторіччя, після переходу території від Османської імперії до Російської. Внаслідок цих історичних процесів в області сформувався як багатоетнічний склад центру та окремих великих міст, так і моноетнічні поселення окремих сіл, здебільшого на південь від Одеси.

Така поліетнічність протягом багатьох років вважалась перевагою регіону, який демонстрував достатню толерантність та задоволення більшості потреб національно-культурних товариств області. Однак в 2014 році спостерігається намагання «розкрутити» ідею сепаратистських настроїв окремих етнічних груп на півдні Одеської області та навіть створення так званої Бессарабської народної республіки. Крім того, різні етнічні групи півдня Одеської області вважаються більш проросійськи налаштованими та висловлюють негативне ставлення щодо чергової хвилі мобілізації.

Довідково: Середня чисельність населення Одеської області за 2013 рік становила 2395,8 тис. осіб. Відповідно до перепису населення 2001 року, склад населення Одеської області представлений наступним чином: українці – 62,8%, росіяни – 20,7%, болгари – 6,1%, молдовани – 5%, гагаузи – 1,1%, євреї – 0,6%. Найбільш різноманітним в етнічному розумінні є Придунайський регіон, де представники гагаузької, молдовської, болгарської меншин розселені компактно і становлять переважну більшість. В області діє 162 організації національно-культурного спрямування, що позиціонують себе як виразники інтересів відповідних етнічних спільнот.

Болгари, в основному, компактно зосереджені на півдні та південному заході області, зокрема у Болградському (60,8%), Арцизькому (39,0%), Тарутинському (37,5%), Ізмаїльському (25,7%) районах.

Молдовани компактно проживають на півночі та на півдні області — у Ренійському (49,0%), Ізмаїльському (27,6%) районах.

Представники гагаузької діаспори компактно зосереджені на півдні та південному заході області у Болградському (18,7%), Ренійському (7,9%), Тарутинському (6,0%), Кілійському (3,8%) районах.

Особливістю півдня Одеської області є те, що з 1940 по 1954р. існувала окрема територіально-адміністративна одиниця – Ізмаїльська область, яка в період з 1941 по 1944 рр. перебувала під владою Румунії (частина Губернаторства Бесарабія, яке також включало територію Республіки Молдова). Ця область включала, зокрема, Арцизький, Болградський, Кілійський, Ренійський, Саратський, Тарутинський, Татарбунарський райони та ін.

Ізмаїльський район Одеської області є одним з найбільш багатоетнічних. Зокрема, в 23 населених пунктах проживає 55 тис. осіб: українців – 28%, болгар – 26,98%, молдован – 26,73%, росіян – 16%.

26 грудня 2012 року було прийнято чергову Програму підтримки розвитку національних меншин та діяльності національно-культурних товариств Одеської області на 2013-2015 роки. Нажаль, дана програма за останні 2 роки отримала мінімальне фінансування, що не дає її використовувати в повній мірі. Крім того в Одеській області існує Рада представників національно-культурних товариств Одеської області, що діє при Управлінні культури і туризму. Однак, її статус при управлінні, а не голові ОДА, а також зосередженість здебільш на соціокультурних питаннях зменшує вагу цього дорадчого органу.

РЕЗУЛЬТАТИ ДОСЛІДЖЕННЯ

Ставлення до подій листопада 2013 – лютого 2014рр. не відрізняється від загальноукраїнського. Більшість респондентів називають ці події «революцією гідності». Респонденти підкреслюють, що міжнаціональні конфлікти піднімались в цей період штучно. Зокрема, серед прикладів наводять намагання підняти антисемітські настрої в країні, або навпаки, звинуватити представників «Правого сектору» в Одесі у антисемітських настроях та діях.

Ставлення до кримських подій є суперечливим. Настрої в Ізмаїльському районі є підставою для занепокоєння. З одного боку, спостерігається наслідування приклада м.Одеси, де зростає громадянська самосвідомість. З іншого боку, присутні тривожні очікування. В малих містах і селах настрої сприймаються як проросійські. Особливо респонденти вказували на «пропутинські» настрої у деяких молдавських та болгарських селах Ізмаїльського району. В той же час респонденти пояснюють такі настрої «економічними» причинами, оскільки основним ринком збуту сільськогосподарської продукції молдавських сіл була Росія, і цей ринок вони зараз втрачають. Крім того, зазначалось, що період Російської імперії символізувався виділенням землі цим народам, в той час, коли на іншій території було кріпацтво, СРСР став періодом економічного розквіту Придунавья, в той час коли за останні 20 років регіон перетворився у депресивний із закриттям портів та значним погіршенням соціально- економічного стану, тому мешканці регіону мають значну ностальгію за старими часами, які автоматично асоціюють із сучасною Росією.

Респонденти вважають, що в Одеському регіоні події за сценарієм Криму і Донбасу розвиватись не будуть, в тому числі тому, що «після подій 2 травня відкритої підтримки не буде». Однак не виключають пасивної позиції у випадку агресії. Спостерігається розподіл в ідеологічній площині, а не в міжнаціональній.

Однак респонденти висловлюють думку, що «причина відторгнення Криму в тому, що за 23 роки своєї незалежності Україна практично не звертала уваги на деякі регіони, в тому числі, і на Крим, і якщо проектувати цю ж ситуацію на наш регіон, ми знаходимося точно в такій же ситуації». Висловлюється думка, що Бессарабія була периферією для Радянського Союзу і ситуація не змінилася в незалежній Україні. Тому є побоювання щодо можливого соціального незадоволення на кшталт Криму, хоча зазначається певне зниження таких настроїв через спостереження за розвитком ситуації у Криму, тому «більш адекватно починають оцінювати ті можливі наслідки, які це все може спричинити», обирають соціальну стабільність замість зовнішньополітичної орієнтації.

В той же час, основна загроза відчувається з боку Придністров’я, оскільки існує думка, що метою Росії є з’єднання Криму та Придністров’я. Неоднозначною є оцінка можливої реакції населення, більшість погоджується, що не буде активної підтримки, як на Донбасі, а буде швидше за все, вичікувальна позиція.

Питання самоідентифікації і реалізації прав

На питання «Ким ви вважаєте себе в першу чергу – представниками Вашої національної спільноти чи громадянином України?» переважна більшість опитаних обрала варіант «громадянин України». Спостерігається зростання такого сприйняття у порівнянні з попередніми роками, коли етнічність виходила на перше місце і навіть впливала на політичні вподобання у разі існування кандидата, який чітко ідентифікував себе як представник тієї чи іншої етнічної меншини. Певна конфліктність може проявлятись в моноетнічних селах (наприклад, Озерне, Камишівка). Зростання проукраїнських настроїв спостерігається із розвитком подій на Донбасі. Молдавська спільнота підкреслює, що зростання розуміння української громадянської ідентичності розпочалось впродовж останнього року.

Крім того, відчувається сильна локальна ідентичність – бессарабська. Окрім моноетнічних сіл, у більших містах спостерігається значне історичне змішування крові, через що деяким респондентам важко однозначно обрати свою національну ідентичність.

Низький рівень інтеграції південних районів Одеської області в загальноукраїнський інформаційний порядок денний, наявність потужної локальної ідентифікації створюють певні підстави для реалізації конфліктного потенціалу у міжетнічній взаємодії. Істотним джерелом інформації для населення Бессарабії залишаються чутки. Нерідко джерелом інформації і ретранслятором позиції держави виступають народні депутати, обрані від вказаних районів.

Переважна більшість учасників дослідження задоволенні реалізацією мовних і культурних потреб. Однак, спостерігається дві взаємовиключні тенденції. З одного боку, в певних місцях спостерігається зниження рівня вивчення мов національних меншин, через брак часу у шкільних розкладах, факультативність вивчення тощо. З іншого боку, існують школи з основною мовою навчання – мовою національних меншин, де в результаті навчання випускники не в змозі розмовляти українською, а іноді навіть достатньо російською, що призводить до їх фактичного виключення із подальшого навчального процесу в українських ВНЗ.

В той же час, дехто з опитаних підкреслив важливість невтручання України у внутрішнє життя спільнот. Фактично було відзначено, що Україна традиційно створювала умови для розвитку національно-культурних товариств, але самі меншини часто не використовують існуючі можливості.

Більшість опитаних відзначили, що їм цілком вистачає існуючого рівня взаємодії з «материнською державою», в той же час жоден учасник дослідження не виявив бажання набуття громадянства держави етнічної приналежності, але підкреслили, що така проблема існує здебільшого серед болгарської спільноти. Окремі учасники вважають подвійне громадянство нормальною європейською практикою, проте більшість зійшлася на думці, що спрощений характер отримання шенгенської візи зняв би таке питання, оскільки одна з основних причин бажання набути подвійне громадянство є проблема мобільності та працевлаштування населення.

На думку опитаних, проблем з використанням російської мови в Ізмаїлі та Ізмаїльському районі не існує, кожен використовує ту мову, яка йому подобається. Проблема російської мови підіймається від виборів до виборів. Більш серйозно проблема може стояти для людей старшого покоління через те, що вони не вивчали українську мову.

В той же час, деякі учасники звернули увагу на роботу прорумунських «агентів» в регіоні, яка активізувалась у 2014 році. Однією з «проблем» на думку респондентів є намагання румунської сторони об’єднати румунську та молдавську спільноти в одну «румунську». При чому місцеві мешканці достатньо чітко вирізняють ці дві спільноти. Села Камишовка та Озерне називають як такі, де спостерігаються найвищі прорумунські настрої.

Можна констатувати відсутність конфлікту між різними етнічними спільнотами. Сприйняття інших національних спільнот в цілому позитивне. Виключення становлять роми через «побутовий уклад життя».

Більшість учасників дослідження погодились, що на півдні Одеської області існує неформальний розподіл певних посад за національною ознакою. Хоча спостерігається і зворотна ситуація. Так у Ренійському районі, населення якого на майже 70% складають представники молдавської спільноти, за всі роки незалежності не було голови районної державної адміністрація представника молдавської етнічної меншини. Окремі респонденти відзначають необхідність офіційного закріплення квотного представництва національних спільнот. В той же час оцінка якості роботи представників національних спільнот у виборних органах влади надана не була.

Гагаузька спільнота в Одеській області

Періодично в інформаційному просторі України постає тема створення Бессарабської народної республіки і загрози виникнення сепаратизму на етнічній основі. Одне з нещодавніх досліджень – аналітична записка групи Da Vinci, видана у листопаді 2014р., відповідно до якої визначено основні ризики створення БНР. В якості аргументів щодо зростання ризиків сепаратистських рухів, в основі яких лежить саме етнічний фактор, автори записки наводять результати парламентських виборів 2014 р., на яких на округах №141-143 (місця компактного проживання болгарської, молдовської, гагаузької меншин) більшість отримали політичні партії проросійського спрямування. Акцент робиться на тому, що Росія намагатиметься дестабілізувати райони компактного проживання національних спільнот (створення гагаузької автономії, яка зачіпала б одночасно райони України і Молдови).

На нашу думку, такі висновки є провокативними та безпідставними, через: 1. Відсутність належної комунікації та програм співробітництва між гагаузькими спільнотами Молдови та України; 2. Найнижчий рівень антиукраїнських настроїв серед гагаузької спільноти у порівнянні з іншими меншинами; 3. Розкиданість місць компактного проживання гагаузів на території України; 4. Відсутність координації між різними національними меншинами, об’єднання яких передбачається у разі створення «республіки».

Ця доповідь та спекуляції на її темі викликали достатньо негативну реакцію гагаузької меншини півдня Одеської області.

Інтереси гагаузів представлені у Верховній Раді України (народний депутат А. Кіссе, який, попри належність до болгарської етнічної спільноти, також опікуються питаннями гагаузької меншини, яка проживає на території 142 виборчого округу, від якого він обраний). В Одеській обласній раді існує депутатська група «Бесарабія», очолювана депутатом Ю. Дімчогло. В той же час, подібне представництво за етнічною ознакою є неофіційним.

Останнім часом спостерігається негативний процес переведення питання конкуренції в політичній сфері в проблеми національних меншин, чиї представники активно задіяні в політичному процесі. Так, наприкінці 2014 р. керівництво Одеської обласної ради було звинувачене у «дискримінації» болгар Одеської області. Основою для цього стала відмова Одеської обласної ради у продовженні контракту з директором Одеського обласного центру болгарської культури в м. Болград без пояснень і претензій до кандидата, а також виключення Всеукраїнського центру болгарської культури в м. Одесі з переліку громадських організацій, яким надаються пільги на оренду будівель. Місцеві болгарські видання, які пов’язують з народним депутатом А. Кіссе – президентом Асоціації болгар України, назвали це порушенням прав 150-тисячної болгарської діаспори в області. Була висловлена думка, що це є «політичною помстою через відсутність підтримки провладного кандидата С. Паращенко, інтереси якого активно лобіював О. Гончаренко під час парламентських виборів (депутатська група «За Одещину!», яку до обрання народним депутатом України очолював О. Гончаренко, не підтримала відповідні рішення Одеської обласної ради).

Щодо задоволення релігійних прав, відслідковується насторожене ставлення до баптистів, чисельність яких в останні роки збільшилась. Подекуди спостерігається застереження Української православної церкви Московського патріархату проти розширення роботи Румунської православної церкви. Окремим недоліком представники української спільноти назвали відсутність храмів Української православної церкви Київського патріархату, яка не має жодної церкви на півдні Одеської області через те, що не може отримати землю для будівництва храмів. Крім того, респонденти підкреслювали активну пропагандистську роботу УПЦ МП, що викликає спротив у певної кількості прихожан.

В той же час, всі респонденти зазначили, що в Ізмаїлі відсутні фактори, які б заважали реалізації права на вибір релігії.

Європейський Союз більшістю респондентів сприймається як цивілізаційний. вибір, простір для вільного пересування, широких освітніх можливостей. Лунала думка, що рішення про підписання Угоди про Асоціацію з ЄС є «актом самоідентифікації». В той же час очікування від підписання Угоди є менш оптимістичними, ніж рік тому. Зокрема, ніхто з опитаних не очікує економічних преференцій для України. Істотним зауваженням є брак інформації про Європейський Союз та про Асоціацію, погане інформування урядом України щодо перспектив та роботи в напрямку євроінтеграції.

Також у середовищі гагаузької меншини спостерігається хибне сприйняття європейської інтеграції. Оскільки в гагаузькій автономії Молдови євроінтеграція сприймається як поглинання Румунією, і молдавський уряд не проводить роз’яснювальну політику, ці чутки та перцепції передаються й українській гагаузькій меншині.

ВИСНОВКИ: В цілому міжетнічна взаємодія на Півдні Одеської області відзначається толерантністю та відсутністю сепаратистських настроїв. Попри сильну локальну бессарабську ідентичність, впродовж останнього року істотно зросла загальноукраїнська ідентичність.

Представники молдовської, болгарської, гагаузької спільнот вважають задоволеними в достатній мірі свої мовні, культурні, релігійні права. В той же час, низький соціально- економічний розвиток Придунавья, занепад інфраструктури, високий рівень безробіття та відсутність державної уваги до периферійного регіону створюють умови для антиукраїнських настроїв та відчуття відірваності від Української держави. Проросійські настрої окремих спільнот викликані не геополітичним вибором, а економічним орієнтуванням ринків збуту сільськогосподарської продукції та ностальгічними настроями.

Очевидною є необхідність об’єктивного висвітлення засобами масової інформації характеру сучасного стану міжетнічних відносин на півдні Одеської області. Подання неперевіреної інформації здатне призвести до створення конфліктів, поширення відчуття тривожності серед населення південних районів Одеської області.

Неприпустимим є використання міжетнічних відносин та дискримінації окремих етнічних груп як інструментів у політичній боротьбі. Окремим питанням стоїть роль церков в регіоні, де відсутня УПЦ Київського патріархату. УПЦ Московського патріархату сприймається як така, що іноді виступає у якості носія пропаганди.

Питання подвійного громадянства не стоїть гостро на порядку денному півдня Одеської області і здебільшого пов’язано з проблемою мобільності, а не з бажанням об’єднатися з «материнською» державою. Незважаючи на обережне ставлення до європейської інтеграції України через відсутність належного інформування з цього приводу, вважається, що введення безвізового режиму та подальша інтеграція можуть зняти як питання подвійного громадянства, так і позитивно вплинути на економічний розвиток.

Серед основних страхів жителів півдня Одеської області – можливе розширення зони бойових дій та намагання дестабілізувати ситуацію в регіоні через бажання об’єднати Крим та Придністров’я. В той же час, відзначається зміна настроїв і впевненість в неможливості реалізації кримського сценарію через спостереження негативного соціально-економічного стану як у Криму, так і на Сході України.

Одним із інструментів підвищення економічної спроможності представники національних спільнот назвали реформу місцевого самоврядування і децентралізацію.

РЕКОМЕНДАЦІЇ:

1. Необхідно імплементувати Державну цільову регіональну програму розвитку Українського Придунавья на 2014-2017 рр., одним з наслідків чого повинно стати забезпечення зайнятості населення південних районів Одеської області, що здатне слугувати істотним чинником зниження конфліктності.

2. Для покращення координації роботи з національними меншинами представляє актуальність відновлення Управління національностей і релігій в якості окремого структурного підрозділу Одеської ОДА та призначення окремих відповідальних за питання національних меншин осіб у відповідних райдержадміністраціях. Існування самостійного структурного підрозділу на початку 2000х років в Одеській області довело свою ефективність і його відновлення підтримується представниками національних меншин. Зокрема, воно буде сприяти моніторингу та прогнозуванню етнонаціональних проблем та розвитку стабільно працюючих механізмів взаємодії органів виконавчої влади та місцевого самоврядування області з національно-культурними громадськими організаціями.

3. Одеській обласній державній адміністрації спільно з представниками національно- культурних товариств необхідно розробити Концепцію інформаційної взаємодії з етнічними спільнотами, які проживають на півдні Одеської області задля інтеграції їх в інформаційний простір Одеси і України.

4. Сприяти транскордонному співробітництву у рамках програм фінансової допомоги з ЄС (наприклад, Програми Територіального співробітництва країн Східного партнерства Україна – Молдова), що здатне підвищити рівень економічного розвитку регіону, а також проєвропейські настрої.

5. Підтримувати проекти національно-культурного співробітництва та використання методів «народної дипломатії», укладання договорів про побратимство з містами «материнських» країн, що дозволить задовольняти національно-культурні потреби меншин. Крім того, оскільки Румунія та Болгарія є членами ЄС, а Молдова обрала шлях на європейську інтеграцію, це також здатне знизити рівень проросійських настроїв.

6. Забезпечити роз’яснювальну роботу щодо державних ініціатив у місцевих ЗМІ, проведення публічних слухань тощо, для кращого інформування населення південних районів Одеської області про поточні події та ініціативи уряду, особливо беручи до уваги, поширення супутникового телебачення (російськомовних каналів) у регіоні.

7. Враховуючи кризу комунікації представників воєнних комісаріатів з місцевим населенням щодо особливостей мобілізації в південних районах Одеської області, доцільно залучити лідерів національно-культурних спільнот до роз’яснення суті, завдань, основних принципів, які передбачає несення військової служби в Україні на нинішньому етапі.

Підготовлено у рамках проекту «Української миротворчої школи» Регіональним філіалом Національного інституту стратегічних досліджень та ГО «Сприяння міжкультурному співробітництву», за фінансової підтримки Посольства Великої Британії в Україні.

Автори: к.соціол.н. Т. Кривошея, Ю.Сербіна, за ред. к.політ.н. Г. Шелест

Січень 2015, м . Одеса

Звіт англійською мовою local identity and interethnic interaction

Польський досвід. Про міста, громади і їхній менталітет

В жовтні 2014 року сім членів ГО Інформаційний центр «Майдан Моніторинг» відвідали Польщу. Ми поступово будемо викладати важливі результати цього туру, адже вони довго ще не матимуть терміну придатності.

Пише Тетяна Кохановська

В Варшаві, в KSAP, ми мали зустріч з надзвичайно цікаво людиною – професором Єжи Стемпєнєм. Правник, історик, конституціоналіст, теоретик самоврядування, він розповідав нам не лише про свій досвід посттоталітарної трансформації системи влади, але й виклав цілу філософію самоврядування.

Пан Стемпєнь представив презентацію «20 років децентралізації», яка вилилась у глибоку філософічну розмову про глибинні засади децентралізації. Він зазначив, що будь-яку успішну реформу посттоталітарного суспільства завжди доводилось починати з реформи самоврядування, бо – «Демократію треба починати будувати з фундаменту» (с).

ipp
Ми з професором Стемпенєм. 13 жовтня 2014, Варшава

В Солідарності серед інших інтелектуалів була особлива група, яка опікувалася реформою самоврядування, до якої входив наш співрозмовник, а також такі достойники, як інженер-будівник, фахівець з організації урбаністичного простору проф. Зигульський, правник Міхай Кулєш.

Сам пан Стемпєнь походить з Сандомежу (інакше – Сандомір), невеличкого містечка на південному сході Польщі. Колись то був один з найзначущих центрів країни, але тепер лише центр гмини. Там Магдебурзьке право було запроваджено у 13 сторіччі, й це значною мірою визначає ідентичність міста – психологію і соціальні – зв’язки людей.

Пан Стемпєнь дуже детально розповідав про те, що саме привнесла ця середньовічна система міського права у соціальний, правничий і навіть психологічний облік суспільства Нового часу.

На його думку, саме у цьому – у наявності Магдебурзького права (найрозвинутішого з цілої низки подібних систем: Люблінське право, Віденське право і т.д.) – і полягає різниця в ідентичності західного і східного типів міст, оскільки на Заході підсумковим результатом розвитку соціуму Середньовіччя стало виникнення систем міського права. Що таке Магдебурзьке право?

(Т.К. – мені було особливо цікаво то слухати, бо в роздумах про нашу національну ідентичність й сама дійшла висновку, що наявність М. права у понад 150 містах та містечках України є одним з наріжних каменів нашої ідентичності, й зокрема – відмінності від Росії. Той самий, первинний урбанізм початку нового часу й заклав підвалини питомо українського соціального мислення)

А ось міркування професора Стемпєня про те, що принесло людству Заходу Магдебурзьке право.

Дуже важливим для формування свідомості виявились таки особливості:

1) особа, яка підпадає під дію Магдебурзького права, не є підсудною місцевому сеньйору, а тільки виборному міському суду;

2) до людини не може бути вжита така ступінь свавілля, як при інших системах (і при підсудності сеньйору);

3) на той час правничі системи вже визначали, що фізична особа є особою публічного права, але у Магдебурзькому праві особою публічного права стає також спільнота, й виникає поняття громади. І це те, що так і не виникле у східних містах.

І парадоксальним чином наявність Магдебурзького права у багатьох містах та містечках визначила долю Польщі у новітні часи. Коли комуністи прийшли реформувати Польщу, вони мали візію, що робити з великими містами та мегаполісами. У них був досвід соціальних трансформацій аграрних регіонів (індустріалізація та колективізація). Але у них не було візії, як саме трансформувати малі міста та містечка, тому що на головному своєму полігоні – в Росії – вони не стикалася з подібним соціально-демографічним конструктам.

І саме там, в малих містах, під час поневолення збереглись питомо польські соціо-культурні паттерни.

В часи реформ група професора Стемпєня опікувалася виходом газети «Саможонд Реч Посполита». Газети виходила протягом 4 років і разом з круглими столами стала майданчиком для суспільної дискусії щодо реформ місцевого самоврядування.

Потім була законотворча діяльність в Сенаті. Там теж йшла сутнісна дискусія про засади місцевого самоврядування.

В результаті дискусій поляки дійшли до висновку, що місцеві вибори самі по собі не призведуть до реформ, оскільки навіть повна кадрова зміна не завадить відтворитися системі (це все одно що налляти старе вино в нові міхи).

Тому перед проведенням перших вільних виборів (а вони були для Польщі вирішальними) вони домоглися, щоб Сенат проголосував законодавчу реформу.

І потім вони почали будувати Цивільну службу – контролюючий орган, що стоїть окремо і здійснює нагляд суспільства за роботою своєї виконавчої влади.

Використовували досвід Великобританії, Канади та Швейцарії, країн, які мають найпросунутіші системи місцевого самоврядування. (Наразі Швейцарія стала центром наукової думки щодо реформ місцевого самоврядування.)

Вони ретельно описали нерухому власність, в тому числі провели оцінку власності громад.

На думку професора, Україні складно залучити іноземні чи будь-які інвестиції тому, що немає такої оцінки нерухомого майна скрізь по всій країні, а відповідно – мінімальних гарантій для інвесторів. Не склалися ринкові ціни на власність громади.

Середньовічна концепція полягає у тому, що є влада, яка панує, володарює і годує світ (всіх). В Середньовіччі людину від повного свавілля рятував поділ влади на світську і духовну. А соціалістична система знову поєднала ці функції і була насправді регресивною практикою. Після неї трансформувати свідомість і навички владного апарату було складно.

Головною перепоною стало те, що було важко довести до свідомості органу влади, що він не є власником жодного майна. Громада мусить мати владний апарат, але вона не має ототожнюватись з власником майна. І власником майна має бути громада, а не апарат. Апарат не має нічого. Не може бути власність на балансу міністерства, чи то пак якогось райвиконкому. Апарат лише управляє майном громади, але в жодному випадку не є власником.

І це була певна ментальна складність, оскільки громади є уявними спільнотами. На відміну від фізичної особи. Як може громада володіти чимось? Але саме Магдебурзьке право , яке ввело поняття громади як майновласника, полегшило усвідомлення цього змісту. І коли це вдалось довести до свідомості суспільства, справа зрушила.

Крім того, на початку суспільних трансформацій в Польщі реактуалізувалися ренесансові культурні патерни, де людина є центром Всесвіту. І коли відбулося поєднання цих систем у свідомості, процес формування нової соціальної якості пішов жвавіше.

Таким чином, Польщі вдалося реформувати кілька засадничих речей:

1) позбутися політичного монополізму;

2) докорінно переробити систему представництва у владі;

3) а також переробити систему власності (правовласниками стали гмини).

 

Пише Наталія Зубар

В Польщі вже досліджено серйозні ментальні розбіжності між людьми, які живуть в містах, заснованих за Магдебурзького права та тими, що побудовані за часів російської імперії. Виявляється, що сам план міста, що розташовано в центрі, як забудовувалися вулиці, як формувався план міста, дуже сильно впливає на стосунки між людьми.

В Польщі урбаністи ще в 1970-ті роки досліджували такі питання – як впливає ширина вулиці на стосунки між її мешканцями, де діти відчувають себе безпечніше – в закритому чи відкритому дворі. Як не дивно, виявилося, що саме в закритих дворах формуються підліткові банди і діти часто б’ються один з одним.

Чим ці досліди цікаві для України?

В нас є, як мінімум, чотири історичних типи забудови населених пунктів. Це:

  • Міста, містечка, села, де хоч колись було Магдебурзьке право (всього 238 населених пунктів, включно з Києвом, аж до Полтавської області).
  • Міста, містечка, села, які виникли за Козаччини (зокрема, практично всі старі поселення Слобожанщини)
  • Міста, містечка, села, які були побудовані, або сильно розвинулися в складі Російської Імперії
  • Міста, містечка, села, які з’явилися за часів УРСР.

Ментальна різниця між людьми, що живуть в таких населених пунктах, в нас практично не досліджена. Але досить глянути на карту вільних територій Луганщини, щоби побачити карту історичної Слобожанщини. Те саме, великою мірою, стосується і карти вільних населених пунктів Донеччини – це переважно історично козацькі поселення.

Побудова міста, розташування вулиць та площ, маршрути, які щодня проходить і проїздить людина, впливають на неї не менше навіть, ніж телевізор, хоча б тому, що телевізор можна вимкнути, а місто змінити набагато важче.

Вивчення ментальної різниці між мешканцями різних історично населених пунктів може дати підказку, як нам створити оптимальну модель місцевого самоврядування.

Треба базувати систему місцевого самоврядування в Україні на основі Магдебурзького права, з урахуванням особливостей козацьких міст. Децентралізація та місцеве самоврядування не має бути мандатом на свавілля місцевих лідерів. Не можна надавати такі права громадам, які не мають ще навичок розпорядження власністю, чи просто уявлення про відповідальність за спільну власність. Велика частина поселень в Україні просто не готова до розширення місцевого самоуправління, спочатку там мають сформуватися громади. І саме активне сприяння створенню місцевих  громад має передувати адміністративній реформі.

Інакше нашу Україну порве на шматки локальними конфліктами.

Наш візит в Польщу став можливий завдяки нашим друзям з громадської організації Stowaryszenie 4 Czerwca  та Посольства Великої Британії в Україні.