Проект “Країна Руками Дітей”. Майбутнє переселенців і громад – разом

30 серпня 2015 року в останню неділю літа Харківський зоопарк наповнився дитячим сміхом та веселою метушнею. Так розпочалося свято для дітей і родин переселенців.

Люди в біді, які переїхали з окупованих територій Сходу України, потребують особливої уваги всього українського і європейського суспільства. Всім разом нам треба їх підтримувати, створювати різноманітні програми їхньої психологічної реабілітації, адаптації в приймаючі громади та реінтеграції.

11930928_880625588639340_2804768416176674961_o
Парад дитячої зоомоди

Важливою складовою програми реінтеграції є усунення напруги між переселенцями та мешканцями тих міст, сіл і селищ, в яких вони опинилися.

Адаптувати переселенців — найефективніше через дітей. Це зрозуміли учасники Міжнародної громадської організації Інформаційний центр «Майдан Моніторинг» ще після першого дитячого свята в липні 2014 року яке вони влаштували.

Проект грандіозних дитячих свят в незвичному форматі розробила Анастасія Рачкован, піар-менеджер Майдан Моніторингу. Анастасія вважає, що найкращою стратегією адаптації та реінтеграції є створення простору для дружнього спілкування між родинами переселенців з дітьми та родинами з дітьми там, де вони опинилися, із залученням митців, волонтерів, професійних психологів, соціологів, педагогів.

11950169_880625221972710_5996413042861854490_o
Анастасія Рачкован відкриває дитяче свято

Проект «Країна руками дітей» включає в себе окрім мистецьких, просвітницьких програм та заходів патріотичного спрямування ще й заходи, спрямовані на психологічну реабілітацію родин переселенців. Люди, які постраждали від війни, конче потребують допомоги. Їм необхідно допомогти остаточно пережити травматичні події, допомогти відновити довіру до суспільства та світу вцілому.

Саме з такою метою і розпочався пошук команди спеціалістів для втілення задуму. Охочих працювати з переселенцями виявилося багато. Всього над акцією працювали близько 70 осіб. Професійні та досвічені фахівці: педагоги, психологи, соціологи, арт-терапевти, художники, скульптори, актори, аніматори, майстрині, волонтери. До праці долучилися мистецькі колективи та громадські організації. Програма заходів формувалася дуже ретельно, адже відповідальність занадто висока. Впродовж чисельних зустрічей, обговорень та репетицій команда досягла узгодженої послідовної праці: на акціях все працює як злагоджений механізм. Така команда може працювати з близько 250-ма дітьми і стількома ж дорослими. Тільки для забезпечення дітей та їхніх батьків на святі було задіяно 8 волонтерів, які відповідали за харчування та подарунки, але організатори дійшли висновку, що потрібно мати більшу команду, що технічно забезпечує проведення акції. Важливо, аби в такому великому проекті брало участь більше людей, які готові виконувати непомітну, але дуже важливу роботу.

У харківському зоопарку відбулася вже п’ята акція такого формату. Перша пройшла ще минулого року в Пісочині Харківської обл, наступні три – цьогоріч у Харкові, Краматорську та Слов’янську.

10869745_880618601973372_2322455171214208883_o
Діти на вході в зоопарк. На банері – обличчя нашої організації – Олеся Чуркіна

Під час попередніх акцій до організаторів долучилися волонтери з числа переселенців, які відчули на собі позитивний вплив таких акцій. Вони зрозуміли, що можуть допомогти іншим людям, які постраждали від війни.

Свято дуже сподобалося дітям та їхнім батькам. Організатори, вислухавши слова подяки, мріють про те, щоб до організації подібних акцій долучалися люди з інших міст України. І організатори, і спеціалісти готові організувати поглиблені майстер-класи з проведення таких акцій в інших містах адже це необхідно для адаптації нових мешканців наших регіонів, для їхнього успішного входження у спокійне життя. Чим більше буде задоволених людей у нашому середовищі, тим менше буде конфліктів і агресії. Це приблизно так, як знайомство з новими сусідами. Для зручного співіснування необхідно познайомитися, зрозуміти одне одне, піти один одному назустріч, прояснити спірні моменти та знайти точки дотику для подальшої взаємодії.

Чому проект “Країна руками дітей” є особливим?

Історія проекту

Влітку 2014 року Ганна Чуркіна, керівник напрямку “Просвіта дітей” Інформаційного центру «Майдан Моніторинг», повезла групу харківських дітей в Польщу на запрошення мера Познані.  Читайте всю історію в статті Український Гімн – від Харкова до Познані.

S1100002-SMILE
Таке фото в рамці діти подарували меру Познані в 2014. Напис – “Харків дякує Познані за підтримку України”. Олеся Чуркіна тримає плакат з правої сторони.

Ганна та її донька Олеся, яка є обличчям нашої організації, дуже ретельно проаналізували польській досвід роботи з дітьми і загорілися бажанням втілити найкращі практики в Україні. Перше свято ми влаштували в липні 2014 року. Після цієї публікації про це свято до нас звернулися представники проекту Ukraine Confidence Building Initiative (Ініціатива з підвищення впевненості в Україні)  який працює за підтримки USAID з пропозицією підтримати розширення нашої діяльності.

20150830-DSC_6572 (1)
Анастасія Рачкован, керівник проекту “Країна руками дітей”

Після дуже тривалих переговорів “Країна руками дітей” продовжилася в серпні 2015 року. Ми провели дитячі інтеграційні свята в Харкові, Слов’янську і Краматорську, а потім запросили учасників всіх трьох заходів разом до Харківського зоопарку 30 серпня 2015 року.

Анастасія Рачкован зібрала велику команду проекту, розробила методику і втілила “польську ідею” в життя. Їй в цьому допомагали десятки членів нашої організації, в тому числі і Ганна і Олеся Чуркіни.

Свято

Із самого ранку діти з батьками реєструвалися біля центрального входу та згодом мали трохи часу познайомитися з тваринками та територією зоопарку. Свято відвідали 260 дітей і 90 дорослих переселенців. Діти з батьками прибули автобусами з Краматорська, Костянтинівки, Слов’янська Донецької області, Пісочина та Дергачів Харківської області. В святі також взяли участь 40 дітей і дорослих, які мешкають в Харкові та області.

Метою організаторів було об’єднання родин переселенців та родин з місцевих громад, налагодження ефективної взаємодії між ними та підвищення упевненості родин переселенців у перспективах їхньої інтеграції у нові громади.

11921793_880618611973371_6509840582102224388_o
Реєстрація біля входу в зоопарк. На банері “Країна руками дітей” використане фото з першого свята 2014 року.

Після вступного слова діти розбіглися зоопарком обирати собі заняття за смаком. Слід зазначити, що діти на святі були різного віку і для кожної вікової категорії були приготовлені цікаві заняття.

Територію розділили на вісім «міст»: місто ігор, місто моди, місто пригод, місто відкриттів, місто рукоділля, місто клоунів та театру, місто бешкетників. І всюди хотілося побувати!

Харківський “старий” зоопарк, який є одним з найбільших в Європі, впродовж проведення акції був відкритий для відвідувачів і в наших заходах взяли участь сотні дітей, які просто прийшли з батьками подивитися на тварин у неділю і не знали про свято.

11999696_880618688640030_2120120170877350852_o
Такі вказівники висіли по всьому Харківському зоопарку

Майстер-класи

Місто рукоділля запропонувало дітям найрізноманітніші майстер-класи. Діти могли спробувати свої сили у виготовлені ляльки-мотанки, ліпленні з природної глини, декупажі та розмальовуванню дерев’яних поробок, малюванні петриківського розпису, плетінні браслетів, виготовленні обідків, перебиванні трафаретів і ще багато різних цікавих речей, про які мова піде далі.

11875246_880620531973179_7091264144183437843_o
Місто майстрів
Майстер-класи з ляльки мотанки були особливо популярні в дорослих
Майстер-класи з ляльки мотанки були особливо популярні в дорослих
Діти творять разом з батьками
Діти творять разом з батьками

Дружні клоуни завжди були поруч і до них можна було звернутися по допомогу. Наші клоуни – це професійні психологи, які працюють у лікарнях з хворими та особливими дітками. У них величезний досвід спілкування з дітьми.

20150830-DSC_6902

11894438_880619181973314_8044427633525680182_o
Олеся Чуркіна (з жовтою кулькою) допомагає іншим дітям. Крім неї аніматорами були ще кілька дітей, які їздили в Польщу в 2014 році

Зоо-fashion

Цікавий захід влаштовували психологи з перевдяганням дітей у різних тваринок під назвою Зоо-fashion.

«Дітям подобається перевдягатися, приміряти незвичні, яскраві речі. Це для них наче вхід у чарівний простір – наголошує Тетяна Гіда, психолог та організатор заходу. – Потім, вже вбрані, вони проходять червоною доріжкою. В цей час вони презентують себе, розкривають в собі нові риси. У травмованих війною дітей є гостра потреба заявити про себе, відкритися і бути прийнятими. Для дитини важливо, щоб її сприймали серйозно, щоб дослухалися до її слів та дій. Це її перший досвід, як вона презентує себе, розповідає про себе, як її прийняли і були їй раді. Для неї це: «Я можу бути такою, як я є. Я можу показати свою унікальність». Пам’ять про цей досвід закарбовується надовго. Для дітей це дуже важливо, вони потім бережуть ці костюми, хочуть з ними гратися, адже в них лишається гарна згадка: «Це костюм, в якому мені було дуже добре!».

11951428_880622151973017_8072865576800486678_o
Дітям робили і костюми і макіяж.
Діти в костюмах звірів готуються вийти на червону доріжку вперше в житті
Діти в костюмах звірів готуються вийти на червону доріжку вперше в житті

Батьки, побачивши як дітей захопив процес перевдягання, і самі починають підключатися. Для дитини дуже важливо, що мама залучається в процесс і займається її костюмом, приділяє їй увагу. Таким чином психологи побічно допомагали дітям «отримати» батьків, адже у них зараз важкий період, вони часто бувають у безпорадному стані і недостатньо приділяють якісну позитивну увагу дітям. А тут батьки повертаються, приймають чарівний світ дитини і знову стають батьками. Для дітей це надзвичайно цінно.

20150830-DSC_6794

20150830-DSC_6911

Психологія залучення

На святі було ще одне заняття, яке однаково зацікавило і дорослих, і дітей. На нього чекали, його шукали. Це розмальовування фарбою власними долоньками автомобілів у місті бешкетників! Оце було веселощів!

11113530_880622918639607_388050616733215271_o
Розмальовувати машини активістів дуже подобалося і дітям, і дорослим.
20150830_131543
Фарби потім легко змивалися

«Розмальовування машин – це метафоричний вираз агресії на світ дорослих – пояснює Тетяна Гріда. – Не всі батьки сприймають агресію дітей, а тут це дозволено. Діти відчувають, що дорослі здатні прийняти та витримати їхню агресію. Це дає їм колосальний ресурс: є люди і є місце де це можливо».

11947780_880623168639582_4871347250655243287_o
Діти не боялися “забруднити” руки.

Психологи наголошують, що гра повертає дітей до стану здорового розвитку. Під час війни діти швидко дорослішають, але це дорослішання несправжне, ця зрілість недорозвинена. Дитина тільки в чомусь може здаватися «зрілою». Травмованим дітям потрібно грати. Гра їх лікує.

«Ми живемо на Харківщині, але ми добре розуміємо, що відбулося з цими людьми, бачимо їх важке становище. Підтримка, тепло, участь відчувається просто у взаємодії. Вони нам дякували, говорили: ви стільки любові та ніжності вкладаєте у свою роботу для нас» – каже Тетяна Гріда.

Ще однією з численних цікавинок свята стала лекція історика Валерія Лейка. Своїм завданням Валерій бачить пробудження у дітей цікавості до світу, до інших країн і народів, до подорожей, до географії свого краю та історії свого народу. На власному досвіді Валерій зрозумів, що найлегше пробудити зацікавленість у дитини, показавши якийсь дивний, незвичайний предмет – артефакт, пов’язаний з цікавою історією або подією. Наприклад, коли діти тримають в руках горщик, який був виготовлений п’ять тисяч років тому на твоїй землі, твоїми пращурами, важко не зацікавитися історією свого народу. Таким чином ненав’язливо пробуджується цікавість дітей до України та її багатовікової історії. Валерій відкриває для дітей невідомий і цікавий світ. Лекції Валерія унікальні. Він дуже любить свою справу, працює від душі. Певно, тому на його лекціях у дітей здивовані та зацікавлені обличчя.

11907374_880620305306535_3241494378261722721_o
Олеся першою показує іншим дітям, як спілкуваттися з вчителем. Вона була присутня на всіх попередніх заходах.
11947859_880620395306526_863544558726577089_o
Валеріій Лейко швидко зацікавлює дітей мандрами. Низька мобільність населення Донбасу стала одним з факторів, які уможливили його окупацію.

Занурення у дружнє українське середовище відбувається завдяки жовто-блакитній гамі кольорів, які всюди оточували дітей, трафаретам для малювання з українською символікою на майстер-класах, українським пісням, українській мові, яка лунала повсюди. У такий спосіб організатори пробуджують цікавість дітей до рідної країни. Так відбувається лагідне патріотичне виховання.

11922984_880619218639977_7700527788505256810_o
Під кінець свята діти сформували багато таких кіл спікування і обмінювалися контактами.
Олеся допомагає дітям відчувати себе впевненими
Олеся допомагає дітям відчувати себе впевненими

Така активна творча діяльність повертає дітей у дитинство – адже діти, що пережили жахіття війни, стають замкненими, неконтактними і тривожними. Вони багато говорять про війну, їхні історії переважно сумні. Це відзначили і актори Плейбек-театру «Живе дзеркало».

Плейбек-театр

Дивовижне відкриття цього проекту – Playback театр «Живе дзеркало» (Playback = англійською “відтворення”). На виставі плейбек-театру актори втілюють на сцені історії, що розповідають глядачі, і хоча плейбек-театр не ставить собі за мету лікування, але може допомогти людині пережити важкі моменти свого життя. Відомо, що непережиті негативні емоції можуть негативно впливати на емоційний стан людини протягом всього життя. Тому людина постійно перебуває у стані страху й агресії до оточуючих.

Плейбек-театр відтворює дітям їх емоції та історії
Плейбек-театр відтворює дітям їх емоції та історії

Дуже часто на таких виставах діти обговорюють невоєнні теми, розповідають те, що для них найважливіше зараз – свої досягнення, мрії, фантазії. Для дітей в плейбек-виставі важливіше розповісти якусь свою історію, відчути увагу до себе і своєї розповіді.

Але актори зіштовхнулись і з болючими дитячими розповідями про війну та втрати. Коли хтось з дітей першим починає озвучувати болючу для себе ситуацію, це рештою дітей сприймається як сигнал і вони всі починають висловлюватися. Батькам важко чути, як їхні діти говорять про травматичні ситуації, вони не заохочують до таких розмов, а часто й самі не мають сил впоратися з почуттями, що викликають ці спогади. Тому актори плейбек-театру надають цим дітям неоціненну допомогу, даючи можливість поділитися з дорослими своїми переживаннями, осмислити болючий досвід, про що свідчать численні відгуки з подякою.

Театр постійно вдосконалюється. Після кожного виступу проводяться колективні обговорення, залучаються до обміну досвідом світові експерти плейбек-театру, які працюють з травмованими аудиторіями.

Частина акторів плейбек-театру брали участь у проекті ще і в якості лікарняних клоунів зі спеціальною інтерактивною виставою «Потеряшки».

«У нас є вистава, в якій за сценарієм клоуни міцно дружать, а потім розлучаються і губляться. Діти дуже гостро на неї реагують. Вони розуміють натяки, що закладені у виставі. За сценарієм новий персонаж, якому переповідають історію дружби розлучених героїв починає плакати. Клоуни не розуміють, чому він плаче і питають про це у дітей. І діти чітко відповідають, про що йдеться. Ця тема для них дуже актуальна і болюча» – ділиться своїми висновками Наталія Шевченко, керівник плейбек-театру.

Клоуни-герої вистави не просто відшукали своїх загублених друзів, але знайшли нових, а ще порозумілися з незвичайним та гучним клоуном, якого на початку вистави відштовхували. В такий спосіб спеціалісти допомагають зберегти надїю на відновлення старих зв’язків та налаштовують дітей на встановлення нових взаємин, пошук нових друзів, все те, що їм дуже необхідно для того, щоби швидше пристосуватися до нових умов життя на новому місці та в новому колективі.

Актори також грають з дітьми в ігри для зняття стресу та допомагають навчитися навичкам емоційної регуляції. Особливо популярна гра – кидання «сніжками», яка вчить скиданню агресії, адже дітям нікуди її подіти у звичайному житті.

Ще одна особливість, яку помітили спеціалісти: страх дітей від галасу та гучних звуків. Батьки намагаються оберігати дітей від шуму, хоча, щоб подолати цей страх, потрібно навпаки наближувати дітей до шумових предметів у безпечному середовищі, надавати їм можливість самим брати участь у створенні гучних звуків. Батькам треба пояснювати механізм подолання цього страху.

Соціально-психологічні тренінги

Фасилітатори  з проекту «Альтарнативи насильству в Україні» провели соціально-психологічні тренінги для підлітків і дорослих.

Тренінги спрямовані на допомогу у вирішенні конфліктів, знаходження мирних шляхів для взаємодії та зниження агресії. Спеціалісти ставили собі ще й додаткову мету: налагодження точок дотику та взаємодії між переміщеними особами та місцевими мешканцями, зняття між ними напруги. Виявилося, що цінності цих груп людей особливо не відрізняються. Підлітки з обох груп хочуть дружити, легко миритися, якщо навіть і посварилися, та чути один одного.

11934488_880623861972846_1634174276635385154_o
Старші діти були задіяні в діалогові і командоутворюючі вправи

На основі власних спостережень спеціалісти привертають увагу до такого факту: людям, які пережили війну, важко відкриватися, висловлювати свої думки, взаємодіяти та довіряти один одному.

20150830_134211

В процесі роботи учасники тренінгів відчувають полегшення, вони немов би зцілюються, поступово починають відкриватися, підкреслюють, що отримують відповіді на свої питання. Учасники тренінгів обмінюються досвідом, своїми думками та почуттями і завдяки цьому вчаться один у одного. З дітьми протягом тренінгу багато грають, використовують різноманітні вправи, в тому числі розважальні.

Психологи кажуть, що цікавою виявилася група дорослих з Краматорську. Вони не знали один одного до проекту. Говорили, що звикли брати в житті на себе відповідальність, бути самостійними. Але у групі вони проявили себе здатними підтримати, допомогти, довіряти один одному. Можливо, після роботи в групі вони в подальшому житті зможуть довіритися близьким та розділити з ними відповідальність. Це і буде для них найкращою допомогою.

Краматорські переселенці - організатори свята
Краматорські переселенці – організатори свята

Робота з батьками

Поки діти розважаються і лікуються поряд з психологами, батьки теж проходять реабілітацію, спілкуючись неподалік з досвідченими науковцями, які проводили соціологічне дослідження.

Завдання соціологів у цьому проекті – визначити основні проблеми переселенців та окреслити шляхи їхнього подолання. Люди під час сесії висловлюються, структурують свій досвід, усвідомлюють висновки, які вони зробили після важких подій. Починають розуміти, як змінилося їх світосприйняття, принципи, ставлення до життя. Це допомагає їм звільнитися від тягаря важких думок, побачити перспективи на майбутнє і, як не дивно, усвідомити позитив від ситуації, в якій вони опинилися, відчути перспективи для власного розвитку після пережитих подій. Під кінець сесії вони починають посміхатися і навіть окреслювати плани на майбутнє.

Внутрішньо переміщенні особи

Нажаль, більшість внутрішньо переміщених осіб, які пережили несподівано великі зміни в житті, не можуть адаптуватися до середовища, в якому наразі перебувають. Велику надію організатори покладали на людей, які змогли впоратися з ситуацією, щоб на їхньому прикладі довести: життя продовжується.

20150830_172837

Це люди, які здебільшого усвідомили, що їхнє життя залежить тільки від них самих. Вони зрозуміли, що мають можливість дієво досягати своїх бажань, отже, вони починають впливати на владу та вимагати дотримання своїх прав. Зараз вони активно намагаються впливати на світ навколо себе. Їхня  допомога армії подекуди фанатична, адже вони як ніхто інший усвідомлюють, що у разі нападу тільки армія може їх захистити. Волонтери-переселенці плетуть маскувальні сітки, готують їжу і доставляють військовим, шукають фінансування на поточні потреби армії. Ці люди цінують роботу військових і  всіляко їх підтримують. Згідно з дослідженням Української миротворчої школи потужні патріотичні групи виникають у регіонах саме після появи там української армії. Отже, армія відіграє дуже серйозну роль у формуванні української ідентичності на Сході України.

Ці люди дуже позитивні, вони надихають. Навіть на фокус групі вони намагалися знайти однодумців і волонтерів для своїх проектів.

Діти

20150830_162658
Пакування сотень подарунків до свята зайняло 5 годин

Діти після свята задоволені і щасливі – а це найголовніше!

Розмаїття ігор та занять на будь-який смак та вік, цікава інформація, втілення мрій та здійснення бажань, смачний обід, подарунки до школи та неймовірний торт, і все це з ранку до вечора! Діти на святі отримують безліч вражень та натхнення і згадують свято ще дуже довго.

Якщо ви маєте бажання організувати таку акцію у своєму місті, самі або з залученням харківської команди, ми завжди будемо раді вам допомогти! Наші контакти тут 

Наталя Ляшенко

Фото Мілени Ковальської, Сергія Петрова, Наталії Зубар та Ігоря Кіянчука

Велика подяка учасникам форуму Майдану за допомогу в підготовці публікації

Дуже багато яскравих фото (500+) тут дадуть вам враження про атмосферу свята 

11999832_880626155305950_1304741786049715456_o
Команда проекту кожен раз робить фото на пам’ять.

Проект «Країна руками дітей» придумала і втілює Громадська організація «Інформаційний центр Майдан Моніторинг» за участі Української Миротворчої Школи та фінансової підтримки USAID.

USAID_Identity_Live

Інформаційна кампанія до Всесвітнього дня гуманітарної допомоги

Візьми участь у кампанії ООН та розкажи про свого надзвичайного друга-волонтера!

ООН щороку відзначає Всесвітній день гуманітарної  допомоги. Протягом 11-20 серпня 2015р.  ми говоримо про те, наскільки гуманне ставлення один до одного та взаємна допомога є важливим для нашого виживання. Приєднайтесь до кампанії в мережі Фейсбук!

  1. Знайдіть сторінку “День гуманітарної допомоги” у мережі Фейсбук та прочитайте детально про Кампанію та День гуманітарної допомоги.
  2. Згадайте про друга чи знайомого, який маленькими справами змінює світ, – допомагає хворим дітям, возить у зону АТО провізію, лікує бездомних тварин, навчає безкоштовно, реалізовує благодійні проекти та інше.
  3. Напишіть  2-3 щирі речення про те, наскільки ця людина особлива та надзвичайна, наскільки її діяльність важлива (так ніби ви особисто говорите це їй!).
  4. Позначте за допомогою @ його / її ім`я у мережі Фейсбук.
  5. Обов`язково поставте #ShareHumanity
  6. Зазначте @Деньгуманітарноїдопомоги, @OCHA, @UN

Публікуйте ваші пости вже з 11 серпня та повідомте своїх знайомих про цю кампанію!

Зробивший цей маленький крок, ви підтримаєте свого друга-волонтера, показавши, що його робота та сила духу є взірцем для кожного з нас! Ви зможете надихнути того, хто досі не зважився й не простягнув руку допомоги! Однак головне – ви зробите маленький крок до більш гуманного та доброго світу!

У Всесвітній день гуманітарної допомоги ми вшановуємо пам’ять людей, які втратили свої життя під час гуманітарної служби, і звеличуємо дух, який спонукає до діяльності заради людей. Цьогоріч Представництво ООН в Україні ініціює кампанію, в рамках якої закликає кожного згадати про друга-волонтера та підтримати його. Також кампанія включає публікацію цитат відомих зарубіжних та українських лідерів громадської думки, історій про найбільші гуманітарні місії та інтерв`ю про те, чому моральність та доброта у між людських стосунках врятують світ! Надіємось, наш заклик надихне вас на власні маленькі подвиги!

LOVEDonbas – переможці першого конкурсу отримали призи!

Підведено підсумки першого, але не останнього, конкурсу LOVEDonbas. 148 учасників прислали 458 фото, 9 відео і 35 есе, в яких показували світу Донбас, який світ може полюбити.

Журі конкурсу визначило трьох переможців, які отримали в подарунок останню модель IPhone. Спеціальні призи ще визначаються членами журі.

Переможцями конкурсу стали.

Ігор Авілов, вчитель з села Нескучне Великоновосілківського району Донецької області за фільм «Нескучне. Мальовничий куток України». Його приз отримала донька Анастасія на медіа форумі Донбасу 6-7 червня. Школі, в якій працює Ігор, в вересні виповниться 120 років і тоді ми запросимо журналістів на медіа-тур в це історичне місце.

Дмитро Колодяжний, учасник Луганського фотоклубу, який зараз мешкає в Черкасах, отримав приз за найкраще фото. Він пише  «Довго жив у Луганську і хотів за допомогою фото передати красу наших степів. Але планам не судилося збутися через війну. Кілька кадрів що встиг зробити висилаю вам на суд. Може вони допоможуть комусь поглянути по іншому на Донбас.» . Дмитро мріє повернутися в Луганськ і зробити ще багато нових фото.

4

NKL_1652
Дмитро Колодяжний і Анастасія Авілова на Медіа Форумі Донбасу отримують від мене призи. 7 червня 2015, Київ

Олена Логвіненко отримала приз за краще есе, яке можна прочитати тут. Вона пише про себе: «Меня зовут Елена. Мне 39 лет. По образованию учитель физической культуры. В жизни поменяла несколько профессий, чему сейчас бесконечно рада. Когда происходила революция в Украине, проживала в Луганске, имела, как и немалое количество жителей Донбасса проукраинскую позицию. В июне 2014 переехала жить в Херсон. Сейчас уже почти два месяца живу во Львове. Хочу здесь остаться жить навсегда. По совместительству украинский блогер. Иногда пишу для души или под порывом.»

20150611_095555
Олена Логвіненко отримує приз у Львові 11 червня 2015 року

Олені довелося везти приз у Львів, через пізній термін вагітності їй важко їздити. Вручення відбулося прямо в ефірі Львівського телеканалу НТА, дивіться цю програму.

Спеціальний приз присуджено Євгенові Фіалко, головному редактору газети “Наша Дружківка”, автору есе «Нужен ли нам каменный лес?».

З робіт переможців, а також інших кращих творів, поданих на конкурс, буде виготовлена виставка, з якою команда Української миротворчої школи збирається подорожувати Україною і світом. Також ми готуємо випуск календаря.

Всі відібрані для розгляду на конкурсі роботи можна подивитися тут

Наталія Зубар, член журі конкурсу

Проект “Українська миротворча школа” проводиться коаліцією громадських і урядових організацій України та Польщі за підтримки Посольства Великої Британії в Україні.

Російська окупація стала можливою через відсутність на Донбасі зв’язків і комунікацій між людьми

На львівському телеканалі НТА відбувся ефір з Наталією Зубар (засновниця сайту Майдан, правозахисниця з Харкова, спеціаліст з інформаційної безпеки) та Оленою Логвіненко, (переселенка з Донбасу, переможниця конкурсу LOVEDonbas). Ведуча: Оксана Гнатишин.

Тема ефіру: стан інформаційного простору України та особливості ведення гібридної війни проти України.

Розкажіть детальніше про конкурс LOVEDonbas. У рамках якого проекту він відбувався?

Наталя Зубар: Цей конкурс відбувався у рамках проекту Українська Миротворча школа. Цей проект запобігає конфліктам у прикордонних областях України. Ми працюємо, зокрема на вільних територіях Луганської і Донецької обл., над тим, щоб трансформувати існуючи конфлікти у щось цивілізоване.

Одна з найбільших проблем, яку ми виявили – це величезна проблема з інформуванням населення, з комунікаціями. Завдяки поганим комунікаціям в широкому плані (як міжперсональні комунікації, так і поганий стан медіа), була можлива російська окупація Донбасу. І досі можливими є певні впливи російської інформаційної війни.

Тому, серед іншого ми спробували почути Донбас, пішли до людей, багато з ними говорили, вивчили ситуацію і зрозуміли, що до того, як Донбас почути, треба його навчити говорити. З цим були певні проблеми хоча б тому, що там не було свободи слова, там гасилася будь-яка громадянська активність, там у людей дуже низький рівень соціального капіталу, тобто, там просто не було спікерів. Зараз вони народжуються.

Для цього ми придумали такий конкурс LOVEDonbas, аби показати світу Донбас, який він полюбить. Було три номінації, фото, відео і ессе. На конкурс було подано біля 150 робіт. Можу сказати таку цікаву річ. На конкурс подали 30 ессе, і у 29 написано, які класні і хороші люди на Донбасі, як ми їх любимо, які вони особливі. Крім того, подали 450 фото. І з них тільки 10 мали обличчя людей. Решта – пейзажі.

Чому на конкурс прийшло більше світлин з пейзажами, аніж з обличчями?

Олена Логвіненко: Я думаю, тому що лідерів, до яких вони б були прив’язані немає, але до місцевості, до природи прив’язка є.

Наталя Зубар: Цікавою була реакція людей на світлини. «Не может быть. Это Донбасс?». Вони не вірили, що це світлини Донбасу. Ми зробимо зараз виставку і покажемо цю красу всій Україні, щоб люди зрозуміли, що там не тільки шахти і терикони, там живуть люди.

Ми почули, що Донбас не вмів говорити. Олено, як вам слухати про свою Батьківщину такі речі. Чи не зачіпає?

Олена Логвіненко: Я сама багато критикую Донбас за низькі бійцівські якості. Адже, або ти борешся, або терпиш все, що відбувається. Мені деяка критика Донеччини не надто приємна. Це як коли мати критикує свою дитину. Cама мати може критикувати, іншим – зась. Так і тут. Це моє, це моя батьківщина, це частина мене. А коли хтось інший критикує, стає боляче і неприємно. І я тепер розумію, як львів’янам та Західній Україні було боляче, коли вони чули про себе неприємні речі.

Але ми мовчимо, приймаємо критику на свою адресу як даність. Наша сторона більш хвора, несе багато проблем країні, тому ми мовчимо. Що ми можемо сказати? Зараз починаємо розбиратися, в собі копатися. Я вважаю, це дуже важливо, почати в собі копатися самим.

Наталя Зубар: Повертаючись до інформаційної війни. Відсутність зв’язків і комунікацій – це страшна річ і це робилося навмисне.

Ви вважаєте, що і зараз вони відсутні?

Наталя Зубар: Зараз уже краще, але недостатньо. В Красноармійську (це бувше і я сподіваюся майбутнє місто Грішине), де, до речі, Леонтович (автор Щедрика), керував музичним хором, журналісти спитали у жінки на вулиці: «Наскільки старе ваше місто?». І почули у відповідь: «Я народилася у 1962 р. так воно уже було». Уявіть собі! Місту за 200 років! Львів’яни в таке не можуть повірити. Це саме благополучне місто Донбасу. Там працюючи шахти. Воно впорядковане, проукраїнське, але навіть там люди не знають своєї історії. Це теж елемент інформаційної війни. Люди тут позбавлені пам’яті. Чому у Львові більше патріотизму, чому тут більш свідомі люди, чому тут розвинене громадянстке суспільство? Кожен львів’янин прив’язаний до своєї історії, до свого міста. Він любить його і знає, що тут було до нього. Є такі психологічні експерименти, коли людину штучно позбавляють пам’яті. Людина у такого стані знаходиться на межі самогубства. Наша країна була на межі самогубства в тому числе через те, що вона була штучно позбавлена пам’яті. В нашому проекті тепер бере участь Інститут національної пам’яті Україні і Польщі. Одна із цілей – цю пам’ять відновити. Дуже багато для цього робиться від видавничої діяльності, від наукових конференцій.

Ми будемо завозити людей зі Східу на Захід і навпаки, але не просто подивитися, а брати участь у різних подіях. В Краматорську, наприклад, гарно працює «Вільна хата», відкритий простір для молоді, яка була заснована випускниками УКУ. Це центр кристализації громадського життя.

Ми поліпшуємо комунікації, підтримуємо медіа, блогерів, створення нових медіа, наприклад, радіо, телестудії, даємо дуже багато тренінгів, і в тому числі тренінгів з інформаційної безпеки. Це краш-курс критичного мислення і це дуже важливо.

Чи потрібен окремий підхід для представників Заходу і Сходу?

Наталя Зубар: Ні, ми говоримо до всіх одними словами, ми можемо використовувати тільки різні приклади. Ми робили в рамках проекту соціологічні дослідження. «Єдина Україна» – це конструкт, який дуже вдалося донести до всіх людей. Навіть до людей радянського типу свідомості в Харкові. У них в голові ця Єдина Україна може виглядати інакше, але вона є. Ментальні кордони між нами набагато менші, ніж можна собі уявити. Безумовно є традиції, є якісь комунікативні коди.

Люди в різних регіонах впевнені, що їх проблеми унікальні. Нічого подібного. Але знаєте, хто знає найкраще, що проблеми в різних регіонах не унікальні? Переселенці. Бо вони бачили, що відбувається і тут і там, вони можуть порівнювати. Цей досвід, його передача, критичний аналіз є у всіх, як у інтелектуалів, так і у дуже простих людей. Це те знання, якого була штучно позбавлена Україна.

Олена Логвіненко: Головна думка мого есе, показати, що ми не інші, ми такі як усі. Можливо, ми здаємося іншими, ми такі ж як і ви. Як львів’яни, кияни, дніпропетровці, такі ж луганчани і донеччани. Може, інші вібрації, ми більш активні, більш гучноголосі, але на це не треба звертати уваги, навіщо такі речі порівнювати?

Роками загарбник проводив у нас свою політику. І за рік, за два чи зможемо ми людям з Донбасу донести інакшу інформацію?

Олена Логвіненко: Я роблю ставку на нашу молодь. Вона двигун процесу. Молоді потрібно давати можливості. Хапати кожного, хто сказав: «Я хочу». Стояти над ним і говорити: «Давай, роби, ми стоїмо тебе чекаємо. Не опускай руки».

Наталя Зубар: Номінацію відео виграв ролік школи з села Нескучного. Його робила молодь, школярі. Завдяки таким речам Донбас відкривається з іншого боку. Це і була мета конкурсу. Школа в цьому селі буде святкувати 125 років. Це Донбас якого ще вчора для нас не було. Школа була заснована відомим бароном Корфом, реформатором з освіти ще за часів Російської імперії. Такі історії є на Донбасі і про них треба розказувати людям.
Там є пректасні історії про захисників і дисидентів, Василя Стуса, Олексу Тихого. Зараз наші товариші хочуть перейменувати великий проспект Леніна, який простягається через 4 міста, на проспект Олекси Тихого. Вони почали клеїти таблички вздовж проспекту. Такого типу акції ми підтримуємо. Ми вважаємо, що це приносить мир в ці міста. Як писав Котляревський

“Де згода в сімействі, де мир і тишина,
Блаженні там люди, блаженна сторона.
Їх Бог благословляє, добро їм посилає
І з ними ввік живе, і щастя їм дає.
Де згоди немає, там мир не царить,
Там Бог не вітає, добро їм не дарить.
Руйнуються пожитки, добро їх, їхні дітки,
Все марно пропаде… все марно пропаде…

В нашій родині має бути мир, в тому числі і в прикордонних територіях, таким чином ми зміцнюємо наш фронт. Це співпраця на єдність держави.

Яким чином ми маємо діяти зараз, щоб убезпечити себе від інформаційного впливу агресора?

Наталя Зубар: Передовсім тут дуже велика роль медіа. І медіа має стати просвітою. Різні медіа по-різному готові до цієї функції. Я тут більше сподіваюся саме на державні медіа. Зараз вони реформуються і зможуть собі це дозволити. Більше розуміння є саме у державних медіа, а не в тих, що належать олігархам і мають різні зацікавленості. А також нові медіа.

Головне – виховувати у людей критичне мислення, показувати порівняння, як правильно, як неправильно, крім того, елементарна психологічна освіта, теорія психологічної війни, як робляться психологічні операції. Те, що робить Росія масштабно, але не унікально. Теорія психологічної війни розроблена дуже давно. Це можна пояснити людям і розказати, як на це не реагувати. Як казав професор Рущенко, головна війна йде за мізки людей. Треба імунізувати мізки людей, тоді впливу не буде. Треба поставити барьер до ворожої інформації.

Якщо когось зацікавили наші проекти, у нас плануються конкурси для молоді Приазовья і Донбасу, але ми вже будемо чітко просити, покажіть нам цікавих людей, не тільки пейзажі. Ми будемо робити конкурс «Вчителі змін» для старших школярів, щоб вони писали твори про вчителів, як Олекса Тихий, когось, хто серйозно змінив їх життя. Ми залучаємо людей з Заходу працювати на Сході. У нас і зараз працюють на Сході люди з Бережан, з Тернополя та зі Львова.

Проект “Українська миротворча школа” проводиться коаліцією громадських і урядових організацій України та Польщі за підтримки Посольства Великої Британії в Україні.

В Одессе прошел конкурс эссе «Открывая Европу, познаем Украину»

11 июня 2015 года в помещении облгосадминистрации прошло награждение победителей конкурса эссе «Открывая Европу, познаем Украину» для учеников 10-11 кл.

Конкурс организован проектом «Украинская миротворческая школа» совместно с общественной организацией «Содействие межкультурному сотрудничеству» при финансовом содействии Посольства Великобритании в Украине в партнерстве с Департаментом внешнеэкономической деятельности и европейской интеграции Одесской областной государственной администрации.

“Хотя работы можно было подавать как на русском языке, так и на украинском, все эссе были поданы на украинском. Участники были так эмоциональны в текстах и так тихи на награждении, что мы сделали вывод, с детьми нам тоже нужно работать в нашем проекте” – делится впечатлениями одна из организаторов конкурса Анна Шелест.

113370

Работы оценивали члены жюри: политологи-международники, историки, преподаватели Одесского национального университета имени И.И.Мечникова и государственные служащие.
Конкурс проводился для старшеклассников Одесской области по следующим темам:
• Украина как часть европейской цивилизации;
• Европейское наследство в Украине;
• Я – европеец;
• Европейские ценности и опыт для развития моего региона.

Трое победителей получили ценные подарки, а лучшие работы опубликованы отдельным сборником.
Мы искренне поздравляем победителей!
I место: Марченко Анастасия, ученица 10 кл. Вилковского УВК «Общеобразовательная школа I-III ст. – лицей» Килийского района Одесской области
II место: Полянцев Дмитрий, ученик 10 кл. Вилковского УВК «Общеобразовательная школа I-III ст. – лицей» Килийского района Одесской области
III место: Ломовских Светлана, ученица 11 кл. Стрюковской общеобразовательной школы, с. Стрюковое, Николаевского района, Одесской области
Отдельную грамоту так же получил Вилковский УВК «Общеобразовательная школа I-III ст. – лицей» Килийского района Одесской области за активное участие в конкурсе.

Источник