Спершу рятувати себе! Алгоритм дій під час теракту. Школа миротворчої журналістики для Причорномор’я

Четвертий день Школи миротворчої журналістики для Причорномор’я.

Перший день: Конфлікт є там, де погана комунікація. Потрібно вчитися говорити

Другий день: Стан колишніх військових напряму залежить від ставлення суспільства

Третій день: Активним громадянином бути приємніше


Майстер-клас “НАДАННЯ ПЕРШОЇ МЕДИЧНОЇ ДОПОМОГИ
Федір Сердюк, директор тренінгового центру FAST

Мій час – це інвестиція в чиєсь життя
12513602_952664564815731_7446988885869398552_o
Федір Сердюк

30 – 50 тисяч людей в Україні щорічно вмирають, бо їм не встигли або не вміли надати швидку допомогу.
Повний курс надання першої медичної допомоги для журналіста складає 18 годин.
Часто, коли люди міркують про теракт, вони вважають, що це – вибух. Проте це може бути захоплення заручників з різними травмами, і тд.

Не женіться за знаннями з медицини, пильнуйте НАВИКИ!

Зазвичай люди приходять, залишають вибухівку і йдуть.

Завжди є людина, що бачила сумку з вибухівкою, але нікому про це не сказала

Якщо ви бачите ЩОСЬ! – скажіть про ЩОСЬ! КОМУСЬ! Мало хто маскує вибухівку – це зазвичай нічия сумка, будьте уважні – так ви врятуєте комусь життя.

Якщо пройшов вибух – забирайтесь звідти подалі, якщо хочете жити. Журналістські сюжети не варті вашого життя. Знайте вашу вагопідйомність, розраховуйте сили, коли вам треба допомогти іншому.

Якщо ви маєте вибір: гарантовано врятувати себе, чи витягувати іншого і можливо врятувати себе – обирайте перше!

ТЕЛЕФОНУЙТЕ на швидку, не піддавайтесь стресу, в стані стресу людина – не розумна, не стійте. Під час вибуху телефонуйте 101,102, 103.

Нема нічого гіршого, аніж смерть медичного персоналу – бо після смерті він вже нікого не врятує. В зону під вогонь медики не зайдуть, лише в зону евакуації.
допомагати треба лікарям так: “Вибачте, вам потрібна допомога?”, “Ні” – і ви проходите мимо, “Так” – робите те, що просить медик.

При теракті: ЗУПИНИСЬ – ПОДУМАЙ – ДІЙ.

Що в мене є для менеджменту цієї ситуації? Чи є в мене аптечка? Де місце моєї безпеки? Куди я можу розмістити поранених в безпеку? Чи можу я справитись з власною панікою?

Життя чи здоров’я людини?

Коли людина має пошкодження хребта, а машина горить – ми ломаємо їй хребет – вона залищається жива, і отримує шанс на життя, при перетисненні джгутом людина втратить кінцівку, як ні – вмре при втраті крові.

В рамках надання допомогу біг не ефективний. Якщо ви частина натовпу – відійдіть, нехай медики матимуть доступ до поранених.

Алгоритм надання першої швидкої допомоги. Якщо ви поранені – і можете собі допомогти – максимально допоможіть собі! Самодопомога дасть час іншим врятувати інших. Чітко визначайте проблему.

12604805_952664891482365_6483438079705454207_o

Є три категорії людей, що отримують поранення: помруть в будь-якому випадку, виживуть в будь-якому випадку, і ті, кому ще можна надати першу медичну допомогу.

Треті – категорія для потенційної допомоги, візьміться за них. 60% вмирає від поранень кінцівок, 30% – від пневматорексу (пораненню легень), 6% – задихаються.

Зупинити критичну кровотечу – відкрити дихальні шляхи – надавати допомогу іншим органам.

Великий міф, що артеріальну та венозну кровотечу в темряві, в одязі, в диму можна відрізнити методом світла – темна. Калабаня крові під людиною, пляма крові, що розповзається на очах, відірвана кінцівка, фонтан крові – це все симптоми критичної кровотечі.

У випадку двох людей, що лежать – спершу допоможіть тому, хто без кінцівки.

Вибух – озирніться, оцініть ситуацію – і тоді дійте.

Ви ніколи не знаєте, чи в людини є СНІД або ВІЛ – ви маєте діяти ЗАВЖДИ як з ЗАРАЖЕНОЮ людиною, завжди майте рукавички , щоб не ризикувати власним життям. Не поспішайте вдягати рукавички, щоб не порвати. Притискайте кровотечу міцно. Не шкодуйте різати одяг.

Джгут – це заміна вашої руки, якщо треба допомогти іншій людині.
візуально джуг так перетискає вену, наче ми наступили на садовий шланг. Шланг – це тимчасова та екстренна дія. Джгут накласти максимально високо (наприклад на біцепсі) – не міркувати вище чи нижче рани – просто високо на біцепсі.

Якщо джгут накладений безболісно – то це зроблено неналежним чином! Накладайте джгут на тканину, а не на голе тіло. Фіксуйте точний час накладання джгута на щоку потерпілому.

Люди, які від болю зривають з себе джгут – вмирають від втрати крові. Якщо нема джгута – закрутіть один вузол шарфом, потім другий вузол – між ними прокладіть ножиці і закручуйте доки не зупиниться кров. Використовувати ремінь немає сенсу. Краще якісні джгути – тоді 9 з 10 людей виживуть за статистикою.
Змиріться з тим, що в Україні вже не буде так мирно, нам треба навчитись носити індивідуальні аптечки з джгутами.

12615529_952664918149029_2981626865417834979_o

Під час епілепсії розслабляються м’язи під час втрати свідомості. Корінь язика розслаблений. Що робити? Піклуйтесь про власну безпеку, підставте м’яке під голову без тиску, притримуйте язик пальцем.

Щоб знати, чи відкриті дихальні шляхи – попросіть потерпілого заговорити
Доукомплектуйте АПТЕЧКУ:

– особисті рукавички (бажано гумові типу Фрекен-бок)
– джгут, перманентний маркер
Рекомендуємо купувати якісне обладнання для швидкої медичної допомоги ось тут.

12640366_952664888149032_4208649272225991692_o


Інтерактивна лекція “СОЦІО-НОРМАТИВНА КУЛЬТУРА
Галина Усатенко (кандидат наук, доцент КНУ імені Шевченка, Фонд “Європа XXI”, Київ)

Галина Усатенко
Галина Усатенко

Нотатки з лекції:
Культура- сукупність матеріальних та нематеріальних цінностей.
Що є категоріями норм поведінки?
Мораль – чинник регуляції.

Культура – галузь, в яку фінансують багато, вона набуває інституційної форми, як вид людської діяльності з поверненням до ремесел, як механізмом створення робочих місць.

Інвестують в культуру не як в мистецький артефакт, а в культурний людський капітал.

Культурні особи стають працівниками, і входять в галузі бізнесу. Таким чином ми гармонізуємо суспільство

Чому є важливим інвестування в культуру, як в миротворення.

Розглянемо карти очима українців з різних регіонів. Це все стереотипи. Їх користь – компонент масової культури, що економить час, проте стереотипи мають бути неупередженими:
– Молодь слухає рок-н-ролл,
– Німецькі машини найякісніше,
– Чоловіки хочуть від жінок лише одного.
– інше

Лекція Галини Усатенко
Лекція Галини Усатенко

Підсвідомо люди виходять на рівень культурного коду заради ідентифікації та відновлення традицій

Має бути спільний чинник об’єднання. Культурні коди фокусуються в конкретних символах. Минулоріч ми актуалізували все, малюючи мости в блакитно – жовтий.

Ідентифікація, маркування культури території – це відтінки борщу, це смак паски. Немає значення жовтий борщ чи червоний – він все одно – БОРЩ. Треба знайти те, що нас об’єднує?

Нам треба інвестувати в культуру задля
– подолання упереджених стереотипів, що роз’єднують
– сприяння духовної культури
– розширення комунікацій
– самовідтворення соціального капіталу
– обміни заради передачі етнографічного досвіду
– формування атмосфери довіри
– розвиток громадянського суспільства
-ідентифікація нації та взаємна інтеграція різних культур.
Політики використовують для виборів особливості ментальності України.

Медіа на виборах створює таку ситуацію для роздумів:
Листопад 2002 – після парламентських виборів.
Московська газета “Ветеран” запускала “Що котяться хвилі протистоянь Заходу та Сходу”, Берлінська преса писала “Вибори показали, що Єдиної країни в такому розколі не існує”. ЗМІ стверджували, що люди поводяться і живуть по-різному. ЗМІ запускали тезу – дискурс про розкол України.

Ярослав Грицак стверджував, що жодні соціологічні дослідження не прогнозували розколу.
Ходить теза “Хіба могло у нас щось вийти, коли ми такі різні”.

Медіа – сьогодні не лише аналітик, це новий чинник.

Треба брати на себе місію роботи меседжі, що формуватимуть нову якість нового дискурсу

Цьогоріч вийшли два цікаві видання:
Умберто Еко “Номер Нуль”:

11233789_927113677370820_2594258372709523690_oГазети навчають людей, якої думки їм дотримуватися, – мовив Сімей.
– Але газети наслідують думку людей чи створюють її?
– І те, і те. Спочатку люди не знають, до якої думки схилятися, а ми їм підказуємо, й вони згодом розуміють, що саме така їхня думка”
“Справа в тому, що газети існують не для того, щоб поширювати, а щоб приховувати новини. Трапляється подія Х, про неї не можна не розповісти, адже вона хвилює чимало людей. Тому в тому ж таки номері друкують сюжети, від яких волосся стає дибки”
“Чому треба писати про нещастя, що трапилось, у Бергамо, й не зважати на таке саме у Мессіні? Не новини створюють газету, а газета створює новини. А вміння поєднати чотири різноманітні новини забезпечить для читача п’яту

Пітер Померанцев “Нічого правдивого й усе можливе. Пригоди в сучасній Росії”:
“В Росії робота на телебаченні – це більше, ніж бути камерою, спостерігачем. у країні, що охоплює дев’ять часових поясів, одну шосту частину світового суходолу…Телебачення – єдина сила, яка може об’єднати та скріпити цю країну й керувати нею”
“Останкіно виконує роль тирана Кремлівської пропаганди

А також рекомендуємо прочитати: Клотер Рапай “Культурний код. як ми живемо”.


Результати роботи в групах в рамках інтерактивної лекції “СОЦІО-НОРМАТИВНА КУЛЬТУРА

Ярослав Грицак: “Минуле і сучасне відкриває перед нами широкий спектр об’єднавчих факторів “До кольору, до вибору”. Було би лише бажання і вміння їх знайти та ними скористатись“.

Об’єднавчі чинники для формування єдності українців:
– виховання дітей
– розвиток економіки
– розвиток толерантності
– популяризація українських традицій, відродження їх в регіонах
– кіно з метою про єдність українців,
– якісна література, якою хочеться пишатись
– спортивні досягнення
– діяльність журналістів, спрямована на обєднання та сприяння, контроль дій влади в цьому напрямку
– традиційна їжа (з районними особливостями)
– мода на традиційний одяг, прапори (внутрішнє бажання, візуалізація ідентифікації)
– музика та інші види мистецтва,
– волонтерство як народна дипломатія
– архітектурні традиції
– коректна популяризація через ЗМІ

Карта стереотипів України
12347623_927100874038767_188875665445408937_n

 

 

ПРЕЗЕНТАЦІЯ УКРАЇНСЬКОГО МІЛІТАРНОГО ЖУРНАЛУ “Миротворець“.

Сторінка журналу у ФБ

Редакція:
Павло Гомонай – головний редактор,

Кохановська Тетяна – відповідальний секретар,

Віталій Овчаренко – журналіст,

Олександр Шевченко – менеджер з розповсюдження.

Павло Гомонай презентує журнал "Миротворець"
Павло Гомонай презентує журнал “Миротворець”

Лекція “СПЕЦИФІКА РОСІЙСЬКОГО ІНФОРМАЦІЙНОГО ПРОСТОРУ І НАСЛІДКИ ДЛЯ УКРАЇНИ ЩОДО ІНФОРМАЦІЙНОЇ ВІЙНИ
Кохановська Тетяна, Інформаційний центр “Майдан Моніторинг” , Київ.

Тетяна Кохановська
Тетяна Кохановська

Нотатки з лекції:
Україна переживає постототалітарні та постколоніальні трансформації.
Наші ЗМІ не навчені працювати з іншомовними джерелами, а ще краще – з першоджерелами!

Навіть якщо не користуєтесь інформаційними джерелами – знайте механізми, як ними користуватись

Стан російського інфорпростору жахливий. Вони без гальм вдаються до відвертої брехні. Третина матеріалів зі зради була перепостами з російських джерел.

Хвіст собаки Алківіада: Це історія про грека, який собаці відтяв хвоста, всі про це говорили, проте забули обговорювати помилки його політики.

Коли бачите кольорову резонансну новину – аналізуйте, що робиться довкола, і що за цим приховують.

Принцип економії мислення: Мислення енергозатратне. У ссавців інсайдне мислення – коли все нормально, вони на повну мозок не вмикають, живучи в напівсні. Спонтанні прояви вмикаються під час небезпеки.

Російські ЗМІ діють самовбивчо. Тролі створюють панівну думку, їх кількість не настільки велика, вони просто діють скоординовано.

Є й ті, хто транслюють критичні до влади меседжі, працюють інтелектуальні ресурси, спрямовані на інтелектуалів.

Для прикладу – хто знає, хто оплачує телеканал “Дождь” чи вони троянський кінь?

Іноді розбудовують окремих особистостей. У всіх є родичі, друзі, соціальні зв’язки. Для багатьох різні світогляди – то особисті драми. Аналізуйте все, що вони говорять. Російські спецслужби спрямовують на нас ті ж інструменти, що й на свою інтелігенцію.

В нашому суспільстві вищий рівень критичного мислення

Є інтернет – ЗМІ, до яких варто ставитись з довірою. але в них все одно “пролітають” дивні матеріали. Вони всі існують в токсичному інформаційному середовищі. Рівень спотворення агресивний. Важко зберегти власну “оптику” кваліфікованого супротиву. Ми маємо робити похибку на їхнє середовище, а з іншого боку ставитись до них з недовірою. Вони харчуються з “брудних джерел”.

Градація – “Ватний”, “Мега – Ватний”, “Ватнуватий” – рівні мислення?

В Росії розпочинаються відцентрові збурення.

Можна переглядати “Ехо Росії”, “Ру – Фабула”. Тут російські націоналісти – але не “імперці”, а патріоти.

Ми не програємо інформаційну війну. Суспільна думка на заході повстає проти Росії. Інформаційна війна може багато, але ж не все.

У нашій країні є спротив суспільства проти інформаційної маніпуляції

Для чого дають погані новини? Щоб люди цінували, що вони мають що їсти, і де жити. Якщо люди мислять про катастрофи та інші жахачки, вони відкладають на наступний план думки про політику та економіку.

Передачі про їжу – задовольняють підсвідомо людську потребу, створюють ситу красиву картинку.

У вечірніх шоу роблять опір на красиву картинку, що впливає на сферу емоцій. Коли працюють емоції, “раціо” – спить. Шоу-програми вимикають логічне мислення. Застосування цих технологій є і в соц-мережах. В нас починаються проблеми тоді, коли замість новин ми постимо інформаційні інтерпритації.
Стрічки новин: “Зрада”…”Зрада”…а потім котики та немовлятка.. Цей потік вимикає мозок, стимулюючи емоції.

Постійне емоційне нагнітання – потужний інструмент, його треба використовувати обережно.

В Україні від атомізованого суспільства в нас проходить пострадянська трансформація до соціальних зв’язків. В Росії суспільство дуже атомізоване. За їхніми безглуздими діями є конкретна логіка, просто вона інша, і не схожа на нашу.
Окрім телебачення матрицю створюють також через соціологію та інші виміри діяльності.

Відбувається подвійна легімитизація брехні: Інформаційна, а потім виміри соціальної думки. Зачасту пишуть “з пальця висмоктані дані” їх цікавить благополуччя режиму, бо люди або не хочуть брати участь у соцопитуваннях, або кажуть свідому брехню, щоб не створювати компромати проти себе.

В росіян відбудеться “Битва холодильника з телевізором”. Вони до останнього намагаються імітувати війну.

Чому закуповують дорожчі російські серіали, а не польські чи турецькі? Іноді це через лінь, небажання розвиватись в напрямку Європейського простору, комфортність перебування в пострадянському просторі.

Прикладайте максимум зусиль, щоб перепощувати саме ПОЗИТИВНІ НОВИНИ! Саме тоді ми будуємо конструктивне бачення.

Алла Соколовська, ІЦ “Майдан Моніторинг

Учасники Школи з тренерами і організаторами
Учасники Школи з тренерами і організаторами

Відгуки про Школу від учасників:

Галина Халимоник: Брак довіри до влади – це травма, яку переживають українці


Інші ЗМІ про подію:

Робота журналістів на окупованих територіях

У Одессі пройшли лекції та семінари Школи Миротворчої журналістики Причорномор’я

Неоголошена війна – тероризм

Звіт краматорського журналіста з лекцій Української миротворчої школи в Одесі

Ігор Авілов: Наша школа хоч і маленька, але діти у нас виростають гідні

46465022

Українська Миротворча школа завітала до села Нескучне (Донецької області) на ювілей місцевої школи, якій виповнилося 120 років.

Під час святкування присутніх ознайомили з неймовірною історією цієї маленької сільської школи. На жаль, в майбутньому  школа може закритися, ставши жертвою процесів оптимізації місцевих бюджетів під час дії адміністративно – територіальної реформи.

Проте саме ця школа стала переможцем конкурсу «LOVEDonbas», що проходив в рамках діяльності Української Миротворчої Школи. Учні школи зняли проморолик про село Нескучне, як про мальовничий куточок України.

У подарунок школа отримала Айфон – 6, який використовує для майбутніх промороликів, створення фото- та відео-архівів уроків і заходів, що проводяться в школі.

12318048_10207285356865888_149978666_o
Під час святкування
Педагоги школи
Педагоги школи

12318076_10207285356705884_602952330_o

12333691_10207285357065893_1161999581_o
Засновник школи барон Корф
12343055_10207285357145895_2132973712_o
Ігор Авілов, педагог-організатор Нескучненської школи

12326052_10207285355385851_1058988876_o

У відео дивіться інтерв’ю з педагогом-організатором Нескучненської школи Ігорем Авіловим, який і запросив Українську миротворчу школу на ювілей.

Фільм – переможець конкурсу «LOVEDonbas»

Віталій Овчаренко

оператор Віктор Гарбар

Фото

Проект “Українська миротворча школа” проводиться коаліцією громадських і урядових організацій України та Польщі за підтримки Посольства Великої Британії в Україні.

Активісти Олександрівки Донецької обл. обговорили проблеми розвитку міста

Координатори Української Миротворчої Школи  Віталій Овчаренко та Віктор Гарбар 20 листопада 2015 завітали в місто Олександрівка Донецької області, де, за ініціативи місцевого громадського активіста Сергія Кайдаша, відбулось громадське обговорення актуальних проблем розвитку Олександрівщини.

Серед учасників обговорення місцеві фермери, представники сфери культури, волонтери та свідомі громадяни.

12334495_10207285871558755_1935428440_o

Місцеві фермери підняти проблему оренди землі та озвучили бюрократичні перепони оформлення документації для подальшої експлуатації земельних ділянок.

В ході розмови шукали можливість подолати корупцію у цій галузі та спростити процедуру оформлення договорів оренди. На сьогодні фермери не можуть взяти довгострокові кредити. Немає підтримки серед державних програм для розвитку сільського господарства в цьому регіоні. Малий сільськогосподарський бізнес потерпає від дій агрохолдингів, які мають захист чиновників, заснованих на приватних зв’язках та грошових ресурсах. Немає кваліфікованих спеціалістів у галузі. Молодь невмотивована працювати на землі. ВУЗи не визначають потреб держави, а видають дипломи для спеціалістів незатребуваних професій.

12318161_10207285870598731_396894770_o

Болючою є і проблема закупівельної спроможності держави та несправедливе ціноутворення на продукцію.

Представники волонтерського руху описали власну співпрацю з благодійними фондами та організаціями, що допомагають внутрішньо-переміщеним особам продуктовими наборами та іншими засобами для життя. На сьогодні тут є близько 700 внутрішньо – переміщених осіб, що зареєстровані офіційно .

Волонтерка Євгенія зазначила, що ПРООН надає можливість людям розпочати власну справу, але вони кволо приймають рішення для роботи у грантах.

«Мене дуже турбує пасивність людей та їхня нездатність проявити власну громадянську позицію» – побоюється Євгенія

Представники культури займаються інтеграцією дітей переселенців і використовують для цього усі можливі засоби в рамках культурних заходів.  Проте вони зазначили, що культура в районі стрімко занепадає.

12343173_10207285870078718_395932084_o

Також гостро постало питання перспективи зруйнування комунальної газети в рамках адміністративно – територіальної реформи. Також представники преси зазначають, що газета є провладною, а тому залежною, отже на матеріали часто накладають цензурну заборону.

Віталій Овчаренко презентував напрямки діяльності Української Миротворчої Школи у Східних областях України.

Обговорення дало можливість людям окреслити чіткий список завдань для створення покрокової стратегії розвитку регіону.

Проект «Українська миротворча школа» реалізується коаліцією громадських організацій за фінансової підтримки Посольства Великої Британії в Україні.

Миротворчий автобус вирушив степами Донеччини

З миротворчою місією степами Донеччини вирушив автобус експертів Української Миротворчої школи.
Пропонуємо відгуки деяких учасників місії

Миротворець… Чи замислювалися ви коли-небудь над значенням цього слова? Ось із таким запитанням я разом із журналістами і представниками УМШ виїхала у «похід» по Сходу України. Можливо, до кінця відрядження чітко зможу сформулювати відповідь!

Миротворці вирушають на Донеччину
Миротворці вирушають на Донеччину

Ще навесні, коли лише планували поїздку, навіть не уявляли яких психологічних навантажень, емоцій, сподівань викличе вона серед учасників. Вже з перших хвилин відчулося напруження та бажання – якомога швидше виїхати та побачити все власними очима. В автобусі зібралися люди абсолютно різні: за віком, за вподобаннями, за фахом, але всі вони однодумці, і всі з трепетом ставляться до рідної землі, до України. І цей спільний дух супроводжує нашу мандрівку – «юних» миротворців.
Але все по порядку. Харків. Вокзал. Інді. Зібралися. Завантажилися. І поїхали. Уперед – до Донеччини! Дорога – Чугуєв, Ізюм, Святогірськ… Чудові краєвиди. Все більше і більше пишаюся рідною Батьківщиною: її красою, її творцями, її трудівниками… ЇЇ королівська величність Осінь вже надихає на поетичні натхнення, на роздуми, на почуття…

11999676_772964236148650_2991239206665146997_o
Степи Донеччини

Коротенька зупинка в Ізюмі. Перше, що здивувало – це зібрання байкерів – вільних людей на мотоциклах – гучні, впевнені. Чомусь промайнула невпевненість, турбота – жодного українського атрибуту. Захотілося голосно привітатися: «Слава Україні!» Але, ні – ніяково: їх багато і що у них на умі? Та ці думки зникли відразу як вийшли на висоту і побачили мрійливий, чарівний краєвид! Це казково – річечка омиває ніжно береги поселення ніби хоче вберегти від неприємностей, від бід. Дерева лопочуть листячком, радіючи сонечку та миру.
Святогірськ. Приїхали. Розташувалися і пообіді знову в дорогу. Семенівська психіатрична лікарня. Звідси починається наша екскурсія. Звідси й починалося все рік тому.
Жах війни… Він на кожному стовбурі дерева, у кожному побаченому будинку, в отворі споруд… А що за цим? Сльози, людське горе, і багато крові. Ні, сьогодні ви не побачите тут крові, вона змилася дощами,, розвіялася вітром, її оросили сльози матерів…

12052404_772964729481934_6306559951547527761_o
Заходимо на територію лікарні та попадаємо в жахливий морок минулих бойових днів. Кожне деревце дихає болем, ніби молить про порятунок. Квіти ніжно шепочуть: полийте, прихистіть, замилуйтеся нашою красою.
Уламки, бій цегли, шматки даху… Все нагадує про війну. Підходимо до прийомного відділення лікарні. Так, воно колись тут було. Споруда мовчазно дивиться на тебе вибитими вікнами. Зруйновані отвори дверей кличуть усередину. І ми заходимо, намагаючись не порушити спокою лікарні. Навколо сміття, бите скло, розкидані документи – лікарські справи хворих. За кожним аркушем людська доля. Колись тут лікувалися психічнохворі. Відомо, що третина залишилася тут, їх не дали вивезти, можливо, десь на території й прикопали. Адже, окупанти не турбувалися про хворих, для них не був «відпрацьований матеріал». Цікава думка промайнула у нашого невеличкого колективу: «орки» обрали цей заклад не лише як через зручне місце для обстрілу, а й тому, що вони самі душевно хворі особі. Бо нормальна людина ніколи не буде бажати війни…

12068771_772964759481931_2767101341996812428_o
Миколаївка. Зруйновано не один будинок. Ми під’їхали до відомого зруйнованого нанівець під’їзду. Офіційно загинуло 13 мешканців! А насправді – набагато більше!!! На той час місцева влада вже не працювала і нікому було рахувати.

12038984_772964596148614_6234871107190039472_o
Пройшов рік. І що змінилося? Нічого. Обіцянки-цяцянки від влади залишилися обіцянками. Будинки як стояли зруйнованими, так і стоять. Навіть сміття нікому прибрати. Що це? Чекаємо на господарів? А хто ті мешканці, що зараз живуть у поселеннях? Чи чекаємо допомогу від іноземців? А коли будемо працювати самі? Чи так і будемо чекати та заглядати до чужої миски? Звичайно, зрозуміло чому жіночка з балкону майже зруйнованого будинку роздратовано підтримала нашу розмову щодо дня пам’яті. Як повідомив Віталій, на річницю до цього згорьованого під’їзду прийшли лише ті, чиїх родин торкнулося горе. А де представники влади? Все засідають по кабінетах і ділять залишки баришів. Невже так і не навчило життя думати про людей, про їх добробут, про їх горе і проблеми? Чому вже рік триває відбудова і ніяк не розпочнеться?

12034189_772964992815241_6716247430380582830_o
Їдемо далі і не можемо пропустити свіжу невеличку пам’ятну табличку на могилі чотирьох наших вояків. Аніщенко Олександр, Лужевський Руслан, Сенюк Тарас, Долінський Віктор… Зупинилися, провідали, поклонилися подвигу хлопців. Дякуємо Вам!

12107105_939619639427789_671309817493556540_n
Знову дорога, і тепер до залишків «комунізму». Туди, де височіє герой пролетаріату – Артем – Федір Сергієв. І знову величезна кількість питань.

12002633_772964579481949_4007639176068990995_o

День другий. Наша поїздка триває. Я розумію що все більше й більше закохуюся в рідні степи, в рідну природу, в рідні краєвиди… Вранішня прогулянка лісом надихає на роботу, на думки, на життя. Сосни ніби нашіптують поради: як далі жити, як поводитися, що робити.

12010554_773435102768230_1797819424907433239_o
Після вчорашнього потрясіння після побачених зруйнувань складно було приходити до тями. Душевний біль трохи вщух. Разом зі сном й проминули тяжкі роздуми. Як кажуть у народі: з цим треба переспати. Так і у нас… Очі у всіх втомлені, замислені, в очікуванні нових потрясінь.
Що нас чекає сьогодні?
Йдемо до автобусу з надією на нові враження, на можливість відтворити побачене та на подальшу допомогу рідній Батьківщині піднятися з колін.
Село Маяки зустрічає нас ніжною посмішкою чорнявої української принцеси, яка привітно позувала перед камерами. Лох сріблястий зацікавлено шелестів листочками: що вони тут вишукують? А польові квіти споглядали за гостями жовтими, блакитними оченятами, ніби говорили: ми – Україна, ми красою своєю славимо рідну землю свою.

От ми й на місці. Геннадій Михайлович привітно вітає нас у своєму приватному музею.

11121229_773435086101565_1323488447597097670_o

Дивуємося: де у людини береться стільки натхнення, снаги, щоб «боротися з вітряними млинами» нашої влади, наших космополітів? Не вміємо ми зберігати рідну історію, культуру… Нашурували болванчиків по всій країні та скакали навколо них, а рідне знищували й затоптували. Згадуються слова нашого екскурсовода по Харкову Антона: дочекається влада поки історичний будинок почне валитися й швиденько на його місці нове одоробло збудує. А як же пам’ять? Без коріння не можна! Треба збирати, згадувати, щоб робити висновки, вивчати, досліджувати та не скоювати нових помилок. Геннадій Михайлович із захопленням водить нас по своєму міні-музею, хвалиться знахідками.

12068716_773435079434899_4703518753608282524_o

 

Цікава історія знахідки: побачив майже зруйновану хатинку. 25 років там вже ніхто не мешкав. Тривалий час довелося оформляти документи. Але все вийшло. Життя у хатинки не менше пригодницьке. Наприклад, під час вітчизняної війни навколо все гриміло, вибухи заставляли підскочувати, але вона встояла, щоб розказати нам про свої враження…

12052574_773435306101543_3679679447022677435_o
Захоплений історичними мріями дослідник почав свій шлях з невеликої монети, а потім – експонати один за одним заходили до хатинки, нагадуючи про життя слобожанського народу. Та вже замало місця. І творчі плани Геннадія Михайловича прагнуть створити корчму, пташник, галерею… Проводити екскурсії, майстер-класи, лекції. У цьому кожен із бажаючих може йому допомогти – завітайте до музею у Маяках!

12031380_773435332768207_1834928828295750799_o

Крива Лука. Будинок культури та привітні очі жіночок – місцевих мешканок. Доброзичливий прийом не дав оговтатися після переїзду, а смачний борщ і вареники ще більше привернули увагу до історії цієї місцевості. Наталя З. з болем переказувала ті 40 днів окупації минулого року. Як набігла російська орда, як заставляли проводити референдум, як сепаратисти залякували, арештовувати, агітували до своєї банди… Один навіть погодився, досі воює десь у Макіївці. Відчувається повага до українського воїна, який вибачався за скоєні неподобства. Солдатики намагалися оберігати селян: ділилися провіантом, ремонтували газопровід, електрику, заряджали телефони… І люди за це вдячні. Пані Наталя відмітила, що готувалися окупанти заздалегідь: у лісі знаходили землянки зі зброєю та й невідомі частенько забігали. А згодом наші робили зачистки… тривалий час ще невідомі шниряли лісом, заставляючи людей боятися.

10818308_773435582768182_8407972296918449576_o

Жахливі спогади викликають сльози. Та жіночки сміливо виступали проти «ополченців». Виходили, сварилися, виганяли. Ніхто їх тут не чекав, ніхто їх сюди не кликав!!!

12002636_773435422768198_4782945259542282463_o

Святогірʼя. Ще одна історична пам’ятка. Та вже якось по-іншому ставишся до неї, особливо коли замислюєшся над тим, що це московський патріархат. Московський… І все. Все красиво, все чудово, але – годуємо ворога…
Найцікавішим моментом цього дня була лекція Олександра Добровольського. Український рух завжди був, були патріоти. Як не намагалася влада знищувати мову, традиції українського народу, впроваджувала заборони, нові правила та примхи, але ми вистоїмо, виборемо й побудуємо власну сильну, міцну та вільну Україну!!!

12080001_773435606101513_1202833367446727507_o 12068938_773435619434845_1661206503418190067_o

27.09.2015. УМШ по сходу Донецької області

День третій. Заспокійлива музика. Чудова природа, чарівне місце для відпочинку, мрійлива пора року – бабине літо. Приємні співрозмовники-однодумці. І знову прагнення працювати. Поспішаємо до нових зустрічей та інформації.
Дружньо поспішаємо до автобусу, адже день розписано щохвилинно.
Словʼянськ. Міська бібліотека приймає ввічливо та доброзичливо. Тут непомітно у куточку працює жіночка-мурашечка, вона плете сітку для наших вояків. Старається швиденько закінчити, щоб зберегти ще кілька життів, прикрити, наче крилом нашу гвардію.

12015243_774029002708840_8591465389285084649_o
Цікава зустріч з Денисом Бігуновим – запальним, активним юнаком, який на свої плечі взяв захист та розвиток рідного міста. З його оповіді ми дізналися про основні проекти, які він впроваджує у життя міста разом зі своїми однодумцями. Коли 06.07.2014 він потрапив до виконкому, то пустота, зруйнування, літаючі папірці, залишки документів краяли душу. Вирішив, що все треба починати з нуля… І вони почали! Листівки, інформаційний бюлетень, ретельна робота, пошуки небайдужих і робота загорілася, все закрутилося. Зверталися до різних конфесій, громадських організацій, до державних структур… Надія є – Словʼянськ буде українським, він буде жити багато й щасливо!

12068931_774029006042173_5195920902935998581_o
Денис Бігунов

Це підкреслив і в.о. голови міста Зонтов О. Він знайшов час, щоб зустрітися з нами – журналістами, громадськими активістами – представниками Української миротворчої школи. Чемно й впевнено розказав про стан у місті. Пояснив як тактовно, зберігаючи кожну особистість, він намагається виховувати майбутні кадри. Як обережно прибирає тих, хто вже втомився від роботи або не має бажання працювати на рідне місто. На запитання які основні вимоги ставить він до влади. Це мова (основна – державна, українська), історія (памʼятаймо та вивчаймо своє), державність (пишаймося за своє, поважаймо державні символи).

Олег Зонтов
Олег Зонтов

Денис відмітив значний внесок різних конфесій у розвиток міста. Однією з перших допомагати почала «Добрая весть». А от Московський патріархат вирішив ізолюватися, мабуть, так зручніше: хай там що, а нам за нашими московськими брамами і так непогано…
У місті зареєстровано майже 200 громадських організацій. Та активні проукраїнські можна порахувати на пальцях – це «Гуртом Словʼянськ», «Словʼянська Січ», «Честь имею» тощо.
Не менш цікавий відбувся й діалог з Овчаренко В. – головою відділу освіти. Так, нині найактуальніша тема – це патріотичне виховання. Але слід відмітити, що не всі викладачі це усвідомили, ще є такі, що чекають «російських хлопчиків» і навіть намагаються знижувати оцінки за проукраїнські настрої учнів. Звичайно, бюджетними очікували, що будуть отримувати гарні зарплати у Росії, тому й бігли на референдум, й обдзвонювали батьків, щоб ті приводили дітей до школи. І що з того вийшло – ніби навмисно викликали дітей під обстріли. Кому це потрібно? Думаю, що лише окупантам. Не своє – не жалко… А що сьогодні? Чи проводилася люстрація? Майже ні. Та й складно це зробити. Законі такі, що й не так просто звільнити людину лише за те, що вона не так думає, як держава… Так, звільнили директора педагогічного, але ще скільки залишилося проросійських вчителів! Та будемо поступово, виховуючи молодих викладачів, міняти стару гвардію. На жаль, є ще й вплив московської церкви – особливо Лаври. Вони намагаються входити до дітей через школи і не всі викладачі цьому протистоять.
Краматорськ. Тут нашій групі довелося поділитися на дві групи, бо встигнути всюди реально неможливо. Одна частина відвідала стандартне громадське обговорення, публічну дискусію на тему «Стан, проблеми та шляхи вирішення національно-патріотичного виховання молоді Донеччини». Все було чинно та правильно. Говорили красиво, як треба, не дуже далеко пішли від засідань старих часів. Мабуть, так на державному рівні й обговорюються питання?! Найцікавіше було спостерігати за тими, хто випадково туди попав: хто спілкувався про своє (мабуть, анекдоти були веселішими), хто дрімав, хто робив вигляд, що слухає.

12087242_774029582708782_4055758149198513729_o
Дискусія

А от другій групі пощастило трохи більше. Вони з Олексою пройшлися по місту – побували у Бджілок, спостерігали як пишуться заяви до нової поліції (аж один юнак прийшов на той час, коли вони зайшли, й той втік від журналістів), прогулялися до парку Ювілейний, навіть встигли помітити, щоб місто Краматорськ досить красиве й доглянуте.

12017534_774029296042144_575172817146993380_o
Найцікавішою все ж таки була друга половини дня. Спочатку ми завітали до Прес-центру АТО, де зустрілися з Соколовим К. та Бригинець О. Вони дали короткий аналіз обстановки, розказали про провокаційні обстріли з боку ворогів. На нинішньому етапі офіцерському складу додалося роботи. Адже, з часом навчилися воювати, навчилися думати, щоб не було зайвих і нікому не потрібних втрат. Треба навчитися втримувати мир. Противник знищував останнім часом інфраструктуру, він знав, що для нашого народу робочі місця найважливіше. Наші солдатики допомагають відновлювати зруйноване. Тільки військово знищити ворога неможливо. Необхідно вже воювати інформативно, мудро, хитро. Питання вже не в тому, щоб знищити ворога, а щоб заставити його повернутися додому й не поставляти сюди зброю, танки, військових. Працювати будемо разом. УМШ у цьому також буде активно допомагати.

11220770_774029866042087_1405390046950361996_o
Тремтливо приємною стала поїздки на гору Карачун. Ми навіть й мріяти не могли, що зможемо отримати дозвіл на поїздку на цей обʼєкт. Ми змогли відвідати могилу загиблим та поклонитися хлопцям, які тримали на собі оборону телевежі. Дякуємо Вам. Сьогодні тут незвично тихо. Та ми знаємо, що все під охороною, що скоро стане тут нова вишка і ми знову побачимо якісне телебачення. Адже інформаційна війна найскладніша і тут треба бути уважними.
Наостанок хочу звернути увагу ще на одне повідомлення. На одному з блок-постів підійшов хлопець-військовий і попросив захистити тих, хто чесно й віддано працює на постах. На жаль, державні мужі знову почали забувати про наших захисників. Мінімальна зарплата, недовіра, залякування звільненнями. Адже багато хто з цих юнаків мають родини, дітей, вони також вигнанці з рідних домівок і що зараз робиться? Вони пройшли перевірки, детектор… Все одно не довіряємо, чи є величезна черга на заміну? Чи люди, як і при радянській владі лише гвинтики?

28.09.2015. УМШ по сходу Донецької області

Виктория Алексеенко 26.09.15

Нарешті знайшлися вільні хвилини, аби поділитися роздумами. Після поїздки на Донбас у миротворчому автобусі. Багато відкриттів, ще більше емоцій, як не дивно, переважно позитивних. Бо ті руїни, які довелося спостерігати у Семенівці, в Миколаївці, Слов’янську, Краматорську, Костянтинівці дуже схожі на руїни в моїй рідній Бессарабії. А у нас і війни ніби-то не було…
12075073_939613839428369_3835932803064039610_n

Що ж тут позитивного?- здивується або й обуриться читач. І я відповім: з Великої Руїни розпочинається нова відбудова, можливо, й нова якість життя. Все тече, все змінюється. Нескінченно довго не може тривати найбільша руїна. Все одно нам своє творити – будувати Нову державу Україну. І нам, миротворцям, варто пильно стежити і берегти крихкий мир, який можливо відновиться на Донбасі і збережеться в Бессарабії.

12115599_939619442761142_7623229604184590454_n

Звичайно, велика ступінь тривожності з приводу руїни в головах у моїх співвітчизників. І тут роботи непочатий край. Які знаходити слова, щоб люди зрозуміли істиних Героїв і відрізняли несамовитих ворогів? Як вбити дракона, не пошкодивши крихкої психіки знедолених людей? Національний патріотизм в школах, вишах, будинках культури, бібліотеках, театрах, кіно і, врешт-решт у телевізорі, газетах і журналах можливо відновиться лише після того, як переважна більшість українців відчує себе фінансово і матеріально незалежними. Коли вибори будуть вільними, прозорими і чесними. Коли лікування буде доступним. Коли навчання буде бажаним і цікавим. Коли корупцію почнуть називати справжніми термінами: брехня, крадіжки, грабіж і здирництво.

12140551_939619746094445_3606597334098439310_n

Дуже багато думок після мандрівки дорогами прифронтової зони. Враження неймовірні! Вона така гарна, моя Україна! У будь-якій порі року, у кожному селі, містечку і мегаполісі. Важливо бачити цю красу, радіти, і берегти. Бо ми – єдині. Бо нам тут жити. Перемагати. Творити нове життя. Скрізь є люди, спроможні творити дива.

12032150_939613609428392_764305111388189370_nЦі незбагненні почуття єдності великої України зароджуються після спілкування з мешканцями прифронтових населених пунктів, після багатогодинних розмов з колегами-миротворцями.

11201825_939614062761680_8788875726249759553_nЯ вдячна всім, хто разом у миротворчому автобусі здолав сотні кілометрів, відзняв багатогодинні фільми, робив сотні фотознімків. Особлива вдячність організаторам і координаторам поїздок, екскурсій, сніданків, обідів, вечерь – Віталію Овчаренку, Олексі Муравльову, нашому водієві Віталію. Дай Боже всім здоров’я, натхнення, життєвої наснаги. І, звичайно, Перемоги и Миру!
На фото: день перший, 26 вересня.

Семенівська психіатрична лікарня, з якої почалася АТО в червні 2014

Розбиті вікна, вибиті двері, зруйновані стіни та табличка з назвою та слідами обстрілів. Важко повірити, що ще донедавна у цій будівлі жили люди. Ще складніше – що ще декілька років тому тут лікували.

Обласна психіатрична лікарня знаходилась між Слов’янськом та Семенівкою. Відкритий в 1959 році, заклад був відомим своїми новаторськими методиками та лікарями, що прагнули розвивати науку.

За іронією долі саме психіатричну лікарню бойовики обрали як базу бойових дій проти українських військових. Терористи використовували приміщення майже півтори місяці, в той час як пацієнти знаходились всередині. Після того, як лікарня постраждала під обстрілами, пацієнтів перевели до підвалів. Евакуація розпочалася тільки 26 травня. Декілька сотень людей були розміщені в лікарнях області. А деякі пацієнти клініки втекли від обстрілів та вибухів, так як за ними не приїхав ніхто. Власне, їх доля невідома.

Проект «Українська миротворча школа» реалізується коаліцією громадських організацій за фінансової підтримки Посольства Великої Британії в Україні.

“Інформація розглянута і за необхідности буде врахована”

Матеріали проведеного ІЦ “Майдан Моніторинг” всеукраїнського дослідження виконання суб’єктами владних повноважень Указу Президента України №169/2015 “Про заходи з відзначення у 2015 році 70-ї річниці Перемоги над нацизмом у Європі та 70-ї річниці завершення Другої світової війни” розглянуті керівництвом Апарату РНБОУ.

24.03.2015 Президент України Петро Порошенко підписав (не без інціативи ІЦ “Майдан Моніторинг”, ми брали участь і в розробці, і в лобіюванні)  Указ №169/2015 “Про заходи з відзначення у 2015 році 70-ї річниці Перемоги над нацизмом у Європі та 70-ї річниці завершення Другої світової війни” Вважаючи цей нормативно-правовий акт вельми важливим у безпековому контексті, зокрема для протидії російській пропаганді та для мінімізації загрози посилення російської агресії на Донбасі напередодні “символічної” дати – 9-го травня, ми провели моніторинг виконання цього Указу,  додавши до моніторингу ще й елемент “спонукання” владців до вчинення необхідних дій.

Результати моніторингу оприлюднювалися на сайті “Майдан” під рубрикою “Пам’ятаємо. Перемагаємо”, підсумковий матеріал можна подивитися ТУТа у паперовому вигляді його було офіційно спрямовано до Апарату Ради національної безпеки і оборони України, якому ми і дякуємо навзаєм за конструктивну співпрацю.

РНБО-указ-final

Перемогли тоді – переможемо і тепер. Слава борцям з нацизмом! Вічна пам’ять загиблим у війнах, розв’язаних тоталітарними режимами. Слава Україні!

Моніторинг здійснювався у рамках підтриманого Посольством Великої Британії в Україні проекту “Українська Миротворча Школа“.

УМШ