Сьогодні, 18 грудня 2015 р. я був присутній на засіданні круглого столу “Об’єднання територіальних громад. Роль громадських організаців в цьому процесі”. Організатор “Регіональний офіс с питань реформ у сфкрі місцевого самоврядування, децентралізації повноважень органів виконавчої влади” разом з Департаментом з питань внутрішньої політики ДонОДА.
На початку всіх вітав директор департаменту О. І. Меланченко. Але ми з Березіним цього не почули, тому, що, як і всі подорожні останнього тижня, ми застрягли на краматорському блокпості. Простояли майже 40 хвилин. Встигли ми тільки на кінціву частину докладу голови “Офісу реформ” Сергія Леонідовича Попова.
Але і з того, що ми почули, мені здалося, що Сергій Леонідович банально розповідав про всім нам відомі речі, але нічого нового і конструктивного я не почув. Може того, що запізнився, а весь конструктив був саме тоді, коли нас не було?
Я взяв слово і висказав свою думку щодо теми круглого столу. Вона полягала в тому, що у нас на Донбасі зовсім ніхто не розуміє, що таке “територіальне об’єднання громад”. Про це має уявлення 30 – 40 людей на всю область, частина з яких, доречі, і зібралася в цьому залі. А решта 2 мільйони про це “не бум-бум”. Так от наша задача просвітити хоч якось ті хоч не 2 мільйони, а бодай хоч тисяч двадцять, які зможуть щось розповісти ще іншим про це. А починати треба з того, що надавати умови для створення в регіонах, селах – хоч якусь зачатку громадянського суспільства. Тобто, ми ж не з того починаємо і не те робимо. І це повинна робити не тільки громадскість, але й держслужба, бо отримує за це гроші.
Це довготривалий процес. Наприклад у Швеції він продовжувався 30 років. Нам треба почати і не кидати цю справу об’єднання громад і після їх юридичного об’єднання. Постійно шукати кращі форми, щось змінювати, покращувати. Я привів приклади з польського досвіду, коли польські громади об’єднали , то об’єднали їх в старих кордонах. Але тоді Польща вступила в Євросоюз і бюджети її гмінів були “втоплені в грошах”. Ми в іншій ситуації. Як нам поступати?
Висновком своєї репліки я вказав те, що сьогодні наша задача просто роз’яснити населенню що таке громади і що таке їх об’єднання.
Реакція Попова спочатку була трохи неадекватна, він намагався влаштувати мені іспит на знання польського територіального устрою, вимагав конкретики. Але це не головне. Головне, що ми у своїй зустрічі підійшли до головної проблеми децентралізації, до усвідомленням кожного донбасівця, що ж таке “територіальна реформа”? На Донбасі є свої нюанси її проведення. Де в чому нам легше, а де в чому навпаки складніше.
Прикладом того, щор навіть громадські активісти не всі розуміють, що таке децентралізація стало спілкування з представницею Костянтинівки. Хоча у тому ж Костянтинівському районі є дуже показовий приклад утворення громадського суспільства у нормальній його формі. Це село Олександро-Калинове. Там ентузіасти, національно-патриотично налаштовані активісти створили етнографічний музей села. І от той музей об’єднав все село з непростим демографічним складом.
Володимир Березін теж все розклав по полкам. Показав всі загрози, шляхи вирішення проблем на начальному етапі. Попередив керівництво області про ризики, які у них є у співпраці з керівництвом Бахмуту.
Дуже вірно сказав Олександр Таненок з Красноармійська про нашу відмінність від Польщі: у нас керують країною олігархи, а Польщею керують політики.
Розкрили своє бачення ситуації в Слов’янську і районі.
Я замітив, що всі присутні підтримали мій виступ, на відміну від організатора Сергія Попова. Але думаю, що після цього круглого столу він трохи змінить свою думку про процес об’єднання територіальних громад на Донбасі, і ми разом будемо лупати ту скелю децентралізації.
Такі зустрічі дуже корисні і їх треба проводити по два рази на тиждень. Адже участь в них беремо саме ми, донбасівці, люди, які добре знають свій краї і знають навіть на підсвідомому рівні, що і як тут треба робити…
11-12 грудня 2015 року активісти з Луганщини, Тернопільщини, Київщини, Донеччини та Харківщини зібрались на міжнародному семінарі – «Нові можливості для екологічного, культурного та освітнього туризму на Слобожанщині», що відбувся на базі Української Миротворчої Школи та ІЦ «Майдан Моніторинг». Метою семінару стало створення єдиної концепції сталого туризму.
Учасники семінару з тренерами і організаторами
Спершу учасники обговорили напрямки туризму, в яких мали досвід роботи :
сільський зелений
екотуризм
етнотуризм
подієвий туризм
Учасники семінару
Інновація – щось нове, що спрямоване на саморозвиток і до цього не повторювалось. Будь – який соціальний проект є втіленням в життя інновацій, тому варто випрацювати цікаві ідеї.
Учасники семінару
В рамках адміністративно-територіальної реформи об’єднались в громади на папері, але по факту – немає факторів, які вмотивовують їх бути разом.
Громади – люди, що живуть на єдиній території, де є спільна проблематика, і туризм може їх об’єднати у прагненні розвивати власні території та мати власні робочі місця
Інновації в громаді мають починатись з відповідей на наступні запитання:
1. В чому особливості одиничного, групового та колективного суб’єкта інноваційної діяльності?
2. Чи кожна людина чи група людей може стати суб’єктом інноваційної діяльності?
3. Якими якостями має володіти особистість, чи здатна вона стати носієм інноваційної культури?
4. Яким мають бути механізми міжособистісної взаємодії в групі, що прагне до оволодівання груповою інноваційною культурою?
Учасники семінару
Туризм має випрацювати максимальний соціальний ефект і дати відповідь на запитання:
Як наш туристичний процес впливає на місцеве населення? Яку користь він несе?
З форумних обговорень:
Садиба Дениса та Наталії з Лиману за 90 км від місця розмежування. Має перевагу – ріку, де можна проводити риболовлю, скоро буде лазня. Тут сприятливі умови для поширення «чоловічого туризму», а також для майстер – класів з приготування риби, вирощування худоби.
На Тернопільщині є гостра потреба якісної інформаційної кампанії та підвищення якості послуг, що отримують туристи.
На Полтавщині є потреба моніторити місцевий бюджет, зокрема статтю застосовуючи фаховий аудит. Він хоче створити туристичний інформаційний сайт для популяризації туризму на Полтавщині. В Олени з с. Опішня є харизма, що є рушієм зеленого туризму на Полтавщині, також вивчає та популяризує законодавство у сфері туризму, з допомогою інструментів громадянського суспільства допомагає іншим, хто заходить в цю галузь.
Олена з Полтавщини
Один з прикладів ефективної співпраці – «Весела садиба» .
На Харківщині є потреба створити кемпінг у Люботині для відпочинку туристів. Вони створили еко-табір «Волонтерський» та інші освітньо-екологічні заходи, спрямовані на сталий розвиток. Тут є соляні шахти, парки зі старими деревами.
На Луганщині є потреба вивчати історію, створювати місцеві казки та легенди, є можливості для екстремального туризму.
В Пісочині є хороше об’єднання влади та громади, проте зараз треба переробити можливості для розвитку молоді, надання комфорту місцевим жителям та приїжджим туристам.
Місцева влада у кожному регіоні веде себе по-різному, тому це або ризик, або допомога.
Алгоритм розробки інвестиційної стратегії:
Базовий аналіз: Профіль громади та її потреб
Критичні питанні:
Розвиток підприємництва та інфраструктури бізнесу
Збереження та розширення регіонального бізнесу, підтримка експорту, зміна імпорту
Стосунки і зв’язки з інвесторами, залучення в регіон іноземного капіталу
Вважаємо, що те, що ми показуємо групам – це те, що формує їхній світогляд.
Ми маємо залишити в стратегії розвитку туризму.
Коаліція особистостей та організацій, що надають послуги туризму за такими цінностями:
Екологія, просвітництво, емоції за принципами – оберіть мандрівку для себе.
Кожна ідея має мати інфраструктуру, пристосовану для безпеки та комфорту людей. Ми повинні зараз створити спільний простір.
З досвіду Ярослава Холодецького, польського інвестора, який зацікавлений у розвитку туризму в Україні:
«Подорожуючи по всьому світу, я зупинявся в багатьох готелях, проте вони всі були однакові. Я хотів створювати тематичні готелі. Комунізм та війна забрали в нас мистецтво. Створюючи для прикладу готель «Шопен», я запустив щовечірні концерти класичної музики, тут є лише 30 номерів, проте кожна кімната має власну назву та тематику. Окрім проживання можна в кімнаті трішки вивчити історію місцевості, де ти живеш. Для мене дуже важливі деталі, бо в старих будинках треба залишити все максимально автентичним – від текстилю штор до вимикачів світла. Меблі у нас з польської фабрики, проте в стилі кожного готелю. Це важливо не лише для комфорту, але й для створення родинного кооперативу. Якщо ми щось робимо разом, то разом несемо відповідальність за якість послуг, які надаємо. Ми ніколи не втрачаємо можливості здобувати досвід та підвищувати кваліфікацію. Кожен працівник отримує на роботі велосипед, і якщо їздить на велосипеді – то отримує 150 злотих преміальних за цей приклад. У номерах є картини та книжки, що тематично прив’язані до номерів. Інтелігентні, причетні до культури люди не поїдуть в готелі з золотими ліжками… До вас не приїде вся Європа, проте приїдуть ті, у яких буде потреба перебувати в Україні, і потрібно створити такі переваги, аби вас обирали».
Ярослав Холодецький, інвестор з Польщі
За пропозицією модератора форуму Ігоря Дубровського учасники форуму розробляли “етно-комплекси”.
“Варто розробляти спільний проект, який буде особливий на місцях, і приваблюватиме гостей специфікою особливого місця, а також буде повноцінно інформаційно оснащено. Тут будуть укладатись міцні соціальні зв’язки через спільну інфраструктуру. Варто запускати живі музеї. Є гостра потреба для створення туристичних маршрутів для велосипедів, коней, байдарок і тп”.
Ігор Дубровський, тренер Української Миротворчої школи
Неможливо уявити собі зараз об’єднання, що буде утворене без цінностей, що об’єднують.
В Польщі важливо, щоб готельні комплекси сповідували 10 цінностей:
1. Спільна гостинність
2. Прив’язка до історичної та культурної спадщини міста.
3. Унікальність об’єктів та його історія
4. Культура харчування та обслуговування
5. В кухні сезонне та здорове харчування
6. Здоровий спосіб життя в гармонії з природою
7. Промоція культури та побутово-історичних аспектів кожної місцевості
8. Розвиток локальних громад із залученням дітей та молоді
9. Ретельність ведення бізнесу та висока якість наданих послуг
10. Охорона зовнішнього середовища
Першочергові завдання форуму:
1. Створити прототип мережі та поіменну команду. Варто чітко обміркувати соціальний ефект для оздоровлення громади.
2. Залучити експертів та фахівців
3. Створити команди на місцях, визначити потреби усіх цільових аудиторій)
4. Конкретизувати програму та назвати її, визначивши пріорітети.
5. Розробка повноцінного проекту
Алла Соколовська, ІЦ “Майдан Моніторинг”
Проект «Українська миротворча школа» реалізується коаліцією громадських організацій за фінансової підтримки Посольства Великої Британії в Україні.
В конце 18 столетия, как мы все знаем, состоялись три раздела Польши. Участвовали в них наряду с Москвой и две страны – нынешние члены Евросоюза. Почему это стало возможным? Да потому что мир видел, что в Польше бардак. Там фактически нет власти, а те, кто себя ею называют, не в состоянии управлять страной как следует. То есть государство там то ли есть, то ли нет.
В 80-м году прошлого века мир смотрел на Польшу уже совершенно иначе. Можно было спросить кого угодно в самой глухой дыре, и он бы ответил: «О да! Я знаю! Польша – это там, где «Солидарность», Лех Валенса». Ну и конечно, Иоанн Павел II, о том, что папа – поляк, тоже все знали.
1989 год. Круглый стол. Уже всем ясно, что Польша – это Европа. А что такое Европа? Сегодня это не только географическое понятие. Европа – это определенные ценности, стиль жизни. Где находится эта Европа? И откуда она родом?
Каждый знает, что эта Европа стоит на трех китах. Это Афины, Рим, Иерусалим.
Что такое Афины? Это прежде всего Форум. Здесь собирались все граждане, чтобы обсудить проблемы города, всё, что касается публичной сферы его жизни, и совместно принять решение. Можно сказать, что основополагающие идеи демократии родом отсюда, из Афин.
Что такое Рим? Конечно же, право. Закон. А у его оснований – латинская максима PACTA SERVANDA SUNT (договор следует выполнять). Без этого невозможно понять Европу.
Мне могут сказать: договоры бывают разные. В 1939 году Сталин с Гитлером тоже заключили договор, который повлек за собой мировую трагедию. Но мы будем говорить о другом договоре – о договоре между гражданами и властью, который лежит в основе европейской цивилизации.
Об Иерусалиме, третьем «ките» Европы, мы поговорим позже, равно как и о четвертой ее опоре. Потому что, по моему мнению, Европа стоит не на трех, а на четырех китах, и эта четвертая опора находится в Украине. Она очень важна. Но несмотря на это, а может быть, именно поэтому, говорить о ней есть смысл только тогда, когда мы разберемся с основными принципами европейской цивилизации.
Итак, 2004 год. Первое, что я увидел, когда приехал в Киев, это толпы людей, идущих к Майдану Независимости. И сразу почувствовал себя как в 80-м в Польше. Мы все тогда шли к Гданьской судоверфи, вот так же, как киевляне шли на Майдан. Это был очень мощный символ. Сегодня сам Майдан стал символом, и думаю, что для многих людей с ним ассоциируется само географическое название «Украина».
Потом я увидел двух молодых парней, которые играли в шахматы. Я сфотографировал их. Доныне считаю, что мне в тот момент удалось запечатлеть образ самой Оранжевой революции. Ведь революция – это игра, похожая на шахматы, но куда более сложная: она идет в каждом квадратике шахматной доски и к тому же – на нескольких уровнях. Чтобы победить в революции, нужна не только сила и отвага, но и сообразительность, мудрость, способность к стратегическому мышлению.
Зима, снег, мороз. Господь Бог бил украинцев всем, что было под рукой. Но украинцы выстояли, с честью прошли сквозь эти испытания.
Уже тогда на киевском Майдане можно было увидеть символы всего того, что для Украины было, есть и будет важным. Посмотрите на снимки. Видны тут польские флаги, белорусские, флаги ЕС. Но что было в ту пору главным девизом? Ющенко?
Хорошо, я согласен: в первой фазе революции какой-то вождь должен быть. Но что дальше? Я задавал этот вопрос украинцам. Они отвечали: всё будет хорошо. Ющенко – хороший человек. Честный, образованный, человек европейской культуры. Всё будет хорошо.
Я тогда подумал: «Нет, друзья, не будет. Если таков ваш способ мышления – не будет».
Главным результатом победившей революции должен стать ДОГОВОР. Кто с кем и о чем говорил на Майдане? Это было очень важно, и я внимательно присматривался как к «оранжевым», так и к «синим». Как только становилось известно, что пришел очередной поезд с востока, «оранжевые» бежали его встречать. Я за ними. Можно было предположить, что встреча с «синими» закончится конфронтацией и даже дракой. Но ничего подобного! «Оранжевые» и «синие» разговаривали друг с другом, вместе обсуждали проблемы запада и востока страны. Шла серьезная дискуссия граждан Украины, причем – зрелых граждан, очень глубоко понимающих проблемы своей страны и способных взять на себя ответственность за ее судьбу.
Почему они тогда не смогли договориться? Что помешало?
Были тогда на Майдане те, которые называли себя бойцами, я даже женщин видел среди них. Они говорили: «Все эти попытки договориться… Мы не верим в это. Ну, пусть себе поболтают, если им это нравится. Но в случае, если что-то пойдет не так, – мы готовы».
«Мы готовы» – это что значит?
В любом случае уже тогда было совершенно ясно, что случится, если проблемы страны – повторяю: проблемы, которые граждане Украины в ту пору очень глубоко понимали и достаточно точно определяли, – не будут решены.
И вот Евромайдан. Огонь, стрельба и даже кровь – эту картину видел весь мир. Но было также еще кое-что, не каждому заметное. Когда приехали польские журналисты, я им сказал: «Пойдемте, я вам что-то покажу», и показал бутик «Zara» прямо рядом с баррикадами. Бутик был открыт. Внутри все в порядке, светло, ни одна витрина не разбита. Вокруг ожесточенная борьба, а «Zara» спокойно продолжает торговать дорогим товаром. Более того: раз пришли «титушки», хотели этот бутик разграбить. Парни с Майдана не позволили, встали на защиту. Спрашиваю их: «Как такое возможно?». А они мне: «Ну, Збигнев, нам этот бутик не нужен, там всё слишком дорого для нас. Но там работают нормальные, порядочные люди. Зачем же их обижать?»
Европа такого в жизни не видела! Во время беспорядков в Париже пылали целые кварталы. И об этом вы должны помнить, – об этой культуре Майдана – как о своей величайшей ценности и доказательстве вашей европейскости.
Говорю вам об этом как поляк, гражданин страны, которая уже прошла большую часть трудного пути к европейским ценностям, но путь этот далеко еще не закончен, и все мы это понимаем.
Однако вернемся к главной нашей теме – к общественному договору. Представляю вам одну из наших огромных ценностей – список требований, разработанных и выдвинутых нашим Стачечным Комитетом 17 сентября 1980 г. Список открывал постулат о создании свободных, независимых от партии и правительства рабочих профсоюзов. Остальные касались самых разных проблем страны, и об этом мы еще будем говорить, но для начала я хотел бы, чтобы вы почувствовали разницу.
Чего достигла победившая «Солидарность»? В первую очередь того, что граждане получили возможность сами решать экономические, социальные и политические проблемы своей страны. Власти – парламенту, всяким там первым секретарям – мы могли сказать только одно – «Не мешайте нам».
А каков был результат Оранжевой революции, ее главное достижение? Ющенко. Всё зависело от того, будет ли он величайшим политическим гением, каких еще никогда и нигде не было. Оказалось, что нет, уж таким гением он не был, может, он и был хорошим политиком, но чудес не творил.
И вот на что я еще хотел бы обратить ваше внимание. В постулате номер 3 речь шла о необходимости реально обеспечить гарантированную Конституцией ПНР свободу слова и публикаций, и стало быть, прекратить преследования независимых издательств, а также дать доступ к средствам массовой информации представителям всех церквей и конфессий.
Анджей Вайда, когда это прочитал, воскликнул: «О! Значит, они борются и за мои интересы» – ведь для рабочих свобода слова не является витальной потребностью, это то, без чего не могут жить интеллектуалы – и тут же выехал в Гданьск.
Да, мы боролись за благо всех, всего общества. В том же постулате, напомню, выражалось требование свободы совести не только для Католической Церкви, но для всех верований. И потому нас поддержали все. Мы были солидарны со всеми и все были солидарны с нами.
Далее предстояло решить проблему, которую могла создать реакция Москвы. Что мы будем делать, если СССР введет войска? А ведь никто не был уверен, что этого не произойдет. И мы решили разработать программу. Для себя, если все будет хорошо, или для молодых, тех, кто будет работать после нас, если бы будем арестованы, или нас вообще не будет. Ну и разработали мы такую программу.
Фактически это была программа реформирования страны. Очень серьезная и очень подробная. Всё, что надлежало изменить в жизни страны, было представлено; как мы собираемся это сделать, детально прописано. Шаг за шагом.
Разработка таких программ – это всегда очень важно. Именно они позволяют людям понять, способны вы что-то изменить, или нет.
Второй наш договор – самый главный! – был результатом Круглого Стола. В принципе, это был шаг на пути к реализации разработанной нами программы, хотя некоторые пункты были изменены. Почему? Да потому что такова природа переговоров – надо уметь идти на уступки, не бояться что-то менять.
Это было очень трудно – договориться с коммунистами. Но необходимо. Лех Валенса, даже когда сидел в тюрьме, все время говорил: «Нужны переговоры. Надо договариваться». Да и все это понимали. Самый популярный лозунг тех времен – «поговорим, как поляк с поляком». Откуда пришло к нам это понимание? Беру на себя смелость утверждать, что так было потому, что несмотря ни на что, мы были элементом европейской культуры. Той культуры, в основе которой лежит диалог, переговоры, договор.
Вспомним первый документ, с которого, собственно, эта традиция началась, – знаменитые «12 статей» предводителей Крестьянской войны в Германии.
Как это было? 50 представителей трех групп повстанцев – разных групп, которые во многом были не согласны друг с другом, – встретились в свободном городе Мемминген, жители которого симпатизировали восставшим. Предводители отрядов представили требования крестьян. После долгих переговоров 20 марта 1525 г. был составлен документ «Двенадцать статей».
Он не был подписан. Восстание было подавлено, многие его участники были убиты, многие казнены. Только в 1848-1849 гг. удалось достичь целей, сформулированных в этом документе. Но эти 12 статей остались в головах, в сознании людей, заставляли думать о поставленных проблемах, что-то меняли в мировоззрении не только крестьян, но также их противников. Сегодня мы можем говорить об этом документе как о начале великой европейской традиции, в принципе – цивилизации договора. Именно он стал краеугольным камнем, хотя кроме него в ходе Крестьянской войны были составлены еще несколько требований и программ. Среди них одна была несравненно более радикальной, чем «12 статей».
Радикалы есть всегда и везде. В Польше это «Солидарность сражающаяся», «Левая Солидарность», в Украине – Правый Сектор. Радикалы нужны – они определяют вершину устремлений, максимум требований. Но они не приемлют договора. Ну зачем говорить с врагом? Его надо уничтожить – и точка. Радикализм – это всегда война. Договор заключается там, где войны никто не хочет. Войну можно проиграть. Договор обязывает обе стороны работать над выполнением принятой программы.
Может быть, разбомбить Москву было бы проще всего. Но возможно ли это? Может быть, выгнать из страны всех сепаратистов было бы здорово. Но решит ли это проблему? И каковы будут последствия?
Я искал на Майдане и Крещатике европейские символы. Видел репродукции Делакруа – «Свободу, зовущую народ на баррикады». Да, Французская революция – это великое событие в истории человечества. Но это не договор.
Я видел сотни, тысячи символов национальной идентичности. Это было прекрасно и брало за сердце. Так же, как идея создать на Майдане мемориал. Но когда я услышал об этом, то подумал: «Красиво. Но может быть, сначала надо победить?».
Однажды я увидел известную фотографию Круглого Стола. Думаю, это был символ стремлений украинцев в Европу и солидарности с поляками. Но дорогие мои! Круглый Стол – это прежде всего договор! А вот его-то как раз и не было.
Был еще транспарант «Не разойдемся, пока власть не выполнит наши требования». Хорошо! Замечательно! Но где они, эти требования, совместно разработанные и максимально точно сформулированные после публичных обсуждений? Не было их.
У Евромайдана было много лидеров. Я познакомился с ними всеми и могу сказать, что у каждого было свое собственное видение этих самых требований. Не было единого мнения, а это значит, что люди, бывшие на Майдане, не смогли договориться даже друг с другом. Что уж говорить о переговорах с противником?
В каждой революции – в Польше, в Украине, Бирме – были три лозунга, которые можно считать главными: свобода, справедливость и достоинство.
Что это такое – достоинство? Оно проявляется во взаимоотношениях между людьми. Если я – раб, ни о каком достоинстве не может быть речи, о нем можно говорить только тогда, когда устанавливаются партнерские взаимоотношения и есть взаимное уважение.
Помню, как один украинец рассказывал мне, как был в испанской тюрьме. Он работал нелегально в Испании, ну и его взяли. «Знаешь, Збигнев, – говорил он, – там полицейские относились ко мне с большим уважением, чем относятся ко мне здесь, в моей родной стране, где я ничего не нарушил и не дал повода для ограничения моих прав. Поэтому я на Майдане. Хочу, чтобы и в моей стране было это уважение к человеку».
Мне это понятно, я очень хорошо помню, как говорили со мной, как смотрели на меня даже самые мелкие государственные чиновники во времена ПНР.
Но достоинство – это и определенные обязательства. Итальянский писатель Чезаре Рипа в конце 16 века создал Иконологию, которая была богато иллюстрирована аллегориями различных библейских и философских понятий. Среди них есть Дигнита – Достоинство, изображенная в виде женщины, несущей на плечах красивый и богато украшенный, но большой и явно тяжелый сундук. Что в нем? Общественные проблемы. То, о чем граждане должны говорить, о чем должны думать и что должны обсуждать, чтобы всем вместе принимать важные решения. Нельзя сказать «Ну что ж, мы взяли на работу Ющенко, или Порошенко, пусть работает, а если нам его работа не понравится, мы его уволим». Это по-детски.
Достоинство – это тяжелый груз, поскольку оно неразрывно связано с необходимостью действенного участия в управлении общественной жизнью. И этот груз человек обязан нести.
Где искать источник такого понимания человеческого достоинства? Когда это началось? В момент подписания Великой хартии вольностей (Magna Charta Libertatum)? Нет. Значительно раньше.
Вернемся к Иерусалиму. Существовала ли когда-нибудь религия, в которой представления о взаимоотношениях Бога и человека были бы такими же, как в религиях Книги, то есть в иудаизме и христианстве? Это может показаться невероятным, но эти религии говорят нам, что с самого начала между Богом и человеком установились партнерские отношения.
Человек создан свободным, у него всегда есть право выбора. И христианство, религия, сформировавшая ментальность европейца, это постоянно подчеркивает. Бог что-то предлагает человеку – только предлагает, ничего не навязывает силой, человек всегда может ответить «нет». Далее следует разговор с Богом, очень похожий на то, что происходит здесь, на земле, между двумя договаривающимися сторонами. Человек обдумывает предложение, просит кое-что уточнить, и только потом решает, принять предложение Бога – а это уже заключение договора! – либо это предложение отвергнуть. Но если договор заключен, это накладывает на обе стороны ответственность за его выполнение.
Сначала Бог заключил договор с Адамом и Евой, потом с Ноем, Авраамом. Переговоры с Моисеем на горе Синай были долгими и трудными. Но в результате был заключен договор с Израилем и принята программа на всю жизнь – Декалог.
Не буду утомлять вас больше богословием. Надеюсь, что мне уже удалось показать, как глубоко укоренилась идея договора в жизни и способе мышления европейцев. Предложение – обсуждение – договор – программа ответственных действий. Такова структура жизни европейцев. Без этого невозможно понять Европу, в том числе и того, почему различные европейские институты и организации, социальные службы и всё остальное работает так, как оно работает.
И еще одно. Договор не может быть однодневкой. Великая хартия вольностей, принятая в 1215 г., по сей день в Англии является действующим законом. Так же, как документы, принятые в 17 и 18 веках.
Ну и наконец, Бендерская конституция – PactaetConstitutioneslegumlibertatumqeExercitusZaporoviensis (Пакты и конституции прав и вольностей Войска Запорожского) – составленная Пилипом Орликом в 1711 году.
Этот документ так и не вступил в силу, не стал действующим законом. Но несмотря на это, по моему глубочайшему убеждению, его можно считать фундаментом европейского мышления в Украине и доказательством того, что ростки европейскости здесь были издавна. Вам не надо импортировать Европу, как некую заморскую диковинку, у вас есть свои европейские традиции, есть что развивать и на что опереться.
Я не ошибся, когда в начале нашей беседы сказал, что Европа держится не на трех, а на четырех китах. Вот это и есть тот четвертый кит, четвертая опора, без которой будущее Европы не будет надежным.
Збіґнєв Буяк
Записала – Світлана Філонова
Ось як проходила перша сесія Школи соціальних посередників
Після семирічної перерви Український інститут національної пам’яті та Польський інститут національної пам’яті відновили історичний діалог.
Установче засідання українсько-польського форуму істориків відбулось в Києві 2-4 листопада 2015 року. На нарадах вирішено організаційні питання, що стосуються роботи Форуму, окреслено основні напрями та конкретизовано теми роботи Форуму на 2016 р. Історики визначили кількість учасників Форуму (12 осіб) та затвердили співголовуючих від української та польської груп, якими стали професор Юрій Шаповал та професор Вальдемар Резмер, визначили терміни наступних засідань Форуму. Основний хронологічний фокус роботи Форуму 1939-1947 роки.
З польського боку брали участь: проф. Гжегож Грицюк, проф. Гжегож Мазур, проф. Гжегож Мотика, проф. Ян Пісулінський, проф. Вальдемар Резмер, д-р Маріуш Зайончковський, секретар – д-р Дорота Лєвша. Крім того, д-р Павєл Укєльський та д-р Кшиштоф Пєрсак – представники Інституту національної пам’яті.
к.і.н. Володимир В’ятрович, Голова УІНП, та д-р Павєл Укєльський, заступник Голови Інституту національної пам’яті Польщі під час брифінгу за результатами Форуму в Українському кризовому медіацентрі
Учасники української робочої групи: проф. Іван Патриляк, проф. Ігор Ільюшин, проф. Леонід Зашкільняк, проф. Богдан Гудь, голова УІНП — к.і.н. Володимир В’ятрович, проф. Юрій Шаповал, секретар – к.і.н Олена Гуменюк. Крім того — Аліна Шпак та Олександр Зінченко, представники Українського інституту національної пам’яті.
Відео брифінгу за результатами Форуму в Українському кризовому медіацентрі
9 – 11 жовтня 2015 р. у рамках проекту «Українська миротворча школа» відбувся “Фестиваль Урбаністики” (м. Бережани, Тернопільської області) за участі відомого польського архітектора Чєслава Белецького.
Чєслав Белецький
Учасниками фестивалю були громадські активісти, депутати місцевих рад, журналісти з невеликих міст та громад. Географія учасників представлена містами Сєвєродонецьк, Луганськ, Херсон, Біляївка, Краматорськ, Артемівськ, Костянтинівка, Сарни, Бережани, Харків, Київ, Варшава, Бахчісарай.
Учасники фестивалю з організаторами
Метою заходу було сприяти залученню громади для зміні міського публічного простору шляхом розробки моделі трансформації функціонування архітектурних будівель у малих містах на прикладі міста Бережани Тернопільської області із подальшою реплікацією.
Програмою заходу передбачалося:
екскурсія-моніторинг міста і визначення об’єктів для аналізу;
презентація учасниками візії майбутнього свого міста;
дискусія про приватний-публічний простір міста та інше.
Учасники Фестивалю також розробляли Урбаністичну концепцію трансформації міської архітектури та міського простору для громади та з погодженням громади, та визначали джерела фінансування для реалізації цієї концепції.
Передбачалося, що подібна Урбаністична концепція стане основою для планування урбаністичних трансформацій у містах учасників проекту.
Цей фестиваль/ work – shop був зосереджений на аналізі проблем благоустрою міста, пошук інноваційних підходів до трансформації міського спільного простору.
Чєслав Белецький є відомим польським архітектором. Народився в 1948 р у Варшаві. Лауреат багатьох премій в галузі архітектури та урбаністики. Читав лекції з архітектури, просторового проектування та урбаністики у Варшаві, Лодзі, Лондоні, Монреалі, Філадельфії, Берліні, Сіднеї, Мельбурні.
Серед найбільших проектів: реалізовані проекти реконструкції та модернізації будівель громадського призначення у Варшаві – Галерея сучасного мистецтва «Захента», Єврейський історичний інститут, Театр «Розмаїтої», Будівля офісу Уповноваженого з прав людини. Найважливіші публікації: «Гра в місто» (1996), книга-навчальний посібник для учнів та їх батьків «Голова» (2003), «Більше, ніж архітектура. Похвала еклектиці» (2005).
День 1-й
Учасники Фестивалю побували на екскурсії вулицями міста Бережани. Разом з екскурсоводом – заступником директора з наукової роботи Бережанського краєзнавчого музею Миколою Процівом відвідали Бережанську ратушу, Церкву Пресвятої Трійці, Вірменську Церкву Св.Георгія, Костел св. Апостола Петра і Павла.
Учасники на екскурсії
Враження учасників після екскурсії:
Сергій Дяченко:Архітектура міста Бережани стара, але добротна, зроблена “на совість”. Тротуари некомфортні. Площа зруйнована. Це відчутно “під ногами”. Ринок – як торгові ряди варто ввести в контекст історії багатовікової Площі Ринок.
Юлія Манукян: Немає місць для збору та дозвілля молоді. Є багато псевдо-історичної архітектури, що не відповідає стилям архітектури. Треба зробити конкурс проектів, за які РЕАЛЬНО голосуватимуть громади. Є велика загроза зробити місто “мертвим”, коли воно завмирає у власній історичності.
Валентина Агафонова: Жахливі дороги, схожі до доріг в Сєвєродонецьку. Проте довкола все зелено. Тротуари вузькі. Немає плавних з’їздів на дорогу для людей з обмеженими потребами, мам з візочками, велосипедами. Треба давати земельні ділянки тільки в обмін за благоустрій довколишньої території. Треба залучити студентів з факультету “Екологія та садово-паркове мистецтво”, щоб створювали проекти для скверів.
Едем Адамов: Треба пояснити людям, щоб вони розуміли, що відповідальність і повноваження на них.
Олекса Муравльов: Як архітектор, бачу як неправильно змінюють фасади. Порушується цілісність композиції та стилю. Багато невмісних Євровікон. Треба створити стратегію єдиної композиції і дотримуватись її.
Роман Захарчук:Треба покращувати плитку і дорогу, і при цьому рахувати її дотичність до віку та матеріалів. Треба захистити історичну цінність на законодавчому рівні. Місцева влада не допрацьовує в питаннях екстерєру та інтерєру через бездіяльність влади.
Березін Володимир: Треба зберегти моделі деконструктувізму для практичної роботи громад.
Наталка Зубар: Треба активні громадяни. Мають бути групи за інтересами, які працюватимуть як архітектори, експерти з очисних споруд (адвокасі – групи).
Микола Проців: Ми навіть робили круглий стіл “Відповідальність за підписом і печаткою”. В місті мало людей, які цікавляться його долею. Треба збільшити їх кількість та активізувати їх.
Олександр Караневич: Об’єкти будують, ухиляючись від стратегії генерального плану.
Чєслав Білецький: Я пізніше представлю можливість говорити однією мовою, сповненою однаковими принципами. Нам треба єдиний сценарій – картину для міста, що дає поняття про образ. Коли інженер побудував Єйфелеву вежу – то два мільйони людей можна було побачити за дві хвилини. Дивіться на масштаб. Всі вважали її соцмодернізмом, імітацією модернізмом. В чому диференція? Варто зрозуміти необхідні нам масштаби. Бережани – чудове місто. Ринкова формула не висвітлює принципів урбаністики. Чого ж ми хочемо? Нам треба гармонія між публічним та приватним життям міста. У ХХ столітті ми загубили це відчуття. Без ЄДИНОГО бачення громади ми нічого не зробимо.
У 1-й день учасники також представляли свою візію майбутнього малих міст України.
Валентина Агафонова представила успішний проект реконструкції скверу в Сєвєродонецьку, який ініціювали громадські діячі, підтримав Міжнародний фонд “Відродження”, “Українська миротворча школа” та міська влада на суму 1 млн 200 тис. грн.
Олекса Муравльов демонстрував можливості використання старих територій міста Краматорська та оновлення галузей виробництва.
Володимир Березін розповів, що Костянтинівка Донецької області має низку з арт – об’єктів. Зокрема, є мозаїки із зображенням космосу, англомовні кафе. Але потрібен контроль за екосередовищем. На першому плані – сортування сміття. Березін наголосив, що активісти борються за функціональність кожної громадської ідеї та проводять проукраїнські екскурсії, організовують виставку «Хроніки нашого часу».
Едем Адаманов розповів, що хотів би бачити Бахчисарай столицею, бо Сімферополь та Севастополь нагадуватимуть про анексію та інші негативні події. Треба зробити ефективне зонування нашої житлової території, бо потрібні велодоріжки, спальні і ділові райони. Найважче буде залучити ефективних експертів, громаду та всіх, що можуть зробити зонування цікавим раз і назавжди.
Після презентацій та дискусії був виступ Чєслава Белецького.
Чєслав Белецький
Кілька тез його виступу:
Вже майже 200 років пройшло з часу створення дизайну щоденника, поділеного на календарні дні з вказівкою особистих даних. Існує памятник “Минуле – майбутньому”.
Треба знати – хто за що й скільки платить. 20 гектарів ландшафтного дизайну в Польщі вартує 1 млн злотих. В Україні це вдвічі дорожче. Ви маєте знати – скільки квадратних метрів робітники можуть впорядкувати за один день та за які гроші. Встановлюйте контроль над тим, аби якість доріг в нас не була українська при ціні німецької.
ХХ століття не робило різниці між моделлю та реальністю. Місто – феномен концентрації композицій, власності і усіх тенденцій архітектури. Можна знайти приклади сучасного та історичного будівництва. Символічні брами можуть грати з сучасними формами, але не перебільшуючи масштаби міста. Якщо на площах вирізають частину, аби модернізувати її – то є велика проблема: як “вклеїти” туди сучасну дифеніцію.
Без стратегії ми “Ходимо в темряві” і здійснюємо стихіні забудови. Простір має працювати з людьми. Не виганяйте людей, що торгують на площах – створіть для них ярмарки.
“Пяний будинок” – це архітектурний жанр, але якщо ці будиночки повторюються – то архітектор “Пяна особистість”. Бо повторюваність – смерть професійності архітектора.
Головне завдання архітектора – зберегти гармонію для комфортного проживання людей.
Клієнт і влада має створити проект, а архітектор знайти механізми втілити їхню ідею в життя.
Не треба будувати театрів для ненаписаних п”єс. Будуйте життєво – важливі для людей будівлі.
Цього ж дня, 9 жовтня, відзначається Всесвітній день пошти. В Бережанському краєзнавчому музеї до цієї події в рамках Фестивалю Урбаністики Української Миротворчої Школи відбулось спецпогашення листівок та марок.
Право першого штемпелю було надано координаторам Української Миротворчої школи – Ігору Семиволосу та Наталії Зубар, польському архітектору Чеславу Белецькому, а також директору відділення пошти в Бережанах – Вікторії Токарській
День 2-й
Цей день був присвячений роботі в групах та розробці Стратегій урбаністичної трансформації міста Бережан. Кожна з груп пропонувала свою концепці.
Одна група представляла своє бачення концепції Бережан як «Живого музею». Інша – як модерного міста.
Коментарі Чєслава Белецького: Ви бачите в місті лише його зовнішню декорацію, ви не пристосовуєте місто до звичайних людей. Порятунок потопаючих – в руках потопаючих. Неможливо з цілого міста зробити живий музей. Ми маємо зробити готелі житлові.
Готелі мають будувати не бізнесмени, а туроператори, що вміють продавати житло в готелях на щодень. Ніхто з місцевих жителів не відновить замку за власні кошти, але він впаде, доки не знайдеться приватний власник. Колонію треба трансформувати в житлові комплекси. Не виїжджайте з міста – зробіть його комфортним для себе.
Якщо люди йдуть в музей – поремонтуйте нарешті в ратуші сходи, щоб вони на них не провалювались!
Ігор Семиволос: Чого бідні – бо дурні, чого дурні – бо бідні. Ініціатива жителів вітається в будь-якій концепції. Влада має показати приклад. Щоб відновити ціле місто – можна починати з однієї вулиці. Бережанам треба якісні інфраструктурні об’єкти. Створіть найбільш відвідуване місце для туристів з чогось конкретного.
Ігор Семиволос
Чєслав: Покажіть місцевим жителям, що ви можете це зробити особисто і своїми руками. Є два типи архітекторів – один – намалював і руки в кишені, а інший знає всі фактури матеріалів і працює… Чим більше людей ОСОБИСТО робитимуть СВОЇМИ руками добру справу – тим більше справ в місті зробимо.
День 3-й
Учасники працювали над пошуком рішень, джерелами фінансування трансформації міської архітектури і міркували над єдиними урбаністичними концепціями.
Нотатки: Ігор Семиволос: Коли аналізували діяльність одного з міських голів Криму – то люди згадували не туристичні об’єкти, а проекти освітлення вулиць і бруківку. Місцеві жителі не готові до того, що їхнє місто стане раптово туристичною чи мистецькою перлиною. Люди прагнуть комфортну. Коли місцеві мають ініціативу – то їм важливо, аби збоку ніхто не втручався. Все вдається, коли є любов до міста, коли хочуть жити в ньому і відповідають за нього. Ці люди отримують кошти, можливості, повагу і все інше.
Формуйте спільноти. Не розчаровуйтесь у своїх справах, коли у вас щось крадуть чи руйнують – не здавайтесь і йдіть за своєю метою, шукаючи вихід – як уникнути руйнації.
Любов до міста – ознака будь – якої цивілізації.
Юлія Манукян: Починати міняти в Бережанах треба від організації базару і місця для торгівлі. Для місцевих жителів це подразник. 100 метрів примирення міста – це площа Ринок. Варто працювати з фірмами, що дають фарби – аби малювати стріт-арт.
Лише винесення пам’ятника Папі Римському на Площу Папи Римського не зробить цю площу красивішою.
Ганна Парфьонова: Треба на правах реклами залучити суперчучасні технології. На набережній ставу треба зробити довкола рекламу тому, хто його почистить. “Бережани збережемо сучасністю”.
Ігор Семиволос:Приватна ініціатива краща, бо люди змотивовані зробити це зробити. Бережанський замок може підтягнути тільки бізнес! Варто максимум зберегти автентику.
Сергій Дяченко:Треба орієнтуватись на сучасного споживача. Це гра в етнографію.
Олекса Муравльов: В Євпаторію люди їдуть на море. Люди в Бережани їдуть дивитись на старе місто.
Ігор Семиволос: У кожного міста є свій запах. Кава з кардамоном, квіти. Навіть коли місцеві жителі знають вік кожної будівлі, то гості сприймають місто як концепцію загалом, і їм байдуже – з якого року будинку. У Варшаві місто з будинками, які засаджені квітами. Зробіть квіти на власних фасадах, і доглядайте за ними. Плющ маскує зруйновані фасади.
Володимир Березін: Треба реальне планування. Треба розбіратись з деконструктивізмом – визначити чітко нові та старі міста. Радянська система часто робила конкурс проектів. Це було затратно. До всього організовуйте конкурс ідей. Це безкоштовно, але дієво та ефективно. Провокуйте місцевих жителів через ЗМІ. Створюйте постійні діалоги.
Микола Проців: У Бережанах, як і в Україні впорядковується фестивальний рух. На громадських радах обговорюються не фактичні, а реальні плани культурних заходів. Треба зробити єдиний стиль зупинок, ті, які рекоструювали під магазини.
Насамкінець всі учасники поділилися враженнями про роботу та підвели підсумки дискусії про урбаністичне майбутнє міста Бережани.
Едем Адаманов: Місто Бережани можна пройти за один день. Треба зробити камери схову на автовокзалі та впорядкувати громадські туалети. Дуже важливі речі почув від Чєслава. Я інакше подивився на своє місто, почну працювати з громадою.
Олекса Муравльов: Я Краматорськ хочу бачити зі стратегічними планами. Треба відновити клумби. З Чєславом розширив своє бачення в архітектурі Ганна Парфьонова: Цікаві погляди Чєслава Белецького дали потребу шукати відповіді на запитання, які він поставив. Від заходу взяла багато думок та ідей, атфосфера заходу в музеї надихає.
Сергій Завгородній: Я старий абстракціоніст, але так закохався в Бережани, що готовий писати їхні пейзажі. Можливо поміркую над пленером, до якого зможу в Бережани залучити цікавих художників.
Сергій Дяченко:Я думаю, що якби така дискусія з експертами була в моєму місті – хто б “рвав” душу за кожен пам’ятник. Як це все відстоювати в призмі часоплинності. До цього треба залучати громадськість до конструктивних діалогів.
Юлія Манукян: Проблема урбаністики – не лише естетика архітектури. Але дивимось на те, наскільки РЕАЛЬНО врятувати місто? Я тут опустилась до рівня людини і її потреб. Ми можемо народжувати естетичних та артових проектів мільйонами, проте потреба міста – натиснути на бачок і вилити воду в потрібне місце. Я подивлюсь на своє місто з боку комфортності для життя.
Володимир Березін: тут я зрозумів, що громадські ради не повинні робити проект, а попередньо залучати людей до обговорень. Треба нам в рамках урбаністики навчити людей відчувати себе господарями свого дому. Мене вразило, що в числі почесних громадян – є і Бандера, і хлопці з АТО, і дієві місцебудівники, патріоти, письменники, щасливі.
Алла Соколовська: Дуже потрібні нам думки інших людей, і ми завжди раді вам спілкуватись. При відїзді Чєслав сказав: “моя мама прожила сто років…І я так житиму…Багато їздитиму та багато працюватиму.”
Анастасія Пугачова: Навіть коли люди потрапляють в місто, то через багато часу вони не пам’ятають відсутності води чи зашпортань за тротуари, вони зберігають враження та емоції. І це я виокремила з лекцій фестивалю.
Галина Проців: Є люди, що представляють інтереси у владі, а є люди, які представляють інтереси громади. Інакше б композиція міста не творилась. Чєслав в другий день подарував мені книгу – “Бізнес патріотичний”. На цей термін ми не звертали увагу. Чєслав відчув наше місто через призму кожного, хто показував йому місто. Він істинний вчитель. Навіть коли ми сприймаємо ідеї в штики – наголосив він, що ми маємо все будувати за критеріями : комфортно, безпечно та красиво. В цих критеріях немає зброї та війни. Щоразу ми гостям показуємо місто, і від кожної поїздки до іншої – місто змінюється, і якщо з природою ми нічого не зможемо зробити, то ми вплинемо на людей.
Олександр Караневич: Дякую Всім організаторам – Ігору Семиволосу, Наталці Зубар, Галині Усатенко. Мені приємно, що незаважаючи на вік кожного – ми всі приходимо в школи: Школи ЛІдерів Змін, Миротворчі школи, тому дякую, що всі відгукнулись взяти участь в Фестивалі і приїхати в Бережани.
Микола Проців: Дякую вам за вашу роботу для розвитку нашого міста.
