Мир – це постійна робота по створенню комунікації. Презентація УМШ

11 – 13 грудня в Харкові відбулися цікаві та плідні зустрічі представників Луганського Національного Аграрного Університету з представниками Української Миротворчої Школи.

Що таке мир?

Мир, на думку Української Миротворчої Школи, – це постійна робота по створенню комунікації.

Про постійність цієї роботи на цих «вихідних» особисто дізналася Знаткова Олена Миколаївна, помічник ректора ЛНАУ.

11-12 грудня вона була присутньою на міжнародному семінарі – «Нові можливості для екологічного, культурного та освітнього туризму на Слобожанщині», що відбувся на базі Української Миротворчої Школи та ІЦ «Майдан Моніторинг».

Учасники та тренери семінару

Під час семінару розглядалися питання створення та розвитку етнокомплексів за участю польського інвестора Ярослава Холодецького, який дуже зацікавлений у розвитку туризму в Україні. Зустріч проходила під гаслом: «Кожна родина має право на свою мандрівку!».

Ярослав Холодецький
Ярослав Холодецький

У неділю, 13 грудня, відбулася презентація Української Миротворчої Школи для студентів Луганського національного аграрного університету м. Харків та ЛНУ ім. Шевченка м. Старобільськ.

Презентація Української Миротворчої Школи студентам ЛНАУ

Представники цієї школи, Ігор Дубровський, Наталія Зубар, Олекса та Оксана Муравльови, поділились зі студентами-переселенцями власним досвідом переселення та адаптації, розповіли про діяльність школи, проекти, які вже існують.

Олена Знаткова, помічник ректора ЛНАУ, зі студентами
Олена Знаткова, помічник ректора ЛНАУ, зі студентами

Ми розібралися з такими, здавалося б простими поняттями як мир і безпека. Усвідомили, що головна мета, що стоїть зараз перед нами, це формування суспільства власної відповідальності, суспільства сміливих людей.

Катерина Остапенко, керівник відділу кадрів ЛНАУ, старший викладач

Проект «Українська миротворча школа» реалізується коаліцією громадських організацій за фінансової підтримки Посольства Великої Британії в Україні.

Ukrainian Peacebuilding School. Time to Build the Roads and Repair the Bridges

Presentation for Debates on Europe. Kharkiv, December 11, 2015.

Which objects are being destroyed first during the war? Roads and bridges. Communication infrastructure is the first thing to be repaired to build peace. Ukrainian Peacebuilding School focuses on building the roads between the people and repairing the bridges between the communities.

Steven Spielberg, when presenting his new movie “Bridge of Spies”, said that for him not much has changed since the Cold War epoch. For Ukraine, the change is huge. The Wall between the two worlds moved 2000+ kilometres eastwards and now it is our turn to guard this Wall and Bridges between the two worlds. The Wall now looks differently too. Compare Berlin and Mariupol.

Since September 2014, the Ukrainian Peacebuilding School works in the most difficult regions of Ukraine, bordering occupied territories, frozen conflicts and past bloody conflicts. For a year, I have been a coordinator of this project in Donetsk oblast and spent much of my time travelling the roads and bridges there. I spent less time at home in Kharkiv than in towns and villages adjacent to occupied territories, speaking to thousands of people.

I will tell you my opinion of what is happening in the Eastern part of Ukraine and our future based on my field experience and experience of dozens of my colleagues – our project managers.

What is going on in Ukraine now? The centuries old fight for independence of Ukraine has turned into a bloody war with Russia. I am confident the war will end someday with these very words written by someone from Moscow at Maidan in Kyiv “Forgive for everything!”

What I do not know is how much more Ukrainian blood will have to be sacrificed until that day.

This photo of my colleague who is responsible for Donetsk oblast in our project now shows the symbolism of Ukrainian red and black flag – national blue and yellow flag covered by blood, the flag of warriors. The flag is centuries old.

Was the Russian occupation inevitable? That is a most frequently asked question during our trainings.

Yes, it was inevitable and our research explains why. We identified four major conflicts in Ukrainian society, which are relevant to the explanation.

Identity conflicts. Ukrainian society in the east identifies itself as Soviets, Ukrainians or Europeans. Soviet and European identities are diametrically opposed.

You may wonder why I did not mention Russian identity. Because the conflict with the Russian World fits into the conflicts based on ethnicity or religion. Modern Russian ethnicity and religion accepts and turns the cult of Stalin into icon. The Ukrainian political nation is actively opposed to this threat. This very typical photo from a march shows Ukrainian Jewish and Islamic leaders with a slogan “Go Away, Moskali, from the Ukrainian land!”

Most Ukrainians remember their history and the destructive role in it of a Russian state. However, most of the population of eastern Ukraine remember a different version of the history. Most old cemeteries in Donetsk oblast demonstrate the conflict of historical narratives in the heads of the population. See the combination of the communist star and the cross, symbol of religion persecuted by the communist. It is rusty, has no name and abandoned. However, it is still there and influences the opinions.

Most important conflict we address in our work is the conflict of the visions of the future. What common vision of the future could have the brothers and sisters of these Protestants savagely killed by the occupants in Slovyansk in 2014 and the people who still support the occupants?

The polls conducted within our project and the other polls confirm that Ukrainian citizens living in the Ukrainian controlled territory are not divided really. Their opinions differ no more than in other European countries. Most people just want to live in peace.

However, the above mentioned conflicts could lead to a divided society if not addressed timely.

We studied the conflicts with some similarities to ours. Like with Israel, Russia does not recognize the Ukrainian nation and the right to a Ukrainian State.

Like in Northern Ireland, our conflict with Russia has centuries old history.

However, the conflicts inside Ukraine are not that fundamental and have to be transformed into civilized processes.

You see the historic photos from Kharkiv of January 12, 2014, where we experienced the model confrontation, which was staged later during the occupation of Donbas. I was present there, these are my photos and I can show you why the attempt failed.

On the right – the peaceful assembly of participants of first Euromaidan Forum. On the left – the supporters of president Yanukovych. Two sides were divided by the police. The hooligans were trying to throw stun grenades towards Euromaidan people, the ruling Party of Regions side tried to silence us with high level loudspeakers, the standoff was colourful, noisy and emotional, but peaceful. Notice the both sides were using Ukrainian national flags, both sides were using Ukrainian music. Look at the photos – do the sides look as enemies?

Russia tried to ignite the conflict in Kharkiv later during the so called Russian Spring of 2014 and failed. They did not find enough local active people ready to fight for the ideas of Russian World neither in Kharkiv nor anywhere but in Donbas. Russians did not really know Ukrainian society. It turned out that the number of supporters of Russian World in Ukraine is low and is absolutely dependent on regular brainwashing of Russian TV.

Identity conflicts in Ukraine exist but they are purely virtual.

Perception of Russian World is based on TV image made in Moscow and not real life experience. Life in Russia does not resemble this glamorous picture. Opinion polls confirm the amount of Russian World fans is very low in Ukraine.

The Soviet Union does not exist any more and will never return. The Soviet identity is strong in eastern Ukraine, however Russia failed to monopolize it and this identity is predominantly Ukrainian. Kharkiv was the first capital of Soviet Ukraine. It is impossible to remove “Ukraine” from this history.

The perception of Europe is virtual for majority of eastern Ukrainians because majority had never been there and had no contacts with Europeans at all. Only 17% of young Ukrainians visited Europe.

It is easy to manipulate virtual identities and Russian propaganda machinery does it. When the propaganda channels influence is restricted and people return to real life the identity conflict becomes marginalized.

However, the threat of escalation of identity conflicts still exists. We do not want a divided future of Ukraine.

Ukrainian Peacebuilding School develops strategies of transformation and prevention of borderline conflicts.

We defined the four major problems of Ukrainian society as bad communications, inability to plan the future proactively, misunderstanding of security, and the absence of common criteria of evaluation of reality.

Look at this photo and think about the purpose of this fence? It is a very typical fence inherited from Soviet times.

I will elaborate in these four problems. Most define security as the absence of threats. Misunderstanding of security by active Ukrainians is a security threat by itself.

The very basic idea that Ukraine is not Russia still requires confirmation and affirmation especially in territories adjacent to occupation. This picture however shows a more fundamental problem with security in Ukraine. What you see is the WWII German fortification on the strategic heights above Kramatorsk renovated in summer 2013 and ready to be used as… real fortification.  Local activists classified this event as public money stolen by city government and did not pay attention that it was a military infrastructure object ready to use.

Genocidal history of Ukraine explains why people are unable to plan the future proactively. The cult of death enforced by the Soviets seriously damaged the social consciousness.

I will quote the recent Nobel lecture of Svetlana Alekseevich. “I lived in a country where we were taught since our childhood to die. We were taught the death. We were told that the human exists to give themselves, to burn, to sacrifice themselves.”

Her whole lecture illustrates that the value of life in the Soviet Union was almost zero. Old Russian saying, “Women will deliver more babies” always reflected the price of life there. Still does.

Ukrainians are different. History taught us to count every life – saved and sacrificed. We are chanting, “Heroes do not die”.

Now we have to communicate this difference to the world and to all our citizens. We also have to build the bridges allowing people who are willing to live in the Russian World and who share its values to go to Russia, to emigrate in a civilized way. Right now, it is not that easy. Roads to emigration both ways looks like these pavements.

Bad communications in Ukraine were inherited from past empires and pertain both to physical roads and to the interpersonal and intergroup communications. Society in eastern Ukraine is atomized; both physical obstacles and Soviet mental traditions determined low mobility. People in Donbas rather used money to buy expensive clothes than travel abroad or even to the neighbouring region.

I will show you physical bridges but I ask you to think about the human relations.

People living nearby are sure that the Ukrainian government does not repair these bridges because there is danger to waste money and have them destroyed again in the next stage of war. Sure, it undermines their confidence in the possibility of peaceful future. It does not help them to plan for the future, it frames the escape to the land where there will be no war eventually. Ukraine suffers from one of the greatest displacements in history. Broken bridges encourage further displacements.

Sometimes temporal structures are built to facilitate passage. Old popular Soviet saying declares, “There is nothing more permanent than a temporary structure”. Temporary solutions do not boost the feeling of security.

I will use a success story from Kharkiv to demonstrate what should be done to give people hope and build communities. The old fragile temporary bridge stopped being a transport venue long time ago. It was destroyed and a new solid beautiful bridge was built somewhere close to the old one.

Ukrainians have problems agreeing on what is good and what are the indicators of progress.

When this bridge was in construction there were many voices questioning the purpose of the bridge and suspecting city government in stealing public funds.

Citizens accepted it is a good bridge together with a new adjacent park and renovated riverbank when it became a most popular wedding site and a recreation place. It happened quickly, only a year of a new beautiful and friendly public place functioning was enough to establish a new, very European Kharkiv city tradition.

People tend to agree on evaluation of broken bridges as visible problems and popular recreation zones as successes; however, the process of building bridges or building peace or reforming society takes time. There are no common criteria of evaluation of transformations.

It pays to invest into public spaces. During the Soviet times, we used to say that it takes centuries to trim the lawns to make them suitable for public recreation and safe for kids to play. Well, here it took just a year. Places and technologies connecting people, facilitating and encouraging the communication are the best security strategies and peacebuilding tools.

How to build sustainable peace in Ukraine?

  1. Set and affirm the mental border with Russia as a state and Russian World as an ideology
  2. Establish and foster personal friendly contacts with people across the Ukrainian border with Russia.
  3. Foster and promote true multiculturalism and security aware tolerance. Promote open peaceful Islam like we do have and cherish in Ukraine.
  4. Educate as many active adults as possible on conflict studies, dialogue practices, social psychology, and behavioural economic, human security. Those people will build the bridges to minds of the others.

Those people will be able to negotiate peace with neighbours. In occupied territories, in Russia. Using the values and interests, not the conflicts and differences, as negotiation starting points. Like in the history pictured in the “Bridge of spies” movie. “We have to have the conversations our governments can’t”.

That is what the Ukrainian Peacebuilding School is doing and that is what gives us hope and confidence that someday we will break that Wall.

Nataliya Zubar, Maidan Monitoring Information Center, Chair

Завершився курс “Культура добросусідства” для вчителів

Із 4 по 9 листопада 2015 у смт Новопсков Луганської області відбулися семінари-тренінги з методики викладання авторського курсу «Культура добросусідства» в навчальних закладах.

Семінари відвідали 27 педагогів, які представляють навчальні заклади Луганщини. Заходи відбулися в рамках проекту «Українська миротворча школа» Центру близькосхідних досліджень з участю Луганського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти та ГО Інформаційно-дослідницький центр «Інтеграція та розвиток».


На навчальних семінарах у педагогів була можливість отримати практичні навички роботи в полікультурному освітньому середовищі, у тому числі навички аналізу та вирішення конфліктних ситуацій, формування позитивного ставлення до навколишнього різноманітного середовища, успішної міжкультурної комунікації.

Проведені опитування учасників свідчать про потребу в подальшій роботі та бажання співпрацювати надалі щодо впровадження курсу. 

Відгуки учасників:

  1. Що курс «Культура добросусідства» дав/дасть особисто Вам?

«Я дізналася багато нового, познайомилася з багатьма колегами. У мене море емоцій, позитива, я переповнена гарними враженнями».
«Лично мне курс дал возможность по-новому взглянуть на процесс воспитания. Я получила богатейший материал, который готова воплощать в жизнь. Особенно заинтересовал раздел «Конфликтология».
«Курс «КД» дал мне осознание важности приобретения особых навыков коммуникации, без которых сегодня в нашем наэлектризованном, заполитизированном и немилосердном мире обойтись невозможно».


  1. Що курс дасть учням?

«Надеюсь, что в процессе изучения курса повысится культура общения моих воспитанников. Что они смогут без особых трудностей установить контакт, избежать конфликта, чувствовать себя уверенно в разных странах».
«Курс «КД» поможет моим детям толерантно относиться к представителям разных национальностей, легко выходить из ситуаций».
«КД» дасть нашим дітям багато позитивних вражень при вивчені курсу. Діти зрозуміють, що не обов’язково бути такими як усі, але слід навчитися сприймати оточуючих такими, якими вони є».

  1. Чого Ви очікуєте надалі?

«Необходимо прививать навыки добрососедства в нашем обществе в целом, т. к. одна лишь школа не может конкурировать с агрессией, идущей от СМИ, от политикума и прочих общественных институтов».
«Продолжать и далее в таком же творческом ключе, постепенно привлекая людей из других сфер деятельности к изучению курса (не только из образовательной, но и политической, экономической)».



Ганна Шелест про кризу довіри у відносинах Туреччини-Росії та Україну

Ганна Шелест, кураторка проекту “Українська миротворча школа”.

Ви щойно повернулися з Туреччини. Ситуація з Туреччиною складна і може загостритися ще більше. Ви були в Туреччині з метою протистояти російській пропаганді?

Саме так. На жаль, Туреччина одна з тих країн, де російська м’яка сила працює дуже добре. Там постійно спонсоруються різноманітні заходи, як російським урядом, так і експертним середовищем, посольством, привозяться апологети певної точки зору, які постійно пропагують саме російський погляд на події, в тому числі і в Криму.

Наше посольство намагається бути присутнім на різноманітних заходах і доносити позицію України, але їх позиція завжди сприймається як державна, тобто, упереджена. Тому, в даному випадку наше посольство запросило декілька експертів, організувало публічні лекції, інтерв’ю, обговорення, куди запросили дипломатів, державних службовців, експертне середовище, де ми могли представити український погляд на те, як події останніх років впливають на Чорноморський регіон і навіть на Близькосхідний регіон, тому що багато паралелей робилося, наприклад, Сирія – Україна, і для Туреччини це цікаво. Тобто, потрібно роз’яснення, що означає втручання РФ в Сирію і чому Туреччина повинна відійти від своєї стриманої позиції і стати більш активно на бік України.


Вдалося викликати резонанс в медіа?

Сподіваюся, так. Нам вдалося поставити ті питання, про які вони не замислювалися. Наприклад, в Інституті державного управління ми з послом проговорили про питання енергетичних залежностей Туреччини від Росії. Всі знають про газ і нафту, і відносини з Росією щодо них, але мало хто міркував про те, що РФ будує на території Туреччини атомну станцію.


І Туреччина навіть погрожує зараз розірвати контракт…

Це якраз сталося ввечері того дня, коли ми читали лекцію. І Ердоган про це сказав. Посол на пальцях пояснив, що це не тільки інвестиції, це ваша постійна залежність від РФ. Це той же шлях, яким Україна стала залежною, споживаючи унікальну форму палива для атомний станцій, яка є тільки в РФ.

Я говорила про інформаційну безпеку: показала, яким чином робляться фейкові новини, пропаганда, показала приклади, як доноситься інформація до турецьких глядачів, яким чином можна маніпулювати цією інформацією і складати саме те враження, якого хотілося б російській пропаганді, а не те, що є насправді.


Говорили про наслідки сирійської кризи, пов’язані українсько-сирійські питання і про наслідки для Чорноморського регіону, для його мілітаризації та зміни безпекового балансу. А так як Туреччина вважає себе одним з лідерів, то звичайно вона не може стояти осторонь, тому що тут зачіпається багато питань прикладного характеру і впливу на ті проекти, які зазвичай Туреччина просувала в Черноморському регіоні.

Як виглядає інформаційний простір в Туреччині? Що говорять турецькі ЗМІ про ситуацію в Україні?

Вони багато речей розуміють, але Туреччина завжди намагалася балансувати. Турецька позиція залежить від дуже добрих економічних відносин з Росією. Від газової залежності і існуючих проектів, від тієї ролі лідера, яку Туреччина хоче відігравати в Чорноморському регіоні.



Наприклад, багато років тому Туреччина не допустила розширення операції НАТО на Чорноморський регіон, хоча сама є членом НАТО. Вона не хотіла щоб ще хтось контролював військово-морську ситуацію в Чорноморському регіоні і ініціювала свій проект Чорноморська гармонія. Росія це дуже підтримала. Вони знайшли тут певний консунсус. Тепер Туреччина знаходиться в ситуації, коли вона ще не хоче дозволяти НАТО тут бути, але Чорнморська гармонія вже не може працювати, тому що там були якраз Україна, Росія, Туреччина. Україна більше не буде співпрацювати в такому форматі, тобто все військово-морське співробітництво порушилося. Туреччина ще намагається знайти якісь механізми як би всидіти на двох стільцях, але при тому вона розуміє, що по кримським татарам вона не може стояти осторонь, тому що тоді всі свої ідеї про домінування на тюркському просторі вона не зможе більше просувати.

Готова Туреччина тут виступити з гострою позицією?

Ні. Ми це побачили протягом цього року. Так, турецькі лідери були перші, хто поїхав навесні 2014 р. до України з чіткою позицією, але після цього ми не бачили різких заяв. Це пов’язано не тільки з економічною залежністю. Ердоган і Путін були в дуже гарних особистих відносинах, тому що Ердоган десь бачив у сильному стабільному Путіні приклад себе, проводив певні паралелі. Тому стабільність Росії була для нього ближчою ніж те, що відбувалося в Україні. Він теж не хотів, щоб таке саме в нього повторилося, особливо після Таксіми в Газі.


А ці події з російськими літаками, що порушували повітряний простір Туреччини на вашу думку зіпсували їх стосунки?

Зіпсували і дуже сильно. Ніхто не очікував, що будуть настільки різкі заяви. Вони пішли моментально. Якраз Ердоган був в Європі, там ці заяви були, на зустрічі НАТО, в турецькій пресі.

Треба нагадати, що під час операції в Сирії російські військові літаки двічі порушили повітряний простір Туреччини. Причому було заявлено, що вони порушили випадково, а потім по всіх фактах стало зрозуміло, що це не випадково. А Туреччина є членом НАТО.

Тут цікаво. Ми підіймали це питання. Кого саме хотіли роздратувати, Туреччину чи НАТО? Це випробування. Важливо зрозуміти кого випробували. З одного боку це випробування НАТО, тобто, чи буде реакція НАТО і чи зможуть вони сказати, що 5 стаття Північноатлантичного договору буде використана. Але те ж саме було, коли літаки були дуже близько до британського, естонського повітряного простору. З одного боку вони хотіли побачити натівську реакцію. З іншого боку дуже важливою була саме реакція Туреччини. Подивитися, що для Туреччини більш важливо: добрі відносини з Росією чи бути членом НАТО? І дуже добре, що Ердоган наголосив, що ми члени НАТО. Тобто, він підкреслив, ви не тільки порушили повітряний простір Туреччини, ви порушили повітряний простір НАТО. І це перший раз, коли Туреччина це чітко підкреслила в діалозі з Росією. Туреччина нагадала, що у разі чого, це буде не тільки турецька реакція.

Туреччина до цього працювала над тим, щоб зробити Сирію безпольотною зоною. Вони вважали, що це допоможе багатьом речам, з тому числі і з біженцями. І Росія, не попередивши нікого почала ці дії, чим ще більше загостила ситуацію. Звичайно, коли її літаки починають там діяти, то говорити про безпольотну зону немає можливості. Туреччина цим фактом була дуже роздратована. А ще ракети, які були запущені з Каспійського моря. Туреччина роздратувалася тим, що ракета могла потрапити на територію Туреччини, адже були чутки, що ракета потрапила на територію Ірану. Багато є інцидентів у світовій практиці, коли ракети, які випускаються на таку велику відстань мали погрішності.

Яка реакція Росі на реакцію Туреччина?

Вони не зупинилися. Вони перестали порушувати простір, але операція продовжується. Більше того, вони чітко показали, що не збираються зупинятися. Питання в тому, навіщо це потрібно Росії? Ми повинні розуміти, що Асад – це верхівка айсбергу. Реальна причина в іншому.

Не тільки через Україну, а і через інші причини, Росія була відокремлена від вирішення світових великих проблем. Була іранська проблема, де завжди, навіть коли була українська криза, вважалося, що по іранському питанню потрібно долучати РФ на переговори. Вона відчувала себе рівною. І тут іранське питання вирішилося. І фактично не залишилося інших тем для переговорів США і Росії, де б вони сиділи на рівних. А коли Росія долучається до Сирії, то вона стає одним з акторів з яким повинні говорити. Деякі близькосхідні експерти вважають, що Росія дуже ображена на США. Ще 4 роки тому, коли все починалося, США не дали РФ бути більш залученими до врегулювання на перших етапах в Сирії. А вони вважали, що мають там кращі базові контакти, вплив на Асада, тому для них бути залученими до вирішення сирійського питання є дуже важливим з геополітичної загальної ситуації, де вони можуть показати, що Україна – це не так важливо, у нас же з вами є глобальні проблеми. Тому тут немає однієї причини, яку можна було б вирішити і закрити питання. Все треба розглядати в комплексі.

А Україна може зіграти на протиріччі Росії та Туреччини?

Ми дуже на це сподіваємося. Потрібно якомога більше підкреслювати, що це загальний процес, це не тільки Сирія, а це пов’язано: Сирія і Україна, що в нас є енергетична залежність. Давайте говорити про правила гри, шукати спільні рішення. Давайте ми вам допоможемо вирішити питання з атомними електростанціями. Є питання, де Україна і Туреччина могли би спільно говорити.

В посольстві ви це розуміння бачили? Там працюють над вирішенням цих питань?

Там бачення дуже чітке і зрозуміле. Вони багато намагаються зробити, активно залучають кримськотатарську ассоціацію, яка є в Анкарі. Це дуже велика підтримка українських ініціатив. Вони зараз серйозно допомагають з процесом засудження турецьких бізнесменів, які відправляють свої суда до Криму. Турецький МЗС постійно закриває очі на це, мовляв, це бізнес, ми нічого не можемо зробити. Тут дуже серйозно працює українське МЗС в політичному, юридичному і роз’яснювальному плані. Це розуміння там є.

Фото зі сторінки Ukrayna Ankara Büyükelçiliği/ Посольство України в Турецькій Республіці у ФБ