Із приходом української армії на Донбасі почалися зміни. Про нові ідентичності та способи мислення на Сході

Термін “Донбас” втратив свою актуальність. Як єдиного політичного простору його вже не існує. Раніше це поняття мало силу тяжіння через великі кошти, які акумулювалися в Донецьку. Саме через кошти Донецька та Луганська області були готові прийняти цю регіональну ідентичність під назвою “Донбас”. Так само, як і, наприклад, північ Запорізької області, яка була прилеглою до цього регіону та тяжіла до Донецька.

Розповів: Ігор Семиволос, керівник проекту “Українська миротворча школа”, директор Центру близькосхідних досліджень, над текстом працювала Марта Пугач.

Слобідська та приазовська регіональні ідентичності на зміну ідентичності під назвою “Донбас”

Після окупації Донецька – центру тяжіння грошей, можливостей та впливу на Донбасі – ситуація змінилася. Значна кількість людей проукраїнських поглядів змушені були виїхати з окупованих територій і автоматично розпочалося переосмислення цього регіону.

Парад вишиванок у Сєвєродонецьку 19 травня 2016 року

Ми побачили, що майже половина Луганської області – північ області до Сіверського Дінця, і північ Донецької області почали переосмислювати себе в термінах Слобожанщини.

Слобожанщина стала для цих територій привабливою ідентичністю з цілком об’єктивних причин. Втрата Донецька перетворила Харків на ключовий центр, куди були спрямовані основні потоки переселенців (особливо в 2014-2015 рр).

Зрозуміло, що в людей виникає бажання пов’язати себе із містом, яке відіграє роль ключового центру для цього регіону. До того ж, із Харковом найкраще транспортне сполучення.

А Харків – це автоматично Слобожанщина. Разом з тим, коли говоримо про Слобожанщину, то наче б занурюємося в історичну глибину як мінімум на 100-200 років.

Ред.: ТЕКСТИ писали про сполучення з Харковом та про зміну центру тяжіння в регіоні, коли досліджували пасажиропотік Укрзалізниці в 2014-2015-ому роках. Аналіз бази продажу квитків Укрзалізницею підтверджує тезу про високу інтенсивність контактів Харкова з дрібними станціями Донецької та Луганської областей.

Пасажиропотік “Укрзалізниці” демонструє високу інтенсивність переміщень між Харковом та дрібними станціями Донецької й Луганської областей

Ця слобідська ідентичність починає набирати силу. Не можна сказати, що вона запанувала, бо є регіони, які і досі асоціюють себе із Донбасом. Наприклад, шахтарські регіони – Добропілля, Троїцьке, Покровськ (колишній Красноармійськ) та інші.

Шахтарям важливо мати уяву про себе як про Донбас. Але інші місцевості, там де немає шахт (а це більша частина території), вже так не мислять.

Ще одна ідентичність, яка приходить на зміну Донбасу, це приазовська. Вона найбільш притаманна Маріуполю й околицям та зникає в міру просування на південь уздовж Азовського моря. Маріуполь ніколи не був власне Донбасом, але його тримало тяжіння грошей. А зараз він абсолютно вільний і діє автономно.

Ред.: В лютому 2016-ого року Українська Миротворча Школа оприлюднила результати дослідження настроїв жителів Приазов’я. Регіон, позначений на карті нижче, був ідентифікований як Приазов’я на основі «неформальної колективної ідентичності, яка в принципі не відкидається більшістю населення».

З результатами опитувань УМШ можна ознайомитись тут.

Приазовський регіон із центром у Маріуполі

Приазовська ідентичність також з’явилася історично, просто була неактуалізована.Там існували газети, наприклад “Приазовський рабочий”. “Приазовскість” актуалізується в міру того, як з’являється потреба відштовхнутися від чогось у своїй ідентичності.

Часто-густо задаєш людям питання про приазовську ідентичність і вони вперше починають про неї задумуватись. Ми ж часто не усвідомлюємо, наскільки соціологічні опитування або потім оприлюднення їх результатів впливають на свідомість цих людей. І чи в такий спосіб ми не нав’язуємо їм ту чи іншу ідентичність. Проте поява приазовської ідентичності – це факт.

Свого часу ми робили дослідження по ісламу і зустрічалися з представниками організації “Хізб ут-Тахрір”. Коли ми робили інтерв’ю, вони так само клали мікрофон і робили інтерв’ю з нами.

Це класична ситуація постмодерну. Коли ти досліджуєш якусь групу, якусь ідентичність, то це означає, що ти також впливаєш на формування цієї ідентичності.

Наша гіпотеза полягає в тому, що зростання приазовської ідентичності в Маріуполі було пов’язано в першу чергу з тим, що їм потрібно було визначитися.Вона існувала завжди і так само завжди існувала думка, що вони не схожі на “донецьких”. Проте ключові символи Донбасу вони визнавали. Наприклад, свято шахтаря. Воно було ключовим для всього регіону.

Було б добре подивитися, чи святкують День шахтаря в тому чи іншому регіоні. Якщо не святкують – то все, можна вважати, що шахтарська ідентичність – основа донецької – зникає. Де люди святкують – там ще міцно закріплена.

Що таке Донбас зараз? Донбас – це там, де війна. Багато хто його називає “Старопромисловий район”. Там ще з другої половини XIX століття існує так званий “російсько-український альянс”. Він виник від того, що ці землі освоювали як українці, так і росіяни. Він розпався в 2014-ому році, коли ці люди почали визначатися, хто вони є. Розпочався чіткий “вододіл”. При тому, що це одразу було визначення політичне, а не етнічне. Одразу політичне визначення – це дуже характерно для цього регіону.

Відтак, гіпотеза про те, що Донбас перестав бути єдиним і мати єдину ідентичність уже є фактом. Це вже сталося. Хоч на разі важко сказати, наскільки довго відбуватиметься трансформація і які форми набиратиме. Це тривалий процес, який значною мірою залежатиме від того, як будуть відбуватися події на фронті.

Для цих людей важливими є безпека і успішність. В першу чергу безпека, вже потім – успішність.

Три соціальні порядки на території України

Переосмислення ідентичності означає, що відбувається швидка трансформація соціального порядку на цих територіях. Від радянського – до якогось іншого.

Соціальний порядок – це система цінностей, правил гри і методів прийняття рішень. Зараз ми бачимо, що в Україні створюється новий соціальний порядок. Він почав створюватися в момент “ленінопаду”, коли стала можливою декомунізація. Він може бути не демократичним і не завершеним, та основне, що він – не радянський. Саме тому основні противники Революції Гідності сформувалися навколо пам’ятників Леніна. Їх повалення означало повалення старого соціального порядку.

Проблема в тому, що на окупованих територіях теж новий соціальний порядок.Революція змінила старий соціальний порядок на всій території України. Власне їх утворилося три. А соціальний порядок всередині країни може бути один. Їх не може бути два, три чи п’ять.

У нас же один соціальний порядок – на переважній території України, поєднує і авторитарну, і ліберально-демократичну тенденцію. Ці тенденції подекуди конфліктують і це нормально.

Другий – на території ОРДіЛО (окуповані райони Донецької і Луганської областей). Умовно його можна назвати бандитським.

Третій – в Криму. Вони відрізняються тим, що Росія анексувала Крим, а ОРДіЛО – не анексувала. В обох випадках відбувалась окупація, проте соціальний порядок в анексованому Криму відрізняється від того, що формується на окупованому Донбасі.

Неокупована ж частина Донбасу переживає складну проукраїнськи спрямовану трансформацію в способах мислення та розуміння себе.

В регіоні з’явилися нові чинники: війна, конкуренція, міста. Незмінним залишився раціональний вибір

Причина трансформацій – у нових змінних, які з’явилися в регіоні. Ключова з них – війна. Якби не було війни, ми б мали якісь зміни, але ці зміни були б менш чітко вираженими, поодинокими, точковими і якби їм не додавати ресурсів, вони б затихали.

Донецька і Луганська області були дуже характерними в рамках України. З різних причин, це замкнуті формації. Навіть шляхи сполучення, особливо до Луганської області, – це просто катастрофа. Доїхати до Луганської області навіть зараз – це велика проблема. Вся інфраструктура жахлива.

Доки не прийшла українська армія, ці люди жили собі на своїх місцях. Зміни розпочалися, коли вони побачили українську армію. Це був новий і абсолютно непередбачуваний чинник.

В цих замкнутих формаціях не було ніякої іншої культури, окрім як радянської. Ніяких змін, інновацій туди просто не приходило. І політичні еліти були вкрай зацікавлені в тому, щоб цих інновацій і не було. Тому першою інновацією на цих територіях стала армія.

Спочатку реакцією людей, зрозуміло, був шок. Пізніше, коли шоковий стан пройшов, почався раціональний вибір. Це не означає, що вони стали лояльними до постреволюційної України. Вони були насторожені.

Коли стало зрозуміло, що Україна звідти вже не піде, що нові правила вже є реальністю – тоді починається мімікрія. Стара радянська культурна традиція намагається пристосуватися до нових правил. Але там просто так пристосуватися дуже складно.Позитивна тенденція – це те, що постійно відбуваються конфлікти і ці конфлікти рухають ситуацію вперед.

З цієї точки зору дуже показовим є Сєвєродонецьк з його конфліктами навколо процедур і уявлень про те, як можна вирішувати проблеми. Там була монокультура. Одне підприємство та одна партія накидали свою волю всім іншим. А зараз цього немає, з’явилася конкуренція та депутати із проукраїнських партій. І звідси конфлікти, бо люди на цих територіях не вміють домовлятися в умовах конкуренції, вони не звикли цього робити. І не хочуть.

Наприклад, коли розпочався конфлікт у міській раді Сєвєродонецька, Українська Миротворча Школа пропонувала послугу проведення переговорів між міським головою та депутатським корпусом, але ця пропозиція просто зависла в повітрі на етапі розміщення оголошення в газеті. Зрештою, всі відмовилися.

Однак те, що ці конфлікти відбуваються, означає, що щось змінюється. В Сєвєродонецьку вдалося дійти згоди і спрацювали механізми ненасильницького вирішення складної ситуації.

Ред.: У березні 2016-ого ТЕКСТИ писали про параліч міської влади у Сєвєродонецьку (більше – тут ). У той час мова йшла про розпуск міської ради та введення військово-цивільної адміністрації, тобто пряме призначення керівника міста Президентом. На разі ж вдалося відновити на посаді міського голову, що можна вважати успіхом у веденні переговорів.

Крім Сєвєродонецька є ще декілька містечок із великою кількістю проукраїнських депутатів і де вони мають вплив. Наприклад, у Новому Айдарі, там взагалі все дуже красиво. В Добропіллі також.

У решті міст проукраїнські депутатські фракції доволі великі, але їх успіх перемінний та вплив невеликий. Наприклад, складна ситуація в Лисичанську, навіть гірша, ніж була у Сєвєродонецьку. Та це унікальне місто, бо раніше там узагалі нікого нового не було. Так само як унікальним є Сєвєродонецьк, у міській раді минулого скликання якого була лише одна опозиційна людина, а тепер їх багато.

Ред.: ТЕКСТИ робили дослідження динаміки підтримки проукраїнських партії на Сході та Півдні. Наприклад, у Новому Айдарі після місцевих виборів 2015-ого року кількість проукраїнських партій збільшилася на 76%, порівняно із 2010 роком. В Добропіллі показник був +20%. Детально вивчайте, як зросла підтримка проукраїнських партій на Донбасі тут.

Динаміка підтримки проукраїнських партій у районних радах Донецької області

Динаміка підтримки проукраїнських партій у районних радах Луганської області

Така конкуренція виникла вперше за останні 10-15 років. Є ще велика проблема з економічною конкуренцією. Із зрозумілих причин відбувається занепад, і той дрібний бізнес, який намагається втриматися на поверхні, ще не готовий йти в політику.

У тому ж таки Сєвєродонецьку група місцевого бізнесу допомагала бійцям на кордоні ще з квітня 2014-ого, коли ще не почалося навіть АТО. І ця ж група бізнесу є ключовою у змінах, які зараз там відбуваються.

Окрім того, що з’явилася конкуренція та конфлікти, з’явилися міста. Тобто стала важливою їх роль у цьому регіоні. Раніше це були населені пункти, в яких жили робітники. Вони виконували якусь конкретну соціальну функцію, їх контролювала Партія регіонів чи місцевий олігархат і на тому крапка. А за останні два роки почала розгортатися дискусія навколо міст з точки зору уявлення їх як чогось єдиного.

В Донецькій області є міста та є населені пункти, які ще не перетворились в міста, хоч і мають більше 100 тис. населення. До прикладу, Слов’янськ – це місто, на відміну від Краматорська. Краматорськ – це населений пункт, не зважаючи на те, що він став центром теперішньої Донецької області.

Ще приклад міста – Бахмут (колишній Артемівськ). Там люди відчувають себе містом і там величезна культурна традиція. Коли ми робили FutureSearch (прогнозування майбутнього розвитку міста – ред.) для Бахмута, то виявилося, що це було єдине місто, яке не говорило про занепад.

Під час запитань про те, що сталося в місті з початку незалежності, вони не називали занепад промисловості, як всі інші, натомість говорили про побудову стадіону, відкриття нового заводу, отримання престижної премії заводу шампанських вин і т.д.

Інший приклад міста – це Маріуполь. Він пережив дуже складний період і зараз це, без сумніву, окремий світ. Після обстрілів тривалий час було дуже важко розморозити людей. Був період, коли люди сиділи на валізах і готові були виїхати. Як тільки минулого літа стало зрозуміло, що небезпека закінчилась, одразу почалася творчість, ідеї, політика почала бути цікавою.

Маріуполь складний, бо в ньому є Маріуполь та Антимаріуполь. Антимаріуполь – це заводські райони, які повністю контролюються МЕТІНВЕСТОМ (холдинг Ахметова, який об’єднує металургійні заводи, в тому числі і Маріупольський МК ім. Ілліча – ред.) і люди, які там живуть, голосують за МЕТІНВЕСТ. Це той випадок, коли завод є панівним у частині міста.

Якби, скажімо, в Маріуполі був лише Приморський район, то картина і політичний клас Маріуполя виглядав би зовсім по-іншому. Та все-одно запущені зміни вже не зупинити. Є соціально активна частина міста з візією та потенціалом. Це відрізняє Маріуполь від багатьох інших невеликих міст.

Коаліції “за” і “проти” змін у нових суспільних поділах

До війни суспільний поділ на цих територіях був класичним для радянського типу культури. Був прошарок національно орієнтованої інтелігенції, яка в Донецькій і Луганській області сприймалася як клоуни, які ні на що не впливають, але є.

Існував середній бізнес, який був значною мірою афілійований із великим бізнесом. Були старі партійні еліти, походження яких тягнулося іще з КПРС і комсомолу. Вони просто влилися свого часу в Партію регіонів. Також були чиновники, більш або менш демократичні. І були заводи, які домінували.

Якщо, наприклад, у Сєвєродонецьку працював завод “Азот”, то слово “Азота” було останнім.

Після революції, війни, звільнення територій середній бізнес та проукраїнські сили (національно орієнтована інтелігенція), а також переселенці, які змушені були переїхати та мали проукраїнські настрої, утворили альянс проти того, що називається “старі політичні еліти” – колишню Партію регіонів, чиновників, заводи.

Якщо ж завод перестає працювати, як “Азот”, то він автоматично випадає із цієї обойми. Якщо ж продовжує працювати, як МЕТІНВЕСТ, то він забирає пул – левову частку всіх посад і місць у міськраді. Залежно від цього факту виникає або не виникає конкуренція.

Часом ці коаліції можуть солідаризуватися з новими силами, які прийшли в місцеві ради, як у Маріуполі. Час від часу партія чиновників, яку очолював міський голова Маріуполя з 1998 по кінець 2015-ого року Юрій Хотлубей, намагається вести гру із Силою Людей. А потім може підтримувати Промінвестбанк, МЕТІНВЕСТ й Опозиційний блок, намагаючись тримати ситуацію під контролем.

Але невідомо, що буде далі. Скорочення все-одно відбуваються. Позиції і сила Ахметова в цьому регіоні все-рівно будуть зменшуватися. І, відповідно до закону збереження енергії, ці голоси та вплив комусь будуть перетікати.

Чи вистоять зміни

У Донецькій та Луганській областях зараз сформувалася ситуація, коли немає чітких відповідей чи очевидного результату. Ключове питання сьогодення – це ресурси. Ситуація залежить від того, чи готові їх надавати держава та зацікавлені персонажі людям, які працюють на зміни.

На разі головне завдання – максимально вирівняти можливості цих груп у переговорному процесі. Адже переговори можливі лише тоді, коли сторони більш-менш рівні. Інакше вони впадають у ступор, як ми це бачили в Сєвєродонецьку. Ступор означає, що вже не можна по-старому, а вони не хочуть по-новому.

Політичні й суспільні зміни відбуватимуться швидше, коли будуть якісь наочні зміни рівня життя. Особливо, якщо все-таки відбудеться ренесанс у відновленні інфраструктури та налаштування зв’язку цього регіону із рештою країни.

Хоч це і малоймовірно. А якщо все буде відбуватися так як зараз, то буде млява трансформація, яка затягнеться на десятки років з абсолютно незрозумілим результатом.

Електоральна база проросійських партій залишається досить сильною. Досі є потужна підтримка Опозиційного блоку. У мешканців цих територій немає цінностей відкритого суспільства, та й узагалі із цінностями там складно. Тому без економічних, траспортних і інших змін ми не зможемо завоювати довіру цих людей.

Це те, що слід очікувати від держави. Бо коли люди на цих територіях визначалися, вони визначалися і з державою. Не просто з країною, “страною”, а з УКРАЇНСЬКОЮ ДЕРЖАВОЮ.

І як українські громадяни вони чекають підтримки: грошей, речей, захисту і багато іншого. Розмовами про ідентичності ситий не будеш. Ми ж говоримо про раціональний вибір цих людей. Це не тільки на Донбасі, це і в інших регіонах. А Запоріжжя хіба не так? А Харківщина, Херсонщина? А в центрі?

І навіть якщо гроші є (міжнародна допомога, наприклад), переважна більшість людей навіть не може проект написати. І їх треба вчити писати проекти, а не “смєту робити”. А проектне мислення – це вже дуже потужна зміна.

Зрештою, на окупованих територіях також діє раціональний вибір. Коли ми бачимо місцеву соціологію, що люди підтримують так звані “Л/ДНР”, то ця соціологія нічого не варта, тому що люди відповідають в умовах окупації і визначаються з точки зору раціонального вибору. Люди відповідають так, щоб зберегти собі безпеку.

Ігор Семиволос

Як тільки ситуація змінюється й українські війська заходять на окуповану територію, то в людей відразу спрацює раціональний вибір і вони скажуть: “Окей, Україна, прапор, все”. Питання тільки в прапорі, який там буде висіти, і в тому соціальному порядку, який там буде існувати.

Джерело: texty.org.ua

Ініціатива, створена в рамках УМШ змагається за звання кращої

Ініціатива «Розвивальні ігри для дітей разом з військовослужбовцями», яка була підтримана Українською Миротворчою Школою номінована на звання кращої у Третьому всеукраїнському конкурсі «Краща громадська ініціатива України ‘15», що проводить мережа «Громадські ініціативи України».

bed9fe

Номінація, в якій бере участь ініціатива: Краща ініціатива у сфері роботи з дітьми та молоддю.

Реалізований проект був «Першим Антикафе Бердянська Час Є!»:

У рамках проекту за підтримки Української Миротворчої Школи ми провели 6 виїзних ігротек для Бердянської школи-інтернату. Участь в ігротеках взяли вихованці, військовослужбовці та наші волонтери. Відвідувачі, волонтери та військові вчили дітей в них грати, а самі ігри (17) подарували притулку.

Також нашими волонтерами були проведені благодійні майстер-класи з розпису пряників. Ще організовано святкову акцію до дня Святого Миколая з виставою, ігротеками та розвивальними атракціонами.

Що стало причиною ініціативи, як виникла ідея її реалізації.
Місто Бердянськ знаходиться у зоні наближеній до зони АТО. Мешканці міста із насторогою відносяться до людей у військовій формі. В місті відчувається напруження пов’язане з близькістю до зони бойових дій.

Ми вирішили показати, що військовослужбовці, які дислокуються у місті не є небезпечними. Що їх місія захищати Бердянськ. І показати, що військові приймають активну участь у соціальному житті міста. Бердянськ це мирне місто.

За який час було реалізовано ініціативу
2 місяці (листопад-грудень 2015)

Детальний опис ініціативи – що конкретно було зроблено в рамках реалізації ініціативи (які заходи були реалізовані, як залучались місцеві жителі, молодь, спонсори…)
Місто Бердянськ знаходиться у зоні наближеній до зони АТО. Мешканці міста із насторогою відносяться до людей у військовій формі. В місті відчувається напруження пов’язане з близькістю до зони бойових дій.

Ми хотіли показати що військовослужбовці, які дислокуються у місті не є небезпечними. Що їх місія захищати Бердянськ. І показати, що військові приймають активну участь у соціальному житті міста.
Для цього було заплановано та проведено 6 виїзних ігор для дітей з дитячого притулку, що знаходиться у Бердянську.

Під час кожного заходу дітям було презентовано нові настільні розвивальні ігри. Ми навчили дітей грати в розвиваючи ігри та подарували ігри притулку. Окрім волонтерів нашої організації, в проекті приймали участь військовослужбовці. Вони теж навчали дітей та грали з ними. Звіти про проведені ігротеки були розміщені у соціальних мережах та на новинних сайтах міста.
У рамках проекту було проведено шість виїзних ігротек для дітей із інтернату разом з військовослужбовцями. Всі заходи були проведені за адресою: м. Бердянськ, вул. Степанянца, буд.13 в ігрових класах комунального закладу «Бердянська Загальноосвітня санаторна школа-інтернат І-ІІІ ступенів» Запорізької обласної ради.

Перша ігротека відбулась 16 листопада з 15:00 до 18:00. В акції прийняли участь 10 військовослужбовців Цивільного корпусу «Азов», п’ять волонтерів Творчого простору «ЧАС Є!». В ігротеці прийняли участь 28 дітей. Було подаровано 1 розвивальну гру.
vk.com/wall-52195660?q=%D0%B8%D0%BD%D1%82%D0%B5%D1%80%D0%BD%D0%B0%D1%82&w=wall-52195660_3458%2Fall
vk.com/azovbrd?w=wall-9402278_394
Наступна акція відбулась 24 листопада з 15:00 до 18:00. Ігротека була проведена шістьома волонтерами для 22 дітей, подарована 1 настільна розвивальна гра.
vk.com/wall-52195660?q=%D0%B8%D0%BD%D1%82%D0%B5%D1%80%D0%BD%D0%B0%D1%82&w=wall-52195660_3651%2Fall

7 грудня
Разом з волонтерами Творчого простору «ЧАС Є» інтернат відвідали військовослужбовці роти спеціального призначення. Четверо військових і четверо волонтерів провели ігротеку для 26 учнів 7-8 класів. Дітям подарували 4 розвивальні ігри.

9 грудня
Ігротека була проведена для 20 учнів 9-10 класів інтернату. Ігри провели п’ятеро волонтерів та троє військовослужбовців Національної гвардії. Дітям було вручено 5 розвивальних ігор.

11 грудня
У п’ятницю ігри було проведено в інтернаті для 22 учнів 10-11 класів. Приходили двоє військовослужбовців з Цивільного корпусу «Азов» та чотири волонтера Творчого простору «ЧАС Є!». Подарували ще 4 розвивальні гри.

 

 

 

 

 

18 грудня
Окрім ігротеки дітям було організовано свято на честь Святого Миколая. Свято допомагали організувати 12 волонтерів Творчого простору «ЧАС Є!» та 5 Самооборони Бердянська. Для дітей було організовано концерт з інтерактивними іграми, а також роздані солодощі. Всього в святі прийняло участь 140 дітей. Під час ігротеки, яка проходила паралельно зі святом, дітям було передано 2 розвивальні гри.
vk.com/wall-52195660?q=%D0%B8%D0%BD%D1%82%D0%B5%D1%80%D0%BD%D0%B0%D1%82&w=wall-52195660_4210%2Fall

В рамках проекту було організовано майстер-клас з розфарбовування пряників. В акціі прийняли участь гуманітарна фундація «Хелпер UA» та волонтери Творчого простору «ЧАС Є!». Пряники були передані дітям військовослужбовцями Самооборони Бердянська.
vk.com/wall-52195660?q=%D0%B8%D0%BD%D1%82%D0%B5%D1%80%D0%BD%D0%B0%D1%82&w=wall-52195660_4177%2Fall Загалом в проекті 258 дітей, 36 волонтерів, 24 військовослужбовців. В рамках 6 ігротек дітям подаровано 17 настільних ігор. Перелік лінків на матеріали, що вийшли в ЗМІ та соціальних мережах додаються.

Які результати Ваша ініціатива принесла громаді?
Діти школи-інтернату познайомилися з військовими, які захищають наше місто, отримали можливість поспілкуватись з ними, пограти в ігри. Дізнались про роботу військових та перестали їх боятися.
Дітям подаровано 17 настільних ігор. Ігротеки принесли вихованцям купу позитивних емоцій. Особливо змінилось їх ставлення до військових: люди у формі перестали викликати в них острах та недовіру.
Вихователі школи-інтернату перестали підозріло ставитись до військовослужбовців та разом з ними брали участь в іграх.

Військовослужбовці сказали, що ігротеки їм сподобались, і вони запланували ще кілька візитів до установи.

Що на Вашу думку дала ініціатива тим, хто її втілював в життя?
Волонтери отримали позитивні емоції та досвід роботи з дітьми, що знаходяться в складних життєвих обставинах. Також досвід взаємодії з військовими, планування, роботи з медіа.

Чи мала Ваша ініціатива своє продовження та які зміни вона принесла?
В 2016 році відбулось вже 4 ігротеки, які продовжують покращувати стосунки в колективі школи-інтернату та зміцнювати громаду.

Ваші поради тим, хто хоче втілювати ініціативи у своїх громадах
Не економити на плануванні.

Чи може Ваша організація (ініціативна група) виступити консультантом або експертом, якщо до вас звернеться інша організація за досвідом, який ви отримали при реалізації цієї ініціативи?
Так, може.

****************************************************************************************************
Довідкова інформація про ініціативу:

Номінація, в якій бере участь ініціатива:
Краща ініціатива у сфері роботи з дітьми та молоддю

Назва організації (ініціативної групи), автора ініціативи:
Творчий простір «Час Є!»

Контактні дані організації:
Клейнос Ксенія
(066) 466 25 12
Xuklya@gmail.com

Назва успішної ініціативи:
Розвивальні ігри для дітей разом з військовослужбовцями

Джерело

Переселенцы: свои, чужие, лишние?

Творческая студия «Луганский фронт» провела опрос жителей города Северодонецка на тему «Как вы относитесь к переселенцам с оккупированных территорий?»

Результаты опроса, а также обсуждение темы адаптации переселенцев были представлены в передача «Мифы и реальность. Спросите у специалиста».

Опрос показал, что в большинстве местные жители относятся к переселенцам позитивно, сочувствуют им, проявляют сострадание, хоть и отмечают ощутимое увеличение населения, появление очередей и загруженность транспорта.

«Хотелось бы, чтобы адаптировались побыстрее и нашли себя в нашем городе»

«Бедные люди! Им же надо как-то выживать»

«Представляю себя в их положении»

Анна Руденко, ведущая. Переселенцы – кто они? Чужие люди или свои? Термин «переселенцы» появился в нашей реальности летом 2014 года. Тогда люди, которые уехали с оккупированной боевиками территории поняли, что покинули они свои дома совсем не на недельку и им придется обживаться на новом месте. Местные жители, гуманитарные организации оказывали помощь продуктами, предметами первой необходимости. Чуть позже о переселенцах задумалось и государство. Оно назвало их «внутренне перемещенными лицами» и стало в свою очередь заниматься социальными гарантиями и материальной помощью. Но через несколько месяцев мы отметим вторую годовщину оккупации Россией территории Луганской и Донецкой областей. Уже два года переселенцы живут в принимающих громадах. Что будет дальше, как им планировать свою жизнь и как относятся к ним в громадах, в которых они уже два года полноценно живут? Мы попытаемся разобраться в этих вопросах с Владимиром Деревянко, председателем общественно организации «Свои люди», которая занимается защитой прав переселенцев.

Анна Руденко. Владимир, вы были инициатором создания программы адаптации внутренне перемещенных лиц в городе Северодонецк. Что это за документ?

Владимир Деревянко, председатель общественно организации «Свои люди». Когда только была создана наша организация, мы наметили своей целью представление интересов внутренне перемещенных лиц в органах государственной власти и в местном самоуправлении. Изучив то как происходит адаптация переселенцев в городе Северодонецке, пришли к выводу, что работа проводится хаотично и только в тех направлениях, где государство дало какой-то ресурс, например, регистрация. Людей «привязали» к соцзащите, т.е. дали материальную помощь, определенную кабмином. И эту задачу муниципалитет, местные власти не смогли охватить так, чтобы охватить 51 тысячу перемещенных лиц. К такому потоку город Северодонецк не был готов. В связи с такой ситуацией, мы поняли, что необходим внутренний документ- программа, регулирующая помощь переселенцам, гарантируемую законом. В целом громада приняла нас переселенцев хорошо, но мы столкнулись с проблемами обслуживания в коммунальных предприятиях, больницах, детских садах, прежде всего из-за большого потока вновь прибывших. Городские мощности ведь были рассчитаны на 120 тысяч местного населения. Все это подсказывало, что надо искать какой-то неординарный путь и лоббировать разработку программы адаптации переселенцев в городе Северодонецке и помочь местной власти решить проблему комплексно. Мы предложили мэру города разработать программу по пяти направлениям: образование, здравоохранение, жилье, соц. защита и занятость. Позже наш проект пришлось расширить. Нас поддержали УОКБ ООН  и Датский совет по делам беженцев, и мы увеличили покрытие на районы и другие города Луганской области. И на сегодняшний день у нас уже есть результат – есть пилотные районы и города, в том числе и Северодонецк, для которых разработано около 300 проектов с общей суммой до 5 млрд.грн.

Анна Руденко. Для того, чтобы проблему решить, ее нужно оценить. Не хотелось бы называть переселенцев «проблемой», но надо понять, что собой представляют собственно переселенцы. Чиновники часто говорят, что переселенцы сюда приезжают только, чтобы оформиться и получать пенсии и пособия, а на самом деле здесь их нет и они ни в чем не нуждаются. И не нужно увеличивать штатные расписания и т.д. Как вы смогли убедить оппонентов, что это не так?

Владимир Деревянко. Чиновники привыкли работать с тем ресурсом, который у них был из года в год, ежегодный бюджет сильно не менялся. И поэтому им тяжело представить, как им расширить или задействовать новые ресурсы. И нашей задачей было задействовать передовые технологии в написании этой программы, задействовать ресурсы интерактивного обучения и рассказать о современных методах наполнения таких целевых программ, об инвестиционных инструментах, которые можно задействовать помимо государственных. Поэтому была ломка мировоззрения или подхода к решению проблемы у управленческой команды. Тяжело входили они в эту систему. Но в целом мы вышли на результат. Изначально была сложность – как же оценить, сколько стоит в целом эта проблема с переселенцами? Мы взяли четыре направления по Северодонецку. Хотя это еще не все, что можно и нужно было посчитать. Расчет велся по минимальным гарантиям государства по социальным стандартам, т.е. там нет какой-то роскоши, а только тот минимальный стандарт, который государство должно предоставить человеку. И для Северодонецка вместе с жильем мы вышли на сумму около 3-х миллиардов гривен. Львиную долю, конечно, составляет жилье – примерно около 2,5 млрд. грн. Мы делали расчет на всех тех, кто зарегистрировался, независимо от того, уехал человек или нет. Если человек приехал и зарегистрировался, значит ему нужна помощь.

Анна Руденко. Возможно кто-то и не может переехать, потому что нет для него жилья или каких-то необходимых ему услуг.

Владимир Деревянко. В большинстве случаев так и есть. У человек есть комплекс проблем. Надо где-то зарабатывать деньги. А если не зарабатывать и приехать сюда, и снимать жилье, то той социальной помощи, которая выдается, ее не хватает на все нужды семьи, особенно семьи, в которой есть дети. Поэтому, конечно, людей от миграции с оккупированных территорий в большей степени удерживает наличие там жилья. Если там за жилье платить не надо и еще получать какие-то социальные выплаты, то выходит там прожить легче.

Анна Руденко. Владимир, давайте поговорим о конкретных мероприятиях, предусмотренных программой. Что конкретно будет сделано в образовании, в медицине, в социальной защите? И самая больная тема- это жилье.

Владимир Деревянко. Мы рассматривали варианты разные исходя из расчета 12 кв.м на человека. Нужно и детей учитывать. Понятно, что если человеку нужно дней 10, чтобы оформить пенсию, то ему нужно что-то вроде общежития или гостиницы, чтобы временно пожить и не тратить деньги. Это такое социальное жилье. По статистике у нас около 15 тысяч людей – это семьи, остальные – пенсионеры, которые просто приезжают оформить пенсию, в аптеку сходить и т.д. Т.е. для начала ставится задача построить хотя бы один квартал таких общежитий. Остальных надо ставить в очередь на жилье, смотреть какие по составу семьи и планировать для них постоянное жилье. Стандарты прописаны исходя из минимальных потребностей, потому что «доноры» тоже будут смотреть, и никто излишки строить не будет.

Анна Руденко. Вы сейчас сказали «доноры», т.е. это жилье будет возводиться за счет донорских средств, за счет гос.бюджета или городского бюджета?

Владимир Деревянко. Планируется, что жилье будет строится по принципу государственно-частного партнерства. Компания, которая возьмется строить, должна будет взять кредит. Любо это будет Европейский банк реконструкции и развития, либо это будут другие инвестиционные, кредитные деньги. Построить и передать это жилье на обслуживание городскому совету. Городской совет должен установить порядок заселения и заселить людей. Кредит этот будет отдаваться государством. Сама идея написания этой программы и придания ей статуса «городской» подразумевает государственные гарантии по отдаче этого кредита. За счет каких именно средств государство будет гасить этот кредит пока до конца не ясно. Возможно за счет тех средств, которые выплачиваются переселенцам в качестве матпомощи. Но этот вопрос пока открыт.

В дальнейшем, если, допустим, закончилась война и люди решили вернуться домой, то такое жилье остается в управлении муниципалитета и приобретает статус социального и будет использовано местными жителями.    

Анна Руденко. Если человек не собирается возвращаться на ранее оккупированную территорию, то это жилье просто остается в его пользовании, но он не получает его в собственность?

Владимир Деревянко. Нет. Это будет муниципальное социальное жилье. Хотя это прерогатива органов местного управления – определять статус этого жилья. Но на первом этапе это будет социальное жилье.

Касательно социальной защиты, мы увидели, что в городе Северодонецке не хватает ресурсов по принятию переселенцев. И мы прописали открытие единого окна. Нужно расширить его работу так, чтобы можно было сразу стать на учет к врачу, плюс тут же записать все статистические данные – нуждается человек в жилье или нет и тут же обрабатывать все полученные данные. Потому что, когда стали писать эту программу, столкнулись с тем, что не все необходимые сведения есть в городе, не все нужное собирается городскими властями. Особенно статистика, что касается медицинских услуг. Данные о детях собираются отделом образования, они есть и тут все почти в порядке. А вот пожилыми людьми, инвалидами, больными людьми и др., которые не пришли и не обозначились, а просто хаотично расселились, ими системно никто не занимается. Нам бы хотелось эту работу систематизировать. Для этого в том числе планируется открытие 11 амбулаторий с оснащением их оборудованием. Это по направлению медицины.

По вопросам занятости мы совместно с центром занятости пошли по пути общественных работ. А также была запущена программа по кредитованию предпринимателей и малых предприятий. На сегодняшний день по Луганской области обозначилось около 50 предприятий, которые хотели бы взять кредит. Сумма кредита может быть до 200 тысяч евро, срок на 5 лет. Мы ждем продолжения развития программы и хотим провести обучение, написать бизнес-планы, чтобы предприниматели могли получить эти деньги. Кредиты эти будут выдаваться на беспроцентной основе, под гарантии государства. Т.е. мы подводим все это под государственную политику. В нашем проекте задействованы были и министерство финансов, и министерство здравоохранения, и министерство регионального развития, и комитет Верховной Рады по здравоохранению. Наши районные проекты, в том числе и северодонецкий, были презентованы уже в комитете ВР по здравоохранению и в министерстве соц. политики. Т.е. о нашем проекте знают и в правительстве, и в Верховной Раде.

Анна Руденко. Программа предусматривает очень серьезное финансирование. И это финансирование не ложится на городской бюджет Северодонецка. Местные жители не пострадают?

Владимир Деревянко. Местные жители сейчас страдают больше, потому что им приходится делить мизерный бюджет на всех. Наша задача-привлечь сюда средства для решения проблем комплексно, т.е. задействовать другой ресурс, а не местный бюджет. Вопрос стоит задействовать доноров, инвестиционные средства. Доноры готовы давать деньги. Наша задача стоит в том, чтобы сформулировать – сколько, куда и чего надо давать. Муниципалитет даст свою долю, около 10% – мы же живем здесь, платим налоги. Областной бюджет еще немного подключится. Здесь вопросов не должно возникнуть.

Анна Руденко. Какие перспективы этой программы? Написали, подготовили. Теперь местная власть должна ее «легализовать»?

Владимир Деревянко. Конечно, все программы будут приниматься на сессии городского совета, районного. Документ серьезный, будет проходит различные согласования, общественные слушания. Мы встречались с городским головой Северодонецка. Предложили провести общественные слушания этой программы. Рассказать о ней тем, кто хотел бы услышать, особенно депутатам, потому что им принимать эту программу. Задача стоит, конечно, сложная, масштабная. Но перспектива есть! И мы справимся!

74864_1

Фото

«Це наше і ми можемо». Як школярі в Нерубайському владу брали

18-22 травня 2016 р. в с. Нерубайське Одеської обл. пройшов незвичний для цієї місцини фестиваль «Арт в катакомбах».

В селі є музей катакомб, в якому проводиться лише одна екскурсія про партизанський спротив часів Другої Світової війни. Неодноразово чули місцеві жителі нарікання, що інформація, яку подають екскурсоводи не відображає вповні незвичність цього місця. Історія катакомб сама по собі цікава, вона налічує 200 років тільки від початку видобутку вапняку, не говорячи вже про період формування породи, а музей розповідає тільки про 8 місяців партизанського спротиву, та і то, в інтерпретації радянської ідеології.

Після відвідин музею залишається багато питань без відповідей. Історія катакомб складається з багатьох цікавих і пізнавальних періодів та подій, а про них згадують тільки побіжно. Хоча кожну з них можна розвинути в окрему екскурсію та експозицію. Тоді у відвідувачів з’явиться бажання відвідати музею знову.

Можливість змінити концепцію музею, осучаснити, розширити контекст, а відтак, залучити більше туристів та інвесторів, що сприятиме розвитку села та району, спонукала активістів до проведення фестивалю

Саме під час цього дійства і стануть зрозумілими всі можливості села для таких змін. Потрібно відкрити цю цікаву місцину не тільки Україні, а і світу.

13220664_1718360798420433_2885956759121814148_o

Не секрет, що для занурення у світову спільноту, для спонукання інтересу до себе, Україна потребує розвитку соціальних зв’язків, а найкраще цьому сприятиме зовнішній туризм. Розвиток соціальних зв’язків важливий і всередині країни. Радянщина сприяла уосібненню регіонів, гальмувала комунікацію. Саме тому, люди зі сходу та заходу України так мало знають один про одного і піддаються нав’язаним ззовні стереотипам. Розвиток внутрішнього туризму допоможе налагодити комунікацію між регіонами.

Такі цілі ставили перед собою організатори фестивалю.

13239380_1073588729347295_4585548946824337878_n
Автор інсталяції Сергій Божко

Ідея Фестивалю народилася в рамках програмної діяльності Української миротворчої школи під час взаємодії однієї з робочих груп на форумі розвитку Біляївського району Одеської обл.

Співавторами ідеї є слухачі Української Миротворчої школи Юлія Манукян і Сергій Дяченко, викладачка нерубайської школи мистецтв Ольга Рибочка та художниця Марія. Ідея настільки всім сподобалася, що одразу було вирішено її втілити в життя.  Місцева влада Біляївського району підтримала фестиваль і обіцяла організаторам допомогу.

Юлія Манукян, Олександр Бабич та директор музею Олександр Овсюк обговорюють нову концепцію музею

Нерубайське

Потрібно звернути особливу увагу на село Нерубайське. В селі проживає більше 8 тис. мешканців, серед яких близько 1 тис. ромів. Роми живуть осібно, з місцевою громадою активно не контактують, але і не конфліктують. Цікавинка в тому, що свої авто роми прикрашають українськими прапорами. Виявляється, в українців з ромами Нерубайського є спільна, об’єднуюча тема, на основі якої можна знайти порозуміння для подальшої взаємодії та співпраці.

Роми Нерубайського відвідували фестиваль
Роми Нерубайського відвідували фестиваль

Величезне захоплення викликає нерубайська середня школа. Прямо з двору відвідувачів зустрічає тризуб з чорнобривців, висаджений учнями школи.

На території школи є дивовижний етнографічний музей української хати, який може по праву стати ще однією локацією для мандрівників.

Подвір’я та хата побудовані та облаштовані відповідно історичним відомостям про помешкання українців.

Експозиція  музею збирається учнями, вчителями та керівництвом школи, ними ж він і облаштовується. Цей музей – гордість школи та всього села.

Таким стендом зустрічає школа відвідувачів в приміщенні.

Окремого слова заслуговують незвичні учні цієї школи, але про них мова пізніше…


Фестиваль

Розпочався фестиваль з лекційного дня. До Нерубайського приїхали експерти Української миротворчої школи, щоб розповісти про миротворчі практики та презентувати підручники школи. На лекціях були присутні активісти села, керівництво музею катакомб та школи, вчителі та учні, гості з Херсону, Одеси та Києва.

Збігнєв Буяк та Людмила Ямщикова

Лекції проводили експерти УМШ Олександр Зінченко, історик, публіцист та Збігнєв Буяк, один з лідерів польської Солідарності, польський політик, який ліквідував комунізм в Польщі. Відбулися також лекції музейника Михаїла Рашковецького, екскурсовода Олександра Бабича та педагога Дмитра Жданова.

Михаїл Рашковецький

Акцент у лекціях експертів УМШ робився на тому, що тільки громада спільними зусиллями здатна зробити життя у своїй місцині кращим, тільки активність згуртованих заради спільної мети мешканців сприятиме їх добробуту. Лекції музейників переконали в незвичності музею катакомб, запропонували зміну музейної концепції, накидали ідей для підвищення цікавості до музею та його цінності для туристів. Педагог розповів про значення музеїв для навчання та розвитку дітей.

«Музей має перетворитися з місця перебування минулого на майданчик комунікацій про минуле, сучасне та майбутнє» – Олександр Зінченко

Учні школи брали активну участь в обговореннях після лекцій. Жодне питання лекторів, жодне спонукання до активності не залишилося без відповіді. Школярі активно взаємодіяли, заперечували, вступали в діалоги.

Учні школи та Збігнєв Буяк. Після лекції
Учні школи та Збігнєв Буяк після лекції

Найкращою ілюстрацією того, що «насіння» впало на благодатний грунт, стало завзяття та активність з якою учні взялися до опікування фестивалем. Вони поводили себе як справжні господарі і їм не потрібен був дозвіл на дії! Це привід для гордості для вчителів цих дітей та для всієї школи.

13260256_1594591770831221_32176971368118651_n
Учні школи у волонтерському вбранні

Школярі були на фестивалі волонтерами. Вже з вечора першого дня стає зрозумілим, що не вистачає екскурсоводів для обслуговування всіх бажаючих відвідати музей. Працівники музею по ходу фестивалю вчилися давати раду новим викликам по зміні формату. Учні, які чудово знають історію катакомб, беруть на себе цю роботу. Директор музею теж запалюється новими змінами. Всі разом складають новий графік роботи музею та розклад екскурсій.

13254454_1594595520830846_7039663798574399920_n
Учні школи були на фестивалі волонтерами

Ближче до вечора до організаторів підбігла одна з школярок з повідомленням, що хтось руйнує експозицію. Поки організатори добігли до місця події, там двоє школярів вже пояснювали шкідникам, чому не варто так себе поводити. Згодом бешкетники осторонь з цікавістю спостерігали за подальшими подіями.

Отримані за екскурсії кошти учні вирішили витратити на свої майбутні проекти. Школярі стали лідерами змін, що відбуваються в їхньому селі.

13239121_1594592024164529_8824859588808498546_n

Господарі беруть своє і заявляють про межі своєї відповідальності!

Взагалі події навколо фестивалю справили враження на місцевих мешканців і посприяли зміні їх поглядів на становище свого села з позиції перспектив на майбутнє і зміни їхнього сприйняття сучасного суспільства та своєї ролі в ньому. Люди ніби вперше усвідомлювали, що світ змінився, що вони мають вплив, що вони можуть обирати чого вони хочуть для себе, для свого села і досягати своєї мети.

«Ми побудуємо тут те, що ми хочемо, щоб тут було» – Збігнєв Буяк

Цікаво спостерігати за таким переусвідомленням. Воно відбивається в очах людей і одразу відчувається у їх діях. Як на початку нібито байдужі, зневірені, повільні, неквапливі люди, яким, здається, важко навіть очі підвести, не те що працювати, наприкінці фестивалю діють з куражем і вогником в очах, заповзято опікуються своєю ділянкою роботи, ніби побачивши в цьому перспективи кращого майбутнього для самих себе. Це дуже цікаве перетворення. Заради цього варто було проводити таку величезну роботу. Ця подія повертає людям віру у себе, віру, яка методично відбиралася у попередніх поколінь радянщиною і без якою ці люди зростали.


Чим ми цікаві світові?

В Нерубайському є що показати навіть вибагливому європейському туристові. Європейці зараз цікавляться Україною і нам потрібно створити такі об’єкти для експозицій, які показували б нас теперішніх, з урахуванням змін, які відбулися за останні 25 років в нашому суспільстві.

«Так, ми привезли новий сучасний формат музею. Ми змінилися. Ми живемо в іншому суспільстві, в іншій ситуації і зміни поступово доходять всюди. Відбувся якісний стрибок. Ви не помітили? Це новий формат взаємодії і хто не встигає за змінами, має звільнити дорогу для молоді» – Людмила Ямщикова

Суспільний простір України поки не відображає цих змін. Нове суспільство народилося, а арт-об’єкти, сталі вирази, що ми повсякчас використовуємо в житті залишилися ще пострадянськими, а подекуди і російськими. Звісно, такий простір не показує європейцям нас справжніх. Навпаки, він показує нас, як колонію Росії.

Для сучасних митців стоїть задача створити арт-об’єкти, які показували б сучасного українця, його риси характеру, його внутрішню природу, ідеали, проблеми.

Крім того, насичення простору арт-об’єктами гуманізуватиме його, підвищуватиме культурний рівень людей, а це сприятиме побудові цивілізованих відносин та появі неагресивного, неконфліктного середовища, на відміну від культу сили «русского міра».

Нарешті, за допомогою митців ми зможемо відчути, хто ми, чого ми прагнемо, які в нас переваги і недоліки?

Збігнєв Буяк на лекції наголошував, що українцям треба визначитися, що вони привнесуть в Європу своєю появою? На думку Збігнєва, українці можуть пишатися своєю толерантністю і дружелюбністю. Він наголосив, що навіть під час протестів на Майдані, поряд працювали магазини і їх ніхто не займав, визнаючи, що вони виконують свою функцію в суспільстві. Таку миролюбність, за думкою Збігнєва, потрібно підняти на прапор і всюди наголошувати на ній. Саме її ми повинні нести в Європу і саме вона може зацікавити європейців.

Цікаво було б почути зворотній зв’язок від європейців на появу простору, що відображав би нас справжніх. Чи зрозумілі ми їм? Чи цікаві? Чи бачать вони щось спільне з нами? Можливо, на наступний фестиваль будуть і такі роботи від митців.


Арт-простір фестивалю

Ідей для розвитку арт-простору в музеї виявилося багато. Катакомби придатні до демонстрації різних видів мистецтва. Тиша і темінь сприяє зануренню у себе, загострює почуття, налаштовує на спостереження та роздуми.

Галерея з арт-об’єктів, розміщених прямо в катакомбах, декламація віршів поетами в нішах катакомб, дивовижні перформанси, кінозал під відкритим небом, що сам по собі виглядає як арт-об’єкт, майстер-класи з живопису, заворожуюча музика. Це справляє неабияке враження.

Кінозал під відкритим небом
Кінозал під відкритим небом

На арт-майданчиках фестивалю були представлені всі види мистецтв, від традиційного до авангарду. Арт-об’єкти розташовані по темах.

13221230_1718361101753736_1796475363763466282_o

Найбільше митців турбують почуття людей, що губляться у катакомбах. Це одна з сумних сторінок історії катакомб.

Робота Альони ЧуприниЗагубленi в лабiринтi” відображає сплутаність думок та відчай загублених, який символізує фіолетовий колір.

Альона Чуприна – “Загубленi в лабiринтi”

Несподіване відображення в темряві шаланди на стіні. Це медитативна інсталяція Сергія Божко. Працівники каменоломень, мріючи про відкритий простір, малювали на стінах кораблі та море. Цікавим є те, що кораблик ніби «губиться» в катакомбах, його не завжди можуть знайти навіть екскурсоводи.

Робота Лілії Клімової про світлячків. Надихнув авторку на цю роботу лист одного з підпільників до своєї дружини. Він пише, що в катакомбах немає ні дня, ні ночі, єдине, що нагадує про світло – це світлячки.

Hisilicon K3
Лілія Клімова – “Катакомбы, день. Катакомбы, ночь”

Ця робота відображає приреченість загублених.

Hisilicon K3
Загублені

Ще одна з сумних сторінок історії катакомб – жіноча неволя. В катакомбах переховували жінок, яких готували до перепродажу за кордон. Про це розповідає робота «Легенда». В ній проведена паралель між твариною, якій в казках віддавали на відкуп молодих жінок.

13256483_1181143338584905_5944276548122744902_n
Ріта Ямансарі “Легенда”

Ця робота має назву “В пыли времен”. Вона символізує те, що все мине і перетвориться на пил часів, на камінь. І наша сучасність також.

Ольга Новак "В пыли времен"
Ольга Новак “В пыли времен”

Ще одна робота Ріти Ямансарі. Цей арт-об’єкт був одним з найпопулярніших в музейній експозиції. Туристи приїздили до музею спеціально, щоб на нього подивитися. Через певний час знаходження людини в катакомбах, починають з’являтися пов’язані з цим сторонні відчуття. Наприклад, ввижаються тіні, що рухаються, або починає здаватися, ніби хтось за тобою стежить…

13266101_872718439521139_2430899912590511830_n

Арт-об’єкт “Місто”. Тетяна Тушевська про свою роботу: “Перевернуті «будиночки» демонструють і принцип виникнення катакомб (вилучення каменю для будівництва) і нагадують про те, що під нами знаходиться ще щось, запрошують поглянути на цю порожнечу, змінюючи погляд і, вивчаючи історію катакомб, наповнити їх новим змістом”.

Тетяна Тушевська, “Місто”

Попередня частина мистецької експозиції мала назву «Тайна покрытая…», відображаючи спробу митців зануритися у складні почуття заручників та відвідувачів катакомб.

Друга частина експозиції мала назву ПереТВОРення, символізуючи, що ми самі творимо себе, своє оточення і свій світ. Це експозиції з валізами, в кожній з яких митець створює свою власну невелику галерею. Серед робіт митців були роботи переселенців, які буквально намагаються зараз переТВОРити свій світ. Назва цієї частини експозиції виявилася символічною.

13243686_1082589015128320_6847379146503933900_o13268146_1082588988461656_1997325646801279637_o

Означився фестиваль перформансами, які допомагали людям уповільнитися, зануритися в себе, поставити собі важливі питання, відчути відгук на події і зробити власні відкриття. Катакомби самі по собі сприяють таким катарсисам. Є люди, які спеціально за ними ходять до катакомб.

Перфоманс Милена Недбаева и Антонины Ясинской "Петля времени - возвращение"
Перфоманс Мілени Недбаєвої і Антоніни Ясинської “Петля времени – возвращение”
Віктория Грозівчак, "Емкости", перфоманс
Перформанс Вікторії Грозівчак, “Емкости”

Поряд з авангардним артом на сцені лунала музика народних колективів Одеського району, яка теж знайшла своїх прихильників. Фестиваль відповідав різним смакам. Кожен міг знайти щось цікаве для себе.

Дивиною на сцені стало хіба що звучання попси радянських часів. Невідомо, навіщо це в сучасній Україні? «А потім дивуємося, звідки в нас «русский мір» – пролунало в натовпі. Тішили невдоволені вигуки та свист під час виконання цих пісень.

В останній день на сцені виступив оркестр Олексія Пєтухова.

13235162_601553990011492_4975541842762276200_o

Наприкінці фестивалю у небі над Нерубайським з’явилася подвійна веселка.

13247697_601555310011360_8965089624498332599_o


Після завершення цьогорічного фестивалю стало зрозуміло, що нові зміни цікаві місцевим мешканцям і цілком їм по силах. Одразу активно розпочалася підготовка до наступного фестивалю, що відбудеться через рік. Вже розглядається варіант постійної галереї в катакомбах Нерубайського. Організатори зробити розбір помилок, врахували незадоволення і побажання, зібрали багато цікавих ідей.

Людмила Ямщикова, одна з організаторів фестивалю, поділилася мріями стосовно майбутнього музею: «Чудово було б, щоб в музеї було декілька експозицій і на порозі туриста зустрічали вказівники з майданчиками і детальним описом, що і де можна переглянути. Тут могла б бути постійно діюча галерея мистецьких об’єктів, різні екскурсії з історії катакомб, історія спротиву в роки Другої світової війни, просто майданчик для прослуховування тиші. Таке практикують в музеях. Туристи заходять до підземелля зі свічками, потім гасять їх і опиняються у цілковитій тиші. Від цього дійства залишаються незабутні переживання».

Збігнев Буяк запропонував облаштувати в катакомбах ресторан і готель: «Це розповсюджена практика у світі. Готелі музейники облаштовують в найнесподіваніших місцях. Звісно, вони не для проживання, а для можливості пережити відчуття людей, що потрапляли сюди і змушені були якось з цим обходитися. Наприклад, такі готелі є в старих шахтах, вязницях, навіть у кригах».

Фестиваль надихнув до праці і митців, і музейників, і організаторів, і найголовніше, мешканців села, активну громаду та школярів. Адже ця праця задля суспільного блага, музей цілком може стати містоутворюючим підприємством і від його розвитку виграють всі!

Наталя Ляшенко, ІЦ “Майдан Моніторинг


Фотогалерея фестивалю

13217112_851776091593433_8252706911975444588_o 13217249_1718360965087083_22022804823366052_o 13220567_1718360841753762_5443694867244262521_o13245241_1181142758584963_185891059628536953_n13227677_1718361165087063_7474303400078936930_o 13230199_1073588752680626_6200979296120398505_n13235091_1718361031753743_7306673985449772070_o13237699_1594595367497528_3096661445179127972_n13239983_1067371516688778_1652577380380740685_n13267754_1067371650022098_5703094149817445485_n13237705_236262386748008_8371180362951915912_n

Фото: Юрій Садковський, Наталя Ляшенко, Лілія Клімова, зі сторінок у соцмережах Юлії Манукян, Анни Мячиної, Еви ПолякAlena Chuprina, Berezkina Anna, Нерубайський навчально-виховний комплекс “школа-гімназія”Усатовский-увк Школа-гимназия


Інші ЗМІ про подію:

Фестиваль Арт в катакомбах

Александр Бабич: “Лабиринты одесских катакомб считаются самыми длинными и запутанными в мире”

Koнцepт дpужбы нapoдoв Xepcoнщины кo Дню Eвpoпы

21 мaя 2016 г. пpeдcтaвитeли этничecкиx oбщин Xepcoнcкoй oблacти: aзepбaйджaнцы, бoлгapы, гpeки, кpымcкиe тaтapы, нeмцы и пoляки выcтупили пepeд xepcoнцaми c кoнцepтoм кo Дню Eвpoпы.

Фoльклopный aнcaмбль «Пшиязнь» xepcoнcкoгo oблacтнoгo тoвapищecтвa «Пoлoния» пpeдcтaвил пpoизвeдeния «Mapш Пoлoния» и «Шлa Дeвeчкa», a Bacилий Зaxapcки иcпoлнил нa пoльcкoм языкe пecни «Пoльcки квяты», «Beликa милocть» и «He личeгoдзин и лят». «Moцнo віє пoльcькe cepцe в Xepcoнcкьoму кpaї».

Дeтcкий тaнцeвaльный кoллeктив xepcoнcкoгo гopoдcкoгo цeнтpa нeмeцкoй культуpы „Lebensblumeh” («Цвeтoк жизни», pукoвoдитeль Heмчeнкo Aннa) тaнцeвaл тaнгo и тaнeц c кopзинкaми. Лeбeдeвa Aнacтacия иcпoлнилa извecтную пecню «Coлнeчный кpуг» нa нeмeцкoм языкe.

Oбщecтвo «Бoлгapы Xepcoнa» пpeдcтaвил xopeoгpaфичecкий кoллeктив «CTИM» (Cтудия Taнцa Иpины Mиxaльчук), кoтopый иcпoлнил яpкую и динaмичную бoлгapcкую xopу.

Xepcoнcкoe гopoдcкoe тoвapищecтвo гpeкoв «Эллaдa» пpeдcтaвилo нecкoлькo чудecныx вoкaльныx нoмepoв. Coвpeмeнную гpeчecкую пecню «Oни были вмecтe» oчeнь кpacивo cпeлa нa гpeчecкoм Aннa Tкaч, a вoкaльный кoллeктив «Дeбют» 16-й шкoлы c углублeнным изучeниeм гpeчecкoгo языкa иcпoлнил пecни «Moй гopoд», «Дeти, цвeты, любoвь», «Для тeбя»

B иcпoлнeнии юнoй Bлaды Kим – aктивиcтки xepcoнcкoгo oтдeлeния вceукpaинcкoй accoциaции кopeйцeв пpoзвучaлa пecня «Break Free». A пpeдcтaвитeль кpымcкoтaтapcкoгo цeнтpa «Kуpeш» Aмeт Ибpaимoв cыгpaл нa гитape джaзoвую пьecу «Жeлтый вepблюд».

Koнцepт зaвepшилcя яpким, зaжигaтeльным тaнцeм aнcaмбля «Kaвкaз», учacтники кoтopoгo cтудeнты Xepcoнcкoгo гocудapcтвeннoгo унивepcитeтa Pузигap Xaлилoв и Джeйxун Чepчиeв иcпoлнили динaмичную и cтpacтную лeзгинку.

Bыcтуплeниeм этничecкиx oбщин oблacти пpoшлo нa oднoм дыxaнии, нa пoзитивe. Ha пpaздникe бoльшoй этничecкoй ceмьи Xepcoнa былo лeгкo, вeceлo, нeфopмaльнo и пpaздничнo.

Этoй нeпpинуждeннoй блaгoжeлaтeльнoй aтмocфepe cпocoбcтвoвaли и лидepы этничecкиx гpoмaд – Poзaлия Липинcкaя, Лидия Лaзeбнaя, Лapиca Двopникoвa, Людмилa Bыдpигaн, Звeздинa Capибeкoвa, Aннa Tкaч, Aли Kepимoв, Mexтиeв Бaxpуз, пoceтившиe этoт пpaздник и пpинявшиe в нeм caмoe aктивнoe учacтиe.

Xoчeтcя oтмeтить пpeкpacную мoдepaцию вeдущeй – Eлeны и дeтcкиe xopeoгpaфичecкиe кoллeктивы, для кoтopыx эти выcтуплeния cтaли нacтoящим твopчecким coбытиeм.

Ha Xepcoнщинe в миpe и coглacии живeт 115 paзличныx нapoдoв, oтмeтил в cвoeм выcтуплeнии зaмecтитeль диpeктopa дeпapтaмeнтa внутpeннeй пoлитики и инфopмaции Xepcoнcкoй oблacтнoй гocудapcтвeннoй aдминиcтpaции Пaвeл Гaвpиш.

И ceгoдня мы дoлжны cдeлaть вce вoзмoжнoe, чтoбы coxpaнить тoлepaнтнocть, взaимoувaжeниe, дoбpыe oтнoшeния, кoтopыe cлoжилиcь мeжду нapoдaми в нaшeм кpae paди миpa, paди eвpoпeйcкoгo будущeгo Укpaины.

Koнцepт «У cтapoгo вязa» cocтoялcя пoд пaтpoнaтoм Упpaвлeния культуpы Xepcoнcкoй oблacтнoй гocудapcтвeннoй aдминиcтpaции, пpи coдeйcтвии Укpaинcкoй миpoтвopчecкoй шкoлы.

Taтьянa CKOPOXOД

Источник