Як я навчилася цінувати кожну перемогу

Серпень 2014. Сподівання на те, що ось-ось над Луганськом піднімуть національний прапор, рухнули.

Харків. Гола-боса з дитиною та статусом переміщеної особи. Життя з чистого аркушу.

Кімната в гуртожитку. Час отямитися, знайти колег з рідного Департаменту освіти і науки Луганської облдержадміністрації, запровадити «гарячі» телефонні лінії для студентів із зони АТО та створити базу нової дислокації вищих навчальних закладів на підконтрольній території України. Понад три тисячі дзвінків, цілодобові благання по допомогу, тяжкі та складні історії студентів — все це перебивало власний відчай та біль. Все це гартувало в мені іншу людину. Людину, яка не підкорилася обставинам і попри проблеми рухалася уперед.

Місцеві журналісти з «Накипіло» стали першими, хто почув мою історію. Емоцій не було взагалі. Сльози нахлинули, коли в пакеті, що вони привезли, я побачила дитячі речі — шкільну форму для донечки… Найкращий подарунок до навчального року.

У жовтні 2014-го я звільнилася з департаменту, який налагодив роботу в Сєвєродонецьку. Причин багато. У донечки — нова школа (протягом двох років кожен день я дякувала класному керівнику Альоні Лазоренко за тепло, турботу та любов до нової школярки). А в мене — нова робота, помічник ректора єдиного переміщеного з Донбасу аграрного вишу. З цього моменту почався новий етап у моєму житті, сповнений важкою і виснажливою працею, бажанням допомогти, захистити студентів і викладачів вже мого вишу.

У критичний момент, коли стало зрозуміло, що у тих, хто приїжджав до Харкова з зони бойових дій, взагалі не було нічого — ані посуду, ані речей першої необхідності — у нашому спільному університетському житті з’явилася соціальний робітник благодійного фонду «Карітас» Ганна Чуркіна. Її увага та піклування дозволили не тільки почати обживатися на новому місці, але й не впасти духом.

Волонтери «Станції Харків» оперативно допомагали з розміщенням студентів-сиріт, складали списки для допомоги. Крупи, масло, тушонка, чай, кава і ковдри. Виживемо.

Налагодження навчального процесу з нуля, підтримка студентів і викладачів, пошуки гуртожитків, відновлення документів, спілкування з органами державної влади і все ще невизначеність — що далі? Коли повернемось? Вже рік минув! Вже скоро?! …

Серпень 2015-го — не повертаємося. Усі нарешті зрозуміли — ми не у відрядженні. Війна триває. Студенти з окупованих територій їдуть, їдуть, їдуть. Все спочатку.

Прислуховуюся до порад чиновників: «Тримайтеся!». Тримаюся. Але ж розумію, що усієї роботи, що маю, замало. Подаю заявку до участі в проекті «Українська миротворча школа», хочу стати «соціальним посередником», хочу розібратися, вчитися, змінити себе та світ навколо. Хочу довіри, безпеки, нових умінь. Шукаю пояснення тому, що відбувається зі мною, з оточенням, рідними, які досі лишаються на окупованій території. Саме тут знайомлюся з людьми, які змінили світогляд — Наталка Зубар, Ігор Дубровський, Ігор Семиволос. Заняття, робота, початок проекту «Успішна особистіть», виїзди зі студентами та викладачами на прифронтову територію. Почуваю себе агентом змін, який несе українську мову в російськомовне середовище, вчить шанувати символи нашої держави, спонукати до дій.

А далі — відзнака від Посольства Великої Британії в Україні. Нові знайомства, ідеї, натхнення. І нехай практично не було грошей, одяг із секонд-хенду, а замість житла — кімнатка в гуртожитку, я навчилася цінувати кожен день свого життя, кожну маленьку перемогу, кожне тепле слово.

2016 рік — знов не повертаємося. Активна співпраця з Британською Радою в Україні. Проект про створення освітніх аграрних центрів на Сході, відкритті Європи у подорожі до Польщі з інформаційним центром «Майдан Моніторинг».

В університет зайшла низка програм. Я пишаюся. Люблю розвиток і обожнюю людей, які мають сили та бажання йти, здійснювати мрії та реалізовувати плани. Коло однодумців розширюється. І саме у цей момент визріло рішення вступити до аспірантури. Харківський регіональний інститут державного управління. Через 20 років після закінчення магістратури я знову тут. Я аспірантка.

2017-й. Про повернення не думаю. Тупо болить десь у глибині душі. Скучила за мамою, батьком, братом.

Втім, цей рік був сповнений знаннями, цікавими людьми, реалізацією нових ідей. Поруч зі мною люди, які за три роки стали великою родиною. Пишаюся і продовжую працювати заради тих, хто у 2014 році чув голос на «гарячій ліній»: «Доброго дня! Луганський національний аграрний університет, місто Харків, слухаю вас!».

Фото Олени Знаткової

Читайте інші матеріали проекту Переселенці.Live

Передрук з http://www.mediaport.ua/yak-ya-navchilasya-cinuvati-kozhnu-peremogu 

Фільм УМШ “Жінки-миротвориці” взяв номінацію на міжнародному кінофестивалі

07 – 10 вересня 2016 в м. Маріуполь проходив VI Міжнародний Кінофестиваль «КіТи» ((«Кіно и Ти») в рамках проекту УКМЦ «Речник мирного життя», що здійснюється за підтримки Міністерства закордонних справ Федеративної Республіки Німеччина . Також підтримку фестивалю надавали низка приватних партнерів, а також Маріупольська міськрада та управління культури Донецької обласної військово-цивільної адміністраціїМолодежный кино-проект “КиТЫ”, Мариуполь

Цього року у кінофестивалі «КІТИ» взяли участь 220 робіт із 13 країн світу 

Було представлено 220 робіт із 13 країн світу.

За конкурсною заявкою в цьому фестивалі брав участь документальний фільм, знятий за ініціативою УМШ (дуже класна школа для дорослих, яка змінює свідомість та дарує інтелектуальне насолодження) з цикла «Жінки-миротвориці. Маріуполь»

Автор сценарію Наталія Зубар (Nataliya Zubar)

Режисер-оператор Boris Shusterman

Жіночки-красуні Afina KhadzhynovaVarvara Gumennayaта Людмила Алексеевна Чичера, які «нібито нічого особливого і не роблять»…але… Вони несуть мир в громаду нашого міста своїми діями та небайдужістю…

За результатами цього Кінофестивалю цей фільм отримав таку нагороду!

Вітання та подяка від зірочок-дівчат Борису Boris Shusterman і всім організаторам цієї дуже важливої ініціативи
Наталія Зубар (Nataliya Zubar) Igor Semyvolos Игорь Дубровський Збігнєв Буяк Посольству Великої Британії в Україні.

14449955_1162585207149388_8617784051218658050_n

Оберіги, що вишивають у Краматорську під час вивчення української мови, рятують військовим життя

Вже майже півроку у Краматорську діє український розмовний клуб «Файно».

Організатором і натхненником клубу виступила Оксана Муравльова, педагог, викладач української мови та літератури, переселенка з м. Ясинувата, Донецької обл.

Про історію створення клубу розповідає пані Оксана: “Я вирішила для себе, що найкращий вихід з депресії – робота. Я вишиваю вже 15 років. Якось нам на СОС-Краматорськ (пані Оксана волонтер цієї організації) з Києва приїхали вафельні рушнички. Метрів 100. Що з ними робити? Приїхали хлопці з Пєсок. Ми думаємо, що ж їх просто так віддавати. Давайте наріжемо, та щось на них вишиємо. Пішла справа, почали вишивати. Коли ми побачили як військовий поклав той рушничок до серця і сказав, що буде його берегти, то почали до цього ставитися зовсім по-іншому. А коли у грудні ми дізналися, що коли у машину потрапила граната і четверо військових, що в ній було вижили і в кожного з них був наш оберіг, тоді ми утвердилися в тому, що це не просто потрібно робити, а потрібно цього робити дуже і дуже багато“.


Про роботу клубу в соцмережах є багато відгуків:

“Вже традиційними стали зустрічі з координатором проекту Українського розмовного клубу «Файно» ОКСАНОЮ МУРАВЛЬОВОЮ. Цей проект

став можливим з ініціативи СТАНІСЛАВА ЧОРНОГОРА, глави Краматорської міської організації «Фонд розвитку громади» при підтримці Української миротворчої школи.

Метою даних зустрічей є формування національно – патріотичного виховання: спадкування духовних надбань українського народу, вивчення вікових традицій та героїчних сторінок історії українського народу та його Збройних сил, виховання моральної відповідальності за все, що робиться на рідній землі, палке прагнення боротися за розквіт, велич і могутність Батьківщини, готовності її захищати; утвердження принципів загальнолюдської моралі: правди, справедливості, милосердя, патріотизму та інших доброчинностей.

Кожного вівторка протягом двох місяців працівники, слухачі та переселенці Донбаського міжрегіонального центру професійної реабілітації інвалідів з нетерпінням чекають пані Оксану. В цей день всі розмовляють лише українською.

Кожна зустріч проходе дуже цікаво, насичено і різноманітно. Високий професійний рівень і доброзичливе ставлення до кожного зі слухачів Центру, вміння відмітити найменші успіхи слухачів, віра у їхню здатність подолати складнощі створює атмосферу довіри, слухачі абсолютно спокійно зізнаються в тому, що щось не зрозуміли. Сприймають це як мотивацію для подальшого розвитку.

На зустрічах пані Оксано знайомить всіх присутніх з правилами правильної української вимови, орфографії, розповідає про творчий шлях українських поетів та письменників. Слухачі намагаються вголос виразно читати українські твори, промовляти скоромовки, а потім обговорювати їх. Сьогодні на заняття з пані Оксаною до Центру завітав науковий співробітник історико–художнього музею м. Дружківки ДМИТРО БІЛЬКО. Він ознайомив присутніх з життєвим шляхом і творчістю відомого українського дисидента, письменника та правозахисника ОЛЕКСИ ТИХОГО.

Від імені слухачів та працівників Центру висловлюємо найщирішу вдячність Оксані Муравьовій та Станіславу Чорногору за організацію навчання вільного спілкування українською.

В перший день весни разом з координатором проекту Українського розмовного клубу «Файно» ОКСАНОЮ МУРАВЛЬОВОЮ слухачі та переселенці Донбаського міжрегіонального центру професійної реабілітації інвалідів приєдналися до вишивання рушника національної єдності.

Рушник єдності – це унікальний твір, покликаний виконувати важливу соціальну місію: сприяти розквіту України та утвердженню національної гідності українців. Він повинен стати оберегом нації.

У рушникові все є справжнім, водночас гостро сучасним, злободенним і глибоко закоріненим в традицію. Все глибоко символічне, кожен елемент має своє конкретне значення, яке органічно вплітається в загальний змістовий лад. Рушник-це символ єдності сім`ї, символ любові до рідної землі. Він один з оберегів, символ краси нашої України.

Наші слухачі з зацікавленістю та патріотичним почуттям вишивали хрестик за хрестиком на рушникові, деякі з них вишивали вперше у житті. Спільне вишивання принесло велике задоволення і радість.

А після вишивання пані Оксано продовжила навчати мелодійної української наших слухачів та ознайомила присутніх з життєвим шляхом і творчістю відомої української письменниці та поетеси, перекладача, культурного діяча Лесі Українки”.

10460845_1024856884262137_4987887213049604836_o 12418948_1033749216706237_5819203850429492615_o 12698411_1024857180928774_729310080331708011_o 12698599_1024856717595487_4428157804441087167_o 12715882_1024857197595439_2199279315757127617_o 12716383_1024856730928819_6097595440211389927_o 12764693_1033749096706249_4694307842958151527_o 12771930_1033749106706248_7644909484741515940_o 12792366_1033749233372902_1105444057678567226_o 12792377_1033749100039582_215594467771246411_o 12792378_1033749103372915_7522954163869431877_o 12819409_1033749253372900_8654917520369904729_o


Про події клубу постійно повідомляє на своїй сторінці у ФБ і пані Оксана:

21.02.2016. УРК “Файно”. Свято рідної мови зустрічаємо у чудовій компанії. Цікаво спостерігати як поступово наповнюється зала дитячої бібліотеки, як змінюються вирази облич, як горять оченята дітей, як дорослі вливаються у дитячий колектив і забувають про вік… А ще цікаво, що наша фантазія не може зупинятися лише на одній справі. Нам вже не вистачає тільки вишивки. Ми почали плести, малювати, спілкуватися з психологом, грати у шахи, складати пазли, придумувати конкурси… Скоро й квіти будемо висаджувати, тільки-но сонечко пригріє)))

12771681_835998213178585_3527392596766027655_o

06.03.2016. Наші засідання стають все цікавішими та яскравішими. Втомився вишивати – плетеш браслетик, набридло – малюєш, утома починає перемагати – приходить пані Світлана – життя виграє новими барвами))) Цікаво спостерігати за оченятами діточок, за бажанням навчитися чогось нового (і не лише у дітей, але й у дорослих).
Сьогодні до нас завітали поляки за бажанням навчитися української мови)))
А ще класний момент – прийшов чоловік, який прагне навчитися та вишити собі сорочку – вишиванку!
Файно вирує в своїх мріях і перспективах. та починаємо замислюватися: це крапка чи ще є бажаючі нас запрошувати?)))

1614077_842936432484763_4476787901011914504_o

Вишивка – світ краси й фантазії, поетичного осмислення нашого оточення, схвильована розповідь про думки й почуття людини. У вишивці яскраво й повно розкрилася душа народу, споконвічне прагнення до прекрасного…
12.03.2016 вишиваємо в бібліотеці ім.Маяковського та слухаємо Т.Г.Шевченка. Спілкування приємне та доброзичливе, навіть не помічаємо плину часу…
Наступної суботи плануємо робити квіточки, а з них – віночки.
Хто ще не з нами? Приєднуйтеся!!!
Субота – 19.03.2016 з 12.00 до 15.00 (для найактивніших маємо солодкі сюрпризи)))

12841278_846108728834200_1779764785722984158_o

13.03.2016, бібліотека ім.Пушкіна, УРК “Файно”. Всього три години триває наша зустріч, але скільки цікавого ми встигаємо))) Мабуть, і звіт поділимо на три частини….
Ч.1. Сьогодні ми ввійшли у таємничу казку українського віночка.
Ніби сонечка малі посідали на землі,
Квіточки чудові, різнокольорові,
Я б нарвала тих квіток
Та сплела собі вінок.
Щоб і я була в вінку,
Наче квітка у лужку.
Тільки вранці квіти всі
Умиваються в росі.
Росяна травичка –
Змокнуть черевички.
Наші дівчатка та хлопчики порозцвітали в яскравих квіточках і гарному настрої. Дякуємо ‪#‎ЯрославаТройнікова‬ – переселенці з Ясинуватої – за цікаву роботу)))

10623723_846578672120539_3955069214607984660_o


У клубі нерідко зустрічають гостей і клуб подекуди вибирається у гості:

15.03.2016. ‪#‎Безкоштовнікурсиукраїнської‬ мови.
Сьогодні до нас на урок завітали гості з Харкова. За підтримки‪#‎Українська‬ миротворча школа студенти-переселенці Луганського аграрного університету приємно порадували слухачів і гостей Донбаського реалібіатаційного центру інвалідів своїм виступом на захист української мови.
Дуже приємно, що саме з молодих уст лунає рідне слово, линуть рідні пісні. Всі присутні були неймовірно задоволені зустріччю.
Велике ДЯКУЄМО))))

12841212_847640605347679_2928611835763510536_o

 


Ось як пані Оксана відгукується про свою роботу у клубі:

Відчуваю, що це комусь треба: бачу очі бабусь, про яких вже давно забули, а тут радяться та хочуть у них чогось навчитися.

Чудові дитячі оченята, які з бажанням прибігають повишивати, поділитися своїми досягненнями.

Коли вивчаємо українську мову та плетемо сітки, кікімори, то це особливе почуття – почуття підтримки наших хлопців.

Коли передаємо на блок-пости рушники, а потім дізнаємося, що ті носять їх як обереги, то особливо радіємо.

У грудні наші обереги зберегли чотирьом воїнам життя – у машину попав снаряд, а всі вижили, бо у кожного був вишитий оберіг)))

Коли бабуся приходить із поламаною рукою та радіє, що все-таки встигла дошити рушничок, а потім зламала руку!

Наш результат – це заспокоєння стривожених душ, це знайомство з рідною культурою, традиціями, це патріотичне виховання, це просто бажання жити….

Варвара Гуменна, Людмила Чичера, Афіна Хаджинова: Працюємо заради збереження і відновлення України

Українська миротворча школа представляє четвертий фільм з документального циклу «Жінки миротвориці».

Знайомтеся з Варварою Гуменною, Людмилою Чичерою, Афіною Хаджиновою з Маріуполя,— з жінками, які несуть добро і мир на нашу багатостраждальну землю.


Варвара Гуменна проводить майстер-класи для всіх охочих з виготовлення української ляльки-мотанки.

IMG_0139

Фото

Варвара Гуменна: “В кожну ляльку потрібно вкласти свою любов і віру, тоді вона оберігає. Є таке прислів’я «Лялька і дитину, і хату береже». Наші пращури про це знали. Дуже хочу, щоб ці традиції відновилися в нашому регіоні“.

По Варвариним мотанкам в нас четверо дітей вже народилося

Крім того, Варвара з колегами робить маскувальні сітки для фронту: “А я знаю, чому ми називаємося Перемога. Коли було бомбардування, ми як заклинання повторювали одне слово: «Перемога, перемога, перемога, перемога, перемога»…


Людмила Чичера – вчитель. Вона навчила дітлахів гімну України, адже вони його не знали. Людмила готує їжу і доставляє її до військових на передовій.


Афіна Хаджинова під час Майдану відчула потребу працювати заради збереження і відновлення України: «Для меня переломный момент наступил, когда я о своей позиции заявила в соцсетях. Меня очень удивила и расстроила позиция моих друзей. Я поняла, что мне с этими людьми не по пути и я должна сама приложить усилия, чтобы сохранить Украину. В Мариуполе женщин-миротворцев очень много. То, что делаю я, делает целая команда».

12466178_1046505752072128_3047647084909274470_o
Афіна Хаджинова

Людмила Чичера: “І що особливого такого я роблю?“.

Ігор Дубровський: “Вона каже, і що особливого такого я роблю? Вони всі так кажуть, але щоб ми робили без цих жінок?“.


Докладніше дивіться у фільмі:


Попередні фільми з циклу “Жінки Миротвориці

Євгенія Левінштейн: Волонтерський рух – це і є те саме самоврядування

Валентина Агафонова, Олена Ніжельська: Люди змінюються. Вони просто бояться показати свою небайдужість

Оксана Муравльова, Євгенія Павлова: Ми маємо простягнути руку допомоги тим, хто там залишився


Інші ЗМІ про це:

Жінки миротвориці. Варвара Гуменна, Людмила Чичера, Афіна Хаджинова. Маріуполь

У Скадовську поговорили про нове українське кіномистецтво, як засіб формування національної свідомості у молоді

Українською миротворчою школою та активістами громадської організації «Майдан» реалізується на теренах Скадовського району Херсонської області проект «Нове українське кіномистецтво як засіб формування національної самосвідомості і гідності у молоді».

Головною метою проекту є набуття молодим поколінням соціального досвіду, успадкування духовних надбань українського народу, формування у молоді незалежно від національної приналежності, рис громадянина Української держави, розвиненої духовності, моральної художньо-естетичної культури.

На перших зустрічах в цьому році (16.02.16 та 17.02.16)  в Широківській  та Шевченківській середніх загальноосвітніх школах відбулась лекція «Майдан. Жіноча справа» з переглядом документального фільму «Жіночі обличчя революції» (режисер Наталія Пятигіна).

Учні старших шкіл з цікавістю сприйняли розповідь борця за незалежність України, учасниці Революції на Граніті та Революції Гідності Стеценко Катерини Лаврентіївни. І документальний фільм і спогади жінки, яка була на Майдані в бурхливі часи, довели молоді, що Майдан не відбувся би без жінки – це сотня жіночих ролей. З екрану і наяву жінки революції без пафосу розповідали про себе, свої вчинки, страхи, мрії, про віру в майбутнє. Вони із тих, хто беруть на себе відповідальність і рішуче діють.

У заходах взяли участь учні 8-11класів, вчителі Широківської ЗСШ  в кількості 45 осіб та Шевченківської ЗСШ -17 осіб.

Партнери, які підтримали цей захід організаційно Скадовська райдержадміністрація, відділ освіти, комунальний заклад Скадовської міської ради «Кінотеатр «Скадовськ»,  ГО «Майдан» (волонтери надали машину для поїздок до сіл).

Н. Зикова


Інші ЗМІ про подію:

Скадовськ: Школярам розповідають про Революцію Гідності

Школярам розповідають про Революцію Гідності