Школа соціальних посередників – унікальний проект Української миротворчої школи, готує спеціалістів з професії, якої поки ще немає в Україні. Продовжити читання “Якщо ми хочемо змін – потрібно шукати нову дорогу. Школа соціальних посередників”
10 вересня 2015 р. в Іллічівську пройшов круглий стіл «Громадські методи забезпечення внутрішньої безпеки в Україні в умовах реформ», який проводили Українська Миротворча школа, інформаційний центр «Майдан Моніторинг» разом з празьким інститутом дослідження проблем безпеки – PSSI (Чехія)
Темами для обговорення були:
– Чеський досвід трансформації поліції з репресивного на сервісний орган. Зміна критеріїв оцінки діяльності поліції.
– Громадський контроль над діяльністю поліції.
– Роль поліції в протидії інформаційній війні, співпраця з громадянами і медіа для
налагодження комунікацій як спосіб протидії інформаційній війні і забезпечення
громадського порядку та миру.
– Можливості співпраці поліції та громадських об’єднань у справі інтеграції жертв війни у місцеві громади.
У обговоренні брали участь:
Іржи Шнайдер, PSSI – Директор проекту (Прага).
Соня Свободова – Поліція ЧР, Вища та середня школа МВС.
Віктор Лукеш – Поліція ЧР, Підрозділ боротьби з корупцією та фінансовими злочинами.
Мартин Пейримовски, PSSI – асистент проекту.
Представники регіональних громадських об’єднань, волонтерських ініціатив, правоохоронних органів, Громадської організації «Поліція громадської безпеки», місцеві ЗМІ та журналісти нового іллічівського ТК «Грані» (30 чоловік).
Модераторами обговорення виступили координатор проекту Української Миротворчої Школи Ігор Дубровський, Dr. Петр Пойман, PSSI (Прага).
В процесі було прийнято рішення про розвиток чеської програми в тій частини, яка стосується:
Discussion panel hosted by Global Partnership for the Prevention of Armed Conflict during Deutsche Welle Global Media Forum in Bonn, June 2015
Andre Kamenshikov, Non Violence Peace Force, Moscow-Washington and Nataliya Zubar, Maidan Monitoring Information Center, Kharkiv, Ukraine
Andre Kamenshikov:
Okay, thank you very much and I’ll speak a little bit about how I see the role and effects of media in conflicts that developed around the what is referred to as the old Soviet space, the various independent states, that emerged after the dismantling of the former USSR in 1991. I’ll speak about that because myself since 1992 I have been involved, as basically civil society peace activists do, working in different areas of conflict in that part of the world and there what’s involved in various projects. So one thing that I would like to first mention is that I think that we can categorize the different violent conflicts that took place in that part of the world as three, basically three types of conflicts.
First, it should be understood that the people that lived through those changes in the early 90s had lived through a very profound, not just profound change, but a change of very profound proportions in the sense that when new states emerge it wasn’t just about drawing new borders, it was basically a change of everything. It was a change in the way people went about their lives, how people made a living, and even the basic concepts of right and wrong were largely changed during those years. And obviously such a profound change could not come without some very serious tensions and problems. And in retrospect, I think we can say that actually it’s amazing how few serious violent conflicts emerged during those years. If we look at the experience of former Yugoslavia, the dimensions there were much smaller, the level of tension involved has been much greater. Nonetheless, most of the conflicts that took place especially over the first half of the 1990s were a direct result of those changes. So I call them “ transformational” conflicts, conflicts that were directly related to the changes of the existing political and economic realities.
Another set of problems that emerge as the new rules and new realities start to take shape, certainly there were issues related to struggle over power and resources within these new realities. And for example, if, you know, it’s history now that in 1993 there was massive violence right in the center of Moscow. There was what some people still call a coup d’etat, some say was a civil conflict between groups, power groups led by the president and the parliament. The parliament was actually shelled by tanks in 1993, the Russian parliament in Moscow. So that was the second level of conflicts that came.
And then most recently, a new set of conflicts has emerged which were related to the development of new alternatives to the reality that has taken shape over the last two decades. And basically, there are two alternatives right now that are in play. One is referred to as an concept that is in line with some of the declared policies of the Russian government or the so-called “Russian world” concept that is supported by some people and opposed by others, but nonetheless, it’s something on the table today. And the other is related to radicalization that is taking place in areas that are predominantly Muslim areas in areas like the North Caucas and Central Asia where there are issues of radicalization and the so called “Imamate” in the column Caucasus, that was declared and so forth. These are out of the mainstream right now and obviously there’s no physical territory held by these radical groups, nonetheless they do still exist and they are part of the political, maybe not the political spectrum, but part of the events that are taking place in the region today.
Now, how would media react to the emerging conflicts? In most cases you could see three types of reaction:
One, and I totally agree with what was said previously, there’s no objective media. And very often it’s natural that the media starts to reflect the position of the very sides of the conflicts or the concerns, or the rumors, or the various stories that flowed around in these situations. And what was interesting is that in this post – Soviet environment, there were actually certain stories that had no background in terms of no facts, that I know of. But nonetheless the same story would continue to appear and reappear in almost every specific situation where you had a violent conflict. Like one, just to give you an example, there was a story about supposedly these sniper women, snipers from the Baltic states that supposedly fought in Georgia, possibly in Chechnya and so on. There was not one single case, one single evidence of that. That was a story that had been floating around these various conflict areas, many years ago, again almost 20 years past, but again it reappeared in eastern Ukraine, the same narrative, the same story. So this is just an example of something that does not exist in reality, in facts, but nevertheless exists in the public’s perception.
Another story I can give is the story of “hidden casualties”, and what it is, is various ways that people in conflict and media in conflict unfortunately often speak about the fact that the “other side”, whichever it is, is trying to hide its huge casualties that it has suffered as a result of the war, and you get various versions of that. I mean some were quite elaborate like that the bodies of Russian servicemen killed in Chechnya were being thrown from helicopters into tanks of sulfur acid or something like that, something totally ridiculous, but nonetheless. Again the last example was about supposedly these bodies being hidden on the bottom of a lake, you know, and so forth. So you have these stories that reappear. And you have this case where media follows, the general perceptions follows the position of the sides.
There’s also sensational reporting that was already mentioned. Many times not so long ago, a few years ago, I heard this joke, a friend in the North Caucases and I, where I used to work for many years, when a local newspaper gets a call from some community and the people ask the editor, “send a crew, please do a report about our bridge.” And the reaction is, “was it blown up?” “No, it was built.” “Oh, that’s not interesting.” So that’s another fact.
Third, what should be said is of course there have been attempts of objective reporting, and if we speak about the early 90s, there was quite a bit of that because at that time the media in most of the countries of that old Soviet space was not actually under the kind of government control that it is now, or let’s say government influence that it is now. It is known that when people speak about what is today referred to as the first war in Chechyna, that’s ’94-’96, that it’s common to say today that the Russian government lost that war in the media, and what really was the background was that even the Russian media was not upholding the official position and the official stories of its government. and it was caught in a situation in some way similar maybe, you know, to be in that war situation like in the United States during the war in Vietnam.
Also it should be recognized that most countries of those old Soviet states, especially in the ’90s still largely existed within this, let’s say, space of Russian media. People still see Russian TV channels, they are still seen all around those areas and the Russian position being official position or non-official position nonetheless is being heard and reflected. In the ’90s, that was actually very often a positive signal because in many cases the Russian media, though Russia was somewhat involved in every conflict situation, tried to play a more or less role of a third party in trying to cover a certain conflict from various sides. That was true to different levels in different places and of course by different media sources.
Today, however, that changed quite radically and especially in the case of the violent conflict that is currently taking place in Ukraine. This is a little map of the Ukraine and the areas that have been affected by the violence. A new thing for me with more than 20 years of experience in various areas of conflict former USSR was a new experience because for the first time the media was not just reflecting the positions of a side, it wasn’t just involved in the conflict, possibly contributing to it, but it actually played a very proactive and provocative role in the development of the conflict as at the early stage, basically creating a very distorted view of reality or even a view of an alternative view of reality when people would get a totally different picture of what is actually going on. I mean in some cases it wasn’t just creating fake stories about reality, but generally speaking it was useing very many tools that allow to distort the basic perceptions of reality in a very, very deep way.
The other factor is that other media sources that maybe have not been so directly engaged but are also under this umbrella of certain government policy and maybe want to show their loyalty or maybe have simply reflected the concepts that are being intentionally imposed on the population. They may, so to say, try to run in front of the engine. So like you have stories in the regional media that are even more further away from reality than you get in the central media in a sense. And another factor that I should say in my view is also taking place is what I call contagious distortion. The provocative role of Russian media in conflict unfortunately creates a example to be reflected on the other side and one thing that you notice in conflicts is that the various tools that are used in information war and so forth, they tend to spread. So if one side starts using certain, just like in military terms when one side starts using a certain type of weapon, usually the other side follows along. Similar things, unfortunately, do happen in the media war as well and that’s something that needs to be addressed.
Now just to give you some examples of how this affects the perceptions of events on the most basic level, today it’s possible to say that among probably the majority of the population of the Russian Federation, there’s simply a sense of denial of Russia actually being a party to the conflict. So in most other cases where you have a violent conflict or open war you at least have a common understanding between the sides that there is a conflict taking place, that certain things are taking place. In this case you have a fairly unique situation where the majority of the population at least on one side simply does not recognize itself or its side as being a party to the conflict.
This to some extent is also reflected on the other side because there’s not, in my mind, not enough appreciation of the internal dimensions of the conflict, that is taking place currently in the Ukraine on the Ukrainian side, they call it a hybrid war because it’s really this two-sided thing where it never would develop the way it developed without external involvement, but also external involvement would never take place in the way it’s taking place, had there not been certain internal issues at work, exploited to bring the situation we’re in today.
And so this creates in turn contradictory perceptions even among those groups that are actively participating in various anti-war movements. I’ll just give you one example: when there was one of the last large anti-war demonstrations in Moscow, one of the things that people chanted was, these are people that are protesting against the policies of the Russian government and against the policies of Putin and so forth, one of the things that they were chanting is “Russians and Ukrainians are brothers.” However, on the Ukrainian side a very common, actually it’s almost like a song now, a very common poem that was written maybe a year ago its words are, “we will never be brothers” you know, and there’s a feeling of profound difference after everything that has happened.
So this is something that affects the way, not only the way people perceive each other, but the way they perceive the very basic situation that actually exists today. Now just to finish with one example, how information gets distorted, I’ll just give you one example. Recently, about a week or ten days ago Vladimir Putin met with Pope Francis at the Vatican, so here you can read from the Vatican radio and news release that “Russia’s President Vladimir Putin met Pope Francis Wednesday evening in a private audience. This is their second meeting. During an exchange of gifts following the meeting, President Putin gave the Pope an embroidery of the famous Church of Jesus the Savior while the Pope donated a medallion by artist Guido Borelli showing the angel of peace calling for the construction of a world of solidarity and peace based on justice.” A simple formal piece of information you know concerning diplomatic events. The same basically reflected in the Kremlin, official Kremlin site, “During a detailed and friendly conversation which lasted more than an hour, the current situation with international affairs was discussed including the crisis in the Ukraine . . .” and so forth. “The discussion touched upon questions of humanitarian values which to a great extent unite the Catholic and Orthodox worlds as well as all religions, both sides expressed concern about the situation faced by Christians in the Middle East.”
Okay, now we go to the Russian Task News Agency, and it has the heading, “The pope presented to Putin a medal with the image of a peacemaker angel.” So it wasn’t just a formal ceremony. The medallion turned into a medal. Then another private TV station repeats that Pope Francis gave Putin a medal with an image of an angel and said that this is a symbol of peace and solidarity. So this is the second level, this is the way national media reports it, and then we go to this regional media that tries to beat the national media and what do we have? “Putin literally kicked the stool under the feet of Western politicians,U.S. urged the pope not to trust Putin and be tough with him. But quite the opposite happened, Putin has been awarded the medal of the peacekeeper angel. The pope could give him something neutral with no symbolic value but the medal with such a name is not a randomly chosen gift. An important conclusion: The pope gave a completely unambiguous signal that Putin is on the side of peace in Europe and throughout the world, and therefore the other party is a supporter of war. Such a position of Pope Francis having great influence and moral authority undoubtedly puts an end to the pathetic attempts of the U.S. to show Russia as an aggressor. This award shows that only Russia is able to save the world from a new destructive war and that a threat to peace again comes from the West.”
So you can see how some very simple thing gets translated and gets communicated to the Russian media, and I would finish on this and give my colleague form Ukraine to comment maybe start with commenting on the same example, because it’s an example of not only how things get translated to the Russian media and also the reaction in the Ukraine.
Nataliya Zubar:
After the Russian news agency posted a piece about the Pope giving the medal to Putin, the Ukrainian media immediately picked this news. Our media still has bad habit to just copy and paste news from Russia. Without checking anything, they are reposting that Pope Francis gave Putin a medal and this info invokes a wild reaction in the Ukraine with frenzy of comments like “A traitor pope names a fascist Putin a peacemaker!” Media asks some influential Ukrainian intellectuals to comment on the situation and they promptly come with wild conspiracy theories of what has happened in the Vatican.
Within an hour of emotional debates in the traditional and social media, the major religious portal of Ukraine actually had brains to call the Vatican for comments. They found that the information about the meeting of the Pope and Putin on the Vatican official site was scarce and asked for details. After their call, the official site of Vatican posts transcript from Vatican radio transmission with more details about the medallion, which Ukrainian religious portal “Credo” translates into Ukrainian, publishes and distributes via Ukrainian media.
By this time, most Ukrainian mainstream media had already published the news that the “traitor Pope” had awarded Putin with peacemaker’s medal. After the publication in “Credo”, most media edits previously published news, edit headlines and content. Only very few media post new piece of information with amendment detailing that “oh no, you see the pope didn’t give the medal, he had given a souvenir”.
A storm of comments comes again, with different interpretations like “oh he gave him a souvenir medallion, probably the pope is not a traitor and he treated Putin badly because by giving him the medallion he has shown him his disgust”. However, some comments still blame the Pope like “He should not have met this Putin at all. The pope is not on our side. He shouldn’t be meeting a fascist”.
There was not a single publication or comment except on the religious portal, which narrated the news in peacemaking context. Nobody remembered that it was a normal practice of any Pope to meet with whoever, to speak about peace and give some kind of a souvenir.
People started to react emotionally to this very simple fact about two leaders meeting on a diplomatic level and discussing something that nobody knows because this meeting was not with the press. It was a private meeting; the fact was stated in the first press release.
I do not agree that there is no objective reporting. The objective reporting is when the facts are reported. The facts were that the Pope met with Putin and they exchanged some kind of gifts. Both parties confirmed these facts on the official websites. And surely that were the facts, the rest were just interpretations.
I think the fundamental problem of media worldwide is the confusion between the facts and interpretations. Many media are presenting the news and reports together with interpretations, with comments. When I studied journalism many years ago, I was instructed that there could not be reporting with comments. They are different types of journalism activities. Now, those activities are combined, in part due to the spread of social media. I think we can do objective reporting when we are reporting facts and when we are distinguishing the facts from the interpretations.
It is very important from the peacebuilding point of view. When we are reporting on facts, we cannot allow for such manipulation as Andre and have demonstrated you using this is a very typical news piece about the Pope and Putin. There are lots more cases like this in Ukraine-Russia conflict and other conflicts obviously. If we stick with facts, we will win the war for objective reporting. We will sanitize the media and diminish the level of fear and panic. I think it is very important.
Andre Kamenshikov:
Okay, I’ll start with that, first of all, personally, I don’t think it’s right to describe the roots of the conflict in the Ukraine related to the fact that the U.S. wanted Europe to buy gas from itself and that from Russia. I simply don’t believe that. Again I think that’s an interpretation that some people might take as a fact, but I think it’s one of these examples. The other question is about the criticism of Russian media and so forth. One of the things I mentioned is what I sadly can recognize and notice as I monitored the way the conference developed is that these practices are contagious and unfortunately many of the tools and instruments that are being used by Russian media, mainstream media, I should say, that there’s different Russian media, there’s the Russian opposition media, there’s Russian regional media that might sometimes try to surpass the mainstream media. It can sometimes do very serious and courageous fact-checking missions and reports and so forth. For example, it was actually the Russian regional media that did the first factual reports about these burial sites of Russian soldiers, these Russian servicemen that were sent to fight in Ukraine last autumn. So there are various groups. But I do think that it should not be seen through the lens of let’s count or act specifically Russian. Again, I think it should be looked at, any attempts from here, from the West, from Europe, to work in this information space should be seen from the point of view of trying to uphold the truth, that might be truth. It very often is very uncomfortable to different sides, and I think that is the only approach that is reasonable and that will bring fruit. The need to check facts, yes, definitely. I mean we are coming back to the same issue. For example, in Ukraine there are some very interesting initiatives like the “Stop fake” program that do factual checks and tries to debug various myths on both sides. Most of them are usually myths of Russian propaganda, but it also speaks about many stories, many false stories that appear for example in the Ukrainian media, I think that’s a very good example of a civil society issue than a media initiative that is trying to, let’s say, restore misunderstanding of realities and then facts. As for those, see, I don’t know, maybe you could add a little more.
Nataliya Zubar:
You see, everybody lies, as Dr. House says. But the number of how many times everyone lies can be easily counted, you know, and compared, it’s easy. You can compare a number of times Russian media, I mean mainstream or government-controlled Russian media, lies and for example European or U.S. media lies and it’s huge difference in percentage. Everybody lies a different number of times.
However, I think the main issue is to distinguish propaganda and facts. When fact checking, you could find what are the facts that can be established, whether there was a rain and whether it was outside, and detect propaganda, or fabricated news. There are lots of news, for example, that Russian media fabicates totally including even video coverage. For example, there were some films on Russian TV picturing fighting in Lugansk Mountains. There are no mountains in Lugansk, it was some footage from Chechnya, you know.
I think that the fact checking is the necessity in every aspect of everyday work of journalists worldwide in Ukraine and in Russia and Europe. If we came back to this basic, no information wars would be successful. I think the reason for Russian information war is efficient to some extent, is that the essence of media, essence of reports somehow been distorted.
Social media actually helps to reveal the truth, to debunk the truth, as mentioned. Now with this example of Pope Francis and medal or medallion, I learned what happens in few minutes via Twitter. But not every consumer will go to Twitter to verify news coverage he saw on TV. They believe TV, people worldwide do believe TV and they will believe in TV for many, many years for ahead. So it’s a battle which can be won with the help of social media for TV. It is important to become more close to facts. That is my point.
Full panel soundtrack https://soundcloud.com/dwgmf/gmf15ws13
Цей звіт – результат особистого аудиту польсько-українського кордону, бесід та інтерв’ю з громадськими діячами Любліна, а також представниками влади регіону та області.
Фактична основа для підготовки «Звіту» – це також особистий досвід, під час перебування на посаді Голови керівництва Митної Служби Республіки Польщі в 1999-2001 рр.
Також, важливим елементом цієї роботи є досвід Транскордонного Об’єднання Єврорегіону Буг. Напрацюванням Об’єднання, щодо відкриття кордонів має надаватися повна підтримка. http://www.euroregionbug.pl/
Джерелами є також і «Звіти» Фундації Баторія:
«Кордон потребує реформ. Прикордонні проблеми між Польщею та Україною»
«Польсько-украЇнський кордон під час Євро – 2012»
«Польський кордон в часи української революції»
Нижче подані посилання різними мовами:
«Звіти» дуже добре описують дії прикордонних служб, проблеми громадян, що перетинають кордон, а також імпортерів та експортерів.
У «Звітах» добре опрацьовані та описані висновки. Найважливішим і найважчим, як показує дійсність, є переклад тих висновків на «мову» політичних рішень урядів, європейських установ (TAXUD, FRONTEX), конкретних міністрів України і Польщі (фінансів, внутрішніх справ, іноземних справ, економіки, культури). Власне, це і є змістом цієї праці.
«ЗВІТ» Фонду Баторія «Польський кордон у часі української революції» інформує: довжина кордону між Польщею та Україною сягає більш як 535 км, з яких 239 км в межах Підкарпатського воєводства, а також 296 км Любельського воєводства, котрі межують з Волинською, Львівською та Закарпатською областями. На даний час між Польщею та Україною функціонують вісім автомобільних переходів (Будомєж-Грушів, Дорогуськ-Ягодин, Гребенне – Рава-Руська, Корчова – Краківець, Кросцєнко-Смольниця, Медика – Шегині, Зосін – Устилуг, Долгубичув – Угринів) та шість залізничних (Дорогуськ-Ягодин, Гребенне – Рава Руська, Грубєшув – Володимир Волиньський, Кросцєнко-Хирів, Перемишль – Мостиська, Верхрата – Рава Руська). Основне питання, яке з’являється вже в початковій фазі всіх досліджень на польсько-українському прикордонні це проблема «волинської різні». Це словосполучення описує найдраматичніші події з часів Другої Світової Війни http://en.wikipedia.org/wiki/Massacres_of_Poes_in_Volhynia_and_Eastern_Galicia
Пйотр Хорось, що працює в міській раді Любліна говорить про це так: -Звісно, доходять до нас голоси, навіщо ми співпрацюємо з Луцьком, Волинню, яка доволі негативно асоціюється в історії Польщі.
Збігнєв Буяк (далі З. Б) – А звідки, власне, ці голоси появляються?
– Від різних політичних діячів, неприхильних польсько – українському поєднанню, але також неприхильних, з уваги на відсутність історичного порахунку, принаймні, їм так здається.
З. Б. Чи це громадські організації? Чи це якісь не організовані рухи?
– Деколи це громадські організації, але також є люди, які там мешкали, сім’ї яких там мешкали і доволі часто загинули на Волині. Є також люди, які погано реагують на те, що ми наближуємось до українців, як громада Любліна і говоримо з ними про…., хоча б такі речі, як «Обличчя Любліна», або «Люблін для всіх». Не говоримо про те, якою була вина України, або українців на Волині в сорокових роках, чи не говоримо про УПА, а говоримо лише про те, яке в Любліні навчання. Можливо, в тих людей є своя перспектива. Для нас важливою є перспектива сьогоднішнього дня, пошук якихось мостів на майбутнє. З нашої перспективи – це джерело натхнення. Ми дуже задоволені з цієї співпраці.
З.Б. Чи ці голоси, щодо Волині і ролі УПА з’являються в публічному просторі? Я не знаю…,на відкритих зустрічах?
-Інколи в ЗМІ. Ми не мали таких зустрічей, де хтось би встав і сказав…Перешкодив нам у зустрічі, що ми тут розмовляємо з українцями про щось, а маємо про УПА. Ні, таке не трапляється, але інколи в ЗМІ хтось говорить: так, це все добре, але ми мусимо пам’ятати про те, що українці, однак, вбивали.
Досліджування цієї проблеми соціологами, культурологами, політичними науками дуже потрібне, але водночас дуже складне. Травма тих часів призводить до того, що по обидва боки кордону люди скоріш мовчать, ніж говорять про ці події. Вони воліють забути, аніж говорити про взаємне пробачення і поєднання. В цій ситуації розмова про ідентичність мешканців прикордоння є дуже складною. Це зрозуміло. Окремішня ідентичність може бути джерелом загрози для життя. Щоб це змінити, щоб почати спільні зустрічі та розмову, потрібен відкритий кордон. Про цю потребу найголосніше говорять активісти НУО, культури та освіти.
Пам’ять про «волинську різню» не повинна, однак, означати амнезії стосовно ганебних дій, також, польського уряду і наших громадян, відносно громадян некатолицьких конфесій на тих самих територіях: http://www.racjonalista.pl/kk.php/s,4321
Були зруйновані пам’ятки матеріальної культури – найстаровинніші на території сучасної Польщі пам’ятки церковної архітектури. Знищено святині в Білій Подляскій з 1582 року, в Замостю – з 1589 року, в Колниці – з 1578 року, або зведені перед 1596 роком церкви в Хелмі, в Ярославці та Модрині. Зруйнована в Шчебжешині церква була збудована ще в 1184 році.
Сучасність дає шанс на створення гарних стосунків. Петро Хорось так описує сучасні зв’язки з близьким закордонням:
З.Б. Скажіть, будь ласка, чи в містах по іншому боці кордону, з української сторони, Ви маєте партнерів, маєте такого роду програми?
-Так, так.
З.Б. Чи там це теж працює?
-Так. Ми співпрацюємо з тими українськими містами не тільки, щоб експлуатувати найкреативніших, що зовсім недобре. Дуже часто їздимо туди, зустрічаємося, розмовляємо, як місто загалом. Як міська управа ми реалізуємо багато проектів, сенс котрих у тому, що ми передаємо наш досвід у…не знаю чи з управління, чи з контактів із мешканцями. Але це теж такі проекти, з яких ми багато отримуємо. Наприклад з Луцьком ми мали проект, щодо центрів адміністративних послуг, функціонування центру з обслуговування мешканців. Луцьк запровадив систему, і тепер ми можемо навчитись, як функціонує система, запроваджена в Любліні декілька років тому, як її розвивати, якими елементами доповнювати, щоб для жителів міста вона була ще більш приязною. Так це виглядає.
Культура праці на нашому спільному кордоні, застосовані процедури, вимагають якомога швидшого налагодження. Якщо цього не зробимо, вони будуть мукою для тих людей, які активно діють у справі поєднання наших народів.
«Звіт» Фонду Баторія наводить такі дані: в 2009 році своїх контролерів на кордон з Україною послав уповноважений з прав громадян Януш Кохановський. Працівникам бюро уповноваженого перетин кордону в Гребенним в напрямку з України до Польщі зайняв майже 9 годин. «Умови перетину українсько – польського кордону принижують людську гідність, а також не відповідають цивілізаційним вимогам часів двадцять першого століття у центрі Європи.
«Звіт» Кордон потребує ремоту, стор.11.
Петро Хорось наводить виразний приклад проблем, які плодяться через анахронічні закони та процедури.
З.Б. Скажіть, будь ласка, чи до Вас, як я розумію, представника міської влади, доходять якісь сигнали, проблеми, пов’язані з кордоном, перетином цього кордону і чого вони стосуються?
– Так, звісно. Останнім часом у нас була така ситуація хоча б з Оксаною, яка є митцем і виявилось, що вона була у Польщі занадто довго. Вона працювала для нас, робила ці світлини на основі угоди. Ми, звісно, за це їй платили. Це все було легально, але вона залишилась трошки довше, ніж дозволяли закони. Її перебування продовжилось з уваги на те, що пізніше ми зробили підсумкову акцію, яку вона провела. Це була велика зустріч, на яку прийшло 200 чоловік з Центру Культури, з показом світлин, розмовою з люблінянами, було показано розмови Оксани з жителями міста, коли вона робила ці світлини. Вона щось не так зрозуміла в консульстві, або їй погано пояснили. Вона поїхала додому, потім хотіла повернутися і несподівано її затримали на кордоні на декілька годин під загрозою отримання, як їй пояснили, заборони в’їзду на рік, або два до Євросоюзу. Тільки через те, що вона працювала для нас в Любліні декілька днів довше. Взагалі, щоб її впустили до Польщі від нас вимагали дзвінків до якогось чергового чиновника в Міністерстві Закордонних Справ…
З.Б. У нас?
-У нас, у нас, щоб хтось персонально дав дозвіл щоб вона могла сюди приїхати. Їй дали декілька днів на врегулювання та уточнення свого статусу, але! Це, насамперед, нерви. Не тільки для неї… Для неї точно величезні, але також і наші. Звісно, це ми зацікавлені в тому, щоб Оксана приїхала сюди, виконала роботу тому, що вона дуже креативна людина. Вона насправді багато внесла сюди, у Люблін протягом останніх місяців нашої роботи і частково через нас, того, що ми її затримали, попросили, щоб вона залишилась довше, через нас в неї були проблеми з в’їздом до ЄС! Це взагалі було жахливе…Ну! Це взагалі було жахливо…
Ксьондз Стефан Батрух з Фонду Духовної Культури Прикордоння започаткував дуже успішну акцію з приводу Європейських Днів Добросусідства. Звіт Фонду Баторія говорить про це так: з нагоди цієї події потрібно згадати про одну дуже важливу і цікаву громадянську ініціативу, яка вже декілька років показує, який великий потенціал розвитку має місцева громада, як небагато треба, щоб цей потенціал визволити. Мова йде про Європейські дні добросусідства, організовані у співтоваристві Воля Ухруської (Польща), Шацьким районом (Україна), а також повітовим староством у Влодаві. Під час цих днів (у 2012році вони відбулися 9-12 серпня) стає можливим перетин польсько-українського кордону через наплавний міст на річці Буг на висоті містечка Збереже у Польщі та с. Адамчуки в Україні. Варто підкреслити добру волю Прикордонної служби – обов’якову вимогу для відкриття переходу кордону в цьому місці, в якому вона не працює щоденно. Відкриття тимчасового переходу заохочує людей з навколишніх сіл та міст, по обидва боки кордону, до активності. З’являються пропозиції житла, власники автобусів, які пропонують подорж до Щацьких озер, послуги туристичних гідів і т.д. Все працює бездоганно впродовж тижня, а потім завмирає після закриття прикордонного переходу. Тим не менше, цей процес міг би тривати впродовж цілого року, щоб приносив значний прибуток мешканцям і давав би можливість розвитку туристичної інфрастуктури (агротуристика, готелі, ресторани, дороги, прокат велосипедів і обладнання для водного спорту і т.д.)
(стр.19)
В питаннях ризиків коментують так (інтерв’ю, стр3-4):
-Стефан Батрух (Б.С.) – Я вважаю, що мурашина контрабанда – це проблема не так «мурах», як колишніх працівників прикордонних і митних служб. Знаючи ситуацію та маючи досвід роботи на кордоні, вони намагаються використати свої знання з метою заробітку. Але, маючи політичну волю, цю проблему можна вирішити в короткі терміни.
– З.Б. – Тут взагалі нема що вирішувати… Це не економічна проблема, ані комерційна.
-Б.С. – Погоджуюсь з тим, що це не проблема. В порівнянні з випадками, коли перевозять контейнерами та цистернами сотні та мільйони контрабанди – це смішні речі.
– З.Б. – Так, можу навіть це підтвердити.
Останній раз, одинадцятого листопада, я бачився з Президентом. Я намагався зацікавити його питанням відкриття кордону. Він відразу мені відповів, що кордон має бути під контролем і не може відкритись…
-Б.С. – Він і є під контролем. Ствердження, що він не є під контролем не є правдивим.
-З.Б. – Знаю, але якщо це мені каже Президент, а я в свій час два з половиною роки очолював Митну службу, що кордон повинен бути під контролем, то чи до мене було скероване питання? Про що йдеться? Я ж це знаю..
-Б.С. – Кордон під контролем. Звичайно. Немає жодної проблеми з контролем, із спрощенням чи розумінням правил, або із надійністю кордону.
Звіти Фонду Баторія, висловлювання Стефана Батруха, заяви працівників Міської Ради Любліна підтверджують, що спрощення перетину кордону не створює жодних істотних ризиків. Навпаки, пізнання жителів сусідньої країни зменшує відчуття чужості і занепокоєння стосовно них. Зустрічі та взаємне пізнання дозволяє почати розмову та побороти страх в добросусідських контактах. Цей процес може розвиватись тільки при відкритому кордоні.
«Кордон протребує ремонту», стр 59
В червні 2006 року, міністр регіонального розвитку організував групу, яка розробляла стратегію соціально-економічного розвитку східної Польщі до 2020 року.
(www.mrr.gov.pl/rozwoj_regionalny/poziom_regionalny/strategia_rozwoju_polski_ wschodniej_do_2020/Documents/Strategia_PW_dokument_pol_kompr.pdf), зокрема польсько-українського кордону, автор Анджей Міщука («Зовнішній кордон ЄС – Україна. Можливості використання для більш динамічних процесів розвитку»), каже: «Якщо прийняти до уваги стандарт насиченості кордону польсько-німецького як зовнішнього кордону ЄС, то на польсько-українському кордоні потрібно було б створити ще 31-32 прикордонних переходів»
В даний час є вісім:
Ксьондз Стефан Батрух, під час розмови, вказує на питання відсутності «політичної волі», в якості основної проблеми питання відкриття кордону.(Інтерв’ю стр. 8)
-Б.С. – Ця проблема не на рівні місцевої громади, проблема виникає на рівні міністрів. Якщо б проаналізувати це питання на рівні центральної влади, то це б могло прискорити рішення уряду. Шкода зусиль робити місцеві дослідження. Запити про необхідність вирішення питання з їхнього боку надходять вже тривалий час. Та вони наштовхуються на складнощі на рівні воєвод та міністрів. Наприклад, є проблема з побудовою моста через прикордонну річку Буг. Я пильно спостерігав за будовою об’їзної дороги навколо Любліна – там збудовано, не знаю, близько 50 переїздів над дорогою. Таким чином збудувати один міст над річкою Буг – це не проблема. Або ми турбуємось про міжнародну співпрацю з Україною, або просто прикидаємось. Повторюсь, будівля моста – не проблема, в даний час, з чіткою політичною волею.
-З.Б. – Так, скаржаться на брак коштів, це якісь жарти…
-Б.С. – Поза тим, якщо проблема у відсутності фінансів, але є бажання все ж її розв’язати, то навіть можна збудувати дешевий односмуговий міст і організувати почерговий рух. Якщо є такі над Віслою, і вони нормально функціонують, то чому б не застосувати це до річки Буг? Просто, якщо немає політичної волі, а точніше хтось гальмує цей процес, то всі шанси падають до нуля.
Звіт Фонду Баторія: «Кордон протребує ремонту» показує нам більш фундаментальну проблему, яка може бути теж перешкодою для відкриття кордонів. Це ставлення до кордону місцевих засобів масової інформації:
На даний час, потенціал, який існує завдяки прикордонному переходу між двома країнами, не використовуєтсья, а кордон, особливо зі сторони місцевої влади, розглядається як джерело проблем, а не як можливість розвитку. Висновки досліджень прикордонної громади підтверджує також аналіз преси здійснений Павелом Воловським. В пресі, на кордон дивляться через призму ризиків, поганих соціально-економічних явищ і навіть патології. Тема кордону, як простору співпраці та доброго сусідства поляків і українців, з’являється рідко. Преса виконує зараз подвійну функцію – не тільки подають фактичну інформацію, а й закріплюють досить негативну модель кордону.(стр.13)
Мої інтерв’ю показують, що на сьогоднішній день місцева влада (Люблін, Луцьк) сприймає кордон як шанс для обох країн (регіонів). Це шанс для розвитку економіки, культури, наук, освіти. Є ознаки того, що туризм може стати першим кроком для розвитку цілого прикордонного регіону. Місцеве самоврядування та регіональна влада рівня вже готові до цього. Це підверджує доповідь Моніки Ліпіньської.
Фрагмент розмови з Монікою Ліпіньською, заступником Президента Любліна з суспільних питань :
Люблін – це місто, яке, можу сказати з повною відповідальністю, беручи під увагу Польщу, має один з найбільших осередків польсько-українських відносин – живих та яскравих. Ми маємо кілька мільйонів злотих, вкладених в європейські проекти, що здійснюються за рахунок України. Тобто, кілька десятків щоденних контактів між Любліном і містами в Україні, і я не кажу тільки про Волинь, вони розповсюджуються, на приклад, аж до Вінниці, тобто аж до середини країни. Ми маємо навіть сім міст-партнерів.(Доповідь 1, стр.1).
Покращуєтсья також ситуація в пресі. Культурні польсько-українські заходи, організовані, не дивлячись на труднощі з перетином кордону, висвітлюються дедалі краще в ТБ, на радіо та в газетах.
Прем’єр-міністр Польщі Єва Копач підтверджує свою готовність до зміцнення контактів. Така політика вимагає остаточного відкриття кордону. Бо на даний час, вона створює більше ізоляцію, аніж взаємні зв’язки:
У розмовах з прем’єр-міністром ми вирішили, що будемо прагнути до зміцнення зв’язків між нашими народами, особливо молодшого покоління. В майбутньому, набиратимемо в Польсько-Українську Раду Обміну Молоді. Я говорила про це, будучи ще спікером польського парламенту – сказала Копач. Також підкреслила, що обмін молоді – це найкраща інвестиція в майбутнє. – Ми також представили нашим українським партнерам розширену програму стипендій. Ми збільшуємо нашу пропозицію відносно виділення стипендій для близько 500 студентів у 2015 році – додала прем’єр-міністр Польщі. Текст: http://wyborcza.pl/1,75477,17280306,Ewa_Kopacz_w_Kijowie__Podnosimy_relacje_na_wyzszy.html#ixzz3PJHT1Sv5
Відкриття кордону спричинить збільшення перевозу різних товарів при вибірковому митному огляді. Проблемою в цьому випадку залишиться тіньова сфера підакцизних товарів. Митна служба країн ЄС та адміністрація має інструменти для пом’якшення негативних наслідків і масштабів тіньової економіки. Норвегія і Фінляндія показали, що ефективний контроль точок продажу на внутрішньому ринку є дуже ефективним інструментом для припинення незаконного обігу підакцизних товарів.
Ще одиним ефективним інструментом повинна бути гармонізація акцизної політики в обох країнах. Це дуже специфічне завдання для міністрів фінансів України та сусідніх країн. Скорочення різниці в цінах за рахунок гармонізації акцизу є можливим та необхідним зараз, під час московської агресії. Це створює можливість для згоди громадян з реформою, якщо пов’язати це з потребою отримання більшого фінансування, яке потрібне для ведення цієї війни.
До бажаного ефекту з вирівнювання цін (гармонізація акцизу), потрібно спрямувати діяльність служб в прикордонній зоні для запобігання створень організованих контрабандних груп. «Мурахова» контрабанда стає більш небезбечною тільки в вигляді організованих груп (т.з. «Скупщики»)
Марта Бирска, опираючись на своє антропологічне дослідження, описує патологічні наслідки поганого підходу до прикордонного контролю. Стр39/56 http://www.etnologia.uni.wroc.pl/wp-content/uploads/Antropologia-o-przemocy.pdf
Автор описує механізм дії добре організованих груп і ризиків, які народжуються на кордоні і не тільки:
Стр.45, 46
Скупщики домінують на Медиці. Їхню домінацію видно по тому, скільки вони займають простору. Є два види скупльовування, які вона назвала «активний» і «стаціонарний». «Активні» скупщики – це в основному молоді чоловіки, які працюють поодинці або малими групками, як змагаються між собою. Борються за «мурах», займаючи стратегічно вигідні місця, як найближче до виходу з митниці, щоб отримати коробку по запропонованій ціні. Голосно, іноді навіть агресивно, підмовляють до продажу коробок, звертаючись до мурах, не залежно від статі і віку, на «ти»: «Що маєш?», «Що принесла?», «Маєш ЕЛЕМ?» і т.д. Вони голосно між собою розмовляють, лаються, розповідають вульгарні жарти, п’ють алкоголь, плюють, сміються, підкреслюючи свою мужність і недоторканість через розповіді, які ображають і дискридетують поліцію та митників («собаки» та «Геї») . Простір «під кордоном» сприймається ними як «підлеглі території», дивлячись на їхні рухи, розмови, спроби тиску на інших користувачів переходу Медика – мурах, поляків з України і інших. Стаціонарні скупщики домінують трішки в інший спосіб. Їх є набагато менше і вони мають лавки перед «своїми» барами, де вони працюють, коли хтось хоче сісти, то потрібно спитати дозволу. Скупщики стаціонарні викликають повагу – вони не бояться поліції та не повинні ховати скуплених речей перед ними, віддають накази «підлеглим» мурахам. Особливу повагу викликає пан В., який є авторитетом в Медиці завдяки своєму минулому (в ПНР мав високу посаду), знанням про світ та вмінню розповідати цікаві історії. Домінація скупщиків є також домінацією чоловіків над жінками, яких серед мурах є набагато більше. Вони мають реальну владу в регіоні – отримують товар і диктують ціни покупок – економічно узалежнюють мешканців довкола Перемишлю. Безпечний для скупщиків простір Медики, для продавців це місце вороже та страшне – створює неприємний осад через відчутний страх та неспокій. Під час мого дослідження, невелика група людей, близько 10-ти чоловік, стояла у найдальшому пункті простору «під кордоном». Для них принизливо як торгувати горілкою ( вони змушені робити це через економічну ситуацію), так і клієнти, які називають їх «русами» і звертаються на ти ( до людей, яких честь є важливою складовою польської національної ідентичності). Простір Медики, в якій працюють поляки з України – це чужа територія, на якій потрібно ховатись. Вони бояться силових структур, скупщиків та власників барів, які проганяють їх від своїх лавок. Позбавлені свого місця, залякані, на власну думку зганьблені , показують це невербально, жестами – опускають очі, ховають голови, гуртуються, топчуться на місці, з рефлекторним хованням пляшок та цигарок за пазуху на вид поліцейського автомобіля (хоча поліція ніколи ними не цікавиться)
Автор добре описує прикордонний перехід, як місце насилля стосовно людей-громадян.
Стр.43, 44
Насильство розсіяне в просторі.
Простір кордону – це мережа місць, де люди стають об’єктами та суб’єктами різних видів насильства. Як писав Джі-Фу Туан, місце це об’єкт, в якому можна перебувати. Простір […] пізнається завдяки можливості пересування. […] Можна по-різному відчувати простір – як розташування предметів і місць, як відстані та пункти віддалення або сполучення місць і – більш абстрактно – як простору, визначеного сіткою місць. Серед багатьох місць, які формують кордон опишу воронку – прикордонний простір – підконтрольну скупщикам, та місце в якому торгують продавці з рук. Насилля само по собі прописане в структурі кордону, який, на думку моїх співрозмовників, придуманий для того, щоб завдати біль. Ось як вони описують цю воронку – місце щоденного, багатогодинного скупчення та знерухомлення: «На українській стороні, наприклад, взагалі немає туалету. Ну на польській є, але не завжди робочий… Приниження. Збудовані огородження спеціально для того, щоб було тісно», « Тому що тут концтабір. Звичайний концтабір. […] Знайте, якщо насувається натовп, то вже багато людей мало пошкодженні нутрощі.», «Воронка – це такі бокси, щось на зразок таких, як для тварин». Неоднократно чула, що на кордоні доходило до нещасних випадів – переломів чи смертей – внаслідок хаотичного руху натовпу.
В нарративі «мурах» кордон і його основний вид, яким і є воронка, це страждання, місце, де люди сильніше відчувають свою тілесність, де їх насильно тримають. У воронці, яку описують в категоріях ув’язнення та зневолення, людей прирівнюють до «невільних тіл», які можна піддавати дисциплінарним процедурам: рахувати, класифікувати, контролювати та карати наче в’язнів концтабору, як бидло. Розсіяна в просторі, та людських тілах влада засвоїлась так, що можна почути її в щоденних розмовах «мурах», в яких можна зустріти фрази такого типу : «Чоловіків було сьогодні пів-воронки, а жінок –дві». Порівняння очікуючих на контроль «мурах» з бидлом, заставляє по-іншому вдуматися в назву «мурахи» – в контексті тварин. Так представлена (назва) набирає негативного значення. Люди тут малі, та нічого не варті тварини. Це можна побачити в цьому порівнняні мурах-людей до мурах-комах: «Вони це зробили, щоб нас придушити. Як ту мураху, знаєте, ногою роздавити».
Ця драматична ситуація змінилася в цивілізовану систему контролю «на трішки», під час чемпіонату з футболу. Причина була простою – на кордоні з’являться громадяни ЄС, а також чиновники та VIPи.
Митна служба Польщі та України спостерігає збільшення кількості перевезеного янтару з Волинської області. Видобування та торгівля янтарем повинна бути врегульованою, згідно з вимогами вільної торгівлі. Створення правил видобутку (ліцензії) янтару, реєстрації та сертифікації на потреби торгівлі повинно бути завданням відповідних органів в Україні та Польщі. Польща займає важливу позицію, тому що саме вона є місцем найбільшого обігу та переробки янтару в країнах ЄС. Правильні закони будуть сприяти співпраці. Погані – стануть джерелом конфліктів.
Відкриття кордону вимагає стратегічних рішень, щодо будови прикордонних переходів, їх видів (піших, велосипедних, легкових, вантажних, річкових). Переходи також потребують доріг (доїздів ). Така програма повинна бути запровадженна Європейським Союзом. Вона могла б бути важливою складовою союзної програми допомоги для України. Визначення місць нових переходів (мостів, річкових переправ) потрібно зробити завданням для громадських організацій, що діють в прикордонній зоні України та Польщі. Першою вказівкою є місця проведення Європейських Днів Добросусідства та співпраця з кс. Стефаном Батрухом.
Визнає важливість відкриття кордону і говорить про це прем’єр-міністр України. Голова українського уряду підкреслив, що особливе значення має транскордонний рух між країнами. Сказав, що на основі Закону про малий прикордонний рух майже 150 тис. громадян України, та стільки ж у Польщі, мають можливість пересуватись в межах малого прикордонного руху. Ми можемо збільшити кількість цих громадян майже до мільйона чоловік – підкреслив Яценюк. Текст http://wyborcza.pl/1,75477,17280306,Ewa_Kopacz_w_Kijowie__Podnosimy_relacje_na_wyzszy.html#ixzz3PJGuT3Ge
Волинська область може стати прикладом розвитку, основою якого є туризм. Влада міста Луцьк усвідомлює це, та вживає необхідних заходів. Річка Буг з притоками була б одною з туристичних стежок. Використання цієї можливості повністю узалежнене від впровадження безвізового режиму та новітніх систем контролю над прикордонним рухом. Прикордонні служби країн ЄС володіють методами роботи та обладнанням для ефективного контролю цієї області. Дуже цікавим і специфічним явищем є польсько-білорусько-український трикутник. Це територія з правої сторони річки Буг. Концепція відносно цілі та способу розвитку на цих територіях повинна виникнути як спільний проект неприбуткових організацій трьох країн (Білорусі, України та Польщі)
Головним та найважливішим питанням, пов’язаним з відкриттям кордону, є контроль пересування людей та товарів. Успішна реалізація цих завдань вимагає розробки систем і методів для контролю за рухом всередині країни (а не на кордоні). Прикордонні служби в країнах ЄС, в тому числі в Польщі, мають достатній досвід у цій галузі. Вибір, навчання і допомога в організації такої системи спостереження може і повинна бути частиною допомоги ЄС в Україні. Окремим, великим проектом є пересування прикордонних сил та ресурсів (коштів, обладнання для спостереження і т.д.) та українсько-російському, українсько-білоруському кордонах та на морі. Велика частина цього завдання вимагає співробітництва та спільного фінансування різних урядів (ЄС, США, Канада, скандинавських країн). Це потрібно з погляду на те, що кожен з цих урядів має своєрідний досвід в охороні кордонів, який може бути корисним для України. Мій особистий досвід вказує на важливу роль митної служби Великої Британії. Вона має дуже розвинену Митну Розвідку. Я вважаю, що навчання нових людей, перевірених під час мітингів (Євромайдан), та особливо під час воєнних дій в зоні АТО, дозволить досить ефективно контролювати рух товарів через український кордон. Пишучи про роль воєнних в зоні АТО, маю на увазі факт, що це люди високої моралі, часто добре освічені та мають сильне відчуття відповідальності за країну. Вже сьогодні потрібно запустити в дію програми для тих, хто в результаті воєнних дій залишились непрацездатними та тих, хто не знаходиться на військовій службі. Знання HR показують однозначно, що вони будуть вірними, непідкупними службовцями, якщо уряд віддасть їм належну довіру, та доручить завдання, відповідне до їхніх моральних і практичних вмінь. Додам також, що підтримка стратегії «Митної Розвідки» – це та системна зміна, яка дає можливість радикально знизити корупцію у митній службі. Початок переговорів з відповідними органами ВБ та організація навчань в цьому напрямку ,на мою думку, дуже актуальне питання.
Цей «Звіт» приділяє особливу увагу створенню таких рішень і механізмів, які будуть активізувати місцеві громади прикордонних регіонів, а також допоможуть досягнути цілей в майбутньому завданні, яким являється надання відповідальних доручень для громадян, які з перемогою повертаються з війни. Ми пропопнуємо цей підхід до всіх завдань та проектів, які будуть супроводжуватися процесом «відкриття кордонів» з Європейським Союзом і ущільнювальння кордонів з Росією та Білорусією. Це практична реалізація «правила субсидіарності». “Правило” є одним із стовпів цивілізації ЄС. Його введення наштовхується однак на потужний ментальний бар’єр системи та органів держави (Польщі та України). Послідовне застосування реалізації програми «Відкритий кордон», має шанс стати відмінним механізмом для створення громадянського суспільства. Спостерігається збільшення активності громадян та громадських об’єднаннь в Польщі та Україні, що гарантує успіх для такої ініціативи.
Цей «Звіт» вказує та фокусується на даній частині кордону (Волинська обл. по стороні України). В ньому звертається увага на те, що питання «Волинської трагедії» є найбільшою проблемою у польсько-українських відносинах. Сьогодні її використовують пропагандисти Путіна в інфомаційній війні. Коректне вшанування пам’яті драматичних подій являється необхідним кроком на дорозі до повного примирення, співпраці, а також створення стратегічного союзу, який зможе гарантувати бузпеку та спокій а майбутньому для цієї частини Європи. Союз між Україною, Польщею, Литвою, Латвією, Естонією, і, в майбутньому, Білорусією дає можливість стабілізувати цей регіон Європи, являється гарантією безпеки цих країн в рамках стратегії НАТО, та відкриває шлях російським і білоруським демократам до фундаментальних реформ в Росії та Білорусі.
Підсумки.
Основними факторами поганого функціонування кордону є наступні:
Необхідними заходи:
А. Виділення відповідних коштів на будівництво мостів та інших відповідних переправ на річці Буг.
Б. Направлення коштів на будівництво додаткових сухопутних переходів : як пішохідних , так і автомобільних.
В. Влаштування додаткових смуг контролю для велосипедного та пішохідного руху на вже існуючих переходах.
Г. Облаштування переходів телекомунікаційною структурою.
Необхідні заходи :
А. Запровадження безвізового режиму для громадян України.
Б. Зміни стратегії у протидії контабанді. Доволі ефективним є сконцентрування сил та коштів щоб протидіяти організованим групам (скупщики), а також відповідний контроль внутрішнього ринку.
В. Гармонізація акцизу.(Зменшення різниці цін акцизних товарів, тобто тютюнових та алкогольних виробів.)
Г. Запровадження принципу «спільного контролю». Ця модель та методологія перевірена під час чемпіонату Євро 2012.
3.Відсутність політичної волі урядів та парламентів Польщі та України до вирішування проблем прикордоння.
Необхідні заходи :
А. Інформування та пояснення цілі та сенсу «відкриття кордону» в європейських установах – TAXUD і FRONTEX.
Б. Інформування ЗМІ про ціль і сенс відкриття кордону, а одночасно пояснення суті змін у стратегії контролю кордону (перенесення контролю з кордону на контроль вглиб країни).
В. Лобіювання на рівні прем’єрів та міністрів (міністрів внутрішніх справ, а також міністрів фінансів) України та Польщі відкритого кордону.
Г. Пояснення окремим громадянам і суспільству в цілому того, що відкриття кордонів не означає відсутності контролю. Контрольні завдання реалізовуватимуться надалі, згідно випробуваних в країнах ЄС правил та процедур. Важливо відзначити, що ці методи набагато ефективніші і менш піддаються корупції.
Увага! Стратегія відкритого кордону не вимагає будування дорогих переходів, які достосовані до виконання остаточного митного контролю. «Остаточний контроль» необхідно перенести до внутрішніх установ і митниць в місцях призначення.
Кошти та засоби (людські та технічні), потрібно призначити та перенести на охорону кордону із СБіР-ом (Союз Білорусії та Росії).
Це дослідження є частиною Першої Білої Книги Трансформації Конфліктів в Україні, яка готується до видання в рамках проекту Українська Миротворча Школа за підтримки Посольства Великої Британії в Україні
На украинской миротворческой школе прозвучал вопрос, когда начнет меняться ситуация в регионах? Спросили у Збигнева Буяка, одного из лидеров польской Солидарности, сколько времени ушло на то, чтобы изменилась Польша?
Збигнев ответил, что на это нужно столько времени, сколько страна была под совком. Для Польши это 40 лет. То есть, Польша еще до сих пор не изменилась окончательно. В Польше еще до сих пор судят полицейских, которые разгоняли акции протеста и совершали другие преступления советского режима. До сих пор они были не осуждены. В общем можно сделать вывод, что процесс очень небыстрый.
И этот процесс полностью зависит от местных жителей. Збигнев говорит, легче и быстрее всего изменить центральную власть, намного сложнее совершить изменения на уровне маленьких городов и сел. Там может быть только один контролер власти – местные жители. Можно, конечно, поставить очень хорошего и честного начальника, но заменить всех людей на честных сразу не получится, потому что, где ж их столько взять? И получается, что новый человек вынужден работать в старой системе, со старыми, привыкшими к взяткам и подковерным договоренностям сотрудниками. И никто не отменял саботаж. Если он круто начнет изменения, ему просто не будут подчиняться, а тогда всё рухнет. Получается, что для того, чтобы что-то изменить, новому человеку нужно действовать осторожно, ориентируясь на месте. Кого-то сократить, кого-то можно убедить жить по-новому, кого-то можно иначе мотивировать.
А иногда бывает, что просто нет нового честного начальника и тогда приходится находить контакт со старым, переубеждать его, по-новому мотивировать, чтобы он подчинялся новой власти и система не рухнула.
И основную роль играет контроль власти простыми людьми. Людям нужно создавать запрос на честную власть, нетерпимо относиться к взяточникам, вскрывать факты взяточничества, обращаться к журналистам, принимать участие в политике своего региона, как минимум, знать, что сейчас происходит в твоем городе, кто твой депутат и что он делает.
Наталя Ляшенко, ИЦ “Майдан Мониторинг”
