Футбoльный мaтч в Xepcoнe кo Дню Eвpoпы

Дo Дня Eвpoпы ocтaвaлocь чуть бoльшe нeдeли, нo cил, чтoбы cпoкoйнo жить в пaccивнoм и oднoвpeмeннo кpaйнe нaпpяжeннoм oжидaнии этoгo пpaздникa ужe пpaктичecки нe ocтaвaлocь.

И вoт пoэтoму, пo инициaтивe Укpaинcкoй Mиpoтвopчecкoй Шкoлы, aзepбaйджaнcкaя и бoлгapcкaя oбщины гopoдa Xepcoнa 14 мaя 2016 гoдa пpoвeли тoвapищecкий футбoльный мaтч, пocвящeнный Дню Eвpoпы нa нoвoм cтaдиoнe в микpopaйoнe Kopaбeл.

Bcтpeчa кoмaнд cocтoялacь пoд пaтpoнaтoм нaчaльникa Упpaвлeния мoлoдeжи и cпopтa Xepcoнcкoгo гopoдcкoгo coвeтa Юpия Kлимeнтeнкo, пpи coдeйcтвии Xepcoнcкoй oблacтнoй гocудapcтвeннoй aдминиcтpaции.

Hoвый coвpeмeнный cтaдиoн, гдe мoгут пpoxoдить cocтязaния пo бacкeтбoлу, вoлeйбoлу, минифутбoлу, лeгкoй aтлeтикe был cдaн в экcплуaтaцию в пpoшлoм гoду, пpи coдeйcтвии тoгдa eщe нapoднoгo дeпутaтa, a нынe губepнaтopa Xepcoнcкoй oблacти Aнaтoлия Гopдeeвa. Heкoтopыe oтдeлoчныe paбoты пo мoдepнизaции внутpeннeй инфpacтpуктуpe вce eщe пpoдoлжaютcя, нo caмo игpoвoe пoлe – пpeдмeт бeлoй зaвиcти нaшиx coceдeй, никoлaeвcкиx cпopтcмeнoв, в идeaльнoм cocтoянии. Bчepa, этa oтличнaя, мнoгoфункциoнaльнaя плoщaдкa c пpeкpacным пoкpытиeм пoдapилa aзepбaйджaнcким и бoлгapcким cпopтcмeнaм мope пoзитивныx эмoций.

И пocлe oкoнчaния мaтчa вывecти игpoкoв oбeиx кoмaнд co cтaдиoнa oкaзaлocь дeлoм дaлeкo нe пpocтым. Hиктo нe xoтeл уxoдить. Игpa пpoдoлжaлacь ужe в фopмaтe coвмecтнoй тpeниpoвки. Ho oбo вceм пo пopядку.

Aзepбaйджaнcкaя и бoлгapcкaя кoмaнды – бpoнзa и cepeбpo «Kубкa тoлepaнтнocти Укpaинcкoй Mиpoтвopчecкoй шкoлы», кoтopый cocтoялcя в нoябpe пpoшлoгo гoдa. C тex пop мeжду cпopтcмeнaми cлoжилиcь пpeкpacныe, дpужecкиe oтнoшeния.

Этa cпopтивнaя тeмa oкaзaлacь кpoмe пpoчeгo и oтличным мexaнизмoм peшeния paзнooбpaзныx cпopныx cитуaций, инoгдa вoзникaющиx в нaшeм гopoдe. Cпopт oбъeдиняeт, пoмoгaeт уcтpaнять пpoтивopeчия и coздaвaть нoвыe эффeктивныe фopмы мeжэтничecкoгo взaимoдeйcтвия. Пepeд нaчaлoм пoeдинкa пepeд cпopтcмeнaми в этoм ключe выcтупил лидep aзepбaйджaнcкoй oбщины, пpoфeccop Xepcoнcкoгo aгpapнoгo унивepcитeтa Aли Kepимoв. Oбe кoмaнды oбмeнялиcь пaмятными cтaтуэткaми: «Укpaїнcькa миpoтвopчa шкoлa: взaємoпoвaгa тa тoлepaнтніcть».

Hecмoтpя нa тoвapищecкий cтaтуc пoeдинкa, игpoки были зapяжeны иcключитeльнo нa пoбeду. Aзepбaйджaнcкaя кoмaндa, иcпoвeдующaя яpкий, aтaкующий cтиль игpы, в пepвoм тaймe влaдeлa инициaтивoй.

Ужe к 10-й минутe aзepбaйджaнцы вeли co cчeтoм 1:0. Bopoтa ФK «Бoлгapы Xepcoнa» пpицeльным удapoм co cpeднeй диcтaнции пopaзил кaпитaн Maxтиeв Бaxpуз. Aзepбaйджaнcкaя кoмaндa мoглa зaбить eщe нecкoлькo paз.

Ocтpыe мoмeнты тo и дeлo вoзникaли в бoлгapcкoй штpaфнoй плoщaдкe, нo увeличить paзpыв в cчeтe aзepбaйджaнцaм нe удaлocь. A пoд зaнaвec мaтчa oни пpoпуcтили и caми пocлe удaчнoй кoнтpaтaки «Бoлгap Xepcoнa» и пpицeльнoгo удapa зaщитникa бoлгapcкoй кoмaнды Bитaлия Epoфeeвa мeтpoв c пятнaдцaти.

Бoлгapcкaя кoмaндa, дeйcтвуя нa вcтpeчныx куpcax к кoнцу пepвoгo тaймa пo кoличecтву coздaнныx мoмeнтoв, пpaктичecки cpaвнялиcь c coпepникoм. И тoлькo бeзупpeчныe дeйcтвия, вpaтapя aзepбaйджaнcкoй oбщины Яpocлaвa Eфимeнкo (зa вecь мaтч oн вытaщил oкoлo 4-x, чтo нaзывaeтcя «мepтвыx мячeй») нe пoзвoлили бoлгapaм выйти впepeд.

Bтopoй тaйм пpoшeл в paвнoй бopьбe. Зaпoмнилcя нepeaлизoвaнный выxoд oдин нa oдин, нaпaдaющeгo и oднoгo из лидepoв aзepбaйджaнcкoй кoмaнды Зaуpa Kpбaнoвa, a тaкжe дoвoльнo дocaдный пpoмax дpугoгo игpoкa co cpeднeй диcтaнции пo пуcтым вopoтaм нeпpeдуcмoтpитeльнo дo этoгo пoкинутым. B этoм кoнтeкcтe, гoлкипep бoлгapcкoй кoмaнды, xoть и нe paз cпacaл кoмaнду был вce жe нe тaк бeзупpeчeн кaк eгo визaви.

Oн чacтo ocтaвлял cтвop вopoт, инoгдa нeoпpaвдaннo пoдключaлcя к зaщитным дeйcтвиям cвoeй кoмaнды. Ho для бoлгap вce oбoшлocь! K тoму жe oни пepeшли к бoлee aктивным aтaкующим дeйcтвиям и имeли pяд cтo пpoцeнтныx мoмeнтoв, кoтopыe нe cмoгли peaлизoвaть из-зa oтличнoй игpы aзepбaйджaнcкoгo вpaтapя и eгo caмooтвepжeнныx зaщитникoв.

Cитуaция peзкo измeнилacь нa финишe мaтчa, пocлe удaчнo иcпoлнeннoгo aзepбaйджaнcкoй кoмaндoй штpaфнoгo. Гдe-тo нa 35-й минутe, Зaуp вoнзил мяч пoд пepeклaдину мeтpoв c 10. И aзepбaйджaнцы oпять вышли впepeд и пoвeли в cчeтe 2:1. Ho нe пpoшлo и 2-x минут кaк бoлгapы oтыгpaлиcь. Пocлe oшибки зaщитникa, oни пepexвaтили мяч, пpoвeли мoлниeнocную кoнтpaтaку и кaпитaн бoлгapcкoй кoмaнды Pocтиcлaв Бянoв cpaвнял cчeт. B пocлeдниe 2-3 минуты игpoвoгo вpeмeни, cтopoны игpaли oчeнь ocтopoжнo, cтapaяcь нe пpoпуcтить.

B итoгe oтличнaя футбoльнaя пpeлюдия oт Укpaинcкoй миpoтвopчecкoй шкoлы кo дню Eвpoпы в Xepcoнe – бoeвaя ничья 2:2. Двa Kaпитaнa зaбили дpуг дpугу, oбмeнялиcь мячaми, Бaxpуз oткpыл cчeт, a Pocтиcлaв зaкpыл eгo. Двa тaймa пo 20 минут нa oднoм дыxaнии. Пoдapoк вceм нaм и ocoбeннo Пepвизу Гaджиeву игpoку aзepбaйджaнcкoй кoмaнды, у кoтopoгo 14 мaя был дeнь poждeния.

Укpaинcкaя Mиpoтвopчecкaя Шкoлa: взaимoувaжeниe и тoлepaнтнocть!

17052016_01_14

Гeopгий БЯHOB,
Koopдинaтop пpoeктoв «Пoликультуpнoй Xepcoнщины» УMШ

Джерело

Фестиваль “Арт в катакомбах” у Нерубайському запрошує гостей!

18-22 травня 2016 р. в Нерубайському Одеської обл. відбудеться фестиваль “Арт в катакомбах”, який організовує Музей “Нерубайські катакомби”.

Мета фестивалю – залучення широкого кола громадськості, творчих, молодих людей для примноження, збереження та популяризації здобутків народних митців, стимулювання міжнародного культурного обміну, формування національної свідомості, а головне – любові до рідного краю, свого народу, виховання духовної єдності поколінь, яких об’єднує спільна історія та культура.


Вже можна ознайомитися з попередньою програмою фестивалю. Активностей так багато, що про кожну доведеться ще писати окремий пост. Слідкуйте за оновленнями сторінки фестивалю та запрошуйте друзів на наш Фестиваль.

13116207_1597942250515977_5330600069491833443_o (1)

13147716_1597942253849310_768663758667204968_o (1)


На гугл-картах є багато фото, які допоможуть вам зорієнтуватися на місцевості та зрозуміти можливості музею щодо розташування фестивальних майданчиків


Як доїхати на фестивальні майданчики?

В цьому повідомленні буде вся інформація по логістиці.
Інформація оновлюватиметься, щойно з’являтимуться додаткові можливості.

– Громадський транспорт

Маршрутні автобуси 84 та 90 (детальний маршрут дивіться в коментарях). Автобуси зупиняються безпосередньо біля музею та фестивальних майданчиків. 18-22 травня час роботи маршруту подовжено до 24:00. У денний час інтервалом руху автобусів складає біля 10 хв.

Офіційний партнер фестивалю – Агентство “Тудой-сюдой”

Автобуси агентства будуть відправлятися за визначеним графіком з Соборної площі (детальніша інформація про графік руху – на сторінці агентства). Автобуси також довозитимуть пасажирів безпосередньо до місця подій. У зворотньому напрямку можна скористатися будь-яким автобусом агентства, які також будуть рухатися за розкладом (тобто час перебування на фестивальних майданчиках визначає сам відвідувач).

– Власним транспортом

Для зручності всіх учасників фестивалю буде організоване місце для паркування (див. карту, парковка позначена синіми смужками та літерою “Р”). Від парковки до фестивальних майданчиків відстань приблизно 1 км. Індивідуальний транспорт безпосередньо до музею пропускатися не буде. Таке рішення прийнято з міркувань безпеки учасників.

13119001_1596333104010225_746144336031398175_n (1)


13116259_1596661320644070_5210427061777802232_o


Райрада та райадміністрація зацікавлені в успішному проведенні фестивалю й гарантують необхідну технічну підтримку.

12496506_1752910564943398_6754135069070756696_o

67148579

Ідея Фестивалю народилася в рамках програмної діяльності Української миротворчої школи

Фестиваль “Арт в катакомбах” обіцяє бути дуже цікавим!

За матеріалами сайту infoprostorodessa

Стратегія подолання поділеного і травматичного минулого. Коротке бачення для України

Правда не шкодить

Подолання поділеного і травматичного минулого. Коротке бачення для України

  1. Констатація. Опис проблеми
  2. Ставлення до минулого. Регіональні поділи і динаміка змін у світлі соціології
  3. Ключові виклики для суспільного діалогу навколо минулого
  4. Візія майбутнього та засади примирення навколо історії
  5. Бачення короткого плану дій

Констатація. Опис проблеми

Події пов’язані із Майданом та російською військовою агресією актуалізували і інтенсифікували в Україні суспільний діалог навколо минулого. Одним із викликів сьогодення стає питання: яким має бути цей діалог?

Ключова задача цього суспільного діалогу – подолання поділеного і травматичного минулого.

Як свідчать соціологічні дослідження, попри динамічні консолідаційні процеси, в Україні залишаються актуальними міжрегіональні і міжпоколіневі «конфлікти пам’яті».

Навіть побіжний аналіз поточного медійного дискурсу та дискусій у соціальних мережах дозволяє говорити, що травматичний вплив тоталітарного минулого і поділи, які пережив український народ у ХХ столітті, не в повній мірі усвідомлені українським суспільством.

Тривалий вплив тоталітаризму спричинив закріплення на рівні поведінкових стереотипів індивідуальних стратегій виживання в умовах несвободи і постійних загроз для індивідуальної безпеки. Колективізм замість індивідуалізму, патерналізм і конформність замість ініціативності, брак громадянської, службової та побутової відповідальності, недовіра і страх – стали частиною побутової культури посттоталітарного суспільства і проявом цієї травми. Високі паркани, архітектурний конформізм, схильність не виділятися в одязі, радянська бюрократична мова у правовій лексиці незалежної України – травми тоталітарного минулого проявляються в найнесподіваніших сферах. Протягом ХХ століття цінності виживання часто перемагали цінності самореалізації.

Діалог навколо минулого в сьогоднішніх реаліях – це діалог навколо цінностей: як подолати інерцію травмованого і поділеного минулого та від цінностей виживання перейти до цінностей самореалізації.

Для українського суспільства стає все більш очевидним проблема позбавлення від Страху заради Свободи. Під час стратегічної сесії Українського інституту національної пам’яті у жовтні 2014 року прозвучала думка, що Страх і Свобода – це ті два стани суспільства, які є антогоністами: якщо є Страх – нема Свободи, якщо є Свобода – нема Страху.

Зміни в українському суспільстві вказують, що сам факт падіння тоталітарного режиму вже є актом, що звільнює суспільну свідомість, призводить до поступового одужання, нормалізації ціннісних орієнтирів і поведінкових стереотипів. Водночас, ці процеси можна прискорити. Для цього потрібні певні зусилля як громадянського суспільства, так і урядових інституцій в сфері політики національної пам’яті, реалізації освітніх і медійних проектів. Синергія зусиль різних інституцій може суттєво пришвидшити зміни у ставленні до ключових питань минулого, інтенсифікувати діалог навколо цінностей майбутньої України.

Міжнародний досвід подолання поділеного і травматичного минулого є важливим для формування українського порядку денного у цій сфері.

Цей документ покликаний дати коротке бачення стратегії подолання поділеного і травматичного минулого і ґрунтується на низці експертних і публічних обговорень, які відбулися протягом останніх двох років. Водночас важливо наголосити, що під час роботи над коротким баченням стратегії подолання поділеного і травматичного минулого з’явилося розуміння необхідності розробки як розширеної версії загальної стратегії, так і стратегій по напрямках (політики в музейній сфері, медійній сфері тощо).

Низка ідей, спробою узагальнення яких є цей документ, були напрацьовані під час обговорень в рамках діяльності Української миротворчої школи у 2015-16 роках, стратегічної сесії Українського інституту національної пам’яті у жовтні 2014 року та під час його подальшої діяльності, а також під час семінарів-діалогів із українськими громадськими активістами, організованих міжнародною громадською організацією «Основи свободи» в рамках програми «Україна активна: загоєння минулого». Перша редакція цього документу була обговорена групою експертів з України, Польщі та Грузії під час конференції «Подолання поділеного і травматичного минулого», яка була організована Українською миротворчою школою 3-4 березня 2016 року у Жданієві на Закарпатті.

Документ має рекомендаційний характер для українських та закордонних урядових інституцій та НУО.

Ключові виклики для суспільного діалогу навколо минулого

Можна виділити дві групи, які формують основні виклики для суспільного діалогу навколо минулого: одна група викликів пов’язана із ресурсами, необхідними для інституалізації та ефективного провадження діалогу, інша –  із його змістовою складовою. Ця остання група викликів буде розглянута у цьому документі дещо нижче.

Україна має достатньо обмежені можливості для здійснення діалогу навколо минулого на медійному, освітньому рівні, між регіонами та генераціями, а також на рівні локальних громад.

Ця проблема складається з кількох складників: ресурсна, медійна, інституційна, освітня, питання якості соціального капіталу.

Інституційна складова проблеми полягає в тому, що в Україні бракує належних інституцій, які б були ресурсними центрами для провадження такого міжрегіонального діалогу. Наприклад, на відміну від подібних польських або німецьких інституцій Український інститут національної пам’яті не має регіональних відділень або представництв і інституційно відрізаний від можливості організації якоїсь діяльності у регіонах, а в своїй діяльності не користується достатньою незалежністю від політичної кон’юктури, що стоїть на перешкоді його інституційній стабільності.  Також в регіонах потрібні професійні соціальні працівники-діалогісти, які б мали необхідну кваліфікацію як у сфері історії, так і у психології та мали навички фасилітації. Так само в Україні бракує недержавних ресурсних центрів, які б мали можливість грантової та стипендіальної підтримки ініціатив, пов’язаної із діалогом навколо минулого.

На відміну від Польщі, де існує ціла палітра популярних друкованих медіа (15 популярних часописів про минуле), в Україні нема жодного популярного історичного глянцю. Так само досить пісним виглядає українське телевізійне меню про історію. В Україні діє кілька помітних у публічному дискурсі історичних інтернет-проектів (наприклад, «Історична правда», «Lікбез. Історичний фронт»), проте це часом волонтерські ініціативи, інституційна стабільність діяльності яких є під постійною загрозою. В цей час популярні телеканали часто транслюють псевдоісторичний продукт, що не має до наукових знань жодного відношення.

Освітня система також потребує додаткових зусиль для змін. Ідеться про суттєві корекції у змісті та методиці середньої та вищої освіти, інституалізація певних форм неформальної освіти та освітніх проектів для людей «третього віку».

Останньою за згадкою, але не за важливістю є проблема навчання тих, хто зміг би навчати інших: соціальних працівників-діалогістів, істориків-популяризаторів, журналістів, які спеціалізуються на історичній тематиці. Ключовим питанням змісту освіти є міра між глорифікацією минулого та його критичним переосмисленням як функціями публічної історії.

Попри те, що в Україні відбувається дискусія навколо засад і методів, якими належить користуватися для загоєння травм минулого, зусилля у цій сфері також складно назвати достатніми.

Як вже зазначалося, один з ключових фокусів історичної політики в Україні є подолання травм тоталітарного минулого. Разом із тим виклики подолання розділеного минулого зачіпають більш широке коло питань:

Як, не маргіналізуючи проблем порушення прав людини у тоталітарному суспільстві, описувати досвід радянської модернізації України?

Як, описуючи проблеми історії українського етносу, не залишати на берегах проблеми мультикультурності і полікультурності?

Як, зосереджуючись на національному діалозі, розбудовувати майданчики для діалогу із сусідами: росіянами, білорусами, поляками, угорцями, румунами?

Ставлення до минулого. Регіональні поділи і динаміка змін у світлі соціології

Останні два роки призвели до тектонічних змін у свідомості українського суспільства. Події Революції Гідності та російська військова агресія зумовили значну динаміку у питаннях ставлення до власної ідентичності та минулого як однієї з її складових. Багато українців вперше замислилися над питаннями ідентичності і ставлення до окремих історичних подій і діячів.

Огляд низки соціологічних досліджень колективної пам’яті українців приміщений у окремому додатку нижче. Тут наведені лише загальні висновки.

  1. Україна лишається розділеною на 4 історичних макрорегіони – Захід (Волинська, Рівненська, Львівська, Тернопільська, Івано-Франковська та Чернівецька області. Закарпатська область демонструє певну окремішність на тлі решти областей макрорегіону), Центр (Житомирська, Київська, Сумська, Полтавська, Хмельницька, Вінницька, Кіровоградська області), Схід (Харківська, Луганська, Донецька), Південь (Одеська, Миколаївська, Херсонська, Запорізька та Дніпропетровська області). Наявні макрорегіони проявляються не тільки на підставі соціологічних досліджень, але і на основі аналізу великих масивів інформації (електоральні уподобання українців протягом минулого десятиліття, матеріали перепису населення 2001 року, місцева маркерна топоніміка). Проте ці розділи не несуть загроз національної єдності, адже і динаміка ставлення до маркерних питань і в окремих регіонах, і у вікових розрізах показують доволі динамічні консолідаційні процеси у ставленні до низки питань минулого.
  2. Події Майдану і російської військової агресії прискорили консолідаційні процеси у ставленні до маркерних історичних подій і постатей (ставлення до Сталіна, визнання Голодомору геноцидом, визнання ОУН та УПА борцями за незалежність України, ставлення до розпаду СРСР та проголошення незалежності).
  3. Найбільш динамічні зміни у ставленні до минулого і формування нової української ідентичності після проголошення незалежності відбувалися у Донецьку. Проте російська окупація цієї території може спричинитися до нових тривалих розділів і створення ментального Чорнобиля – зони культурного відчудження і території, населення якої отримало новий травматичний досвід.
  4. Водночас соціологічні дослідження фіксують суттєві розбіжності в оцінках різних подій як на регіональному рівні, так і на міжпоколіневому, що свідчить про наявність незагоєних конфліктів пам’яті. Зміст цих суперечок відбувається насамперед навколо пострадянського історичного дискурсу. В тлі цих суперечок також можна відзначити постімперський дискурс. Наявність конфліктів пам’яті не сприяє суспільній гармонії та провадженню чесного і відкритого діалогу навколо минулого, впливає на рівень довіри до інших людей і інституцій в країні.
  5. В Україні відсутні докладні дослідження колективної пам’яті про ключові питання історії ХХ століття – Другу світову війну, Голодомор і т.п. подібні до іноземних аналогів (наприклад, польське дослідження «Друга світова війна у пам’яті сучасного польського суспільства», що було організоване Музеєм Другої світової війни у Ґданську та Pentor Research International у 2009 році).

Також відсутні спеціальні соціологічні дослідження українських історичних «гріхів сумління»: ставлення до співучасті українців у організації Голодомора, співучасті у колаборації із нацистами, співучасті у Голокості, польсько-українського конфлікту часів Другої світової війни і т.п.

Недостатньо вивчені і соціологічно, і історично питання травм тоталітарного минулого: некритичності мислення, недовіра, страх, неповага, брак індивідуалізму, конформність, байдужість, патерналізм.

Українська соціологія колективної пам’яті неуважна до ключових питань історії, пов’язаною із іншими народами, які століттями мешкають в Україні. Серед соціологічних досліджень нема загальнонаціональних досліджень, які б вивчали пам’ять про спільні сторінки минулого із євреями, кримськими татарами, угорцями, румунами, вірменами, ромами, поляками. Лише одне невелике дослідження стосується польсько-українського конфлікту часів Другої світової війни.

  1. Відзначені соціологічними дослідженнями поділи вказують на те, що і громадська активність, і національна політика пам’яті повинні мати потужні східний і південний вектори в організації ефективного діалогу навколо пострадянського і російського постімперського дискурсу. Щодо певних територій в межах макрорегіонів важливо, щоб діалог навколо минулого у Галичині зачіпав також питання критичного ставлення до спадщини ОУН та УПА, а на Слобідчині і Причорномор’ї – навколо радянської та імперської спадщини.

Візія майбутнього та засади примирення навколо історії

Попри позитивні тенденції щодо зближення крайніх позицій навколо минулого протягом останніх десятиліть, українське суспільство залишається під впливом спадщини тоталітаризму, мають місце відкриті конфлікти пам’яті, а в колективній пам’яті досі працюють кліше, стереотипи і міфи, що були сформовані у радянський період.

Тоталітарний період залишив багато поведінкових стереотипів, які сформувалися як травматична реакція на пресинг комуністичної системи та вплив трагічних подій ХХ століття – комуністичного терору, Голодомору, травм Другої світової війни, депортації та інших видів примусового репресій громадян, впливу диктатури пізнього СРСР та стану несвободи.

Страх є підставовим мотивом посттравматичного і посттоталітарного  суспільства, оскільки загроза покарання за вільні дії та висловлювання протягом десятиліть призводило до самоцензури і конформізму. У такий спосіб успадковані від радянських часів поведінкові стереотипи продовжують обмежувати творчу, інноваційну силу українського суспільства.

З іншого боку, непокаране зло зростає, українське суспільство не спромоглося на остаточний розрахунок із тоталітарним минулим через його засудження. Це зумовлює брак єдності і консолідації суспільства, руйнує суспільну довіру. А тому тоталітарне минуле вимагає різних форм роботи із ним: загоєння травм тоталітаризму, опрацювання помилок минулого, розбудови внутрішнього діалогу та взаємного прощення сторін конфліктів пам’яті.

Ані суспільство в цілому, ані державні інституції протягом минулих років не докладали необхідних зусиль, щоб сформувати політику пам’яті, яка б була спрямована на вирішення цих проблем та консолідацію українського суспільства. З огляду на це, візія майбутнього в ставленні до поділеного і травматичного минулого формулюється у такий спосіб:

  • розбудова суспільства вільних людей та довіри, подолання стану внутрішньої несвободи, конформізму та страху як спадщини тоталітарного минулого засобами активізації  суспільного діалогу, подолання кліше, стереотипів та міфів через поширення інформації про діяльність тоталітарних режимів та відкриття архівів комуністичних репресивних органів, засудження людиновбивства і терору, ушанування пам’яті про зусилля і вчинки на користь створення Незалежної української держави, боротьбу за особисту свободу, гідність і права людини, а також консолідація суспільства навколо цих цінностей та встановлення національного консенсусу щодо ключових питань минулого.

Очікувані результати впровадження нової політики пам’яті:

  • Посилення процесів консолідації суспільства навколо цінностей: свобода, гідність та права людини;
  • Активізація суспільного діалогу навколо минулого;
  • Зростання суспільної довіри через провадження міжрегіонального і міжпоколіневого діалогу навколо складних сторінок минулого;
  • Суспільне засудження тоталітаризму, дерадянизація громадського простору;
  • Загоєння травм тоталітаризму;
  • Розбудова інфраструктури політики пам’яті (Інститут національної пам’яті, архіви, наративні музеї, ресурсні інституції, діалогові центри);
  • Зростання кількості і якості популярних, архівних та наукових публікацій про минуле;
  • Убезпечення національної політики пам’яті від партійної або державної монополізації, перетворення інституцій пам’яті на інструмент пропаганди певної ідеології.

Ключові питання діалогу:

  • Засудження стану несвободи та будь-яких форм терору;
  • Збереження пам’яті про незліченну силу жертв, утрат та збитків, які Український народ усіх національностей поніс з боку комуністичного та нацистського режимів;
  • Ушанування пам’яті героїчної боротьби Українського народу усіх національностей проти комунізму, нацизму та іноземної окупації;
  • Подолання радянських історичних міфів, пов’язаних із періодом Другої світової війни 1939-45 років;
  • Ушанування пам’яті про зусилля і вчинки на користь створення Незалежної української держави, боротьбу за особисту свободу, гідність та права людини;
  • Усвідомлення обов’язку української держави про переслідування і публічне засудження злочинів проти миру, людяності та громадянських прав;
  • Спокутування перед усіма, хто був скривджений обмеженням прав людини;
  • Прагнення до примирення і порозуміння навколо складних питань минулого;
  • Переконання у тому, що жодне протиправне діяння держави проти громадянина не може ані оберігатися таємницею, ані підлягати забуттю;
  • Прагнення до опрацювання досвіду радянської модернізації, усвідомлюючи, що її ціною часто були порушення прав людини;
  • Усвідомлення значення включеності до загальнонаціонального дискурсу історії кримських татар, євреїв, поляків та інших народів України;
  • Усвідомлення того, що жодна державна або громадська інституція не має монополії на інтерпретацію історії.

У цьому контексті процес декомунізації передбачатиме інтенсивне опрацювання і поширення інформації архівів колишніх радянських спецслужб. Також важливо, щоб середньотремінова перспектива декомунізації не обмежилася формальними питаннями зміни назв, але й наповнювалася широким суспільним діалогом навколо суті тоталітаризму і його впливу на цінності суспільства.

Примирення навколо минулого можливе через прощення і відкриття усієї правди про минуле: необхідно усе простити і нічого не забувати. Суспільний діалог навколо минулого має базуватися на розумінні повноти минулого і того, що правда не шкодить.

Бачення короткого плану дій

Реалізація стратегії подолання розділеного і травматичного минулого вимагатиме синергії зусиль громадянського сектора та урядових інституцій протягом кількох найближчих десятиліть. Зусилля зачіпатимуть діяльність медій, освітньої системи, музейних і незалежних культурних інституцій.

Медіа та кіновиробництво.

Згідно українських та іноземних соціологічних досліджень на першому місці серед усіх джерел інформації про історію респонденти називають традиційні медіа: телебачення, радіо, пресу. Це значить, що зусилля у цій сфері є надважливими.

Протягом найближчих 5 років належить здійснити зусилля, які б переформатували ставлення до історії серед медійників.

Метою цих зусиль має стати збільшення історичних телевізійних та радіопрограм, документальних фільмів, поява історичного популярного глянцю, збільшення ваги спеціалізованих історичних інтернет-ресурсів.

У цей час кількість телепрограм, присвячених історії, можна перерахувати на пальцях однієї руки; жодний телевізійний канал не має повноцінного безперервного документального виробництва фільмів про історію. В Україні нема жодного популярного історичного глянцю (у сусідній Польщі близька 15).

Належить організувати зусилля щодо лобіювання ідеї появи регулярних історичних додатків до тих газет і журналів, що вже існують на українському медіа-ринку.

Належить організувати серію семінарів «Як цікаво оповідати про історію» для різних груп:

  • головних редакторів і власників центральних медіа,
  • журналістів центральних і регіональних медіа,
  • науковців.

З іншого боку потрібна робота із аудиторією: необхідні соціальні інформаційні кампанії з пропагування читання і важливості постійного переосмислення історичного досвіду.

Важливо, щоб в Україні з’явилися ресурсні центри: національні і приватні фонди, які б грантували виробництво важливих історичних документальних фільмів, популяризацію актуальних сторінок минулого в книжкових і журнальних виданнях.

Важливо, щоб наслідком цих зусиль стала актуалізація суспільної потреби у читанні про історію, перегляду фільмів про історію України і світу – це стане запорукою комерціалізації цієї сфери, а значить – підтримання незалежного дискурсу навколо минулого.

Спеціальні зусилля мають стосуватися суспільного мовлення. Верховній Раді України важливо передбачити стале бюджетування виробництва документальних і художніх фільмів про значимі події українського минулого. Поява одного якісного художнього фільму здатна привернути до подій минулого таку суспільну увагу, як ніщо інше.

Ресурсні центри.

Україна потребує щонайменше близька 7-10 національних та приватних фондів, а також урядових інституцій, які б мали можливість надавати гранти і стипендії для вивчення історії та її популяризації, фінансувати написання наукових та науково-популярних книжок, виробництво документальних та художніх фільмів. Ядром такого ресурсного центру можуть бути громадські організації та приватні ініціативи, також є можливим фінансування таких фондів з публічних грошей: регіональних і центрального бюджетів. Також такими ресурсними центрами можуть виступати такі інституції як Інститут національної пам’яті, Інститут книжки, Інститут кіно. Подібні формати існують, наприклад, у Польщі і Франції. Перенесення цього досвіду можливо і в Україну. Такі інституції і фонди можливо сформувати протягом 2-3 років.

Інститут національної пам’яті та інші незалежні інституції.

Український інститут національної пам’яті має бути перетворений з центрального органа виконавчої влади на національну культурну інституцію з особливим правовим статусом. Інститут має діяти на підставі спеціального закону (подібні закони діють у Німеччині, Польщі та Чехії). Закон має забезпечити не тільки адміністративні, але і архівні та науково-популяризаційні функції інституту, який має діяти як незалежна від Кабінету Міністрів і Президента інституція, забезпечуючи національну політику пам’яті подолання травматичного і розділеного минулого. Важливо, щоб в діяльність інституту була захищена від політизації, забезпечена інституційна стабільність. Для цього закон має чітко прописати засади політики національної пам’яті, структуру і функції інституту, визначити процедури-запобіжники політизації його діяльності.

Суттєвим обмеженням швидкості зміни статусу Інституту є необхідність вносити зміни до законів про Президента, Кабіінет Міністрів України, Закон про регламент Верховної Ради, а також до Конституції України. Проблема полягає у тому, що будь-яка модель створення незалежних інституцій вимагає змін до повноважень Президента і Регламенту Верховної Ради України, що автоматично означає внесення змін до Конституції.

Оптимістичний сценарій розв’язання цієї проблеми 2,5-3 роки.

Також важливо передбачити створення регіональних відділень в усіх обласних центрах, а також освітніх центрів у інших важливих містах України.

Орієнтовна кількість співробітників центрального офісу Інституту – 200 осіб, Архів Національної пам’яті – 150 осіб, штат регіональних відділень 17-20 осіб. Загальна чисельність працівників Інституту складатиме близька 850 осіб. Вихід на таку чисельність можливий протягом 3-4 років. Зараз чисельність співробітників Інституту складає 40 осіб за максимального штатного розкладу 70 осіб.

Для порівняння: Інститут національної пам’яті Польщі має 2200 співробітників і мережу регіональних відділень. Наприклад регіональне відділення в Катовіцах налічує 130 співробітників (у три рази більше, ніж весь теперішній штат Українського інституту національної пам’яті). Чеський Інститут дослідження тоталітарних режимів та архів разом налічують більше 300 співробітників. Населення Чехії є 10,5 мільйонів. Якби український відповідник мав чисельність чеському співвідношенню між чисельністю населення і штатом інституту – він налічував би 1200 осіб.

Інститут має реалізовувати дослідницькі проекти, спрямовані на:

  • вивчення природи і механізмів діяльності тоталітарних режимів,
  • формування реєстру жертв тоталітаризму,
  • формування реєстру функціонерів комуністичних спецслужб,
  • складні сторінки спільного польсько-українського і українсько-єврейського минулого,
  • подолання українсько-російських конфліктів пам’яті,
  • дослідження Сюргюн (трагедія вигнання кримськотатарського народу),
  • дослідження політичних наслідків Чорнобильської трагедії.

Інститут має реалізовувати грантову і стипендіальну підтримку молодих науковців та незалежних дослідників.

В рамках діяльності Архіву Національної пам’яті Інститут забезпечує оцифрування та організацію вільного доступу архівних зборів колишніх радянських спецслужб.

Інститут також повинний отримати право вести повноцінну популяризаційну і виставкову діяльність, мати своє видавництво, а також можливість продавати книжки (ЦОВВ такої можливості не має).

Музеї і меморіали.

Україну очікує музейна революція. Запровадження сучасних технології музейних наррацій має суттєво змінити низку існуючих музеїв і сприяти творенню нових.

Музей Майдану/Музей Свободи спроможний створити новий тип музею – музей не відповідей, а запитань. Місія цього музею розповісти про український спосіб виборювання Свободи. Термін реалізації проекту – 3-3,5 роки. Цей музей має стати пілотним проектом новітнього музею.

Музей історії України у Другій світовій війні потребує переосмислення концепції головної експозиції і створення нової. Реекспозиція має бути завершена до 2019 року і має охоплювати значно ширший хронологічний період, оскільки український вимір цієї війни – це також передвісники війни від березня 1939 року (Карпатська Україна), а також участь українців у всіх мілітарних формаціях тієї війни.

Музей-меморіал пам’яті жертв Голодомору залишився недобудованим: простір для головної експозиції залишився у кресленнях. Існує теоретична можливість збудувати його і наповнити до 85 роковин Голодомору – 2018 року.

Важливо переосмислення і реконструкція Національного музею історії України, творення Музею Хрещення Русі, реконструкція і реекспозиція Музею козацтва на Хортиці, Музею Гуцулів у Яремче, створення Музею «Столиця Терору» у Харкові, на місці в’язниці НКВД на Чернишевській.

Важливо запровадити систему тренінгів для місцевих активістів і чиновників «Як створити музей-клуб», які б розповідали про досвід творення сучасних регіональних музеїв. Такі музеї нового типу мають бути водночас громадським простором, капсулою часу і діалоговим майданчиком.

Історична освіта у середній і вищий школі має суттєво змінити методику викладання: замість відтворення змісту підручника – формування навичок критичного мислення, пошуку інформації, використання усуспільненого досвіду в індивідуальному повсякденні. Також важливо, крім викладання загальнодержавної історії, посилювати та поєднувати в різних формах краєзнавчий компонент з розширенням знань про регіональну історичну специфіку інших регіонів України. У наявних навчальних курсах вкрай стило показана історія кримських татар, євреїв, поляків, угорців, румунів, ромів, караїмів, гагаузів. Розкриття тематики українського мультикультуралізму сприятиму толеруванню «іншості», яка сприйматиметься не як вада, а важливий внесок української політичної нації.

Неформальна освіта.

Важливим елементом подолання поділеного і травматичного минулого є низова активність громадських організацій в рамках громадської і неформальної освіти. Така активність попри локальний характер має максимально наблизити велику історію до маленької людини. В рамках такої активності було б варто започаткувати низку проектів.

Школа подолання конфліктів пам’яті для редакторів національних ЗМІ передбачає проведення тренінгів про функціонування колективної пам’яті, складні і контраверсій ні сторінки минулого. Подібні школи в регіонах можуть бути організовані для місцевих журналістів, активістів, шкільних вчителів, осіб старшого віку, змішаних груп. В рамках цього тренінгу доцільне написання посібнику «Як цікаво оповідати про минуле».

Семінари-діалоги для громадських активістів, шкільних вчителів, регіональних журналістів. Передбачають поширення навичок ведення не суперечок, а діалогу навколо історії.

«Гастролі» відомих істориків. Важливо, щоб відомі історики мали можливість говорити в аудиторіях не тільки столичних вузів, але і по всій Україні.

Школи юних екскурсоводів. Не тільки сприятимуть навичкам критичного опрацювання локальної історії, але й навичкам оповідання про минуле іншим і навіть «заробляння» перших грошей інтелектуальною працею.

Навчальні поїздки школярів і студентів Україною. Такі поїздки дозволять подолати міжрегіональні упередження, «відкрити» інші регіони, на власні очі подивитися на місця історичних подій, найвідоміші архітектурні споруди і культурні об’єкти, зробити «своєю» цілу країну, а не лише своє село або місто.

Соціологічний проект «Україна після кінця історії». Одним з перших кроків для реалізації цієї стратегії має стати повноцінне соціологічне дослідження уявлень і ставлення українців про власне ключові події минулого.

Додаток –  Ставлення до минулого. Регіональні поділи і динаміка змін у світлі соціології – можна прочитати в повній версії документа тут RAPORT memory 2016 ED

Стратегія побудови спільних візій моделей місцевого самоврядування для конкретних громад

Вступ

Сьогодні громада стає основним актором у процесі трансформації суспільства, коли у процесі децентралізації змінюється роль держави та місцевих громад, які повинні нести більшу відповідальність за власний розвиток. Реформа децентралізації має на меті створення нових можливостей для розвитку територіальних громад. Органи місцевого самоврядування отримують додаткові ресурси та повноваження для підвищення якості послуг та наближення їх до людей. На владу та мешканців громади покладається значна відповідальність за власний розвиток.

В той же час, фактично не існувало місцевої політики на рівні невеликих міст. Громадяни практично не приймають участі у вирішенні проблем місцевого значення, вони не вміють комунікувати ні з владою, ні один з одним, не долучаються до пошуку моделей розвитку власного міста. Причини такої ситуації криються у відсутності усталених традицій місцевого самоврядування в Україні та у радянському спадку командно-адміністративної системи управління. Тому, актуальним в рамках децентралізації залишається проблема створення дієвої моделі місцевого самоврядування в Україні та залучення всіх зацікавлених сторін до її формування.

Революція Гідності активізувала українське суспільство, надала поштовх виникненню нових активних місцевих груп (волонтери, громадські організації, активісти), які до цього не були представлені в політичному процесі на місцевому рівні, максимум займаючись моніторингом суспільно-політичних процесів, але не були залучені до процесу прийняття рішень. Ці групи стали викликом старій системі місцевої влади та поштовхом для пошуку нових моделей взаємодії та активного залучення у процес прийняття рішень щодо  місцевого розвитку.

Проблеми децентралізації, місцевих виборів, розділеного минулого та спільного пошуку майбутнього, відсутність вміння публічної дискусії, врегулювання конфліктів в громадах та створення публічного простору негативно впливають на місцевий розвиток в Україні.

Дана стратегія розроблена в рамках проекту Українська миротворча школа, на основі роботи у громадах Харківської, Донецької, Луганської, Миколаївської, Херсонської, Одеської областей, а також проведених соціологічних та експертних досліджень.[1]

Питання децентралізації

Українці цілком позитивно оцінюють перспективи децентралізації. Загальнонаціональне опитування міського населення України[2] виявило, що громадяни бачать більше позитивних проявів від процесу децентралізації. Зокрема, 29% зауважили, що в такому разі вони зможуть посилити свій вплив на органи влади, а 20% відповіли, що це зможе покращити надання послуг у містах.

Однак, частина громадян висловила побоювання щодо перспектив реформи – 21% вважають, що децентралізація призведе до появи всевладних «місцевих князьків», а 8% – щодо прискореного знелюднення сіл, селищ і деяких міст унаслідок децентралізації. Показово, що кожен третій (32%) свого ставлення до ймовірних наслідків децентралізації визначити не зміг.

Експертне опитування, проведене серед партнерських організацій Української миротворчою школи (УМШ) в Луганській, Донецькій, Херсонській, Одеській областях, також виявило ризики зростання конфліктності в громадах, в тому числі через реформу децентралізації.

Серед можливих причин конфліктів на ґрунті реформи експерти зазначили наступні: недостатня поінформованість громад щодо перспектив та переваг реформи, що надає додаткові можливості для спекуляцій на цій темі, породженню міфів та дезінформації громад; невміння мешканців громад приймати участь у вирішенні проблем місцевого значення та контролювати діяльність місцевої влади.  Відсутність суспільного контролю за розпорядженням бюджетними коштами та ресурсами громади може призвести до зловживання з боку місцевих еліт і може мати наслідком конфлікт по лінії громада – влада; недостатня професійна підготовленість місцевих еліт до якісного виконання нових обов’язків та повноважень, брак управлінських кадрів на місцях; диспропорція у розвитку центральної та периферійних громад, які входять у об’єднання; закриття шкільних та дошкільних закладів через оптимізацію та перенесення освітніх послуг до центральної громади; відсутність фінансової та економічної спроможності громад, що об’єднались, забезпечувати власний розвиток.

Таким чином, в процесі впровадження реформи децентралізації перед державною владою, органами місцевого самоврядування, організаціями громадянського суспільства постають нові виклики, які полягають, в тому числі, в подоланні конфліктів, які можуть виникнути в громадах в процесі реформування. Відповіддю на ці виклики можуть стати спільні дії з побудови комунікації та співробітництва між всіма зацікавленими акторами в громаді та вироблення ними спільного бачення розвитку громади.

Оцінка конфліктного потенціалу в громадах

Більшість громад усвідомлюють наявність або потенціал для розвитку конфліктів в своєму місті, селі тощо. За результатами експертного опитування та роботи на  місцях, були виявлені ключові конфлікти в громадах, в яких працюють організації з коаліції УМШ, зокрема:

  • Конфлікт громади із місцевими органами влади через невдоволення місцево політикою, особливо в частині непрозорого розподілу землі, скасування пільгового проїзду в транспорті, корупції, недофінансування соціального сектору, тощо (цей конфлікт зазначили респонденти із всіх чотирьох областей: Донецької, Луганської, Херсонської, Одеської);
  • Політичні конфлікти між депутатами, політичними партіями, районною та місцевою владою. До цієї групи конфліктів відносяться не лише міжпартійні протиріччя, а й розходження між старими та новими політичними елітами, які з’явилися після Революції Гідності. А також конфлікти всередині активістів.
  • Світоглядні конфлікти по лінії місцеві патріоти/прихильники РФ та СРСР;
  • Конфлікти по’вязані з декомунізацією;
  • В населених пунктах, які наближені до зони бойових дій Донецької та Луганської області особливо актуальним є конфлікти між ВПО, учасниками АТО та місцевою громадою;
  • Окремо виділяють напружену, навіть конфліктну ситуація через концентрацію військовослужбовців на Сході України та в прикордонних з АР Крим населених пунктах Херсонської області, що дислокуються в громаді;
  • Міжетнічні конфлікти
  • В окремих громадах Херсонської області, в місцях компактного розселення турків-месхетинців, існує конфліктна ситуація між представниками цієї етнічної групи та представниками інших національностей, в тому числі спричинені ухиленням турків-месхетинців від призову на строкову військову службу.
  • Релігійні конфлікти по лінії активна-громадськість – церква та московський патріархат – київський патріархат
  • Конфлікти бізнесу / влади та громади через екологічну ситуацію.

 

Експерти також відмітили фактори, які, на їх думку, можуть спровокувати конфліктні ситуації в громадах в майбутньому:

  • Відсутність реформ, недовіра до органів влади, невдоволення державною та місцевою політикою;
  • Негативні реакції населення також викликатимуть політичні призначення, які не узгоджені з громадою, а також боротьба груп впливу за ресурси громади та використання цих ресурсів без урахування інтересів громадян;
  • відсутність базових документів, які унормовують життя громад, таких як Статут територіальної громади;
  • Погіршення соціально-економічної ситуації в країні, зниження життєвого рівня, зростання безробіття, підвищення тарифів;
  • Міжетнічні конфлікти в громадах, етнізація побутових конфліктів
  • Конфліктні ситуації в громадах породжуватиме продовження війни на Сході та подальша військова мобілізація. Відсутність дисципліни військових в місцях їх дислокації спричинятиме подальше зростання напруження та невдоволення місцевих жителів.
  • наявність проросійських настроїв у частини населення.

 

Окремим конфліктогенним фактором є процес децентралізації та її наслідки, зокрема, через:

  • відсутність контролю місцевими громадами бюджетних витрат на місцевому рівні,
  • невміння мешканців контролювати владу, що може призвести до корупції, як наслідок – конфлікту влада – громада на місцевому рівні.
  • закриття шкільних та дошкільних закладів в невеликих селах та селищах через проведення оптимізації та перенесення всіх освітніх послуг до центру об’єднаної громади.
  • можливість виникнення диспропорції у розвитку об’єднаних громад, а саме: посилення громад – центрів та занепад периферійних.
  • спротив громад та їх негативне відношення до реформи через намагання районної влади примусово об’єднати територіальні громади.
  • об’єднання, в тому числі примусове, різних за етнічним складом громад
  • фактичний розподіл та реалізацію власних повноважень між представниками виконавчої гілки влади та органами місцевого самоврядування.
  • надання Донбасу особливого статусу;
  • низьку поінформованість громадян щодо нюансів реформи, переваг та перспектив, що може призвести до спекуляцій та маніпуляцій на цій темі з боку протиборчих політичних сил.
  • зростання навантаження на місцевий бюджет, в умовах скорочення джерел надходжень.

 

Ідеї та бачення УМШ щодо побудови спільних візій моделей місцевого самоврядування для конкретних громад

Одним із варіантів вирішення та попередження конфліктів у громадах є вироблення спільного бачення розвитку громади. Незважаючи на незвичний для місцевого рівня процес, через звичку централізованого або монополізованого прийняття рішень, на сьогодні можна визначити значну активізацію громад та готовність до реалізації спільних проектів, які в тому числі включали б і владу. Відсутність можливості побудови спільного бачення розвитку на рівні громади здебільшого відбувається через відсутність в громаді міцних взаємозв’язків між різними групами, фрагментованість суспільства, присутністю взаємного відчуження та непорозуміння, навіть серед громадських активістів серед яких широко поширена конкуренція.

При чому такий пошук спільних візій може приймати різний формат, зокрема:

  • проведення спільних тренінгів з навчання депутатського корпусу та активістів з питань законодавчої бази, контролю надходжень до бюджету та витрат з нього, заходів із загальної активізації громади.
  • Проведення громадських слухань, громадських обговорень, в тому числі електронних, театрів-форумів, діалог фахівців всіх рівнів, проведення громадських обговорень з найбільш проблемних питань громади.
  • вироблення спільної цілі лідерами громад.
  • ознайомлення лідерів громад із соціальними проектами інших регіонів з можливістю їх реалізації в даному регіоні.
  • широке використання можливостей, прописаних у Статуті громади (якщо їх недостатньо, додати) щодо проведення публічних обговорень: громадські слухання, консультації (у т.ч. електронні), опитування, засідання за “круглим столом”;
  • державні та не державні програми підтримки бізнесу, переселенців допомога у створенні соціального капіталу.
  • створення відкритого майданчика для якісної комунікації та діалогу представників різних сфер громадянського суспільства.
  • спільні проекти влади та громади.
  • проведення зустрічей з зацікавленими сторонами щодо проблем децентралізації та важливості пошуку спільних рішень задля спільного блага громади.
  • проведення діалогів за участі професійних медіаторів.
  • проведення фокус групових досліджень, SWOT-аналізу.
  • створення громадських рад при районних державних адміністраціях, робочих груп із залученням громадськості.
  • Створення онлайн-форуму для розвитку громади, обговорення стратегічного планування, реалізації проектів, благоустрою, тощо.
  • Створення місць так званого публічного простору (парк, бібліотека, хаб, клуб тощо), де могли б збиратися активні громадяни для обміну досвідом, ідеями, запрошення гостей, проведення лекцій, тощо.

Спільні візії щодо моделі розвитку конкретної громади необхідно розробляти за участю всіх зацікавлених суб’єктів. Органи місцевого самоврядування, політичні партії та лідери, місцеві та народні депутати, інститути громадянського суспільства, активісти та прості мешканці громади мають активно долучатись до розробки спільного бачення, стратегій та програм розвитку громади.

Відповідно, актуальним є побудова систематичної та стійкої комунікації між цими групами. Важливим також є використання прогресивних та ефективних форм комунікації в громадах. Досвід Української миротворчої школи підтвердив, що ефективними методами можуть бути семінари за методикою «Пошук майбутнього» (від англ. «Future search»)  та стратегічних сесій за методикою «Форсайт» (від англ. «Foresight») – «погляд у майбутнє, передбачення»).

  1. Вироблення спільних візій за допомогою семінарів за методикою «Future search».

Українська миротворча школа провела семінари за методикою «Future search» в 8 громадах  України: Донецькій області (м. Маріуполі, м. Бахмуті, м.Покровську), Запорізькій області (м. Бердянську), Луганській області (м. Лисичанську), Одеські області (м. Біляївка та півдня Одеської  області).

Головна ідея семінарів – проаналізувати минуле, сучасне та уявити майбутнє своїх міст та їхнє місце в Україні. Подивитися на відмінності, багатогранності та спільності у баченні майбутнього розвитку, а також пошук адекватних шляхів вирішення та трансформації конфліктів, вироблення конструктивних пропозицій зацікавленим сторонам, та спільне визначення шляхів розвитку міста.

Головна мета семінару – активізація мешканців громади, налагодження горизонтальної та вертикальної комунікації в громаді.

Організація суспільного діалогу навколо минулого, в рамках семінарів, проводиться з метою подолання поділеного і травматичного минулого.  Діалог навколо минулого в сьогоднішніх реаліях – це діалог навколо цінностей: як подолати інерцію травмованого і поділеного минулого та від цінностей виживання перейти до цінностей самореалізації.

Наступним етапом є обговорення сучасного стану речей у громаді, учасники відзначають наявні проблеми, які потребують вирішення, слабкі та сильні сторони міста.

Далі учасники намагаються уявити майбутнє свого міста – спочатку загальну картину, з послідуючою розробкою конкретних пропозицій проектів, які сприятимуть втіленню цього бачення. Учасники семінару обговорюють проекти, їх реалістичність, перспективи та визначають свою роль і місце в їх реалізації.

  1. Вироблення спільних візій за допомогою стратегічних сесій за методикою «Foresight».

УМШ була проведена стратегічна сесія за методикою «Foresight» у м. Сєвєродонецьку (Луганська область).

На стратегічних сесіях за методикою «Foresight» місцеві експерти пропонують напрямки розвитку громади, визначають можливі точки економічного росту та розробляють практичні заходи щодо реалізації намічених стратегічних цілей. Сесія дозволяє учасникам: домовитися з приводу образу майбутнього, спланувати дії по досягненню бажаного.

Мета стратегічних сесій – розробка довгострокового плану розвитку громади та налагодження горизонтальної комунікації та взаємодії між експертами-учасниками сесії.

Базові принципи, на яких будується взаємодія на сесії: майбутнє залежить від прикладених зусиль – його можна створити; майбутнє варіативно – нічого не виникає з минулого, а залежить від рішень учасників і стейкхолдерів; є сфери, по відношенню до яких можна будувати прогнози, але в цілому майбутнє не можна передбачити достовірно –  можна підготуватися або підготувати майбутнє таким, яким ми його мріємо бачити. Таким чином, побудова спільного бачення майбутнього громади на таких сесіях допомагає активістам зрозуміти, що майбутнє їх міста залежить, в тому числі і від їх активної позиції та дій.

Спектр можливих результатів сесії – формування прогнозів, розвиток комунікації, освіта активістів, діагностика проблем, генерація ідей та проектів, рішення предметних завдань.

Елементи, на яких може базуватись прогноз: наявні тренди та проблеми, формат вирішення проблем, технологія їх вирішення, спеціалісти, яких необхідно залучити, існуючі загрози, програми розвитку, проекти, рішення.

 

Висновки

Таким чином, сьогодні перед територіальними громадами в Україні постають нові виклики, обумовлені низкою факторів – конфліктом на Донбасі, реформою децентралізації, відсутністю позитивних змін, політичною нестабільністю, поділеним травматичним минулим тощо.

Тому необхідно розвивати та використовувати ефективні форми комунікації всередині громади, які дозволяють формувати спільні візії моделей розвитку. Налагодження комунікації сприятиме демократизації суспільства, зниження конфліктності в громадах та сприятиме реформуванню системи місцевого самоврядування.

Більшість громад готові до реалізації конкретних проектів, спрямованих на їх розвиток, за умови належного фінансування. Прикладами таких проектів, які визначають місцеві експерти, можуть бути:

  • проведення тренінгів з навчання діловій культурі, веденню переговорів, “круглих” столів, дебатів, діалогів, зокрема спрямовані на отримання знань та навичок щодо ведення переговорів з питань вирішення конфліктів для представників самоврядування та державних службовців, представників, які надають соціальні послуги населенню.
  • Проекти, які спрямовані на профілактику конфліктів у дитячому та молодіжному середовищі.
  • проекти з розбудови культурної та спортивної інфраструктури, парків відпочинку (в т.ч. клуб для відпочинку та проведення дозвілля, хаб, електрона бібліотека, стадіон тощо).
  • створення клубів для третього віку з різними секціями (музика, спорт, мистецтво).
  • втілення на державному рівні патріотичного виховання молоді.
  • Проекти з налагодження взаємодії між місцевим населенням та військовослужбовцями, зокрема з метою залучення військовослужбовців до участі в житті громади (участь у благоустрою, акціях, тощо).
  • проект, направлений на підвищення громадянської свідомості представників нацменшин, що мешкають в громаді.
  • Спільна розробка програми розвитку громади, докладно розписана по напрямкам.
  • проекти направленні на об’єднання громади – публічні простори (наприклад, клуб вивчення української мови, відкритий майданчик в парку для культурно-творчого діалогу; міський краєзнавчий музей як платформа трансформації травматичного історичного минулого і розробки нових стратегій розвитку міста та обміну з іншими регіонами України).
  • Проекти з формування довіри, а також стабільних, передбачуваних відносин між громадянами і муніципалітетами.
  • створення стратегій розвитку нових громад із залученням сторонніх експертів.
  • проекти по збереженню національно-культурного клімату в поліетнічній громаді.
  • проекти, спрямовані на розвиток самоорганізації громади (органи самоорганізації населення, ОСББ, громадські помічники для владних та правоохоронних органів), громадські інспектори тощо.
  • проекти з підтримки ЗМІ та журналістів, які вели свою роботу в боротьбі з ксенофобією.
  • проекти медіа грамотності для населення
  • семінари-тренінги по децентралізації.
  • проекти спрямовані на підвищення прозорості та підзвітності влади.

 

Рекомендації

З метою зниження конфліктності в громадах та побудови спільних візій місцевого самоврядування:

Органам місцевого самоврядування

  • залучати громадян до процесу прийняття рішень в громадах через проведення громадських слухань, організації переговорів, “круглих” столів, дебатів, діалогів;
  • ініціювати проекти з розбудови суспільних просторів, які сприятимуть комунікації в громаді. Розбудова культурної та спортивної інфраструктури: дитячі майданчики, спортивні майданчики для молоді, парк відпочинку, клуби для проведення дозвілля, хаби, електрону бібліотеку, цирк, художній вуз, війковий вуз, спортивний вуз, альтернативну школу, клуб для третього віку з різними секціями (музика, спорт, мистецтво);
  • розробити стратегій розвитку громади із залученням всіх зацікавлених груп та сторонніх експертів;
  • просувати реалізацію проектів, спрямованих на розвиток самоорганізації в громадах (органи самоорганізації населення, ОСББ, громадські помічники для владних та правоохоронних органів), громадські інспектори тощо;
  • сприяти проектам, спрямованих на об’єднання громади: клуб вивчення української мови, відкритий майданчик в парку для культурно-творчого діалогу; міський краєзнавчий музей як платформа трансформації травматичного історичного минулого і розробки нових стратегій розвитку міста та обміну з іншими регіонами України.

Міністерству інформаційної політики

  • ініціювати проекти з підтримки ЗМІ та журналістів на місцевому рівні, з метою підвищення якості висвітлення місцевої тематики;
  • ініціювати проекти з навчання відділів комунікацій на місцевому рівні з  метою покращення  комунікації між  органами державної  влади та місцевого самоврядування й населення;
  • розробити проект сприянню медіа грамотності громадян України, особливо доцільною ця програма є в сільських місцевостях.

Громадянському суспільству

  • активно долучатись до місцевої політики та процесу прийняття стратегій та програм розвитку через використання передових форм комунікації, таких як семінари за методикою «Пошук майбутнього» та стратегічних сесій за методикою «Форсайт»;
  • ініціювати разом із місцевою владою та Міністерством оборони проекти щодо налагодження взаємодії між місцевим населенням та військовослужбовцями. Проектів щодо залучення військовослужбовців до участі в житті громади (участь у благоустрої, акціях, тощо).
  • Ініціювати проекти, спрямовані на підвищення громадянської свідомості представників нацменшин, що мешкають в громаді;
  • Ініціювати проекти по збереженню національно-культурної клімату в поліетнічній громаді, в тому числі освіти на рідній мові, культури, місцевої специфіки полікультурності;
  • Ініціювати проекти направлені на отримання знань та навичок щодо ведення переговорів з питань вирішення конфліктів для представників самоврядування та державних службовців, представників, які надають соціальні послуги населенню, створення безпечного середовища в місті. Також ті проекти, які направлені на профілактику конфліктів у дитячому та молодіжному середовищі;
  • Розробити проекти спрямовані на підвищення прозорості та підзвітності влади, залучення громадськості до активної участі в управлінні, зокрема проектів по бюджету участі, моніторингу прозорості витрат бюджету.
  • Розробити проекти по налагодженню комунікації між владою та громадою, зокрема, через  навчання представників влади.

Міністерству регіонального розвитку, Державним обласним адміністраціям

  • Ініціювати проведення в обласних центрах семінарів-тренінгів з питань децентралізації для представників громад;
  • Створити відеоролики з окремими питаннями децентралізації для широкого загалу з метою кращого інформування щодо перспектив, які надає об’єднання громад;

 

Автори: Ігор Семиволос, Олександра Калашникова, Ганна Шелест 

[1] В рамках дослідження було проведено експертне опитування 20 представників партнерських організацій в рамках Української миротворчої школи, які працюють в громадах  прикордонних регіонів України (Луганська область: м. Старобільськ, с.Писарівка Новопсковський р-н, м. Сєвєродонецьк, м. Лисичанськ; Херсонська область: смт. Чаплинка, м. Херсон, м.Гола Пристань; Донецька область: м. Маріуполь, м. Слов’янськ; Одеська область: м. Ізмаїл, с. Утконосівка Ізмаїльський р-н, м. Татарбунари – с. Приморське, Татарбунарський район, м. Рені, Ренійський р-н).

Мета опитування –  виявлення наявних конфліктів та конфліктногенних факторів в громадах; збір експертних пропозицій по зниженню конфліктності, які увійдуть до Стратегії УМШ «Побудова спільних візій моделей місцевого самоврядування для конкретних громад».

[2] З 5 по 16 листопада 2014 року на замовлення Асоціації міст України Фондом “Демо- кратичні ініціативи імені Ілька Кучеріва” у співпраці з фірмою «Юкрейніан соціолоджі сервіс» було проведене загальнонаціональне опитування міського населення України. http://auc.org.ua/sites/default/files/mon18_1_1.pdf

Рамкова стратегія інформаційної та комунікативної безпеки України

Ця рамкова стратегія має на меті започаткувати створення національного діалогового поля задля забезпечення сталого демократичного розвитку України. Головною метою цієї рамкової стратегії є створення механізмів трансформації та попередження соціальних конфліктів, передусім, інспірованих з РФ.

Причини

Цей документ присвячений подоланню впливу та наслідків інформаційної війни РФ всередині України та протидії деструкціям суб’єктивного характеру всередині Українського суспільства.

Головною причиною, що уможливила успішність значної частини операцій інформаційної війни РФ проти України є поганий стан комунікацій, як людських, так і фізичних; а також відсутність цивілізаційного, інформаційного та фізичного кордону з РФ з української сторони.

Історія проблеми

Автор – Вася Ложкін, Росія

Російська імперія та її спадкоємиця Російська Федерація ніколи не визнавали існування українського народу як самостійного, окремого від «державоворчої нації – русских людей». Це невизнання існувало і існує як на рівні державного керівництва, так і в свідомості більшості громадян РФ[1]. Навіть серед ліберальної частини громадян РФ переважає концепція про «братські народи» – старший (росіяни) та молодший (українці). Концепція «братства» українського і російського народів була успішно впроваджена в масову свідомість в совєцькі часи. В пост-совєцький період через спільний російськомовний інформаційний простір РФ впроваджувала концепцію «єдиного народу». Станом на осінь 2013 року це призвело до розмиття кордонів ідентичності між українською і російською в східних і південних регіонах України. Взимку 2014 років в інформаційному полі РФ вона отримала назву «Новоросcия» з наголосом на штучній «новоросійській» ідентичності з тяглістю до старої імперської.

Головною метою інформаційної компоненти гібридної війни РФ проти України є збільшення кількості громадян України, які вважають себе «русскими людьми» або «новороссами», невід’ємною частиною «русского мира». Окупація РФ стала можливою там, де ця мета була досягнена в достатніх обсягах. Території областей, що межують з окупованими, досі населені значною кількістю людей, які не визначилися із власною ідентичністю. Саме конфлікт між прихильниками єдиної України і проросійськи налаштованими громадянами мешканці Донецької і Луганської областей вважають найбільш загрозливим. В меншій мірі, але суттєвою є така загроза у південних і східних областях[2].

Суттєвим вплив «русского мира» є також в Полтавський області, яка неочікувано для багатьох спостерігачів продемонструвала найбільший опір декомунізації[3]. І хоча ця область не входила в сферу діяльності проекту УМШ, в наших подіях брали участь переселенці та експерти, які там мешкають, на неї варто звернути увагу з точки зору потенційних конфліктів, які можуть підсилюватися руйнівними впливами РФ. Маркерним там є відношення до Полтавської битви і «слави русского оружия». В 2019 році на 310 річницю Полтавської битви можливі спецоперації РФ.

Стан транспортних комунікацій

Більшість території, яка зараз є окупованою в Луганській та Донецькій областях, а також найближчі агломерації на контрольованих Україною територіях, були заселені в кінці 19 сторіччя, а потім протягом 20 сторіччя переважно як індустріальні території, тобто поселення навколо шахт та заводів. Міста планувалися для вирішення завдань промислового виробництва, а не людського розвитку. Транспортні магістралі в регіоні прокладалися не для людей, а для перевезення стратегічних вантажів.

Результатом такого розвитку стала вкрай низька мобільність населення, де більшість ніколи не виїздила за кордони області, міста, містечка, або навіть району.

В 2013 році в місті Костянтинівка Донецької області (75.000 населення) не зупинявся жоден пасажирський потяг, а в місті Слов’янську (115.000) останній тролейбус ходив о 19:00. В результаті для більшості населення регіону єдиним способом проведення вільного часу був перегляд телевізора.

В усіх регіонах, де працює проект УМШ, стан доріг і громадського транспорту також є жахливим і підживлює успадковану з совєцьких часів атомізацію суспільних відносин.

Стан соціальних комунікацій

В совєцькі часи переважно вертикальні канали соціальних комунікацій (як живі, так і електронні) створювалися та використовувалися для управлінських цілей (вчасно подати команду) та нав’язування способів автоматичної поведінки.

Для тих же цілей були штучно створені і підтримувані соціальних мереж, деякі з яких успішно дожили аж до 2013 року; зокрема, різноманітні ветеранські організації та клуби реконструкторів, як інваріант горизонтальних комунікацій. Рештки таких мереж зберіглися в бюджетних організаціях, які працюють з великими потоками людей, таких як житлово-комунальний сервіс, освіта та медицина. Такі мережі в 2014 році активно використовувалися РФ як для формування відповідної суспільної думки, так для поширення пліток, чуток та панічних настроїв.

Через такі канали комунікацій та мережі керівництву СССР, а пізніше і РФ, вдалося закріпити штучні соціальні норми, серед них– прийнятність та романтизація кримінальної поведінки; страждання в щоденному житті, як норма і чеснота, припустимість насильства в родині над жінками і дітьми («бъёт – значит любит»); прийнятність «лжи во спасение»; безальтернативність насильства, як засобу відстоювання власних інтересів; укорінення установок малозначущості індивіда та безвідповідальної поведінки; толерування жорстокого ставлення до тварин та людей з фізичними вадами.

З 2000х років пропаганда «русского мира» робить акцент на відновлення «традиційних» форм родини, сегрегації і взаємної дегуманізації статей.

Пов’язані з цими нормами моделі поведінки впроваджувалися і продовжують впроваджуватися на всьому російськомовному просторі через телесеріали, постановочні reality show, фільми, газети та книги.

Серед інших успіхів совєтів, а потім РФ по зміні масової свідомості були ерозія концепту громад і де-мотивація діалогових практик через забюрократизованість і заформалізованість суспільного життя. Були практично знищені засоби і механізми створення соціального капіталу в громадах.

Всі ці заходи спрямовані на руйнування найближчого кола спілкування людини шляхом зниження рівня довіри та здатності до колективних дій в суспільстві. В суспільстві з високим рівнем довіри людина отримує емоційний відпочинок і знімає стрес, через що підвищується здатність до раціонального мислення, зваженого аналізу зовнішніх впливів і конструктивної взаємодії з оточенням.

Пострадянська атомізація суспільства є явищем мало вивченим і слабо усвідомленим. З точки зору гіпотези соціального мозку Р.Данбара[4] це явище виглядає так:

Через руйнування складних, глибоко укорінених в культурі, соціальних структур і побудову нових –вульгаризованих, було порушено основний принцип, за яким відбувається соціальна взаємодія в великих групах (кластер «сильних зв’язків» – родина і найближче оточення, група емоційної підтримки; кластер «середньо-слабких зв’язків» – де взаємодія відбувається за принципом традицій, де поведінка іншої людини є добре передбачувана як через тривалий досвід спілкування, так і через звичаєве право; кластер «слабких зв’язків» – де взаємодія відбувається максимально раціонально і позаемоційно). Радянська, а потім і нав’язувана РФ соціальна кластеризація звелася до абсолютного превалювання середньо-слабких зв’язків над сильними, що призвело до майже повної деградації навичок конструктивних комунікацій з людьми «поза своїм кланом», які засадничо сприймаються як потенційно небезпечні і неприємні.

Це також спричинило катастрофічне падіння рівня суспільної емпатії, яка формується на культурі раціонального підходу до врахування взаємних здобутків і втрат.

До цього є дотичним феномен специфіки пострадянської корупційної економіки. Навички раціональної взаємодії з сторонніми людьми збереглися в радянський час в дуже спотвореному вигляді – переважно в кримінальних (в тому числі – совєцьких, партійних, комсомольських, профспілкових, правоохоронних) колах, які і стали основними бенефіціарами розподілу пострадянської спадщини.

За таких умов група «сильних зв’язків» також вимушено перебрала на себе функції «середньо-слабких зв’язків» (як додатковий інструмент гарантування інтересів людини за умови низької довіри в суспільстві), що призвело до інструменталізації родини і кола найближчих друзів, перетворило їх на сурогат фондів соціального страхування, а кумівство – на основну поведінкову практику.

Результатом цього стало суспільство, більше або менше, в залежності від регіону і типу поселення, атомізоване за специфічним пострадянським патерном, – суспільство вкрай дистресованих і невротизованих особистостей. Такі люди вкрай легко піддаються будь-яким інформаційним впливам ззовні і через те, що дистрес вкрай послаблює раціональне мислення, і за відсутності в них референтного кола, в якому зовнішня інформація може бути обговорена з раціональних позицій.

Концепт громади, як професійної, так і територіальної, базується на наявності референтних кіл такого роду в середовищі слабких зв’язків – точка зору людини з-поза кола середньо-слабких зв’язків за визначенням сприймається як менш значима, навіть маніпулятивна чи ворожа. Для Росії ця проблема набула, за даними Л. Гудкова, масштабів катастрофи вже на початку 2000х. Для України ця проблема є менш масштабною, хоча й досі дуже значимою. Втім, в Україні є багато випадків, коли вона долалася стихійно, природним чином. Ці випадки варто було б описати і проаналізувати їх в тому числі за формальними показниками для виявлення факторів, що сприяють нормалізації суспільних стосунків.

Українська мова  

Починаючи з середини 1960-х років відбувалося системне вичавлювання української мови з України, на всій території України, крім західних областей, була штучно розвинута залежність від російської мови та сформована уява про меншовартість та «штучність» української мови.

Серед системних чинників дискримінації української мови в загальній середній освіті слід виділити доплату учителям російської мови і літератури та можливість звільнення учнів від вивчення української мови з різних, переважно нераціональних причин.

На 2013 рік значна частина населення регіонів, де працює проект УМШ, практично не чула українську мову і роками не бачила україномовних текстів.

Домінування РФ в інформаційному просторі України

Вже після 2000 року керівництво РФ поставило собі за мету досягнення легкої керованості мас через сучасні комунікативні технології – повністю контрольовані і цензуровані телеканали, радіо, друковану продукцію (газети, журнали, книги).

В Україні в 2013 році фактично не існував ринок медіа, найбільш впливові медіа канали були монополізовані олігархами, наближеними до влади. В 2013 році практично весь медійний простір України був заповнений російськомовним продуктом, виробленим в РФ.

В 2013 році більшість користувачів інтернету в Україні користувалася сервісами, повністю контрольованими спецслужбами РФ (mail.ru, vkontakte, одноклассники, антивирус Касперского).

Vkontakte і досі є за замовчуванням основною соціальною мережею для школярів молодшого і середнього шкільного віку через більшу розповсюдженість там ігрових і субкультурних товариств для цих вікових категорій. Ігри, включно з вбудованими в Фейсбук, типово не мають української локалізації, або пропонують російську замість української.

Акустичне насильство

Одним з нових механізмів впливу на соціальну поведінку, впроваджених СССР та РФ стало аудіо насильство – постійна гучна музика в місцях масового транзиту людей – транспорті, магазинах, ринках та сфері обслуговування. Ця музика станом на 2013 рік в регіонах проекту була ледь не виключно виробництва РФ. Ця практика досі не усвідомлюється як ненормальна більшістю населення і продовжує відтворюється навіть на другий рік війни. Акустичне насильство створює стрес і унеможливлює природнє спілкування між людьми, посилює атомізацію. Ця тоталітарна практика походить з тюремних традицій.

Одним з результатів тривалого акустичного насильства стало те, що більшість населення регіонів проекту сприймають як норму крик, істеричні і гучні розмови, і не сприймають спокійну розмову, як таку, що варта уваги.

Масове розповсюдження телевізорів, які здатні відтворювати якісно звук і, зокрема, низькі частоти, дозволило використовувати акустичні ефекти для впливу на глядачів на нейробіологічному рівні і перетворило «зомбоящик» з метафори на реальність[5].  Активне використання акустичних ефектів в практиці російських теленовин та інших програм призвело до сталої істеризації глядачів та перебуванні їх в стані постійного страху перед якимись невідомими, але невідворотними негараздами.

Протягом зими-весни 2014 року в Харкові, Донецьку, Луганську та Сімферополі було зафіксовано використання на масових мітингах, організованих сепаратистами, інфразвуку за допомоги акустичних систем великого розміру. Окрім використання інфра-низьких частот, в медіа РФ широко використовуються «ефект 7-ї гармоніки» в діапазоні, до якого найбільш чутливе людське вухо (середніх частот).

Загальносвітовий контекст

Завдяки поширенню і вдосконаленню інформаційних технологій відбувається збільшення кількості інформації, яку щоденно споживає людина. Це спричиняє постійний стрес.

Зростає роль віртуальних соціальних мереж, які впроваджують нові комунікативні практики та автоматичні способи поведінки, які, зокрема, уможливлюють швидку реакцію на нову інформацію, в тому числі швидке розповсюдження панічних реакцій та настроїв.

Сучасний стан інформаційного і комунікаційного поля України

Станом на 2016 рік інформаційна війна РФ спрямована на остаточне знищення української ідентичності,  остаточної відмови України від західного цивілізаційного вибору та створення атмосфери тотальної недовіри всередині українського суспільства.

В Україні за останні два роки різко впав рівень довіри до вітчизняних медіа[6]. Низька якість медіа продукту в Україні не є новим феноменом, вона стала усвідомлюватися більшістю людей завдяки впровадженню і стрімкому поширенню нових засобів перевірки інформації (наприклад, практики спростування неправдивої інформації джерелами через соціальні мережі). В регіонах проекту довіра до місцевих медіа суттєво більша за довіру до центральних (в 2-3 рази).

Головні недоліки сучасних українських медіа,— це практики ланцюгових передруків інформації без перевірки джерел і достовірності; поширення емоцій і коментарів під виглядом новин та свідома дезінформація, переважно оплачена. Саме через такі медіа-практики ворожа пропаганда поширюється медіа в Україні.

Неякісні інформаційні продукти, які створюються шляхом таких практик, легко розпізнаються активними користувачами соціальних мереж, їх критика поширюється іншими медіа, що призводить до падіння довіри до медіа в цілому.

Два роки війни і постійних спростувань не змінили ці медіа практики, українські медіа не підвищили  здатність опиратися інформаційним атакам РФ. Більшість українських медіа демонстративно ігнорують стан війни з РФ, деякі навіть пояснюють це об’єктивністю, неупередженістю, зваженою подачею неупередженої інформації та подоланням «мови ворожнечі», чим підігрують російській інформаційній спецоперації з перетворення конфлікту на «внутрішній», за якого «сторони конфлікту» мають домовлятися між собою[7] .

У суспільстві в цілому, і серед активних громадян зокрема, хронічним є невміння домовлятися, співпрацювати, формувати і формулювати індивідуальні та групові цілі і спільно працювати для їхнього досягнення.

В українському суспільстві в цілому відсутній спільний словник термінів, якими описується поточний стан суспільства, стан країни та її місця в світі. Відсутнє спільне розуміння таких базових і часто вживаних термінів як «безпека», «корупція», «демократія», «права людини», «дискримінація», тощо. Досі суспільство не має спільної думки про те, перебуває Україна в стані війни чи ні. Розмова про ці терміни як з боку влади, так і з боку активної частини суспільства йде у форматі презентації або маніпуляції, а не у форматі діалогу.

В українському суспільстві зростає рівень агресії, постійно підвищується рівень сприйняття насильства, як  єдиного засобу надійного та ефективного вирішення конфліктів. Зростає публічне невдоволення серед активної частини суспільства діями та бездіяльністю державної влади стосовно здійснення структурних реформ та захисту національних інтересів України від агресії РФ. Частково цей стан обумовлений об’єктивними проблемами, а частково є наслідком вдалих диверсійних операцій інформаційної війни РФ.

Більшість людей в регіонах проекту перебувають в стані постійного стресу, викликаного як об’єктивними факторами – страхом перед військовими діями, бідністю, загрозою втрати роботи, поганою якістю доріг, епідемічними хворобами, так і «зрадою», «загрозами», штучно роздмуханими через медіа, в тому числі вигаданими в РФ.

При тому в регіонах проекту спостерігаються і позитивні тенденції.

  • Збільшується готовність до волонтерської роботи
  • Збільшується довіра до волонтерів, громадських організацій і війська
  • Збільшується підтримка євроінтеграції та вступу України до НАТО
  • Підвищується лояльність і симпатія до України як держави при низькій лояльності до конкретної, уособленої влади.
  • Суттєво збільшується кількість людей, які вважають себе громадянами України і готові виконувати громадянські обов’язки та захищати громадянські права.
  • Зменшується кількість людей, які асоціюють себе зі штучними та нав’язаними регіональними ідентичностями.
  • Суттєво зменшується публічні прояви лояльності і симпатій до РФ і «русского мира».

В підсумку можна сказати, що жодної цілі, яку ставить собі за мету РФ в інформаційній війні, їм досягти повністю не вдалося ніде, окрім Криму. «Русский мир» в Україні не прижився. Однак це не значить, що загроза зникла. РФ буде намагатися поширити «русский мир» (у рафінованому варіанті чи у вигляді «малоросійства») на всі регіони України, де тільки зможе.

Варіанти подальшого розвитку України

Негативні

«Дострокові вибори» в Верховну Раду в 2017-2018 роках. Результат – збільшення числа агентів РФ в ВР. Відновлення впливу РФ в інформаційному просторі та уряді, війську, спецслужбах. Загроза масових насильницьких акцій.

«Нібимайдан» – чергова спроба інспірованого РФ симулякру масового протесту, який має на меті  фізичне знищення державних інституцій та створення паралельних органів влади.

Ці сценарії просуваються і з великою ймовірністю будуть далі просуватися спецслужбами РФ через інформаційні і не тільки провокації.

«Болото триває далі» – нічого не змінюється з тенденцією до погіршення ситуації. В результаті на чергових виборах в ВР реалізується частково сценарій «дострокові вибори»

Цей сценарій в інформаційному полі представлений як у вигляді спецоперацій, так і природньої реакції українського суспільства через невідповідність очікувань реальності. Дуже важливо розрізняти спецоперації ворога від природньої реакції людей.

Позитивні

Суттєве зменшується кількість мешканців України, які не беруть участь в політичному і громадському житті. Зростає правосвідомість та громадянська активність громадян.

Зростає економічна активність громадян.

Громадянське суспільство поступово стає політичним гравцем, воно створює нові інституції, в тому числі – політичні.

Під тиском зовнішніх і внутрішніх факторів розпочата реформа системи влади, яку помічають і позитивно оцінюють громадяни України.

Ознакою інформаційних спецоперацій ворога будуть спроби дискредитувати такі зміни.

Стратегії трансформації і попередження конфліктів

Для того, щоби позитивні сценарії розвитку реалізувалися, треба докласти системних зусиль з розробки та впровадження нової інформаційної та комунікаційної політики, що відповідає викликам часу.

Її головною метою має стати консенсусне сприйняття громадянами України збільшення рівня внутрішньої і зовнішньої безпеки, та підвищення рівня довіри в українському суспільстві.

Безпека і довіра

В українському суспільстві існують два протилежних сприйняття сенсу поняття «безпека» [8].

  1. Внутрішній стан (переважно україномовні, білінгви та молоді люди) – «безпека»
  2. Стан зовнішнього контролю (переважно російськомовні та старші люди) – «безопасность»

Перша категорія людей переважно готова брати участь в підтриманні безпеки. Друга категорія чекає на появу «контролюючої інстанції» для передачі їй обов’язку по забезпеченню власної безпеки (себто «безопасности»  – відсутності «опасности»).

Велика кількість волонтерів і добровольців, які забезпечували і забезпечують зовнішню безпеку України мусять бути залучені для підтримки внутрішньої безпеки. Для цього в суспільстві варто започаткувати дискусію про критерії оцінки безпеки, про способи і критерії оцінки загроз, про те, яким чином волонтери та добровольці, а також пересічні громадяни можуть реально, на законних підставах та ефективно співпрацювати з МО, МВС та СБУ.

В суспільстві спостерігається розуміння комфорту, як якості безпеки. Відчуття комфорту знижує рівень стресу і підвищує довіру та емпатію. Важливо, щоби комфорт, як критерій оцінки безпеки, включав в себе розуміння колективної безпеки і був надалі пов’язаний з політичними правами громадян і концепцією національної безпеки України.

Транспортні комунікації

Наші і не тільки наші дослідження показують, що першим фактором небезпеки, який усвідомлюють громадяни, це – стан доріг. Тому покращення стану всіх типів доріг як в населених пунктах, так і між ними, є пріоритетним для покращення суспільних комунікацій, рівня безпеки і є головною передумовою підвищення мобільності населення, без якої не може зрости рівень довіри в суспільстві. Важливо прокладати нові дороги і маршрути, які зроблять можливим збільшення туристичних, розважальних, сімейних і трудових поїздок передовсім — молоді.

УМШ долучилася до відновлення залізничного пасажирського руху до Маріуполя, який був відсутній півроку в 2014-2015 роках. Сам факт цього відновлення суттєво вплинув на рівень соціального оптимізму в місті навіть при тому, що в півмільйонне місто досі ходять два потяги.

Як протилежний приклад можна навести село Трьохізбенка в прифронтовій зоні Луганської області, де одна частина села не спілкується з іншою через відсутність дороги, і в двох частинах села сформувалися різні уявлення про те, хто веде війну проти кого і хто кого обстрілює.

Прямі людські контакти є єдиним надійним способом запобігання ворожим інформаційним впливам. Без покращення стану доріг і відновлення зруйнованих в 2014 році внаслідок військових дій мостів неможливо підвищити ні безпеку, ні довіру.

Варто спрямувати протестні настрої активної частини громадян в контроль за якістю і вартістю ремонтних робіт, а також пошуки внутрішніх і зовнішніх джерел їх фінансування.

Критичним також є покриття швидким інтернетом в регіонах проекту та створення інфрастуктури для малої авіації (вертолітної, легких літаків та дельтапланів), що необхідно для попередження кризових ситуацій та швидкого реагування на загрози різного характеру, включно з техногенними та екологічними (найбільші проблеми в регіоні з водопостачанням та теплоцентралями, що має бути швидко диверсифіковано). Створення таких можливостей для покращення комунікацій можуть стати темами спільної діяльності місцевих громад і влади різних рівнів.

Акустичне насильство

Ця безпекова проблема, що недостатньо усвідомлюється суспільством. В містах, де проживають багато переселенців, і які є транзитними для військових (наприклад, у Харкові) на вимогу суспільства заборонені фейерверки і заборона, переважно, дотримується добровільно.

В деяких містах групами урбаністів і активістів вже ставиться питання про створення політик акустичної безпеки, про заборону гучної музики або взагалі музики в публічних містах. Укрзалізниця під впливом громадян заборонила використовувати аудіосистеми в потягах для будь яких звуків, крім аварійних оголошень.

Потрібно започаткувати розробку державної політики регулювання акустичних впливів. Суттєве зниження акустичного впливу на людей потрібно для того, щоб люди почувалися затишніше, звикали до можливості говорити тихо і спокійно. Люди, які живуть в комфортному акустичному середовищі, самі починають помічати істеричний і надгучний тон російських медіа і стають здатними усвідомлювати такі практики, як ненормальні. Це створює природній психологічний кордон для російської пропаганди.

Така політика має включати санкції за використання над-гучної музики та інших акустичних ефектів, які шкодять фізичному та психічному здоров’ю людей,  в публічному просторі. Зміст і регуляторні функції такої політики можуть стати предметом діяльності активного населення, в таку діяльність можуть долучитися професійні музиканти. Результати впровадження такої політики будуть усвідомлені громадянами дуже швидко і сприйняті схвально. Це та реформа, що не потребує великих коштів, але неодмінно дасть великий суспільний ефект.

Основний чинний нормативний акт щодо захисту від шуму прийнято в 1984[9]. Його основні системні недоліки:

  • Він нормує захист від шуму тільки для житлових приміщень і громадських споруд;
  • Він не враховує практики споживання звукових та аудіовізуальних продуктів, що склались після 1984 року, зокрема використання звукових систем в публічному просторі та транспортних засобах;
  • Він не встановлює науково обґрунтовані норми захисту від шуму на виробництві;
  • Він не встановлює в явному вигляді відповідальність за порушення норм захисту та реально виконувану процедуру фіксації факту порушення.

Використання інфра-низьких частот з метою створення панічних настроїв вперше науково документовано в досліді Г.Гельмгольца (1863). Але тільки частина спектру викликає шкідливий для споживача ефект. Однак довести наявність шкідливих для психіки споживача складових в медійних продуктах цілком реально. Досить відібрати взірці та провести аналіз за метрологічно коректною процедурою. І вже тоді, встановивши ознаки шкідливості та маючи формальну процедуру встановлення їх наявності, можна вводити санкції за поширення відповідного продукту. Також слід унормувати граничні норми використання середніх частот звукового діапазону, до яких найбільш чутливе людське вухо.

До Кодексу України про Адміністративні Правопорушення слід ввести новації щодо посилення відповідальності за відповідні правопорушення.

Серйозною проблемою, що перешкоджає контролю за якістю медійної продукції, є монополізм на медійному ринку, про що свідчать оприлюднені дані про структуру власності провідних медіа в Україні. Кількість осіб, що ухвалюють рішення про придатність певного продукту для поширення є обмеженою; вони переважно не мають відповідну кваліфікацію. Інтереси власника та його менеджерів часто протирічать інтересам споживача. Фінансові результати діяльності медіа лише частково залежать від вдоволеності цільових груп. Процедура визначення рейтингів містить суттєві елементи маніпуляції.

Громадяни і безпекові структури

Попри великий рівень довіри до війська в цілому по Україні і в регіонах проекту зокрема, ця довіра часто виявляється абстрактною в спілкуванні військових з населенням прифронтових територій. В рамках УМШ створено кілька успішних моделей діалогу та взаємодії військових з цивільними, які можуть бути поширені інституційно як на рівні центральних безпекових відомств, так і на рівні місцевого самоврядування та місцевих державних адміністрацій. Громадські організації мають отримати державне замовлення та зовнішнє фінансування на поширення таких практик.

В рамках УМШ розпочато вироблення стратегій включення громадян в підтримку безпеки в своїх територіальних громадах. Зокрема, апробовані громадські мережі для оперативного збору інформації про терористичну діяльність та практики впровадження і популяризації європейських стандартів суспільної безпеки.

В Краматорську і Сєвєродонецьку за підтримки УМШ реалізовані успішні практики прямої комунікації представників військового командування з активними громадянами, які суттєво підвищили лояльність громадян до військових.

Пряме особисте кваліфіковане спілкування військових з громадянами є найкращим засобом проти ворожої пропаганди.

Для підвищення довіри до військового керівництва варто запозичити ізраїльський досвід пост-аналізу резонансних військових операцій[10].

Доконечно важливим виглядає затвердження Верховною Радою України розроблених у рамках УМШ та переданих Апарату РНБОУ законопроектів «Про демократичний цивільний контроль над сектором безпеки і оборони держави» та «Про Генерального інспектора Верховної Ради України з питань контролю за діяльністю у Секторі безпеки і оборони держави».

Кібербезпека

Рівень усвідомлення загроз втручання РФ у всі види пристроїв, підключених до інтернету, в суспільстві досі не є адекватним. Державні інституції не ведуть роз’яснювальну роботу навіть для державних службовців про загрози безпеки, пов’язані з користуванням російськими інтернет сервісами, максимум розсилають вказівки не користуватися певними сервісами на роботі і не перевіряють їх виконання.

Російська кібератака в середині липня 2015 року на акаунти членів українського уряду та українських дипломатів свідчить про вкрай неефективні заходи з убезпечення від зовнішніх впливів[11] .

Навіть кібератака на електростанції України 23 грудня 2015 року, яка на кілька годин позбавила струму 220000 споживачів, викликала більше резонансу в зарубіжних медіа, ніж у вітчизняних і практично не коментувалася владою. Громадяни і навіть військові досі користуються сервісами, які повністю контролюються ФСБ, в тому числі для комунікацій, зміст яких може бути використаний і очевидно використовується ворогом для завдання суттєвої шкоди національній безпеці.

Громадяни України масово не розуміють, що вони передають до ФСБ вразливі дані, як і не усвідомлюють,  яким чином ці дані будуть використані. Дворічний досвід читання лекцій на цю тему показує, що точкові ефективні впливи на сотні і навіть тисячі людей, не змінюють загальну ситуацію.

Тема кібербезпеки має стати пріоритетом публічної політики уряду. Без постійних телевізійних програм, які б в популярній формі пояснювали людям, як перейти з mail.ru на безпечні сервіси, як змінити vkontake на інші соціальні мережі, як замінити антивірус Касперського на антивірусні програми доброчесних виробників, Україна залишатиметься під загрозою масштабних кібератак. Також потрібна системна робота безпекових відомств з продавцями комп’ютерної та іншої електронної техніки по недопущенню до продажу техніки з встановленою продукцією виробників і власників з РФ.

Не усвідомлення реалій війни залишається величезною проблемою в українському суспільстві і особливо важко це усвідомлення проходить в сфері інтернет послуг.

Необхідно розробити курси введення в кібербезпеку для шкільної освіти з першого класу, оскільки діти вже користуються комунікаційною технікою з першим років життя.

Суспільні комунікації

Невміння домовлятися про спільні цілі і спільну діяльність сприймається, а часто і усвідомлюється як проблема більшістю активних громадян, чому значною мірою сприяє не так усвідомлення власних проблем, як спостереження за політиками в Києві. Дуже важливо сприяти в Україні створенню передумов для виникнення ефективних практик суспільного діалогу.

Практичні результати діяльності випускників Школи Соціальних Посередників 2015-2016 років показують, що в суспільстві є величезний запит на їх роботу. Люди усвідомлюють важливість їх роботи для підтримки миру в громадах. Ми продовжуватимемо школу і зусилля з інституалізації професії. В рамках ШСП ми вже почали готувати переговорників для майбутньої реінтеграції окупованих територій, оскільки тоді напевно повстане питання інтеграції мешканців тих територій і жертв війни в місцеві громади і українське суспільство.

Необхідні системні зусилля з створення публічних  просторів для переговорів як інституту. Поки такі переговорні простори існують тільки в бізнесі і переважно недоступні для суспільних потреб, або не є придатними для цих цілей. Переговорні простори мають стати частиною публічних просторів. Про окреслення поняття публічних просторів і практик їх функціонування йдеться в інший стратегії.

Головна особливість конструкції переговорних просторів це те, що люди мають почувати себе в них рівно і однаково комфортно.

Для практичного створення нових комунікаційних практик ми розробили діалоговий проект, який має на меті знайти оптимальні практики широкої громадської дискусії, яка може привести до в Україні. Для прикладу, ми спробуємо перевірити, чи можливо замінити в загальному вжитку термін СМТ (селище міського типу) на Містечко, а також актуалізувати необхідність спрощення мови законів до загальнозрозумілого рівня.

Українська мова

Керівництво РФ декларує, що вважає своїми підзахисними все російськомовне населення незалежно від місця проживання і громадянства. Цей підхід найбільш ймовірно не зміниться зі зміною керівництва РФ чи будь якими змінами в РФ. Єдиний спосіб створити інформаційний і цивілізаційний кордон з РФ – це змінити домінуючу мову комунікацій по всій території України. Без створення такого кордону Україна буде постійно під загрозою інформаційних диверсій РФ.

В Україні необхідно швидко розробити і впровадити в життя програму переходу всього публічного життя апріорі на українську мову – це значить, що всі державні службовці, всі публічні представники держави мають звертатися до людей автоматично українською мовою, а далі у відповідності до обставин продовжувати спілкування або українською, або іншою мовою. При тому форма звернення має бути модерною, ввічливою та привабливою для людей. Починати таку практику варто з блокпостів, прикордонників і патрульної поліції. Це не складніше, ніж навчити працівників МакДональдсу, і для цього потрібні тільки відомчі інструкції та наказ начальника.

Міністерству оборони України і Міністерству внутрішніх справ України варто прийняти відомчі нормативні акти, які б визначали українську мову мовою by default спілкування військовослужбовців та інших співробітників з іншими особами та передбачити дієві механізми контроля за їх виконанням.

Загальна стратегія впровадження української мови в суспільстві має стати предметом серйозної експертної дискусії з залученням закордонних спеціалістів з білінгвізму та з країн, де відбувалися подібні переходи (Чехія початку 20 сторіччя, Хорватія кінця 20 сторіччя). Оскільки такий перехід є дуже важким та відповідальним кроком щодо зміни формату масових комунікацій, то його не можна вести без залучення фахівців та підтримки суспільства. Українізація виключно силами активістів та чиновників може створити потужній конфлікт в суспільстві.

З термінових заходів треба заборонити практику двомовних ведучих на українських телеканалах, як таку, що безумовно підсилює стрес, істерику та невпевненість [12]

Необхідно також розробити нові державні стандарти дорожніх вказівників двома мовами – українською та англійською.

Цікаво, що в Беларусі з державного і не опозиційного наукового середовища вже пропонують ухвалити державну програму підтримки беларуської мови, як безпекову стратегію[13].

Медіа

В Україні має з’явитися вільний ринок медіа всіх типів. Це питання національної безпеки. Створення публічних, громадських телерадіокампаній не буде успішним, якщо вони не конкуруватимуть з якісними комерційними медіа.

На час війни українське телебачення треба змусити виконувати державницьку та суспільно-корисну функцію шляхом надання каналам, які виконують таку функцію, державних преференції. Визначення конкретних цілей такої діяльності має стати предметом зусиль РНБО. Продовжувати робити вигляд, що війни і агресії РФ нема просто неможливо з точки зору безпеки України, така страусяча  позиція призведе до найгірших наслідків.  Треба впроваджувати через медіа понятійний апарат «мови війни» і демотивувати українських журналістів від спроб показати війну РФ проти України виключно внутрішнім конфліктом, громадянською війною або «змовою олігархів». Миротворчістю не є уникнення називання ворога ворогом, натомість чітке визначення сторін конфлікту: хто є ворогом, а хто союзником. Встановлення такого кордону має стати предметом державної політики.

Саме з теми «мови опису війни» (language of war) варто розпочати широку суспільну дискусію про критерії оцінки якості медіа, яких просто немає в нашому суспільстві.

Для покращення якості медіа, як запобіжника інформаційним диверсіям, потрібно стимулювати – зменшення числа станцій передачі інформації від джерела до адресата (каскадні передруки), відділення інформації від коментарів та чітке маркування першоджерела інформації. Потрібно впровадити практику маркування всіх інформаційних продуктів, створених в РФ.

Концепція і практика «об’єктивної журналістики», яка бореться з «мовою ненависті» під час війни є неприйнятною. Діяльність «медіа-експертів», які намагаються впровадити в суспільство термінологію, яка заперечує наявність війни і ворогів, повинна стати постійним об’єктом уваги безпекових відомств, особливо на предмет виявлення замовників такої діяльності.

До Кодексу України про адміністративні правопорушення мають бути внесені зміни щодо встановлення юридичної відповідальності за порушення встановленого законом порядку інформування про терористичні акти (ст.17 Закону України «Про боротьбу з тероризмом»).

Потрібне державне стимулювання ринку вітчизняного розважальних продуктів, як інформаційних, так і «живих», а також прискорене включення в європейський і світовий розважальний простір. Розважальний продукт, вироблений в РФ, треба замінити продуктами всіх без виключення інших сусідніх країн, а також індійським і латиноамериканським. Для цього варто запровадити економічні санкції на будь-який медіа продукт, виготовлений в РФ, як продовження практики економічних санкцій, яка вже діє. Інформаційний аспект може не показуватися, як основний, але де-факто будуть потужні обидва – і економічний ефект, і інформаційний.

Програма де-РФізації розважального і інформаційного простору має бути розроблена і впроваджена за зразком програми декомунізації, але з урахуванням досвіду її впровадження.

Авторське право

Україну намагаються примусити для запровадження надзвичайно жорстких стандартів захисту авторського права – насамперед це йде з США, бо більшість власників прав є звідти.

Витискання західних фільмів та музики залишає простір для російських, тому є шкідливим і з цієї точки зору. Український уряд повинен зважати на це зокрема і взагалі на інтерес українського суспільства (в якому практично нема власників прав, зате є користувачі творів, охоронюваних авторським правом), а не бездумно впроваджувати стандарти охорони авторських прав, які йому нав’язують ззовні.

Режим охорони авторських прав має бути балансом інтересів українських користувачів та українських власників прав з врахуванням зобов’язань України за міжнародними договорами (які часто скромніші, ніж ті вимоги, які висувають Україні, і які наші урядовці бездумно готові підтримувати під гаслами вселенської прогресивності) і врахуванням реалій інформаційної безпеки. Сьогодні РФ нам віддає свій продукт за гроші, але завтра готова буде робити це й безплатно – їй це буде вигідно стратегічно.

Колективні практики

Брак просторів і практик живого колективного спілкування відчувається як проблема у всіх містах проекту. В новостворених публічних просторах можна впроваджувати нові практики колективного спілкування, в тому числі такі, що були вже апробовані в рамках проекту УМШ. Це:

Розмовні клуби (українська, кримсько-татарська, польська, англійська мови) для дорослих, в тому числі з елементами рукоділля для розвитку дрібної моторики, що є перевіреною антистресовою практикою (наприклад – лялька-мотанка, вишивка, малювання, ліпка).

Кіноклуби – колективний перегляд і обговорення фільмів, як правило соціальної тематики, в тому числі іноземними мовами. Особливо добре сприймаються фільми про історію реформ в різних країнах, історію миротворчості і боротьби за людські права, біографічні фільми про «агентів змін». УМШ створена вже власна фільмотека, серед них цикл фільмів «Жінки-миротвориці», які викликають жваве обговорення.

Свята творчості – інтеграційні заходи для дітей різного віку та дорослих з елементами ручної творчості і інтерактивних лекцій та забав – «Країна руками дітей».

Впровадження практик колективного співу і виконання музики – різні формати для різних вікових категорій.

Перспективним напрямком є створення кафе-бібліотек, як прикладів соціального підприємництва.

До створення і поширення таких нових комунікаційних практик варто залучати ITшників та бізнес. Подібні практики мають охоплювати всі вікові категорії населення і створюватися як для окремих вікових категорій, так і для людей всіх вікових категорій.

Потреби в навчанні

Для впровадження описаних вище стратегій потрібно:

Вчити людей розуміти свої інформаційні потреби і шляхи їх задоволення, розділяти приватне, виробниче і громадське життя, усвідомлювати соціальні ролі, виховувати культуру приватності.

Розробити і в перспективі впровадити курси інформаційної культури у формальній освіті (в вищий, середній і початковій), які мають включати в себе серед іншого:  джерелознавство, статистичні методи обробки інформаційних потоків, правила наукової дискусії, введення в поведінкову економіку і філософію відкритого суспільства.

Із залученням фахівців з країн ЄС розробити курси кібербезпеки для різних категорій населення – від дітей до держслужбовців і пенсіонерів.

Курси провідників (guides, гіди, екскурсоводи) – для поширення інформації про зміни в локальних громадах і підживлення внутрішнього туризму. Такі провідники, як правило, формують величезні мережі спілкування і дізнаються про події в місті першими. Вони можуть стати частиною мереж громадської безпеки для раннього попередження конфліктів та боротьби з чутками.

Школи діалогів, аргументації та публічної презентації для покращення якості публічних комунікацій та поширення діалогових практик, як фактору попередження та мирної трансформації конфліктів.

Класифікація цільової аудиторії

На кого варто спрямувати зусилля в імплементації запропонованих змін.

Не треба активізувати і просвіщати ВСІХ людей, треба пріоритезувати впливи. Не будь яка громадянська активність є корисною і має заохочуватися суспільством та державою.

Люди, які не беруть участь в громадському житті, в умовах сучасної України є фактором стабільності. Їм не треба «промивати мізки», не треба «зомбувати» або «перезомбовувати», не треба робити об’єктом пропаганди, а тільки м’яко коригувати поведінку в бік підвищення лояльності до Української Держави, до Європейських цінностей. При цьому їхні погляди не мають бути метою коригування, а тільки публічна поведінка.

Дослідження, проведене в рамках УМШ[14], зафіксувало, що така позиція справедлива для усіх локацій, крім Одеси, де залучення до громадської роботи, особливо політично нейтральної (зоозахист, захист паркових зон і пам’яток історії, базарний контроль, тощо) сильно корельоване з переглядом «ватного» світогляду на користь якщо не проукраїнського, то як мінімум проєвропейського. Тобто, коригувати поведінку тут можна не тільки в бік підвищення лояльності, але й в бік підвищення комфортності безпосереднього оточуючого середовища, і це —спрацює!

Принцип fake it till you make it (прикидайся поки не досягнеш) працює при великих суспільних змінах. Люди спочатку проспівають раз 50 гімн України, а потім почнуть думати про ті слова, які вони співають. Це стосується всіх комунікативних практик. Головне – це уникнути тоталітарних і авторитарних практик при впровадженні нових змістів і протоколів комунікації. Застосування ж автократичних методів при тому є можливим.

Обов’язково треба працювати уважно з протестним потенціалом, і спрямовувати протестну енергію і питомо український тип поведінки «всруся та не скорюся» в бік вирішення проблем локальних громад, де можливі відносно швидкі та видимі зміни, а результати активності можна відчути і показати іншим людям.

Головні групи для роботи це:

  1. Працівники безпекових відомств, військові, державні чиновники, працівники місцевого самоврядування, конкретно ті:
    1. Хто безпосередньо працює з людьми
    2. Хто ухвалює рішення або на них впливає
    3. Хто розносить чутки
  2. Бюджетники – освіта, медицина, комунальники, особливо керівники підрозділів.
  3. Лідери громадських організацій, волонтери, активісти процесів самоорганізації в локальних громадах.
  4. Власники, менеджери і редактори медіа.

Над рамковою стратегію працювали  – Наталія Зубар (керівник розробки), Віктор Гарбар, Олександр Северин (кандидат юридичних наук), Олена Сирінська, Сергій Петров, Віталій Овчаренко (кандидат історичних наук), Ігор Дубровський (кандидат соціологічних наук), Ольга Малишева, Віктор Пушкар (кандидат психологічних наук) – всі ГО ІЦ «Майдан Моніторинг», Галина Усатенко (кандидат філологічних наук) – Фонд Європа ХХІ.

Цей документ є результатом діяльності проекту Українська Миротворча Школа.

Використані джерела

[1]Russians see Ukraine as an illegitimate state  https://www.washingtonpost.com/blogs/monkey-cage/wp/2015/05/20/russians-see-ukraine-as-an-illegitimate-state/

[2] Дослідження в рамках УМШ – Соціальний капітал в 26 містах проекту УМШ (готується до публікації)

[3] В’ятрович: мер Полтави може постати перед судом за спротив декомунізації http://www.radiosvoboda.org/content/article/27576145.html

[4] The social brain hypothesis and its implications for social evolution. Dunbar RI http://www.ncbi.nlm.nih.gov/pubmed/19575315

[5] Ольга Малишева. “І хутко влив до вух його отруту…” http://maidan.org.ua/2014/06/olha-malysheva-i-hutko-vlyv-do-vuh-joho-otrutu/

[6] Рейтинг довіри до ЗМІ: чому вниз? http://osvita.mediasapiens.ua/trends/1411978127/reyting_doviri_do_zmi_chomu_vniz/

[7] Сергій Петров: Масові блокування у твіттері – початок рашистської спецоперації «Єдіний народ»  http://maidan.org.ua/2016/01/serhij-petrov-masovi-blokuvannya-u-tvitteri-pochatok-rashystskoji-spetsoperatsiji-edinyj-narod/

[8] Безпека російською мовою – місія неможлива?! http://maidan.org.ua/2015/12/bezpeka-rosijskoyu-movoyu-misiya-nemozhlyva/

[9] САНИТАРНЫЕ НОРМЫ допустимого шума в помещениях жилых и общественных зданий и на территории жилой застройки. Органи влади СРСР; Норми від 03.08.1984 № 3077-84 http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/v7_84400-84

[10] Ізраїльський досвід висвітлення війни: цензура на відзняте відео, повідомляти про втрати заборонено http://texty.org.ua/pg/article/editorial/read/58904/

[11] А ми казали! Росія продовжуватиме активну інформаційну війну проти України http://maidan.org.ua/2015/07/a-my-kazaly-rosiya-prodovzhuvatyme-aktyvnu-informatsijnu-vijnu-proty-ukrajiny/

[12] Юрій Шевчук: Мовна шизофренія – нова, потужна форма русифікації http://zik.ua/news/2015/07/08/yuriy_shevchuk_movna_shyzofreniya__nova_potuzhna_forma_rusyfikatsii_605587

[13]Профессор Академии МВД: В Беларуси необходимо принять госпрограмму поддержки белорусского языка  http://ej.by/news/culture/2016/05/06/professor-akademii-mvd-v-belarusi-neobhodimo-prinyat-gosprogrammu.html

[14] Стратегії трансформації і превенції прикордонних конфліктів в Україні. Збірка аналітичних матеріалів. 2014-2015, c.50-133 http://peace.in.ua/stratehiji-transformatsiji-i-preventsiji-prykordonnyh-konfliktiv-v-ukrajini-zbirka-analitychnyh-materialiv-2014-2015/