Я, як мешканець однієї з окупованих територій, після поїздки в Сартану та Маріуполь сформулював цю думку для себе, та хотів би її донести для тих, хто веде інформаційну політику, яка направлена на мешканців окупованих територій, або територій які були окуповані (зараз звільнені). (Ця думка не претендує на істину а просто відображує моє бачення ситуації).
Зараз дуже багато журналістів ведуть свою діяльність спираючись на свої емоції, не думаючи про негативні наслідки своєї діяльності. І в цьому їх не можна звинувачувати, бо події які сталися в нашій Країні для них особисто призвели до драматичних, а подекуди і трагічних наслідків. Але, якщо наша мета об’єднання країни, то тут ми повинні (я так вважаю) діяти прагматично а не емоційно.
Мені особисто стає ніяково коли я чую з вуст деяких політиків слова про те що: «на Донбасі є проукраїнські та проросійські мешканці і наше завдання допомогти першим позбутися других» – це популізм який є дуже небезпечний. Тут ми повинні усвідомити що ті кого ми називаємо «Сепарами», «Ватніками», «Зрадниками» , «Рашистами» – це частина НАШОГО суспільства, і вони нікуди не дінуться, їх ніхто не виселить, вони нікуди не поїдуть, їх ніхто не лишить громадянства, вони будуть жити поруч з нами в одній Країні, в одних з нами містах, на одній вулиці, в одному будинку чи під’їзді. Тому замість звинувачення в їх адресу, ми повинні шукати та вигадувати для них виправдання, ми вже зараз повинні шукати для них виправдання, ні вони, а МИ повинні це робити. Вони повинні знати про те, що їх не вважають зрадниками, що вони просто помилялись, і що їх завжди чекають в нашому спільному Українському суспільстві. Ми повинні інформаційно готувати платформу для їх повернення. Давайте дамо їм шанс на повернення, бо ті хто вже зараз готовий усвідомити свою помилку натикаються на категоричну позицію з нашого боку, про те, що вони зрадники, і що вони за це «будуть покарані», і після цього їм не залишається нічого крім подальшого вмовляння себе в правильності їх Анти-Українського вибору.
Людина може змінити свою позицію якщо їй дадуть шанс це зробити (Такі приклади вже існують) , давайте давати цей шанс, та робити все для того щоб їх повернення було для них якомога менш травматичне. Пам’ятайте про те, що ми всі – Українці, незалежно від регіону нашого проживання , незалежно від нашої національної, етнічної, релігійної, конфесійної, мовної, політичної, партійної чи будь якої іншої приналежності.
Можливо ця позиція комусь здається занадто толерантною та ліберальною, але як на мене – це прагматична позиція для формування нашого спільного майбутнього!