День третій. Заспокійлива музика. Чудова природа, чарівне місце для відпочинку, мрійлива пора року – бабине літо. Приємні співрозмовники-однодумці. І знову прагнення працювати. Поспішаємо до нових зустрічей та інформації.
Дружньо поспішаємо до автобусу, адже день розписано щохвилинно.
Словʼянськ. Міська бібліотека приймає ввічливо та доброзичливо. Тут непомітно у куточку працює жіночка-мурашечка, вона плете сітку для наших вояків. Старається швиденько закінчити, щоб зберегти ще кілька життів, прикрити, наче крилом нашу гвардію.
Цікава зустріч з Денисом Бігуновим – запальним, активним юнаком, який на свої плечі взяв захист та розвиток рідного міста. З його оповіді ми дізналися про основні проекти, які він впроваджує у життя міста разом зі своїми однодумцями. Коли 06.07.2014 він потрапив до виконкому, то пустота, зруйнування, літаючі папірці, залишки документів краяли душу. Вирішив, що все треба починати з нуля… І вони почали! Листівки, інформаційний бюлетень, ретельна робота, пошуки небайдужих і робота загорілася, все закрутилося. Зверталися до різних конфесій, громадських організацій, до державних структур… Надія є – Словʼянськ буде українським, він буде жити багато й щасливо!
Це підкреслив і в.о. голови міста Зонтов О. Він знайшов час, щоб зустрітися з нами – журналістами, громадськими активістами – представниками Української миротворчої школи. Чемно й впевнено розказав про стан у місті. Пояснив як тактовно, зберігаючи кожну особистість, він намагається виховувати майбутні кадри. Як обережно прибирає тих, хто вже втомився від роботи або не має бажання працювати на рідне місто. На запитання які основні вимоги ставить він до влади. Це мова (основна – державна, українська), історія (памʼятаймо та вивчаймо своє), державність (пишаймося за своє, поважаймо державні символи).
Денис відмітив значний внесок різних конфесій у розвиток міста. Однією з перших допомагати почала «Добрая весть». А от Московський патріархат вирішив ізолюватися, мабуть, так зручніше: хай там що, а нам за нашими московськими брамами і так непогано…
У місті зареєстровано майже 200 громадських організацій. Та активні проукраїнські можна порахувати на пальцях – це «Гуртом Словʼянськ», «Словʼянська Січ», «Честь имею» тощо.
Не менш цікавий відбувся й діалог з Овчаренко В. – головою відділу освіти. Так, нині найактуальніша тема – це патріотичне виховання. Але слід відмітити, що не всі викладачі це усвідомили, ще є такі, що чекають «російських хлопчиків» і навіть намагаються знижувати оцінки за проукраїнські настрої учнів. Звичайно, бюджетними очікували, що будуть отримувати гарні зарплати у Росії, тому й бігли на референдум, й обдзвонювали батьків, щоб ті приводили дітей до школи. І що з того вийшло – ніби навмисно викликали дітей під обстріли. Кому це потрібно? Думаю, що лише окупантам. Не своє – не жалко… А що сьогодні? Чи проводилася люстрація? Майже ні. Та й складно це зробити. Законі такі, що й не так просто звільнити людину лише за те, що вона не так думає, як держава… Так, звільнили директора педагогічного, але ще скільки залишилося проросійських вчителів! Та будемо поступово, виховуючи молодих викладачів, міняти стару гвардію. На жаль, є ще й вплив московської церкви – особливо Лаври. Вони намагаються входити до дітей через школи і не всі викладачі цьому протистоять.
Краматорськ. Тут нашій групі довелося поділитися на дві групи, бо встигнути всюди реально неможливо. Одна частина відвідала стандартне громадське обговорення, публічну дискусію на тему «Стан, проблеми та шляхи вирішення національно-патріотичного виховання молоді Донеччини». Все було чинно та правильно. Говорили красиво, як треба, не дуже далеко пішли від засідань старих часів. Мабуть, так на державному рівні й обговорюються питання?! Найцікавіше було спостерігати за тими, хто випадково туди попав: хто спілкувався про своє (мабуть, анекдоти були веселішими), хто дрімав, хто робив вигляд, що слухає.
А от другій групі пощастило трохи більше. Вони з Олексою пройшлися по місту – побували у Бджілок, спостерігали як пишуться заяви до нової поліції (аж один юнак прийшов на той час, коли вони зайшли, й той втік від журналістів), прогулялися до парку Ювілейний, навіть встигли помітити, щоб місто Краматорськ досить красиве й доглянуте.
Найцікавішою все ж таки була друга половини дня. Спочатку ми завітали до Прес-центру АТО, де зустрілися з Соколовим К. та Бригинець О. Вони дали короткий аналіз обстановки, розказали про провокаційні обстріли з боку ворогів. На нинішньому етапі офіцерському складу додалося роботи. Адже, з часом навчилися воювати, навчилися думати, щоб не було зайвих і нікому не потрібних втрат. Треба навчитися втримувати мир. Противник знищував останнім часом інфраструктуру, він знав, що для нашого народу робочі місця найважливіше. Наші солдатики допомагають відновлювати зруйноване. Тільки військово знищити ворога неможливо. Необхідно вже воювати інформативно, мудро, хитро. Питання вже не в тому, щоб знищити ворога, а щоб заставити його повернутися додому й не поставляти сюди зброю, танки, військових. Працювати будемо разом. УМШ у цьому також буде активно допомагати.
Тремтливо приємною стала поїздки на гору Карачун. Ми навіть й мріяти не могли, що зможемо отримати дозвіл на поїздку на цей обʼєкт. Ми змогли відвідати могилу загиблим та поклонитися хлопцям, які тримали на собі оборону телевежі. Дякуємо Вам. Сьогодні тут незвично тихо. Та ми знаємо, що все під охороною, що скоро стане тут нова вишка і ми знову побачимо якісне телебачення. Адже інформаційна війна найскладніша і тут треба бути уважними.
Наостанок хочу звернути увагу ще на одне повідомлення. На одному з блок-постів підійшов хлопець-військовий і попросив захистити тих, хто чесно й віддано працює на постах. На жаль, державні мужі знову почали забувати про наших захисників. Мінімальна зарплата, недовіра, залякування звільненнями. Адже багато хто з цих юнаків мають родини, дітей, вони також вигнанці з рідних домівок і що зараз робиться? Вони пройшли перевірки, детектор… Все одно не довіряємо, чи є величезна черга на заміну? Чи люди, як і при радянській владі лише гвинтики? 28.09.2015. УМШ по сходу Донецької області
