ХРЕСТ НА «САМОПОМОЧІ»?

В Кривому Розі відбулися вибори міського голови

Про нові вибори у скандальному Кривому Розі я почув від криворізьких волонтерів, які завітали до сектора «Маріуполь» російсько-українського фронту. Напередодні виборів в офісі однієї з партій оголошено збір добровольців на вибори міського голови. Обирали не кого не будь, а тих, хто має досвід роботи на виборах, (тобто тих, кому не треба розжовувати елементарні вимоги виборчого законодавства.
Маріупольських добровольців брати участь у виборчих перегонах виявилося 17, якраз на число місць у мікроавтобусі. До Запоріжжя при їхали вже у сутінках. Колишня площа Леніна перед греблею Дніпрогесу, де недавно злетів останній «обласний» більшовицький вождь, незважаючи на сусідство з електростанцією, була слабо освітлена. Тому ми не побачили «безхозний» постамент Ілліча. Їхати прямо через Томаківку і Нікополь до Кривого Рогу водій не став, бо «дорога відсутня». У Кривому Розі волонтери (ті самі, які приїжджали до Маріуполя) розказали, що після «ремонту» нікопольської греблі, «зробленому» за вказівкою дніпропетровського губернатора Олександра Вілкула (сина одного з фігурантів виборчого процесу в Кривому Розі) гребля так просіла, що легковик може застрягти у ямі по саму кабіну.
Тому їхали дорогою на Дніпропетровськ, а потім звернули на криворізьку трасу, яка виявилася схожою на полігон з водійської майстерності через ями і горби. Близько 130 км наш автобус стрибає і обминає ями понад 3 години. Невже дніпропетровське начальство ніколи не їздить до Кривого Рогу? Ані Олександр Вілкул, ані Коломойський, ані нинішній очільник області Резніченко або не бували в місті, або літали виключно літаками?
Нарешті Кривий Ріг. Нас зустріли активісти «Самопомочі», коротко ввели у курс справи. На виборах кандидата від «Самопомочі» Семена Семенченка підтримують «Свобода», «Укроп» і «Сила людей». «Батьківщина» і РПЛ(радикали) прийняли бік «Опоблока». Деяким видали портативні відеокамери (в тому числі і мені) і розподілили по дільницях. Маріупольцям дісталися виборчі дільниці Жовтневого району Кривого Рогу. Піймав себе на думці, що в Маріуполі якось забувається, що Центральний район міста колись був Жовтневим.
Якщо взяти декомунізацію, то в Кривому Розі, як кажуть, і кінь не валявся. Весь час чув назви вулиць Тухачевського, Шапошнікова, Коротченка, а «моя» дільниця знаходилась біля парку ім. Суворова. Дивуватися з того не треба, бо місто очолює (і буде очолювати і далі) Юрій Вілкул, багатолітній (судячи з його офіційної біографії) член КПРС. А за час між виборами і перевиборами Вілкул працював над збереженням за собою посади міського голови, роздаючи містянам по 500 грн., яка там декомунізація?
Вранці нас розвезли по дільницях. Дорогою бачимо на одному із стадіонів ще радянський напис «Слава хозяевам недр». Креативненько, якщо врахувати, хто володіє 4 ГОКами Кривого Рогу. Розвозили довго, тому багато хто на відкриття дільниць не встиг.
Я з камерою напоготові до виборчої дільниці, яка розташувалася у великому адміністративному будинку. Де знайшли притулок жовтневий райвійськкомат, інститут післядипломної освіти лікарів Дніпровської медичної академії і ще купа державних і приватних структур.
Дільнична комісія чітко була розділена на дві частини і я швидко зорієнтувався, хто за кого. Не дивлячись на моє журналістське посвідчення, одна половина на чолі із заступником і секретарем комісії дивилися насторожено. Хоча причин для цього не було, хіба моя українська. Але це Кривий ріг, тому і прихильники Вілкула розмовляли українською (ясно, що не всі).
Спочатку йшло за звичним сценарієм. Основним виборцем були всюдисущі бабці, деякі зігнуті навпіл. Вони і визначають наше життя на майбутні роки. А тут Вілкул їх ще і заохотив 500 грн виплатою. Молоді було мало. Іноземний спостерігач на наших виборах, невтаємничений у структурі нашого населення, по виборах зробить висновок, що Україна – держава старих і немічних.
Деякі обурювались відсутністю біографій кандидатів в мери (їх, нагадаю, було 15). «Де портрети цих бандитів?» – голосно запитала одна бабця, стукаючи палкою.
Молодь почала підтягуватися у другій половині дня. Багато було з немовлятами на руках. Скоріше за все саме молодь дала ті 24% проти Вілкула. Хоча не факт. Молодь також різна – така посттоталітарна свідомість. Спостерігач від кандидата в мери Світлани Сови (Сила людей), взнавши, що я не місцевий, розповів, що у місті 260 тис. пенсіонерів, яких Вілкул просто купив за 500 грн., тому можливо другого туру може і не бути (так воно і сталося). Він сам отримав ці злощасні п’ять сотень, але, за його словами, здав їх на фонд «Сили людей».
Близько 18.00 сталося таке, чого я не пам’ятаю на виборах в Маріуполі давно – на дільниці число виборців перевалило за 50%. Народ продовжує йти.
Порушень було мало. Раз автобус підвіз пенсіонерів і робітників голосувати. Спостерігачам довелося перевіряти їх паспорти, одначе все було чисто. Щоправда роботяги не призналися, де вони працюють. Буйних не було і це впадало в очі. У Кривому Розі люди більш спокійні. Після закриття дільниці порахували голоси: з 1174 тих, хто проголосував, 762 голоси за Вілкула, 260 – за Семенченка. Завіса.
Після того, як було пораховано і упаковано бюлетені (все це я знімав), мене відвезли до штабу «Самопомочі» в одному з готелів. Видно було, що група підтримки «Самопомочі» зібралась з різних місць країни: одесити, львів’яни, івано-франківці, тернополяни, донеччани (машин з донецькими номерами було багато біля готелю).
Тільки здав камеру, як до залу увійшли нардепи Семенченко, Єгор Соболєв і Олег Лаврик. Було якось дивно бачити Семенченка в костюмі і білій сорочці замість звичного камуфляжу.
– Я скоріше за все, переселюсь до Кривого Рогу – сказав Семенченко, перевалюючись на підборах.- щоб Вілкулу п’ять років спокійно не жилося. Мені не вперше отримувати шишки і подряпини, переживу і зараз. Взагалі, я буду там, де треба. Якщо треба, стану мером Шепетівки. Ми отримали голосів більше, ніж інші демократичні партії разом узяті. Спасибі всім за підтримку.
– Кожен на своєму місці робить все для перемоги – підтримав його Соболєв. – сьогодні ми не перемогли, але програний бій не означає програну війну.
Позаду нас стояв колишній претендент на мерське крісло Юрій Мілобог. Одначе депутати, хоч привітали його, до гурту не запросили, а сам він не напрошувався.
Через кілька хвилин куратор групи маріупольців з штабу «Самопомочі» привіз мене до решти земляків. А ще через півгодини ми їхали по нічному Кривому Рону назад, у маріуполь. Ми зробили все, що могли. Решта – не наша провина.
Висновок, який зробив я під час виборів у Кривому Розі невтішний. Регіональна банда, яка наклала в штани, під час революції Гідності і втечі її головного пахана, підняла голову і відвойовує втрачені позиції, поступово відновлюючи свій вплив на втрачених після весни 2014-го територіях. Цьому сприяє те так Ахметов, який ніколи не переставав стискати свою мертву хватку на Кривбасі, але і влада, як виконавча, так і законодавча, вірніше, законодавчий істеблішмент поросту злив місто.
По інтернету гуляють різні версії того, що сталося у Кривому Розі. Найпоширеніша версія: «Самопоміч» взяла гроші у Ахметова, чиїм висуванцем є Вілкул. Але тут постає цілком резонне питання: хто саме з «Самопомочі»? Лідер партії, львівський міський голова Андрій Садовий розпочав всю цю досить коштовну кампанію з створення на голому місці і розкрутки нової всеукраїнської партії з цілком конкретною метою зайняти головне крісло держави, тобто стати президентом України. Хоч вбийте, але не повірю, що злити виборчу кампанію партії заради якихось грошей – це його ініціатива. Яку б суму йому б не запропонували. Бо тут є справа гонору, як кажуть у Львові. Навряд чи, отримавши такий удар, «Самопоміч» зможе серйозно претендувати на Банкову.
Залишається тоді версія, що гроші від Ахметова взяла парламентська фракція (Сироїд, Семенченко, Соболєв, Пастух, Лаврик та інші) без згоди садового. Тобто виходить, що у даному випадку хвіст вертить собакою. Або навіть в самій «Самопомочі» виник розкол, амбіцій у депутатів вистачить. Тоді події в Кривому Розі показують, що з президентськими амбіціями Садовому треба попрощатися. Як і з амбіціями парламентської фракції покерувати Україною.
Втім, для переважної більшості жителів України ці перспективи навояд чи матимуть якесь значення.

Вадим Джувага
Кривий Ріг-Маріуполь

У Маріуполі відкриється приймальня з надання безкоштовної юридичної допомоги в умовах збройного конфлікту

Її відкриття в Маріуполі ініціює Українська Гельсінкська група (УГГ) з прав людини, тиждень тому відзначила своє 39-річчя.

Створена 9 листопада 1976 року в Києві українськими правозахисниками, журналістами та громадськими діячами (серед яких були Микола Руденко та В’ячеслав Чорновіл) для виконання Гельсінських угод від 1 серпня 1975 року, що гарантували громадянам різних країн виконання їхніх громадянських і політичних свобод, Українська Гельсінкська група відкриває в безпосередній зоні антитерористичної операції – Маріуполі і Красноармійську громадські приймальні для надання безкоштовної юридичної допомоги переселенцям і членам сімей учасників АТО.

До речі, подібні громадські приймальні вже працюють фактично у всіх обласних центрах України (крім Полтави, Вінниці, Черкас і Луцька). Хто знає, скільки б Маріуполю довелося чекати своєї черги в цьому питанні, якби не фронт поблизу нього і наплив біженців безпосередньо із зони військового протистояння.

Регіональний координатор мережі громадських приймалень УГГ Наталія Козаренко підкреслила, що юридичну допомогу приймальня в Маріуполі буде надавати цивільним особам, хоча і у військових і комбатантів (іноземних добровольців у ЗСУ) питань вистачає.

За її словами, насамперед прийомні націлені на допомогу в отриманні та відновленні українських документів вимушеним переселенцям з неконтрольованих територій, отриманні різних виплат, компенсації матеріальних втрат і влаштуванні на роботу.

На допомогу правозахисників сподівається і міська влада, зазначила заступник міського голови Маріуполя Тетяна Ломакіна. «Ми не в змозі на місцевому рівні виконувати вимоги законів і постанов уряду, у нас немає можливості надати переселенцям квартиру за рахунок маріупольців, з податків яких формується міський бюджет, а центральна влада нас не чує. Може почує вас»- підсумувала Ломакіна.

При спілкуванні координаторів УГГ з общественниками виплили факти ігнорування законодавства органами соцзахисту і військкоматами сімей загиблих на війні маріупольців. На ці факти координатор громадської приймальні УГГ в Маріуполі Тетяна Самодерженкова пообіцяла допомогти по кожному конкретному випадку.

Вадим Джувага

У Маріуполі пройде Міжнародний фестиваль документального кіно з прав людини «Docudays UA»

У цьому році в Маріуполі вдруге відбудеться фестиваль документального кіно про права людини «Docudays UA». До нашого міста він прийшов лише минулого року, хоча в Києві проходить з 2003 р. Спочатку програма фестивалю включала документальні та ігрові фільми, більшість з яких були українськими прем’єрами.

Відразу на думку організаторів, фестивальні покази почали проводитися по всій країні. Після традиційного показу в Києві фестиваль помандрував країною, ставши мандрівним або пересувним (як кому подобається).

У 2006 році на Міжнародному фестивалі документального кіно в Амстердамі (IDFA) «Docudays UA» було включено до міжнародної мережі фестивалів про права людини Human Rights Film Network (HRFN).

З 2008 року програму фестивалю розділено на два конкурси: творчий і правозахисний, а значить і на два склади журі. З того ж року фестиваль отримав нинішню назву.

Не зайвим буде нагадати організаторів «Docudays UA»: Українська Гельсінська спілка з прав людини на чолі зі знаменитим правозахисником Євгеном Захаровим (Харків), громадська організація «Юг», Херсонський обласний фонд милосердя та здоров’я та ГО «Центр сучасних інформаційних технологій та візуальних мистецтв».

Програма цього року об’єднана темою «Пропаганда», цим підкреслюється роль медіа та пропаганди у війні, свідками й учасниками якої ми є.

У Маріуполі організаторами проведення фестивалю стали благодійна організація «Клуб «Майбутнє», громадська організація« Приазовська правозахисна група» на чолі з Григорієм Курачицьким, Центральна міська бібліотека ім. Короленка за підтримки управління культури Маріупольської міської ради та Посольства Швеції в Україні.

У нашому місті програма фестивалю буде триденною і вперше включить у себе відкриті та закриті покази. Також вперше глядачами закритих показів будуть наші захисники – бійці Національної гвардії, полку «Азов» та батальйону «Донбас», планується також влаштувати покази в підрозділах ЗСУ, які безпосередньо боронять Маріуполь, і в Маріупольському державному університеті.

Відкриті покази пройдуть в Центральній бібліотеці ім. Короленка та ПК «Молодіжний».

Також планується організувати показ фільмів у школах Маріуполя, Першотравневого та Володарського районів.

– Серед фільмів, які представлять маріупольцям, буде гучний фільм «Яма» чеських кінодокументаліста Іржі Стейскала. – розповів Григорій Курачицький. – Сюжет зацікавить багатьох маріупольців. Він про киянку Наталію Юрченко, яка впродовж майже 20 років протистоїть забудовникам на київському житловому масиві Позняки. Забудовники вирішили, що її приватний будинок заважає будівництву нових будинків і розгорнули проти неї війну в судах. Вона виграла кілька судів, але її в спокої не залишають. Творці фільму кілька місяців жили в гостях у героїні фільму.

– Ця історія має аналог в Маріуполі. – говорить координатор «Docudays UA» Світлана Селівестрова. – Пам’ятаєте історію з будівництвом одного з супермаркетів на Кіровському житлмасиві, коли один житель не піддався натиску забудовника і відстояв своє право на житло.

Старший методист бібліотеки ім. Короленка Інна Шульга взяла на себе роль модератора маріупольського кіноклубу «Docudays UA» з прав людини, який з’явився в Маріуполі завдяки фестивалю. Вона планує відкрити дискусійний клуб насамперед для молоді, якій необхідно знати свої права і їх відстоювати.

Відкриті покази «Docudays UA» пройдуть в Маріуполі 19-22 листопада.

Вадим Джувага