Чернівецька область належить до числа тих регіонів України, в яких традиційно проживають представники різних національних спільнот. Територіально до складу Чернівецької області увійшли історичні землі північної частини Буковини, північної частини Бессарабії, а також Герцаївщина, однак у широкому вжитку щодо назви області закріпилась лише «Північна Буковина», що, на нашу думку, є не зовсім коректним щодо інших двох частин області. Дана теза підтверджується коментарями щодо не завжди доречного використання назви «Північна Буковина» або «Буковина» для всього регіону у різноманітних ЗМІ, включаючи інтернет-видання.
Реалії сьогодення вимагають від нас більш уважного ставлення до процесів, що мають місце у різних регіонах України. Метою наукової розвідки є з’ясування найбільших конфліктогенних аспектів сучасних суспільно-політичних процесів у Чернівецькій області. Автори дослідження розглядають конфліктний потенціал в краї в умовах українсько-російського протистояння. Хронологічні рамки дослідження охоплюють період від Революції Гідності до травня 2015 року.
Визначаючи конфліктний потенціал Чернівецької області на сучасному етапі, необхідно звернути увагу на той факт, що одним із найбільших конфліктогенів не лише у нашому регіоні, але й в Україні в цілому, є війна з Російською Федерацією, що розпочалася з анексії Криму та продовжується воєнними діями на Донбасі. Остання спричинила глибоку суспільно-політичну та економічну кризу, наслідки якої відчутні в усій Україні. У зв’язку з цим війна з північним сусідом, що відбувається у військово-політичному та інформаційно-психологічному вимірах, є потенційним джерелом внутрішнього конфлікту в області.
Враховуючи той факт, що росіяни здавна проживають на території Чернівецької області (у ХVІІІ ст. тут з’явилися перші російські переселенці – переважно росіяни-старообрядці), сучасний конфлікт з Росією не міг не вплинути на настрої місцевого населення, в тому числі росіян. В контексті військових дій на сході нашої держави, активних закликів провідників «русского мира» до єднання з РФ, актуалізується проблема вивчення настроїв і політичного орієнтування етнічних росіян в Україні, у тому числі і у Чернівецькій області. Названа етнічна група неоднорідна у своєму баченні майбутньої долі України, її відносин із зовнішнім світом та свого статусу у новій етносоціальній та політичній системі країни.
На початку 1990-х років росіянам в Україні довелося пережити доволі різку зміну свого статусу з привілейованого, пануючого до ролі, хоч і найбільшої, проте, меншини. І хоча жодних мовних, соціальних чи інших обмежень щодо росіян запроваджено не було, дана рольова трансформація у багатьох з них викликала серйозну психоемоційну напругу, оскільки необхідно було визначитися з власною позицією щодо української державності та докласти зусилля щодо пошуку адекватного місця в неї.
Сучасний український дослідник А.Круглашов відзначає дві тенденції розвитку даної етнічної групи за часів незалежності. Перша з них демонструє готовність певної її частини до зміни ідентичності з російської на українську (що підтверджується результатами перепису 2001 року у порівнянні з 1989 роком, про що мова йтиме далі). Друга тенденція свідчить про прагнення до збереження власної національної ідентичності та відсутність внутрішніх передумов до самоізоляції росіян, що засвідчує досить толерантну політику української держави щодо меншин в цілому та росіян зокрема. Ці дві тенденції демонструють, що в Україні представники етнонаціональних меншин не є об’єктом етнічної дискримінації або порушень індивідуальних або колективних прав і тому вони обґрунтовано не бачать в Українській державі свого опонента[1]. Водночас події останніх двох років засвідчили прагнення частини російського етносу не просто відновити своє домінуюче становище, принаймні в російськомовних регіонах України, але й закріпити його на законодавчому рівні. І хоча сьогодні у Чернівецькій області ми не спостерігаємо подібної активності росіян та російськомовних громадян, це не означає, що тут не може бути спровокована подібна ситуація.
Одним із наслідків анексії Криму та війни на сході України стала поява нової соціальної категорії в Україні – внутрішньо переміщених осіб. За офіційними даними у Чернівецьку область за останні два роки переїхало понад 2,5 тис. вимушених переселенців, з яких понад 600 осіб працездатного віку. До служби зайнятості за працевлаштуванням звернулося 449 осіб зазначеної категорії, статус безробітного отримали 314[2]. Дана ситуація оголила низку не тільки соціально-правових а й психологічних проблем, пов’язаних з адаптацією переселених осіб до нового місця проживання, нових місцевих звичаїв та традицій, у деяких випадках і до нового мовного середовища. Водночас виникла необхідність створення сприятливого середовища для прийняття «чужинців» місцевими жителями, надання їм соціально-економічної підтримки з боку органів місцевої влади, а також подолання міжетнічних і міжрегіональних негативних стереотипів взаємного сприйняття.
Оскільки на даному етапі в область прибула відносно невелика кількість вимушених переселенців, особливих проблем у взаємодії з місцевим населенням у них наразі не виникає. Однак за результатами соціологічного опитування, проведеного Фондом «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва 25 грудня 2014 року – 19 січня 2015 року в 11 регіонах України, ставлення мешканців Південного Заходу (до якого відноситься і Чернівецька область) до вимушених переселенців зовсім неоднозначне: 49,2% опитаних погодилися з твердженням про те, що «необхідно внести зміни до законодавства, які б давали їм (переселенцям) можливість повноцінно займатися підприємництвом, в той час як 32,5% вважають, що держава не повинна надавати їм (переселенцям) ніякої підтримки[3]. На нашу думку, наведені цифри свідчать про невпевненість громадян у завтрашньому дні, підсвідомий страх потенційної загрози неможливості знайти роботу, самореалізуватися через зростання конкурентного середовища (переїзд на постійне місце проживання кваліфікованих працівників з інших регіонів України), а також небажанням підтримувати тих, чиї співвітчизники виступили проти єдності України. Крім того, на побутовому рівні досить часто відбувається ототожнення вимушених переселенців з сепаратистами, що не сприяє налагодженню суспільного діалогу та взаєморозуміння в регіоні.
Таким чином, поява внутрішньо переміщених осіб у Чернівецькій області є потенційним джерелом конфлікту у соціальному та економічному розрізі. Невирішення питання про статус та працевлаштування переселенців може спровокувати конфліктну ситуацію, особливо в контексті економічної кризи, що поглиблюється з кожним наступним днем.
Ще одним аспектом війни є мобілізація військовозобов’язаних на службу у східні області України (де тривають військові дії). Вона спровокувала не одну конфлікту ситуацію в області. Перш за все варто звернути увагу на той факт, що область не виконує завдань Генштабу щодо мобілізації: за словами військового комісара Чернівецької області Віталія Чурая, станом на 6 квітня 2015 року план 4-ї хвилі мобілізації було виконано на 70%. Під час 5-ї черги завдання Генштабу виконали на 40%[4]. Серед способів уникнення призову – виїзд за кордон та набуття другого громадянства, блокування доріг матерями військовозобов’язаних (наприклад, у травні цього року півсотні жінок села Топорівці Новоселицького району зібралось на дорозі і спалило близько сотні повісток) та ін. Відповідно, питання мобілізації військовозобов’язаних є досить болючим для регіону і потребує детального вивчення й врегулювання. За певних обставин небажання батьків відправляти своїх дітей на фронт може бути використане і ворожими силами (в тому числі й російськими структурами) не лише для зриву самої мобілізації, але й для провокації соціальних заворушень та протестів проти дій української влади. Так, наприклад, діяльність окремих представників Української Православної церкви (підпорядкованої Московському патріарху), може бути кваліфікована, як така, що спрямована на зрив мобілізації, підриву довіри до української влади, зміни акцентів щодо характеру війни на сході викликає занепокоєння серед місцевої інтелігенції, влади та медіа і вимагає більш адекватних дій з боку владних структур (СБУ, прокуратури тощо).
Наступним фактором, що негативно впливає на ситуацію в області, є економічний. Для жителів Чернівеччини найбільшою загрозою є девальвація (знецінення) гривні (43,1%) та дефолт України (37,7%). Війна з Росією стоїть лише на третьому місці серед найбільших загроз сьогодення (26,4%)[5]. Дані цифри свідчать про надзвичайну важливість економічної стабільності для жителів регіону. Подальше знецінення гривні та поглиблення економічної кризи може призвести до вимивання кадрового потенціалу з регіону (зростання кількості емігрантів у країни ЄС, США, Канаду, країни «третього світу» (наприклад, лікарі), які дають можливість забезпечити гідний рівень життя своїм сім’ям), зростання кількості безробітних, зростання заборгованості оплати послуг ЖКГ, відключення боржників від постачання газом, водою, електрикою і, як наслідок, зростання соціальної напруженості в регіоні, що в кінцевому підсумку може призведи до акцій протесту громадянської непокори.
Особливе місце в сучасних умовах посідає етнічний фактор. Чернівецька область багатонаціональна: тут проживають представники майже 70 національностей, при цьому 75% населення – українці, 12,5% – румуни, 7,3% – молдавани, 4,1% – росіяни, 0,4% – поляки, 0,2% – євреї, 0,2% – білоруси, 0,4% – інші національності[6]. За 14 років, які минули від останнього перепису населення, національний склад населення Чернівецької області зазнав певних змін: за даними різних соціологічних досліджень зросла частка румунів, натомість зменшилася кількість молдован, з’явилися представники інших етнічних груп, в тому числі азербайджанці, індуси тощо. Тож питання щодо національного складу населення області, як і інших регіонів України, залишається відкритим. На сучасному етапі відсутність актуальних даних щодо національного складу населення ускладнює моніторинг ситуації у Чернівецькій області, дещо утруднює процес управління етнонаціональними процесами в краї.
Очевидно, що етнонаціональні протиріччя є одним із найбільших конфліктогенів у сучасному світі. Однак Чернівецька область має свою специфіку, без розуміння якої неможливий повноцінний аналіз подій сучасних та прогнози щодо майбутнього. Засадничі принципи взаємодії представників різних етнічних спільнот краю сформувалися у добу середньовіччя, новий та новітній час. Минуле області пов’язане з перебуванням або повністю, або окремими землями, у складі різних держав. Найбільш драматичним для Чернівеччини було ХХ століття, впродовж якого лише її північна частина кілька разів змінювала свою державну приналежність. Рішення ж про створення Чернівецької області у складі УРСР було прийнято у 1940 році. Територіально до її складу увійшли історичні землі північної частини Буковини (південна частина входить до складу Румунії), північної частини Бессарабії (Хотинщина) та Герцаївського району, про що згадувалося вище.
Спільним для усіх історичних регіонів, що увійшли до складу Чернівецької області, є те, що впродовж століть вони були населені різними етносами, відносини між якими характеризувалися відносною стабільністю й ґрунтувалися значною мірою на принципах взаємної поваги. Як наголошує відомий український дослідник Ігор Буркут, у зв’язку з тим, що предки слов’яномовного та румуномовного населення краю сповідували православ’я, між ними не iснувало мiжконфесiйних суперечностей, якi нерідко провокують етнонацiональнi конфлікти[7].
Буковина здавна славилася традиціями толерантності, які особливо яскраво проявилися за часів входження регіону до складу Австрійської, а згодом – Австро-Угорської імперій. Однак порушення рівноваги в умовах Першої світової війни призвело до зникнення традиційного «буковинiзму», відродження якого почалося лише після проголошення незалежності України, щоправда у дещо іншому форматі.
Загалом Чернівецьку область, як і інші прикордонні території України, можна віднести до етнорегіонів, які складаються, за визначенням сучасного українського дослідника П.Надолішнього, з відповідної території, «яка за сукупністю взаємозв’язаних етнічних елементів, характером та інтенсивністю етнічних процесів відрізняється від інших територій і може виступати як окремий (самостійний) об’єкт державної етнонаціональної політики»[8].
Саме тому звертаємо увагу на той факт, що область дійсно потребує особливої уваги з боку центральних органів влади, оскільки нинішній національний склад населення не відрізняється такою строкатістю, як сто років тому, а три домінуючі національні групи – українці, румуни та молдовани – є автохтонним населенням. На певних ділянках вони складають єдиний етнічний масив по обидві боки державного кордону, з одного боку – в якості національної меншини, з іншого – в якості титульної нації. Останнє відіграє важливу роль не тільки у взаємодії названих груп на території краю, але й на національному рівні: активність історичних батьківщин у захисті прав своїх співвітчизників, що проживають на території області, часом сприймається як додаткове джерело політичного та національного конфлікту. Найбільш яскраво дана тенденція проявилася у взаємовідносинах Україна – Румунія після розпаду соціалістичної системи та проголошення незалежності України. Після вступу Румунії до ЄС напруження дещо спало, однак і сьогодні радикальні політичні сили по обидва боки кордону намагаються скористатися національним фактором для реалізації власних політичних амбіцій. Дана тенденція особливо яскраво проявляється під час електоральних кампаній.
У даному контексті вимальовується іще одне потенційне джерело конфлікту – зміна національної ідентичності жителів Чернівецької області. Так у 1989 році 70,8% населення краю визнавали себе українцями, а у 2001 році – 75%. Звертаємо увагу на той факт, що тенденція до зростання кількості представників національної спільноти за часів незалежності прослідковується лише серед українців та румунів. Причому у 2001 році у процентному відношенні кількість громадян, які визнали себе румунами зросла на 14,2%. Натомість кількість молдован зменшилася на 20,5%. Зменшилась кількість росіян (майже на 40%), поляків (на 28,4%), представників інших національних груп.
Водночас варто звернути увагу на той факт, що процес національної самоідентифікації та етнічного розмежування найбільш складно відбувається у середовищі молдавської та румунської національної групи. Говорячи про цей складний і болючий процес, слід зазначити, що румуни та молдовани мають спільні літературну мову, літературних класиків, традиції тощо, проте внаслідок складних геополітичних змін XVIII-XX ст. вони розвивалися у різних геополітичних просторах, що суттєво вплинуло на їх подальшу самоідентифікацію. У контексті самовизначення румунів і молдован можна навіть припустити, що мова може йти про дві політичні нації, які створилися на базі спільного етносу (безумовно, це можна вважати робочою гіпотезою для фундаментального дослідження) і процес самоідентифікації та розмежування між ними ще не завершився. Дискусія щодо спільності/відмінності румунської та молдавської мови, румунської та молдавської нації триває вже не один рік, однак для нашого дослідження важливим є факт зміни ідентичності, що у перспективі може не тільки вплинути на національний склад населення області, але й на формування взаємовідносин між українцями, молдованами та румунами на території області, Україною, Республікою Молдова й Румунією на міждержавному рівні. У цьому контексті зазначимо, що проблема меншин та ставлення до самоназв румун/молдованин впродовж усього посткомуністичного періоду залишається постійним предметом дискусій і навіть суперечок у порядку денному двосторонніх відносин Румунія – Україна, Румунія – Республіка Молдова, Україна – Республіка Молдова, причому науковці та політичні діячі трьох країн часом мають зовсім різні підходи до вирішення даної проблеми.
Сьогодні на рівні області конфлікт ідентичностей полягає у тому, що деякі лідери румунської громади, знаходячись під ідеологічним впливом окремих радикальних румунських політиків, стверджують, що існує лише одна нація – румунська, а молдавської нації не існує. Водночас лідери міжрайонного молдавського товариства з центром у місті Новоселиця, маючи певну підтримку представників етнічного молдовенізму, не тільки стверджують своє право на існування та розвиток, але й часом намагаються привернути увагу громадськості до уявних проблем. Чернівецька ОДТРК «Буковина», наприклад, має редакцію румуномовних програм, окремі представники молдавського товариства у свій час вимагали створення телевізійних програм молдавською мовою. Зазначимо при цьому, що 5 грудня 2013 року Конституційний суд Республіки Молдови постановив, що румунська і молдавська мови є ідентичними[9].
Окрім проблем ідеологічного порядку представники румунської етнічної громади Чернівецької області висловлюють проблеми наступного характеру: 1) скорочення годин викладання румунської мови та літератури в школах з румунською мовою викладання (кілька років тому Міністерство освіти України прийняло рішення про викладання румунської літератури в рамках предмету «світова література»); та 2) тенденційне викладання історії в середніх та вищих навчальних закладах, при якому молдавський період в історії області лише згадується, а румуни в різні історичні періоди оцінюються як окупанти. Враховуючи тенденції у змінах національного складу населення області, ці проблеми необхідно вирішувати у найближчій перспективі відповідно до норм міжнародних правових документів, ратифікованих Україною за часів незалежності. В іншому випадку може відбутися загострення українсько-румунських взаємовідносин та ескалація конфлікту радикальними політичними силами спершу на регіональному, а згодом і на міждержавному рівні.
Неоднозначною і досить неординарною є лінгвістична ситуація в краї. З одного боку, радикальні представники румунської спільноти заявляють про недостатнє забезпечення освітніх потреб румуномовного населення регіону, з іншого – лунають нарікання щодо недостатнього володіння державною мовою представниками румунської/молдовської спільноти краю. Дане питання неодноразово обговорювалося на різноманітних круглих столах та конференціях, громадських слуханнях, однак прийнятного для всіх сторін вирішення так і не було вироблено. Водночас необхідно звернути увагу на той факт, що досить часто поза увагою громадських та політичних діячів залишаються освітні потреби інших спільнот, лідери яких є політично менш активними.
Яким чином вирішується освітня проблема сьогодні? Які найбільш болючі точки освітнього процесу в регіоні? Враховуючи той факт, що в області проживають представники різних національних спільнот у загальній мовній мережі шкіл і дошкільних навчальних закладів області враховано національний склад населення, його мовно-культурні потреби, традиції тощо.
Загалом, у 2014/2015 н.р. в області функціонує 434 загальноосвітні навчальні заклади (в т.ч. 20 гімназій, 14 ліцеїв), в яких навчається 96829 учнів. Серед них: 66 ЗНЗ (в т.ч. 2 гімназії, 2 ліцеї) з румунською мовою навчання, в них учнів 11420; 1 ЗНЗ з російською мовою навчання (Грубненська ЗОШ І-ІІІ ступенів Сокирянського району), 142 учнів; 17 ЗНЗ двомовних – з румунською та українською мовами навчання (в т.ч. 1 гімназія, 1 ліцей), в них учнів 4055; 1 ЗНЗ двомовний – з українською та російською мовами навчання (ЗОШ І-ІІІ ступенів № 4 м. Чернівців), 479 учнів.
Загалом по області навчаються (без урахування учнів шкіл-інтернатів):
– українською мовою – 81278 учнів (85%);
– румунською мовою – 14092 учні (14,7%);
– російською мовою – 299 учнів (0,3%).
Дискусійною з огляду на національні інтереси Української держави є тенденція до відкриття класів з українською мовою навчання у румуномовних районах краю. Одночасно варто наголосити, що у Департаменті освіти і науки не зареєстровано жодного звернення батьків (письмового чи усного) щодо дискримінації їхніх дітей у загальноосвітніх навчальних закладах області за мовною ознакою. Таким чином, не зважаючи на окремі звинувачення в бік органів державної влади та місцевого самоврядування, право на забезпечення освітніх потреб національних спільнот, що проживають в області, в цілому реалізовано. Однак залишається актуальним проблема вільного володіння українською мовою представниками румунської / молдавської спільноти, особливо в місцях їхнього компактного проживання (Герцаївський, Глибоцький, Новоселицький та Сторожинецький район). Недостатнє володіння державною мовою обмежує можливості соціалізації молодих людей, їхньої професійної реалізації та кар’єрного росту, що може призвести або до збільшення кількості емігрантів з числа даної національної спільноти, або ж до посилення відособленості групи від суспільно-політичних процесів в державі, що в стратегічній перспективі може призвести до появи дезінтеграційних процесів.
Аналіз конфліктного потенціалу регіону, на нашу думку, повинен стати предметом постійних наукових досліджень. Останнє вимагає проведення соціологічних, експертних опитувань. В рамках даного дослідження, у травні 2015 року Благодійним фондом «Суспільні ресурси та ініціативи» та Інститутом Близькосхідних досліджень було проведено експертне опитування на тему «Конфліктогенний потенціал Чернівецької області в умовах сучасної соціально-політичної ситуації в Україні»[10].
В ході опитування автори дослідження намагалися з’ясувати рівень конфліктогенного потенціалу Чернівецької області, який 55,6% респондентів визначили як середній. 33,4% опитаних рівень вважають, що рівень конфліктогенності в регіоні є високим, а 11% визначають його як низький. На питання, чи відбулося зростання конфліктності в регіоні більше половини опитаних (55,6%) відповіли ствердно, 33,4% – негативно, а 11% не змогли дати відповідь. Основними конфліктогенами, на думку опитаних експертів, виступили:
1) «провальна соціально-економічна і національна політика адміністрації президента України В.Януковича»;
2) «зміни у суспільній свідомості, пов’язані з Революцією Гідності і піднесенням національного духу»;
3) «агресія Російської Федерації проти України. Окупація Криму і початок війни на Донбасі», «війна на сході та анексія Криму і реакція суспільства»;
4) «значне погіршення рівня життя населення», «незадоволення соціально-економічних потреб», «зубожіння населення та зростання агресії»;
5) «спроби частково відсторонених від влади внаслідок Революції Гідності представників політичного і економічного істеблішменту взяти реванш за події осені-зими 2013-2014 рр. і повернутися до влади на хвилі народного невдоволення новою владою»;
6) «переселення мешканців зі сходу країни»;
7) «зникнення перспектив доброго розвитку подій у регіоні та країні на найближчий час, очікування на покращення ситуації через кілька десятків років»;
8) «соціальна напруженість через війну та, особливо мобілізаційні процеси».
Щодо того, який із шести конфліктогенів (економічний, соціальний, етнічний, конфесійний, війна на сході держави, регіональний егоцентризм) відіграє найбільшу роль, то більшість (55,6%) переконана, що саме економічний фактор, поруч з війною на сході, є найбільшим подразником у сучасній ситуації. Окремо соціальному, етнічному, конфесійному факторам віддали перевагу по 22,2% експертів. Регіональний егоїзм на перше місце не поставив ніхто.
Визначаючи роль окремих конфліктогенів, респонденти наголосили на важливості війни на сході нашої держави як провокуючого конфліктогена: а) «війна на сході призвела до появи такої групи людей, як вимушено переміщені особи. Їхня присутність в регіоні підвищує конфліктогенність за економічним фактором: проблеми з працевлаштуванням, соціальним житлом надмірно загострюються»; б) «Революція Гідності та агресія РФ проти України суттєво ослабили органи влади у центрі і на місцях… Цим зумовлена низька якість і повільне просування реформ, що також негативно позначається на суспільній ситуації і підвищує градус напруги»; в) в результаті війни на сході «з’явилася велика кількість зброї (…). Проблеми, що виникають, намагаються вирішувати не медіативними засобами, а грубою фізичною чи озброєною силою (…). За умови ослаблення держави кожний має самотужки захищати свої інтереси, що не буде сприяти зниженню конфліктності в регіоні».
Щодо економічного фактору, то він визначається як чинник, що «викликає соціальну напругу і є індикатором ситуації в країні». Відповідно, економічна криза, яка проявляється і «на рівні територіальної спільноти, і на рівні практично усіх соціальних груп», викликає «зростання невпевненості, страху за завтрашній день, зневіру у тому, що ситуація швидко покращиться». Також респонденти звертають увагу на той факт, що економічний фактор виявляється у поглибленні «розшарування соціуму за ознакою фінансового статусу, розміру прибутків (…), погіршується рівень доходів громадян, шукаються нетрадиційні шляхи отримання прибутку».
Не зважаючи на той факт, що конфесійний фактор був поставлений на перше місце буквально двома експертами, його суть і важливість у імовірному зростанні конфліктності регіону була підкреслена у ряді анкет:
«Я би брала до уваги перш за все конфесійний, а саме діяльність УПЦ Московського патріархату (…). Це один з найбільш зручних та легких інструментів іноземного впливу».
«Протиріччя між єпархіями української православної церкви Київського патріархату, української православної церкви Московського патріархату, румунської православної церкви».
«Піднесення національного духу і зовнішня агресія впливає (…) на конфесійну сферу. Зокрема, в суспільній свідомості є потреба в пошуку «української» конфесії. Відповідно, люди бажають об’єднання православних конфесій і часто не сприймають УПЦ в якості агентів Москви».
Враховуючи специфіку регіону, відбулося й об’єднання етнічного та конфесійного факторів як таких, що сприяють зростанню соціальної напруженості у буковинській громаді: «Суть етно-конфесійного фактора полягає у тому, що Чернівецька область утворена із декількох регіонів, населення яких не було однорідним за національним складом та конфесійною приналежністю. Відповідні відмінності у національних звичаях та віросповіданні, а також мовне питання може слугувати причиною виникнення конфліктних ситуацій у зв’язку з тим, що роль кожної з етнічних груп і традиційні принципи співіснування їх представників у регіоні були порушені з приходом радянської влади (…). Після здобуття Україною незалежності українська етнічна група зберегла статус домінантності, втім не було вироблено нових механізмів міжетнічного співіснування, натомість використовується гібридний традиційно-радянський принцип, який має певні недоліки, що потенційно можуть спричинити певне напруження».
Також експерти звертають увагу на деструктивну роль політичної еліти у збереженні соціальної стабільності в регіоні зокрема й Україні загалом: «Відсутність взаєморозуміння і суспільної відповідальності за наслідки своєї діяльності у середовищі політичних еліт негативно впливає на ситуацію в Україні загалом, і Чернівецькій області зокрема». Особливого значення у даному контексті набувають «спроби частково відсторонених від влади внаслідок Революції Гідності представників політичного і економічного істеблішменту взяти реванш за події осені-зими 2013-2014 рр. і повернутися до влади на хвилі народного невдоволення новою владою. Для досягнення цієї мети орієнтовані на ці сили політики і бізнес вдаються до засобів дестабілізації ситуації».
Вище вже йшла мова про те, що типовим для Чернівецької області є отримання її мешканцями другого громадянства, в даному випадку – румунського. Ми не ставили за мету з’ясувати причини цього явища. Основне наше завдання – визначити роль подвійного громадянства у дезінтеграційних процесах в Україні. Жоден з експертів не залишив дане питання поза своєю увагою. Запропоновані відповіді знаходяться в діапазоні від негативної оцінки даного явища до його схвалення. Третина експертів вважає, що подвійне (потрійне) відіграє «однозначно негативну» роль, оскільки «масові факти подвійно (потрійного громадянства) стають чи можуть стати, по-перше, мотивом (причиною) для виправдання агресії чи інших недружніх дій щодо України, по-друге, біпатриди, особливо із категорії агентів впливу та лідерів громадської думки, можуть використовуватися для впливу на національні інтереси та національну безпеку України». Крім того, «подвійне (потрійне) громадянство деморалізує суспільство». Також набуття додаткового громадянства на думку окремих експертів «може бути сильним дестабілізаційним чинником», однак не варто проводити паралелі із Кримом, адже в області «переважає економічний чинник (а не ідеологічний) отримання румунських паспортів».
Ще третина опитаних звернула увагу на той факт, що громадяни України прагнуть додатково отримати громадянство іншої держави через досить низький економічний рівень розвитку нашої держави, тож даний процес зумовлений бажанням «здійснити «особисту євроінтеграцію» та заробити гроші», необхідністю «самозбереження себе й своєї родини» тощо. Саме тому експерти пропонують рішення даної проблеми: від прийняття законів на легалізацію існуючого стану речей до запровадження законодавчих норм, які б встановлювали жорстку відповідальність за порушення українського законодавства. Однак найбільше прихильників (44,5%) у ідеї економічного зростання України як оптимального рішення даної проблеми.
Сьогодні держава Україна опинилася у ситуації війни, в результаті якої в країні з’явилася нова соціальна категорія – внутрішньо-переміщені особи або вимушені переселенці. За офіційними даними квітня 2015 року в Україні близько 830 тис. вимушених переселенців. Частина з них (2108 осіб за даними березня 2015 року) приїхала і у Чернівецьку область. Як саме впливає їхня присутність на етнонаціональні та конфесійні відносини в краї спробували визначити наші експерти. На думку 44,5% експертів поява в області вимушених переселенців з Криму та східних областей України швидше негативно впливає на етнонаціональні та конфесійні відносини, адже через це «у регіоні зростає напруженість», в той час як 22,2% оцінюють дане явище позитивно або швидше позитивно. Натомість третина експертів вважає, що поява нової категорії населення взагалі не впливає на етнонаціональні та конфесійні відносини у Чернівецькій області. Щодо економічних наслідків появи переселенців в краї, то тут 55,6% вважає, що наявність вимушених переселенців з Криму та східних областей України не впливає на економічну ситуацію, 11,1% впливає швидше позитивно, а третина оцінює прибуття в область переселенців для економічного розвитку регіону швидше негативно.
Усі 100% опитаних ствердно відповіли на питання про те, чи вплинула анексія Криму, самопроголошення ЛНР, ДНР та військові дії на сході України на життя нашого регіону. Переважна більшість експертів наголошують на негативних економічних наслідках війни:
– «суттєве погіршення економічної ситуації»;
– «через економічні чинники це вплинуло на всіх»;
– «зниження рівня життя внаслідок фінансово-економічної кризи»;
– «економічна нестабільність»;
– «внутрішньо переміщені особи додають напруги в проблемних зонах. Мається на увазі економічні та соціальні чинники»;
– «заморожені зарплати, впала купівельна спроможність гривні».
Серед інших наслідків є як негативні, так і позитивні:
– «загострення проблеми впливу конфесійних керівників на громаду»;
– «поглиблення когнітивного дисонансу між усвідомленням потреби реформ у країні та небажанням брати на себе відповідальність за зміни»;
– «мобілізація військовозобов’язаних до лав національних військових формувань, загибель і травмування військовослужбовців у зоні АТО»;
– «практично повне вимивання» чоловіків працездатного віку з регіону (як наслідок мобілізації). «А те, якими вони повертаються, додає проблем»;
– «розвиток волонтерського руху, покращення самоорганізації громад» (що ми розцінюємо як позитивний наслідок).
Щодо імовірності соціального вибуху у Чернівецькій області, то на сучасному етапі більшість експертів (88,9%) відкидає такий варіант розвитку подій, щоправда дехто уточнює, що «восени, коли зберуть врожай, ризик соціального вибуху підвищиться в рази», «у перспективі максимум півроку (власне до виборів) за умови збереження існуючої економічної ситуації (курс валют, своєчасні виплати у державному секторі, цінова політика) населення протримається. Зростання соціального напруження можливе за умови активнішої мобілізації та військових дій, відсутності конкретних кроків по реформуванню, непрозорості політики стосовно вартості комунальних послуг та ЖКХ в цілому». Прозвучала думка про буковинців як неконфліктну спільноту: «буковинці ніколи не виступали в авангарді радикальних рухів і змін, тому вважаю, що загроза соціального вибуху для Чернівецької області є поки неактуальною».
На думку окремих експертів, соціальний вибух в області можливий лише за умови активності зовнішніх сил (що певною мірою перегукується з попередньою тезою): «соціальний вибух на території Чернівецької області може бути лише штучно спровокований зовнішніми силами або політичними реваншистами з метою дестабілізації ситуації і відкриття шляхів для їх повернення до влади».
77,8% експертів також переконані, що реформа місцевого самоврядування (об’єднання громад) може призвести до виникнення конфлікту. Щоправда єдності щодо того, який саме конфлікт може бути спровокований немає. Третина опитаних вважає, що між конкретними громадами та районною владою. Третина переконана, що до політичного та соціального. Ще одна третина вважає, що між районною та обласною владою, а 11,1% – до конфесійного конфлікту. Також один із експертів запропонував власний варіант відповіді: «між носіями протилежних систем цінностей (якщо такі носії будуть згруповані у деякі партії, організації, блоки, натовпи)».
Таким чином, підсумовуючи результати дослідження, варто наголосити, що станом на сьогодні конфліктогенний потенціал Чернівецької області можна визначити як низький. Серед найбільших конфліктогенів: 1) внутрішня та зовнішня політика попереднього президента України В.Януковича; 2) Революція Гідності; 3) військова агресія Російської Федерації та війна на сході України; 4) соціально-економічна політика нинішнього уряду.
Водночас варто звернути увагу на той факт, що переважна більшість експертів переконана, що, не зважаючи на економічні, соціальні, політичні виклики, загрози соціального вибуху у Чернівецькій області на сучасному етапі немає. Останній може бути спровокований зовнішніми або внутрішніми акторами, зацікавленими у дестабілізації ситуації задля власної вигоди.
Підсумовуючи усе вищесказане, доходимо висновку, що на сучасному етапі найбільшими конфліктогенами виступають війна на сході нашої держави та похідні від неї проблеми – економічні, соціальні, психологічні. Результати, отримані в ході дослідження, підтверджують загалом низький конфліктний потенціал Чернівеччини. Традиції толерантності, характерні для регіону, сприяють збереженню громадянського миру та налагодженню суспільного діалогу. Водночас існує ряд конфліктогенів, які за сприятливих обставин можуть спровокувати в краї регіональні конфлікти з перспективою їхнього подальшого поширення за межі області.
В результаті війни на сході України відбулося погіршення соціально-економічної ситуації в Україні, що досить гостро відчувається у Чернівецькій області, оскільки тут практично немає промислового та іншого виробництва. Загальна економічна криза в державі, нестача робочих місць, поява переселенців зі сходу, мобілізація військовозобов’язаних призводять до зростання соціальної напруженості в регіоні.
Свою роль відіграє й етнічний фактор: за останні роки відбулися зміни в національному складі населення регіону. Зросла кількість представників одних етнічних груп, натомість зменшилась питома вага інших. Останнє вказує на необхідність кореляції етнонаціональної політики на загальнодержавному рівні та управління етнонаціональними відносинами на регіональному. Специфікою регіону є зміна національної ідентичності автохтонами, наприклад у середовищі української, румунської та молдавської спільнот, частина представників яких ще вчора вважала себе, наприклад, молдованами, а сьогодні визнають себе українцями чи румунами. Дані процеси потребують особливої уваги, оскільки привносять зміни не лише у національний склад населення, але й впливають на процеси формування міжнаціональних та міждержавних відносин (як у рамках єврорегіону «Верхній Прут», так і на загальнодержавному рівні).
З метою запобігання розвитку конфліктів у регіоні на розгляд висуваються наступні пропозиції:
- забезпечити виконання обов’язків держави щодо внутрішньо переміщених осіб, захисту їхніх соціально-економічних та культурно-освітніх потреб;
- забезпечити дієвий контроль, як з боку держави, так і з боку інститутів громадянського суспільства за діяльністю військових комісаріатів та дотриманням законодавства України щодо призову до армії та мобілізації, що сприятиме зниженню соціальної напруги в регіонах;
- створити належні умови для розвитку малого та середнього бізнесу (оскільки останній відіграє ключову роль в економічному розвитку Чернівецької області), що забезпечить появу нових робочих місць та економічне зростання регіону;
- ініціювати створення науково-творчого колективу з представників різних країн для вироблення спільних підходів, критеріїв оцінки стану та перспектив розвитку етнонаціональних спільнот, спільного інструментарію моніторингу і наукового аналізу етнокультурного розвитку Чернівецької області та суміжних територій сусідніх країн;
- організувати курси румунської мови для державних службовців, посадових осіб органів місцевого самоврядування та працівників бюджетної сфери, а також курси української мови для дорослого населення, що не володіє (недостатньо володіє) державною мовою і задіяне в бюджетній сфері.
- для подолання фальсифікацій, пов’язаних з історією міжетнічних відносин в регіоні, негативних стереотипів взаємного сприйняття, створити комісію з числа науковців та освітян, метою якої буде написання та видання узгоджених текстів підручників історії для учбових закладів прикордонних регіонів по різні боки кордону, в першу чергу – для загальноосвітніх шкіл;
- доцільно забезпечити достатній рівень етнічного представництва в органах влади, що зумовлено специфікою регулювання етносоціальних процесів, міжетнічних відносин та необхідністю забезпечення довіри поліетнічного суспільства до представників влади, а відтак і до держави. Наявність на державній службі фахівців, здатних розуміти сутнісні потреби етнічних спільнот того чи іншого регіону, у поєднанні зі створенням етнічних дорадчо-консультативних органів при владних структурах, виконуватиме певну захисну роль, сприятиме легітимації державної влади і об’єктивації державного управління.
Відомості про авторів:
ГАКМАН Сергій Михайлович – Заступник директора-начальник науково-дослідного відділу Чернівецького регіонального центру перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників органів державної влади, органів місцевого самоврядування, державних підприємств, установ та організацій; Віце-президент Благодійного фонду «Суспільні ресурси та ініціативи», Член Робочої Комісії Єврорегіону «Верхній Прут» з питань науки, освіти, культури, охорони здоров’я, молоді та спорту, кандидат історичних наук, доцент. Сфера наукових інтересів: історія міжнародних відносин першої половини ХХ ст., українсько-молдовсько-румунські відносини на сучасному етапі, транскордонне співробітництво, етнополітика та міжетнічні відносини, проблеми міграції та біженців. E-mail: hakman61@gmail.com
НЕЧАЄВА-ЮРІЙЧУК Наталія Вікторівна – асистент кафедри політології та державного управління Чернівецького національного університету ім. Ю.Федьковича, кандидат історичних наук. Сфера наукових інтересів: суспільно-політична історія Європи ХХ – початку ХХІ ст., етнічні та національні відносини і конфлікти в сучасному світі, історія Першої світової війни. E-mail: nynataliya@ukr.net
[1] Круглашов А. Буковинська етнополітична мозаїка: Історична спадщина та сучасні тенденції // Політичний менеджмент. – 2004. – № 2. – С. 59-61.
[2] Більше 2,5 тис. вимушених переселенців проживають у Чернівецькій області [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://vidido.ua/index.php/pogliad/article/bil_she_25_tis._vimushenih_pereselenciv_prozhivajut_u_chernivec_kii_oblasti/
[3] Результати соціологічного дослідження, проведеного у рамках проекту «Започаткування Національного діалогу в Україні [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://ndialog.org.ua
[4] Військовозобов’язаних у Чернівецькій області розшукує міліція [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://vidido.ua/index.php/pogliad/article/viis_kovozobovjazanih_u_chernivec_kii_oblasti_rozshukue_milicija/
[5] Результати соціологічного дослідження, проведеного у рамках проекту «Започаткування Національного діалогу в Україні [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://ndialog.org.ua
[6] Про кількість та склад Чернівецької області за підсумками Всеукраїнського перепису населення 2001 року [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://2001.ukrcensus.gov.ua/results/general/nationality/chernivtsi/
[7] Буркут І. Регіональні традиції міжетнічного спілкування і перспективи подолання негативних етностереотипів // Етнічні взаємини на території Єврорегіону “Верхній Прут”: матеріали Міжнародної наукової конференції / Буковинський політологічний центр та Карінтійський інститут національних меншин. Під ред. А.Круглашова, К.Андервальда, Г.Валентина. – Чернівці: Букрек, 2004. – С. 333.
[8] Надолішній П. Розбудова нової системи врядування в Україні: етнонаціональний аспект. (Теоретико-методологічний аналіз): Монографія. – К.; Одеса: Вид-во УАДУ; Астропрінт, 1999. – С. 149-150.
[9] Конституційний суд Республіки Молдова постановив, що у разі виникнення розбіжностей між текстом Конституції (в статті 13 якої зазначено, що державною мовою є «молдавська мова») та Декларації про державний суверенітет (в який державною мовою зазначена «Румунська мова»), яка є політичною і правовою основою Конституції, первинний конституційний текст Декларації про незалежність переважає: Curtea Constituţională recunoaşte limba română drept limbă oficială în Republica Moldova // [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.mediafax.ro/externe/curtea-constitutionala-recunoaste-limba-romana-drept-limba-oficiala-in-republica-moldova-11743680
[10] В опитуванні взяли участь 18 осіб, в т. ч. науковці, посадовці органів влади, лідери НУО, журналісти.
