Що ви знаєте про соціального посередника? Хто ці люди, чим вони займаються, яка роль соціального посередника у розвитку суспільства?
Знайомтесь: я – соціальний посередник. Такої спеціальності ще немає у класифікаторі професій України, а соціальні посередники вже є! Щоправда, я зовсім новачок, і свої перші кроки роблю несміливо. Однак намагаюсь бути об’єктивною, неупередженою і трохи відстороненою від епіцентру бурхливих конфліктів, які відбуваються у нашому нестабільному сьогоденні. Спостерігаю зі сторони за суперечками і скандалами, які раз-поза-раз виникають тут, в провінційній глибинці Бессарабії. Та вся Бессарабія – провінція України. Нас інколи на мапах забувають позначати… Та ми були, є і будемо значимою частиною незалежної України. І наш регіон значною мірою впливає на розвиток всієї держави.
Завдання номер один – вберегти Україну від зовнішніх і внутрішніх загроз, які нам вкидують прихильники “руського міра”. Інформаційна безпека – це один з найважливіших чинників збереження миру. І роль соціальних посередників в інформаційній безпеці нині важко переоцінити.
#Українська_Миротворча_Школа 15 лютого 2019 року вручила випускникам 4 Школи соціальних посередників сертифікати про успішне навчання. Ми отримали знання про перспективи миротворчості в Україні, довідалися про структуру, динаміку та аналіз конфлікту, про роз’єднуючі та об’єднуючі фактори конфліктів. Чи зможемо ми управляти конфліктами через консультативно-переговорні практики – покаже час. І вже точно ми знаємо, що організація спільного ухвалення рішень – це саме та складова успішної України, яка стане основою суспільних порозумінь і залучення до спільних дій органів влади, громади і активістів. Сподіваюсь, що ненасильницький злам бар’єрів у конфліктах стане початком росту нових об’єднаних громад.
Його величність Конфлікт – це ще й злам старих стереотипів, які варто долати і йти вперед.
Дякую за навчання Наталія Зубар, Ігор Семиволос, Ігор Дубровський, Дмитро Звонок, Олександр Зінченко, Збігнев Буяк, Сергій Данилов Володимир Ланько та всім-всім учасникам з різних регіонів України. З вами було цікаво, натхненно, весело, мудро, несподівано, повчально.
Вікторія Алєксєєнко, випускниця 4ї Школи Соціальних Посередників
В 2018-2019 роках Школа відбувається рамках проекту «Розширення можливостей громадянського суспільства для ненасильницької трансформації конфліктів з державними суб’єктами – Проектна лінія: “Платформа для успішного ненасильницького активізму”», що підтриманий K. Wustrow – Centre for Training and Networking in Nonviolent Action у рамках Громадської служби миру, що фінансується Федеральним міністерством з економічної співпраці та розвитку Федеративної республіки Німеччина.”
Українська миротворча школа™ оголошує четвертий конкурсний набір до Школи соціальних посередників 2018-2019 років, перша сесія якої відбудеться 17 – 22 вересня 2018 року у Харкові.
Школа соціальних посередників вже четвертий рік готує фахівців з трансформації та попередження конфліктів. Читайте детально про Школу тут.
Ми визначаємо соціального посередника як експерта з підготовки та організації інклюзивних багатосторонніх суспільних діалогів в громадах, на територіях яких є актуальні чи потенційні насильницькі конфлікти.
Фокусом цього навчального року стануть конфлікти між групами громадян і владою.
Трансформаційні процеси, що відбуваються в Україні, мають високий конфліктний потенціал. Влада і суспільство потребують надійних та ефективних механізмів управління конфліктами та їхньої позитивної трансформації, що є головним завданням соціальних посередників.
Базовими навичками соціальних посередників є:
аналіз конфліктів,
формування ефективних механізмів управління конфліктами,
підготовка та організація переговорних процесів за участі різних сторін конфлікту.
Програмою Школи передбачено три 5-ти денні сесії та практична миротворча польова робота. Перша сесія Школи передбачає інтенсивне 5-ти денне навчання протягом 8 годин щодня плюс ще 2 години за вибором. Слухачі оволодіють сучасними технологіями організації переговорного процесу.
Повний курс навчання складе 300 навчальних годин включно з міжсесійними практичними завданнями.
Отримані знання та навички нададуть вам можливість увійти в командуфахівців з управління конфліктами та, спільно з представниками різноманітних державних, академічних та громадських ініціатив, рухів, організацій, взяти участь у створенні принципово нового професійного середовища.
Календар навчального процесу Четвертого року Школи Соціальних Посередників.
Перша сесія: Аналіз та трансформація конфліктів. 17 – 22 вересня 2018 року
Друга сесія: Організація миротворчих діалогів. 3 – 8 грудня 2018 року
Третя сесія: Миротворча адвокація. 11 – 16 лютого 2019 року
Тренерами і експертами Школи є спеціалісти з України, Польщі, Чехії, Ізраїлю, Німеччини.
До конкурсу запрошуються громадяни України,
Які зголошуються пройти повний курс навчання протягом всього терміну (у разі перерваного навчання – кошти за проїзд не компенсуються, сертифікат не видається, до подальшої практичної діяльності УМШ не залучаються).
Представники об’єднань громадян (громадських, релігійних, творчих, професійних, політичних), органів місцевої влади та центральної влади в визначених регіонах, освітяни, діяльність яких здійснюється у межах «конфліктних зон» різного походження в Луганській, Донецькій, Харківській, Херсонській, Одеській, Миколаївській, Запорізькій (регіон – Приазов’я) областях, та які готові брати участь в трансформації конфліктів в Донецькій та Луганській областях.
Організатори забезпечують проїзд, проживання та харчування учасників, надають їм необхідні навчально-методичні матеріали.
Минулі два роки конкурс був більше 5 осіб на одне місце, тому, якщо ви дійсно хочете взяти участь в навчанні, поставтеся до відповідей дуже ретельно.
Анкети приймаються до 15 серпня 2018 року. Конкурсна комісія працює з 16 по 18 серпня 2018 року. В ці дні члени комісії можуть зв’язатися з вами скайпом чи за допомоги іншого засобу відеоконференційного зв’язку.
Рішення комісії буде повідомлено всім, хто заповнить анкету, 19 серпня 2018 року.
Цього року наших слухачів чекає розширена програма!
Публікація підготована в рамках проекту «Розширення можливостей громадянського суспільства для ненасильницької трансформації конфліктів з державними суб’єктами – Проектна лінія: “Платформа для успішного ненасильницького активізму”», що підтриманий K. Wustrow – Centre for Training and Networking in Nonviolent Action у рамках Громадської служби миру, що фінансується Федеральним міністерством з економічної співпраці та розвитку Федеративної республіки Німеччина.”
Місія Української Миротворчої Школи™ – Запобігання та трансформація насильницьких конфліктів в Україні. Мета миротворчої освіти – Просування ідей миру і ненасильницької трансформації конфліктів через навчання, підтримку формування і розвитку місцевих громад. Громадська миротворчість: комплекс заходів, спрямованих на запобігання і трансформацію насильницьких конфліктів інститутами громадянського суспільства.
Третій рік Школи Соціальних Посередників від Української Миротворчої Школи™ проходив за новою навчальною програмою «Трансформація конфліктів в процесі адвокації та просування демократичних реформ та боротьби з корупцією на місцевому рівні».
Цього разу на 1 місце було 4 кандидати.
З вересня 2017 по лютий 2018 року в рамках Школи Соціальних Посередників 3 підготовку отримали 32 осіб, 17 жінок і 15 чоловіків з 18 міст: Бахмут, Донецьк, Маріуполь, Макіївка, Краматорськ, Новопсков, Сєвєродонецьк, Рубіжне, Лисичанськ, Одеса, Южне, Харків, Мерефа, Запоріжжя, Бердянськ, Миколаїв, Херсон, Київ.
Випускники і тренери Школи (не всі на фото з міркувань безпеки). Фото Ігоря Кіянчука
Слухачі отримали сертифікати про проходження повного курсу навчання, який складав 300 академічних годин включно з практикою.
Географія слухачів Школи
Були представлені Луганська, Донецька, Харківська, Херсонська, Миколаївська, Одеська та Запорізька області.
Цього разу слухачами школи стали не тільки громадянські активісти, а і вчені, журналісти, працівники поліції, психологи, соціальні працівники, чиновники, підприємці, профспілковці, художники, освітяни.
Вперше випускниками Школи стали мешканці тимчасово окупованих територій Донецької області.
Вперше Школа включала в себе три навчальних сесії і поповнилася новим навчально-практичним модулем «Адвокаційні простори як мережеві форми співпраці».
Слухачі Школи прослухали
Лекції
Ігоря Семиволоса «Основи конфліктології», «Конфліктологія. Структура конфлікту»
Наталії Зубар «Як працюють соціальні мережі як людські спільноти і як це пов’язано з теорією динамічного хаосу», «Роль соціальних посередників в інформаційній і когнітивній війні», «Мислити як статистик»
Олександра Зінченко «Конструктор пам’ять: Польські олені, Обама та колективна пам’ять українців. Як подолати тяжіння минулого», «Cтрах і довіра або чому в українців високі паркани?», «Кейс Береговуа: Довіра і відповідальність»
Андрія Каменщикова «Міжнародний досвід громадянської миротворчості на пострадянському просторі»
Збігнєва Буяка «Суспільні порозуміння, як фундамент європейської цивілізації», «Роль суспільного порозуміння в успіху польських реформ. Історія політичних конфліктів у Польщі», «Суспільне порозуміння і соціальний контракт як витоки конституціалізму»
Ігоря Дубровського «Посередництво як консультаційно-переговорна практика. Спільне прийняття рішень»
Олександра Звонка «Основи медіації»
взяли участь в тренінгах
«Його величність конфлікт», «Комунікація як інструмент», «Ризики та можливості переговорів. «ХY», «Контекст переговорів», «Посередницькі ролі у прийнятті рішень», «Переговори: від дискусії до спільного прийняття рішення», «Управління груповими процесами» (Володимир Ланько, Ігор Дубровський, Дмитро Звонок, в розробці тренінгів брав участь Михайло Кіпніс), «Сила і насильство. Вплив авторитарного минулого на комунікаційні практики» (Збігнев Буяк)
Тренінги на Школі носили переважно практичний характер, розбиралися реальні конфлікти. Наприклад, під час другої сесії Школи в грудні 2017 року детально розбиралася резонансна аварія в центрі Харкова, яка сталася 18 жовтня 2017 року. Слухачі школи відвідали місце аварії і за розробленою матрицею провели аналіз безпекового стану на прикладі цього трагічного випадку; виявили групи інтересів і акторів, і проаналізували причини і наслідки аварії з різних позицій.
воркшопах
«Хто я в цій історії?» (Володимир Ланько, Ігор Дубровський, Дмитро Звонок)
«Конфліктологічна експертиза та аналіз конфлікту» (Ігор Дубровський, Дмитро Звонок) де студенти навчилися складати діагностичну мапи конфлікту.
«Коруція і довіра» (Збігнев Буяк)
«Ваш рецепт управління конфліктом» (Ігор Семиволос, Андрій Каменщиков, Збігнев Буяк)
«Ваш рецепт організації діалогу» (Ігор Семиволос, Андрій Каменщиков, Збігнев Буяк)
«Проект-менеджмент» (Віктор Гарбар, Пьотр Кульпа)
взяли участь в навчальних дискусіях «Що таке Корупція?», «Що таке безпека? Зв’язок між безпекою і миротворчістю» , «Що таке адвокаційні простори?» «Конфлікти влада-громада», «Проблема оцінки інновацій».
взяли участь в інтеграційних організаційно-ділових іграх «Хто крайній?» (присвячена стратегіям комунікації антикорупційної діяльності) та «Після повернення» (присвячена реінтеграції окупованих територій)
переглянули і обговорили фільми про діяльність Української Миротворчої Школи (про досвід врегулювання насильницьких конфліктів в Північній Ірландії та в Ізраїлі, про історію Голокосту на Херсонщині під час другої світової війни), зміст фільмів використовувався для аналізу конфліктів
у вільний час разом вчилися малювати Петриківський розпис, співали пісні різними мовами і влаштовували самі собі екскурсії Харковом
В роботі Школи брали активну і змістовну участі наймолодші фасилітатори – Леся Звонок і Дарина Шевченко. Участь дітей в освітній програмі для дорослих, присвяченій соціальним конфліктам, є унікальною рисою Школи.
Слухачі і тренери школи спільно створили концепцію адвокаційного простору, яка лягла в основу рамкової стратегії соціального посередництва. Стратегія включає в себе пропозиції змін і доповнень до законодавчих актів з метою інституалізації соціального посередництва.
Незапланованим результатом Школи стала угода про співпрацю з Інститутом соціальної і політичної психології НАПН України, в рамках якої планується теоретичне моделювання комунікації в конфлікті.
Наталія Зубар, голова правління ІЦ «Майдан Моніторинг», координатор Української Миротворчої Школи.
Місія Української Миротворчої Школи™ – Запобігання та трансформація насильницьких конфліктів в Україні. Мета миротворчої освіти – Просування ідей миру і ненасильницького вирішення конфліктів через навчання, підтримку формування і розвитку місцевих громад. Громадська миротворчість: комплекс заходів, спрямованих на запобігання і трансформацію насильницьких конфліктів інститутами громадянського суспільства.
Школа Соціальних Посередників підготувала протягом 2015-2018 років 97 спеціалістів з управління соціальними конфліктами на різних рівнях. В 2018 році планується новий набір в Школу, планується розробка нового модуля «Комунікація в конфлікті». Програма Школи є оригінальною і не має аналогів в світі. Тренерами Школи є досвідчені спеціалісти з України, Польщі, Чехії, США та Ізраїлю.
Проект “Соціальне посередництво в процесі просування демократичних реформ та боротьби з корупцією на місцевому рівні” проводить Центр Близькосхідних Досліджень в рамках проекту «Програма сприяння громадській активності «Долучайся!», що фінансується Агентством США з міжнародного розвитку (USAID) та здійснюється Pact в Україні. Зміст проектної діяльності є винятковою відповідальністю Pact та його партнерів i не обов’язково відображає погляди Агентства США з міжнародного розвитку (USAID) або уряду США.
Украина готовит кадры и практики для возвращения в Донецк и Луганск. В армию набирают офицеров с опытом работы в структурах военно-гражданского сотрудничества, готовят гражданских специалистов-миротворцев для работы на территориях нынешних самопровозглашенных республик сразу после входа туда украинской армии, идут профессиональные дискуссии экспертов о тактике по отношению к гражданам Украины, которые сейчас работают в гражданских структурах так называемых “ЛНР” и “ДНР.”
В Мариуполе, в здании ДК “Молодежный” на втором этаже, разместилась первая в Украине региональная группа “цимиков”. “Цимиками” (Civil-Military Cooperation) в Донбассе зовут офицеров службы военно-гражданского сотрудничества. Появились они при командующих секторами в начале 2015 года, потом, как пилотный проект, группа военно-гражданского сотрудничества была запущена в Мариуполе. Сейчас “цимики” уже на постоянной основе работают в Мариуполе, Северодонецке и Краматорске, последний шаг в развитии службы – появление в последние месяцы штатных “цимиков” в каждой армейской бригаде. Региональные группы тоже серьезно разрослись. В Секторе “М”, например, группы военно-гражданского сотрудничества на постоянной основе работают не только в Мариуполе, но уже и в Волновахе и Марьинке.
– У нас на курсы в Киеве теперь приезжают учиться американцы, и многие наши учебные задачи их ставят в тупик. Они же на своей территории никогда не воевали… – объясняет разницу между украинской и натовской концепциями подполковник Александр Рудык, начальник группы ЦВС ОТУ “Мариуполь” (от украинской аббревиатуры “гражданского-военного сотрудничества”, ЦВС и “Оперативной тактической группировки”, ОТУ) .
На курсах в Киеве нам однозначно поясняли: “Война продлится неизвестно сколько”
“Цимики” стоят между армией и населением, улаживают конфликты с пропуском местных через полевые блокпосты на дачи к линии фронта, организовывают разминирование полей и дорог, проверяют состав бригад рыбаков и разрешают артелям выходить на лов рыбы в прифронтовых селах Приазовья. Еще они предупреждают возмущения местных, умеют работать в зоне публичных конфликтов, мирят гражданских, перессорившихся из-за дележа гуманитарной помощи.
– Очень сложно решать проблемы всех и быть в шкуре и военного, и гражданского, – говоритнедавно назначенный штатный офицер-“цимик” 59-й бригады ВСУ подполковник Александр Шипилов. – Но на курсах в Киеве нам однозначно поясняли: “Война продлится неизвестно сколько, а акцент на налаживание мирной жизни и способствование развитию любой экономической активности в полосе ответственности армии будет сохраняться всегда!”
Западные офицеры не могут не знать на элементарном уровне местных языков, обычаев, истории
До курсов подполковник Шипилов с 2014 года был заместителем командира батальона “Донбасс” Национальной гвардии Украины, а теперь подписал контракт с Вооруженными силами Украины. В “Донбасс” он пришел добровольцем, имея за плечами два высших образования и службу в армии. Родом он из Луганской области. По его послужному списку можно судить, каких людей подбирают в штат службы военно-гражданского сотрудничества. Потому что остальные офицеры ВСУ, служащие в качестве “цимиков”, – внештатные.
В НАТО концепция службы сформулирована в 1997 году, на основании опыта армии США, которая центры Civil-Military Cooperation разворачивала везде, где воевала, начиная с северного Ирака в 1991-м. Американцы и европейцы готовят офицеров службы военно-гражданского сотрудничества для решения проблем местного населения на временно подконтрольных их войскам чужих территориях. Соответственно, западные офицеры не могут не знать на элементарном уровне местных языков, обычаев, истории, их подготовка и служба может длиться годами.
Украинский добровольческий батальон “Донбасс”, 2015 год, Киев
Украинцы воюют на своей земле, и их офицеров военно-гражданского сотрудничества сейчас готовят из воевавших на востоке страны специалистов. Сначала на двухнедельных курсах и полигонах. Потом они отправляются на ротацию в какую-либо из служб “цимиков”, как правило, на срок в четыре месяца. И… возвращаются в свои части. Таким образом, ВСУ уже три года насыщаются офицерами, которые прошли обкатку на “той стороне”,то естьна стороне гражданского населения. Офицерами, умеющими налаживать коммуникации с местными, проводить плановую работу с детьми в школах и вузах, получившими навыки работы в гуще толпы во время несанкционированных митингов.
В мариупольской группе военно-гражданского сотрудничества есть и боевые офицеры, и сотрудники финансовой службы ВСУ, есть женщина-офицер, которая проходит третью ротацию в качестве “цимика”, но все остальные работали в службе первую ротацию.
Как стать миротворцем
Предложение отобраться на учебу в миротворческую школу пришло на почту в рассылке одной из переселенческих организаций Донбасса и обращало на себя внимание тем, что приоритет при отборе “социальных посредников” дается кандидатам из числа переселенцев из Донецка и Луганска, которые готовы туда вернуться при возвращении в эти города украинской власти.
Приоритет при отборе на учебу у “переселенцев, готовых вернуться обратно”, конкурс пять человек на место
Корреспондент Радио Свобода провел в Харькове одну из сессий в “Украинской миротворческой школе”, которая собственно и готовит “социальных посредников” и уже формирует из них сеть в первую очередь в подконтрольных Украине районах Луганской и Донецкой областей, которые летом 2014 года какое-то время контролировались самопровозглашенными республиками. Приоритет при отборе на учебу у “переселенцев, готовых вернуться обратно”, конкурс пять человек на место, идет третий набор в школу, срок обучения полгода. Финансирует школу Агентство США по международному развитию (USAID), а начиналось все в 2014 году на деньги, выделенные посольством Великобритании.
Больше половины учащихся третьего набора – выходцы из Донецкой и Луганской областей, была группа людей из граничащей с Крымом Херсонской области, а также из Харькова и Запорожья. Единственный человек с Западной Украины оказался жителем Тернополя, он воевал в составе одного из подразделений Национальной гвардии Украины и после службы осел в Лисичанске Луганской области.
Госслужащих отпустили на учебу с работы в официальные командировки
Система отбора очень прагматична: приветствуются активисты общественных организаций, действующие психологи, работники социальных служб. Журналист среди “учащихся” был один, учился также и один патрульный полицейский из нового набора полиции. Практически все госслужащие говорили, что их отпустили на учебу с работы в официальные командировки.
– Если на учебу приедет чиновник “ДНР”, который будет публично декларировать приверженность миротворческому процессу, мы его тоже пригласим. Это хорошая практика для всех, – говорит Наталья Зубар, отвечавшая в УМШ за отбор.
По словам руководителя миротворческой школы Игоря Семиволоса,учащихся из Крыма после учебы (2-й набор УМШ) впоследствии вычислили и вызывали на допросы в ФСБ России.
Игорь Семиволос – один из наиболее известных преподавателей школы. В конце 1990-х он окончил Институт стран Азии и Африки МГУ, специализировался на иврите, возглавляет в Киеве Центр ближневосточных исследований, кроме Израиля и Палестины много работал на российском Кавказе и в украинском Крыму.
Игорь Семиволос
По миротворческим миссиям во время конфликтов русских и татар в Крыму известен и другой лектор школы, тоже сотрудник Центра ближневосточных исследований Сергей Данилов. На первой сессии также преподавали россиянин Андрей Каменщиков и поляк Збигнев Буяк. Каменщиков работает в миротворческих миссиях с абхазской войны, Буяк – один из основателей польской “Солидарности” в 1980-х годах, занимал посты в правительстве Польши, одно время возглавлял таможню.
– Мы являемся частью международной сети по предотвращению вооруженных конфликтов GPPAC (Global partnership for prevention arm conflicts), – поясняет Игорь Семиволос. – В рамках этой сети у нас есть представители России, Белоруссии, Молдовы, Латвии и Болгарии. Идет активный обмен мнениями. Мы практикуем такой вид работы, как специальные миссии, куда включаются граждане разных стран. Благодаря этому у нас есть возможность работать на любой территории. В Донецк в апреле 2014-го выезжала как раз миссия GPPAC.
– Говорят, что миротворческая школа – это проект подготовки людей для реинтеграции Донбасса.
– Когда это все начиналось в июне 2014 года, в начале вооруженного конфликта, мы рассчитывали, что конфликт будет коротким, украинская армия вернет территории и на этих территориях нужно будет работать с людьми, работать с группами интересов и с последствиями вооруженного конфликта уже ближайшей осенью. До этого в апреле 2014 года группа наших миротворцев выезжала на неделю в Донецк и встречалась с различными группами конфликта. Я тогда фактически познакомился с большей частью украинских активистов, с пророссийскими активистами, с деятелями “Донецкой республики”. Хотя последние встречались только с обладателями русских паспортов. В нашей команде были несколько таких русских, и только они работали с ними. Один из них, Андрей Каменщиков, лектор нашей школы. У него кроме американского есть и русский паспорт.
Люди привыкли жить в условиях режима Януковича, и когда это все развалилось буквально за несколько дней, для них это было шоком
Мы провели там достаточно плодотворную неделю, провели много встреч, консультаций, и появилось ощущение, что большая часть этого конфликта была вызвана психологическими ожиданиями, повышением непредсказуемости ситуации, неуверенностью. Люди привыкли жить в условиях режима Януковича, и когда это все развалилось буквально за несколько дней, для них это было шоком. Это ощущение наступившей небезопасности вызывало, питало и повышало вот эту конфликтность. И тогда можно еще было разговаривать. Второй вопрос, что когда началось вооруженное вторжение, говорить тоже было, наверное, можно, но когда перед тобой люди с оружием…
В любом случае мы планировали к августу-сентябрю 2014 года возвращение в Донбасс в качестве миротворцев с первыми подготовленными к этому людьми. Этого не случилось, но тем не менее целый ряд территорий, которые были освобождены к тому времени, тоже нуждался в поддержке и, главное, формировании целой сети активистов, которые ощущают и понимают конфликт и знают, что с ним делать. Тогда мы немного сместили акценты и начали работать с освобожденными территориями и местными активистами, которые к тому моменту уже проявились.
Тот проект был большой. Помимо обучения мы давали этим людям небольшие гранты, и они сразу же вовлекались в работу. Мы также работали с Приазовьем, Херсонской областью как границей с Крымом и Донецкой и Луганской областью.
Мы должны прийти туда подготовленными к достаточно сложным ситуациям
Возникла кооперация всех со всеми, и где-то к марту 2015 года стало понятно, что проект суперуспешный. Он был первым, который пришел в эти регионы после войны и сказал: “Ребята, нам придется жить в условиях конфликта очень долго. Нам нужно научиться жить в условиях конфликта и быть эффективными!” Вот с этим посланием мы и пришли в Донбасс.
– В приглашении на третий набор школы говорится, что приоритет при отборе предоставляется переселенцам, которые готовы возвращаться в Донецк и Луганск. Таким образом Украина начинает готовить людей для возвращения?
– Можно и так сказать. Все будет зависеть от конкретных людей, от их готовности вернуться туда. Но, прежде чем вернуться, мы должны научиться работать с конфликтами здесь. Мы должны прийти туда подготовленными к достаточно сложным ситуациям. Естественно понимая, что процесс реинтеграции населения на оккупированных территориях будет очень сложным. К моменту возвращения мы должны дать нашим социальным посредникам такие навыки работы с населением, чтобы возникало доверие, налаживались коммуникации и чтобы люди рано или поздно начинали “оттаивать” и организовываться.
Украинский военный помогает жителю Авдеевки, январь 2017
– Я слышал, что вы совместно с армией проводили большие ситуативные игры, где моделировалась ситуация при входе ВСУ в Луганск…
– Да, были очень интересные игры. Предварительная по Луганску прошла в Северодонецке, и она нас потрясла. Игра шла два дня. Условия были простыми: украинская армия возвращается в Луганск, вместе с социальными посредниками. Армия говорит: “Начинайте работу с местным населением! Как вы это будете делать?”
Мы дали возможность всем выговориться, ощутить горечь и свое чувство мести
Знаете, сначала была истерика! Это было похоже на моделирование судов Линча. Эмоции у наших социальных посредников, людей, которые оставили там квартиры, бизнес, вынуждены были бежать, чтобы не погибнуть, зашкаливали. Мы дали возможность всем выговориться, ощутить горечь и свое чувство мести. Но потом это прошло, это не может длиться долго – перед тобой стоят задачи, ты должен решать вопросы.
И тогда возникает очень интересная вещь: участники игры начали анализировать, с кем придется работать. Анализ касался влиятельных групп до войны, как они вели себя в условиях оккупации и насколько мы готовы с этими группами работать дальше. Процесс обсуждения долгий, но в конечном итоге мы вышли на то, что бизнес как работал, так и работает, и с этим бизнесом все равно придется работать в дальнейшем, и это важно. Часть гражданских политически не ангажированных общественных организаций, которые занимались вопросами социальной поддержки населения, тоже остались, и с ними тоже можно работать. Большая часть чиновников, которая обеспечивала функционирование города, тоже никуда не денется.
Часть наших луганчан, которые на начальном этапе кричали: “Мы никогда не вернемся в Луганск!”, изменили свою точку зрения
И когда мы начали плотно прорабатывать персональную информацию по всем этим людям, то стало понятно, что с ними не только можно, но и желательно работать. И часть наших луганчан, которые на начальном этапе кричали: “Мы никогда не вернемся в Луганск!”, изменили свою точку зрения. Они начали говорить: “Теперь я знаю, что я буду делать и зачем я вернусь в Луганск”. Появилось понимание, что нужно восстанавливать город и его социальное пространство.
– Когда, по вашему мнению, эти луганчане и дончане смогут применить свои навыки дома?
– Мы рассчитываем, что непосредственно наши выпускники смогут активно участвовать в урегулировании, и непосредственно войдут на те территории скорее в 2019 году, чем в 2018-м. Мы рассчитываем, что к этому времени в международном сообществе произойдут изменения, которые приведут к тому, что мы сможем там работать. Мы не знаем, какой формат приобретут эти территории, это зависит от раскладов, скорее всего, наше возвращение туда тоже будет “гибридным”, но в том, что мы вернемся, сомнений нет. Второй для нас очень важной точкой являются 2024–2025 годы – это возвращение Крыма. И мы считаем, что это будет гораздо более сложная работа, чем в Донбассе.
– Почему именно эти сроки?
Для россиян важно сформулировать поражение как победу
– Социальная активность в России с 2020-го начнет выходить из-под контроля, и политический класс России будет сбрасывать балласты. И первым балластом будет Донбасс. Потому что Донбасс как раз и будет расшатывать политическую ситуацию, формируя и отправляя в метрополию группы людей, готовых к войне практически и психологически. Единственное, для россиян важно сформулировать поражение как победу. И я думаю, они во многом сейчас будут заняты именно этой задачей.
Что касается Крыма, то социальная и политическая активность в России будет возрастать. К 2024 году, к моменту нового электорального цикла вследствие естественного старения российского политического класса эта страна придет к серьезному кризису. Этот общественно-политический кризис во многом даст нам шанс вернуть Крым.
– Гибридное возвращение – это возвращение через ввод миротворческого контингента ООН? Вы в него верите?
– Торг уже начался, и важно, чтобы американцы не вышли на наши красные линии. Все понимают ведь, к чему это приведет. Сам переход на миротворческие операции на условиях нахождения миротворцев на линии границы и внутри неконтролируемых Украиной территорий будет означать крах политической системы этих республик. Мы знаем, что это произойдет автоматически, очень быстро. Это будет короткий период, когда там можно и нужно будет работать.
К этому времени нам нужно иметь достаточное количество подготовленных людей, которые зайдут и начнут работать с разными заранее конкретно определенными группами влияния. В первую очередь надо обеспечить функционирование хозяйства. И главное условие – не допустить вульгарного представления об украинизации этих территорий. Мы будем заходить под принципами безопасности, обеспечения какого-то уровня стабильности и того, что называется справедливости. Тут важны обкатанные в Чили, Южной Африке “комиссии правды”. Это механизм, который позволяет людям хотя бы частично утолить потребность в справедливости. Хотя бы публичной. Люди должны иметь возможность проговорить случившееся. Для оккупированных территорий это важный процесс психотерапии, люди должны научиться говорить, – считает преподаватель школы Игорь Семиволос.
“Комиссии правды”
Из неправительственных украинских инициатив наиболее известно движение “Деоккупация. Возвращение. Образование”. Основали его преподаватели Донецкого национального университета, и со временем в него включились группы волонтеров, которые работают над проектами в разных сферах – от безопасности до гуманитарной. Движение также работает с людьми на неподконтрольных территориях.
Украина уже работает с людьми в Славянске, Краматорске, Авдеевке, Северодонецке и Лисичанске, которые были под оккупацией
– Мы стараемся, чтобы люди на оккупированных территориях становились нашими медиаторами, которые по возвращении будут сглаживать конфликты, – поясняет один из лидеров движения профессор Елена Стяжкина. – Мы работаем над проектным проектированием, нарабатывая опыт деоккупации с учетом уже состоявшихся проб и ошибок. Ведь все эти годы Украина уже работает с людьми в Славянске, Краматорске, Авдеевке, Северодонецке и Лисичанске, которые были под оккупацией.
В части разработки дорожной карты известно как минимум об одном непубличном мероприятии движения под эгидой министерства образования Украины. Речь идет о совещании ректоров вузов Донецкой и Луганской области, эвакуированных на подконтрольные Украине территории. На этом совещании должны были выработать рекомендации для правительства по практическим шагам в высшем образовании после возвращения на неконтролируемые в данный момент территории Донбасса.
Тот факт, что все гражданские чиновники “ЛНР” и “ДНР” попадут под широкую амнистию, все воспринимают как данность
Как стало известно Радио Свобода от источников в группе, после жесткой дискуссии ректоры в итоге попросили правительство ограничиться относительно мягкими мерами по отношению к преподавателям, которые не выехали из Донецка, Луганска, Горловки, Макеевки и Алчевска и продолжают работать в вузах самопровозглашенных республик. Рекомендация была одна – трехлетний запрет занимать административные должности для всех “коллаборантов”. При этом тот факт, что все гражданские чиновники “ЛНР” и “ДНР” попадут под широкую амнистию, все воспринимают как данность.
В разных странах по-разному шло – от отдельных уязвимых групп до полной переаттестации
– Мы просмотрели огромный массив материалов, как проходил весь комплекс урегулирования в послевоенной Европе, – поясняет Елена Стяжкина. – Потом мы изучили опыт “свежих” конфликтов в Мали, Сан-Сальвадоре, Колумбии, Конго, Перу, Аргентине, все урегулирования этих конфликтов шли при посредничестве ООН, и по ним материала очень много. Все процессы в этих странах имели три задачи: криминальное преследование, амнистия с поиском правды и материальное возмещение жертвам. И все они завершались переаттестацией государственных служб от милиции до учителей, банковских служащих и чиновников. В разных странах по-разному шло – от отдельных уязвимых групп до полной переаттестации, но везде она была.
Миротворцы ООН в Конго, 2015 год
– Существует ли успешный опыт, который можно было бы взять в качестве пошаговой матрицы и реализовать его на Украине?
– Такого опыта не существует в принципе, потому что все относительно успешные опыты примирения всегда выходили за рамки, предложенные ООН. Например, “комиссии правды” дали эффект в ЮАР, но не сработали в такой же мере в Нидерландах и Перу – там эти комиссии больше работали на сбор доказательств для дальнейшего криминального преследования. В “комиссиях правды” в Мали засели условные местные “захарченки” и “плотницкие”, и это не вызывало никакого уважения в обществе, их разогнали. Так что не существует успешных матриц, они все скорее были неуспешными, но при определенных условиях они все тем не менее сработали!
– И все же что для урегулирования конфликта важнее всего?
В тех странах, где все три условия сошлись, процесс урегулирования проходил сложно, но состоялся
– Есть три важных условия для успешного урегулирования – общая установка на примирение, длительность во времени и, важнейшее, энергия общего проекта будущего. Это строительство дорог, обеззараживание водопоев, учеба детей дома и за границей, это тоже общие для всех проекты. В тех странах, где все три условия сошлись, процесс урегулирования проходил сложно, но состоялся. В тех странах, где понятие общего будущего не существует, где нет “государства”, примиренческие практики не сработали – в Конго и Колумбии, например. Там есть кланы, а не государство, и они не нацелены на примирение. В Украине государство есть, и у нас все будет в итоге хорошо, – убеждена Елена Стяжкина.
Серпень 2014. Сподівання на те, що ось-ось над Луганськом піднімуть національний прапор, рухнули.
Харків. Гола-боса з дитиною та статусом переміщеної особи. Життя з чистого аркушу.
Кімната в гуртожитку. Час отямитися, знайти колег з рідного Департаменту освіти і науки Луганської облдержадміністрації, запровадити «гарячі» телефонні лінії для студентів із зони АТО та створити базу нової дислокації вищих навчальних закладів на підконтрольній території України. Понад три тисячі дзвінків, цілодобові благання по допомогу, тяжкі та складні історії студентів — все це перебивало власний відчай та біль. Все це гартувало в мені іншу людину. Людину, яка не підкорилася обставинам і попри проблеми рухалася уперед.
Місцеві журналісти з «Накипіло» стали першими, хто почув мою історію. Емоцій не було взагалі. Сльози нахлинули, коли в пакеті, що вони привезли, я побачила дитячі речі — шкільну форму для донечки… Найкращий подарунок до навчального року.
У жовтні 2014-го я звільнилася з департаменту, який налагодив роботу в Сєвєродонецьку. Причин багато. У донечки — нова школа (протягом двох років кожен день я дякувала класному керівнику Альоні Лазоренко за тепло, турботу та любов до нової школярки). А в мене — нова робота, помічник ректора єдиного переміщеного з Донбасу аграрного вишу. З цього моменту почався новий етап у моєму житті, сповнений важкою і виснажливою працею, бажанням допомогти, захистити студентів і викладачів вже мого вишу.
У критичний момент, коли стало зрозуміло, що у тих, хто приїжджав до Харкова з зони бойових дій, взагалі не було нічого — ані посуду, ані речей першої необхідності — у нашому спільному університетському житті з’явилася соціальний робітник благодійного фонду «Карітас» Ганна Чуркіна. Її увага та піклування дозволили не тільки почати обживатися на новому місці, але й не впасти духом.
Волонтери «Станції Харків» оперативно допомагали з розміщенням студентів-сиріт, складали списки для допомоги. Крупи, масло, тушонка, чай, кава і ковдри. Виживемо.
Налагодження навчального процесу з нуля, підтримка студентів і викладачів, пошуки гуртожитків, відновлення документів, спілкування з органами державної влади і все ще невизначеність — що далі? Коли повернемось? Вже рік минув! Вже скоро?! …
Серпень 2015-го — не повертаємося. Усі нарешті зрозуміли — ми не у відрядженні. Війна триває. Студенти з окупованих територій їдуть, їдуть, їдуть. Все спочатку.
Прислуховуюся до порад чиновників: «Тримайтеся!». Тримаюся. Але ж розумію, що усієї роботи, що маю, замало. Подаю заявку до участі в проекті «Українська миротворча школа», хочу стати «соціальним посередником», хочу розібратися, вчитися, змінити себе та світ навколо. Хочу довіри, безпеки, нових умінь. Шукаю пояснення тому, що відбувається зі мною, з оточенням, рідними, які досі лишаються на окупованій території. Саме тут знайомлюся з людьми, які змінили світогляд — Наталка Зубар, Ігор Дубровський, Ігор Семиволос. Заняття, робота, початок проекту «Успішна особистіть», виїзди зі студентами та викладачами на прифронтову територію. Почуваю себе агентом змін, який несе українську мову в російськомовне середовище, вчить шанувати символи нашої держави, спонукати до дій.
А далі — відзнака від Посольства Великої Британії в Україні. Нові знайомства, ідеї, натхнення. І нехай практично не було грошей, одяг із секонд-хенду, а замість житла — кімнатка в гуртожитку, я навчилася цінувати кожен день свого життя, кожну маленьку перемогу, кожне тепле слово.
2016 рік — знов не повертаємося. Активна співпраця з Британською Радою в Україні. Проект про створення освітніх аграрних центрів на Сході, відкритті Європи у подорожі до Польщі з інформаційним центром «Майдан Моніторинг».
В університет зайшла низка програм. Я пишаюся. Люблю розвиток і обожнюю людей, які мають сили та бажання йти, здійснювати мрії та реалізовувати плани. Коло однодумців розширюється. І саме у цей момент визріло рішення вступити до аспірантури. Харківський регіональний інститут державного управління. Через 20 років після закінчення магістратури я знову тут. Я аспірантка.
2017-й. Про повернення не думаю. Тупо болить десь у глибині душі. Скучила за мамою, батьком, братом.
Втім, цей рік був сповнений знаннями, цікавими людьми, реалізацією нових ідей. Поруч зі мною люди, які за три роки стали великою родиною. Пишаюся і продовжую працювати заради тих, хто у 2014 році чув голос на «гарячій ліній»: «Доброго дня! Луганський національний аграрний університет, місто Харків, слухаю вас!».
.jpg)